Концепція реформування вищої освіти в України

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва та архітектури

Реферат

З дисципліни

«Педагогіка вищої школи»

На тему:

«Концепція реформування вищої освіти в України»

Київ 2013



Зміст

Вступ

1. Криза освіти

2. Основні причини виникнення необхідності реформування системи вищої освіти

3. Етапи реформування системи вищої освіти України кінця ХХ - початку ХХІ сторіччя

4. Основні напрями реформування вищої освіти в Україні

5. Проблемні питання реформування вищої школи в умовах входження до Європейського освітнього простору

6. Болонський процес та реформування вищої освіти в Україні

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Освітня політика України базується на принципах демократизації та гуманізму, орієнтована на досягнення сучасного світового рівня, відродження самобутнього національного характеру, докорінне покращення змісту, форм і методів навчання, збільшення інтелектуального потенціалу країни.

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, визначеної ООН, ЮНЕСКО та іншими міжнародними організаціями. Основна ідея реформування системи освіти в Україні - це поетапне трансформування національної системи освіти до європейського геокультурного простору, підняття престижу вітчизняних дипломів про вищу освіту.

Ці ідеї конкретизуються в таких реформаторських завданнях:

· готувати фахівців із вищою освітою до подальшої самостійної безперервної самоосвіти, озброїти їх методами теоретичного мислення і наукового пізнання;

· навчити орієнтуватися в потоці інформації, яка нарощує темпи розвитку;

· виховувати потребу в подальшій самоосвіті та професійному самовдосконаленні.

Отже, в своїй роботі в аспекті цієї проблеми мною будуть розкриті передумови і наслідки кризи освіти; причини виникнення необхідності реформування системи вищої освіти; етапи реформування системи вищої освіти України кінця ХХ - початку ХХІ сторіччя; Болонський процес та пов'язані з його запровадженням в України проблеми.



1. Криза освіти

У другій половині XX ст. відбувається постіндустріальна революція, яка характеризується вибухом нової наукової інформації, новими досконалішими технологіями виробництва. Так, якщо на початку XX століття обсяг наукової інформації подвоювався через 20 років, то в другій половині - спочатку через 10 років, а наприкінці століття - через 5, а в окремих галузях через 3 і менше років. Лише в сфері пізнання про людину з 1990 року з'явилося майже 90% нової інформації (ці дані опубліковані). Виникає досить гостра критика науки (наприклад, Капра «Уроки мудрості», 1998).

Докорінно змінюється стратегія підготовки фахівців із вищою освітою. Головним для спеціаліста стає самостійний пошук і відбір наукової інформації, яка необхідна йому для подальшого вдосконалення професійної діяльності. Набуті знання дуже швидко старіють, якщо їх не оновлювати. Саме тому у всьому світі актуальною є проблема розвитку в майбутніх фахівців із вищою освітою бажання і вміння вчитися самостійно протягом усього трудового життя.

У цивілізованих країнах цінності саморозвитку, самоосвіти, самовиховання давно увійшли в «тіло і кров» сучасної культури. До того ж технічні засоби автоматизації деяких процесів розумової праці відкрили широкі можливості для творчості. У цих умовах освіченим стає той фахівець, який не тільки поповнює свої знання, а й виявляє творчість при розв'язанні професійних проблем.

Важливо зрозуміти і такий факт: конкурентноздатність фахівця з вищою освітою сьогодні базується не на сумі засвоєних під час навчання знань, а на вмінні їх творчого застосування та здатності самостійно поповнювати і здобувати.

Мета освіти сьогодні - виховання в молоді довіри до динамічних знань, усвідомлення потреби розвитку своїх творчих здібностей.

Проте високий професіоналізм фахівця повинен поєднуватися з розумінням наслідків своєї діяльності для суспільства, з відповідальністю перед ним (і навіть перед людством загалом). Сучасна людина технічно спроможна скоїти щось жахливе навіть у масштабах усієї планети. Стає зрозуміло, що підготовка фахівця з вищою освітою - це насамперед становлення його як особистості, людини гуманної, відповідальної, з громадянськими та моральними якостями.

Наприкінці XX ст. вчені всіх країн визнали, що масштаби недоліків у підготовці спеціалістів із вищою освітою дуже значні, тому можна говорити про кризу в системі освіти.

Риси кризи вищої освіти:

1. Виникла потреба в підготовці фахівців нової формації, але для цього не було ні наукової, ні методичної бази.

2. Тривалий час підготовка фахівців відбувалася на шкоду їх духовному й культурному розвитку (виник термін «технократичне мислення», для якого були чужими поняття «моральність», «гуманність», «гідність»).

3. Тоталітарне управління освітою, уніфікація вимог пригнічували ініціативу, творчість, відповідальність викладачів вищої школи.

Криза освіти в СРСР визначалася ще й такими факторами:

1. Низька оплата праці фахівців із вищою освітою призвела до девальвації цінності вищої освіти. Соціальний престиж спеціаліста з вищою освітою дуже знизився.

2. Десятиріччями не мав запиту професіоналізм, талант, інтелект. До особистості фахівця був усереднений підхід, що породжувало функціонерів, людей із технократичним мисленням. [1, § 1.1.2]



2. Основні причини виникнення необхідності реформування системи вищої освіти

Поряд із позитивними здобутками система вищої освіти має ряд проблемних питань:

· в умовах нової демократичної суспільно-політичної системи (формування нових правил і засад економічного та соціального буття, стирання кордонів, нових інформаційно-комунікаційних технологій) ще не в повній мірі забезпечується підготовка висококваліфікованих фахівців;

· система не стала органічною складовою державного управління, не забезпечує результативність їх діяльності через розвиток інтелектуального потенціалу працівників;

· зміст, організація та форми професійного навчання фахівців не завжди відповідають сучасним вимогам, потребам органів влади, не мають випереджального характеру, у програмах навчальних дисциплін не завжди збалансоване співвідношення фундаментальних і практично-прикладних тем, вдосконалення потребують практична спрямованість та використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій;

· система підготовки потребує удосконалення необхідної нормативної бази, стандартів щоденної професійної діяльності фахівців (кваліфікаційних характеристик), забезпечення ефективними механізмами вивчення потреб і оцінки якості професійної діяльності та навчання, достатнім ресурсним забезпеченням, у тому числі фінансовим, кадровим і науково-методичним;

· науково-педагогічні та наукові працівники навчальних закладів недостатньо тісно пов'язані з практичною діяльністю суб'єктів державного сектору, не проводять експертно-аналітичний супровід їх діяльності, не всі мають досвід практичної діяльності в цих органах;

· система підвищення кваліфікації потребує переходу до планомірного управління, законодавчого і нормативного урегулювання;

· післядипломна освіта державних службовців, підвищення кваліфікації викладачів економічних дисциплін вищих навчальних закладів проводиться за традиційними освітніми схемами, відірвано від контексту загального освітнього процесу, його методологічного і технологічного забезпечення, що не дає потрібної ефективності;

· потребують суттєвого удосконалення і диверсифікації професійні програми підвищення кваліфікації;

· відсутні унормовані механізми та процедури залучення молоді до навчання за спеціальностями;

· відсутня низка важливих спеціальностей, бракує галузевих стандартів нового покоління щодо професійного навчання;

· структура вищої та післядипломної освіти фахівців не в повній мірі відповідає змісту діяльності у різних сферах України та Болонськими принципам;

· потребує подальшої оптимізації система вищих навчальних закладів і наукових установ.

Сьогодні існує необхідність надання суспільству цілісного спектра освітніх послуг нової якості - від первинної підготовки фахівців для роботи у державних та недержавних органах, установах, організаціях до підвищення кваліфікації державних службовців, науково-педагогічного персоналу, керівників державних підприємств, установ і організацій України, а також через участь науково-педагогічного персоналу ВНЗ у науковому супроводженні бюджетного процесу. [2, с.13]

3. Етапи реформування системи вищої освіти України кінця ХХ - початку ХХІ сторіччя

У 1992-1995 роках минулого століття була проведена перша освітянська реформа. Наголос у ній було зроблено на загальноосвітній школі. До здобутків цього періоду слід віднести розробку і затвердження Державної програми “Освіта. Україна ХХІ століття”, яка нині здійснюється в основних своїх складових. Цілком очевидний результат дали створення єдиного Міністерства освіти, Академії педагогічних наук, певні кадрові зміни на рівні керівництва ВНЗ, відкриття університетів, зокрема в західних регіонах України. З навчальних планів ВНЗ було вилучено ідеологічні курси. Розпочалось активне впровадження державної мови. [4]

Другий етап освітянських змін веде відлік від Указу Президента України, датованого листопадом 1995 р., яким було передбачено не лише загальні напрями, а й конкретні кроки, засоби, шляхи їх реалізації. Не визначеними, на жаль, виявилися ресурси, зокрема фінансові. Робота розпочалася з поліпшення співпраці галузі з Академією педагогічних наук. Позитивні наслідки мало утворення в структурі Академії педагогічних наук Відділення педагогіки та психології вищої школи. Відчутний соціальний резонанс мали такі заходи, як оптимізація мережі закладів освіти; перехід до ступеневої системи навчання; впровадження нової, досить ефективної системи контролю якості навчально виховного процесу; формування нормативно-правового поля освіти; створення концепції гуманітарної освіти і виховання студентської молоді. Розпочався перехід до підготовки фахівців за новими спеціальностями. В системі освіти з'явилися національні університети, ефективнішою стала співпраця українських ВНЗ із зарубіжними партнерами. Україна підписала Лісабонську конвенцію щодо визнання кваліфікацій у галузі вищої освіти, ратифіковану Верховною Радою України. [4]

Протягом 1995-2004 рр. Міністерство освіти і науки України на основі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в галузі освіти і прав людини здійснило ряд масштабних заходів по створенню нової нормативно - правової бази національної вищої освіти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів, пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі. [5, с. 4]

У 2001 році вступив у дію "Комплекс нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти". Даним документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що обумовлені ідеями і принципами ступеневої освіти в Україні.

У числі засад і факторів, що обумовили виникнення концепції ступеневої освіти названі:

? демократизація суспільства, формування нових соціально-економічних структур, їхня орієнтація на ринкові відносини, жорстка професійна конкуренція;

? необхідність розрізнення двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу -- освіти і професійної підготовки. Відповідно до ступеневої освіти підготовка фахівців (4 ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної і виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти;

? забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру при одночасному дотриманні ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі;

? диференціація вимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

? введення механізму об'єктивного педагогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто навчається. До такого віднесена технологія стандартизованого тестування. [5, с. 6]

В 1999 році було офіційно розпочато Болонський процес, до якого з кожним роком залучалось дедалі більше європейських країн. В Україні ж рух за вступ до Болонського процесу активізувався лише з 2003 року.

Країни - учасниці Болонського процесу - ставлять перед країнами, які готуються вступати до європейського співтовариства ряд вимог, з-поміж яких досягнення відповідної якості вищої освіти - чи не найважливіша. [6]

Для оцінки розвитку системи вищої освіти в країні використовують наступні параметри рівней відповідності:

? освітньої політики в підготовці висококваліфікованих професіоналів і реальної потреби в спеціалістах в конкретно-історичний період розвитку держави й суспільства;

? цілей освіти стандартам вищої школи й отриманим результатам;

? державних та інших джерел фінансування вищих навчальних закладів;

? співвідношення в країні державних, суспільних й приватних вузів;

? якості й рівня вищої освіти світовим стандартам;

? відкритості системи вищої освіти при входженні до світового освітнього простору;

? орієнтирів на світові стандарти й збереження існуючих традицій. [7]

Для виявлення існуючого рівня якості вищої освіти в 2003 році департамент вищої освіти разом з вищими навчальними закладами України провів аналіз стану організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.

Проведений аналіз виявив деякі проблеми та недоліки в нинішній системі

підготовки фахівців з вищою освітою, а саме:

? відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;

? низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагальності в навчальних досягненнях;

? можливість необ'єктивного оцінювання знань студентів;

? значні затрати бюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;

? відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;

? недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;

? низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;

? мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін. [8]

Для подолання вищезазначених недоліків було запропоновано, як один з засобів, запровадження кредитно-модульної системи, яка передбачає вирішення наступних завдань:

? відходу від традиційної схеми “навчальний семестр - навчальний рік, навчальний курс”;

? раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;

? перевірки якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;

? використання більш широкої шкали оцінки знань;

? вирішального впливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни;

? стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;

? підвищення об'єктивності оцінювання знань студентів;

? запровадження здорової конкуренції в навчанні;

? виявлення та розвиток творчих здібностей студентів. [8]

Таким чином, з метою вироблення і запровадження нових принципів організації навчального процесу щодо розширення можливості студентів у виборі змісту програми навчання, забезпечення гнучкості в системі підготовки фахівців для їх адаптації до швидкозмінних вимог національного та міжнародного ринків праці, стимулювання студентів і науково-педагогічних працівників у досягненні високої якості підготовки фахівців з вищою освітою та підвищення престижу української вищої школи на світовому рівні колегія міністерства освіти і науки України на засіданні від 24 квітня 2003 року ухвалила прийняти пропозицію вищих навчальних закладів про проведення, починаючи з 2003/2004 навчального року, педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно - модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації. [8]

З підписанням Україною Болонської декларації в системі вищої освітирозпочались докорінні зміни.

Згідно з наказом Міністерства і науки України «Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу» від 30.12.2005 р., відповідно до рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24 березня 2005 року, наказу Міністерства освіти і науки України від 29. 07. 2005 р. № 454 “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні” та з метою забезпечення впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в 2005/2006 навчальному році у всіх вищих навчальних закладах України ІІІ-ІV рівнів акредитації було затверджено рекомендації щодо:

? впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ - ІV рівнів акредитації;

? структури та порядку ведення індивідуального навчального плану студента;

? структури залікового кредиту і порядку проведення та оцінювання навчальної діяльності студента. [9]

Також, згідно з наказом МОН від 06.12.2005 року було розпочато педагогічний експеримент щодо навчання майбутніх вчителів та вчителів інформаційно-комунікаційним технологіям.

Мета експерименту полягає в тому, щоб:

1. Розробити, обґрунтувати, експериментально перевірити та впровадити у навчальний процес в системі вищої педагогічної освіти модель методичної системи підготовки майбутніх вчителів інформатики до реалізації профільного навчання учнів у навчально-виховному процесі та майбутніх вчителів різних спеціальностей основам інформаційно-комунікаційних технологій.

2. Розробити, обґрунтувати, експериментально перевірити та впровадити у систему післядипломної педагогічної освіти модель методичної системи навчання вчителів різних предметів основам інформаційно-комунікаційних технологій.

3. Розробити, обґрунтувати, експериментально перевірити та впровадити у навчальний процес в системі післядипломної педагогічної освіти модель методичної системи підготовки вчителів інформатики до реалізації профільного навчання учнів у навчально-виховному процесі. [10]

Таким чином, основною метою державної політики в галузі освіти на цей час є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально- виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є:

? особистісна орієнтація вищої освіти;

? формування національних і загальнолюдських цінностей;

? створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти;

? постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

? запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;

? формування в системі освіти нормативно-правових і організаційно- економічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів;

? підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки;

? розвиток освіти, як відкритої державно-суспільної системи;

? інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.

Отже, реформи, які були проведені в 90-х роках ХХ сторіччя, стали першим та дуже важливим кроком на шляху до найсуттєвіших змін у системі вищої освіти України, які ми можемо спостерігати на цей момент. Але жодні реформи не призведуть до очікуваних результатів, якщо не будуть послідовними, систематичними та зрозумілими для учасників педагогічного процесу. [3]

4. Основні напрями реформування вищої освіти в Україні

В Україні діє 14 класичних, 45 технічних університетів, 30 академій, 72 інститути та 740 вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі), що перебувають у загальнодержавній власності. Крім цього, державну ліцензію отримало більше 90 вищих навчальних закладів, заснованих на інших формах власності.

Загальний контингент студентів становить понад півтора мільйона чоловік. Це дозволяє забезпечити місцями у вищих навчальних закладах близько 35 відсотків випускників загальноосвітніх закладів. На кожні 10 тисяч населення Україна має 170 студентів. Цей показник зберігається протягом останніх років. У 134 вищих навчальних закладах та 197 науково-дослідних установах діє аспірантура, де навчається близько 14 тисяч аспірантів. У докторантурі, яка функціонує у 55 вищих навчальних закладах та 56 науково-дослідних установах, навчається близько 600 докторантів. В Україні діє 636 спеціалізованих вчених рад.

Незважаючи на зусилля суспільства та відповідних органів державної виконавчої влади, вища освіта перебуває нині в глибокій кризі. Катастрофічно не вистачає коштів. Спостерігається відплив педагогічних і викладацьких кадрів. Падає зацікавленість в набутті фундаментальної освіти. Різко знизилися вимоги до рівня освіченості, загальної культури, не вистачає підручників, посібників, інших засобів навчання.

Вища освіта потребує глибокого системного реформування з метою збереження її потенціалу та обсягу підготовки фахівців, посилення державної підтримки пріоритетних напрямів освіти і науки, приведення у відповідність із найновішими світовими досягненнями сучасної науки. Напрями реформування вищої освіти мають адекватно враховувати процеси реформування ринкових відносин.

Вирішення цього потребує розв'язання таких першочергових завдань:

Розробка стратегічних напрямів розвитку вищої освіти

Вища школа виконує важливе соціальне замовлення держави: формує інтелектуальний потенціал України, забезпечує висококваліфікованими фахівцями галузі народного господарства, науки, культури. Для досягнення цих цілей необхідно:

Міністерству освіти України, іншим міністерствам та відомствам, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, Національній академії наук України, Академії педагогічних наук України розробити:

- концепцію реформування вищої освіти на перехідному етапі до ринкової економіки;

- концепцію гуманітарної освіти у вищих навчальних закладах;

- концепцію реформування і розвитку екологічного мислення та здібностей будувати гармонійні відносини з природою.

Міністерству освіти України, іншим міністерствам та відомствам, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, місцевим органам влади створити:

- на базі національних вищих навчальних закладів - науково-методичні центри з розробки методології науково-теоретичних досліджень, змісту освіти та освітніх технологій, моделей, програм реформи і розвитку сфери вищої освіти;

- у регіонах - навчальні національно-культурні комплекси гуманізації суспільства на базі провідних вищих навчальних закладів.

Удосконалення мережі вищих навчальних закладів, структури підготовки спеціалістів та ефективності їх використання

З метою задоволення потреб України у висококваліфікованих кадрах, а також створення реальних можливостей для розвитку як окремої людини, так і суспільства в цілому, в умовах формування ринкової економіки необхідно:

Міністерству економіки України, Міністерству праці України, Міністерству освіти України, іншим міністерствам та відомствам, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади:

- вивчити потреби держави у спеціалістах відповідної кваліфікації;

- проаналізувати характеристики потенціалу вищих навчальних закладів та кадрового забезпечення у регіонах (областях);

- внести зміни щодо обсягу набору студентів у вищі навчальні заклади та структури перепідготовки спеціалістів з вищою освітою, вивільнених з галузей народного господарства;

- розробити науково обгрунтовану методику визначення потреб держави у спеціалістах з різним рівнем кваліфікації та обсягів державного замовлення з урахуванням реальної ситуації на ринку праці.

Міністерству економіки України, Міністерству фінансів України, Міністерству освіти України, іншим міністерствам та відомствам, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, обласним державним адміністраціям оптимізувати мережу вищих навчальних закладів, для чого:

- підготувати пропозиції щодо вдосконалення мережі вищих навчальних закладів, укрупнення навчальних закладів, створення регіональних освітніх та навчально-виробничих комплексів навколо університетських центрів та провідних вищих навчальних закладів України;

- розробити регіональні програми вдосконалення структури підготовки спеціалістів, вирішення питань підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, збереження і розвитку матеріально-технічної бази навчальних закладів, соціальної підтримки їх колективів;

- вирішити питання про подвійне підпорядкування педагогічних, медичних вищих навчальних закладів та вищих навчальних закладів культури і мистецтва I - II рівнів акредитації міністерствам, відомствам і місцевим органам державної виконавчої влади;

- внести зміни до існуючого порядку створення, реорганізації та ліквідації закладів освіти різних форм власності;

- переглянути мережу вищих навчальних закладів, заснованих на недержавній формі власності, з метою надання державної підтримки закладам, що здійснюють підготовку фахівців на рівні державних вимог.

Міністерству економіки України, Міністерству освіти України, Міністерству праці України, Національному банку України сформувати ефективну систему використання випускників вищих навчальних закладів, для чого: освіта україна болонський школа

- розробити нормативну базу, яка б чітко визначала права та взаємні обов'язки випускників, керівників вищих навчальних закладів та замовників спеціалістів за державним, регіональним та галузевим замовленням;

- вивчити питання та внести пропозиції до Кабінету Міністрів України щодо запровадження системи одержання вищої освіти за державними кредитами, насамперед талановитої та обдарованої молоді, для реалізації державного замовлення підготовки фахівців;

- удосконалити систему цільової підготовки фахівців у межах державного контракту для задоволення потреб пріоритетних галузей, що фінансуються з державного бюджету, та за напрямами, визначеними державними програмами (в першу чергу для базових галузей промисловості, агропромислового та паливно-енергетичного комплексів), а також для потреб самої освіти;

- розробити механізм надання державних гарантій працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, які навчалися за державним контрактом;

- розробити Класифікатор професій робітників, посад службовців та тарифних розрядів, Єдині тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників (ЄТКД) і Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів та службовців (КД).

Міністерству освіти України, Міністерству у справах молоді і спорту України, Міністерству економіки України, Міністерству фінансів України, Міністерству праці України, Національній академії наук України, Академії педагогічних наук України, Уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям розробити і затвердити систему організаційних, фінансових, науково-методичних заходів щодо питань відбору, навчання і виховання талановитої та обдарованої молоді, створення умов для її інтелектуальної праці, соціального захисту і ефективного використання в народному господарстві.

Міністерству освіти України, Міністерству у справах молоді і спорту України, Міністерству культури України разом з Національною академією наук України, Академією педагогічних наук України завершити роботу щодо створення концепції виховання молоді у вищих навчальних закладах.

Забезпечення якості освітньої діяльності

Міністерству освіти України, іншим міністерствам та відомствам, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, продовжити роботу щодо впровадження у вищих навчальних закладах Переліку напрямів підготовки фахівців з вищою освітою за професійним спрямуванням, спеціальностей різних кваліфікаційних рівнів та робітничих професій, внести до нього необхідні зміни та уточнення.

Міністерству освіти України спільно з Міністерством праці України, іншими міністерствами та відомствами, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, розробити:

- державні вимоги щодо вищої освіти, кваліфікаційні характеристики фахівців для всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів, передбачених Законом України «Про освіту»;

- освітньо-професійні програми вищої освіти за відповідним професійним спрямуванням; - єдині вимоги щодо забезпечення належного рівня фундаментальної підготовки;

- впровадити систему ступеневої підготовки фахівців.

Міністерству освіти України, іншим міністерствам та відомствам, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, Міжгалузевій акредитаційній комісії вдосконалити систему акредитації вищих навчальних закладів:

- вдосконалити порядок ліцензування, атестації та акредитації вищих навчальних закладів незалежно від форм власності;

- забезпечити розробку та застосування основних критеріїв, на основі яких здійснювати акредитацію вищих навчальних закладів за рівнями підготовки фахівців (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) та зміну їх статусу і назви;

- створити інфраструктуру акредитаційних центрів в Україні;

- провести державну перевірку додержання умов ліцензій, виданих вищим навчальним закладам різних форм власності.

Міністерству освіти України, Міністерству закордонних справ України розробити механізм поетапної інтеграції вищої освіти України в міжнародну систему, який включає:

- визнання та нострифікацію в Україні документів про освіту, наукові ступені та звання;

- створення Центру міжнародної акредитації;

- створення Центру координації використання фінансової допомоги, що надходить від іноземних спонсорів;

- відпрацювання механізму координації міжнародної діяльності вищих навчальних закладів;

- розробку та впровадження централізованої інформаційної системи забезпечення навчального а протя і науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах шляхом підключення її до світової комп'ютерної інформаційної мережі.

Фінансова, господарська діяльність вищих навчальних закладів та соціальний захист учасників навчально-виховного процесу Міністерству фінансів України, Міністерству економіки України, Міністерству освіти України розробити та запровадити новий механізм фінансування освіти і науки: - передбачити елементи прямого нецентралізованого фінансування вищих навчальних закладів;

- визначити перелік безкоштовних і платних освітніх, побутових та інших послуг для учасників навчально-виховного а протя, джерела і механізми фінансування державної системи післядипломної підготовки та перепідготовки кадрів, включаючи аспірантуру і докторантуру. Запровадити нові підходи у фінансуванні, встановивши, що:

- державне замовлення на фахівців фінансується з державного бюджету;

- галузеве замовлення - з бюджету галузей, відомств, підприємств та коштів комерційних структур;

- регіональне замовлення - з місцевих бюджетів, а також із коштів відомств, організацій та фізичних осіб а прот регіону тощо.

Міністерству фінансів України, Головній державній податковій інспекції України, Міністерству освіти України привести у відповідність із а пр законодавством та рішеннями Уряду відомчі нормативні акти та інструкції в частині встановлення нормативів фінансово-господарської діяльності вищих навчальних закладів, в тому числі обгрунтування розміру плати за навчання.

Міністерству освіти України, Міністерству фінансів України, Міністерству економіки України розробити і внести на розгляд Уряду пропозиції щодо виділення валютних коштів для виконання міжнародних зобов'язань України в галузі освіти.

Міністерству фінансів України, Міністерству економіки України, Міністерству праці України, Фонду державного майна України, Державному комітету України по земельних ресурсах, Міністерству освіти України, іншим міністерствам та відомствам, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, підготувати пропозиції:

- про зміни чинного законодавства України щодо встановлення додаткових надходжень до державного та обласних бюджетів на освітянські цілі, використання коштів, що надходять від обов'язкових відрахувань до Державного фонду сприяння зайнятості населення, на фінансування підготовки спеціалістів;

- централізоване забезпечення вищих навчальних закладів навчальними посібниками за рахунок коштів відповідних міністерств та відомств;

- закріплення за вищими навчальними закладами у постійне користування будівель, земель, на яких вони знаходяться, в тому числі дослідних станцій і навчальних господарств, баз відпочинку та спортивно-оздоровчих таборів, а також обов'язкове надання відповідними Радами, за клопотанням цих закладів, земельних ділянок для створення навчальних господарств;

- посилення соціально-економічного захисту учасників навчально-виховного процесу, підвищення рівня матеріального стимулювання науково-педагогічних працівників за вчений ступінь, вислугу років, створення системи матеріального заохочення за високі якісні показники в роботі;

- гарантування працівникам вищих навчальних закладів шляхом квотування права на придбання об'єктів приватизації за рахунок приватизаційних майнових сертифікатів.

Міністерству фінансів України, Міністерству праці України, Міністерству економіки України, Міністерству освіти України розробити ефективну систему соціального захисту, в тому числі пенсійного запезпечення, учасників навчально-виховного процесу, для чого:

- розробити державні програми підтримки та соціального захисту науково-педагогічних працівників і студентів, у тому числі тих, хто навчається без відриву від виробництва;

- створити систему фондів підтримки та розвитку вищої освіти, соціального захисту працівників освіти та студентської молоді, надання фінансової підтримки для набуття вищої освіти на платній основі, звільнивши ці фонди від усіх видів податків.

Міністерству освіти України, Міністерству економіки України, Державному комітету України з питань науки, техніки та промислової політики, Національній академії наук України, Державному інноваційному фонду України розробити заходи:

- щодо залучення інноваційного науково-технічного потенціалу вищої школи для створення регіональної інфраструктури розвитку малого бізнесу і підприємництва у сфері науки і наукового обслуговування, випуску наукоємної продукції;

- забезпечення поєднання зусиль закладів вищої освіти, Національної академії наук України, наукових організацій шляхом створення спільних науково-педагогічних закладів, інноваційних структур (технопарки, технополіси, інноваційні центри тощо).

Міністерству зв'язку України, Міністерству освіти України покращити інформаційне забезпечення вищих навчальних закладів, впровадження в їх діяльність сучасних типів зв'язку, створення інформаційних банків.

Уряду Автономної Республіки Крим, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад розробити заходи щодо підтримки регіональних систем вищої освіти, включаючи організацію цільової підготовки спеціалістів, проведення наукових досліджень та виконання інноваційних проектів в інтересах регіону.

Фінансове забезпечення заходів щодо реформування вищої освіти.

Міністерству фінансів України, Міністерству економіки України, Міністерству освіти України, іншим міністерствам та відомствам, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, Уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям передбачити в проекті Державного бюджету України на 1996 рік необхідні асигнування для фінансування заходів щодо реформування вищої освіти в Україні. [11]

5. Проблемні питання реформування вищої школи в умовах входження до Європейського освітнього простору

Розуміючи систему концептуальних ідей і поглядів на стратегію та основні напрями розвитку освіти, визначені Концепцією розвитку освіти в Україні на 2006-2010 роки, слід окреслити проблеми, які виникли на шляху реформування вищої школи, та узагальнити досвід ЛДФА із запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Безперечно, що нові умови суспільного розвитку потребують змін у підготовці до реалізації можливостей професійної діяльності фахівців, підвищують вимоги до якості освіти, її інформатизації, професійної підготовки та управління якістю навчальних програм, методики викладання і діагностики професійних якостей спеціалістів усіх категорій, технічних засобів передачі інформації. Тому необхідність своєчасного і правильного реагування на виклики епохи вимагає утвердження нової парадигми освіти. На відміну від традиційної освітньої моделі, що базувалася на пріоритеті простого засвоєння і відтворення інформації, головною метою навчання у ХХІ столітті стає всебічний розвиток людської особистості як рівновеликої цінності. [14]

Демократичне спрямування навчання дає людині можливість підготуватися до життя у швидкоплинно змінюваних умовах соціокультурного життя і професійної діяльності. Освітні технології мають бути спрямовані на зміцнення творчого потенціалу особистості. Освітнє середовище повинно забезпечувати комплекс можливостей для саморозвитку, самореалізації всіх суб'єктів освітнього процесу, як студентів, так і педагогів. Соціальний компонент розвивального освітнього середовища має сприяти взаєморозумінню та задоволенню всіх суб'єктів відповідними міжособистісними взаємовідносинами, переважному позитивному настрою, згуртованості, толерантності, авторитетності педагогів. Це повинно забезпечити формування потужного освітнього потенціалу нації, що є важливою передумовою отримання економікою країни глобальних конкурентних переваг на світовому ринку.

Отже, сьогодні вища освіта у контексті процесів повинна набути нових рис, властивостей, характеристик, ознак, які змінять її, реалізують її соціально-культурний характер.

Пріоритетами розвитку вищої освіти в умовах завершального етапу входження вищої школи України до Болонського процесу, як вважають і інші автори, повинні бути:

Гуманізація та гуманітаризація освіти - головний напрям оновлення освіти на етапі переходу людства від індустріальної до технотронної цивілізації, що передбачає поворот освіти до цілісного сприйняття світу і культури, перш за все до формування гуманітарного, системного мислення. Гуманізація та гуманітаризація вищої школи важлива для розвитку і вдосконалення мислення фахівця будь-якого профілю не тільки у зв'язку зі збагаченням асоціацій при вирішенні творчих завдань, вона важлива ще і для усвідомлення того, що будь-яка розробка запроваджується передусім для людини, вона має сприяти збільшенню людського в житті користувача.

Фундаменталізація вищої освіти є необхідною умовою, базою для безперервного творчого розвитку людини, основою її самоосвіти. Фундаменталізація освіти передбачає необхідність дати суб'єкту освіти - студенту єдину картину світу як цілісність, що розвивається та функціонує на основі єдиних спільних законів.

Індивідуалізація навчання передбачає низку нововведень - організаційних, структурних, управлінських, дидактичних тощо. Перспективним є перехід до моделі організації навчального процесу, прийнятої в більшості країн світу, за якої обов'язковим для студента є лише перелік базових курсів, а решту він вибирає сам, набираючи необхідну кількість кредитів.

Технологізація процесу - передача сучасного наукового знання, пізнавальної інформації у межах вищої освіти.

Єдність навчання і виховання полягає в їх органічному поєднанні, у підпорядкуванні організації і змісту освіти завданням формування цілісної і всебічно розвинутої особистості, перетворенні системи моральних і духовних цінностей у важливий фактор виховання молодого покоління, відродження духовності українського народу, розвитку його менталітету адекватно вимогам глобальної трансформації.

Принцип „випереджувального розвитку” - пріоритетний принцип нової парадигми освіти. Випереджувальний відносно інших суспільних і соціальних структур розвиток вищої освіти є напрямом на посилення прогностичного спрямування на підставі термінового оволодіння соціальною пізнавальною інформацією, соціальними і суспільними зв'язками, в яких реалізується суспільно-соціальне призначення вищої освіти. Здійснення його можливе лише в умовах взаємодії з усіма галузями сучасної науки - гуманітарними, технічними і природничо-науковими в умовах органічного зв'язку інноваційного пошуку з процесом навчання, професійного становлення й удосконалення фахівців.

Демократизація суспільно-соціальних відносин означає орієнтацію на забезпечення соціальних прав особистості, розвитку мислення, емоцій, вироблення таких громадських рис і якостей, які притаманні особистості ХХІ століття.

Принцип безперервності - провідна ідея реформи освіти, що передбачає постійне поповнення та оновлення знань людини. Безперервна освіта пов'язана з вирішенням складних соціальних проблем, зумовлених новим становищем людини у світі, який швидко змінюється.

Принцип національної спрямованості, національного самовизначення визначає органічний зв'язок освіти з національною історією і традиціями, її роль у збереженні та збагаченні культури українського народу.

Виходячи з вищевикладеного, перед учасниками навчально-виховного процесу, зокрема ЛДФА, стоїть завдання подальшої інтеграції навчального процесу з європейською системою вищої школи, гармонізація змісту освіти та вдосконалення її методології відповідно до суспільних та технологічних перетворень, які відбуваються в освітянському просторі України. [16]

Входження в єдиний європейський освітній простір визначає нинішній етап діяльності всього професорсько-викладацького колективу ЛДФА, який характеризується інтенсивною підготовкою науково-методичних матеріалів, переосмисленням принципів організаційних заходів щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Інтеграція у єдиний європейський освітянський простір, досягнення конкурентоспроможності, що відповідає європейським стандартам, неможливі без комплексних заходів щодо упорядкування навчальних планів за усіма напрямами підготовки та освітньо-кваліфікаційними рівнями (як змістової їх складової, так і структури навчальної роботи).

Так, в академії внесені корективи в робочі навчальні плани, зокрема, запроваджено вивчення дисципліни „Вища освіта України і Болонський процес” на освітньо-кваліфікаційному рівні магістр та для аспірантів, курсів „Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності” на освітньо-кваліфікаційному рівні бакалавр, „Інтелектуальна власність” на освітньо-кваліфікаційних рівнях спеціаліст та магістр для студентів денної та заочної форм навчання.

Слід зазначити, що нова освітньо-професійна програма підготовки бакалавра за галуззю знань “Економіка та підприємництво” щодо трудомісткості навчальної роботи студентів приведена у відповідність до вимог ECTS.

Ці вимоги полягають у тому, що загальне навчальне навантаження на бакалаврському рівні становить 240 кредитів (60 кредитів на рік, 30 кредитів на семестр).

Однак, проведений попередній порівняльний аналіз кращих прикладів світової та вітчизняної освіти свідчить, що саме в структурі та змісті навчальних планів, кількості кредитів, обсягах навчального часу ми маємо найбільшу невідповідність зі світовою практикою. Хибна тенденція до дроблення курсів, формування навчального плану виходячи не з інтересів студентів, а під конкретного викладача, виявилася одним із суттєвих недоліків сьогоднішньої вищої економічної школи України. Якщо за класичним європейським зразком студенти в рік вивчають 10 дисциплін (по 5 за семестр), аудиторне навантаження на дисципліну складає три години, тижневе навантаження студентів - 15 годин, то в більшості ВНЗ України, у тому числі і в ЛДФА, студенти за семестр вивчають 9-11 дисциплін (на освітньо-кваліфікаційному рівні магістр - 15 дисциплін), максимальне тижневе навантаження сягає в середньому 30 годин.

В суспільстві і, зокрема у вищій освіті, виникла об'єктивна потреба змінити акценти і, передусім, врахувати потреби студентів, особливо стосовно практичного супроводу їх фахової підготовки. Необхідність вдосконалення структури робочого часу як студентів, так і викладачів також набула неабиякої актуальності. Крім цього, на сучасній методологічній основі доцільно удосконалити структурно-логічні схеми побудови навчального процесу, що забезпечить логічну послідовність вивчення дисциплін.

Паралельно із введенням в дію нових навчальних планів, в академії, з метою посилення індивідуалізації навчального процесу та реалізації особистих потреб студентів щодо їхньої фахової підготовки і вимог ринку праці, деканатами спільно з навчально-методичним відділом було розроблено Положення про індивідуальний навчальний план студента (ІНПС) та його зразок, який є робочим документом студента. Він формується, виходячи з вимог освітньо-професійної програми відповідного рівня підготовки та з урахуванням особистих освітньо-професійних інтересів і потреб студента. ІНПС містить в собі інформацію про перелік та послідовність вивчення навчальних дисциплін, обсяг навчального навантаження (усі види навчальної діяльності), типи індивідуальних завдань, систему оцінювання (поточний та підсумковий контроль знань, державну атестацію випускника).

ІНПС складається на підставі робочого навчального плану і включає всі нормативні та вибіркові навчальні дисципліни, обрані студентом, з обов'язковим дотриманням нормативно встановлених термінів підготовки фахівця певного освітньо-кваліфікаційного рівня, рівня наступності та з урахуванням структурно-логічної послідовності вивчення навчальних дисциплін. Запровадження ІНПС вимагає від деканатів, випускових кафедр, кураторів академічних надавати суттєву допомогу студентам при складанні ІНПС на кожний навчальний рік.

В останні роки відбулись позитивні зміни стосовно зменшення частки аудиторних занять, але водночас зросли обсяги індивідуальної та самостійної роботи студентів. Однак слід визнати, що зменшення аудиторних занять далеко не завжди супроводжується якісним наповненням змісту самостійної та індивідуальної роботи. Певні проблеми пов'язані із контролем за її виконанням з боку викладача, забезпеченість необхідними джерелами літератури, доступ до локальної мережі академії та Інтернет.

Реалізація принципу індивідуалізації навчання полягає не в спрощенні завдань для менш підготовлених студентів, а в обсягах і характері допомоги викладача. При організації самостійної та індивідуально-консультативної роботи слід акцентувати на тому, що провідним напрямом індивідуалізації освіти є диференціація допомоги у навчанні. Тобто, для менш підготовлених студентів необхідні більш детальні роз'яснення та рекомендації щодо виконання необхідних завдань, більш ретельний контроль їхньої роботи, створення і підтримка доброзичливої атмосфери при опитуванні та контролі, дозвіл на користування будь-яким самостійно підготовленим допоміжним матеріалом у вигляді плану доповіді, коротких конспектів, ключових слів, змістових опор до тексту тощо.

Безумовно, що новий концептуальний підхід до організації та контролю самостійної роботи студента потребує значного зміцнення, насамперед, інформаційної бази, яке включає в себе підручники, навчальні посібники нового покоління, науково-методичні матеріали, комп'ютерні навчальні програми. Такий методичний комплекс дасть змогу організувати опанування навчальних курсів з найбільшою віддачею. На жаль інформаційні можливості академії на сьогоднішній день не в повній мірі відповідають сучасним вимогам. Не всі студенти мають можливості вільно користуватися Інтернетом, електронними варіантами науково-методичних матеріалів, що підготовлені викладачами.

Проблемою залишається і застарілий підхід до виконання СРС з боку окремих викладачів, а саме: обмеження СРС конспектуванням окремих розділів, тем курсу, формальне оцінювання виконаної роботи, невиправдано великий обсяг роботи і, як наслідок, неможливість ретельної перевірки засвоєння студентами самостійно опрацьованого навчального матеріалу. Слід також зазначити, що збільшення самостійної роботи студентів є додатковим збільшенням затрат робочого часу викладача, причому без адекватної оплати його праці. Це питання залишається відкритим, як на законодавчому, так і виконавчому рівнях.

Не менш складним і проблемним є питання оцінювання знань студентів в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Незалежно від входження до Болонського процесу ця проблематика для навчального закладу залишається актуальною, а з огляду на приєднання до вимог європейської спільноти її актуальність зростає на порядок вище.

Професорсько-викладацькому складу академії належить вирішити триєдине завдання стосовно оцінювання:

а) опрацювати найбільш доцільні підходи до діагностики знань студентів з урахуванням накопиченого досвіду у вищій школі України;

б) опанувати систему оцінювання знань за шкалою ECTS, тобто шкалою системи Європейських залікових кредитів;

в) відпрацювати „технологію” взаємопереведення оцінок, що прийняті у вітчизняній практиці, до оцінок ECTS.

Друге і третє завдання носить „технологічний” характер, особливих складнощів щодо врахування вимог ECTS тут немає. Але було і залишається актуальним перше, головне завдання, - як досягти найбільш об'єктивного оцінювання, як зробити, щоб оцінювання виконувало притаманні йому функції і, насамперед, дві головні - контрольну і мотивувальну. З урахуванням досвіду інших навчальних закладів в академії розроблено і постійно удосконалюється „уніфікована” система оцінювання знань та умінь студентів, спрямована на мотивацію пізнавальної діяльності та реалізацію їх творчого індивідуального потенціалу шляхом спонукання до плідної, систематичної роботи та досягнення на цій основі більш якісного рівня знань.

Безперечно, що є певні об'єктивні причини, які не дають можливості повною мірою використати переваги кредитно-модульної системи організації навчального процесу, у тому числі в частині оцінювання рівня знань студентів.

...