Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Факультету педагогіки, психології та соціальної роботи

Кафедра педагогіки та методики початкової освіти

Курсова робота з Основ педагогіки

На тему: «Особливості формування педагогічної культури майбутнього вчителя початкових класів»

Студентки 4 курсу 411 групи

Спеціальності: «Початкова освіта»

Парижняк В.М.

Керівник: асист. Нікула Н.В.

Чернівці - 2016



Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи формування педагогічної культури майбутнього вчителя початкової школи

1.1 Аналіз сутності поняття «педагогічна культура» майбутнього вчителя початкової школи у науково-педагогічних дослідженнях

1.2 Історія дослідження формування педагогічної культури вчителя

1.3 Характеристика основних складових педагогічної культури вчителя початкових класів

2. Умови формування педагогічної культури вчителя початкових класів у процесі професійної підготовки

2.1 Значення педагогічної культури у професійній діяльності вчителя початкової школи

2.2 Основні умови формування педагогічної культури майбутнього вчителя початкових класів у процесі професійної підготовки

Висновки

Список використаних джерел

Додаток



Вступ

Актуальність дослідження. Складність і неоднозначність процесів, що відбуваються у суспільстві, їх різноманітна спрямованість ставлять перед кожною людиною проблему вибору і самовизначення в особистісних цінностях, культурі, місця у суспільному житті і професії. У розвитку освіти України у ХХІ столітті наголошується, що головною запорукою успішного виконання місії освіти стає якість підготовки вчителя, його здібність до саморозвитку і самореалізації у професійній діяльності, продуктивної творчої діяльності, а також формування педагогічної культури вчителя початкових класів.

На сучасному етапі розвитку загальноосвітньої школи пріоритетним напрямком початкової освіти є формування в майбутніх вчителів педагогічної культури.

Педагогічна культура - це засвоєний рівень мистецтва педагога (педагогічної діяльності) у ставленні до себе, до інших людей, до дітей .

Педагогічна культура є важливою складовою частиною професійної і загальної культури вчителя, яка характеризує ступінь глибини і ґрунтовності оволодіння знаннями з історії педагогіки, педагогічної теорії в її постійному розвитку, педагогічною майстерністю, педагогічною технікою та культурою педагогічного спілкування з урахуванням вікових особливостей учнів та нерозривному зв'язку з життям: адекватний, максимально повний вияв індивідуального потенціалу вчителя в творчій реалізації знань, умінь і навичок, що забезпечує високий кінцевий результат професійно - педагогічної діяльності.

Особливої актуальності проблема формування педагогічної культури педагога набуває в молодшій школі, оскільки саме вчитель початкових класів є референтною особою для учнів, що вимагає високого рівня педагогічної культури як особливої особистісно-професійної характеристики.

Стан дослідження проблеми. В останні роки проблеми педагогічної культури досліджувалися українськими науковцями. Зокрема помітний вклад у розв'язання певних завдань формування педагогічної культури учителів-вихователів внесли вітчизняні вчені С. Гончаренко, І. Зязюн, М. Євтух, С. Мельничук, О. Мороз, С. Сисоєва, Н. Тарасевич, Р. Хмелюк, Г. Шевченко та інші.

Основні аспекти, що характеризують розвиток педагогічної культури майбутнього фахівця висвітлено у дослідженнях М. Букача, В. Гриньової, І. Пальшкової, М. Скрипника, Т. Сидоренко, С. Сисоєвої та ін; та у працях О. Барабанщикова, В. Беспалько, Є. Бондаревської, М. Віленського, В. Гриньової, М. Кларіна, М. Крилова, О .Мудрика, Л. Нечипоренко, А. Овчиннікової, В .Радула, О. Рудницької, В .Серікова, В .Сластьоніна, Л. Хомич, Л. Хоружої, Є .Шиянова, Н. Щуркової та ін.

Автори М. Антонця, Л. Бондар. підкреслюють, що професійно-педагогічна культура виконує у діяльності вчителя роль еталону або культурної норми. За своєю природою і сутністю вона є утворенням, у якому збігається і відтворюється загальнолюдське, суспільне і особистісне, індивідуальне уявлення про цінності і способи їх існування. Учитель як особистість, що є носієм певних загальнолюдських культурних цінностей, як суб'єкт професійно-педагогічної діяльності, що за будь-яких обставин відтворює у педагогічній професії власний спосіб професійно-педагогічної діяльності. Однак тільки за умови свідомого ставлення до цілей і засобів відтворення визнаного еталону професійно-педагогічної діяльності в системі освіти і суспільства в цілому, він може зберігати її як культурне явище, удосконалювати, змінювати та розвивати через власні інновації.

Отже, актуальність окресленої проблеми в педагогічній науці, загальні вимоги до підготовки майбутнього вчителя початкових класів, інноваційні процеси, які відбуваються у педагогічній теорії і практиці визначили вибір теми нашого дослідження : «Особливості формування педагогічної культури майбутнього вчителя початкових класів».

Мета дослідження полягає у визначенні, теоретичному обґрунтуванні й перевірці педагогічних умов формування педагогічної культури майбутнього вчителя початкових класів у процесі професійної підготовки.

Завдання дослідження

1. Розкрити зміст феномена «педагогічна культура вчителя початкової школи».

2. Охарактеризувати основні складові педагогічної культури майбутнього вчителя початкової школи.

3. Проаналізувати роль педагогічної культури у професійній діяльності вчителя початкових класів.

4. Визначити умови формування педагогічної культури майбутніх учителів початкової школи.

Об'єкт дослідження - педагогічна культура майбутнього вчителя початкових класів.

Предмет - педагогічні умови формування педагогічної культури майбутнього вчителя початкових класів у процесі професійної підготовки.

Методи дослідження. Для розв'язання окреслених завдань, досягнення мети, дослідження використано загальнонаукові методи теоретичного рівня. З метою визначення стану та теоретичного обґрунтування сутності професійно-педагогічної культури вчителя початкових класів, та умов її формування використовувалися методи аналізу, узагальнення, синтезу, класифікації та порівняння наукових даних, представлених у філософських, психолого-педагогічних, навчально-методичних джерелах.

Теоритичне значення полягає в обґрунтуванні поняття «педагогічна культура вчителя»; уточненні сутності основних складових педагогічної культури, особливості формування педагогічної культури майбутнього вчителя початкових класів у професійній підготовці.

Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що матеріали дослідження можуть бути використані в процесі професійної підготовки майбутніх вчителів та в системі педагогічної освіти.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.



1. Теоретичні основи формування педагогічної культури майбутнього вчителя початкової школи

1.1 Аналіз сутності поняття «педагогічна культура» майбутнього вчителя початкової школи у науково-педагогічних дослідженнях

Слово «культура» походить від латинського «cultura» і спочатку мало сенс обробітку, облагородження землі. Вочевидь, що зміст слова «оброблене людиною», «облагороджування» став однією з головних для культури. Культура включає у собі ті явища, властивості, елементи людського життя, які якісно відрізняють людини від природи. До кола явищ, об'єднаних словом «культура», входять такі властивості людей, які регулюються біологічними інстинктами. Культура людини багатоаспектна, і єдине, загальновизнане поняття «культура» відсутнє [2, с. 35].

Вчені І. Пальшикова, В. Гриньова, М. Скрипник під культурою розуміють «певний рівень розвитку суспільства і людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях». У поняття «культура особистості» науковці О. Барабанщикова, В. Радула, Н. Щуркова включають також ступінь її розвитку і досконалості, у тому числі якості розуму, характеру, пам'яті та уяви, отримані людиною в процесі виховання та освіти. У сукупності аспектів загальної культури людини можна виокремити її моральну, побутову, професійну, гуманітарну та науково-технічну культуру [24, с. 101].

Оцінюючи загальну культуру різних людей, суспільство, як правило, враховує в життєвій діяльності творчі здібності кожного індивіда, його ерудицію, розуміння творів мистецтва, акуратність, ввічливість, самовладання, моральну відповідальність, художній смак, володіння мовами.[6, с. 4]. педагогічний вчитель школа

Наукове визначення феномена «культура» неоднозначне. Словникові джерела, за звичай, визначають культуру як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. У дослідженнях вчених від Марка Цицерона й Канта до наших днів нараховується понад 100 визначень означеного поняття. Це і «дієвість», «творчість», «мистецтво», «освіченість і вихованість», «духовність», «цінність і ціннісні орієнтири, що виконують трансмісію між поколінням», «знаково-символічна система» [ 20, с. 93 ].

Культура -- це складна цілісність, яка включає в себе знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї, здібності і звички, що набуваються і досягаються людиною як членом суспільства. Таке найбільш вдале визначення цього терміна дав англійський етнограф Е. Тейлор [16, с. 33].

«Великий тлумачний словник сучасної української мови» розглядає культуру як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Коли культура вказує на те, як і що ми повинні робити або не робити, говорять, що вона нормативна, тобто така, що дає зразки необхідної поведінки. Якщо якісь норми стають незручними, то люди намагаються змінити їх відповідно до нових умов життя. Одні норми, наприклад, норми етикету, повсякденної поведінки можуть змінюватися легко, інші -- державні закони, релігійні традиції -- змінюються дуже важко [ 5, с. 60].

Культура як засіб ціннісного сприймання дійсності відбивається у практичній діяльності людей -- і внутрішній, і зовнішній. У процесі внутрішньої діяльності формуються мотиви, ціннісні орієнтації, визначаються технології майбутніх дій. Усе це потім виявляється у зовнішній діяльності людини. Тому іноді термін «культура» використовується у вузькому розумінні слова -- як визначення її духовного значення для людини, тобто етичних норм і правил, звичаїв і традицій, що є значущими для неї [10, с. 59].

Культура -- це сукупність штучних за природою, людських за походженням, соціальних за призначенням матеріальних об'єктів, у яких відтворено потреби, ідеї, образи світу людини, досвід їх виготовлення, використання та оцінювання в умовах соціальної взаємодії і співпраці. У культурі відбивається і стверджується здатність людини створювати свій власний світ, відмінний від світу природи.

Нам імпонує визначення культури, яке дає педагог Г. Волков. «...Культура, -- стверджує він, -- це те створене й набуте людством багатство (матеріальне й духовне), яке служить дальшому розвитку, примноженню творчих можливостей, здібностей суспільства й особистості (економічному, соціальному, моральному, духовному й політичному)»[ 27,c 86].

Культуролог і філософ М. Каган розглядає культуру як цілісну систему і як спосіб діяльності людини, що складається з двох граней (продукт і технологія) і трьох шарів (матеріальна, духовна й художня культури).

Загалом, людина культури -- це особистість, збагачена духовними скарбами, яка володіє творчими здібностями, віддана своїй справі, захоплена нею. Тому формування такої особистості передбачає, перш за все, розвиток духовних потреб, потреби у самопізнанні, сенсу життя, краси, спілкування, творчої діяльності, наявності гуманістичного ідеалу, щастя. Виховання такої людини потребує кардинальної зміни змісту педагогічної освіти, яка орієнтувала б майбутнього вчителя на загальнолюдські і національні цінності, світову й національну духовну культуру та включала майбутніх вчителів до процесу осмислення основ філософської думки людства, культурології, естетики, людинознавства, психології, педагогіки та інших гуманітарних наук.

У науковій літературі розрізняють поняття «культура», «педагогічна культура», «професійно-педагогічна культура», які є джерелом формування культури педагогічної. Також, за соціокультурного підходу, важливим чинником якого є єдність загальнолюдського, національного і особистісно-культурного, доведено, що розуміння сутності культури є підґрунтям формування особистості вчителя, тому що школа, зокрема й вища, є інститутом відтворення та передачі культури [13, c. 33].

Похідним від феномена «культура» є педагогічна культура. За своїм змістом і формами вона представляє самостійний напрям у розвитку практичної людської діяльності, що виконує у загальному контексті культури функцію збереження людського досвіду у створенні предметів культури у всьому їх розмаїтті.

Педагогічна культура -- це сукупність штучних за природою, людських за походженням, соціальних за призначенням, різноманітних за формою і способом здійснення, об'єктивованих у самій людині практик навчання і виховання, у яких відтворено спосіб наслідування і збереження людського досвіду з виготовлення, використання та оцінювання в умовах соціальної взаємодії предметів культури. За своїм змістом і походженням педагогічна культура відображає і акумулює увесь різноманітний соціальний досвід навчання і виховання, набутий у різних сферах людського буття, різних формах його організації, на різних історичних етапах розвитку соціальності самої людини і людства в цілому. Носіями і творцями педагогічної культури виступають усі члени суспільства, організовані в певні соціальні групи, в яких відтворюється досвід їхньої соціальної взаємодії, ставлення до довкілля та його перетворення відповідно власних потреб та інтересів [ 23, c 3].

Сучасні дослідники (В. Бенін, К. Левітан, Н. Седова) розглядають педагогічну культуру як інтеграцію, синтез природних і набутих особистісних якостей, які забезпечують високий рівень діяльності вчителя.

Український педагог Ягупов дає таке визначення: «Педагогічна культура - оволодіння педагогом педагогічним досвідом людства, ступінь його досконалості в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості» [6, c. 168].

Педагогічна культура - це складова загальної культури педагога, яка пов`язана з життєвими цінностями і орієнтирами вчителя, його духовністю та морально-етичними переконаннями. Ядром загальної культури особистості є освіченість і вихованість в їх гармонійній єдності. Показником загального розвитку педагога є рівень його пізнавальних процесів: мислення, увага, пам'ять, уява. Результативність педагогічної діяльності визначається також ступенем емоційно-вольової сфери [4, c. 8].

Педагогічна культура, за В. Сухомлинським, грає роль необхідної умови загального і духовного розвитку учня і займає провідне місце у забезпеченні ефективності педагогічного процесу як опосередкований засіб стимулювання розвитку задатків і здібностей дитини. Оволодіння педагогічною культурою вимагає від учителя здатності до системного педагогічного мислення, готовності до педагогічної творчості і професійного саморозвитку. Аналіз творів видатного педагога В. Схомлинського приводить до переконання, що професійно-педагогічні вміння є найсуттєвішими ознаками педагогічної культури. На його думку, «педагогічна культура» проявляється в умінні орієнтуватися у складних питаннях науки і практики, в умінні вчителя аналізувати свою роботу, виявляти інтерес до теоретичного осмислення свого досвіду, прагнути пояснити причинно-наслідкові зв`язки між знаннями учнів і своєю педагогічною культурою. Він також стверджував, що педагогічна культура проявляється у постійній увазі до духовного світу вихованців. В. Сухомлинський бачив в учителеві «першого і головного світоча інтелектуального життя школяра, бо він породжує у дитини потяг до знань, повагу до науки, культури вихованця» . Педагогічну культуру він розглядав як містке, багатогранне поняття, що охоплює різні сторони особистісних проявів діяльності вчителя [1, c. 13].

Професійно-педагогічна культура - це особливий різновид педагогічної культури , в якому сконцентровано досвід спеціальної суспільної практики організації навчання і виховання підростаючого покоління у закладах освіти для задоволення конкретних потреб певного суспільства, способів реалізації освітньо-педагогічної діяльності, соціальних вимог, що її унормовують, та способів оволодіння певною діяльністю. На відміну від педагогічної культури, носієм, джерелом створення і відтворення професійно-педагогічної культури є професійна група педагогів, яка сама диференціюється за ознакою спеціалізації у діяльності, що виконується у системі суспільного виробництва, закріпленого за означеною професією -- освіті [ 22, c. 48].

У словосполученні «професійно-педагогічна культура вчителя початкової школи» поняття «культура» є констатуванням людської і тому штучної форми досвіду, завдяки якому має вирішуватися це завдання; «педагогічна» - зазначає специфічну форму і зміст досвіду, засобами якого забезпечується вирішення поставленого завдання; «професійна» визначає суспільний контекст, у межах якого педагогічна культура вчителя початкових класів існує і реалізується як цілісний, суспільно значущий досвід.

Професійно-педагогічна культура є підструктурою професійної підготовки вчителя, що виявляє якісну характеристику його діяльності. Вона охоплює:

- ціннісно-смислову позицію особистості, що ґрунтується на усвідомленні соціальної і особистісної значущості професії учителя;

- способи професійної діяльності вчителя, формування яких у цілісному педагогічному процесі відбувається на суб'єкт-суб'єктному рівні у взаємодії когнітивного, діяльнісно-поведінкового і ціннісно-орієнтаційного компонентів;

- характер взаємовідносин учасників педагогічного процесу;

- настанову на вдосконалення, саморозвиток, самореалізацію творчої особистості [12, c. 101].

Важливо, що культура вчителя у всьому розмаїтті методологічних підходів до її прояву визнається одним із новоутворень, що формується у процесі підготовки педагога до професійно-педагогічної діяльності, поряд із готовністю, компетентністю, педагогічною майстерністю, професіоналізмом тощо. Поняття «загальна культура», «педагогічна культура», «професійна культура» використовуються у наукових і навчально-методичних джерелах для характеристики особливостей діяльності вчителя чи його особистості.

У сучасній освіті професійно-педагогічна культура вчителів початкової школи виявляє себе в різноманітних методиках і технологіях навчання і виховання, які реалізуються на різному навчальному матеріалі (навчальних предметах), з різною метою, але в єдиних за віком і соціальним статусом групах дітей, у єдиних закладах початкової освіти.

Реалізація означених компонентів професійно-педагогічної культури вчителів початкових класів вимагає спеціальної підготовки вчителя, здатного ввести дитину в культуру, навчити її бачити, відчувати, розмірковувати, адаптуватися до життя, здійснювати активну творчу самореалізацію і життєве самовизначення у межах наявного в суспільстві культурного досвіду. Учитель має усвідомлено будувати свою професійну діяльність у культурних формах, організовувати освітній простір таким чином, щоб культуровідповідне буття актуалізувалось і для нього, і для дітей, учнів початкових класів, включених у цей простір [ 18, c. 107].

Загалом, у філософії (О. Кудін, Л. Сохань, Є. Маркарян) культура розглядається як механізм, що регламентує і регулює поведінку та життєдіяльність людини , а сама людина є її носієм і її ретранслятором.

У сучасній культурології виділено декілька підходів до розуміння сутності культури, які стали теоретико-методологічною основою розв'язання завдань формування педагогічної культури майбутнього вчителя, а саме:

а) розуміння культури як динамічного процесу розвитку сутнісних сил людини;

б) обґрунтування культури як процесу творчої самореалізації особистості, котра виступає суб'єктом культурно-історичного процесу (особистісний підхід) (О. Кудін, Л. Коган, Л. Круглова, М. Межуєв, Л. Сохань та ін.);

в) пояснення культури як специфічного способу людської діяльності (діяльнісний підхід) ( В. Давидович, І. Вишневський, В. Жариков, Н. Злобін, М. Коган, В. Столович, О. Ханова та ін.);

г) віддзеркалення культури як системи цінностей (аксіологічний підхід) (С.Анісімов, А. Арнольдов, В. Блюмкін, О. Василенко, М. Дьомін, С. Дробницький, О. Забужко, Н. Розов, Н. Чавчавадзета та ін.).

Оскільки всі ці підходи взаємопов'язані у процесі формування особистості, то домінантним виявляється позиція гармонійного їх поєднання у єдиному концептуальному просторі [ 29, c. 86 ].

Отже, культура постає специфічно людським способом буття, який детермінує весь спектр практичної та духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою. А педагогічна культура - це складова загальної культури педагога, яка пов`язана з життєвими цінностями і орієнтирами вчителя, його духовністю та морально-етичними переконаннями. Ядром загальної культури особистості є освіченість і вихованість в їх гармонійній єдності. Тому, оволодіння педагогічною культурою вимагає від учителя здатності до системного педагогічного мислення, готовності до педагогічної творчості і професійного саморозвитку.

1.2 Історія дослідження формування педагогічної культури вчителя

Культура педагога пройшла певні етапи свого розвитку разом з розвитком культури суспільства. Вона, як феномен педагогічної практики, існувала завжди, але мала різне соціальне й професійне «забарвлення» залежно від впливу різних чинників: політики в сфері освіти; моральних відносин, що складалися в суспільстві; пануючої релігії; певного типу виховання, котрий був необхідний державі. Міркування про педагогічну культуру, про те, яким має бути вчитель, вихователь, наставник, висловлювалися уже в давніх цивілізаціях. Власне поняття «педагог» з'явилося в Афінській державі. Вважається, що першим теоретиком стосовно цього був Платон. У його часи та й згодом висувалися серйозні вимоги до педагога. В часи Платона проявляється така функція вчителя, як розвиток і розповсюдження культури через мистецтво і власне «Я». В епоху еллінів вчитель є носієм культури поведінки і спілкування. Від нього вимагали коректності, педагогічного такту, витончених форм впливу, розважливості, стриманості, мужності [33, c. 126 ].

Досягнення філософів і педагогів узагальнив Я. Коменський, який створив учення, що стало основою всіх сучасних педагогічних систем. Як педагог, він був переконаний у суспільній значущості своєї професії, адже це «справа важлива, котра торкається слави Божої і загального спасіння народів». Коменський, розробляючи теорію культурних природних обдарувань «засобом прекрасних вправ», підкреслював, що, перш за все, таку обробку має отримати вчитель, який стане «правилом і опорою для інших». Крім того, на його думку, вчителем може бути тільки людина високої культури, освіченості, моральності. Я. Коменський вважав, що неосвічений, бездуховний вчитель - «джерело без води, лампочка без світла». Можна констатувати, що видатний педагог висуває серйозні вимоги до вчителя в аспекті сформованості його педагогічної культури: предметний професіоналізм, активна педагогічна форма, розмаїття прогресивних моральних якостей, саморегуляція, уміння передавати інформацію, ставити цілі, планувати навчально-виховну діяльність, організовувати її та аналізувати результати. Значною мірою новий етап у дослідженні культури вчителя і його впливу на учнів являють собою ідеї і діяльність французького філософа і педагога Ж. Руссо, який був прихильником вільного виховання, мислительної самостійності учня, формування гуманізму вихованців. Ж. Руссо стверджував, що в серце вихованця потрапляє те, що йде від серця.

Розвиваючи теорію Я . Коменського про культуру природних обдарувань, педагог стверджував: «Внутрішній розвиток, який є неминучим наслідком головних засобів, форм і методу, збуджує в людській природі живу діяльну силу і вона буде мати для освіти й доброту людського наслідки, які поки-що не піддаються обліку».

І .Песталоцці стверджував: щоб змінювати людей, їх треба любити, а вплив на учнів пропорційний любові до них. У цьому контексті заслуговують на увагу педагогічні погляди Адольфа Дістервега. У педагогічній праці «Керівництво до освіти німецьких вчителів» він визначав два взаємопов'язаних принципи навчання й виховання -- природовідповідності й культуровідповідності. Останній передбачає організацію навчально-виховного процесу з урахуванням певної зовнішньої, внутрішньої і суспільної культури. Зовнішня культура - це норми моралі, побуту, споживання; внутрішня - духовне життя людини; суспільна - соціальні відносини й національна культура. Педагог зазначав: «Будь-який стан культури даного народу є основа, базис, є дещо, з якого розвивається наступний стан. Тому той ступінь культури, на якому ми знаходимося в даний час, пред'являє нам вимоги, щоб ми діяли відповідно до неї, якщо тільки хочемо домогтися позитивних результатів, іншими словами, ми повинні діяти культуровідповідно». Вчений вважав, що успіх навчання залежить, перш за все, від культури вчителя, його любові до дітей, ентузіазму в роботі й знання методики. Він підкреслював: «Вчитель лише доти здатний насправді виховувати, поки сам працює над своїм власним вихованням і освітою» [ 26, c. 243 ].

Майбутній вчитель має досконало володіти педагогічною культурою, адже за висловом А. Дістервега «як ніхто не може дати іншому того, що не має сам, так не може розвивати, виховувати і навчати той, хто сам не розвинений, не вихований, не освічений». Тому ще 1639 року в Сорбонні у Великій хартії університетів, сформованій з метою їх об'єднання, було проголошено, що вища школа є інститутом відтворення і передачі культури.

Особливу увагу педагогічній культурі приділили у XVIII столітті. В дану епоху виходили з того, що вчитель високої культури -- це майстер своєї справи.

Український педагог О.В.Духнович пише, що вчитель «дзеркало, в котре молоді юнаки, дивлячись, бачать свою процвітаючу доброчесність».

І.Франко вважав, що вчитель має розглядати свою роботу як «велике діло любові й терпеливості. Тому культуру педагогів XVIII століття розглядали вчені як єдність етичного і духовного аспектів.

У 60-ті роки XIX століття у центрі уваги вчених постають проблеми справжнього авторитету вчительської особистості. У педагогічній теорії К.Ушинського центральне місце посідає особистість учителя. Він підкреслював, що «багато що залежить від загального розпорядку в закладі, але найголовніше завжди буде залежати від особистості безпосереднього вихователя, котрий стоїть віч-на-віч з вихованцем»: вплив особистості вихователя на молоду душу складає ту виховну силу, яку не можна замінити ні підручниками, ні моральними тенденціями, ні системою покарань і заохочень. А далі видатний педагог зауважував: «У кожного наставника - важливе не тільки уміння викладати, але також характер, безпосередність і переконання» [25, c. 12; 28, с. 87].

Продовжує цю думку педагог П. Блонський, який жив і працював в кінці ХІХ-ХХ століть. П. Блонський вважав особистість учителя в житті школи неперевершеною. Також педагог, вказуючи на виховання високої культури учителя, критично ставлячись до процесу підготовки учителя-ремісника, говорив: «Якщо викладання - професія, то ця професія - культуро-будівництво». Йому належить стаття «Учитель стань людиною», котра була спрямована на фахівця, який рахується з дитячими інтересами, спокійний, урівноважений, добре знає свій предмет, володіє технікою ведення уроку, адже запорука успішного уроку - наявність поетичного настрою в душі вчителя, що також співає, малює, розповідає.

Відомий педагог С. Шацький вважав, що треба постійно приділяти високі вимоги і увагу до органічного поєднання культури розуму з культурою почуттів.

Центральною ланкою всієї творчості А. Макаренка було прагнення осмислити сутність педагогічного таланту, тобто взаємовідношення особистісних обдарувань і методичної озброєності в справі підготовки повноцінного учителя-вихователя. Видатний педагог вважав, що майбутнім учителям необхідно давати не тільки спеціальну освіту, а й спеціальне виховання». Вони повинні бути культурними у всіх відношеннях: ввічливими, охайними, знайомими з літературою і мистецтвом» [ 31, c. 3].

Ґрунтовно розкрив поняття «педагогічна культура учителя» педагог В. Сухомлинський, який пов'язував її з умінням орієнтуватися в складних питаннях науки і практики: «Якщо учитель вдумливо аналізує свою роботу, у нього не може не виникнути інтерес до теоретичного осмислення свого досвіду, прагнення пояснити причинно-наслідкові зв'язки між знаннями учнів і своєю педагогічною культурою». Він також стверджував, що педагогічна культура має прояв у постійній увазі до духовного світу вихованців. В. Сухомлинський бачив у вчителеві «першого і головного світоча інтелектуального життя школяра, бо він породжує у дитини потяг до знань, повагу до науки, культури, виховання». Видатний педагог писав, що педагогічне безкультур'я і невігластво починається там, де вчитель, не розуміючи духовного світу дитини намагається перетворити дитячу беззахисність на клітку. Учитель має знати і відчувати, що на його совісті доля кожної дитини, що від його духовної культури та ідейного багатства залежить розум, здоров'я, щастя людини, яку виховує школа [ 14, c. 14 ].

Аналіз подальших наукових праць різних дослідників (А. Барабанщиков, О. Бондаревська, М. Букач, О. Гармаш, Т. Іванова, Н. Комар, С. Муцинов, О. Рудницька та інші автори) дав підставу констатувати, що «педагогічна культура» як спеціальне наукове поняття не є усталеним і потребує всебічного розгляду, оскільки являє собою педагогічну систему і водночас елемент її, особистісне утворення, діалектичну інтегровану єдність педагогічних цінностей, між якими існують певні зв'язки і відношення, що формуються, реалізуються і вдосконалюються в різноманітних видах професійно - педагогічної діяльності й спілкування, визначаючи характер і рівень останніх. Ця система є відкритою. Ідеал її - учитель-інтелігент з досконалим рівнем сформованості педагогічної культури - є постійним наближенням до ідеального «Я», нескінченним процесом самовдосконалення неповторної творчої індивідуальності, що передбачає: усвідомлення своєї неповторності, унікальності в порівнянні себе з іншими індивідуальностями; чіткі цілі й мотиви власного саморозвитку; самоствердження й усвідомлення своєї компетентності, яку забезпечує система знань і умінь, переконань, самореалізація себе у певних видах діяльності; цілісність і гармонійну єдність індивідуальних властивостей, у тому числі креативних; динамічність і неперервність саморозвитку, постійну роботу над собою з метою зростання рівня власної культури, зокрема, педагогічної; усвідомлення власної значущості в особистому, професійному і соціальному аспектах з метою самоствердження в суспільстві. Індивідуальність учителя виявляється в його духовності, духовній культурі, гуманістичній спрямованості власної професійно-педагогічної діяльності [30, c. 58 ].

Видатний український педагог В. Сухомлинський вважав: «Педагогічна культура - це жива, творча педагогіка повсякденної творчої праці, та педагогіка, в якій теоретичні закономірності процесу впливу на духовний світ вихованця ніби зливаються з особистістю вчителя. Педагогічна культура - це, образно кажучи, техніка і технологія взаємодії майстра і об`єкта його праці. Багатогранність, різноманітність, відточеність, зразковий стан інструментів нашої творчості, уміння володіти ними так само тонко, як прекрасний музикант володіє скрипкою, - все це і є педагогічною культурою» [ 32, c. 415 ].

Отже, виходячи з теоретичного аналізу становлення культури вчителя, варто зазначити, що педагогічна культура вчителя формується (за даними американських вчених Дж. Картер, П. Кінг, Д. Ліван та ін.), починаючи з становлення навчально-виховної діяльності з учнями навчальних закладів. Вона, як поняття педагогічної практики, існувала завжди, але мала різне соціальне і професійне обгрунтування, залежно від впливу різних чинників.



1.3 Характеристика основних складових педагогічної культури вчителя початкових класів

Нові тенденції в освіті, які виникли на зламі другого і третього тисячоліть, поява нових парадигм виховання, нової системи соціальних цінностей і цілей освіти, її діалог з культурою людини як її творця і суб'єкта, здібного до культурної самоосвіти, стимулювали особливий інтерес до дослідження феномену «педагогічна культура» і її складових.

Відома російська дослідниця О. Бондаревська пропонує розглядати педагогічну культуру як частину загальнолюдської культури, що має своїм змістом світовий педагогічний досвід як зміну культурних епох і відповідних педагогічних цивілізацій, як історію педагогічної науки і практики, як зміну освітніх парадигм. Особливістю педагогічної культури є те, що її об'єктом, метою і результатом є особистість, її освіта, виховання та розвиток. Це накладає особливий відбиток напедагогічну діяльність і вимагає спеціальних зусиль щодо формування культури цієї діяльності [34, с. 45 ].

Адже, педагогічна культура - складний соціально-педагогічний феномен, який слід розглядати як інтегровану єдність певних структурних компонентів особистості, що гармонійно поєднуються між собою: наукового світогляду і наукових знань, ерудиції, духовного багатства, особливих особистісних якостей (гуманізму, справедливості, вимогливої доброти, толерантності, тактовності, прагнення до самовдосконалення), культури педагогічного мислення, психолого-педагогічної і методичної підготовки, досконалого володіння педагогічною технікою, позитивного педагогічного іміджу, зовнішньої естетичної привабливості.

У дослідженнях В. Гриньової визначені основні складові педагогічної культури, що можна подати у вигляді схеми (додаток) [ 6, c. 215].

Оскільки основою педагогічної діяльності є організація взаємодії між педагогом і вихованцем , то однією з найважливіших умов забезпечення її ефективності є розвинена комунікативна культура (культура спілкування). Так K. Левітан стверджував: «В основі культури педагогічного спілкування знаходиться загальна і педагогічна культура особистості - це рівень її розвитку, котрий виявляється у системі потреб, соціальних якостей, стилю діяльності і поведінки».

Думку Левітана розвиває А. Москаленко: «Підвищення культури спілкування полягає через зростання рівня загальної культури. Увага повинна концентруватися на тому, що неможливо відокремити одне від другого».

Культура спілкування має глибинні витоки і тісно пов'язана з особистісними рисами педагога, його мотивами і ціннісними орієнтаціями, самосвідомістю, професійними установками. Культура спілкування педагогів впливає на результативність навчально-виховного процесу, встановлення і посилення позитивної духовно-моральної атмосфери учасників взаємодії.

Важливий акцент в педагогічної взаємодії визначають на розвитку особистісних якостей як педагога так і вихованця, формуванні потреби в їх особистісному зростанні і самовдосконаленні, на що звернула увагу С. Батракова: Ha основі культури в педагогічному спілкуванні повинно відбуватися творіння, «вираження» нового змісту, перетворення особистості і учителя і учня. Спілкування педагога з учнями розглядається як умова, суттєвий чинник організації педагогічного процесу, управління діяльністю, коли предметом вивчення постають соціально-психологічні, соціально-моральні «координати» спілкування, його емоційно-психологічні характеристики [7, с. 76 ].

Педагогічна культура майбутнього вчителя є джерелом вияву його наукової і загальної ерудиції, педагогічної майстерності, культури мовлення і спілкування, духовного багатства, проявом його творчої індивідуальності як віддзеркалення результату постійного самовдосконалення і саморозвитку. На наш погляд, педагогічна культура є гармонією культури творчих знань, творчої дії, почуттів і спілкування.

Також педагогічна культура вчителя передбачає спеціальну методичну роботу у школах, яку проводять з метою поліпшення фахової підготовки педагогічних кадрів, спонукаючи кожного вчителя до підвищення свого фахового рівня та сприяючи взаємному збагаченню членів педагогічного колективу педагогічними знахідками, даючи змогу молодим учителям вчитися педагогічної майстерності у старших і досвідченіших колег, забезпечуючи підтримання в педагогічному колективі духу творчості, прагнення до пошуку [ 19, c. 102].

Майбутньому вчителеві для якісного виконання своїх професійних функцій, виправдання довір'я суспільства щодо виховання молодого покоління необхідно мати добру фахову підготовку, яка залежить і від його особистих якостей. Розглядаючи домінантні якості, з них можна виділити такі: 1. Гуманність - любов до дітей, вміння поважати їхню людську гідність, потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку.

2. Справжня інтелігентність - високий рівень розвитку інтелекту, освіченість у галузі предмета викладання, ерудиція, висока культура поведінки.

3. Правдивість, справедливість, порядність, чесність, гідність, працьо- витість, самовідданість. Це ті якості, що їх найбільше поціновують вихованці в учителеві. Адже, совість -- це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. В. Сухомлинський називав совість власним суддею, недремним охоронцем учинків, розуму.

4. Інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей і прийняття творчих рішень.

5. Здатність до міжособового спілкування, ведення діалогу, переговорів; наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки учителя, ви- кликає упевненість учнів у доброзичливості вчителя, його чуйності, доброті, толерантності.

6. Витримка, стриманість, терпеливість. Без цих рис учителеві аж ніяк не можна. Адже йому щоденно доводиться спілкуватися з дітьми, які ще не мають достатнього соціального досвіду, не завжди діють відповідно до встановлених правил і норм, схильні до пустощів. Вихованці з раннього віку прагнуть спілкуватися зі своїми ровесниками, старшими людьми. Але в них не сформовані належним чином уміння й навички поведінки, недостатньо розвинений рівень самооцінки. Тому природно, що в них час від часу трапляються порушення, помилки у стосунках з іншими людьми. Це нормальний стан перебігу подій. Учитель завжди має стримувати себе, не квапитись приймати необдумані рішення, особливо в стані афекту. Потрібно терпеливо, наполегливо працювати над формуванням в учнів відповідних умінь і навичок у поведінці. Адже, виховання -- досить тривалий процес, і результат зусиль проявляється нешвидко. Тому без терпеливості, без сподівань на результативність своїх дій у перспективі педагогові не обійтись.

7. Організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом. Учитель повинен уміти організовувати як себе, так і вихованців на різні види діяльності. У навчально-виховному процесі встановлюються не лише парні взаємини (учитель -- учень), а й стосунки між учителем і дитячим колективом. Уміння організувати колектив, працювати з ним -- це, з одного боку, запорука успіху навчально-виховної роботи, а з іншого -- підготовка вихованців до активної діяльності в умовах співіснування та спів діяльності в соціальних колективах дорослих.

8. Всебічний розвиток. Діти схильні до активного пізнання навколишньої дійсності, вони бажають отримати відповідь на безліч питань. І насамперед вони чекають задоволення своїх пізнавальних інтересів від батьків і вчителів. Оскільки більшість батьків не має належної педагогічної підготовки, то вчителеві доводиться щоденно допомагати учням свідомо пізнавати невідомий для них світ природи й суспільних відносин. Тому, окрім глибоких знань зі своєї навчальної дисципліни, вчитель має володіти певним колом знань з інших різноманітних галузей. А це досягається лише щоденною копіткою працею.

9. Оптимізм, любов до життя. Учитель має приходити на кожний урок з добрим настроєм, заряджаючи ним своїх вихованців. У ході уроку слід підтримувати позитивні емоції учнів. Це сприяє активізації мисленнєвої діяльності дітей, знімає гальмівні процеси. Інколи задають запитання: «З чим учні мають вийти з уроку?» Продуктивною в цьому плані може бути відповідь: «З добрим настроєм, із задоволенням». У цьому певність того, що і на наступний урок діти прийдуть з очікуванням отримати таке ж задоволення.

10. Творчий склад мислення. Ця якість також зумовлена винятковими особливостями професії вчителя. З одного боку, вчителеві необхідно постійно перебувати в творчому пошуку при підготовці до кожного уроку. Адже, урок -- це своєрідна невелика вистава. Тому вчителеві доводиться виступати в ролі й автора сценарію, і режисера, і актора. Без творчого підходу тут не обійтися. З іншого ж боку, вихователь постійно спілкується з учнями на уроці, поза уроком, щоденно перебуває в різних педагогічних ситуаціях, в яких доводиться невідкладно розв'язувати безліч завдань, часто не передбачуваних [35, с.72 ].

Педагогічна культура невіддільна від культури зовнішнього вигляду вчителя. Зовнішність учителя - явище інтегральне, адже інтеграція - процес зближення і зв'язку поряд із процес зближення і зв'язку поряд із процесами диференціації. Вчитель впливає на учнів комплексом взаємозв'язаних елементів зовнішності. Культура і техніка мовлення педагога, культура і техніка рухів, одяг та культура і техніка догляду за своїм тілом - все це складники зовнішності. Кожен елемент зокрема має ряд компонентів, що складає системоутворюючу цілісність. Так, культура мовлення - це інтонація, голос, дикція, дихання. Тембр, темп, логічне структурування мовлення, гнучкість мовлення та ін. Культура і техніка рухів - постава, хода, жести, пластика, міміка, пантоміміка. Культура і техніка догляду за зовнішнім виглядом - уміння доглядати за своїм волоссям, роботи зачіску, добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфуми. Це вміння доглядати за тілом (обличчям, руками, ногами). Тільки в поєднанні цих складових створюється зовнішність, яка уособлює вчителя. Прояв складників зовнішності носить диференційований, індивідуалізований характер. Що передається через погляд, жест, поставу, усмішку - все це робить учителя неповторним. Як зайти в клас, привітатись із учнями, сісти, відкрити журнал, підійти до дошки, до учня - вся технологія поведінки базується на загальноприйнятих вимогах. Проте в одних - це дорожче, гарно, зрозуміло, естетично витримано і все в міру, в інших - не зовсім. Тобто, зовнішність залежить від окремої взятої особистості, від її внутрішньої педагогічної культури і притаманна саме їй. Таким чином утворюється вчительський імідж, який буває як позитивним, так і негативним. Мабуть, саме тому деяких учителів пам'ятають все життя, а інших забувають, закінчивши школу. Ось чому природним у кожного вчителя має бути прагнення до ідеалу, гармонії та вдосконалення без них людина неминуче деградує [ 37, c. 61 ].

Важливу роль у забезпеченні позитивних змін в педагогічній діяльності має удосконалення професійної компетентності педагогічних кадрів та підвищення їх наукового і загальнокультурного рівня. Оскільки, педагогічна компетентність - це процес і результат творчої професійної діяльності, інтегрований показник особистісно-діяльнісної сутності вчителя, зумовлений рівнем реалізації його гуманістичної спрямованості. Таким чином, основним напрямком удосконалення рівня професійної компетентності вчителя є професійне самовдосконалення шляхом цілеспрямованої самоосвітньої діяльності [ 38, с. 65].

Техніку вчителя називають педагогічною, розуміючи її як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Нині педагогічну техніку визначають як систему вмінь учителя, що дає змогу використовувати власний психофізичний апарат для досягнення ефективних педагогічних результатів.

До основних компонентів педагогічної техніки належать такі уміння:

спілкуватися вербально (культура і техніка мовлення);

спілкуватися невербально (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд);

керувати своїм психофізичним станом (дихання, напруження м'язів, емоції, увага, уява, спостережливість) [ 3, c. 301].

Отже, можна дійти висновку, що педагогічна культура вчителя має інтегровану єдність певних структурних компонентів особистості, що гармонійно поєднуються між собою: наукового світогляду і наукових знань, ерудиції, духовного багатства, особливих особистісних якостей (гуманізму, справедливості, вимогливої доброти, толерантності, тактовності, прагнення до самовдосконалення), культури педагогічного мислення, психолого-педагогічної і методичної підготовки, досконалого володіння педагогічною технікою, позитивного педагогічного іміджу, зовнішньої естетичної привабливості. Тому мудрість педагога проявляється у тому, щоб усвідомлювати, що в розумовій сфері внаслідок різного рівня інтелектуальних можливостей не кожна дитина може досягти бажаних успіхів. Зате в морально-духовній сфері кожній дитині доступні вершини. Якраз цей чинник має бути джерелом оптимізму вчителя.



2. Умови формування педагогічної культури вчителя початкових класів у професійній підготовці

2.1 Значення педагогічної культури у професійній діяльності вчителя початкової школи

Педагог як суб'єкт педагогічної діяльності являє собою сукупність, інтегральну єдність індивідуальних, особистісних, професійно важливих і власне суб'єктних якостей, адекватність якого вимогам професії педагога забезпечує ефективність його праці. У дослідженнях Л. Мітіної було виділено більш ніж 50 особистісних властивостей учителя (як професійно значимих якостей, так і власне особистісних характеристик). Вони, на нашу думку, складають психологічний портрет учителя. У процесі професійної діяльності вчителя, як зазначає Н. Кузьміна, відбувається формування стійких професійних мотивів, соціально значимих і професійно важливих якостей, здійснюється пошук оптимальних прийомів і способів виконання педагогічної діяльності [40, с. 64 ].

Вчитель початкової школи - особливий вчитель. Він посередник між дітьми та світом дорослих. Він досконало знає таїнства дозріваючої психіки, вміє дати учневі знання, вчить його бути людиною. Праця вчителя початкової школи непорівнянна за своєю значимістю ні з якою іншою працею: результатом її є людина. Людина, що стала за вчительський стіл, відповідальна за все, все знає і вміє. Саме відповідальністю за долю кожного учня, підростаючого покоління, суспільства і держави характеризується вчительська посада. Які результати праці педагогів сьогодні - таким буде наше суспільство завтра. Важко уявити собі іншу діяльність, від якої так багато залежить у долі кожної людини і всього народу [ 21, c. 48 ].

Своєрідність педагогічної діяльності полягає в тому, що вона будується за законами спілкування та активної міжособистісної взаємодії, що включає обмін не тільки інформацією, але й почуттями, переживаннями, ставленнями, досвідом. Таким чином, на продуктивність професійної діяльності вчителя впливає не тільки його інтелектуальний, але й емоційно-почуттєвий розвиток. Крім іншого, як зазначають М. Левітов, В. Казанська, Л. Мітіна та багато інших психологів, психічний стан, який переживає педагог, відображається на учнях. Для управління настроєм школярів необхідно виключити негативні психічні стани вчителів [ 11, с. 8 ].

Учитель як суб'єкт педагогічної діяльності часто зустрічає різноманітні перешкоди на шляху досягнення поставленої мети, це стосується і задоволення його власних потреб. Це приводить до змін у його емоційній сфері.

Вчитель початкової ланки освіти повинен мати базовий рівень знань і вмінь із соціалізації молодшого школяра, методики, психології та педагогіки, необхідний для реалізації навчально-виховної діяльності та володіти відповідними знаннями про вікові особливості соціалізації учня, оскільки саме специфіка означеного процесу висуває високі вимоги до рівня його теоретичних знань і практичної підготовленості. Він має спрямовувати начально-виховний процес на особистість учня, щоб він мав необмежені можливості для самостійного та ефективного соціального розвитку [8, c. 14 ].

У цьому процесі дуже допоможуть сформовані стійкі педагогічні цінності в структурі особистості вчителя початкових класів. Зокрема виділяються так звані неперехідні цінності педагогічної діяльності, без яких вона неможлива, або протікає на низькому професійному рівні, і переважна більшість яких не залежить від ідеології, суспільного устрою. Так, науковці Н. Литвиненко та І. Литвиненко виділяють низку неперехідних цінностей ідеального педагога: ініціативність; високий рівень загальної освіти; знання споріднених наук про людину; знання методики викладання своїх предметів; розуміння учнів; володіння сучасними технологіями навчання і виховання; дисциплінованість і відповідальність; суспільна активність і низка інших якостей [2, с. 167 ].

Передбачається, що педагогічна діяльність викликає не тільки розвиток відповідних професійних навичок, умінь і здатностей, але й впливає на своєрідність психічних процесів, формує окремі функціональні професійні риси характеру, цінності. Безумовно, професійні цінності є складовою професійної діяльності, а також важливим чинником її успішного здійснення.

Професійно-педагогічні цінності майбутніх фахівців початкової школи - це комплекс інтеграційних утворень особистості, які виявляються у вибірковому ставленні до різних видів педагогічної діяльності залежно від рівня засвоєння нею досвіду, загальноприйнятих цінностей.

На думку Г. Саранцева, до підготовки майбутнього вчителя необхідно висувати такі вимоги: засвоїти методологію наукового пошуку; оволодіти системним аналізом; уміти адаптуватися до різноманітних змін; прогнозувати процес розвитку тієї чи іншої ситуації . Такий фахівець буде готовий не лише до професійної діяльності у навчально-виховному процесі, а й до оцінки соціальної ситуації розвитку кожного учня [15, c. 65 ].

...