Особливості гуманістичного виховання у педагогічній творчості В.О. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В. Сухомлинський -- автор низки педагогічних праць: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Павлиська середня школа», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського багатопланова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збагачувалася, поглиблювалася. Хоча він жив і творив у застійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не змінилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку.

Важливим аспектом педагогічної спадщини В. Сухомлинського є її гуманізм. Виховання гуманізму й людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям -- радість самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлення до жінки. На його думку, той, хто вміє любити матір, любитиме і батьківщину, і людство. Школа повинна любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без любові і поваги до учнів розмови про гуманність і людяність безпідставні.

Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування людини. Для того щоб педагогіка виконувала таку функцію, вона має спиратися на психологічні знання, відійти від емпіричних узагальнень, у досягненні цілей навчання й виховання використовувати ціле покладання, моделювання, технологію активного перетворення педагогічної дійсності. Головною метою, якої має прагнути виховання, є всебічний розвиток особистості. Його можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним формуванням пізнавальних здібностей.

Важливу роль В. Сухомлинський відводить естетичному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тільки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї потребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками.

Аналіз сучасної ситуації дозволяє стверджувати, що навіть молодші школярі стикаються з унікальним феноменом - необхідністю оволодіння наукою виживання на основі розвитку соціально-психологічних засобів пристосування до складних (навіть екстремальних) життєвих ситуацій. Спектр здібностей, які стосовно до цього мусить розвинути соціальна робота (як стверджують такі науковці, як І. Д. Бех, В. О. Білоусова, Є. В. Бондаревська та ін., надзвичайно широкий - від фізичних якостей, які потрібні кожному для зустрічі з довкіллям, з іншими людьми з метою, зазвичай далекою від ідеалу творчої співпраці, взаємодопомоги, до вміння вижити у співтоваристві інших, залишаючись при цьому вільною і відповідальною особистістю. Нова школа матиме справу з унікальністю, самобутністю особистості, оскільки індивідуальність є головним принципом етики і мусить виступити керівним методологічним положенням у гуманістичному вихованні[22;17].

Актуальність проблеми. У сучасних умовах державотворення в Україні зростає роль гуманістичного виховання підростаючого покоління. У Законі України "Про освіту" метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу. Велика роль у цьому процесі належить вчителю, адже школа й учителі повинні формувати особистість відповідно до вимог сьогодення: "Учительська професія -- це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється".

Теоретичну основу дослідження становлять положення психолого-педагогічної науки про соціальну сутність виховання (О. Асмолов, І. Бех, Л. Виготський та ін.); положення та концепції, в яких розкрито закономірності та особливості розвитку особистості (Я.-А. Коменський, К. Ушинський, Л. Божович, Л. Бондар, О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Кононко, В. Котирло та ін.).

Особистість В. Сухомлинського, окремі аспекти його педагогічної спадщини стали предметом вивчення науковців як в Україні (М. Антонець, А. Богуш, Л. Бондар, І. Зязюн, В. Кузь, О. Савченко, М. Сметанський та ін.), так і поза її межами (А. Борисовський, Б. Кваша, М. Мухін, В. Риндак, С. Соловейчик та ін.).

Об'єкт дослідження. Педагогічна творчість В.О.Сухомлинського.

Предмет дослідження. Педагогічні ідеї гуманізму В.О.Сухомлинського.

Мета дослідження. Теоретично та практично розглянути особливості гуманістичного виховання у педагогічній творчості В.О.Сухомлинського.

Завдання дослідження:

а) розглянути спадщину В.О. Сухомлинського як одного з найвидатніших педагогів ХХ століття;

б) визначити новаторські ідеї та принципи гуманізму В.О. Сухомлинського;

в) виявити особливості гуманізму Василя Сухомлинського.

Наукова новизна та практична значущість. Проблема виховання гуманістичних цінностей, на думку В.О.Сухомлинського, -- одна з найскладніших і найгостріших проблем, над якими треба працювати і в теоретичному, і в практичному планах, розвивати її для подальшого використання в майбутньому.

гуманістичний цінність сухомлинський виховання

1. Теоретичні основи процесу формування гуманізму

1.1 Стисла характеристика поняття педагогічного гуманізму

Гуманізм -- це система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку.

Гуманізація освіти передбачає гуманітаризацію змісту навчання -- шляхом збільшення частки тих предметів, котрі "репрезентують" людину (історії, літератури, мистецтв, українознавства тощо). Врешті-решт такі заходи спрямовані на пріоритетність розвитку душі дитини, становлення "людяної людини", а відтак і фахівця. При цьому виходимо з переконання, що добрим спеціалістом є лише той лікар, інженер і т. п., у яких високо розвинуті духовні якості -- прагнення до добра, краси, правди тощо[10;286].

Обмірковуючи сутність морального виховання, необхідно мати на увазі, що мораль - це та галузь етичних цінностей, яка передусім визнається кожною людиною. І за радянських часів виникали і розвивалися, здійснюючи значний вплив на масову практику, осередки гуманістичної педагогічної культури. Мова йде про видатного педагога-гуманіста В. О. Сухомлинського. Виховання у нього - це творення щастя кожного вихованця. «Виховання полягає в тому, щоб уміло, розумно, мудро, тонко, сердечно торкнутися до кожної із тисячі граней, знайти ту, яку можна як алмаз шліфувати, засяє неповторним сяйвом людського таланту, а це сяйво принесе людині особисте щастя. Відкрити в кожній людині її, тільки її неповторну грань - у цьому полягає мистецтво виховання» [23;321].

Гуманістична спрямованість особистості вчителя означає ставлення до дитини як до найвищої цінності, визнання її права на свободу і щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Вільно реалізувати свої творчі можливості задля себе і оточення людина може лише за наявності віри у саму себе.

Виховання заради щастя дитини - такий гуманістичний смисл педагогічної діяльності В. О. Сухомлинського. Першо-рядне завдання учителя, вважав він, полягає в тому, щоб відкрити в кожній людині творця, поставити її на шлях самобутньо-творчої, інтелектуально-повнокровної праці. "Розпізнати, виявити, розкрити, випестити, викохати в кожному учневі його неповторно-індивідуальний талант - значить підняти особистість на високий рівень розквіту людської гідності"[16;458].

1.2 Погляди на гуманізм в педагогічній творчості В.О. Сухомлинського

Ще за життя Василя Олександровича Сухомлинського називали історичною постаттю, класиком педагогіки, а його ім'я ставили в один ряд з іменами К. Д. Ушинського і А. С. Макаренка. Сьогодні ж варто говорити про школу Сухомлинського як про систему його гуманістичних поглядів, які вже, справді, стали органічною складовою розвитку сучасної освіти і педагогічної науки в Україні, складовою успішного реформування й модернізації школи. І цей вплив ідей павлиського вченого набуває все ваговитішого поширення й застосування.

Життєвий і творчий шлях В. О. Сухомлинського є однією з найяскравіших сторінок у загальнолюдській книзі світочів гуманістичної педагогіки. «Що було найголовніше в моєму житті? Без вагань відповідаю: любов до дітей», - стверджував учений. Усього себе він віддавав дітям, школі. Справі навчання, освіти, виховання, гармонійного розвитку гуманної особистості Василь Олександрович присвятив свою титанічну працю, сумлінні турботи та інтелектуальну енергію.

У непросту епоху жив і творив В. О. Сухомлинський. Так, він був сином свого часу, але доба та, на жаль, не завжди і не в усьому виявилася спроможною піднятися до розуміння й осягнення істинного сенсу сповідуваних ним ідеалів.

В. О. Сухомлинський створив психолого-педагогічну систему, в якій усе обертається навколо дитини-людини, як Земля навколо Сонця. Це надзвичайно потужна й напрочуд гуманістична педагогіка, побудована на утвердженні «тієї найпростішої і наймудрішої істини, що виховання людини -- це передусім виховання гармонії розуму і серця, де серцю належить найніжніша, найтонша мелодія» [26; 11].

Гуманізм навчання й виховання В. О. Сухомлинськии вбачав в особистісній орієнтації і зверненості педагогічних процесів до дитини, у створенні оптимальних умов для розвитку творчої індивідуальності кожного, у ставленні до учня як до мети, а не до засобу, в подоланні всіх видів відчуження, у відсутності зневаги до відмінностей у психофізіологічних можливостях школярів. Парадоксальним сьогодні видається той факт, що саме доброту, увагу, любов до дитини опоненти Василя Олександровича намагалися видавати за «абстрактний гуманізм», «проповідь всепрощення». Тож голові редакційної колегії з видання вибраних творів В. О. Сухомлинського і авторові грунтовної вступної статті про нього О. Г. Дзеверіну навіть після смерті видатного гуманіста довелося по-своєрідному захищати його перед офіційними радянськими органами. «Інша річ, - писав Олександр Григорович, - що В. О. Сухомлинський у деяких своїх творах не завжди до слів «людяність», «доброта», «чуйність» додавав «наша», «пролетарська», «комуністична». Але він, по-перше, вважав, що це само собою зрозуміло, а по-друге, говорив у цих творах про гуманність переважно у зв'язку з вихованням азбучної моральної культури, тобто виховання у дусі тих простих норм поведінки, які вироблені народними масами протягом тисячоліть і увійшли в комуністичну мораль». Та, звісно ж, Василь Олександрович виходив з того, що добро є добром, а людяність залишається людяністю в шкалі морально-етичних, естетичних цінностей будь-якого народу, незалежно від соціального, політичного становища, національності, раси чи віросповідування[4;36].

1.3 Новаторські ідеї та принципи гуманізму В.О. Сухомлинського

Гуманізм вчителя - це доброта і любов до дітей - це не лише стан, що внутрішньо пере живається. Вчитель повинен бути людиною доброї душі, любити дітей такими, якими вони є, любити природу і вчити дітей любити її.

Любов вчителя до дітей народжується в “горінні, в боротьбі за людину, нерідко в муках”, вона “дає вихователеві наснагу, є для нього джерелом, з якого він постійно черпає нові сили”. Педагог без любові до дитини, за влучним висловом В.Сухомлинського, - все одно, “що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору”[6;5].

У подвижницькому житті і науково-практичній творчості В.Сухомлинського провідною є система поглядів на людину як на цінність, до якої з перших днів її існування необхідно ставитись як до неповторного біо-соціального унікуму. В основі його підходу: знання і розуміння дитини, віра, любов і повага до неї, бережливе, чуйне ставлення до підтримки почуття її гідності, до фізичного, психічного і духовного розвитку вихованця. Відтак, В.Сухомлинський створив педагогіку, в якій все зосереджено навколо дитини. Це -- потужна гармонійна педагогіка. В очолюваній Василем Олександровичем Павлиській середній школі, що на Кіровоградщині, все було підпорядковане розвиткові розуму дитини, вихованню її справжньою людиною, яка почувається щасливою вже сьогодні, у школі.

В.Сухомлинський зробив неабиякий внесок у навчально-виховний процес Павлиської середньої школи. Одним із найвідоміших його нововведень є знаменита Школа радості під блакитним небом, яка переконує у тому, що найголовнішим у вчительській діяльності є знання дитини [25; 210].

У школі під блакитним небом дбали про загальний розумовий та емоційний розвиток малюків, розвиток їхнього логічного мислення. З цією метою ходили на екскурсії. Діти спостерігали різноманітні явища природи, життя в ній, висловлювали власні думки у бесідах на теми: «Живе і неживе в природі», «Пори року» тощо [2; 35].

Науковими працями багатьох сучасних вчених репрезентований соціально-педагогічний підхід до педагогіки з дітьми молодшого шкільного віку. Сучасна наукова думка України пропонує педагогіку і психологію життєдіяльності, яка наголошує: «Ставтесь до дитинства серйозно! У житті немає чернеток і пауз, немає підготовчих періодів. У кожний конкретний момент свого життя дитина або реалізує, стверджує, або заперечує сама себе!» [18; 102].

У новому тисячолітті гуманізм стає узагальненою системою поглядів, переконань, ідеалів учителя XXI століття. Зміст його практичної діяльності, її засоби, методи і способи реалізують:

- ідею особистісно орієнтованого підходу в навчанні і вихованні;

- підпорядкування дій педагога реальним інтересам вихованця;

- надання допомоги учневі у використанні засвоєних знань, умінь, навичок та способів діяльності у повсякденному житті для розв'язання реальних проблем - побутових, виробничих, соціальних;

- забезпечення гармонійного і творчого розвитку кожного учня з наданням йому можливості прояву суб'єктності і самобутності;

- якомога ширше використання педагогічних вимог в опосередкованій формі (порада, прохання, довір'я, схвалення тощо, педагогічної підтримки);

- поступовий перехід від групових форм взаємодії до індивідуальної;

- емоційне забарвлення ділових відносин з учнями;

- постійний контроль у процесі ділової комунікативної діяльності;

- подолання різних проявів авторитаризму, домінування, садизму, відриву навчання і виховання від життя суспільства [16; 456].

В.О. Сухомлинський говорить: «Справжнім педагогом може вважати себе тільки той, хто в кожному своєму вихованцеві бачить людину в майбутньому». А тому раніше, ніж думати про знання, потрібно в дитині роздобути людську гідність, непомітно торкнутися найчутливіших куточків його душі. Для цього потрібно добре знати своїх вихованців. в цьому нам допомагає психолог-педагогічна характеристика на кожну дитину, яка ведеться з І молодшої групи і разом з особистою папкою дитини передається до 1 класу шестирічок, а потім віддається дитині на пам'ять (без характеристики, звичайно). В папці знаходяться: 1. Дерево роду (з фото або без). 2. Походження прізвища, імені (по можливості). 3. Найкращі роботи за роки дошкільного закладу. 4. Перші зошити. 5. Вдалі, смішні вислови дитини. 6. Коли, де був переможцем, учасником. 7. Листок здоров'я. 8. Психолого - педагогічна характеристика. І лише знаючи дитину, її особливості, працюємо з нею і її батьками, в чому на кожному кроці допомагає нам багата педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського [9; 154].

2. Практичне використання педагогічної творчості Сухомлинського з гуманістичного виховання учнів в сучасній школі

2.1 Можливості використання ідей гуманізму Сухомлинського в сучасній педагогіці з метою гуманістичного виховання

В. Сухомлинський -- педагог- практик, який створив унікальну школу, де апробувались його основні ідеї. Він особливо наголошував на значущості морального виховання як основи розвитку повноцінної особистості. У межах морального виховання він розглядав і такі важливі якості особистості, як патріотизм і громадянськість; ядро гуманістичної системи В. Сухомлинського -- принцип індивідуального підходу, який є основою педагогіки з моменту її зародження й наявний майже в усіх працях педагогів минулого. І тільки В. Сухомлинський зробив цей принцип головним складником виховного процесу [14; 15].

Виховний процес, як зазначав педагог, повинен базуватися на органічному поєднанні різноманітних форм, методів і засобів впливу на дитину. Так, будучи сам людиною праці, В. О. Сухомлинський дбав про те, щоб його вихованці були не пасивними спостерігачами чиєїсь праці чи її споживачами, а самі постійно створювали і примножували багатство свого народу. Це педагогічне кредо базувалось на глибокій переконаності в тому, що чим більше зробить підліток, чим більше фізичних і духовних сил вкладе він у те, щоб рідна земля стала багатшою, тим чутливішим стане патріотичне бачення світу [23; 471].

Одночасно В. О. Сухомлинський виступав за органічне поєднання дії мозку, рук і душі. У моральному вихованні, як зазначав він, має вирішальне значення не те, скільки дерев посадила особистість, а чим стало для неї хоч би єдине деревце, як воно ввійшло в її серце [23; 524].

За таких умов і суть виховання, на його думку, перш за все, повинна полягати в тому, щоб виробити, відточити в людині здатність бути вихованою. Цей внутрішній стан людини характеризується чуйністю душі, чуйністю серця вихованця до найтонших відтінків слова вихователя, до його поглядів і жестів, до посмішки, до замріяності та мовчання [21; 75].

Одним з найвидатніших педагогічних досягнень В. О. Сухомлинського слід вважати, на мій погляд, використання ним принципу олюднення, завдяки чому будь-яка нейтральна сама по собі річ перетворювалася в дійовий чинник виховання дітей. Будь-яка пора року, схід чи захід сонця, зоряне небо і краплинка роси, поле, ліс, джерело -- усе це в „школі під блакитним небом” завдяки поетичному образу, казці, малюнку, музиці, грі (величезне значення яких у вихованні постійно підкреслював Василь Олександрович) ставало для дітей джерелом натхнення і серйозних роздумів, пробуджувало в них моральні й естетичні почуття, збагачувало їхній духовний світ, вчило їх відчувати і любити красу рідної природи. „Не можна відгороджувати дітей від навколишнього світу кам'яною стіною, -- писав він. -- Не можна позбавляти учня радощів духовного життя. Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона -- засушена квітка” [5; 52].

Василь Олександрович просто не міг не звернути увагу на комплекс умінь учителя, важливий для виконання соціально-педагогічних функцій: виховувати учня відданим інтересам Батьківщини; захищати інтереси кожної дитини, якщо цього потребують обставини; надавати допомогу батькам учнів у педагогічній освіті й у вирішенні окремих життєво важливих проблем; просвіщати мешканців мікрорайону; виховувати у школярів готовність до виробничо-творчої діяльності тощо. Показовими в цьому відношенні можуть бути багато праць В. Сухомлинського, і зокрема, „Народження громадянина”. У ній він концентрує увагу вчителів на уміннях формувати в учнів переконання громадянина, створюючи умови для пробудження в них власної духовної енергії, для єдності праці й думки тощо [15; 223].

А.С. Макаренко вважав, що справжній розвиток педагогічної науки пов'язаний із її здатністю «проектувати особистість», тобто визначати з певною метою ті її якості і властивості, які мають бути сформовані у процесі ви ховання. Подібну думку неодноразово підкреслював і В.О. Сухомлинський, багатогранну педагогічну спадщину якого пронизує ідея проектування людини і який вказував на те, що «...проектування і творення людини, здатної стати активною силою суспільного розвитку і сьогодні, і в майбутньому, -- це най важливіше завдання школи і кожного педагога зокрема» [20; 3].

Велике значення для естетичного розвитку дитини має музика. Тому дуже корисно показувати дітям музикальні казкові фільми, мультфільми, або казкові вистави, що супроводжуються музикою. Так, В. Сухомлинський писав, що “...слухання музики є однією із умов, завдяки якої посилюється роль емоційної пам'яті в духовному житті: мелодія пробуджує в душі пережиті давно колись почуття, надає нового емоційного забарвлення думкам...” [22; 17].

Усі ці гуманістичні положення, розвинуті В. Сухомлинським, розглядаються педагогічною наукою як новий крок у вирішенні актуальних проблем виховання. «Школа під блакитним небом», описана в книзі «Серце віддаю дітям», - це своєрідна творча лабораторія, у якій іде складний процес фізичного загартування, розумового розвитку, духовного становлення, емоційно-естетичного росту, трудового прилучення, ідейного пробудження дітей. Головними засобами педагогічного впливу тут виступає природа, мова, творчість, праця: «...Дитина по своїй природі допитливий дослідник, відкривач світу. Так нехай перед ним відкривається чудесний світ у живих фарбах, яскравих і трепетних звуках, у казці і грі, у власній творчості, у красі, що надихає його серце, у прагненні робити добро людям»

У початковій школі слово поєднує в собі думку і фантазію, адже для дітей цього віку казка, вигадка, гра - доданки духовного світу. «Казка, - підкреслював педагог, - це, образно говорячи, свіжий вітер, що роздуває вогник дитячої думки і мови» [24; 35].

Наприклад, поданий фрагмент уроку-казки:

Урок-казка з математики в 1 класі

Опис матеріалу: пропоную вам конспект уроку-казки з математики для початкової школи - 1 клас на тему «Повторення пройденого матеріалу». Даний матеріал буде корисним вчителям початкових класів. Даний конспект уроку дуже пізнавальний, спрямований на виховання інтересу не тільки до предмету, але і до казок, розвиває допитливість, спостережливість, мислення.

Тема уроку: «Повторення пройденого матеріалу.

К.чуковський «Муха-Цокотуха»»

Мета уроку:

Ш освітня: формування базисних знань про пройденому матеріалі;

Ш розвиваюча: розвиток логічного мислення, уваги, допитливості, спостережливості;

Ш виховна: виховання інтересу до математики і казок

Тип уроку: узагальнення знань

Вид уроку: інтегрований

Форма уроку: урок-казка

Технологія: випереджальний-розвиваюче навчання

Методи уроку: частково-пошуковий, аналізу і синтезу, словесно-наглядний

Наочності: таблиці, схеми, картини - ілюстрації до казки «Муха - Цокотуха»

Плановані результати: повторення і закріплення пройденого матеріалу [1].

Висновки

Аналізуючи та переосмислюючи творчу спадщину В. О. Сухомлинського, приходимо до висновку, що гуманістичні ідеї видатного педагога не лише належать минулому, вони знаходять втілення в сучасності і мають творче майбутнє.

Великим гуманізмом була пройнята робота керованих В.Сухомлинським психологічної комісії, психологічного семінару, Батьківської школи. Зокрема, для батьків читався курс психологічних знань, більший за обсягом, ніж у тодішніх університетах. Усе це Василь Олександрович спрямовував на створення практики не фрагментарно-емпіричного, а системно-систематичного наукового вивчення особистості дитини.

Як важливо і конче необхідно, щоб гуманістичні педагогічні нововведення В.Сухомлинського були освоєні і сприйняті кожним учителем з метою їх творчого використання у власній діяльності. Якщо так станеться, то немає ніякого сумніву, що всі без винятку діти ходитимуть до школи з радістю, що не буде сліз через погані чи незадовільні оцінки, а їхні здібності - розвиватимуться природовідповідним і гармонійним чином, і всі школярі стануть порядними, високоосвіченими, працелюбними і культурними людьми [3; 38].

У творчому доробку В. О. Сухомлинського теорія і практика органічно взаємопов'язані і взаємозумовлені: вони природно породжували й живили одна одну. Всі теоретичні положення вченого є результатом його безпосереднього освітньо-виховного досвіду, а практична діяльність супроводжувалась і спрямовувалась вивіреними науков пошуками. «У кожній людині, - підкреслює Василь Олександрович, - є її золота жилка. Якою б запущеною, безтланною, нездібною до оволодіння знань не здавалась дитина, дорогоцінне зерно таланту десь-то приховується під пластами звичайності, посередності, відсталості. Завдання істинного... виховання полягає в тому, щоб знайти це зер. но, відкрити золоту жилку, поставити людину на ту життєву доріжку, йдучи якою вона засвітиться своїм неповторним блиском. Це болісно складна справа, яка потребує великого терпіння і безмежної віри в людину... Виховання ~ це не перебудова чи ломка тих задатків, які закладені в дитину природою, а гармонійний розвиток цих задатків». Ці слова В. О. Сухомлинського -- гуманістичний заповіт всім, хто плекає духовний світ дитини-людини [5; 44].

Заслуговує на увагу й така думка педагога, що високо- духовною людина не народжується, вона стає нею в результаті спрямованих виховних впливів. На його переконання, щоб пробудити в дітей добрі почуття до людей, треба виховати в них любов і повагу до близької, дорогої людини. Адже справжня школа виховання сердечності, чуйності -- це родина і «ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є перевіркою людяності». Тому потрібно залучати дітей до діяльної турботи про них. Причому важливим є не лише те, як чинять вихованці, а й те, щоб вони зберігали у своїй душі ідеали добра й справедливості, інакше -- неминуче духовне падіння й моральна загибель. Важливо, щоб людина робила добро й чинила справедливо за покликом серця, а не задля похвали.

Шукаючи відповідь на гостре педагогічне питання сучасності про те, що ми вкладаємо в душу людини, ми знову й знову звертаємося до думок і досвіду видатного педагога-гуманіста В. О. Сухомлинського, вибираємо з цього досвіду повчальні уроки й висновки для застосування в конкретних справах сьогодення [9; 13].

Размещено на Allbest.ru