Особливості розвитку професійно-технічної освіти в Китаї (остання чверть ХХ століття)

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

педагогічних наук

Особливості розвитку професійно-технічної освіти в Китаї (остання чверть ХХ століття)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

професійний освіта персонал

Актуальність і доцільність дослідження. В сучасних умовах формування нових суспільно-економічних відносин в Українській державі, становлення ринку праці та перебудови індустріального виробництва на науково-інформаційне особливої актуальності набула проблема виховання працівника якісно нової формації. Від вирішення цієї проблеми залежить успішний перехід України до постіндустріального суспільства, входження її до світового ринку як повноправного члена - виробника інформаційних технологій. Згідно з документами міжнародних організацій (ЮНЕСКО, Світового банку, Міжнародної організації праці, Ради Європи) рушійною силою економічного розвитку в новому тисячолітті визнано людський капітал, який створює й використовує знання. Нині конкурентоспроможність держави визначається не природними ресурсами, а наявністю кваліфікованої робочої сили, здатної створювати і використовувати сучасні технології, здійснювати інноваційний пошук, діяти на випередження. Тому перетворення знань на важливий чинник економічного розвитку країни має враховуватися у модернізації національної системи освіти і трансформуватися у конкретні програми професійної підготовки фахівців.

У цьому контексті не можна не помічати досягнень країн Південно-Східної Азії, які за порівняно короткий термін стали лідерами світової економіки завдяки політиці нарощування людського капіталу. Держави цього регіону успішно конкурують на світовому ринку, визначаючи основою стратегії національного розвитку освіту і культуру. Прискорений економічний розвиток країн конфуціанської культури змушує науковців замислитися над сутністю азіатської моделі освіти. Китай - яскравий представник східно-азіатських країн, часто шукав власні шляхи розвитку освіти, науки, техніки. У 50-х рр. минулого століття КНР повторила радянський соціалістичний експеримент, у 90-х рр. вибудувала „ринкову економіку із китайською специфікою”, а в новому тисячолітті активно готується до життя в умовах „економіки знань”. Соціалістичний вибір КНР у 50-х рр. ХХ століття визначив формування системи професійно-технічної освіти за зразком Радянського Союзу для задоволення потреб планової економіки. Кардинальні зміни суспільно-політичних відносин, соціально-економічних умов розвитку спонукали суспільство до пошуку шляхів модернізації освітньої системи, зорієнтованої на ринок праці.

Як показало вивчення, досить ґрунтовно досліджені процеси реформування систем освіти, що відбуваються у найбільш розвинених країнах: США (Г. Воронка, Т. Кошманова, В. Кудін, З. Малькова, Л. Пуховська, Р. Роман, С. Романова), Німеччині (Н. Абашкіна, Т. Вакуленко, Л. Сакун), Великій Британії (О. Леонтьєва, А. Парінов), Канаді (М. Лещенко), Франції (О. Авксентьєва), Японії (В. Володько, Н. Корсунська), Фінляндії (Л. Ляшенко), Туреччині (Т. Десятов), у найближчих сусідів України - Польщі (А. Василюк, А. Каплун, І. Ковчина), Чехії і Словаччині (Б. Мельниченко). Вітчизняні й зарубіжні вчені досліджували процеси, що відбувалися в освітньої галузі КНР (Н. Боревська, О. Джуринський, В. Клепіков). У Російської Федерації Н. Боревська продовжує дослідження проблем розвитку освіти в КНР, спрямовуючи науковий пошук на виявлення особливостей державної стратегії в галузі освіти. В Україні предметом аналізу науковців були питання організації навчально-виховного процесу в загальноосвітній середній школі КНР (Уюнтена), використання спадщини В. Сухомлинського у виховному процесі навчальних закладів (Лі Цзіхуа). Водночас Китай, порівняно з країнами Західної Європи, володіє специфічним досвідом у галузі підготовки виробничого персоналу, який становить науковий і практичний інтерес. Проте розвиток професійної освіти КНР в умовах стрімких суспільних змін наприкінці ХХ століття ще не став предметом наукового дослідження, що і спонукало нас до проведення такої роботи і визначило тему дисертаційного дослідження - „Особливості розвитку професійно-технічної освіти в Китаї (остання чверть ХХ століття)”.

Нижня межа дослідження зумовлена важливою подією загальнодержавного значення, що увійшла в історію КНР - 1978 р., коли на третьому Пленумі ЦК КПК ХІ скликання було проголошено початок курсу „нової економічної програми”, спрямованої на розбудову „ринкової економіки з китайською специфікою”. Верхня межа - початок ХХІ століття, що розглядається в загальнодержавних документах КНР як етап завершення індустріалізації і переходу до інформаційного суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з темою комплексного дослідження відділу порівняльної професійної педагогіки Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України „Теорія і практика підготовки педагогічного та виробничого персоналу в зарубіжних країнах” (РК 0105U000040). Тема дослідження затверджена вченою радою Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Академії педагогічних наук України (протокол № 10 від 29 жовтня 2001) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 4 від 24 лютого 2004).

Об'єкт дослідження - професійна підготовка кваліфікованих робітників у Китаї наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття.

Предмет дослідження - зміст і форми організації підготовки кваліфікованих робітників у системі професійної освіти Китаю.

Мета дослідження - виявити прогресивні ідеї розвитку систем професійної підготовки кваліфікованих робітників для потреб ринкової економіки КНР в останній чверті ХХ - на початку ХХІ століття та обґрунтувати можливості творчого використання прогресивних ідей китайського досвіду в Україні.

На різних етапах наукового дослідження необхідно було розв'язувати такі основні дослідницькі завдання, зокрема:

1. Проаналізувати національну стратегію підготовки виробничого персоналу в КНР та вплив соціально-економічних чинників на модернізацію професійно-технічної освіти.

2. Виявити основні етапи і напрями реформ у підготовці кваліфікованих робітників КНР у другій половині ХХ століття.

3. Проаналізувати концептуальні засади трансформації професійно-технічної освіти Китаю в систему професійної освіти.

4. Простежити напрями оновлення змісту і форм організації підготовки кваліфікованих робітників в умовах ринкової економіки в КНР.

5. Виявити вплив запровадження нових управлінських та організаційно-економічних механізмів функціонування професійної освіти на вдосконалення підготовки кваліфікованих робітників на загальнодержавному та регіональному рівнях.

6. Виявити подібне і відмінне у розвитку систем підготовки кваліфікованих робітників у КНР й Україні.

7. Обґрунтувати можливості творчого використання прогресивних ідей китайського досвіду в Україні.

Концептуальні ідеї дослідження ґрунтуються на положенні про те, що ринкові механізми, соціально-економічні зміни, спрямовані на накопичення та використання людського капіталу, об'єктивно потребують ефективної системи неперервної професійної освіти, орієнтованої на ринок праці; створення адекватної системи підготовки кваліфікованих робітників на основі трансформації професійно-технічної освіти у систему професійної освіти і навчання під впливом зовнішніх (глобалізаційних та інтеграційних процесів, прискореного розвитку ринкової економіки, інформаційних та комунікаційних технологій) та внутрішніх чинників (необхідністю узгодження змісту, форм і методів професійної підготовки з новими потребам ринку праці з метою забезпечення конкурентоспроможності фахівців).

Методологічну основу дослідження становлять: філософські, соціально-економічні, психолого-педагогічні ідеї; теорії систем, теорії людського капіталу; положення про вплив глобалізаційних та інтеграційних процесів на формування трудових ресурсів, взаємодію ринку праці з освітою, його вплив на модернізацію підготовки кваліфікованих робітників; положення порівняльної педагогіки та інших галузей знань, що стосуються наукового аналізу соціальних і педагогічних явищ; науково-теоретичні узагальнення щодо особливостей модернізації професійної освіти в країнах з різними економічними, соціально-культурними, освітньо-виховними традиціями; положення про необхідність збагачення національного педагогічного досвіду на основі порівняльного аналізу подій і явищ в освітньо-професійній сфері інших держав.

Теоретичною основою дослідження стали положення та висновки наукових праць, що розкривають: методологію порівняльної педагогіки (Н. Абашкіна, Б. Вульфсон, О. Джуринський, Т. Кошманова, З. Малькова, О. Матвієнко, Л. Пуховська, О. Сухомлинська); особливості функціонування педагогічної системи (І. Зязюн, С. Гончаренко, В. Кремень та ін.); розвитку неперервної освіти (О. Глузман, В. Луговий, Н. Ничкало, С. Сисоєва); також питання соціально-економічного розвитку КНР (А. Антиповський, Е. Баженова, Н. Боревська, Ю. Галенович, В. Гельбрас, М. Титаренко, С. Тихвінський); висновки китайських учених з питань історії становлення і розвитку освіти в КНР (Ван Чанчунь, Лю Чжицян, Лю Ши-фен, Мін Вейфанг, Су Сяохуань, Ван Лімінь); сучасні концепції розвитку освіти в КНР (Лі Ісянь, Лю Фонянь, Тань Сунхуа, Чан Лі та ін.); розвитку професійної освіти (Сунь Лінь, Хань Мінь); вищої освіти КНР (Чень Сяоюй); фінансування освітньої галузі (Пу Дзінчань, У Хуа, Цзян Мінхе); особливості функціонування освітньої галузі КНР в умовах економіки знань (Сан Сіньмін, Се Ді, У Цзяпей, Цзо Сяошунь); реформи системи управління освітою (Се Вейхе, У Чжихун); законодавчі та нормативно-правові акти і документи Міністерства освіти КНР.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань відповідно до специфіки предмета на різних етапах дослідження використовувалися такі теоретичні методи наукового пошуку: загальнонауковий - для вивчення зарубіжних і вітчизняних джерел з наступним синтезом результатів; порівняльно-історичний - для вивчення проблеми, виявлення закономірностей і тенденцій її розвитку; аналітичний - для здійснення концептуального аналізу історичної, філософської, соціологічної, психологічної, економічної, педагогічної літератури і документальних джерел з використанням систематизації, порівняння та узагальнення.

Джерельну базу дослідження становлять 373 джерела, зокрема китайською мовою - 57 основних законодавчих актів уряду КНР, матеріали з'їздів, пленумів, конференцій і нарад Комуністичної партії КНР з питань освіти за період 1979-2004 рр., нормативні документи Міністерства освіти КНР, дані статистичного відділу Міністерства освіти КНР та Китайського статистичного щорічника з освіти, праці науковців КНР з проблеми дослідження за період 1979-2003 рр., державні періодичні видання: ( - „Народна газета”, -„Світло”) за період 1980-2000 рр., педагогічні видання: ( - „Народна освіта”, _______ -„Освіта”, -„Педагогічні дослідження”, - „Китайська педагогічна газета”) - за різні роки. В ході дослідження були також використані англомовні джерела - документи міжнародних організацій з питань професійної освіти: ЮНЕСКО (61 документ), Світового банку (49 документів), ЮНІСЕФ, ЮНЕВОК, європейських національних бюро з питань економічних досліджень (NBER, CES), національних дослідних центрів з питань професійної освіти (NCVER, CIVTE), організації міністерств освіти Східно-Азіатських країн (SEAMEO); наукові праці (монографії, дисертації, статті) українських і російських науковців; матеріали науково-практичних конференцій, присвячених проблемам реформування професійної освіти.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося упродовж 2001-2007 рр. у три етапи. На пошуковому етапі (2001-2002) здійснювалося теоретичне осмислення проблеми, розроблялися концептуальні ідеї і структура дослідження, з'ясовувався стан розробленості проблеми у науковій літературі, визначалися предмет, об'єкт дослідження, його мета і завдання. На дослідно-аналітичному етапі (2003-2005) тривали пошуки літературних і документальних джерел, здійснювалося їх вивчення, аналіз, узагальнення та систематизація матеріалів з основних напрямів реформування професійно-технічної освіти в КНР. На підсумковому етапі (2006-2007) узагальнювалися результати дослідження, розроблялися науково-методичні рекомендації щодо можливого використання в Україні прогресивних ідей китайського досвіду, формулювалися загальні висновки.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що вперше обґрунтовано положення щодо трансформації професійно-технічної освіти у професійну, зміст і чинники цього процесу; положення про вплив ринкових управлінських і організаційно-економічних механізмів на процеси модернізації професійної освіти; вивчено й охарактеризовано особливості сучасної системи професійної освіти КНР.

Конкретизовано положення про особливості азатської освітньої системи, яка здатна адекватно функціонувати й ефективно накопичувати людський капітал в умовах економіки, що стрімко міняється.

Подальшого розвитку набули положення про підвищення кваліфікації педагогічних працівників професійної школи в умовах неперервної освіти.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати, зміст, висновки та джерельна база є вагомим змістовим доповненням навчального предмета „Порівняльна педагогіка” і можуть використовуватися у вищих педагогічних навчальних закладах різних рівнів акредитації та інститутах післядипломної педагогічної освіти з метою науково-методичного забезпечення його викладання. Вони також можуть використовуватися в діяльності органів державної влади та управління розвитком систем підготовки сучасного виробничого персоналу.

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджено у Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження № 1/454 від 7.02.2008), Краматорському економіко-гуманітарному інституті (довідка про впровадження № 269 від 20.02.2008).

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних положень; застосуванням методів, адекватних об'єкту, предмету, меті і завданням дослідження; системним аналізом широкої джерельної бази (нормативні документи, законодавчі акти, статистичні матеріали, теоретичні і методичні педагогічні праці).

На захист виносяться:

- положення, що характеризують основні тенденції розвитку системи підготовки кваліфікованих робітників у Китаї в умовах ринкової економіки, особливості трансформаційних процесів, що відповідають новим вимогам економічного розвитку країни, та специфіку децентралізації управління професійними навчальними закладами різних типів, що зумовило формування регіональних систем, орієнтованих на місцеву економіку.

- науково-методичні рекомендації щодо використання в Україні ідей позитивного досвіду реформування професійної освіти в КНР з урахуванням потреб ринкової економіки.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження обговорювалися на науково-практичних конференціях „Психологічні та соціально-економічні проблеми трансформації сучасного суспільства” (м. Луганськ 2000); „Актуальні проблеми реформування економіки і трансформації суспільства України у перехідний період” (м. Краматорськ 2002); „Україна-Китай: стратегія співробітництва” (м. Краматорськ, 2004); „Сучасний стан і перспективи розвитку освітнього простору України” (м. Запоріжжя 2004); „Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми” (м. Вінниця, 2006); „Китайська цивілізація: традиції та сучасність” (м. Київ, 2006); „Генеза буття особистості” (м. Київ, 2006). Основні положення та висновки доповідалися на засіданнях відділу порівняльної професійної педагогіки і психології та звітних наукових конференціях Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН Україні (2005-2007).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження висвітлено у 12 одноосібних публікаціях, в тому числі - 8 у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України, 4 статті - у збірниках наукових праць, матеріалах міжнародних і всеукраїнських конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, проміжних і загальних висновків, списку використаних літературних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації 333 сторінки, основний зміст викладено на 204 сторінках. Список використаної літератури включає 373 назви, з них: 142 - англійською, 75 - китайською мовами. Дисертація містить додатки на 89 сторінках, в яких представлені 64 таблиці, 14 малюнків та 7 схем.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження; визначено його об'єкт, предмет, мету, окреслено основні дослідницькі завдання, визначено методологічні і теоретичні засади, методи дослідження, джерельну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи; наведено відомості про апробацію й впровадження результатів наукового пошуку та структуру дисертації.

У першому розділі - „Підготовка кваліфікованих кадрів як проблема порівняльної професійної педагогіки” - проаналізовано концептуальні засади національної стратегії розвитку освіти в умовах переходу КНР до нових ринкових відносин у другій половині ХХ століття та основні напрями реформ на різних історичних етапах. Показано, що інтерес до феномену швидкого економічного зростання країн Південно-Східної Азії у другій половині ХХ століття знайшов відображення у працях видатних учених світу (Д. Бейкер, Д. Холсінджер, Т. Джемисон, Н. Ларді, Е. Ханушек, У. Істерлі, П. Найт, Р. Нельсон, Г. Пек, Г. Патрінос, С. Хейнеман, Ян Ванг, Зуліу Ху). Аналіз документів європейських бюро з економічних досліджень (NBER, CES), національних дослідних центрів з питань професійної освіти (NCVER, CIVTE), міжнародних організацій (ЮНЕСКО та Світового банку) засвідчив, що науковці одностайно пояснюють феномен прискореного економічного розвитку азіатських країн формуванням якісних характеристик людського капіталу, що відбувся за рахунок ретельно розроблених стратегій розвитку освіти та створення ефективних систем підготовки виробничого персоналу з урахуванням національних особливостей розвитку країни.

Значну увагу приділено процесу формування національної стратегії розвитку освіти в КНР у період переходу до нових економічних відносин у 80-90 рр. ХХ століття в контексті глобалізаційних процесів у Східно-Азіатському регіоні. Аналіз праць зарубіжних учених показав, що значний внесок у становлення сучасної системи освіти КНР зробили китайські дослідники, які, враховуючи соціально-економічну зумовленість оновлення змісту і форм підготовки кваліфікованих кадрів, обґрунтували необхідність урахування впливу національних та культурологічних чинників на її організацію (Тань Сунхуа, Чан Лі, Лю Фонянь, Ван Лімінь, Чжу Цзяшен). Було проаналізовано стан дослідженості розвитку професійно-технічної (професійної) освіти КНР в історичній, суспільно-політичній, педагогічній та іншій літературі, що дало змогу з'ясувати, що впродовж періоду 1949-2003 рр. у КНР відбувався цивілізаційний процес переходу від аграрного суспільства до індустріального, а пізніше - до інформаційного („суспільства знань”). Відповідно до змін засад виробництва відбувалася і реформа освіти, що передбачала здійснення трансформації професійно-технічної освіти у систему професійної освіти. У розділі висвітлено теорії, покладені в основу розробки національної стратегії розвитку „соціалістичної системи освіти з китайською специфікою”. Національна стратегія розроблялася під впливом теорій людського капіталу, використання індикаторів якої дало змогу китайським ученим (Гу Міньюань, Мінь Вейфанг) обґрунтувати необхідність підвищення освітнього рівня населення . Показано, як теорії малого добробуту „сяо кан” (Ма Хун, Чжоу Чангун) та „економіки знань” в процесі впровадження набули ознак, притаманних китайському суспільству: на основі прискореного накопичування та ефективного використання людського капіталу «оволодіння командними висотами „економіки знань”», оминувши завершальний етап індустріалізації (Ян Фуцзя, Цзя Баохуа, Цзо Сяошунь, Чжоу Сян, Чжан Хун, У Цзяпей, Сан Сіньмін).

На основі аналізу підходів китайських та радянських науковців до концепції „регіоналізації” показано відмінності між тлумаченням цього поняття в Україні та КНР. В Україні „регіональна модель” розвитку освіти розглядається як узгодженість загальнодержавних і регіональних стратегій і пріоритетів, подолання розриву між освітніми можливостями різних регіонів (М. Артюхов, М. Дарманський, Г. Єльнікова, Б. Жебровський та ін.). Водночас розвиток регіональної освіти -- це формування самостійної регіональної політики, розробка та апробація нових моделей управління освітою регіону (Л. Даниленко, В. Лагутін, Г. Оглобіна та ін.). Порівняльний аналіз поглядів радянських та китайських учених (Бо Вейлі, Ду Юйхун, Ма Пейфан, Тань Суньхуа, Чжоу Чангун) свідчить про інший підхід до тлумачення „принципу регіоналізації (районирування)” в КНР. Китайські науковці одностайні в тому, що міжрегіональні відмінності є неминучим фактом процесу індустріалізації, подолання яких було заплановано на етап подальшого розвитку суспільства. Тому „регіональний принцип розвитку освіти” в КНР визнається як пріоритетний (хоча і тимчасовий) у найбільш економічно розвинутих приморських (східних) районах. Підтверджено, що регіональна освітня стратегія в КНР розроблялася з урахуванням співвідношення учнів загальноосвітньої і професійної школи, була створена оптимальна для місцевих умов структура освіти та підвищено її ефективність. Ґрунтуючись на аналізі наукової літератури, було з'ясовано, що в реалізації „принципу районування освіти” враховувалися чинники соціальної політики, культурного рівня населення, місцевих традицій, рівнів економічного розвитку регіонів КНР, які подекуди вимірюються історичними епохами. Дослідження показало, що чинники структури місцевого виробництва, рівень урбанізації та соціального розвитку районів стали основою для розподілу території країни на освітні регіоні (Східна приморська зона: Шанхай, провінції Цзянсу, Гуандун, Ляонін; Центральна зона: провінції Хубей, Хейлунцзян; Західна зона: Сіньцзян - Уйгурський автономний округ), що визначило пріоритетні напрями і темпи розвитку освіти (для західних регіонів - універсалізація обов'язкової початкової освіти з метою поширення обов'язкової дев'ятирічної освіти; для східних - розвиток вищої школи та повної середньої й професійної освіти; для центральних районів - прискорений розвиток середньої і професійної освіти).

У розділі здійснено аналіз провідних тенденцій розвитку азіатської системи освіти, в контексті якої відбувалося формування і китайської стратегії освітніх реформ. Серед них: збільшення фінансування освітньої галузі з метою максимального охоплення населення освітою і професійною підготовкою; підвищення престижу професійного навчання для молоді; формування якісних характеристик людського капіталу в процесі навчання; виховання молоді у дусі національних традицій у поєднанні з цінностями світу, що глобалізується. Значну увагу було приділено вивченню впливу соціально-економічних чинників, що спонукали уряд КНР до реформування професійно-технічної освіти. Вивчення праць російських (Е. Бажанова, В. Гельбрас, Л. Делюсин, О. Казаринова, В. Меньшиков, О. Непомнін, А. Островський) та зарубіжних економістів (Л. Николас, Лі Цзи Шен, Лю Чжицян, Ян Ванг, Юдун Яо) показало, що у період економічних перетворень виявилася нагальна потреба у працівниках більш широкої кваліфікації і високого рівня освіченості. Це актуалізувало необхідність модернізації професійно-технічної освіти; її адаптації до демократичних і ринкових перетворень у суспільстві.

Здійснений ретроспективний аналіз розвитку професійно-технічної освіти КНР в умовах перехідної економіки, дав змогу виявити й обґрунтувати етапи трансформаційних перетворень у цій системі, оцінити їх вплив на ринок праці, а також охарактеризувати напрями здійснення реформ у системі підготовки робітничих кадрів згідно з вимогами соціально-економічного розвитку. Дослідження показало, що кожен історичний етап зумовлювався соціально-економічними чинниками, зміною суспільних відносин, що вимагали адекватної професійної освіти й спонукали до її модернізації. Реформи у системі професійно-технічної освіти КНР відбувалися упродовж чотирьох історичних етапів: 1949-1979 рр.; 1979-1984 рр.; 1985-1996 рр.; 1996-2004 рр. У розділі викладена характеристику дореформеної професійно-технічної освіти КНР, що виникла як засіб передачі навичок ремесла різним категоріям населення і спрямовувалась на навчання вузького кола спеціалістів. Якість підготовки, профіль спеціалізації, тривалість навчання тісно пов'язувалися з конкретним виробництвом і досягалися шляхом примітивного „натаскування” на робочому місці. Дореформена система підготовки робітничих кадрів КНР не відповідала вимогам виробництва, що було однією з причин економічного відставання КНР у 70-80 рр. ХХ століття. Аналіз науково-теоретичних засад та чинників розробки національної освітньої політики країни дає можливість стверджувати, що нові економічні умови, демократизація економічних та соціальних відносин в суспільстві наприкінці ХХ століття стимулювали трансформаційні процеси в освітній галузі, актуалізували необхідність створення демократичної, гнучкої моделі освіти, зорієнтованої на нові вимоги економічного розвитку країни. Акцент зроблено на тому, що сучасна професійна освіта КНР є важливою ланкою національної системи освіти і відповідає національним інтересам і світовим тенденціям розвитку економіки, забезпечує підготовку робітничих кадрів відповідно до міжнародних вимог інформаційної конкурсної конкуренції.

У другому розділі - „Трансформація професійно-технічної освіти Китаю у систему професійної освіти” - викладено результати аналізу мети, завдань і структури професійної освіти КНР та впливу запровадження управлінських та організаційно-економічних механізмів на удосконалення професійної підготовки, розглянуто особливості процесу забезпечення діяльності професійних закладів КНР педагогічними кадрами. З'ясовано, що трансформаційні процеси в цій сфери почалися у 1978 р. після оголошеного Урядом КНР початку проведення курсу на розбудову „ринкової економіки з китайською специфікою”. В результаті цього була сформована цілісна система неперервної професійної освіти, що функціонує на принципах ступневості, регіоналізації й спрямовується на задоволення потреб особистості і суспільства в освітніх послугах, забезпечення підготовки та підвищення кваліфікації працівників відповідно до вимог ринку праці конкретного регіону країни.

Система професійної освіти КНР є гнучкою і відкритою для партнерства з різними соціальними секторами суспільства та охоплює професійні навчальні заклади різних типів, рівнів, форм власності й підпорядкування. В результаті проведених реформ середня ланка професійної освіти, до якої належать професійні та робітничі школи, середні спеціальні заклади (технікуми та педагогічні училища), набула динамічного розвитку. Після проведення заходів з метою забезпечення принципу „50 на 50”, 58.33% всіх учнів середньої школи КНР у 2002 р. були студентами середніх професійних закладів. Було проаналізовано програмно-методичне забезпечення навчального процесу в середніх професійних закладах КНР з 83 спеціальностей з метою визначення його адекватність завданням забезпечення економіки кваліфікованими фахівцями. Під час опрацювання ми звернули увагу на актуальність навчальних програм (орієнтація на формування важливих для фахівця підприємницьких якостей); їх адаптивність (можливості не тільки продовження, й зміни типу освіти); неперервність (наступність різних ступенів освіти); відкритість (можливості включення самоосвітньої діяльності до навчальних програм). На основі аналізу законодавчо-нормативної бази (57 документів), що стосується забезпечення навчального процесу професійних закладів, виявлено, що зміст професійної освіти змінюється згідно з потребами ринку праці в межах її варіативної складової і не порушує державного стандарту. В розділі акцентується увага на активній участі підприємств - замовників кадрів у розробці навчальних програм. З'ясовано, що консультаційний комітет професійного навчального закладу із викладачів та представників підприємства приймає рішення щодо необхідності внесення змін, визначає спеціальні дисципліни, вивчення яких, на думку фахівців, має важливе значення для забезпечення необхідного рівня кваліфікації випускників й підготує їх до праці на даному виробництві. Показано що, подібна практика (за умов відсутності регламентованого державою терміну оновлення змісту) дала змогу професійним закладам орієнтуватися на розвиток економіки конкретного регіону, що значно підвищило конкурентоспроможність їх випускників на ринку праці. Виявлено, що важливою ознакою функціонування професійної освіти КНР є добре налагоджене соціальне партнерство. Надання професійним закладам статусу самостійних організацій як суб'єктів ринкових відносин спонукало їх до пошуків головних базових підприємств. У 2000 р. базові підприємства брали активну участь у навчально-виробничій та фінансово-економічній діяльності 73% навчальних закладів провінцій (Цзянсу, Гуандун, Ляонінь, Шандун, Тяньцзінь), а також зміцненні їхньої матеріально-технічної бази.

На прикладі КНР розкрито підходи до реалізації принципу наступності у професійній підготовці фахівців шляхом розробки наскрізних навчальних програм, визначенні методів, форм і засобів реалізації цього принципу в навчально-пізнавальній діяльності учнів, студентів. Забезпечення узгодженості професійної підготовки на різних етапах навчання унеможливлює дублювання у навчальних програмах зі спеціальних дисциплін і виробничого навчання, забезпечує можливість подальшого професійного зростання фахівця, допомагає ефективно реагувати на зміни в сучасному виробництві. У дослідженні наводяться приклади варіантів наскрізних програм („4/5” або „2+3”), запровадження яких забезпечило інтеграцію професійної освіти у систему неперервної професійної освіти в КНР, та сприяло зростанню її іміджу. У розділі проаналізовано вплив впровадження управлінських та організаційно-економічних механізмів на функціонування професійної освіти КНР. Показано, що однією із суперечностей розвитку системи професійної освіти КНР в нових економічних умовах була невідповідність традиційних форм управління новим реаліям життя. Становлення демократичних засад, розвиток ринку праці у КНР в останній чверті ХХ століття зумовили появу нових функцій управління, що набули рис відкритості, демократичності, децентралізації. Виявлено, що в нових умовах суспільного розвитку держава вже не могла відігравати роль одноосібного суб'єкта управління освітою. У зв'язку з цим актуалізувалась необхідність формування державно-громадських органів управління системою професійної освіти. Децентралізація управління професійною освітою передбачала перерозподіл функцій і повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та професійними навчальними закладами. Досвід КНР свідчить, що в умовах ринку й побудови демократичного ладу країна тяжіє до децентралізованого регулювання, яке передбачає гнучку освітню політику держави, сприяння інноваційній активності професійних навчальних закладів та розширенню їх автономії. Децентралізація здійснювалася з урахуванням національних традицій управління. Ще один аспект оновлення функцій управління освітньою галуззю в КНР розглядався через поєднання централізації та децентралізації як чинників модернізації функцій державного управління освітою. Доведено, що реформи в галузі управління професійною школою спрямовані саме на пошук оптимального поєднання централізації та децентралізації. Децентралізація управління освітою зумовила можливість надання широких повноважень навчальним закладам в управлінні освітньо-виховною, навчально-виробничою, навчально-методичною, фінансово-економічною діяльністю. Перерозподіл фінансових надходжень до державного бюджету та запровадження механізмів багатоканального фінансування впродовж останніх десяти років минулого століття позитивно позначилися на матеріальному забезпеченні навчально-виробничого процесу закладів професійної освіти.

У дисертації викладено результати вивчення об'єктивних передумов освітніх реформ у КНР, здійснення яких привело до реорганізації системи підготовки педагогічних працівників. Встановлено, що в нових економічних умовах „підвищення якісного потенціалу нації” залежало від ефективного забезпечення професійних закладів педагогічними працівниками. Одним із шляхів вирішення проблеми нестачі педагогічних кадрів було оновлення змісту навчання у педагогічних закладах, що дало змогу здійснити комплексне впровадження обов'язкових предметів професійно-технічного спрямування для всіх спеціальностей. Аналіз законодавчо-нормативної бази функціонування професійної освіти КНР довів, що забезпечення середніх професійних закладів педагогічними кадрами передбачає залучення провідних працівників підприємств з відповідною фаховою підготовкою, стажем роботи за робочою професією та психолого-педагогічною підготовкою. Підвищення педагогічної майстерності фахівців галузі, залучених до викладацької діяльності і тих, що не мають досвіду педагогічної роботи, здійснюється шляхом освоєння ними дисциплін педагогічного циклу в інститутах і центрах підвищення кваліфікації. Інформаційно-технологічний розвиток суспільства потребував поліпшення викладання професійних предметів в загальноосвітніх школах, формування нового типу педагога професійного закладу. Отже, це актуалізувало питання підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Виявлено, що підвищення кваліфікації педагогічних працівників у КНР здійснюється залежно від освітньо-кваліфікаційного рівня у вищих навчальних закладах відповідного профілю, на базі регіональних центрів та інститутів, а також шляхом самоосвіти та дистанційного навчання. Педагогічні ВНЗ, виконуючи роль базового вищого навчального закладу в організаційній структурі післядипломної педагогічної освіти, основним принципом своєї діяльності вважають інноваційність, для чого активно використовують диверсифіковані за терміном та змістом програми. За результатами дослідження було визначено характерні ознаки системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників: диверсифікація і гнучкість навчальних програм (короткострокові програми; програми у вільний від праці час, заочні курси навчання, індивідуальні заняття); урахування особливостей розвитку конкретного регіону для задоволення потреб ринку праці (проведення, за потребою, навчання з одного предмета педагогічного циклу); активне заохочення громадських та недержавних організацій, заохочення викладачів- сумісників. Характерним для системи підвищення кваліфікації і перепідготовки учителів в КНР є використання альтернативної традиційній моделі програм дистанційної підготовки [на прикладі Китайського телевізійного педагогічного коледжу (КТПК), який входить до складу Китайського радіо- і телевізійного університету (КЦРТУ)]. Як показали результати соціологічного опитування, проведеного спеціалістами ЮНЕСКО у 1997 р., у більшості педагогів країни змінилося ставлення до освіти: від навчання для одержання необхідної кваліфікації - до навчання для постійного удосконалення професіоналізму. Таким чином, державну політику КНР щодо реформування педагогічної освіти визначають ідеї неперервної освіти, перехід до інформаційного суспільства, інтеграційні процеси в освітній діяльності.

У третьому розділі - “Порівняльний аналіз тенденцій державної політики в галузі професійної освіти КНР та України” - проаналізовано програми розвитку професійної освіти України та КНР, виявлено подібне і відмінне в системах, визначено провідні тенденції розвитку й удосконалення змісту, форм та методів підготовки виробничого персоналу в цих країнах. Викладено перспективи подальшого розвитку й модернізації професійної освіти України в умовах економічних змін із творчим використанням прогресивних ідей китайського досвіду. Порівняльний аналіз систем професійної освіти двох держав було проведено з урахуванням сукупності критеріїв, що забезпечують його коректність, а саме: законодавчого забезпечення діяльності професійної освіти (аналіз законодавчих документів у галузі професійної освіти, що піддавалися уточненням і змінам протягом періоду реформ і відповідали завданням нової освітньої політики України та КНР), програмно-методичного забезпечення (аналіз комплексних державних програм професійної освіти цих країн); процесуального (виявлення основних тенденцій і проблем підготовки кваліфікованих робітників Україні та КНР).

В умовах відмови від командно-адміністративної системи, процесів модернізації в Україні і КНР відбувається переосмислення законодавчих основ з метою посилення адаптації професійної школи до принципово нових потреб планової економіки з екстенсивним виробництвом. Показано, що формування сучасних національних систем освіти в Україні і КНР відбувалося у подібних умовах і було пов'язане з процесом оновлення законодавства, запровадженням правових норм, що стосуються реалізації освітніх програм. В Україні і КНР розроблені й реалізуються програми підготовки робітничих кадрів, що передбачають створення сприятливих правових, економічних і організаційних умов. Порівняльний аналіз показав, що в КНР була створена більш гнучка законодавча база, що уможливила швидке запровадження сучасних управлінських та організаційно-економічних механізмів функціонування професійної освіти. Основними напрямами оновлення законодавчої бази у сфері професійної освіти в КНР є спрямованість на практичну реалізацію таких провідних принципів, як: державно-громадський характер управління, надання професійним навчальним закладам статусу самостійних організацій - суб'єктів ринкових відносин; підвищення якості освіти. Зазначимо, що законодавство КНР передбачає реалізацію цілей і завдань розвитку професійної освіти за умов збереження стійкої орієнтації на національні культурно-освітні й соціальні традиції в поєднанні з прогресивними тенденціями розвитку східно-азіатських країн.

На основі педагогічного аналізу систем професійної освіти України і КНР виявлено подібне й відмінне в їх будові. В цих державах існує багаторівнева система професійної освіти, але в КНР взаємодіють середня професійна та вища школа, вони взаємодоповнюють одна одну, що забезпечує інтеграцію систем підготовки виробничого персоналу в систему неперервної професійної освіти. Національні особливості систем професійної освіти в Україні і КНР виявилися в рівнях децентралізації управління та налагодженості співробітництва професійних закладів та промисловості. Для КНР характерним є проведення децентралізації в управлінні освітою за умов сильної позиції державного рівня, що мінімізувало прорахунки перехідного періоду. Розвиток державно-громадського інституту управління активізував процес запровадження механізмів багатоканального фінансування, зміцнення матеріально-технічної бази професійних навчальних закладів, її осучаснення, і як наслідок, підвищення якості освіти. Налагоджений зворотний зв'язок професійних закладів і підприємств забезпечив моніторинг якості навчання. Проаналізувавши системи професійної освіти, основні напрями їх модернізації в Україні і КНР, ми дійшли висновку, що прогресивні ідеї китайського досвіду можуть знайти творче використання в Україні. Одержані в ході дослідження результати дають можливість обґрунтувати рекомендації щодо використання прогресивних ідей китайського досвіду. У таблиці систематизовано основні напрямі проведення освітніх реформ в КНР, впровадження яких, на наш погляд, сприятиме модернізації вітчизняної системи підготовки кваліфікованих кадрів.

Таблиця 1. Рекомендації щодо використання прогресивних ідей китайського досвіду

Децентралізція управління за умов збереження державного макроконтролю, на нашу думку, дає можливість запровадити вільні ринкові механізми в освітню галузь, при цьому держава лише створює необхідні умови для реалізації освітніх програм, відіграючи роль регулятора і не втручаючись занадто активно в галузь освіти. Макрорівень управління освітою забезпечує збереження єдиного освітнього середовища, пом'якшує негативні аспекти впливу ринку (наприклад, фінансування фундаментальних досліджень та ключових напрямів підготовки фахівців) і слугує засобом мотивації та корекції діяльності навчальних закладів. Орієнтована на ринок, професійна освіта більш адекватно й швидко реагує на потреби громадськості (клієнтів); ринкові механізми підвищують ефективність, адаптивність і креативність навчальних закладів.

Автономія професійних шкіл надала право самостійно розробляти й затверджувати навчальні програми, запрошувати на контрактній основі викладачів та вчених (з інших закладів, регіонів, країн), визначати зміст освіти, тобто активно запроваджувати механізми академічної демократії. Автономність та функціонування професійних закладів як самостійних суб'єктів ринкових відносин дає змогу розвивати взаємозв'язок професійних закладів зі споживачами освітніх послуг, що сприяє налагодженню або відновленню соціального партнерства. Досвід китайської професійної освіти свідчить про тенденцію до поліпшення матеріально-технічної бази професійних закладів завдяки продуктивним зв'язкам із соціальними партнерами. Водночас соціальне партнерство уможливлює виявлення актуальних проблем підготовки виробничого персоналу для потреб ринкової економіки, впровадження регіонально спрямованих програм і навчальних планів, спрямовується на оновлення змісту професійної підготовки відповідно до вимог замовників кадрів.

Запровадження механізмів багатоканального фінансування навчальних закладів за умов залучення підприємств, громадських організацій і приватних осіб до спонсорства і навіть до створення професійних навчальних закладів нового типу, поліпшує матеріальне забезпечення професійних навчальних закладів, сприяє підвищенню якості підготовки майбутніх фахівців. Як свідчить досвід професійної школи КНР, на основі запровадження ринкових механізмів в освітню галузь із державним регулюванням була реалізована відкрита система професійної освіти. За рахунок зміни економічних, соціально-політичних, технологічних чинників почали розвиватися ринкові відносини в галузі освіти. В умовах недостатнього державного фінансування ринок змусив запровадити диверсифіковані джерела фінансування освіти (залучення коштів студентів, підприємців, представників бізнесових кіл), розширити масштаби розвитку комерційної діяльності професійних навчальних закладів у сфері освітніх і виробничих послуг. Дослідження показало, що організація професійного навчання в поєднанні з широкою плановою підприємницькою діяльністю учнів - ефективний шлях формування кваліфікованого фахівця, компетенцій ведення бізнесу. Розвиток мережі малих підприємств і учнівських кооперативів сприяє входженню у ринок учнів уже під час навчання в професійній школі. Набуття практичних навичок дає змогу випускникам безпосередньо перейти до власної трудової діяльності повноцінним спеціалістом, завдяки чому процес професійної адаптації до самостійної професійної діяльності значно скорочується.

Розвиток вертикалі „середня професійна - вища професійн освіта”, забезпечує інтеграцію середньої професійної освіти у систему неперервної, із випереджувальним напрямом підготовки молоді, що сприятиме підвищенню престижу професійної освіти в суспільстві. Інтеграція закладів професійної освіти та вищих закладів є однією з основних форм їх розвитку. Узгодження навчальних планів між усіма ступенями дає змогу уникнути дублювання у фаховій підготовці, істотно скоротити термін навчання для здобуття певного рівня освіти і кваліфікації та час адаптації на виробництві після закінчення навчального закладу. Організація безперервного навчально-виховного процесу згідно із розробленими інтегрованими навчальними планами забезпечує раціональне співвідношення між теорією і практикою, між загальними і спеціальними циклами. Забезпечення цього сприяє також раціональному використанню сучасної навчально-виробничої бази.

На основі узагальнених результатів, вивчення оригінальних документальних історичних, економічних, педагогічних джерел та періодичних видань сформульовано такі висновки.

ВИСНОВКИ

1. Дослідження розвитку професійно-технічної освіти в КНР в останній чверті ХХ - на початку ХХІ століття показало, що модернізацію системи підготовки виробничого персоналу було здійснено шляхом трансформації професійно-технічної освіти у систему професійної освіти відповідно до національної стратегії та світових тенденцій неперервної професійної освіти. Національна стратегія розвитку освіти формувалася під впливом як світових теорій розвитку освіти (модернізація, теорія людського капіталу), сучасних теорії із китайськими особливостями (економіка знань), так і концепцій, притаманних тільки китайському суспільству („сяо кан”). В стратегії враховано національні цінності азіатських країн, що забезпечують пріоритетний розвиток науки і освіти та зберігають політичну, культурну автономію й національну ідентичність в умовах відкритої економіки. Необхідність розробки національної стратегії зумовлювалася зовнішніми (прискорений розвиток ринкової економіки, інформаційних та комунікаційних технологій, становлення ринку праці) та внутрішніми чинниками (невідповідністю структури, змісту, форм та методів професійної підготовки потребам ринку праці, низьким рівнем конкурентоспроможності фахівців на ринку праці через вузькопрофільність професій). Вплив соціально-економічних чинників (переорієнтація китайського виробництва на ринок експорту, розвиток сектора послуг, нові вимоги до знань і професійних компетенцій виробничого персоналу, реструктуризація державних підприємств, зростання безробіття в країні) визначив необхідність на модернізації професійно-технічної освіти, позначився на формуванні та розвитку системи підготовки виробничого персоналу, яка була зорієнтована на задоволення поточних та перспективних потреб у підготовці робітничих кадрів сучасного виробництва та сфери послуг.

2. Модернізація професійно-технічної освіти КНР здійснювалася упродовж чотирьох етапів, кожен з яких визначався певними соціально-економічними подіями, змінами суспільних відносин, трансформаційними перетвореннями у сфері зайнятості та ринку праці. Заходи, вжити у ході реформ освітньої галузі на різних етапах, віддзеркалювали зміни пріоритетів у суспільному розвитку країни: після здійснення заходів щодо відродження всіх галузей народного господарства, які постраждали в часи „культурної революції” (1949-1979 рр.) та енергійних пошуків шляхів виведення країни із кризи (1979-1984 рр.), відбулося перенесення акценту із суто економічного зростання (1979-1996 рр.) на його поєднання з соціальною політикою (1996-2004 рр.), від розширення ринку збуту шляхом виробництва нових товарів до його завоювання за допомогою науково-технічних винаходів та сучасних технологій. Спостерігалася поступова відмова від технократичної моделі розвитку освіти, що ґрунтувалася на підвищенні кількісних показників розвитку професійно-технічної освіти (це було необхідно в період прискореної індустріалізації), до культурологічної парадигми із відповідним розвитком якісних характеристик людського капіталу, для виховання працівника нової формації, здатного не тільки приймати рішення в певних виробничо-технологічних процесах, а й бачити перспективу та діяти на випередження.