Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Перелік умовних позначень
• Вступ
• Розділ 1. Особливості навчання студентів медичного університету з метою удосконалення їх практичних навичок
• 1.1 Особливости навчання у медичному университету
• 1.2 Структура системи навчання у ВНЗ
• 1.3 Формування навичок у студентів в процесі навчання у ВНЗ
• Розділ ІІ. Впровадження інноваційних технології в навчальному в процесі ВНЗ
• 2.1 Теоретичні аспекти вивчення педагогічних інновації у ВНЗ
• 2.2 Аналіз педагогічних інновацій у ВНЗ
• 2.3 Інноваційні освітні підходи у формуванні навичок у студентів
• Висновки
• Література
• Перелік умовних позначень
• ІКМЗД -- інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни.
• СРС -- Самостійна робота студента
• ТЗН -- технічних засобів навчання.

Вступ

Актуальність дослідження. Педагогічний процес у вищій школі перебуває у постійному русі, удосконалюючись та набуваючи розвитку. Головний напрям розвитку такого процесу -- постійне підвищення активності, самостійності та свідомості студентів, збільшення в їх роботі частки самовиховання, самоосвіти, елементів наукового дослідження.

Рушійними силами розвитку педагогічного процесу у вищих навчальних закладах є, з одного боку, притаманні йому суперечності, а з іншого -- мотиваційно-цільові установки учасників.

Найбільш вагомими є такі суперечності:

1) між діями викладача (постановка навчальних та практичних завдань, викладання навчального матеріалу, показ прийомів виконання дій, засоби організації діяльності студентів, контроль цієї діяльності, висунення проблемних питань тощо) і можливостями студентів (рівень знань, умінь, навичок; ступінь розумового та фізичного розвитку; засвоєні засоби і прийоми навчальної діяльності; мотиви навчання, психічний стан тощо);

2) між вимогами сучасного виробництва та ступенем моделювання професійної діяльності на заняттях;

3) між більшою самостійністю викладачів вищих навчальних закладів у відборі інформації (порівняно зі школою) та більшою самостійністю студентів у засвоєнні цієї інформації (зміна форм навчання і контролю порівняно зі школою);

4) пов'язані з особливостями адаптації колишніх школярів до нової системи навчання, нового колективу, змін режиму праці та відпочинку тощо.

Інформація освіти є одним з ефективних шляхів вирішення цих проблем. Процеси, які відбуваються в системі освіти як у нашій країні, так і за кордоном, призводять до формування нової ідеології та методології освіти як ідеології та методології інноваційної освіти. Тому інноваційні технології навчання варто розглядати як інструмент, за допомогою якого нова освітня парадигма може бути впроваджена в життя [2; 67-69].

Підготовка студентів до життя в світі, який постійно змінюється - є головною метою інноваційних технологій навчання. Суть такого навчання полягає в орієнтації навчального процесу на потенційні можливості студентів і їх реалізацію.

Доведено, що успіх любої фірми визначається рівнем розвитку і впровадження інформативно-комунікативних технологій у виробничу діяльність. Тому сучасна вища школа повинна стати передовою лінією по застосуванню інформаційних технологій, де майбутні спеціалісти отримують не тільки необхідні знання, але й проникнути духом сучасного інформаційного суспільства.

Модернізація та інтенсифікація освіти вимагає впровадження таких інноваційних технологій, метою яких є творче виховання особистості в інтелектуальному та емоційному вимірах. Такими інноваційними технологіями є: проектування, проблемне навчання, розвиваюче навчання, тестова система, ігрове навчання, занурення в іншомовну культуру, навчання в співробітництві, самоосвіта та автономія, інтеграція, а також дослідницькі та інформаційно-комунікативні технології.

Проблемами педагогічних технологій займалися такі вчені - І. Бурлака, В. Вихрущ, В. Дяченко, М.Скаткін, І. Лернер та інш.

• Об'єкт дослідження - Особливості навчального процесу у вищому медичному навчальному закладі.8

Предмет дослідження - стан впровадження інноваційних технології в навчальному в процесі ВНЗ.

Мета дослідження - аналіз стану впровадження інноваційних технології в навчальному процесі ВНЗ з метою удосконалення практичних навичок у студентів.

Гіпотеза дослідження - у дослідженні виходили з припущення проте, що впровадження у вищому навчальному закладі інноваційних технологій забезпечить удосконалення практичних навичок студентів та підвищення їх рівня самостійності».

Відповідно до мети і гіпотези роботи були поставлені і вирішені наступні основні завдання

Завдання:

1. Визначити особливості навчального процесу у медичних ВНЗ України;

2. Визначити теоретичні основи технології навчання;

3. Проаналізувати стан впровадження інноваційної технології в навчальному в процесі ВНЗ ;

4. Провести аналіз застосування інноваційного навчання для формування практичних навичок у студентів.

Методи дослідження - аналіз літератури, синтез, порівняння, узагальнення і систематизація теоретичного матеріалу, порівняння поглядів провідних вчених, узагальнення їх досвіду.

Розділ 1. Особливості навчання студентів медичного університету з метою удосконалення їх практичних навичок

1.1 Структура системи навчання у ВНЗ

Навчання як єдність викладання і учіння - органічно цілісний процес Складність спільної діяльності полягає в тому, що студент повинен не тільки сприйняти, але і осмислити, запам'ятати і застосувати одержані знання в практичній роботі. Учіння - це розумовий процес, в ході якого пізнається логіка речей, утворюються уміння ними користуватися. Учіння - це збагнення шляхів пізнання при достатньо високому рівні пізнавальної активності і самостійності студентів.

Навчання без контакту викладача і студентів, без їх взаємодії неможливо. Тому в своїй структурі Навчання містить комунікативний механізм, що забезпечує взаємодію його складових, систему відносин «викладач - студенти». Відносини у вузівському процесі детерміновані як соціально-економічними, так і витікаючими з суті самого процесу професійно-етичними чинниками, що припускають обов'язкова співпрацю і взаємодію учасників.

Кожна сторона в системі відносин «викладач - студенти» має свою специфіку, що визначається дидактичними цілями і задачами. Взаємодіючі сторони в учбовому процесі по функціях нерівнозначні. Ведуча роль в системі відносин належить викладачу. Проте це не говорить про пасивність позиції студентів в учбовому процесі.

Результативність навчання обумовлена в тому випадку, якщо обидві сторони активні і виступають організаторами учбово-пізнавальної роботи. Результати можуть бути досить низькими, якщо учбовий процес розглядається як передача знань, умінь і навиків, де один передає учбову інформацію, інші - засвоюють, один пред'являє вимоги, інші - виконують. При такому підході до організації навчання переважає педагогічна дія, Що породжує формалізм в системі відносин «викладач - студенти».

Навчання - це спеціально організована взаємодія викладача і студентів, що припускає педагогічну дію і позитивну у відповідь реакцію студентів на нього, результатом якої є формування творчої особи з активною професійною позицією і індивідуальним стилем діяльності.

Таким чином, в дидактичній літературі структуру навчання розрізняють за характером діяльності, яка об'єднує в собі наступні компоненти:

СТРУКТУРА НАВЧАННЯ (за характером діяльності)

Схема 1.1

У дидактичній літературі структура навчання розрізняється по його змісту. Ю.К.Чабанський виділяв в структурі навчання (за змістом) наступні складові компоненти:

· цільовий компонент -- усвідомлення, ухвалення і постановка викладачем дидактичних цілей і задач;

· стимулюючо-мотиваційний компонент -- стимулювання у студентів інтересу до занять, потреби в рішенні поставлених учбово-пізнавальних задач, розвиток позитивних мотивів навчання і активної діяльності;

· операційно-діяльнісний компонент відображає процесуальну сутність навчання та реалізується за допомогою спеціальних форм, методів, дидактичних засобів навчання;

· контрольно-регулювальний компонент припускає контроль з боку викладача за ходом рішення учбових задач і самоконтролю студентів за результативністю власних дій і якістю навчання. Зворотний зв'язок протягом занять допомагає регулювати, коректувати учбовий процес;

· оцінно-результативний компонент передбачає оцінку знань, умінь і навиків студентів, рівня їх професійного розвитку, самооцінку досягнутих результатів навчання згідно поставленим дидактичним цілям; проектування нових задач і способів усунення пропусків в знаннях і уміннях[7].

Всі компоненти навчального процесу знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємообумовленості. Дидактична мета визначає зміст учбової роботи. Мета і зміст обумовлюють вибір форм, методів і засобів навчання. В процесі учбово-пізнавальної діяльності необхідний контроль. Всі компоненти процесу навчання в сукупності забезпечують кінцевий результат - засвоєння системи професійних знань, умінь і навиків, поглядів, переконань і принципів, оволодіння методикою і технологією майбутньої професійної діяльності.

Характер навчання У зв'язку із змінами, що відбуваються в сучасному суспільстві, змінюються функції освіти і ускладнюються функції навчання. На перший план виступає не когнітивна функція (передача знань, умінь і навиків), а стимулювання розвитку самостійної і відповідальної особи, виховання її творчої індивідуальності. Це зумовлює необхідність розвиваючого характеру навчання і розробки теоретичних основ його, виявлення єства і методики реалізації у вузівській практиці.

«Задача сучасної школи полягає не тільки в тому, щоб дати тим, що вчиться ту або іншу суму знанні, але і навчити їх самостійно орієнтуватися в науковій і будь-якій інформації. Але це означає, що школа повинна учити мислити, тобто активно розвивати біля учнів основи сучасного мислення»[19]. Іншими словами, необхідно організувати таке навчання, яке має розвиваючий характер. Розвиваюче навчання -- це спеціально організована діяльність професійної спрямованості, в процесі якої відбувається загальний психічний, розумовий розвиток і професійне становлення особи майбутнього фахівця. Воно покликане вирішувати наступні задачі:

· формування мотивів навчання, пізнавальних потреб і стійких професійних інтересів;

· розвиток установки на подолання шаблонності і відсталості буденної і професійної свідомості;

· формування незалежного професійно-педагогічного мислення, вдосконалення психічних процесів і станів, що забезпечують успішність професійної діяльності;

· вироблення раціональних прийомів і способів розумової діяльності;

· розвиток пізнавальної активності і самостійності студентів.

Підсумком рішення цих задач є загальний психічний, інтелектуальний, емоційний і вольовий розвиток студентів в ході навчання. Розвиток є кількісне і якісне зростання фізичних, фізіологічних, психічних структур особи студента. Кількісні накопичення ведуть до виникнення нових якісних полягань, а якісні зміни формують нові умови для подальшого кількісного зростання. Розвиток забезпечує студенту зростання його інтелектуальних сил, психічних функцій, розумових операцій, мовної діяльності, спеціальних здібностей. Чим раціональніше організовано навчання, тим ефективніше розвиток студента. Навчання як соціальний процес є провідним чинником в становленні професійного вигляду майбутнього фахівця. Навчання і розвиток взаємодіють між собою: навчання веде за собою розвиток, створює умови для становлення професійних здібностей, додає їм відповідну соціальну спрямованість, а розвиток розширює можливості навчання.

Розвиток інтелектуальних і емоційно-вольових сфер особи неможливий без духовних основ людини, його духовного початку. В процесі формування духу особистості духовних і професійних потреб кореняться внутрішні стимули учбово-пізнавальної діяльності. Навчання є духовним стрижнем виховання. Воно формує духовне ядро особи, її професійний світогляд, етично-естетичне відношення до світу і до вибраної професійної діяльності. Але специфіка навчання полягає в строгому відборі змісту культури, наукового матеріалу, в своєрідності форм і методів пізнавальної діяльності.

індивідуальності його особистості, прояву творчості і навчаючих, і навчальних.

Функції навчання. Процес навчання виконує три основні функції: освітню, виховну і розвиваючу.

Освітня функція - припускає озброєння майбутніх фахівців професійними знаннями, уміння і навиками.

Виховна функція передбачає рішення основних задач в процесі навчання по формуванню професійного світогляду, творчого стилю діяльності, активної професійної позиції.

Розвиваюча функція забезпечує процес вдосконалення розумових процесів, емоційної і вольової сфери особи, мотивації і пізнавальних потреб майбутніх фахівців.

Всі три функції знаходяться в складному переплетенні і взаємодії, обумовлюючи характер сучасного процесу навчання у вищій школі.

Структура навчання об'єднує в собі два взаємозв'язані процеси: викладання (діяльність викладача) і учіння (діяльність студента).

Викладання -- це специфічна діяльність викладача вищої школи, направлена на передачу майбутнім фахівцям системи професійних знань, умінь і навиків, розвиток стійких пізнавальних і професійних інтересів і потреб, формування педагогічних поглядів і переконань, творчого стилю діяльності. Загальна структура цього виду діяльності включає:

* педагогічну обробку навчальної інформації, що передається, мистецтво її передачі і роз'яснення;

* виявлення індивідуальності студентів;

* стимулювання пізнавальної активності і самостійності їх;

* здійснення діагностики;

* отримання і обробку зворотної інформації;

* корекцію одержаних результатів (знань, умінь, навиків, поглядів, установок і ціннісних орієнтації);

* організацію пізнавальної діяльності (Учення), виконання комплексу навчаючих, розвиваючих і виховних функцій.

Учіння -- це активний пізнавальний процес, в якому виявляються і формуються розумові сили, моральні і вольові риси вдачі, професійні властивості і якості особи майбутнього фахівця. Учення припускає сприйняття учбового матеріалу, його осмислення, свідому творчу переробку, ясний вираз, самоперевірку і вживання в системі навчальних вправ і завдань, а надалі і в рішенні практичних, професійних задач.

Пріоритетна мета вищої освіти полягає в тому, щоб підготувати фахівця із стійкою установкою на безперервне самовдосконалення, самоосвіту і саморозвиток. Досягнення цієї мети припускає перенесення центру навчання на особу студента, його інтереси, потреби і можливості, створення умов для професійного становлення. Все це обумовлює підвищення виховуючої ролі навчання у вищій школі.

1.2 Особливості навчання у медичному університету

Навчання як процес цілеспрямованої передачі і засвоєння певного досвіду можна здійснювати по-різному, обираючи відповідну форму навчання. Категорія «форма навчання» належить до основних у дидактиці. М. Скаткін, І. Лернер, В. Дяченко визначають загальні форми навчання (фронтальна, групова, індивідуальна),та конкретні (урок, семінар, екскурсія, тощо). І. Бурлака, В. Вихрущ пропонують поряд із загально родовим поняттям "форма організації навчання" видові - "форма навчальної діяльності". Ю. Мальований трактує"форми навчальної діяльності учнів на занятті" як одну із складових змісту категорії "форми навчання". Розрізняють такі форми навчальної діяльності учнів: фронтальна, парна, індивідуальна та групова. Вони пронизують увесь навчальний процес. Ці форми відрізняються одна від одної кількістю зайнятих учнів і способами організації роботи.

Навчання -- це складний і динамічний процес. Будь-який процес означає рух вперед (від латинського слова - processus) і є сукупністю дій направлених на досягнення якого-небудь результату. Процес навчання направлений на рішення дидактичних цілей і отримання результату в оволодінні студентами знань, умінь і навиків, розвитку їх пізнавальних сил і здібностей формуванні системи поглядів і переконань. Зовнішня його сторона (викладач передає, а студенти засвоюють навчальну інформацію) дає, деколи, помилкове уявлення про простоту і легкість процесу навчання. Внутрішня сторона, що є його сутністю (пізнавальна діяльність, інтелектуальний розвиток і професійне становлення майбутнього фахівця) нерідко залишається поза увагою тих, хто його здійснює.

Процес навчання характеризується наявністю специфічних закономірностей, пізнання і врахування яких дозволяють зробити його цілеспрямованим і керованим, добиватися очікуваних результатів. Закономірності пізнання є методологічною основою навчання. В теорії навчання виділяють наступні закономірності:

· процес навчання у вищій школі обумовлений потребами суспільства у висококваліфікованих фахівцях, які здатні творчо виконувати свої професійні обов'язки і функції;

· навчання є складовою частиною цілісного педагогічного процесу у вузі, що об'єднує освітню, розвиваючу і виховну функції;

· процес навчання залежить від реального рівня підготовленості студентів, їх індивідуальних особливостей і здібностей;

· процес навчання, його результативність закономірно залежить від матеріальних умов (приміщення, фінансування, дидактичне і методичне забезпечення, професіоналізм кадрів);

· закономірною є керівна роль викладача у вузівському процесі навчання при високій пізнавальній активності і самостійності дій студентів.

Специфіка вузівського навчання полягає в тому, що воно, на відміну від форм пізнання, що природно склалися (гра, наукове пізнання і ін.), є штучно організованою формою, яка протікає під керівництвом викладача. Джерелом навчальної інформації є не тільки викладач, але і книги, засоби масової інформації, практичні і семінарські заняття; студенти опановують професією і пізнають специфіку професійного праці в узагальненому і систематизованому вигляді.

Практика є засобом вдосконалення рівня професіоналізму майбутніх фахівців і джерелом нової інформації, збагачення професійного досвіду; в єдності з надбанням наукових знань і на їх основі формується професійний світогляд і стиль професійної діяльності; розвиваються пізнавальні сили і здібності, потреба в постійному вдосконаленні власного професійного вигляду.

У умовах формального ставлення до освіти, інтенсифікації необґрунтованих вимог до сучасного вузівського процесу підвищуються вимоги до інтелекту, психіки і здоров'я викладачів і студентів, оскільки зростає небезпека нервово-психічних перевантажень, що визначає негативне ставлення до учбового процесу. Задача при організації навчання полягає в тому, щоб забезпечити умови для здійснення принципів і діяльності конкретного студента, для прояву

1.3 Формування практичних навичок у студентів в процесі навчання у ВНЗ

Важливою передумовою реформування вищої педагогічної освіти має стати принципове оновлення методики і технології освіти, перехід від технологій "до студента - з культурою" до технологій "зі студентом - до культури ” [2]. Насамперед у вищій педагогічній школі має змінитися основна форма організації навчання - лекція, яка вибудовується через зіставлення багатоманітності позицій та ідей, коли закладаються основи для внутрішнього діалогу, особистісного самовизначення, ціннісного осмислення знання.

У контексті особистісного саморозвитку як основи вищої педагогічної освіти нового осмислення потребує методика проведення семінарських і практичних занять, оскільки в ній закладені вагомі потенційні можливості їхнього подальшого особистісного розвитку як майбутніх учителів. Набуваючи початкового досвіду з аналізу засад і процесів педагогічної дійсності, за умов компетентної підтримки студенти здатні продовжувати самостійні дослідження.

Більш різноманітною і змагальною, зорієнтованою на глибоку особистісну замученість студентів має стати методика проведення семінарських і практичних занять: дискусії, "диспути”, "дебати” як змагання у побудові аргументації, діалоги з практиками, зустрічі-діалоги зі школярами, проблемні навчальні екскурсії, вирішення складних педагогічних ситуацій, моделювання педагогічних систем тощо.

Отже, на викладача університету покладається подвійна відповідальність: він має не лише дати професійні знання, але й бути взірцем для майбутнього вчителя.

Передумови ефективності навчальної роботи студентів. Враховуючи, що в сучасному світі вища освіта стає обов'язковим етапом у житті людини, що кожен повинен навчитися самостійно здобувати знання упродовж життя, значно зростає роль ВНЗ у навчанні студента самостійно вчитися. Самостійна робота студента, яка є суттєвим елементом навчального процесу поряд з аудиторним навчанням, набуває великого значення.

Самостійна робота студента (СРС) - це навчальна діяльність студента, яка планується, виконується за завданням, під методичним керівництвом і контролем викладача, але без його прямої участі [1].

Стара система опитування та оцінювання знань протягом практичного заняття, як правило, була в вигляді дискусії з декількома або одним студентом, усного опитування одного або групи студентів. Основною перевагою такої форми взаємодії між викладачем та студентом була можливість з'ясувати нові моменти теми. Викладач шляхом правильної постановки питань розставляв необхідні акценти, формував цілісне уявлення студентів про поточну тему або розділ. Сучасні вимоги щодо стандартного оцінювання знань та розширення часу для самостійної роботи студентів протягом практичного заняття зменшують час, необхідний для справжнього контакту учня та вчителя, до мінімуму. Вплив особистості викладача також суттєво зменшується. Було б не бажано, щоб професійні навички педагогів, їх майстерність щодо вмілої дискусії зі студентом, що дозволяють виявити найбільш проблемні моменти в якості засвоєння матеріалу, можливо навіть «гуманізація» викладання, ставали все менш потрібні. Для поєднання кращих традицій вищої школи радянського періоду та новітніх технологій навчання ми пропонуємо та почали впроваджувати таку методику проведення практичних занять, де частина заняття присвячена живому спілкуванню викладача зі студентами - обговоренню важливих питань з теми заняття, що можуть торкатися узагальнення теоретичних основ, розбору клінічних ситуацій, відповіді на питання студентів. Усе це відбувається при умові попередньої самостійної підготовки студентів до практичного заняття по підручникам, атласам, Інтернет джерелам, тобто будь-якої запропонованої літератури. Такий компонент практичного заняття допомагає узагальнити уявлення студента по конкретній темі, систематизувати матеріал, заповнити «білі плями», авжеж викладач знає, які проблемні та важкі для сприйняття моменти існують в кожному розділі програми та може сконцентрувати увагу на найбільш важливих питаннях. Більш традиційними є інші складові практичного заняття - це інструктаж з практичної частини заняття, яка виконується швидко та ефективно завдяки попередній підготовці студентів до заняття та обговоренню усіх теоретичних питань з викладачем. Подальшим етапом є самостійна робота студентів, що включає виконання лабораторної роботи, або вивчення препаратів та інших наочних матеріалів. Обов'язковий компонент заняття - перевірка засвоєння теми, при цьому письмове тестування не є найбільш важливою частиною оцінювання, а може бути лише одним з складових, як лише показник засвоєння певного рівня питань з теми. Розглянемо наступний розподіл практичного заняття за часом: організаційні моменти практичного заняття - до 5 % часу, обговорення теоретичних питань теми практичного заняття (дискусія, можливо мікролекція) - до 15%, інструктаж з практичної частини заняття - до 15%, самостійна робота студентів на практичному занятті - до 35%, перевірка засвоєння теми та оцінювання - до 30%.

Для заняття, що триває протягом 80 (120) хвилин, можливим є наступний розподіл часу:

1. Організаційний момент - 3 хвилини.

2. Обговорення теоретичних питань теми практичного заняття - 10 (20) хвилин.

3. Інструктаж з практичної частини заняття - 10 хвилин.

4. Самостійна робота студентів на практичному занятті - 30 (40) хвилин.

5. Перевірка засвоєння теми - 25 (45) хвилин.

6. Домашнє завдання - 2 хвилини.

Запропонована методика використовується на кафедрах мед університетах. Вся робота викладачів спрямована на забезпечення студентів усіма необхідними матеріалами для підготовки: оприлюднені на початку навчального року робочі плани лекцій, практичних аудиторних та позааудиторних занять, підготовлені методичні посібники по кожному модулю, організовано чергування викладачів-консультантів в позаучбовий час та видача анатомічних препаратів у вечірні часи.

Розглянута структура організації заняття є прогресивною, тому що стимулює ініціативу студентів (вони мають можливість вибору джерел інформації), дисциплінує та організує час (студенти мають вчасно підготуватися до нової теми), дозволяє ефективніше засвоювати знання (студент підготувався сам, обговорив з викладачем, проробив на самостійній частині заняття на препаратах та під наглядом викладача) та деяким чином полегшує завдання викладача (працювати із студентами, які підготовлені по темі заняття легше та ефективніше).

Самостійна навчальна робота студентів здійснюється у процесі взаємодії різних чинників: соціальних, психологічних, анатомо-фізіологічних. Важливу роль при цьому відіграють раціональні засоби: методи організації самостійної роботи, умови праці, режим дня, техніка праці та ін.

Серед методів контролю та самоконтролю можна виділити методи усного (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, усні екзамени, програмоване опитування), письмового (контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові екзамени, програмовані письмові роботи) та лабораторно-практичного (контрольні лабораторні роботи, машинний контроль) контролю.

На основі аналізу зв'язків методів навчання з іншими компонентами навчального процесу, а також умовами, у яких він протікає, вибір методів навчання буде визначатися [3].

Розділ ІІ. Впровадження інноваційних технології в навчальному в процесі ВНЗ

2.1 Теоретичні аспекти вивчення педагогічних інновації у ВНЗ

Нововведення, або інновації, характерні для будь-якої професійної діяльності людини і тому природно стають предметом вивчення, аналізу та впровадження. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів. Цей процес не може бути стихійним, він потребує управління.

Педагогічний досвід передусім знаходить своє втілення в технології навчальне-виховного процесу. Передовий педагогічний досвід постає як ідеалізація реального педагогічного процесу завдяки абстрагуванню від випадкових, неістотних елементів і конкретних умов педагогічної діяльності й виділення в ньому провідної педагогічної ідеї чи методичної системи, які зумовлюють високу ефективність навчально-виховної діяльності. Він збагачує практику навчання й виховання, сприяючи розпитку педагогічної думки, будучи найнадійнішим критерієм істинності вироблених педагогікою теоретичних положень, принципи педагогічних інновацій, правил, методів, форм навчання й виховання.

За роки незалежності у зв'язку з модернізацій ними процесами у країні, і у вищій школі зокрема, зміною навчальних планів, напрямів і спеціалізації, певний час існували проблеми з навчально-методичним забезпеченням навчальних дисциплін. Бракувало сучасних підручників, посібників, навчальних видань для самостійного вивчення програмного матеріалу. У цей період склалася своєрідна педагогічна “майстерність”, коли викладач був змушений диктувати зміст основних положень, а студент - його занотовувати.

Нині ситуація суттєво змінилася. З абсолютної більшості дисциплін існують сучасні підручники, посібники та інший методично-довідковий матеріал, часто підготовлений самими викладачами вищої школи.

Але виникла нова проблема. Окремі викладачі вже звикли до тієї, своєрідної методики викладання. Одні на ній виросли, не знають і не хочуть знати іншої. Деякі викладачі усвідомлюють всю порочність викладання під диктовку, але не відмовляються від неї, оскільки вона не потребує особливих напружень з підготовкою спеціального навчально-методичного супроводження дисциплін. Немало є викладачів, яким бракує досвіду, професійних навичок, знання сучасних методик і технологій викладання. Тут доцільно налагодити систему підвищення кваліфікації викладачів, особливо молодих на базі навчально-методичних відділів самих вищих навчальних закладів (організація різноманітних систем навчання: “школа молодого викладача”, “школа підвищення педагогічної майстерності”).

За нинішнього зростання потоків наукової інформації репродуктивне засвоєння студентом необхідного обсягу знань стає неможливим. За таких умов зменшується частка прямого, зовні заданого інформування та розширюється застосування інтерактивних форм і методів роботи студентів під керівництвом викладача і повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об'єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо для системи дистанційного навчання.

1. Системний комплексний підхід до запровадження інноваційних технологій навчання

Важливим моментом реструктуризації навчального процесу є запровадження інноваційних освітянських технологій. Рішення цих завдань спрямовано на:

- перехід від педагогічного традиціоналізму до нових форм і методів навчання, орієнтованих на формування творчої особистості, яка вміє поєднувати в різних варіантах теоретичні знання, наукові здобутки з вирішенням питань, які виникають на практиці;

- підвищення творчої активності студентів під час аудиторних занять шляхом упровадження ділових і рольових ігор, ігрового проектування;

- посилення мотивації студентів до самостійної роботи з метою поглиблення знань і здобуття вмінь і навичок;

- забезпечення наскрізної комп'ютеризації навчального процесу та створення комп'ютерних (інформаційних) систем його підтримки;

- інтенсифікацію навчального процесу з метою скорочення аудиторних занять з участю викладача при наданні повного обсягу знань і підвищенні якості навчального процесу;

- розробку інтерактивних комплексів навчально-методичного забезпечення дисципліни (ІКМЗД).

Розробка та застосування інноваційних технологій навчання, а також діагностика якості знань у вищих навчальних закладах мають носити систем ний характер, що дозволяє забезпечити взаємозв'язок між усіма елементами навчального процесу, підвищує рівень його керованості та навчально-методичного забезпечення. Вони також мають бути впровадженими в усіх формах навчання, по всій вертикалі навчального плану (в усіх дисциплінах), по горизонталі навчального плану (в усіх видах навчального процесу: лекції, семінари, практичні, лабораторні, самостійна робота студента, практика, заліки, іспити, поточний контроль), у всіх спеціальностях і спеціалізаціях.

До найважливіших загальних педагогічних інновацій, за результатами аналізу літературних джерел, можна віднести:

1) теорію і практичну технологію оптимізації навчально-виховного процесу, що охоплює систему педагогічної науки і педагогічної практики;

2) гуманістичну педагогіку у всій сукупності її теоретичних положень і практичних технологій;

3) засновані на нових ідеях педагогічних інновацій підходи до організації і керування педагогічними процесами;

4) технології, засновані на застосуванні нових ідей і засобів інформатизації, масової комунікації.

Дослідниками сформульовано ряд законів перебігу інноваційних процесів.

1. Закон необоротної дестабілізації педагогічного середовища.

2. Закон обов'язкової реалізації процесу.

3. Закон стереотипи педагогічних інноваційзації педагогічних інновацій.

У ході дослідження було визначено критерії педагогічних інновацій та критерії готовності до інноваційної діяльності.

Виділяють такі критерії готовності до інноваційної діяльності:

- усвідомлення необхідності інноваційної діяльності;

- готовність до творчої діяльності щодо нововведень у школі;

- впевненість у тому, що зусилля, спрямовані на нововведення в школі, принесуть результат;

- узгодженість особистих цілей з інноваційною діяльністю;

- готовність до подолання творчих невдач;

- органічність інноваційної діяльності, фахової та особистісної культури;

- рівень технологічної готовності до інноваційної діяльності;

- позитивне сприйняття свого минулого досвіду і вплив інноваційної діяльності на фахову самостійність;

- здатність до фахової рефлексії.

Критерії педагогічних інновацій:

- новизна, що дає змогу визначити рівень новизни досвіду. Розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, суб'єктивний рівні новизни;

- оптимальність, який сприяє досягненню високих результатів за найменших витрат часу фізичних, розумових сил;

- результативність та ефективність, що означає певну стійкість позитивних результатів у діяльності вчителя;

- можливість творчого застосування в масовому досвіді, що передбачає придатність апробованого досвіду для масового впровадження в загальноосвітніх закладах.

Визначено етапи функціонування педагогічних інновацій:

1) етап ознайомлення людини з педагогічними інноваціями;

2) етап появи зацікавленості;

3) етап оцінки;

4) етап апробації;

5) етап кінцевого (педагогічних інновацій підсумкового) сприйняття.

Будь-яка педагогічна технологія повинна відповідати деяким основним методологічним вимогам (критеріям технологічності): концептуальність, системність, можливість управління, ефективність, відтворюваність, візуалізація.

2.2 Аналіз педагогічних інновацій у ВНЗ

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб'єктами навчання. Інтерактивне навчання сприяє формуванню навичок а вмінь як предметних, так і загальнонавчальних; виробленню життєвих цінностей; створенню атмосфери співробітництва, взаємодії; розвитку комунікативних якостей. Технологія передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спеціальне розв'язання проблем.

Інтерактивне навчання - це навчання діалогу, педагогічних інноваційд час якого відбувається взаємодія учасників педагогічного процесу з метою взаєморозуміння, спеціального розв'язання навчальних завдань, розвитку особистісних якостей учнів.

Інтегровані технології (П. Ерднієв) - припускає, що вчитель за можливості чітко визначає реакції, поняття, ідеї та навички, які мають бути засвоєні учнем, а потім за допомогою багатостороннього підходу допомагає учневі спрямувати власну діяльність на досягнення цих цілей. При цьому учень може діяти у власному темпі, заповнюючи прогалини у своїх знаннях або пропускаючи те, що вже засвоєно.

Мультимедійні технології пов'язані із створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, енциклопедій, комп'ютерних фільмів, баз даних. У цих продуктах об'єднаються текстова, графічна, аудіо- та відеоінформація, анімація. Мультимедіа-технології перетворили комп'ютер на повноцінного співрозмовника, дозволили учням (будь-якого віку), не виходячи з навчальної аудиторії, будинку, офісу, бути присутніми на лекціях видатних вчених, брати участь у конференціях, діалогах, вести кореспонденцію. Як принципово новий навчальний засіб електронна книга відкрила можливості «читати», аналізувати «живі» озвучені сторінки, Тобто можливості бачити, чути, читати. [7]

Мережеві технології призначені для телекомунікаційного спілкування учнів з викладачами, колегами, працівниками бібліотек, лабораторій, установ освіти тощо. Телекомунікаційний доступ до баз даних здійснюється через всесвітню мережу Інтернет. Формами мережевої комунікації є: електронна пошта - призначається для обміну інформацією між суб'єктами зв'язку, здійснення консультування, організації дистанційного навчання; телеконференція - дозволяє викладачеві та учням, що знаходяться на значній відстані одне від одного, організувати спеціальне навчання, обговорювати навчальні проблеми, брати участь у ділових іграх, практикумах тощо в умовах так званого віртуального класу.

Аналіз педагогічних інновацій проходить через кілька етапі педагогічних інновацій: на першому етапі педагогічних інновацій встановлюється відповідність нововведень вимогам до інновацій. Встановлюється, яка ідея покладена в основу новаторства вчителя; наскільки ця ідея віддзеркалена в загальній системі школи, педагогічних інновацій підвищує педагогічну майстерність учителя і якість педагогічної практики в цілому; які елементи нового покладені в основу авторських пропозицій, педагогічної ініціативи, наскільки ця ідея збагачує певну наукову концепцію; які методи і прийоми створені і використовуються автором, наскільки вони нові та ефективні.

На другому етапі педагогічних інновацій передбачається визначення виду педагогічних інновацій: педагогічна раціоналізація, педагогічне винахідництво, авторська концепція тощо. Одночасно виділяються параметри вивчення педагогічної інновації. Педагогічних інновацій після встановлення інноваційних елементів у роботі вчителя і виду інновації дається її стисла характеристика: а) сутність інновації (нова ідея, нові педагогічних інновацій підходи у навчанні, нове інформаційне забезпечення, нова логіка навчання, нові прийоми і методи та ін.); б) наукова аргументація інновації; в) освітні можливості і сфера застосування інновації; г) ефективність інновацій (результати, зміни у розвитку дітей і т. Ін.); д) стабільність результатів інновацій; є) можливість масового застосування.

На третьому етапі педагогічних інновацій визначаються об'єми і критерії аналізу з позиції використання інновацій. На четвертому етапі педагогічних інновацій-- можливість професійного творчого самовираження вчителя, розвитку його творчого мислення. На п'ятому -- сфера використання педагогічної інновації.[4]

2.3 Інноваційні освітні підходи у формуванні практичних навичок у студентів

Інтерактивне та кооперативне навчання. Все більш гострою стає проблема вдосконалення форм організації процесу навчання, знаходження відповіді на питання "як підвищити ефективність навчального процесу, досягти високого інтелектуального розвитку студентів, забезпечити оволодіння ними навичками саморозвитку особистості". Значною мірою цього можна досягти використовуючи сучасні інноваційні технології, зокрема технології інтерактивного навчання, перетворюючи, таким чином, традиційний урок в інтерактивний.

Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя і громадянської активності в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі. Це вимагає активізації навчальних можливостей студента, замість переказування абстрактної, "готової" інформації, відірваної від їх життя і суспільного досвіду [5].

Для зміцнення контролю над ходом процесу навчання за умов використання інтерактивної моделі навчання викладач також повинен попередньо добре підготуватися [5]:

· глибоко вивчити і продумати матеріал, у тому числі додатковий, наприклад, - різноманітні тексти, зразки документів, приклади, ситуації, завдання для груп тощо;

· старанно спланувати і розробити заняття: визначити хронометраж, ролі учасників, підготувати питання і можливі відповіді, виробити критерії оцінки ефективності заняття;

· мотивувати студентів до вивчення шляхом добору найбільше цікавих випадків, проблем;

· оголошення очікуваних результатів (цілей) заняття і критеріїв оцінки роботи студентів;

· передбачити різноманітні методи для привернення уваги студентів, настроювання їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії.

Якщо спробувати дати визначення поняття інтерактивна технологія навчання, то - це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть студента у колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учасників процесі навчального пізнання: або кожен студент має конкретне завдання, за яке він повинен публічно прозвітуватись, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою завдання [5]. Інтерактивні технології навчання включають в себе чітко спланований очікуваний результат навчання.

Всі спроби осучаснити навчальну систему, позбавити її притаманних їй недоліків пов'язані з використання в рамках уроку ще й парної та колективної форм.

Співробітництво (кооперація) - це спільна діяльність для досягнення загальних цілей. Кооперативним навчанням називається такий варіант його організації, при якому студенти працюють у невеликих групах, щоб забезпечити найбільш ефективний навчальний процес для себе і своїх товаришів [5].

Спільні зусилля приводять до того, що всі члени групи прагнуть до взаємної вигоди. У результаті виграють усі, студенти усвідомлюють, що всі члени групи приречені на загальну долю. Успіхи кожного визначаються не тільки ним самим, але і зусиллями його товаришів.

Успіх члена команди при презентації результатів дослідження групою теми залежить як від його особистих зусиль, так і від внеску інших членів групи, що допомагають йому знаннями, уміннями і практичними можливостями. Жоден член групи наодинці не має всю інформацію, уміння чи можливості, необхідні для того, щоб забезпечити успіх групової діяльності.

Підвищення ефективності процесу навчання відбувається завдяки ретельному аналізу того, як співпрацюють члени групи, і визначенню способів поліпшення ефективності цієї роботи.

Така групова навчальна діяльність сприяє формуванню у студентів позитивного ставлення до навчання, розвиває вміння пристосовуватись до умов роботи в групах і забезпечує високу загальну активність студентського колективу.

Використання технічних засобів навчання в навчальному процесі. На сучасному етапі розвитку суспільства обсяг та складність інформаційних потоків з кожним роком збільшується. Тому традиційна система навчання у вищих закладах освіти потребує постійного удосконалення на основі сучасних досягнень науки та техніки, що пов'язано з поліпшенням методики організації та проведення навчального процесу. Важливим напрямом підвищення ефективності навчально-пізнавального процесу є використання технічних засобів навчання (ТЗН), в тому числі комп'ютерної техніки [6].

Використання технічних засобів навчання надає навчально-методичній роботі зі студентами більш насичений, динамічний, творчий та інтенсивний характер. Сучасна освіта базується в основному на вербальному способі передачі знань, де переважає сприймання усної інформації, яка перевантажує роботу слухового аналізатора. При цьому візуальний канал використовується мало, виникає сенсорне голодування, що значно знижає творчий характер навчальної діяльності.

Використання аудіовізуальних засобів навчання може виступати важливим напрямом досягнення позитивних практичних результатів. Доцільність використання ТЗН зумовлено об'єктивними законами фізіології вищої нервової діяльності і заснованих на них психології особистого сприйняття. В умовах стрімкого зростання інформаційних потоків і збільшення дефіциту навчального часу аудіовізуальні засоби дозволяють за один і той же термін часу викласти і засвоїти значно більший обсяг навчальних знань. При цьому якість інформації, що засвоюється студентами, підвищується за рахунок її наочності, виділення в графіках, схемах, слайдах, головних структурних елементах процесів і явищ. Використання ТЗН у викладанні навчальних дисциплін дозволяє збільшити обсяг інформації, яку необхідно запам'ятати, приблизно на 35% і підняти ефективність занять на 20% [6]. Крім того, це дозволяє значно інтенсифікувати пізнавальну діяльність студентів, дає можливість надати до навчального процесу додаткову інформацію.

За формою передачі інформації ТЗН поділяються на [6]:

· екранні (фільмоскопи, діапроектори, кадропроектори, графопроектори, епідіаскопи, кадоскопи);

· звуко-відеотехнічні (магнітофони, відеомагнітофони, радіо-телеприймачі, програвачі, посилювачі).

Використання технічних засобів навчання підвищує ефективність навчального процесу, посилює засвоюваність навчального матеріалу, а їх розробка та визначення напрямів застосування є важливою складовою методичної роботи у ВНЗ.

Підвищення ефективності навчального процесу шляхом застосування технологій електронного навчання

В даний час у всьому світі на перший план в освіті виходить застосування технологій електронного навчання. Найбільш актуальним це є в умовах вузівського навчання, де спостерігається процес переважання сучасних педагогічних технологій, у тому числі технологій електронного навчання, над традиційними.

Можливо, це є даниною моді, але сучасні умови постійного підвищення рівня інформатизації суспільства визначають напрямки руху і розвитку його найбільш значущою і базової структури - освіти.

В останні роки все частіше відзначається зниження ефективності традиційного навчання, як на рівні середньої школи, так і на рівні вузу, що виявляється в авторитарності педагогічних вимог, у вченні, слабко пов'язаному з потребами студентів, з їх індивідуальними ресурсами. Жорстка регламентація діяльності студентів на заняттях, примусовість навчальних процедур, часто призводить до нерозуміння ними цілей своїх дій, до відсутності усвідомлення необхідності досліджуваного матеріалу та його практичної значущості [7]. У зв'язку з чим, у студентів спостерігається відсутність навчальної мотивації, не сформованість навичок планування своєї діяльності.

Сучасні педагогічні технології, і більшою мірою технології електронного навчання є особистісно-орієнтованими, і спрямовані на розвиток індивідуальних ресурсів студентів.

На відміну від подання знань в готовому вигляді при традиційному навчанні, технології електронного навчання передбачають підвищення рівня самостійної роботи учнів в індивідуальному темпі з одного боку, надаючи можливості для широкого спілкування з іншими студентами та спільного планування своєї діяльності з іншого [7].

Що стосується психологічного аспекту оцінювання знань учнів, то електронні технології навчання надають можливість знизити роль стресорів в процесі здачі студентами заліків та іспитів, а також підвищити рівень психологічного комфорту на заняттях. Застосування електронних методів навчання у вузі дозволяє підвищити рівень навчання і поліпшити якість надаваних вузом освітніх послуг, а також забезпечує більшу гнучкість в реалізації освітніх цілей вузу.

Вирішальну роль у розвитку електронного навчання, звичайно, зіграв Інтернет. Електронне навчання дає вузам можливість підвищити продуктивність, знизити рівень витрат, пов'язаних з проведенням очних занять, поліпшити процес обміну знаннями і довести до мінімуму витрати на навчання.

Застосування електронних технологій навчання в університеті дозволить[7]:

1. розширити спектр освітніх послуг високої якості наданих вузом і забезпечити його сталість з моменту планування навчального курсу до його завершення;

2. підвищити результативність при проходженні студентами іспитів;

3. підвищити привабливість досліджуваного матеріалу за рахунок поліпшення умов отримання освіти;

4. розширити можливості професійного зростання та підвищення кваліфікації педагогів ВНЗ;

5. надати педагогам вузу більший простір для вивчення досвіду колег і проходження перепідготовки;

6. підвищити кількісний склад студентів вузу, що проходять навчання одночасно;

7. знизити навчальне навантаження студентів;

8. забезпечити більш ефективне та своєчасне оновлення та поширення навчальних ресурсів, а також збільшити їх доступність;

9. забезпечити безперервність навчання студентів за рахунок зняття просторових і часових обмежень;

10. забезпечити персональний графік роботи студентів та перелік навчальних курсів з урахуванням їх інтересів у рамках освітнього стандарту;

11. проводити проміжну і підсумкову атестацію у формі тестування;

12. підвищити ефективність зворотного зв'язку для педагогів вузу і студентів і т.д.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок про те, що застосування у вищих навчальних закладах електронних технологій навчання сприятливо позначається на психолого-педагогічному аспекті освітнього процесу, в тому числі сприяє розвитку індивідуальних ресурсів студентів і викладачів, формує навички цілепокладання, самостійного мислення, ініціативність і відповідальність за виконувану роботу, а також знижує психологічні навантаження на студентів і викладачів у процесі взаємного обміну знаннями.

Висновки

Системний комплексний підхід до впровадження інноваційних технологій навчання в усі елементи навчального процесу з повним сучасним методичним забезпеченням, розвинутою інфраструктурою навчального процесу дозволить провести реструктуризацію навчального процесу (шляхом скорочення аудиторного навантаження) і запровадження нових концептуальних підходів до організації й контролю самостійної роботи студентів. Збільшення часу на самостійне вивчення (чи поглиблення) окремих модулів (тем) дисциплін вимагає внесення змін і в оцінку знань студентів, введення нової системи комплексної діагностики знань студентів.

Ця роль викладача вищої школи належать до основного переліку вимог щодо гуманізації суб'єкт-суб'єктних взаємин у сучасному ВНЗ. Вона потребує від нього глибоких знань з психології, педагогіки, психофізіології, валеології, психогігієни, певного досвіду практичного використання ефективних методів оптимізації навчального процесу.

Кожна із педагогічних теорій є досить складною освітньою технологією, оволодіти якою викладач може лише в умовах спеціальної професійної підготовки[1]. Виникає проблема ефективного застосування викладачем особистісного підходу і організації пізнавальної діяльності у вищому навчальному закладі. Для цього він повинен володіти знаннями основних закономірностей розвивального навчання і вміннями застосовувати їх у навчальному процесі. інноваційний медичний студент навчання

Вибір шляхів підвищення ефективності учбового процесу залежить від умов, за яких він відбувається, рівня активності студенті вданого ВНЗ, включення студентів у науково-пізнавальну діяльність та багатьох інших факторів. Це є одним з основних завдань викладача.

Серед заходів підвищення ефективності навчального процесу найбільш поширеними та дієвими є вдосконалення комунікативних відносин викладача та студента, правильної організації самостійної роботи студентів, дотримання студентами гігієни розумової праці, оптимального вибору методів навчання, застосуванням таких форм організації навчального процесу як інтерактивне та кооперативне навчання, застосуванням технічних засобів та технологій електронного навчання тощо. Основною умовою забезпечення ефективності навчального процесу є дотримання сукупності основних закономірностей та принципів навчання. Гуманістична спрямованість, науковість, доступність, оптимізація навчального процесу є запорукою його інтенсифікації.

...