Проблема сучасного підручника з української мови для учнів середньої та старшої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 378. 02 - 043. 83 (075)

Проблема сучасного підручника з української мови для учнів середньої та старшої школи

Н.В. Шульжук

Резюме

У статті окреслено лінгвістичний та методичний аспекти проблеми створення ефективного підручника з української мови для учнів середньої та старшої школи у контексті комунікативної лінгвістики та дискурсології. Відзначено, що сучасний етап розвитку лінгвістики та суміжних з нею наукових галузей зумовлює необхідність комунікативно-прагматичної переорієнтації методології навчання української мови та створення нових підручників, які уможливили б продуктивне навчання мови.

Ключові слова: мовна особистість, комунікативна лінгвістика, дискурс, дискурсологія, дискурсивна компетенція, комунікативна тактика, комунікативна стратегія, комунікативна взаємодія, комунікативно- прагматична основа навчання мови.

Н.В. ШУЛЬЖУК. ПРОБЛЕМЫ СОВРЕМЕННОГО УЧЕБНИКА ПО УКРАИНСКОМУ ЯЗЫКУ ДЛЯ УЧЕНИКОВ СРЕДНЕЙ И СТАРШЕЙ ШКОЛЫ

Резюме. В статье определены лингвистический и методический аспекты проблемы создания еффективного учебника по украинскому языку для учеников средней и старшей школы в контексте коммуникативной лингвистики и дискурсологии. Отмечено, что современный етап развития лингвистики и смежных с ней научных отраслей обусловливает необходимость коммуникативно-прагматической переориентации методологии обучения украинскому языку и создание новых учебников, которые обеспечат продуктивное обучение языку.

Ключевые слова: языковая личность, коммуникативная лингвистика, дискурс, дискурсология, дискурсивная компетенция, коммуникативная тактика, коммуникативная стратегия, коммуникативное взаимодействие, коммуникативно-прагматическая основа обучения языку.

N.V. SHULZHUK. THE PROBLEM OF THE MODERN UKRAINIAN LANGUAGE STUDENT'S BOOK FOR THE STUDENTS OF THE JUNIOR HIGH AND SENIOR HIGH SCHOOL

The summary. This article outlines the linguistic and methodical aspects of the problem of the effective Ukrainian language student's book formation for the students of the junior high and senior high school in the context of the communicative linguistics and discourse studying. It is marked that the modern stage of the linguistics development and adjacent to it scientific branches causes the necessity of the communicative and pragmatic reorientation of the Ukrainian language teaching methodology and the new students' books formation, that would enable the generative language teaching.

Key words: language person, communicative linguistics, discourse, discourse studying, discourse competence, communicative tactics, communicative strategy, communicative interaction, communicative and pragmatic outline of language teaching.

Успішна участь особистості в суспільних процесах значною мірою залежить від її здатності до ефективної комунікації, у зв'язку з чим пріоритетним напрямом мовної освіти є формування мовної особистості - «іманентної ознаки індивіда як носія мови й комуніканта, що визначає її мовну та комунікативну компетенцію й реалізацію їх при породженні, сприйнятті, розумінні й інтерпретації вербальних повідомлень, текстів» [5, 596]. підручник комунікативний лінгвістика

Відтак програма з української мови для загальноосвітніх шкіл так визначає мету навчання рідної мови: формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови - її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності.

Проблемі формування мовної особистості приділено належну увагу в дослідженнях Л. Варзацької, М. Вашуленка, С. Карамана, В. Карасика, Ю. Караулова, Л. Мацько, М. Пентилюк, Л. Скуратівського, Г. Шелехової, Н. Голуб, О. Горошкіної, С. Омельчука та ін. Особливо значущими є роботи, у яких проаналізовані такі складники мовної особистості, як національно-мовна свідомість, мовне чуття, мовний смак, мовно-ціннісні орієнтації. Крім того, до проблеми мовлення зверталися учені-психологи (Л. Виготський, О. Леонтьєв, Б. Ананьєв, І. Зимня та ін.), які дослідили мовлення у зв'язку з вищими психічними функціями, розробили теорію мовленнєвої діяльності; рівневу структуру мовної особистості описав Ю. Караулов [2].

Зміна парадигми в сучасному науковому пізнанні, яка визначила проблему людини як центральну, призвела до того, що тривалий період панування системно-структурного підходу до аналізу мовних явищ змінився антропоцентричним. Відтак об'єктом вивчення лінгвістичних та лінгводидактичних досліджень став процес набуття і переробки інформації, безпосередньо пов'язаний з реалізацією когнітивної діяльності людини. Це означає, що у процесі навчання мови слід вибудовувати особливий когнітивно-комунікатвний простір, у якому навчально-науковий текст передусім представлений підручником. Саме підручник з української мови повинен задовольняти потреби учнів як ефективна навчальна книга, потреби вчителів як основа для розгортання навчального процесу, що не виключає побудови власної методичної системи, потреби батьків як зрозумілий порадник у наданні допомоги своїм дітям у навчанні.

Зрозуміло, що підручник з української мови для учнів середньої та старшої школи повинен повно, логічно й послідовно реалізовувати предметний зміст, визначений навчальною програмою та повною мірою презентувати її змістові лінії. Разом з тим виклад основних змістових питань навчального предмета повинен здійснюватися системно і доступно з урахуванням тенденцій сучасного поліпарадигмального простору лінгвістики, представленого співіснуванням двох домінантних парадигм - прагматичної та когнітивної, що зосереджені на мові як на знарядді комунікації та впливу [5].

Визначена проблема, на нашу думку, має щонайменше два аспекти -лінгвістичний та методичний, що дозволяє сформулювати мету статті - окреслити лінгвістичний та методичний аспекти проблеми створення ефективного підручника з української мови для учнів середньої та старшої школи у контексті комунікативної лінгвістики та дискурсології.

Зміст лінгвістичної підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів, детермінований тенденцією комплексного підходу до вивчення мовних явищ на ґрунті психології, соціології, філософії, етно-, соціо- і психолінгвістики, лінгвокультурології, комунікативної, когнітивної, функційної лінгвістики, лінгвістики тексту, потребує поглиблення.

Останнім часом для позначення цілісного мовного вияву, співвідносного з поняттям текст, у науковому обігу функціонує термін «дискурс», ключовими словами у визначеннях якого найчастіше є такі: зв'язне мовлення, висловлювання, сукупність мовленнєвомисленнєвих дій, когнітивний процес, комунікативна подія, комунікативно-прагматичний зразок мовленнєвої поведінки та ін. Використовують й образні вислови, як-от: текст, занурений у життя (Н. Арутюнова); об'єднувальне начало процесу комунікації, екстравертивна фігура комунікації (Ю. Прохоров); життя тексту в нашій свідомості (К. Серажим). Словник-довідник з української лінгводидактики» акцентує увагу на тому, що для методики навчання мови поняття дискурс і текст важливі тим, що забезпечують процес і результат спілкування [6, 51]. Очевидно, що розуміння дискурсу рідної мови має бути представлене в підручниках з української мови, які помітно застаріли у зв'язку з розвитком нових галузей мовознавства - комунікативної лінгвістики та дискурсології.

Мінімальною одиницею дискурсу комунікативна лінгвістика визначає мовленнєвий акт - «мовленнєву взаємодію мовця і слухача для досягнення перлокутивних цілей мовця шляхом конструювання ними дискурсивного значення в ході спілкування» [5, 559]. Єдність мовленнєвого акту забезпечують три операції: локація, іллокуція, перлокуція [5, 560].

Мовлення здійснюється в умовах конкретної комунікативної ситуації, процесуальною величиною якої є комунікативна взаємодія - діяльність учасників спілкування, спрямована на інформаційний обмін і вплив на свідомість чи поведінку. В науковій літературі виокремлюють три типи комунікативної взаємодії: комунікативна кооперація, яка характеризується «узгодженістю намірів, стратегічних програм комунікантів, балансом комунікативних статусів, ефективністю й оптимальністю спілкування» [5, 601]; комунікативний конфлікт, визначений «неузгодженістю намірів, стратегічних програм комунікантів, асиметричними відношеннями між ними» [5, 604]; комунікативне суперництво як неконфліктне здорове спілкування, що характеризується «прагненням здобути інтелектуальну перевагу, здійснити свої наміри, підвищити власний статус» [5, 605].

Зауважимо, що досягненню кооперативного результату в спілкуванні сприяє комунікативне пристосування, яке розглядається в комунікативній лінгвістиці як «зміна комунікантами моделі власної комунікативної поведінки з метою пристосування до моделі партнера спілкування, що зменшує комунікативний шум, оптимізує розуміння» [5, 602].

Комунікативна взаємодія опосередкована мотивами, намірами й цілями партнерів спілкування. Мотиви й інтенції учасників спілкування формують їхні стратегічні програми. Комунікативна стратегія реалізується у відповідних комунікативних тактиках. Додамо, що комунікативна взаємодія є предметом окремої галузі комунікативної лінгвістики - лінгвопрагматики, яка «досліджує використання й функціонування мовних знаків у процесі комунікації у взаємозв'язку з інтерактивністю його суб'єктів, їхніми особливостями й самою ситуацією спілкування» [5, 610]. На ключових позиціях лінгвопрагматики, комунікативної методики, когнітивної методики, яка передбачає «опанування мовних одиниць як основи пізнання й формування концептуальної та мовної картини світу і певного результату створення образу світу в уяві кожного» [4, 5], учені обґрунтовують доцільність виокремлення прагматичного компонента навчання мови [1].

Здобутки комунікативної лінгвістики в підручникові з української мови для учнів середньої та старшої школи представлені скромно, що, очевидно, пояснює такі прикрі випадки, коли учень в умовах конкретної мовленнєвої ситуації не спроможний змінити комунікативну тактику, виробивши нову стратегію та узгодивши її із новими умовами ситуації мовлення. Переконані, ситуативно-творчі вправи у підручнику повинні супроводжуватись такою інформацією хоча б у вигляді довідки або текстового матеріалу до кількох вправ. Наведемо приклад такого текстового матеріалу:

Рекомендаціями щодо поведінки в тій чи іншій комунікативній ситуації є правила спілкування. Соціолог В. Шейнов, який упродовж п 'ятнадцяти років проводив комунікативні тренінги з діловими людьми, у книзі «Мистецтво переконувати» дійшов висновку, що найбільшим недоліком у спілкуванні є невміння переконувати. Дослідник наводить чотирнадцять правил, які допомагають переконати співбесідника. Перше правило - правило Гомера, яке полягає в тому, що порядок аргументації повинен бути таким: сильний аргумент - середній - один найбільш сильний. Друге правило належить Сократу і передбачає, що позитивній відповіді на важливе для адресанта питання повинні передувати дві позитивні відповіді адресата на незначні та прості питання. Третє правило належить Паскалю і ставить у залежність згоду людини від умов лише почесної капітуляції: переконуючи, не слід заганяти співрозмовника в кут, потрібно дати йому можливість зберегти свій статус. Четверте правило розглядає залежність переконливості аргументів від іміджу чи статусу того, хто переконує. П'яте правило вимагає від того, хто переконує, впевненої поведінки й неможливості зниження власного статусу. Шосте правило, навпаки, забороняє зниження статусу співрозмовника, вияв неповаги, зневаги до нього. Сьоме правило встановлює залежність переконання від особистого благородства та приємності мовця. Восьме правило проголошує: у процесі переконання слід починати не з того, що розділяє вас із співрозмовником, а з того, що вас об'єднує, з чим ви погоджуєтесь. Дев'яте правило ґрунтується на принципі емпатії, уведеному американським психологом Е. Тітченером, і передбачає здатність до розуміння емоційно-психологічного стану співрозмовника у формі співпереживання. Десяте правило стосується уважного слухання, яке є запорукою переконливості. Одинадцяте правило вимагає уникати конфліктогенних слів і висловлень, які не сприяють переконанню, а лише призводять до припинення спілкування. Дванадцяте правило стосується потреби в контролі за сприйняттям і розумінням співрозмовника, адже людині властиво послаблювати увагу й не завжди розуміти непрямі висловлення. Тринадцяте правило потребує уваги до паравербальних засобів спілкування, їхньої відповідності вербальним. Чотирнадцяте правило спрямоване на демонстрацію того, що запропоноване вами задовольняє якусь потребу співрозмовника.

Активізація в лінгвістиці методології функціоналізму (О.В. Бондарко, А.П. Загнітко, Г.О. Золотова, І.Р. Вихованець та ін.), яка передбачає аналіз множинної функційної природи мовних явищ, виходячи з їхньої семантики, структури, функціювання в мовленні, зумовила її методичну інтерпретацію (у працях С.Г. Дубовик, В.А. Каліш, О.Ю. Купалової, О.Д. Митрофанової, Л.М. Паламар та н.). За функційного підходу методика будується так, що кожна мовна одиниця чи форма розглядається крізь призму її функції у вираженні думки. Зіставлення особливостей функційного і комунікативного підходів дало змогу стверджувати логічність і доцільність їх інтеграції, яка сприяє формуванню свідомого ставлення учнів до мовних явищ. Відтак усталені стратегії навчання української мови потребують перегляду: роботу над мовною теорією слід підпорядкувати інтересам мовленнєвого розвитку учнів. За даними дискурсології, предметом якої є організація дискурсу [5, 625], для розвитку комунікативних умінь і навичок учнів недостатньо працювати лише з мовною тканиною тексту, найбільш сприятливі умови для формування мовної особистості закладені в можливості аналізувати текст в екстралінгвістичному контексті. Лінгводидактика навіть послуговується поняттям «дискурсивна компетенція», під яким О. Кучерява розуміє «здатність мовної особистості будувати і сприймати цілісні дискурси різних типів відповідно до комунікативного наміру в межах конкретної ситуації спілкування з урахуванням специфіки їх семантико-прагматичної і граматичної організації на макро- і мікрорівні та взаємозв'язку екстралінгвістичних і лінгвістичних компонентів» [3, 256].

Беручи до уваги загальні засади теорії мовленнєвої діяльності, методисти виокремили дискурсивні вміння та визначили показники низького рівня сформованості дискурсивної компетенції мовців [3].

Поділяємо думку О. Кучерявої, яка з метою формування вмінь здійснювати дискурсивний аналіз тексту пропонує надавати перевагу аналітичним вправам (скерованим на відтворення набутих знань), реконструктивним вправам (орієнтованим на перебудову й редагування дискурсів), конструктивним (створення дискурсів за комунікативною ситуацією, за комунікативною метою, за поданою моделлю) [3].

Як бачимо, знання мовної теорії важливі, однак вони не гарантують учням успіхів у процесі комунікативної діяльності. Більше того, інформація про мовні одиниці різних мовних рівнів, репрезентована в підручниках, не дає можливості вийти за вузькі рамки аналізу закодованої винятково мовними засобами інформації.

Акцентуємо увагу ще на одному важливому аспекті порушеної проблеми. Бурхливий розвиток Інтернет-технологій зумовив формування нового типу мовної особистості - «члена Інтернет-спільнот» [7], який опрацьовує електронні підручники, словники, довідники, послуговується електронними ресурсами бібліотек. У цьому контексті заслуговують на увагу коментарі дослідників щодо методичних аспектів застосування блогосфери у процесі навчання української мови [8], у зв'язку з чим нова філософія шкільної освіти передбачає використання підручників нового покоління, які водночас із традиційними дидактичними функціями виконували б ще й нові (функцію розвитку самостійної пізнавальної діяльності в інформаційному просторі). Мова йде про можливість використання програм-перекладачів та пошукових систем в Інтернеті у процесі виконання окремих вправ, які спрямовані не лише на пошук інформації, а й на її обробку, згортання і розгортання, перетворення з однієї знакової системи в іншу.

Таким чином, підручник з української мови для учнів середньої та старшої школи повинен не лише відповідати цілям і завданням мовної освіти, бути спрямованим на реалізацію сучасних методологічних підходів, передбачати різні форми організації навчальної діяльності, вдало поєднувати традиційні методи навчання мови з новітніми, які помітно активізують увагу учнів, а й бути практично зорієнтованою навчальною книгою. Сучасний етап розвитку лінгвістики та суміжних з нею наукових галузей зумовлює необхідність комунікативно-прагматичної переорієнтації методології навчання української мови та створення нових підручників, які уможливили б продуктивне навчання мови.

Література

1. Дружененко Р. Перспективи актуалізації комунікативно-прагматичної основи навчання української мови / Р. Дружененко // Українська мова і література в школах України. - 2014. - № 1(130). - С. 15-18.

2. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность / Ю.Н. Караулов. - М.: Наука, 1987. - 264 с.

3. Кучерява О. Система роботи з формування дискурсивної компетенції у сфері писемної комунікації / О. Кучерява // Вісник Львівського університету. - Серія філологічна. - 2010. - Вип. 50. - С. 254-261.

4. Пентилюк М. I. Концептуальні засади комунікативної методики навчання української мови / М.І. Пентилюк, О.М. Горошкіна, А.В. Нікітіна // Українська мова і література в школі. - 2006. - № 1. - С. 15-20.

5. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підручник / О.О. Селіванова. - К, 2008. - 710 с.

6. Словник-довідник з української лінгводидактики / за заг. ред. М. Пентилюк. - К.: Ленвіт, 2003. - 149 с.

7. Тищенко О. Мова Інтернет-спілкування: стиль, норма, освіта / О. Тищенко // Дивослово. - 2011. - № 12. - С. 35-39.

8. Уліщенко В. Блогосфера як нове освітнє середовище / В. Уліщенко // Дивослово. - 2009. - № 6. - С. 11-15.

Размещено на Allbest.ru