Магістральні шляхи управління у вищій школі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Постановка проблеми у загальному вигляді. Сьогодні у науковій літературі напрацьовано багато засобів для вирішення багатьох завдань, що постають перед адміністрацією при управлінні інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ, проте досвід сьогодення свідчить, що керівництву не достатньо лише знань про ці засоби, у зв'язку з чим постала необхідність визначення магістральних шляхів управління у вищій школі.

Незважаючи на значну різноманіття трактування поняття «управління» практично у кожному із них воно визначається як особливий вид діяльності, завдяки якому її суб'єкти шляхом вирішення управлінських завдань забезпечують організацію спільної керованої та керівної підсистем із досягнення результативних цілей.

Управління має цілеспрямований характер, тому визначення цілей є важливим в управлінні ВНЗ. Наукове обґрунтування цілей управління має важливе значення, адже цілі визначають спрямованість діяльності ВНЗ, добір кадрів, методи управління, зміст управлінської діяльності, принципи управління тощо.

Питання магістрального шляху розвитку передбачає визначення поняття мета. Найбільш широке вживання даного поняття пов'язане з таким значенням «те, чого хтось прагне, чого хоче досягти; заздалегідь намічене завдання; замисел, намір».

Ціль як конкретний стан окремих характеристик організації, досягнення яких є для неї бажаним та на досягнення яких, спрямована її діяльність розглядали дослідники О.С. Виханський, В.І. Горова, В.В. Єрин, Л.М. Харченко, А.І. Наумов.

Мету як конкретний кінцевий, якого прагне досягнути група, працюючих разом визначили М. Адьберт, М. Мескон, Ф. Хедоурі.

На нашу думку, найбільш ґрунтовне визначення поняттю мета, надав С.У. Гончаренко, який стверджував, що мета - це передбачення у свідомості результату, на здобуття якого спрямовано діяльність окремої людини, групи або всього суспільства. Мета тісно пов'язана із засобами її досягнення і має винятково важливе значення для спрямування, організації діяльності, постановки конкретних завдань С.У. Гончаренко.

Між тим, вищезазначені дослідники О.С. Виханський, В.І. Горова, В.В. Єрин, Л.М. Харченко, А.І. Наумов висувають вимоги, що мають ключове значення для відповідності правильно сформованої мети. На їхню думку, цілі повинні бути реальними. Вони не мають бути надто легкими, але також не мають бути нереалістичними. Якщо мета здається нереальною для досягнення, це призводить до втрати мотивації і орієнтирів осіб, що над нею працюють. Мета повинна бути гнучкою. Цілі необхідно встановлювати так, щоб вони залишали можливість для їх корегування. Відповідно до тих змін, які можуть статися. Цілі мають бути сформульовані так, щоб їх можна було кількісно виміряти. Чи можна якимось іншим способом оцінювання визначити, чи досягнуто мету. Якщо мета не виміряна, то вона породжує розбіжності, ускладнює процес оцінювання результатів діяльності, сприяє виникненню конфліктних ситуацій. Мета повинна бути чітко сформульованою, щоб досягти поставлених результатів та укластися у необхідний термін. При цьому необхідно чітко визначити відповідального. Важливе значення має дотримання корпоративності у поставленні конкретних цілей.

Дослідники М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі виокремлюють певні вимоги до цілей, з-поміж яких: конкретність і вимірність (керівництво має створити визначену базу для подальших рішень та аналізу перебігу подій, формуючи цілі); орієнтованість у часі (необхідність визначення не лише того, що має здійснити організація, а того, коли має бути досягнено результату); досяжність (недосяжність цілей призведе до зниження мотивації); взаємопідтримуваність (дії та рішення, необхідні для досягнення одних цілей, не повинні заважати досягненню інших).

Проаналізувавши науково-педагогічні джерела, ми дійшли висновку, що для визначення цілей управління інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ необхідно виокремити вимоги до функцій цілей. Вимогами до функцій цілей, які випливають з мети є: законність ВНЗ, регулювання поведінки членів ВНЗ, сприяння розподілу відповідальності між структурними підрозділами й пристосуванню до середовища, забезпечення основи для конструювання ВНЗ та взаємодії між окремими її підсистемами.

Враховуючи вищевикладене розглянемо функції цілей управління. У дослідженнях, пов'язаних з управлінням, відсутнє єдине визначення категорії «функції управління». З одного боку, функція управління це певний вид діяльності, у процесі якого виконується вплив на об'єкт управління, вирішується задані цілі і завдання, досягається здійснення бажаної мети.

А.А. Брасс, М.Х. Мескон виокремлюють такі функції управління: інфораційно-аналітична, мотиваційно-прогностична, планово-цільова, контрольно-діагностина, регулятивно-коректиційна, організаційно-виконавча.

Дослідники Б.М. Генкин, Т.Ю. Базарова, Б.Л. Єрьоміна до функцій управління відносять загальні, конкретні та спеціальні. До загальних функцій відносять планування, організацію, мотивацію, контроль, прийняття рішень і комунікації; до конкретних - управління послугами, управління персоналом або управління фінансами; спеціальні функції ставлять залежно від сфери діяльності організації.

Визначення цілей управління - відповідальний, складний процес, що включає знання та досвід осіб, відповідальних за формулювання цілей, а також урахування об'єктивних чинників, що відображають ситуацію в середовищі, стан виробничого потенціалу ВНЗ та вплив інших об'єктивних чинників.

Управління зумовлює його внутрішню структуру. Організаційна структура управління представляє результат об'єднання елементів і підсистем за їх специфічними цілями або за змістом робіт, поділом сфери прийнятих рішень та контролю тощо.

Таким чином, досліджуючи управління інноваційно-педагогічної діяльності ВНЗ після визначення мети управління необхідно виокремити його локальні цілі та зміст управлінської діяльності на підставі врахування особливостей ВНЗ.

На думку Є.М. Хрикова, найбільш істотною особливістю навчального закладу є характер його цілей, пов'язаних із розвитком особистості учня чи студента за допомогою навчання і виховання. Такі цілі можуть бути реалізовані лише тоді, коли для цього є матеріальна база, педагоги, організований навчально-виховний процес, створені відповідні санітарно-гігієнічні умови, здійснюється медичне обслуговування учнів або студентів, які живуть і навчаються в сприятливому морально-психологічному кліматі.

Аналіз науково-педагогічних джерел дозволяє нам виокремити закономірності системи управління інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ, зокрема:

- процес управління інноваційно-педагогічною діяльністю буде успішно реалізовуватися, якщо навчальний, науковий та економічний потенціал ВНЗ буде на високому рівні;

- навчально-виховний процес та професійна компетентність професорсько-викладацького складу буде якісним, якщо до підготовки майбутніх фахівців будуть ставитися вимоги на високому рівні;

- ефективне керівництво й успішна діяльність колективу ВНЗ можлива за умови взаємодії керівника та персоналу в змістовій та організаційній діяльності колективу;

- управління інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ буде успішним, якщо держава буде підтримувати на достатньому фінансовому рівні галузь освіти;

- управління інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ буде ефективним, якщо здійснювати ґрунтовний пошук, вивчення інноваційних методик управління ВНЗ, що застосовуються у різних країнах.

Для визначення магістральних шляхів управління важливим є виокремлення принципів управління ВНЗ.

Серед найбільш відомих загально-управлінських принципів такі, що стосуються раціональної організації будь-яких процесів; універсальності управління, раціоналізації його структури й цілепокладання.

До основних принципів раціональної організації будь-яких процесів можна віднести такі: пропорційність; неперервність; паралельність; ритмічність; концентрацію однорідних предметів праці; гнучкість.

Дослідивши наукові джерела, можемо виокремити такі основні принципи управління ВНЗ: зв'язок із життя, демократичний централізм, колегіальність та єдиноначальність, науковість, системність, плановість, ефективність, об'єктивність, відповідальність, перспективність, контроль, колективізм, ініціатива, активність, гуманізація, оптимізація, наступність, детермінованість, демократизація, активна рівновага, інформаційний зв'язок, субординація, доброзичливість, конструктивність, цілеспрямованість, об'єднаний розподіл праці, адаптованість, фундаментальність, комплексність, системне самовдосконалення.

Сутність принципу цілеспрямованості виявляється в положенні про те, що моделювання всіх компонентів системи управління інноваційним розвитком ВНЗ має здійснюватися відповідно до його мети.

Принципи цілепокладання є відображенням знань про закономірності цілепокладання. Найсуттєвіші із них: принцип єдності цілей, управління та відповідальності; принцип обмеження цілей досліджень; принцип конкретності та вимірюваності цілі; принципи побудови дерев цілей, а також принцип вибірковості.

Принцип єдності цілей, управління та відповідальності є основною передумовою життєдіяльності будь-якої організаційної системи. Його реалізація означає чітке визначення цілей і функцій організації, побудову відповідної організаційної структури, розподіл обов'язків, повноважень та відповідальності між усіма вузлами управління. Цей принцип реалізується через системний, стратегічний підходи.

Принцип обмеження цілей досліджень передбачає звуження кола вирішуваних проблем за рахунок підвищення їх розуміння та якісного вирішення. Він орієнтує на досягнення найбільш можливої ефективності у повній обмеженій сфері і, тільки потім - на перехід до ширшого кола проблем. На практиці застосування цього принципу сприяє підвищенню професіоналізму, поглибленню досвіду вирішення управлінських проблем, пошукам найбільш ефективних методів та прийомів формування управлінських рішень. Цей принцип реалізується через, стратегічний підхід.

Принцип конкретності та вимірюваності цілі - потребує наявності для кожної цілі певних критеріїв (або критерію), які дозволяли б оцінити ступінь досягнення цілі. Якщо таких критеріїв немає, то неможлива і реалізація однієї з основних функцій управління - контролю. Порушення цього принципу позбавляє управління певної гарантії досягнення визначених цілей. Тому навіть для неструктурованих проблем, які трапляються серед соціальних систем, необхідно знаходити більш-менш сприйнятливі критерії. Цей принцип реалізується через системний, стратегічний підходи.

Принцип науковості, за визначенням Г.В. Єльникової, орієнтує на управління з наукових позицій. У контексті нашого дослідження цей принцип реалізується у використанні наукових та методичних основ для розробки стратегії управління інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ. Цей принцип реалізується через синергетичний, системний, стратегічний підходи.

Розглядаючи магістральні шляхи управління інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ, вважаємо за доцільне додати до вищепроаналізованих загально-управлінських принципів принципи, що безпосередньо пов'язані з людським фактором.

Центральним фактором у процесах управління завжди є людський фактор. Серед принципів, пов'язаних із людським фактором нами виділено такі принципи: стратегічного мислення, прийняття рішень, управління якістю рішень, обґрунтування управлінських управління людьми; організації роботи керівника. управлінський інноваційний педагогічний

Принцип стратегічного мислення передбачає формування комплексного мислення з елементами: орієнтації на довгострокову перспективу успішної діяльності; чіткого визначення мети ВНЗ; врахування сильних і слабких сторін; планування раціонального розподілу завдань та визначення відповідальності; ставлення до персоналу як ключового ресурсу й основної цінності ВНЗ; розуміння важливості інформаційного фактора, уваги до змінних ситуацій. Цей принцип є однією з основних передумов запровадження стратегічних підходів в управлінні.

На підвищення якості рішень спрямовані й принципи обґрунтування управлінських рішень, серед яких найбільш відомі: застосування системного підходу; урахування співвідношення факторів часу, витрат і результатів; забезпечення багатоваріантності рішень та порівняльності варіантів; урахування факторів невизначеності та ризику.

На нашу думку, важливим при управлінні інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ є принцип постійного розвитку персоналу ВНЗ, що передбачає підвищення кваліфікації та самоосвіти персоналу, використання прогресивних гнучких систем стимулювання персоналу, зокрема на засадах атестації і оцінювання успішності освітньої, наукової та других видів діяльності.

Отже, комплексне врахування вищенаведених закономірностей та принципів є запорукою ефективного управління інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ.

Отже, цілі управління інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ можемо визначити як результат досліджень і передбачень змін компонентів освітньої системи, що враховує: можливості системи, наукову обґрунтованість, інноваційність, погодженість і досяжність запланованих дій з фіксованим часом їх досягнення, можливість кількісно або якісно оцінювати результати.

Виявивши закономірності управління інноваційно-педагогічної діяльності ВНЗ та обґрунтувавши принципи управління інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ встановлено їхній взаємозв'язок, що дозволить у подальшому сформувати теоретичну модель управління інноваційно-педагогічною діяльністю у ВНЗ.

Размещено на Allbest.ru