Методика використання наочності під час вивчення рідної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Використання наочності у взаємозв'язку із словом під час вивчення рідної мови є одним із провідних принципів в методиці вивчення рідної мови. Значення наочності у навчанні випливає із концепції вищої нервової діяльності, яка передбачає, що наочні засоби можуть ефективно сприяти розвитку першої сигнальної системи, а на її основі і другої сигнальної системи людини.

В останні десятиліття з'явилися спеціальні монографічні праці, присвячені засобам наочності, а інтерес до навчальної наочності у наш час не слабшає, а навіть посилюється у зв'язку з бурхливим розвитком суспільства.

Актуальність даної проблеми зумовлена тим, що на початку XXI ст. істотно розширилася сфера застосування наочності і ускладнилися її види.

Проблема організації та психолого-педагогічного забезпечення наочного навчання як компонента адекватного осмислення та ефективного засвоєння знань є важливим аспектом педагогічних, психологічних та методичних досліджень. У центрі уваги учених є питання про взаємозв'язок слова і наочності у навчанні рідної мови. Виникає і загальне питання про цінність наочності, рівень дослідження якого дотепер залишається недостатнім.

Метою цього дослідження є спроба здійснення аналізу взаємозв'язку слова і використання наочності в процесі навчання рідної мови.

Об'єктом дослідження є процес оволодіння словниковим запасом.

Предметом дослідження - є прийоми та методи використання наочності на заняттях з словникової роботи в дошкільному закладі.

Сфера застосування наочності в процесі навчання дошкільнят рідної мови ніким ще точно не визначена. Практика показує, що наочність використовується як при комплексному, так і при аспектному навчанні рідної мови, весь час розширюючись і поглиблюючись. Особливо інтенсивно і продуктивно наочність застосовується в процесі формування словника дошкільника.

Відповідно до проблеми, об'єкта, предмета, і мети дослідження були поставлені такі завдання:

- визначити місце наочності в дошкільному вихованні;

- проаналізувати теоретичні основи взаємозв'язку слова і наочності;

- охарактеризувати умови використання наочності та принципи словникової роботи при навчанні дітей рідної мови;

- подати характеристику наочних засобів навчання;

- дослідити методику використання наочності на заняттях з розвитку мовлення та словникової роботи.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

наочність навчання мова словниковий

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗБАГАЧЕННЯ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ ДІТЕЙ

1.1 Теоретичні основи взаємозв'язку слова і наочності

Без наочності дитина не зможе швидко пізнати оточення, зрозуміти слово. Дитина не потребує висновків, доказів, логічної послідовності; їм потрібні певні образи - все те, що збуджує увагу і конкретизує певні поняття.

Своє обґрунтування принцип наочності одержав у „Великій дидактиці”

Я.А. Коменського. Він писав: “...Хай буде для учнів золотим правилом: все, що лише можна, представляти для сприйняття відчуттями, а саме: бачене - для відчуття зором, чуте - слухом, запахи - нюхом, що можна вкусити - смаком, доступне дотику - дотиком” [11; c. 84].

Вимога, щоб знання черпалися дітьми, насамперед із власних спостережень, зіграло велику роль у навчанні. Він теоретично обґрунтував і розкрив принцип наочності [11; c. 55].

Я. А. Коменський висвітлив досить суворі правила, яких потрібно дотримуватися у ході організації навчання рідної мови дітей дошкільного віку з використанням наочності [11]:

- розкривати сутність предмету, що показується систематично і по частинах, щоб нове ґрунтувалося на відомому;

- переходити до нового лише тоді, коли засвоєне попереднє;

- спочатку оглянути предмет в цілому, а потім переходити до аналізу його частин;

- кожен показ супроводжувати поясненнями, щоб допомогти правильно побачити і зрозуміти предмет;

- слід користуватися не лише предметною, але й якомога більшою кількістю видів наочності.

Коменський розрізняв наочність предметну і образну. Перша - результат сприйняття об'єкта, що безпосередньо пред'являється, друга - відтворювані образи об'єктів, які колись споглядалися. Назвемо першу наочність перцептивною, а другу - мнемічною. Але Коменський справедливо вважав, що предмет може споглядатися і в його зображенні, а образи фантазії пам'яті можуть бути намальовані [11; c. 13].

К.Д. Ушинський також надавав величезного значення принципу наочності; він закликав поєднувати застосування наочних посібників із розвитком мовлення і мислення, а розвиненість образного мовлення ставив в залежність від використання своєрідного унаочнення. Про наочне навчання К. Д. Ушинський писав, що „ ...це таке навчання, яке будується не на абстрактних уявленнях та словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих людиною... Цей хід навчання, від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки, такий природний і ґрунтується на таких ясних психічних законах, що заперечувати його потребу може тільки той, хто взагалі заперечує потребу зважати в навчанні на вимогу людської природи взагалі і дитячої зокрема”. І далі: „ Дитяча природа виразно вимагає наочності. Ви пояснюєте дитині дуже просту думку, і вона вас не зрозуміє, ви пояснюєте тій самій дитині складну картину і вона вас розуміє швидко. Спробуйте про одну і ту саму подію розповісти двом дітям, однаково здібним: одній за малюнками, другій без малюнків, - і ви оціните тоді все значення малюнків для дитини ” [19; c. 129].

При наочному навчанні вихователь формує мову дітей і може спрямовувати цей процес. При цьому основну дидактичну функцію несе певна наочність: він «виправляє» неправильний епітет, упорядковує неструнку фразу, вказує пропуск якої-небудь частини; одне слово, виконує на ділі легко те, що вихователю на словах виконати надзвичайно важко.

К.Д. Ушинський стверджував, що наочне навчання треба проводити до тих пір, поки в дітей виробиться достатня навичка свідомого, правильного і швидкого читання, а потім переходити до пояснювального читання, безумовно, з максимальним використанням наочності.

Принцип наочності у навчанні після появи теоретичних праць і конкретних методичних розробок К.Д. Ушинського знайшов багато послідовників як серед видатних педагогів-теоретиків, так і серед широкого кола народних учителів.

Відомо, що перші враження від сприйнятих об'єктів і первинні відтворення відомостей про них глибоко вкарбовуються в пам'яті, тому так важливо не допустити створення в свідомості дітей помилкових асоціацій, які потім дуже важко виправити [13; c. 26].

Формування сенсорного досвіду відбувається ще в дошкільному віці. Воно може бути організованим, цілеспрямованим в умовах виховання в дошкільних закладах і неорганізованим, стихійним в умовах домашнього виховання. Але в усіх випадках варто, щоб цей досвід формувався на основі доступної дітям ігрової, практичної, навчальної діяльності і спостереження за об'єктами під час цієї діяльності.

Актуалізація емоційних спостережень дітей є особливо важливим джерелом чуттєвого досвіду майже на всіх заняттях. Це положення глибоко розвинув у своїх працях В.О. Сухомлинський: “Природа мозку дитини, - писав він , - потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки - серед наочних образів, і насамперед - серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на “обробку” інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яка пропонується. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набиратися сил. Ось де причина того явища, з яким часто зустрічаються вихователі: дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слухає, але не розуміє жодного слова, що педагог розповідає і розповідає, тому що треба думати над правилами, розв'язувати задачі, приклади - все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок стомлюється” [17].

Збагачення словникового запасу відбувається в процесі активного пізнання дитиною навколишнього світу. В організованій навчальній діяльності ця робота проводиться на спеціальних заняттях з ознайомлення дітей з властивостями та якостями предметів. Основна їх мета - ввести у мовлення дітей назви предметів, їх частин, деяких ознак, властивостей і якостей. Методика проведення цих занять була запропонована Є. Тихєєвою та уточнена й доповнена В. Логіновою. У молодших групах науковці рекомендують проводити два види занять [3; c. 403]:

- первісне ознайомлення з предметом;

- поглиблення знань про предмети.

На заняттях з первісного ознайомлення з предметом потрібно правильно організувати увагу дітей щодо сприйняття предмета, формування уявлень про нього і відповідного словника. Найефективнішими засобами при цьому є привертання уваги дітей до самого предмета або дії та слів, якими вони позначаються. Вихователь називає предмет тільки тоді, коли на ньому сконцентрована увага дитини. Слово виступає як знак предмета. Встановлюється зв'язок між словом і уявленням про предмет.

На заняттях з поглиблення знань про предмет формується цілісне уявлення дитини про нього: встановлюється зв'язок між призначенням предмета та його будовою, матеріалом, з якого він зроблений; визначаються видові особливості предмета. Ці заняття повинні враховувати програмні вимоги навчання дітей в дошкільному закладі. Зміст освітньо-виховної роботи спрямований на збереження дитячої субкультури, орієнтацію дорослого насамперед на цінності, інтереси і норми самих дітей, на врахування особистісних новоутворень раннього дошкільного дитинства - розвиток активного мовлення, наочно-дієвого й елементарного логічного мислення, самостійності, образу «Я», виникнення схематичного контуру дитячого світогляду, формування внутрішніх етичних інстанцій, супідрядності мотивів, виявів довільної поведінки, особистої самосвідомості дитини [3; c. 389].

Таким чином, існує різноманітний взаємозв'язок слова і наочності. Віддати перевагу одному з них було б помилковим, оскільки в залежності від особливостей завдань навчання, змісту теми, характеру наявних наочних засобів, а також рівня підготовленості дітей необхідно в кожному конкретному випадку обирати їх найбільш раціональне поєднання.

Отже, видатні педагоги свого часу внесли значний внесок у розвиток дошкільного виховання дітей. Але всі вони єдині в тому, що наочність має вагоме значення в дошкільному вихованні та всебічному розвитку особистості дітей.

1.2 Місце наочності в навчанні дошкільників

Мова як соціальний засіб збереження та передачі інформації має важливе значення у гуманізації сучасного навчання. Концепція дошкільного виховання передбачає комплексне вирішення питань розвитку дітей, серед яких важливе місце має посідати навчання дошкільників рідної мови.

Науковцями визнано, що в основі навчання рідної мови дітей дошкільного віку лежать певні дидактичні та методичні принципи. Одним із найважливіших є принцип наочності. Наразі у процесі навчання вищезазначений принцип реалізується частіше через використання наочних посібників.

Проблема наочності у навчанні рідної мови була актуальною в усі часи. Наочність є не тільки важливим засобом семантизації, а й засобом оволодіння ситуативної обумовленості мови. За допомогою наочності створюються навчальні ситуації, в яких відпрацьовується усна комунікація і освоюється, таким чином, мовна реакція на об'єктивну дійсність і життєві ситуації [6; с. 54].

Раннє оволодіння рідною мовою розглядається як одна з умов підвищення якості мовленнєвої активності дітей. Особливо це стосується навчання дітей старшого дошкільного віку. А основа успішного навчання дошкільників рідної мови є саме у специфіці психофізіологічних можливостей дітей цього віку. Фізіологічна причина успіху навчання мови в тому, що в цей період мозок дитини має здатність до навчання мови, яка з віком зменшується.

Навчання рідної мови в дошкільних закладах має на меті формування елементарних навичок усного мовлення на основі засвоєння лінгвістичного матеріалу та сприяння загальному розумовому розвитку дошкільників. На кінець дошкільного віку в дітей завершується процес фонематичного сприймання, з'являється усвідомлення звукового боку рідної мови. Діти старшого дошкільного віку активно грають зі звуками, словами, римують їх - у дітей формується лінгвістичне ставлення до слова.

Наочність - це основа, на якій мова засвоюється і формуються мовні процеси. Використання засобів наочності забезпечує якість і швидкість засвоєння слів рідною мовою. Цілі застосування наочності обумовлені завданнями, які стоять перед вихователем на певному етапі навчання дітей рідної мови.

З кожним роком використовуються більш нові варіанти наочності для підвищення ефективності занять рідної мови. Проте до використання цього матеріалу потрібно підходити раціонально, враховуючи всі труднощі, які можуть виникнути.

Необхідність принципу наочності зумовлена конкретно-образним характером мислення дошкільників. Він передбачає спеціально організований показ наочності для надання допомоги дітям у розумінні й засвоєнні навчального матеріалу.

Наочність допомагає створити ефект присутності, формує візуальний образ. Використання іграшок, картинок, малюнків, кубиків, відео допомагає введенню нового лексичного матеріалу, мовних структур [6; с.62].

Наочність для навчання рідної мови базується на особливостях розвитку мислення дошкільників. Визначну роль наочно-дійового та наочно-образного мислення дітей дошкільного віку даний принцип ставить на одне з провідних місць в організації навчання.

У цьому контексті значної актуальності набуває думка видатного педагога К. Ушинського про те, що, якщо вчити дитину будь-яких п'яти незнайомих слів, вона буде відчувати великі труднощі, але, якщо пов'язати з картинками двадцять таких слів, дитина швидко їх засвоїть [19; с.131].

Залежно від аналізаторів наочні посібники поділяються на зорові та слухові. Психологічна особливість та цінність чуттєво-наочної презентації лінгвістичного матеріалу полягає в тому, що вона мобілізує психічну активність дітей, викликає інтерес до занять з рідної мови, переводить свідому увагу в післясвідому, знижує втомлюваність, тренує творчу уяву, мобілізує волю, полегшує весь процес навчання [6; с. 64].

Коли дитина сприймає матеріал, слухає та спостерігає за тим, хто говорить цією мовою, вона набуває необхідних навичок та вмінь усного мовлення, що є основною метою навчання дітей дошкільного віку рідної мови [6; с. 77].

Завдяки використанню наочності створюються умови для кращого розуміння лінгвістичного матеріалу та його активного застосування. Ілюстративна наочність займає провідне місце серед інших засобів зорової наочності у процесі навчання дошкільників рідної мови. Це пояснюється простотою виготовлення та легкістю включення в навчальний процес, можливістю використання найбільш доцільних засобів відображення ситуації, урахуванням конкретного навчального завдання з використанням зображувального матеріалу.

На заняттях з рідної мови у дітей дошкільного віку молодшої групи аудитивна наочність використовується тільки у вигляді звукового фону (без слів) або у вигляді пісні, яка виконується самим вихователем як супровід до фізкультхвилинки чи гри.

Під час використання предметної наочності на занятті допустимі великі іграшки яскравих кольорів з великими частинами тіла і з невеликим навантаженням, деталями. Слід зазначити, що не треба використовувати сюжетну наочність, а лише предметні картинки. Зображення на картинках повинно бути теж яскравих кольорів.

На заняттях рідної мови у дітей дошкільного віку середньої групи аудитивна наочність використовується у вигляді CD дисків із записами пісень на рідній мові як фон або супровід до інших видів діяльності, моментах релаксації, фізичних вправах та фізкультхвилинках [8; c.20].

Візуальну наочність використовують таким чином: розмір може бути і великим і вже середнім, спектр кольорів розширюється (додаємо природні: коричневий, білий), але деталями іграшки не повинні бути перевантажені. Постає необхідність в більшій функціональності іграшок (сідає, ходить, крутить руками). Натуральна наочність використовується епізодично і лише на етапі закріплення. Розмір демонстраційної наочності залишається.

На заняттях рідної мови у дітей дошкільного віку старшої групи починається активне використання аудитивної наочності у вигляді казок рідною мовою. Пісні рідною мовою, записані на касети, застосовуються вже з метою навчання дітей і можуть містити новий словниковий матеріал. Вони виступають різновидом активізації та повторення пройденого. Також в ІІ-ій половині навчального року можна презентувати дітям коротенькі діалоги з опорою на наочний супровід.

Натуральна наочність постійно використовується на етапах активізації і закріплення мовного матеріалу.

Предметна наочність вже може бути різних розмірів, природних кольорів і детально навантажена. Іграшка обов'язково повинна мати вираз обличчя, очі і стать. Бажано, щоб було декілька варіантів одного героя для запобігання стереотипності запам'ятовування.

Демонстраційна наочність може бути зменшена за розміром: мінімальний розмір 10-12 см, змістовне навантаження не більше 10 предметів. Схеми вводимо планомірно. Діафільми включають до 10 кадрів. Відеофільми, по можливості, включаються систематично. В них можуть з'являтися нові мовленнєві зразки, але в такому контексті, який дає змогу самостійно зрозуміти їх зміст без уточнення дорослими [8; c.21].

У процесі навчання рідної мови дітей 7-го року життя входять в роботу аудіо записи з текстами для аудіювання. В такому випадку абсолютно весь матеріал повинен бути знайомим. Діалоги збільшуються за розміром та ускладнюються, але, оскільки діти не бачать джерела мови, бажано, щоб діалоги велися одним і тим же героєм і тоді діти будуть сприймати інформацію з опорою на образи, які були створені під час знайомства з героєм, тобто на внутрішню наочність. Як супровід до рухових дій доцільно використовувати пісні та римовки. Натуральна наочність все ще використовується, предметна, демонстраційна використовується не так активно, як раніше - більше уваги тепер приділяється моделям, макетам та схемам [13; c.26].

При можливості велику увагу треба приділяти застосуванню аудіовізуальної наочності. Вихователі багато часу витрачають на те, щоб заповнити свою групу наочними посібниками: картинками, схемами, книгами, таблицями. Сучасні вимоги до наочності стимулюють використання відтворюючих комп'ютерних програм, адже з кожним роком застосування комп'ютера у викладанні рідної мови стає більш доступним та поширеним явищем [6; с. 87].

Отже, доцільність використання наочності у процесі навчання дітей дошкільного віку рідної мови визнається всіма педагогами. Адже дитина набагато швидше засвоює мовну лексичну одиницю, якщо вона пов'язана з конкретним образом, дією. Яскраві, кольорові предмети, іграшки надовго залишаються в пам'яті дитини, бо в неї більш розвинена образна пам'ять, ніж словесно-логічна, що, в свою чергу, сприяє кращому запам'ятовуванню назв таких предметів рідною мовою.

Вивчення нового словесного матеріалу буде цікаво організованою саме завдяки використанню яскравої наочності, а також тісному взаємозв'язку зі словом.

Наочні методи навчання умовно можна поділити на дві великі групи: ілюстрацій і демонстрацій. Метод ілюстрацій передбачає показ дітям ілюстративних карток: карток, малюнків, картин, портретів. Метод демонстрацій зазвичай пов'язаний з демонстрацією приладів, дослідів, технічних установок, до демонстраційних методів належить також показ кінофільмів.

Особливістю наочних методів навчання є те, що вони обов'язково тією чи іншою мірою поєднуються зі словесними. Тісний взаємозв'язок слова і наочності випливає з того, що діалектичний шлях пізнання об'єктивної реальності припускає застосування в єдності споглядання, абстрактного мислення та практики. Вчення І.П. Павлова про першу та другу сигнальні системи свідчить, що під час пізнання явищ дійсності вони повинні застосовуватися разом. Сприйняття через першу сигнальну систему має органічно поєднуватися з оперуванням словом, з активним функціонуванням другої сигнальної системи.

Використання наочності у навчальному процесі дошкільної освіти відіграє переважно допоміжну роль, однак іноді навчальний матеріал, а саме явища, предмети, які дітьми не можуть безпосередно сприйматися, має такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об'єкт взагалі неможливе. Для цього використовують наочні прийоми вивчення слова.

Наочні прийоми - це показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії, артикуляції звуків. Показ супроводжується словесними прийомами: поясненням, вказівкою, запитанням.

У розвитку мовлення дошкільників велике значення мають ігрові прийоми з використанням наочності: створення ігрової ситуації, виконання ігрових дій, звуконаслідування, загадкова інтонація голосу, використання жартів. Як ігрові прийоми можуть виступати елементи дидактичної гри, гри-інсценізації. У практичній діяльності найчастіше використовується комплекс прийомів.

Таким чином формування в дітей дошкільного віку мовленнєвої активності на заняттях з рідної мови буде здійснюватися набагато ефективніше за умови максимального використання різноманітної наочності в тісному сполученні з різними формами, методами та прийомами навчання, стимулювання інтересу до вивчення рідної мови в цілому.

1.3 Умови використання наочності та принципи словникової роботи при навчанні дітей рідної мови

Щоб предметна діяльність ефективно сприяла навчанню, необхідно дотримуватися ряду умов.

Перша важлива умова - організація предметного середовища. Для молодших дошкільнят необхідно ретельно продумати підбір, розміщення, оформлення посібників, приміщень. Іграшки і предмети повинні бути близько розташовані від дитини, іграшки повинні бути яскраві, контрастних кольорів. Одночасно перед дитиною має бути 2 - 3 предмети різного кольору, щоб не втомлювати зір. Необхідні куби-вкладиші, кольорові ковпачки, гірлянди куль, гірка-манеж, невеликі м'ячі, надувні іграшки [15; c.105].

Для середнього віку дошкільнят використовується вся площа групової кімнати. Необхідні гірка, іграшки, що рухаються (візки, машинки), надувна колода. На стелі групової кімнати пристрій для підвішування великих іграшок, м'які іграшки, дидактичний столик для сенсорного розвитку (скати, куби, стовпчики для нанизування, втулочки), ляльковий куточок, дзеркало. Доцільно періодично приносити в групу рибок в акваріумі, пташку в клітці.

Друга важлива умова навчання дітей в предметній діяльності - це активізуюча роль дорослих. Саме по собі предметне середовище не повною мірою буде розвивати дитину. Вихователь робить це середовище доступним і зрозумілим дитині. Ставлення вихователя, його емоційне спілкування з кожною дитиною є причиною перших радощів і прикрощів малюка. Необхідно, щоб вихователь виступав як активний партнер дитини [15; c.105].

У старших дошкільників спілкування вихователя і дітей все більше набуває пізнавальний характер (спілкування з приводу цікавих предметів), спільна діяльність вихователя і дітей.

Третя умова, яка підвищує розвиваючий ефект предметної діяльності, полягає у використанні спеціального навчання.

Навчання молодших дошкільнят відрізняється своєрідністю. У малюків відсутній мотив, довільні дії, необхідні для навчання. Заняття носять ігровий характер, але мають мету, завдання, засоби [15; c.105].

Навчання відбувається за безпосередньої участі дорослих на заняттях і в щоденній діяльності. Наслідування вихователю в процесі навчання ефективний спосіб оволодіння предметною діяльністю. Навчаючи діям з предметами та дидактичною наочністю, вихователь використовує такі прийоми [15; c.106]:

- показ, прохання дзеркально повторити дії, потім дитина діє самостійно;

- пропонує дітям діяти одночасно з ним;

- може бути запропоновано діяти за аналогією.

Молодшим дошкільникам пропонують заняття-вправи: розкрити долоню, вкладати кульку, палички, вкладиш, мішечки, мотузочки з вузликами. Необхідно навчати виконувати дії з 2 - 3 предметами, змінюючи положення в просторі, викладати предмети з ємності, вкладати, проштовхувати, прокатувати предмети, знімати з опори, нанизувати, роз'єднувати, відкривати коробки.

Для середнього віку дошкільнят на заняттях з дидактичною наочністю [15; c.106]:

- звертається увага дітей на властивості предметів;

- пропонуються завдання на співвіднесення, групування, сортування за подібністю і розбіжністю;

- діти пізнають залежність між частиною і цілим, знайомляться з кількістю.

Такі заняття розвивають дрібну моторику рук, координацію рухів. На заняттях вихователь повинен прагнути підтримувати у дітей стійкий орієнтовний інтерес до іграшок і давати можливість самостійно діяти. На заняттях використовуються п'ять видів дидактичної наочності [15; c.106]:

- іграшки для нанизування на стрижень (кільця, втулки, кулі, куби);

- об'ємні геометричні фігури (кулі, куби, призми) для групування за кольором, розміром, формою;

- іграшки-вкладиші;

- збірно-розбірні іграшки;

- невеликі сюжетні іграшки (лялечки, грибочки, овочі та інше).

У практичній діяльності з різноманітними предметами дитина засвоює їх назву спочатку на рівні розуміння, встановлюючи зв'язок між самим предметом і словом. Поступово у процесі практичних дій відбувається усвідомлення, уточнення значення нового слова, відчуття його смислових відтінків. Таким чином дитина починає використовувати слова в активному мовленні [3; c.374].

Вагомий внесок у розробку принципів здійснення словникової роботи зробила Є. Тихєєва. Вона наголошувала, що провідним є принцип розвитку словника в процесі активного діяльнісного пізнання світу.

Сучасна дошкільна лінгводидактика визначає низку принципів словникової роботи на етапі дошкільного дитинства.

Принцип єдності розвитку словника з розвитком сприймання, мислення передбачає єдність факту і слова, що позначають явища дійсності. Цей принцип може реалізовуватися лише за умови опертя на активне й діяльнісне пізнання навколишнього світу. При цьому словникова робота поступово ускладнюватиметься відповідно до зростаючих можливостей дітей щодо пізнання світу, розвитку розумової діяльності [3; c.378].

Принцип взаємозв'язку слова і попереднього уявлення конкретизує принцип використання наочності як основи для організації пізнавальної й мовленнєвої активності на якому свого часу наголошував К. Ушинський. Саме завдяки наочності дитина може легко, без напруження запам'ятовувати до 20 слів. За словами великого педагога, без використання наочного матеріалу можливості дитини зменшуються у чотири рази.

Наступний принцип пов'язаний з необхідністю забезпечити взаємозв'язок усіх завдань словникової роботи на кожному занятті та здійснення активної словникової роботи під час виконання усіх розділів програми як на заняттях, так і під час режимних моментів. Помилковою є думка, що завдання лексичного розвитку можна реалізувати лише на заняттях з розвитку мовлення. Лексичній роботі слід приділяти увагу і в повсякденному житті дітей. Тільки за таких умов можна реалізувати усі попередні принципи і забезпечити достатній лексичний та мовленнєвий розвиток дітей [3; c.378].

У літературі з лінгводидактики висвітлюються також принципи сенсорно-лінгвістичного розвитку, активної пізнавальної діяльності дітей у засвоєнні слова, національної спрямованості словникової роботи.

Формування словника у дошкільному віці відбувається постійно в різних видах діяльності через активне пізнання дитиною довкілля та спілкування з тими, хто її оточує.



РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ НАОЧНОСТІ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ РІДНОЇ МОВИ

2.1 Характеристика наочних засобів навчання

Є кілька методичних умов, виконання яких забезпечує успішне використання наочних засобів навчання [18; c. 26]:

- чітке виокремлення, основного в ході показу ілюстрацій, оскільки вони часом містять і відволікаючі елементи;

- детальне продумування пояснень (вступних, основних (по ходу показу) і заключних), необхідних для з'ясування сутності демонстраційних явищ, а також для узагальнення засвоєної навчальної інформації;

- залучення самих дітей до знаходження інформації в наочному посібнику, постановка перед ними проблемних завдань наочного характеру.

Характерною особливістю розвитку мовлення малюків є зв'язок слова з образом. Безпосереднє сприймання предметів і явищ - основа для свідомого засвоєння слів. Тому в дошкільному закладі мають бути наочні посібники, що допоможуть здійсненню завдань із розвитку мовлення дітей. Вони поділяються на кілька груп [7; c.12]:

- природні натуральні об'єкти, з якими діти ознайомлюються в ході демонстрації вихователя, екскурсій прогулянок;

- спеціально виготовлені ілюстративно-зображувальні засоби, які відображають реальні об'єкти, картини, фотографії, предмети, іграшки, різні матеріали, об'ємні фігури;

- умовно-символічні засоби наочності - картини, розмальовки, книжки з картинками;

- технічні засоби демонстрації наочності - кіно-, відео- мульфільми;

- звуконаочні засоби - звукозапис.

Ці умови не виникають самі собою, створення їх вимагає певних зусиль і наполегливості; їх необхідно постійно підтримувати, щоб вони перетворилися на міцні традиції дошкільного закладу.

Застосовується природна, малюнкова, об'ємна, звукова і символічно-графічна наочність. Кожна з них має позитивні і негативні якості, і це слід враховувати, визначаючи їх роль на занятті.

Засобами зображувальної наочності є репродукції картин, ілюстрації із книг, журналів, відеофільми, які використовуються для осмислення і засвоєння дошкільнятами навчального матеріалу, розвитку їх пізнавальних здібностей, здійснення виховного впливу.

Залежно від провідних аналізаторів, що беруть участь у сприймані, безпосередньо мовна наочність є двох видів - слухова і зорова.

Слухова наочність реалізується у використані зразків усного зв'язного мовлення (комунікативне слухання) і його елементів (не комунікативне слухання): читання текстів майстрами художнього слова, демонстрація вимови звука, слова. Основне завдання такого унаочнення - сприяти розвитку в малюків умінь слухати і розуміти усне мовлення, усвідомлювати його звукові особливості. У процесі використання слухової наочності розвивається фонематичний слух (здатність розрізняти і правильно відтворювати звуки української мови в потоці мовлення), необхідну для усвідомлення фонетико-графічних, фонетико-орфографічних, граматико-орфографічних матеріалів на наступних етапах навчання.

Під час застосування зорової наочності сприймання навчального матеріалу здійснюється через зорові канали. Засоби зорової наочності бувають зорово-предметними і зорово-мовними.

Зорово-предметна наочність це предмети і явища оточуючої дійсності. Цей вид унаочнення пов'язаний з демонструванням предметів, ознак і дій. Використовується він і при вирішенні конкретних навчальних завдань - введені нових слів, активізації минулого досвіду. Така наочність особливо важлива підчас систематизації нових слів і мовленнєвої їх артикуляції. Чим вища якість відібраного наочно-демонстраційного матеріалу, тим більша його ефективність, тим оптимальніший процес семантизації нових слів, продукування мовлення. Зорово-мовні засоби наочності - це спеціально підібрані зразки писемного мовлення з наочно виділеними явищами, що вивчаються, з графічними і умовними способами їх зображення. [13; с.26].

У якості ілюстративного матеріалу може використовуватися зв'язний текст, речення, словосполучення, слово.

Засобами унаочнення є і спеціальний роздатковий матеріал індивідуального характеру - різноманітні фішки, сигнальні картки, індикаторні картки з зображенням цифр, букв, алфавітні набори. В період навчання грамоти найпоширенішими є такі наочні посібники: азбука, таблиці, демонстраційні сюжетні картинки.

Отже, наочність є основою чуттєвого сприймання реального світу, в результаті якого відбувається формування чуттєвих уявлень про предмети і явища природи та суспільства. Наочність використовується як джерело нових знань. У дошкільній освіті наочність використовується як ілюстрація в процесі пояснення нового матеріалу. Наочність використовують і як засіб перевірки, оцінки і корекції знань, навичок і вмінь дошкільнят, розвитку психічних процесів і для здійснення виховних впливів. Є різноманітні форми зв'язку слова і наочності. Віддати окремим із них повну перевагу було б помилковим, тому що залежно від особливостей завдань навчання, змісту теми, характеру наявних наочних засобів, а також рівня підготовленості тих, хто навчається, необхідно в конкретному випадку обирати найбільш раціональне поєднання.

2.2 Методика використання наочності на заняттях з розвитку мовлення

У теорії навчання особливе місце відводиться способам навчання і впливу їх на результат цього процесу.

Навчання рідної мови в дитячому садку ґрунтується на конкретних образах і уявленнях. Ці конкретні уявлення готують фундамент для формування на їх основі словникових понять.

Зробити навчання наочним -- це не тільки створити зорові образи, але включити дитину безпосередньо в практичну діяльність. На заняттях рідної мови у дитячому садку вихователь залежно від дидактичних завдань використовує різноманітні засоби наочності.

У роботі з дітьми використовується різні предмети, а також картки з малюнками. Широко використовується словесна наочність - образний опис об'єкта, явища навколишнього світу, художні твори, усну народну творчість.

Характер наочності, його кількість та місце в навчальному процесі залежать від мети і завдань навчання, від рівня засвоєння дітьми знань і умінь від місця і співвідношення конкретного і абстрактного на різних етапах засвоєння знань.

Так, при формуванні в дітей початкових уявлень про предмети в якості наочного матеріалу широко використовується різноманітні конкретні предмети, при цьому важлива їх різноманітність (безліч предметів, їх зображень, звуків, рухів). Вихователь звертає увагу дітей на те, що безліч складається з окремих елементів, воно може бути поділено на частини.

Наочний матеріал сприяє розумінню дітей того, що будь-які предмети складаються з окремих груп, предметів. Які можуть перебувати в однаковому і не однаковому кількісному співвідношенні, а це готує їх до засвоєння рахунку за допомогою слів. Одночасно діти навчаються розкладати предмети правою рукою з ліва на право.

У якості наочного матеріалу використовуються сюжетні картинки, малюнки. Так, розглядання художніх картин дає можливість усвідомити, виділити, уточнити часові та просторові відносини, характерні особливості величини, форми оточуючих предметів.

У кінці третього - на початку четвертого року життя дитина здатна сприймати безлічі, представлені за допомогою символів, знаків (квадрати, кружечки). Використання знаків (символічної наочності) дає можливість виділяти суттєві ознаки, зв'язки і відносини у певній чуттєво-наочній формі.

Заняття з розвитку мовлення та навчання рідної мови повинні відповідати дидактичним вимогам, обгрунтованим у загальній дидактиці і пропонованим і до занять по інших розділах програми дитячого саду.

Пізнання починається з спостереження речей, явищ, тобто з безпосередньої взаємодії дитини з предметами, що вивчає за допомогою органів чуття. Щоб пізнати невідомий предмет, дитина повинна його з усіх боків оглянути, визначити форму, колір, твердість, смак, запах. Вивчений так фактичний матеріал стає основою для дальшої розумової його обробки. Усяке мислення здійснюється тільки на основі даних, набутих в результаті безпосереднього або опосередкованого ознайомлення з предметами, явищами, процесами.

Навчання в дитячому садку є специфічним пізнавальним процесом. Процес пізнання людини і набування знань дитиною в дошкільному закладі мають певні відмінності. Вони полягають головним чином у тому, що на занятті малюки не досліджують нічого нового, вони лише вивчають відомості, поняття. Проте, як і в пізнавальному процесі, у набуванні знань, умінь і навичок важливу роль відіграє практична діяльність. При виконанні практичних завдань малюки розглядають предмети, аналізують явища і процеси, порівнюють їх між собою і з раніше вивченими, роблять узагальнення, застосовують знання на практиці.

Наочний матеріал повинен відповідати певним вимогам:

- предмети і їх зображення повинні бути відомі дітям, вони беруться з навколишнього життя;

- щоб навчити дітей порівнювати кількості в різних сукупностях, необхідно урізноманітнити дидактичний матеріал, який можна було б сприймати різними органами чуття (слух, візуально, на дотик);

- наочний матеріал повинен бути динамічним і в достатній кількості, відповідати гігієнічним, педагогічним і естетичним вимогам.

Особливі вимоги пред'являються методикою використання наочного матеріалу. При підготовці до заняття вихователь ретельно продумує, коли (в якій частині заняття), в якій діяльності і як буде використано цей наочний матеріал. Необхідно правильно дозувати наочний матеріал. Негативно позначається на результатах навчання, як недостатнє його використання, так і надлишки.

Наочність не повинна використовуватися тільки для активізації уваги. Це занадто вузька мета. Необхідно глибше аналізувати дидактичні задачі і їх підбирати відповідно наочний матеріал.

Так, якщо діти отримують початкові уявлення про ті чи інші властивості, ознаки об'єкта, можна обмежитися невеликою кількістю засобів.

Для того, щоб показати дітям різні зв'язки, відносини, необхідно поєднувати кілька видів і форм наочності. Наприклад, використовувати різні іграшки, геометричні фігури, таблиці та інші види наочності на одному занятті.

При виборі наочних засобів навчання потрібно враховувати, що вони найбільш успішно вирішують наступні дидактичні завдання [10; c.30]:

- сприяють розвитку в дітей наочно-образного мислення;

- виступають в ролі засобу активізації уваги при засвоєні будь-якого навчального матеріалу;

- сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності дошкільнят;

- дозволяють конкретизувати теоретичні питання, що розглядаються;

- розширюють сферу практичних застосувань об'єктів, що розглядаються, які не можуть бути використані для спостереження на занятті;

- виступають в ролі методів стимулювання інтересу до дитини, створення установки на ефективне пізнання;

- дозволяють в конкретизованій формі одержати інформацію про ступінь навчального матеріалу.

Використання наочності на занятті в дитячому садку повинно бути цілеспрямованим і методично виправданим. А це вимагає серйозного підходу до їх адекватного вибору. Тому доцільно виділити такі вимоги до використання наочності у навчальному процесі дошкільних закладів: відповідність наочності змісту матеріалу, що вивчається, виділення найважливіших ознак предмета, естетичне оформлення наочності, вчасне і помірне використання наочності, відповідність наочності психологічним закономірностям сприймання та рівню розвитку спостережливості малюків, цікавість дітей до наочних об'єктів, що розглядаються, зв'язок змісту наочності з досвідом дошкільнят. Знання дидактичних вимог до наочності та методичних особливостей її використання допоможе уникнути поширених у дошкільній практиці недоліків та помилок. Правильно підібрана і використана наочність активізує навчально-виховний процес і сформує у малюка відповідні знання, навички та вміння.

Способи використання наочності в навчальному процесі різняться в залежності від взаємозв'язку слова і наочності при вивченні рідної мови.

1. Демонструється конкретний предмет або його зображення. Метою в цих випадках зазвичай є знайомство дітей з новим предметом або уточнення, поглиблення їхніх уявлень про нього. Наприклад, дітям дається картина «Осінь», або опудало ворони, або листя різних дерев.

Слово при цьому використовується [6; c.67]:

а) для назви, тобто узагальненого позначення цілого предмета (цим нова або вже знайома річ включається в певну групу знань);

б) для аналізу предмета (шляхом запитань вихователь викликає дітей на виділення складових частин предмета);

в) для розкриття різноманітних зв'язків і відносин як «внутрішніх», так і «зовнішніх», тобто зв'язків з іншими предметами.

2. У навчальних заняттях для дітей широко використовується демонстрація конкретного, звичайно, знайомого дітям, предмета або найчастіше його зображення, щоб викликати по асоціації слово, яке його позначає, і тим самим допомогти дитині його запам'ятати. Цій меті служать книжки з картинками: намальований «кавун» або «куля» - треба назвати або читати слово «куля», виділити новий звук «л». Книжки з картинками широко використовуються для роботи над словом, його звуко-буквеним складом, над реченням і його структурою. Різновидом застосування цієї форми наочності є використання однієї картини або цілої їх серії для ілюстрації вірша чи оповідання [6; c. 69].

3. У процесі роботи з дітьми вихователь використовує і такі допоміжні картини або натуральні предмети, які служать тільки поштовхом, ілюстрацією для роботи над запропонованим змістом.

4. Своєрідним способом використання наочності є демонстрація дітям зображення знака, літери та їх поєднань - складів, слів.

До цієї ж форми використання наочності треба віднести показ вихователем способу написання знака: цифри або букви та їх сполук.

В основному цей спосіб використання наочності є засобом подачі матеріалу для вироблення механізму сприйняття.

5. Нарешті, треба відзначити і такий спосіб використання наочності, коли діти самі шляхом підбору наочних предметів конкретизують завдання.

Проаналізуємо, як використовують різні способи і форми наочності деякі вихователі. Робота зі словом, що позначає малюнок або картину, представлена в записаних заняттях дуже бідно.

Подібне «обігравання» пропонованого наочного змісту, його обробка, є створення цілого складного комплексу асоціацій в голові дитини. Результати такої комплексної роботи позначаються швидко. На контрольні запитання діти, працюючі таким методом, дають більш розгорнуті і правильні відповіді. Вони вміють відповідати, обгрунтовано і легко використовують засвоєні знання і прийоми в новій роботі.

У практиці навчання трапляються випадки «невідповідності» наочності і словесного викладу. Це ті випадки, коли вихователь не використовує наочність для того, щоб забезпечити дітям засвоєння матеріалу, що дається в словесній формі. Робота над запропонованим матеріалом не використовує тих можливостей, які містить сам матеріал. Не вимагає вихователь аналізу самого предмета, не розгортає роботу ні над самим зображенням, ні над словом, що його позначає. Те ж саме відноситься до роботи з наочними предметами. Розгляд наочно поданого предмета обмежений кількома розрізненими питаннями про зовнішній вигляд. Запропонована картинка використовується вузько, і часом вихователь сам штовхає дітей на елементарну форму її сприйняття. У відповідь на запитання: «Що намальовано?», «Де стоїть хлопчик?», «Хто підійшов до будинку?» - діти відповідають перерахуванням окремих предметів. Але ні справжнього аналізу, ні узагальнення у формі підбору назви картини або зв'язкової розповіді за нею вихователь не вимагає.

Вихователь випускає можливість використовувати наочність з великим освітнім ефектом. Знижуються і можливості розвитку розумових сил дітей.

Отже, раціональним використанням наочності слід вважати своєчасне введення в роботу різних її форм. Оскільки кожна форма наочності найбільш успішно застосовується вихователем для вирішення певних дидактичних завдань, надзвичайно важливо визначити, коли найкраще використовувати ту чи іншу форму наочності.

2.3 Методика проведення занять із словникової роботи

Реалізація взаємозв'язку слова і наочності при вивченні дітьми рідної мови здійснюється через систему відповідних занять.

Ця система складається із занять трьох різновидів:

- заняття в яких словникова робота здійснюється в процесі ознайомлення з постійно розширюючимся колом предметів і явищ навколишньої дійсності;

- заняття, де словникова робота спирається на поглиблення знань дітей про навколишні предмети і явища;

- заняття, що вирішують завдання словникової роботи в процесі узагальнень, формування понять.

У всіх цих видах занять словникова робота здійснюється в тісному зв'язку з розвитком пізнавальної діяльності та використанням наочності. Основні вимоги до організації та методики проведення таких занять є наступні:

1. Єдність розвитку словника з розвитком пізнавальних процесів.

2. Цілеспрямована організація мовної та пізнавальної активності дітей в процесі заняття.

3. Наявність наочності як основи для організації мовної та пізнавальної активності.

4. Єдність реалізації всіх завдань словникової роботи на кожному занятті.

Розглянемо, як вирішуються завдання словникової роботи на заняттях, присвячених ознайомленню з предметним світом. Вона реалізується через всі три різновиди занять.

Робота з формування словника починається із занять, присвячених первинному ознайомленню з предметами. Цю роль виконують заняття - демонстрації предметів, їх зображень, дій з ними, а також ігри-заняття типу «Одягнемо ляльку на прогулянку», «Напоїти ведмедика чаєм».

Основна мета цих занять - ввести в мову дітей назви предметів і дій з ними. Вирішити таке завдання можна правильно організувавши сприйняття. Найбільш ефективними методичними прийомами будуть ті, які привертають увагу дитини до предмета, дії, - це несподівана поява і зникнення предмета, рух його, дії з ним.

Назва предмета або дії дається тоді, коли увага дитини зосереджена на ньому. При цьому назви багаторазово повторюються. У наступному моменті заняття слово повинно бути використано в якості сигналу, знака даного предмета. З цією метою створюється пошукова ситуація, задається питання: де предмет? (Де лялька? Де м'яч?) Вловивши активний пошук дитиною зниклого предмета, вихователь показує його знову. Тим самим слово пов'язується із самим предметом, і таким чином він стає «знаним».

Потім педагог викликає активне наслідування - повторення дитиною слова при появі або зникненні предмета.

Закріплення слова здійснюється на заняттях з предметами, де діти за вказівкою вихователя вибирають одні предмети серед інших, приносять їх, показують знайомі предмети, різноманітно діють з ними.

У міру розвитку словника на третьому і четвертому роках життя виникає можливість включення в систему роботи сюжетних ігор-занять, де демонструється ряд предметів, їх призначення, дії з ними. На заняттях такого роду педагог включає дітей в активні дії з різними предметами.

Привертаючи увагу дітей до дій з предметами, вихователь активно домагається називання їх: пропонує повторити, відповісти на питання, заохочує мовців, спонукає говорити дітей разом і порізно.

На заняттях цього виду широко використовуються ігрові прийоми: сюрпризна поява предметів, ігрові дії з ними, а також ігрові аксесуари: «чудовий мішечок» посилка, будиночок, де живуть іграшки, телевізор, в якому розігрується дія. Для успішного освоєння усіма дітьми назв предметів і дій з ними важлива активність кожного, тому, чим молодший вік, тим частіше слід організовувати такі заняття в проводити їх з підгрупами дітей.

Зміст словникової роботи на таких заняттях має бути тісно пов'язаний з розвитком словника дітей у повсякденному житті. Слова, які отримують дошкільнята на заняттях, закріплюються, активізуються в процесі ігор, побутової діяльності, спілкування з дорослими. Слова, що освоюються в побуті, уточнюються, закріплюються на заняттях.

В основу методики занять-оглядів покладена організація активних дій дітей, спрямованих на виокремлення частин у предмета, їх призначення та використання. Ця активна пізнавальна діяльність дозволяє зробити знання про предмет значущими для дитини і забезпечує точне співвіднесення слова до частини предмета. Хід огляду йде від загального сприйняття предмета, його призначення і назви до виділення частин деталей, їх особливостей. Послідовність розділу на частини диктується логікою дій з цим предметом. Так, не можна знайомити дітей з внутрішнім пристроєм шафи, не познайомивши їх з його дверцятами. Основними прийомами керівництва мовною активністю є виразні вказівки вихователя, що організують дію, і точні словесні пояснення у випадках труднощів. Наприклад, заняття з дітьми 3 років. (Додаток А)

У міру розвитку дошкільників заняття такого роду ускладнюються за рахунок скорочення рухової активності та посилення опори на зоровий аналізатор, що дає можливість збільшувати число учасників заняття.

Іншим різновидом занять, розвиваючих словник дітей, є заняття з ознайомлення з якостями і властивостями предметів. При проведенні таких занять слід враховувати ряд положень:

1. Словникова робота на заняттях спирається на вичленення якостей і властивостей предметів.

2. Формування способів обстеження вимагає точних вказівок вихователя (наприклад, натисни для виділення твердості, погладь - для виділення гладкості).

3. Наочний матеріал представляється кожній дитині, щоб забезпечити освоєння слів, що позначають якості і властивості предметів, на основі їх виділення і сприйняття.

4. Аналіз кожної якості і властивості, найбільш ефективно досягається порівнянням його з протилежними.

5. Щоб якості і властивості предметів усвідомлювалися дітьми і освоювалися, необхідно зробити їх значущими.

6. Успіх словникової роботи на заняттях такого роду залежить від підбору наочного матеріалу.

Перша частина цього заняття зазвичай присвячується вичлененню якості предмета в ситуації тієї чи іншої діяльності. Метою другої частини є навчання дітей дослідницьким діям, визначенню потрібної якості кожною дитиною. На цій основі вводиться нове слово, що позначає дану якість. У третій частині заняття організовуються вправи дітей у виділенні якості в різноманітних предметах і у використанні нових слів. Знання та навички, отримані дошкільнятами, закріплюються на наступних заняттях і в повсякденному житті. Ускладнення занять цього виду йде по лінії збільшення набору якостей і властивостей, що виділяються. Найбільш різноманітний набір має місце при ознайомленні дітей з різними матеріалами. Методичні вимоги до занять такого змісту залишаються тими ж самими, але складність їх полягає в тому, що якості розглядаються як ознаки тих чи інших властивостей.

Завершальними в системі занять рідної мови з формування слів на основі поглиблення знань про предмети, їх якості і властивості, є заняття в порівнянні предметів. Так як вони спираються на сформовані вміння бачити частини, деталі, виділяти якості і властивості предметів, проводяться головним чином в старшій і підготовчій групах. Метою таких занять у плані вирішення завдань словникової роботи є формування вміння найбільш точно підбирати слова для характеристики виділених особливостей предметів. Успіх занять, їх ефективність залежать від ряду умов:

- підбору предметів для порівняння. Вони повинні мати достатню кількість порівнюваних ознак.

...