Розвиток художньо-естетичного виховання учнівської молоді у реформаторській педагогіці Галичини першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток художньо-естетичного виховання учнівської молоді у реформаторській педагогіці Галичини першої половини ХХ століття

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Одним зі стратегічних завдань реформування сучасної освіти згідно з Національною доктриною розвитку освіти в Україні, Національною концепцією загальної середньої освіти, Концепцією художньо-естетичного виховання у загальноосвітніх школах є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, всебічний розвиток її природних здібностей та задатків. Однак процес перебудови навчання, виховання та освіти дитини, пробудження у ній творчих, розвивальних сил часто відбувається спонтанно, повільно, неефективно, оскільки особистість не завжди є суб'єктом перетворення цього світу і самої себе.

У сучасних умовах стан дослідженості проблеми розвитку творчої особистості в цілому потребує суттєвого доопрацювання та корекції різних аспектів, зокрема художньо-естетичного виховання учнівської молоді у контексті навчання. Проблема художньо-естетичного виховання дитини не є предметом дослідження педагогічної науки лише нашого часу. Актуалізація цього питання відбувалася, зокрема, в межах реформаторської педагогіки першої половини ХХ століття, основні ідеї та напрями якої цілком виявили себе у Галичині. Досвід світової реформаторської педагогіки та втілення спектру її ідей у галицькій педагогіці залишається недостатньо вивченим. Доцільність і необхідність нашого дослідження детермінується також зміною концептуально-методологічних засад розвитку української педагогіки та переосмисленням тих педагогічних концепцій та ідей, що виникали і розвивалися у світовій педагогіці в різних соціально-економічних, політичних та культурно-освітніх обставинах. Українська педагогіка на сучасному етапі розвитку робить спробу усунення наслідків вибіркового, епізодичного, вибудованого на ідеологічних засадах вивчення досвіду зарубіжної педагогічної думки і прагне переосмислення вчасно не засвоєного в ньому з тим, щоб впровадити раціональне зерно у практику вітчизняних навчально-виховних закладів.

Реформаторська педагогіка виникла в інтелектуальній традиції Західної Європи та США на зламі ХІХ - початку ХХ століття. Її ідеї, адекватно часові свого виникнення і розвитку, проникали у педагогічну теорію та навчально-виховний процес Галичини, українські землі якої входили до західноєвропейського культурного кола різних метрополій (Австро-Угорщина, Польща). Розвиток художньо-естетичного виховання був одним із провідних напрямів реформаторської педагогіки як світової, так і галицької.

До проблеми вивчення історії освіти та виховання в Галичині, досвіду реформаторської педагогіки загалом та конкретних її напрямів, діяльності персоналій, розв'язання дидактичних проблем у системі шкільництва й освіти Галичини зверталися українські і зарубіжні педагоги, зокрема З. Борисова, Л. Дерев'яна, І. Дичківська, Т. Завгородня, О. Караманов, Г. Кемінь, В. Кравець, Т. Петрова, О. Поясик, І. Прокоп, Л. Проців, Б. Ступарик, М. Чепіль, А. Мейснер, Є. Поточни, М. Уберман, В. Шулакевич та ін. Незважаючи на те, що вищезгаданими педагогами розглянуто суперечності між традиційною і реформаторською педагогікою, проаналізовано досвід окремих шкіл (Монтессорі, Вальдорфська), прослідковано еволюцію впливу передових педагогічних ідей на теорію і практику шкільництва Галичини, залишається нерозглянутим ряд проблем, які є складовими феномену реформаторської педагогіки в Україні, зокрема Галичині. До таких проблем належить дослідження розвитку художньо-естетичного виховання учнівської молоді у реформаторській педагогіці Галичини першої половини ХХ століття. Саме це визначило актуальність і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження: «Розвиток художньо-естетичного виховання учнівської молоді у реформаторській педагогіці Галичини першої половини ХХ століття».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота належить до тематичного плану Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка і є складовою кафедральної наукової теми «Зміст навчання і виховання в умовах реформування освіти України». Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні вченої ради Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №19 від 18 грудня 2003 р.), та узгоджено у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №1 від 31 січня 2006 р.).

Мета дослідження - проаналізувати процеси становлення та розвитку художньо-естетичного виховання учнівської молоді у реформаторській педагогіці Галичини першої половини ХХ століття та виявити можливості творчого використання цього досвіду в сучасних умовах.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Висвітлити провідні ідеї світової реформаторської педагогіки та передумови їх виникнення і розвитку в досліджуваний період.

2. Обґрунтувати рецепцію ідей реформаторської педагогіки галицькою педагогічною думкою у першій половині ХХ століття.

3. Виокремити етапи розвитку художньо-естетичного виховання учнівської молоді в Галичині у першій половині ХХ століття.

4. Проаналізувати зміст, методи і засоби художньо-естетичного виховання у навчально-виховному процесі шкіл Галичини.

5. Здійснити концептуальний виклад проблеми художньо-естетичного виховання учнівської молоді в порівняльно-історичному аспекті та обґрунтувати можливості його творчого використання на сучасному етапі.

Об'єкт дослідження - процес становлення та розвитку реформаторської педагогіки у Галичині в першій половині ХХ століття.

Предмет дослідження - теорія та практика художньо-естетичного виховання учнівської молоді у реформаторській педагогіці Галичини першої половини ХХ століття.

Методи дослідження: пошуково-бібліографічний метод вивчення архівних та бібліотечних фондів, каталогів, описів, бібліографічних видань; історико-системний, аналітико-синтетичний та порівняльний методи для дослідження передумов розвитку і становлення художньо-естетичного виховання у реформаторській педагогіці Галичини досліджуваного періоду; проблемно-хронологічний метод для визначення періодизації розвитку означеної проблематики в українській педагогіці; метод реконструкції для створення цілісної концепції художньо-естетичного виховання у реформаторській педагогіці Галичини та методики його реалізації; методи класифікації, конкретизації та теоретичного узагальнення.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють першу половину ХХ століття. Нижня межа зумовлена виникненням у Європі на зламі ХІХ та ХХ ст. нових реформаторських ідей, а також їх впровадження у шкільну практику, в тому числі й у Галичині. Верхня межа дослідження детермінована завершенням Другої світової війни та входженням галицьких земель до складу УРСР і ПНР, що перешкодило процесу розвитку в краї ідей реформаторської педагогіки загалом та у контексті художньо-естетичного виховання зокрема.

Методологічну основу дослідження становлять теорія наукового пізнання, положення про діалектичну єдність та взаємозв'язок історії із сьогоденням. Для розв'язання поставлених завдань використано конкретно-історичний аналіз досліджуваної проблеми, що уможливлює оцінку історичного розвитку у динаміці: принципи і методи системного підходу до пізнання, які вимагають вивчати явища, факти, процеси у взаємозв'язку з політичною, економічною і соціальною системами; герменевтичний підхід до тлумачення теоретичних праць педагогів-реформаторів як вітчизняних, так і зарубіжних, їх порівняльний і змістовий аналіз; антропологічний та культурологічний наукові підходи; методологічні положення Національної доктрини розвитку освіти.

Теоретичну основу дослідження становлять положення, що ґрунтуються на:

- філософії сучасної освіти (В. Андрущенко, Г. Васянович, І. Зязюн, В. Кремень, В. Лутай, М. Михальченко, В. Скотний, Н. Скотна та ін.);

- історії розвитку вітчизняної педагогіки (Л. Баїк, А. Бойко, А. Вихрущ, Л. Вовк, Д. Герцюк, М. Євтух, Т. Завгородня, С. Золотухіна, Н. Калениченко, В. Кравець, І. Курляк, І. Небесник, Л. Попова, Є. Приступа, С. Сисоєва, Б. Ступарик, М. Ярмаченко та ін.);

- наукових дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем реформаторської педагогіки (О. Караманов, Г. Кемінь, О. Коваленко, А. Мейснер, О. Петрова, Є. Поточни, В. Оконь, М. Уберман та ін.);

- теорії і практиці сучасного виховання (І. Бех, О. Вишневський, В. Лозова, Т. Сущенко, І. Троцко, М. Фіцула та ін.);

- основних положеннях художньо-естетичного виховання (В. Бутенко, В. Кардашов, Л. Масол, Н. Миропольська, О. Рудницька, Т. Тюльпа, Г. Шевченко та ін.);

- методології порівняльної педагогіки (Б. Вульфсон, О. Джуринський, В. Кемінь, З. Малькова, О. Матвієнко, В. Пилиповський, Л. Пуховська, О. Сухомлинська та ін.).

Джерельну базу дослідження становлять матеріали Центрального державного історичного архіву України у Львові (фонд 178 «Крайова шкільна Рада», фонд 179 «Кураторія Львівського шкільного округу м. Львова»); історико-педагогічна література; галицькі періодичні видання кінця ХІХ - першої половини ХХ століття; довідкова література; твори галицьких педагогів; наукові та публіцистичні праці громадсько-педагогічних діячів краю першої половини ХХ століття, що зберігаються у відділах рідкісної книги та україніки Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН України та бібліотеці Львівського національного університету імені І. Франка; фонди Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки; Національної бібліотеки АН України імені В. Вернадського.

Наукова новизна і теоретичне значення результатів полягають у тому, що в роботі:

· вперше цілісно проаналізовано розвиток художньо-естетичного виховання учнівської молоді Галичини першої половини ХХ століття у контексті ідей реформаторської педагогіки;

· систематизовано, узагальнено й обґрунтовано провідні ідеї і практичну реалізацію художньо-естетичного виховання учнівської молоді в освітній діяльності та педагогічних поглядах галицьких педагогів у досліджуваний період;

· виокремлено основні етапи та підходи до вивчення процесу розвитку художньо-естетичного виховання учнівської молоді Галичини у першій половині ХХ століття у контексті ідей реформаторської педагогіки, що дало змогу цілісно розглянути ідеї світової та галицької реформаторської педагогіки;

· подальшого розвитку набули педагогічні ідеї галицької педагогіки у першій половині ХХ століття у контексті світової реформаторської педагогіки щодо конкретизації напрямів вільного виховання, розвитку експериментальної педагогіки і психології, утвердження концепції трудової школи;

· уведено в науково-педагогічний обіг нові факти та документи, які розширюють уявлення про особливості організації художньо-естетичного виховання у навчальних закладах Галичини в першій половині ХХ ст.;

· здійснено зіставний виклад концепцій художньо-естетичного виховання у реформаторській західноєвропейській та американській педагогіці першої половини ХХ століття; галицькій реформаторській педагогіці першої половини ХХ століття й сучасній українській педагогіці;

· окреслено перспективи використання досвіду художньо-естетичного виховання учнівської молоді в сучасних умовах.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що основні науково-методичні напрацювання, положення й висновки використано в розробці спецкурсу «Художньо-естетичне виховання учнівської молоді в Галичині (перша половина ХХ ст.)», який апробовано у педагогічному коледжі Львівського національного університету імені Івана Франка.

Матеріали дослідження апробовано в навчально-виховному процесі Львівської середньої загальноосвітньої школи №72 (акт №92 від 29 квітня 2008 р.), педагогічного коледжу Львівського національного університету (акт №108 від 3 червня 2008 р.), Самбірського державного педагогічного коледжу імені Івана Филипчака (акт №203 від 5 червня 2008 р.), Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша (акт №192 від 20 червня 2008 р.), Львівського національного університету імені Івана Франка (акт №2184 - Н від 2 червня 2008 р.).

Результати дослідження також можуть бути використані для розробки навчальних програм спецкурсів у загальноосвітніх та мистецьких закладах; для організації педагогічної практики й науково-дослідницької роботи студентів вищих педагогічних навчальних закладів; у процесі укладання підручників і навчально-методичних посібників загальнопедагогічного та мистецького спрямування.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом обговорення основних положень дисертації на засіданнях кафедри педагогіки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка та кафедри педагогіки та психології Львівського педагогічного коледжу; на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: «Етнос. Культура. Нація» (Дрогобич, 2006), «Формування цінностей сучасної особистості» (Дрогобич, 2007), «Новаторські навчально-виховні заклади в історії розвитку освіти в Україні» (Житомир, 2007).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дослідження відображено у 7 одноосібних публікаціях автора, зокрема - 6 статей у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 - матеріали доповідей на конференціях.

Основний зміст дисертації

педагогіка естетичний виховання навчальний

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідженості обраної проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт та предмет дослідження, окреслено його методологічну й теоретичну основи, презентовано методи та джерельну базу дослідження, висвітлено наукову новизну і практичне значення роботи, наведені дані про апробацію й впровадження її результатів.

У першому розділі - «Передумови становлення та розвитку реформаторської педагогіки в Галичині» - проаналізовано процеси становлення реформаторських ідей у світовій педагогічній думці, визначено історичні, політичні та соціокультурні чинники розвитку реформаторської педагогіки в Галичині, обґрунтовано рецепцію польсько-галицькою та українсько-галицькою педагогічною думкою ідей реформаторської педагогіки в першій половині ХХ століття.

У процесі дослідження виявлено, що на початку ХХ ст. внаслідок невідповідності традиційних методів навчання та виховання новим суспільно-економічним відносинам і вимогам у зарубіжній педагогіці відбувалися процеси розвитку і становлення прогресивних ідей, сукупність яких отримала назву «реформаторська педагогіка». Опираючись на тогочасні досягнення у галузі педагогіки, психології, філософії, соціології, педагоги-реформатори активно відстоювали думку про необхідність оновлення завдань школи; перегляду ставлення до учнів та становлення суб'єкт-суб'єктної парадигми у навчально-виховному процесі; врахування індивідуальних та вікових особливостей і здібностей школярів; кардинальну зміну методів навчання від пасивних до активних; упровадження нових нетрадиційних форм навчання, що давали б можливість розвивати творчість, активність, самостійність особистості, готувати її до життя в нових умовах.

Теоретично сформульовані освітньо-виховні концепції у Франції, Англії, Німеччині, Швеції, США, верифіковані через проведені дослідження і численні експерименти розділилися на взаємопроникні, взаємопов'язані течії реформаторського руху, а саме: теорія вільного виховання (Е. Кей, М. Монтессорі, Г. Шарельман), експериментальна педагогіка і психологія (А. Лай і Е. Мейман, А. Біне, О. Декролі, П. Бове, Е. Клапаред, Э. Торндайк, У. Кілпатрік), педагогіка дії (В. Лай), теорія трудової школи та громадського виховання (Г. Кершенштайнер), теорія нових шкіл та нового виховання, педагогіка прагматизму (прогресивізму) (Д. Дьюї), педагогіка культури (В. Дільтей).

З'ясовано, що передумовами становлення і розвитку реформаторської педагогіки в Галичині у першій половині ХХ століття були історичні й соціокультурні чинники: колоніальна залежність галицьких земель; події світової історії (перша і друга світові війни, революційні перевороти, зміни на політичній карті світу, географія яких включала і галицькі землі та ін.); низький рівень розвитку промисловості та економічна відсталість краю, потреба у кваліфікованій робочій силі; зміни в світогляді, ідеології, духовній і матеріальній культурі як окремої людини, так і епохи в цілому (відкриття у сфері науки і техніки, поява нових наукових напрямів, учень у філософії, психології, соціології тощо).

Враховуючи суспільне замовлення, сформоване обставинами державного життя багатьох європейських країн у першій половині ХХ ст., стан освіти в Галичині вимагав негайного її реформування, подолання недоліків старої школи, підготовку молоді до пізнання світу, громадського життя, повернення до витоків свого народу, прилучення до праці та творчості, що загалом відповідало концептуальним вимогам реформаторської педагогіки як тогочасної філософії освіти і створювало позитивні передумови для її впровадження.

Встановлено, що у досліджуваний період набули популярності і суттєво вплинули на розвиток галицької педагогічної думки ідеї вільного, громадянського, практичного виховання та трудової школи, експериментальна педагогіка і психологія.

Доведено, що провідну роль у поширенні ідей реформаторської педагогіки у краї відігравали місцеві періодичні видання (україно - та польськомовні) «Muzeum» («Музей» /1885-1939/), «Szkola» («Школа» /1868-1939/), «Reforma Szkolna («Шкільні реформи» /1904, 1911/), «Ruch Pedagogiczny» («Педагогічний рух» /1912 р. - сьогодення/), «Rodzina і Szkola» («Родина і школа» /1896-1913/) «Життя і знання», «Український учитель»/1911/, «Шлях навчання і виховання» та його додаток «Методика і шкільна практика»/1932-1936/.

Рецепція ідей реформаторської педагогіки відображена у проблематиці публікацій та діяльності галицьких педагогів на сторінках педагогічних часописів, зокрема: критика гербартівської концепції школи (Й. Іпполдт); узагальнення західноєвропейського досвіду реформаторської педагогіки у часі її творення; популяризація ідей Г. Кершенштайнера, М. Монтессорі, О. Декролі, Д. Дьюї; визначення мети нової школи (С. Русова); обґрунтування актуальності й можливості реформування освіти (М. Макух, С. Сірополко); визначення перспективності та інтеграційного змісту науки педології (І. Ющишин); розкриття саморозвитку і самовиховання дитини як кінцевої мети організованої системи освіти; виклад пропозиції про зміни у справі професійної підготовки вчителя в умовах реформування освіти на теренах Галичини, обґрунтування вимог до вчителя нового типу у зверненні до досвіду і теоретичних розробок європейських та американських педагогів-реформаторів: Д. Дьюї, Е. Кляпареда, М. Монтессорі, О. Декролі (В. Чорномаз); зв'язок інтелектуальної, моральної освіти і виховання з естетичним (М. Базник); обґрунтування значення трудової діяльності в школі, введення «науки рисунків» (образотворче мистецтво), ручної праці (трудове навчання) як навчальних предметів та засобів виховання (І. Монюк, Т. Біленький, М. Галущинський).

Дослідженням встановлено, що процес реформування галицької педагогіки ґрунтувався на засадах педоцентризму як філософської основи організації навчально-виховного процесу, однією з настанов якого була організація цього процесу засобом трудової діяльності учнів, пошук інноваційних шляхів якісної підготовки вчителів, створення альтернативних освітніх інституцій для молоді і дорослих, проведення наукових експериментальних досліджень для розвитку педагогічної теорії і практики. Специфіка утвердження ідей реформаторської педагогіки у галицькій системі освіти полягала у поєднанні системи нової школи, в якій домінувала настанова всебічно розвиненої особистості з усвідомленням та прийняттям національної ідеї.

У другому розділі - «Педагогічні основи художньо-естетичного виховання учнівської молоді у реформаторській педагогіці Галичини першої половини ХХ століття» - реконструйовано теоретичне обґрунтування галицькими педагогами-реформаторами проблеми художньо-естетичного виховання у першій половині ХХ ст. шляхом розв'язання системи завдань, визначено місце та зміст художньо-естетичного виховання у навчально-виховному процесі шкіл Галичини, проаналізовано методи і засоби художньо-естетичного виховання учнівської молоді.

Серед різних напрямів виховання, таких, як моральне, громадянське, фізичне, трудове та ін., що мали на мeтi боротьбу проти однобічного інтелектуалізму, галицькі педагоги-реформатори (В. Залужний, К. Малицька, О. Макарушка, Т. Монюк, М. Коць, М. Куцій, В. Чорномаз та ін.), вирізняли художньо-естетичне виховання, яке передбачало формування естетичних якостей особистості шляхом залучення до цінностей мистецтва, забезпечення спеціально організованих педагогічних умов для духовного збагачення, формування естетичної культури, популяризації уроків художньо-естетичного циклу: «науки рисунків» (образотворче мистецтво), музики і співу (музичне мистецтво), ручної праці (трудове навчання).

Аналіз широкого кола публікацій галицьких реформаторів у першій половині ХХ століття, присвячених проблемам художньо-естетичного виховання учнівської молоді, дає підстави стверджувати, що загальноприйнятими і найбільш вживаними були терміни «естетичне виховання» (К. Чайківський, Р. Шкляр, А. Алиськевич), «художнє виховання», «естетичне та артистичне образованє», «естетично-артистичне образованє», «артистичне образованє» (В. Дикий), «естетична свідомість» (Р. Шкляр), «мистецьке виховання» (М. Яцків, В. Січинський), що дало підстави розглядати терміни «естетичне» і «художнє» виховання в єдності мети й засобів і трактувати його як «художньо-естетичне».

Проведений ретроспективний аналіз історичної, педагогічної, мистецької літератури та детальне дослідження архівних матеріалів уможливив виділити три етапи розвитку художньо-естетичного виховання у реформаторській педагогіці Галичини.

Перший етап (1900-1918 рр.) - початок поширення ідей художньо-естетичного виховання як складової реформаторської педагогіки. У цей час поступово збільшується кількість публікацій педагогічного характеру у рамках предметів художньо-естетичного циклу; з'являється чимало наукових розвідок у цій сфері. Часто вони присвячені оприлюдненню результатів зарубіжної педагогіки, яка розвивалася у цей час в рамках реформаторства і відзначалася теоретичною новизною та вагомістю практичної діяльності. У досліджуваний період проблема навчання малюванню, музиці й співу як засобів художньо-естетичного виховання, обговорюється на педагогічних конференціях та конгресах Галичини. Створюються й активно починають діяти секції і товариства мистецько-естетичного спрямування, цілеспрямовано здійснюються дослідження дитячого малюнка. У результаті популяризації художньо-естетичного виховання «наука рисунків» вводиться як обов'язковий навчальний предмет у всіх загальноосвітніх закладах краю.

Другий етап (1918-1939 рр.) - період творчого осмислення і практичного впровадження художньо-естетичного виховання, зміна концепції методики викладання «науки рисунків», ручної праці, музики. У цей час педагоги по-новому інтерпретують виховні проблеми, а також подають власне бачення естетичного виховання у широкому чи вузькому значеннях. Більшість з них були переконані, що той чи інший спосіб реалізації «науки рисунків» або співу істотно залежить від індивідуального педагогічного підходу до учня. Галицькі педагоги-реформатори визначають нові погляди на мету та завдання художньо-естетичного виховання, розглядають засоби, методи реалізації поставлених завдань та форми організації навчання у загальноосвітніх закладах краю.

Третій етап (1939-1950 рр.) - період відходу від реформування художньо-естетичного виховання згідно з ідеями реформаторської педагогіки у зв'язку із подіями Другої світової війни та формуванням нового європейського устрою у повоєнний період.

У ході дослідження з'ясовано, що теоретико-методологічну основу художньо-естетичного виховання визначали методологічні засади реформаторського педагогічного руху, прагнення галицьких педагогів реформувати та удосконалити існуючу систему освіти, інтегруючи цілі «нового», західноєвропейського виховання з великодержавницькими (польськими, австро-угорськими) та національним українським вихованням.

Доведено, що мета художньо-естетичного виховання полягала у формуванні в учнівської молоді естетичної свідомості та світовідчуття, розвитку здібностей і задатків. У процесі художньо-естетичного виховання педагоги вирізняли розвиток естетичних почуттів, переживань, смаків; сприйняття духовної і матеріальної культури; розуміння засвоєння поняття краси, що в цілому займало чільне місце у системі виховання творчої, гармонійно розвиненої особистості.

Естетичне почуття галицькі реформатори розцінювали як переживання індивіда, викликане спогляданням естетичного предмета. Особлива роль у їх вихованні належала мистецтву, яке служить засобом їх вираження. Формування у школярів певної системи художніх уявлень та поглядів починалося зі сприймання різних видів художньої творчості й відповідної діяльності, а також навколишнього світу, якому галицькі реформатори надавали великого значення, пов'язуючи його з морально-етичним вихованням. Естетичний смак педагоги трактували як здатність людини засобом безпосереднього почуття визначити естетичну цiннicть предметів i явищ дійсності та мистецтва.

Одним із головних завдань науковців досліджуваного періоду було створення цілісної системи художньо-естетичного виховання. Під нею С. Сірополко, В. Січинський, Р. Шкляр розуміли цілеспрямований, організований і контрольований процес художньої естетичної освіти. Основним її структурним елементом вважалася особистість, оскільки мета, завдання й специфічні методи художнього виховання спрямовувалися на естетичний і загальний розвиток дитини, її духовне збагачення з урахуванням індивідуальних та вікових особливостей.

Дослідження засвідчило, що представники реформаторської педагогіки Галичини звертали увагу на зміст матеріалу «науки рисунків», спрямовуючи його на всебічний розвиток особистості, створюючи можливості для розвитку естетичних здібностей, талантів, забезпечуючи умови для реалізації творчого потенціалу особистості. Встановлено, що процеси оновлення змісту художньо-естетичного виховання були зумовлені спрямованістю освіти на демократизацію, гуманізацію та використання здобутків національної й світової культури.

Обґрунтовуючи та переглядаючи виховні завдання предметів художньо-естетичного циклу, психолого-педагогічний аспекти зазначеної проблеми галицькі педагоги-теоретики і практики акцентували увагу на методах, а також формах, що були запропоновані прогресивною західноєвропейською думкою, водночас враховуючи специфіку національного менталітету. Трактуючи метод не як засіб передачі знань, а як шлях учня до знань, педагоги-реформатори вказували на необхідність вилучити пасивно-сприйнятливе навчання (геометричний метод, копіювання), а ввести спостережливо-зображувальне та діяльнісно-творче, інтегративне виховання (рисунок з натури, декорування, аналіз форм, композиції, механізація виробництва тощо).

У ході наукового пошуку встановлено, що загальною методичною настановою були: індивідуальний підхід; інтеграція з іншими предметами на рівні форми, змісту та методів; сходження від простого до складного, від часткового до загального, від конкретного до абстрактного; поєднання теорії і практики, раціонально-логічного та художньо-образного, художньо-естетичного та практично-утилітарного.

Аналіз методичного компонента «науки рисунків» дав підстави визначити основні дидактично-розвивально-виховні аспекти побудови занять, що включали ознайомлення з різними видами, стилями i жанрами художньої творчості; пробудження інтеpecy до них; накопичення необхідних для сприйняття знань, уявлень, вражень, які сприяють розвитку ціннісних орієнтацій людини; стимулювання процесів емоційного переживання, розуміння та оцінки художніх явищ в умовах педагогічної взаємодії; активізація різних видів художньої діяльності; розвиток емоційної сфери особистості, здатності до аналізу образного змісту; набуття основ художньо-естетичного мислення; закріплення отриманої художньої інформації, її впливу на духовний світ дитини; створення художньо-естетичних вражень; перетворення набутого емоційного досвіду на матеріальний за допомогою різних засобів (олівця, вугілля, крейди, фарб тощо).

Усебічний аналіз науково-методичної літератури досліджуваного періоду доводить, що у системі реформаторської педагогіки «наука рисунків» як навчальний предмет загальноосвітньої школи поступово втрачав ремісничо-утилітарне спрямування і ставав важливим предметом із життєво важливими естетичними цінностями, засобом прилучення дитини до пізнавальної, творчої, виховуючої праці.

Ще одним предметом художньо-естетичного циклу була «наука співу», хоч офіційно цей предмет не був включений до програми, а викладався як «надобов'язковий» (варіативний).

З'ясовано, що основним у змісті вивчення музики та співу галицькі педагоги вважали підбір як мелодії, так і тексту; відповідно до нових ціннісних орієнтацій виховання перевага мала надаватися народним пісням; перегляду і оновлення вимагали шляхи реалізації поставленої мети. Пасивні методи вивчення пісень, метою яких було лише точне відтворення музики і тексту, втратили своє актуальне значення, оскільки нове виховання вимагало не тільки отримання знань, а й уміння користуватися ними. Новочасні шляхи і способи навчання мали на меті розвиток музичних здібностей дитини відповідно до її можливостей, естетичних смаків, уміння бачити прекрасне і насолоджуватися ним. Зусилля педагогів спрямовуються на практичну реалізацію здобутих учнями знань та умінь у їх щоденному житті.

У третьому розділі - «Порівняльний аналіз художньо-естетичного виховання учнівської молоді у реформаторській педагогіці Галичини та сучасній школі» - здійснено концептуальне дослідження художньо-естетичного виховання у реформаторській педагогіці у світі, Галичині та сучасній системі освіти України, розкрито принципи здійснення особистісно зорієнтованого підходу у процесі художньо-естетичного виховання особистості, які є актуальними в умовах сьогодення.

У ході наукового дослідження встановлено суголосність реформаторської педагогіки та сучасної національної системи виховання щодо основних положень концепції художньо-естетичного виховання всебічно розвиненої особистості. Мету художньо-естетичного виховання у галицькій реформаторській педагогіці і сучасній українській визначено як виховання здатності сприймати, відчувати і розуміти красу у будь-яких проявах навколишнього світу, а для світової реформаторської педагогіки пріоритетним було врахування потреб дитини.

Виявлено, що теоретико-методологічною основою світової реформаторської педагогіки були науково-філософські антропологічні концепції, психолого-педагогічні експериментальні дослідження, які використовувалися і галицькою реформаторською педагогікою водночас із взірцями західноєвропейського шкільництва; психолого-педагогічним вченням про дитину; українською шкільною політикою «компромісу поміж польською державністю й українськими природними національними стремліннями»; вченням про художньо-естетичне як морально-етичне; пріоритетом виховання та розвитку над навчанням. Для сучасної української педагогіки у рамках художньо-естетичного виховання теоретико-методологічною основою визначається вчення не про людину, а про естетичне як прекрасне, про художнє, яке є формою естетичного у мистецтві, що потребує корекції з урахуванням досвіду реформаторської педагогіки першої половини ХХ ст. Завдання художньо-естетичного виховання у світовій реформаторській педагогіці та галицькій реформаторській педагогіці першої половини ХХ ст., а також у сучасній українській педагогіці не завжди збігаються. У досвіді світової реформаторської педагогіки переважають настанови самовиховання та самореалізації особистості дитини; практична затребуваність отриманих у процесі художньо-естетичного виховання знань, вмінь і навичок; прилучення дитини до сфери мистецтва; можливість творчого самовираження учнями власних емоційно-естетичних переживань; виховання і заохочення вияву суб'єктивного ставлення до навколишньої реальності; розвиток умінь стислого висловлення думки художньо-естетичними засобами; виховання оптимістичного світогляду, любові до життя (за Л. Таддом); розвиток вправності ока, руки, розуму, виховання духовності; приємний, легкий, корисний характер навчання; пробудження творчої активності дитини, переконання її у потрібності і неповторності.

Меншою мірою, однак, ці настанови присутні і у завданнях художньо-естетичного виховання галицької реформаторської педагогіки: виховання оптимістичного світогляду, любові до життя; «природне удосконалення ученика, руки і ока, фантазії і діяльної сили»; виховання мистецького смаку та естетичного почуття; естетичної свідомості; розвиток творчої морально-етичної активності.

Дослідження доводить, що у сучасній українській педагогіці завдання художньо-естетичного виховання орієнтують на навчання і отримання певної суми знань, що порушує настанову педагогів-реформаторів про виховання, яке домінує над навчанням. Пріоритетними завданнями є формування інтересу до мистецтва; надання знань та уявлень про ідейно-художні цінності світової культури; виховання оцінних критеріїв та емоційно-естетичного ставлення до творів мистецтва і явищ життя; розвиток здібностей до активної перетворювальної діяльності з внесенням елементів краси у всі сфери життя; вироблення непримиренного ставлення до потворного. Цій навчально-освітній настанові підпорядковано також визначення шляхів і засобів художньо-естетичного виховання у сучасній українській педагогіці: народне декоративно-ужиткове мистецтво; естетичне виховання у процесі вивчення основ наук; естетичне виховання засобами мистецтва; естетична освіта учнів; використання природних чинників; позакласна та позашкільна робота; естетичне виховання у праці; естетичне виховання у сім'ї.

У світовій реформаторській педагогіці визначено шляхи та засоби художньо-естетичного виховання, які домінують над навчанням: врахування потреб дитини, а не дорослого (батьків, вчителя та ін.); теорія та історія, надбання світової культури і мистецтва як необхідної її складової; народна (національна) культура та мистецтво; виховання у праці; обов'язкові навчальні предмети: ручна праця, рисунки, музика; організація загальноосвітньої школи на принципах професійної праці (за Г. Кершенштайнером).

Опрацьовані науково-методичні джерела дали підстави визначити шляхи та засоби художньо-естетичного виховання у галицькій реформаторській педагогіці (серед них визначено пріоритет національного чинника), презентовані народним (національним) українським мистецтвом; теорією та історією світового й українського мистецтва; зв'язком виховання з природою, життям держави та суспільства; екскурсіями в природу, в музеї, на фабрики тощо; естетичним вихованням у процесі вивчення основ наук; художньо-естетичним вихованням під час навчання рисунку, ручної праці, музики і співу; формами шкільної, мистецької освіти; інтер'єром шкільного приміщення; виставками дитячих робіт; підвищенням фахової підготовки вчителів; налагодженням української видавничої справи.

Методами художньо-естетичного виховання в минулому і у сьогоденні є такі: аналітичний (аналіз музичного твору), синтетичний (створення власної музичної композиції) і критичний методи, читання по нотах пісень, слухання музики, виконання творчих вправ і завдань, ігри, інсценізація, навчально-виробнича праця, створення ситуації успіху в навчанні, спостереження, бесіда, робота зі зразками, вправляння руки, малювання по пам'яті, малювання з натури, вільне малювання без допомоги вчителя, оздоблення класу, школи, виготовлення декорацій для шкільних свят тощо.

Проведене дослідження уможливило виявлення найбільш доцільних шляхів реалізації актуальних ідей минулого в сучасній загальноосвітній школі, до яких ми відносимо подальшу гуманізацію освіти і особистісно зорієнтований підхід як один із аспектів її прояву.

Узагальнення результатів проведеного дослідження дало підстави для таких висновків:

1. Провідні ідеї світової реформаторської педагогіки, що сформувалися на противагу традиційній, консервативній педагогіці наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття у країнах Європи, передовсім, Великобританії, Франції, Німеччині та у США стали підґрунтям для формування нової парадигми у царині художньо-естетичного виховання у галицькій педагогіці першої половини ХХ ст. Унаслідок неоднорідності поглядів науковців сформувалися взаємопроникні та взаємопов'язані течії реформаторського руху: педагогіка позитивізму, теорія вільного виховання, експериментальна педагогіка і психологія, педагогіка дії, теорія трудової школи та громадського виховання, теорія нових шкіл та нового виховання, педагогіка прагматизму (прогресивізму), педагогіка культури.

Становлення та розвиток реформаторської педагогіки у світовому освітньому просторі були зумовлені значними змінами у світових системах освіти, які були детерміновані перетвореннями у сфері виробництва, докорінною зміною життя та побуту населення, розвитком нових галузей промисловості; затребуваністю індустріально-розвинутими державами фахівців вищого рівня загальної і професійної освіти; необхідністю реалізації нових ідей розвитку творчої, всебічно розвиненої особистості.

2. Рецепція ідей реформаторської педагогіки і художньо-естетичного виховання учнівської молоді галицькою педагогічною думкою виявилася в узагальненні західноєвропейського досвіду реформаторської педагогіки у часі її творення; популяризації ідей М. Монтессорі, О. Декролі, Д. Дьюї, Г. Кершенштайнера; обґрунтуванні актуальності реформування освіти в Галичині; визначенні мети нової школи та впровадженні її у школах нового типу; рекомендаціях про зміни у професійній підготовці вчителя в умовах реформування освіти на теренах Галичини.

3. На підставі історико-педагогічного аналізу розвитку художньо-естетичного виховання в реформаторській педагогіці Галичини першої половини ХХ століття виокремлено три етапи. Перший етап (1900-1918 рр.) - активне продукування і поширення ідей художньо-естетичного виховання як складової реформаторської педагогіки. Цей період характеризувався збільшенням кількості публікацій педагогічного характеру у рамках предметів художньо-естетичного циклу; науково доцільним обговоренням означеної проблеми на педагогічних конференціях та конгресах; створенням і активною діяльністю різноманітних інституцій, які обґрунтовували доцільність дослідження дитячого малюнка, введення «науки рисунків» як обов'язкового предмету у всіх загальноосвітніх закладах краю.

Другий етап (1918-1939 рр.) - період наукового обґрунтування і практичного впровадження спеціального педагогічного інструментарію художньо-естетичного виховання у навчально-виховний процес; розробка та впровадження нової методики викладання «науки рисунків», музики; інтерпретація мети та завдань художньо-естетичного виховання; засобів, методів реалізації поставлених завдань та удосконалення форм організації художньо-естетичної освіти.

Третій етап (1939-1950 рр.) - період відходу від реформування художньо-естетичного виховання згідно ідей реформаторської педагогіки у зв'язку із початком Другої світової війни та формуванням нового європейського освітнього поля на галицьких теренах у повоєнний період.

4. У ході наукового дослідження з'ясовано, що художньо-естетичне виховання учнівської молоді в реформаторській педагогіці Галичини на початку ХХ ст. здійснювалося через науку рисунків (образотворче мистецтво), музику і співи (музичне мистецтво). Основними принципами, що визначали процес художньо-естетичного виховання учнівської молоді в реформаторській педагогіці Галичини у першій половині ХХ ст., були: принципи природовідповідності, систематичності та послідовності, наочності, доступності, зв'язку навчання з життям. Розглянуто також принципи художньо-естетичного виховання, що випливали з нового соціального замовлення: принципи особистісно зорієнтованого підходу, партнерства між суб'єктами навчального процесу, національного спрямування, інтегративності, «творчого збудження», «емуляції» та обґрунтовано можливості їх використання у сучасних умовах.

Відповідно до вищезазначених принципів зміст художньо-естетичного виховання учнівської молоді включав теорію та історію світового та українського мистецтва, зв'язок навчання і виховання з природою, життям держави та суспільства, естетичне виховання у процесі вивчення основ мистецьких наук.

Організаційними формами художньо-естетичного виховання учнівської молоді у реформаторській педагогіці Галичини у першій половині ХХ ст. були лекції, екскурсії, прогулянки, ігри, драматизації, творчі майстерні, шкільні свята, виставки дитячих робіт тощо.

До основних методів художньо-естетичного виховання у реформаторській педагогіці Галичини належали: декоративний, конструктивістичний або аналітичний, репродуктивістичний, інтегративний, обговорення, рисунок з уяви, рисунок по пам'яті, рисунок з натури, вивчення пісень, аналіз музичного твору, створення власної композиції. Особливість нового підходу до здійснення художньо-естетичного виховання полягала також у тому, що учневі надавали можливості для самостійної діяльності, можливість для творчості та самовираження, здійснювалася диференціація завдань відповідно до здібностей учнів, створювалися умови для розвитку обдарованої молоді.

5. У порівняльно-історичному аспекті здійснено концептуальний виклад проблеми художньо-естетичного виховання учнівської молоді. У ході роботи доведено суголосність основних положень проблеми художньо-естетичного виховання у галицькій реформаторській педагогіці першої половини ХХ століття та в сучасній українській педагогіці, яка розвивається у межах світових тенденцій.

З огляду на умови сьогодення заслуговує на увагу створення галицькими педагогами-реформаторами підґрунтя для творчого самовираження кожного учня; сприяння орієнтації на індивідуалізацію навчально-виховного процесу, націленого на виявлення особистісного ставлення дитини до мистецтва; акцентовано увагу на створенні у школах художньо-естетичного середовища, в якому учень не тільки навчався, але й розвивався відповідно до народних традицій та культурних цінностей.

Це уможливлює постановку питання про широке використання досвіду галицьких педагогів-реформаторів першої половини ХХ століття в сучасних умовах, що зумовлює необхідність продовження дослідження із зазначеної проблеми. Перспектива подальших досліджень пов'язана з організацією художньо-естетичного виховання молоді у позаурочній та позакласній діяльності, професійною підготовкою вчителів до викладання предметів художньо-естетичного циклу у досліджуваний період.

Основні положення дисертаційного дослідження відображено у таких публікаціях автора

1. Стельмах С.С. Місце та зміст естетичного виховання у навчально-виховному процесі українських навчальних закладів кінця ХІХ - першої половини ХХ століття / С.С. Стельмах // Людинознавчі студії: зб. наукових праць ДДПУ. - Вип. 9. - Дрогобич: Вимір, 2004. - С. 60 - 69.

2. Стельмах С.С. Зміст та особливості викладання образотворчого мистецтва у навчально-виховних закладах України початку ХХ століття / С.С. Стельмах // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. - №1. - Тернопіль, 2005. - С. 74 - 78.

3. Стельмах С.С. Естетичне виховання шкільної молоді Галичини у міжвоєнний період: зб. наукових праць ДДПУ / С.С. Стельмах // Людинознавчі студії: зб. наукових праць ДДПУ. - Вип. 13. - Дрогобич: Вимір, 2006. - С. 115 - 124.

4. Стельмах С.С. Теоретико-методологічна основа художньо-естетичного виховання учнівської молоді Галичини у першій половині ХХ століття. / С.С. Стельмах // Молодь і ринок. Щомісячний науково-педагогічний журнал. - №8 (31) серпень. - Дрогобич, - 2007. - С. 99 - 102

5. Стельмах С.С. Вплив ідей реформаторської педагогіки на розвиток української педагогічної думки в Галичині у першій половині ХХ століття. / С.С. Стельмах // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - №36. - Житомир, 2007. - С. 127 - 130.

6. Стельмах С.С. Галицькі педагоги першої половини ХХ століття про роль художньо-естетичного виховання у всебічному розвитку особистості // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. - Вип. 23. - Львів, 2008. - С. 246 - 252.

Размещено на Allbest.ru