Роль сім’ї у розвитку дітей з порушеннями мовлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль сім'ї у розвитку дітей з порушеннями мовлення

М.М. Свідерська

Анотації

У статті розкривається значення сім'ї, її вплив у процесі розвитку дитини із вадами мовлення. Встановлено взаємозв'язок між рівнем розвитку мовлення і участю у процесі виховання членів сім'ї. Розроблені поради батькам, що виховують дітей із порушеннями.

Ключові слова: сім'я, порушення мовлення, виховання, вплив спілкування, роль батьків. мовлення сім'я виховання

В статье раскрывается значение семьи, ее влияние в процессе развития ребенка с нарушениями речи. Установлена взаимосвязь между уровнем развития речи и участием в процессе воспитания членов семьи. Разработаны советы родителям воспитывающим детей с нарушениями.

Ключевые слова: семья, нарушение речи, воспитания, влияние общения, роль родителей.

Особлива роль у процесі навчання та виховання дітей належить сім'ї, вона є першим соціальним угрупуванням, в якому відбувається їх розвиток. Сучасна українська сім'я часто не має змоги повною мірою реалізувати власний виховний потенціал. Це пов'язано як з особливостями суспільного виховання, так і з негативними змінами в самій сім'ї: зниженням її інтегративності, конфліктними стосунками між подружжям, порушенням емоційних зв'язків між батьками і дитиною. Усе це заважає засвоєнню дитиною правильного мовлення. Особливого значення набуває пошук інноваційних підходів до організації корекційної роботи в сім'ї, яка виховує дитину з вадами мовлення, що реалізували б напрями, відзначені в "Концепції державного стандарту освіти учнів з порушеннями мовленнєвого розвитку", "Концепції стандарту спеціальної освіти дітей дошкільного віку з порушеннями мовленнєвого розвитку".

Багато вчених присвятили свої дослідження питанням розвитку мовлення дитини та підготовці її до навчання у школі. Зокрема: Й.Песталоцці ще в ХУІІІ ст. порушував проблему зв'язку сім'ї та школи, зосереджував увагу на розвитку мовлення дітей; Я. Коменський вперше визначив необхідність підготовки дітей дошкільного віку до подальшого навчання; К. Ушинський розглядав розвиток мовлення у невід'ємному зв'язку з формуванням особистості дитини; О. Корбіков досліджував викривлення в сімейному вихованні; О. Насонова дослідила становлення дитячої особистості в сімейних взаєминах; І. Федоніна вивчала вплив сімейної ситуації на розвиток особистості та ін. .

У корекційній педагогіці проблема розвитку мовлення є однією з вагомих впродовж багатьох років. Так, Н. Жукова розробила методи, прийоми для батьків і вчителів, що дозволяють добитись чистоти мовлення дитини; О. Захаров розробляє проблему впливу негативних факторів виховання, що призводять до дезінтеграції "Я" дитини; С. Ігнатьєва розглядає проблеми формування комунікативної культури дітей з тяжкими порушеннями мовлення; Є. Савіна вивчала особливості материнських установок по відношенню до дітей з порушеннями; а також вагомий внесок зробили М. Виноградова, В. Семіченко, Т. Філічєва, Г. Чіркіна та багато інших.

Науковці (А. Макаренко, В. Сухомлинський, А. Семенович, С. Рубінштейн, Д. Баумрінд, О. Карбіков та ін. .) вивчали вплив сім'ї на розвиток дітей загалом, в той час, як вплив на розвиток комунікативної функції дітей із мовленнєвими вадами вивчений недостатньо.

Метою нашого дослідження є дослідження впливу сім'ї на розвиток дитини. У статті висвітлимо роль сім'ї у розвитку мовлення молодшого шкільного віку.

У законі України "Про охорону дитинства", у статті 12, вказано, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Батьки або особи, що їх заміняють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природніх здібностей, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватись на розвиток її особистості[1].

Сім'я - це те середовище, в яке потрапляє дитина після народження, а її члени - перший і фундаментальний колектив, який впливає на розвиток новонародженого та становлення його особистісних характеристик.

Сучасні дослідники (Л. Волкова, Р. Левіна, Н. Пахомова, Л. Парамонова, Т.Туманова, Т. Філічева, Г. Чіркіна, С. Шаховська та ін.) відзначають, що наразі спостерігається тенденція до збільшення дітей дошкільного віку, які мають відхилення від норми в загальному й мовленнєвому розвиткові. Особливого занепокоєння в цьому зв'язку викликають діти з важкими порушеннями мовлення.

Поява в сім'ї дитини з відхиленням у розвитку, зокрема, з порушеннями мовлення, ставить її на рівень сімей, які мають соціальні ускладнення. З'являються і загострюються внутрішні проблеми, змінюється мікроклімат, порушуються соціальні взаємозв'язки. Багаторічні наполегливі зусилля батьків, спрямовані на подолання або компенсацію первинного дефекту та на профілактику його наслідків, їх терпіння та витримка, які стимулюються любов' ю до дитини, крім безпосереднього результату - покращення мовлення - мають і соціальне значення - соціальну адаптацію дитини та її інтеграцію в суспільство [2].

Незважаючи на якість та характер мовленнєвих порушень, більшість із них діагностується на етапі молодшого дошкільного віку, коли дитина починає вимовляти не лише окремі звуки, а складати їх у слова та речення. З огляду на це, порушення мовлення спочатку помічають батьки, які є першими вихователями маляти. Б. Пузанов наголошує, що діагноз, який ставить дефектолог, і міра тяжкості дефекту у більшості випадків зумовлюють емоційні реакції батьків та атмосферу родинних відносин [3].

Аналіз літературних джерел, дозволив зазначити, що дізнавшись про наявність порушень нормального розвитку в дитини, у батьків з' являються спірні почуття - небажання приймати такий висновок лікарів, спеціалістів та повний відчай. Від того, як сім'я сприйме таку інформацію, залежить подальший шлях розвитку. На ставлення батьків до мовленнєвого порушення дитини впливають кілька обставин: глибина самої вади, інтелектуальний рівень батьків, освіченість у сфері логопедії, компетентність батьків у питаннях виховання дитини, розуміння її психології, а також власні особливості характеру, сімейні відносини. Важливо не піддаватись паніці, депресії, а обдумати ситуацію і прийти до висновку необхідності подальшої "боротьби" із поставленим діагнозом. Негативні фактори сімейного виховання можуть викликати затримку психічного розвитку, порушення поведінки та розвитку особистості в цілому. Ставлення батьків до дефекту дитини, відображається на становленні її особистості. Сім'ї дітей з порушенням мовлення потребують допомоги з боку держави, суспільства, спеціалістів впродовж усього корекційного процесу. Крім роботи спеціалістів з дитиною, необхідна цілодобова допомога та підтримка батьків, спрямована на стимуляцію правильного мовлення. Вони нерідко мимовільно відсторонюються від зусиль, які необхідно докласти для виправлення мовленнєвих вад, оскільки не володіють необхідними педагогічними знаннями й уміннями. Однобічний вплив спеціалістів без вчасного закріплення результатів у домашніх умовах не дасть потрібних результатів. Контроль за мовленням повинен бути протягом усього дня: в побутових, ігрових, режимних моментах.

Н. Мазурова вказує, що дітям, які живуть у несприятливих життєвих умовах, позбавлені позитивного емоційного спілкування з батьками, властиве негативне ставлення до себе й занижена самооцінка. У разі відсутності в батьків емоційної адаптації до порушення мовлення дитини в дітей спостерігається підвищений рівень тривожності, вони гірше пристосовуються до шкільного життя, важко налагоджують контакти з однолітками, мають труднощі в навчанні[4].

Для практичного вивчення ролі сім'ї у розвитку мовлення дітей молодшого шкільного віку, ми провели дослідження на базі Кам'янець-Подільського багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру. У експерименті брали участь дві сім'ї, що виховують дітей восьми років із ЗНМ ІІ - ІІІ рівня.

Ельвіра Х. проживає в багатодітній сім'ї, яка має приватний будинок у місті. До складу сім'ї входять батько, мати, 6 дітей, серед яких Ельвіра п'ята. Батьки працюють, старша сестра народила хлопчика. Дівчинка відвідувала логопедичну групу в дитячому садочку. Вдома має свої обов'язки. Комунікабельна, легко пристосувалась до навчання в колективі.

Оксана В. народилась в сім'ї, до складу якої входять: батько, мати і двоє дітей. Проживає в сільській місцевості, батько працює, мати - домогосподарка, мають підсобне господарство. Через неосвіченість та те, що мати весь час вдома, батьки вважали недоцільним навчання дитини в дитячому садку, який функціонує в селі. Поряд з тим, дитина проводила час в своє задоволення без належної уваги з боку батьків. Оксана не мала своїх обов'язків і не вважала за потрібне допомагати дорослим, відмовляючи їм. Можливо через брак спілкування з рідними та однолітками, під час першого року навчання у закладі, за дівчинкою помічали замкненість, схильність до усамітнення, складність встановлення контакту з дорослими. У стосунках з однолітками прагнула лідерства і відмовлялась підкорятись іншим.

Для початку ми ознайомились із діагнозами дітей, результатами обстеження, їх мовленнєвими картками. Наступним кроком стало проведення обстеження мовлення дівчат на даний момент, використовуючи дидактичний матеріал розроблений А.Я. Малярчук. Результати оформлені у вигляді таблиці (див. табл. 1).

Під час обстеження Оксана В. легко йшла на контакт. Інструкцію розуміла та намагалась виконувати її до кінця виконання завдання. Мало вправ змогла виконати самостійно, часто потребувала допомоги, яку приймала. Особливо зацікавили завдання, де потрібно виділити звук серед інших або знайти його у словах. При появі труднощів не шукала інших способів вирішення самостійно, а закривалась в собі, продовжувала виконання після отримання допомоги. Швидко втомлювалась, але зміна виду діяльності допомагала повернути зацікавленість та зосередженість, тому на виконання завдань це майже не впливало. Увага розсіяна, часто відволікалась на зовнішні подразники, що вимагало постійного включення Оксани в роботу. Щиро раділа та навіть з'являлась гордість, коли впоралась із завданням добре. На зауваження адекватно реагувала, прислухаючись до них, на емоційні зміни не впливали. Через недостатній розвиток загальної обізнаності та малий обсяг активного словника, виникали труднощі при потребі самостійної розповіді, опису чи називання предмета. Погано розуміє та використовує прийменники. Натомість добре сформований фонематичний слух. Читає з труднощами поскладово. Прослуханий текст може переказати лише за навідними запитаннями. Чудово розуміє склад своєї сім'ї і може розказати про неї з допомогою.

Під час дослідження мовлення, Ельвіра Х. легко йшла на контакт, добре розуміла інструкцію, приймала її та користувалась до завершення виконання завдань. Більшість вправ виконувала самостійно, інколи потребувала допомоги, яку приймала, але наче соромлячись. Зацікавлено виконувала завдання, особливо ті, де необхідно виділити звук серед інших або знайти його у словах. Завдання в більшій мірі виконувала самостійно, при появі труднощів, намагалась знайти рішення, не знайшовши, казала "Не знаю", що супроводжувалось незначним пригніченням. Під кінець дослідження була помітна втома, що негативно позначилось на концентрації уваги. Ельвіра почала відволікатись. На зауваження реагувала нормально, прислухаючись до них. Протягом усього дослідження емоційних змін майже не було. Недостатній обсяг активного словника, виникали труднощі під час самостійного мовлення. Розумій прийменники та користується ними, труднощі розуміння викликає "під". Фонематичний слух добре сформований. Цілісне читання не сформовано, лише поскладово. Намагається самостійно переказувати, але іноді потребує навідних запитань, для продовження. Про членів своєї сім'ї, з якими близько спілкується розповідає самостійно.

Після проведення обстеження мовлення Оксани В., з'ясувалось, що в цей самий день в класі писали словниковий диктант, під час написання якого вчителька повторно наголосила дівчинці, яка допускала помилки, що після кожного слова потрібно ставити кому. Лише після цього вона почала писати слова через кому. Отже, Оксана В. не диференціює правила написання диктанту та словникового диктанту.

Отже, опрацьовані літературні джерела та проведений експеримент підтверджують значущість участі сім'ї у розвитку мовлення дітей молодшого шкільного віку. Основною умовою, що сприяє розвитку мовлення, є емоційні контакти дитини з матір'ю. Вони допомагають дитині виділити мову як основний засіб спілкування, а прихильність до дорослого стимулює прагнення наслідувати його. Чим тісніше афективні зв'язку дитини з дорослим, тим інтенсивніше у нього виявляється наслідування мовлення. При відсутній можливості залучати спеціалістів до розвитку дитини, вона потребує значно більшої уваги з боку батьків, які можуть ефективно допомогти їй, разом з тим переборюючи свій стресовий стан. Мовлення є основою формування соціальних зв'язків дитини з оточуючим світом, тому при наявності мовленнєвих порушень у неї завжди виникають додаткові проблеми, пов'язані зі спілкуванням. Необхідно приділяти достатньо уваги мовленнєвому спілкуванню з дитиною, стимулюючи його до використання слів та речень. У неї повинна виникати потреба у спілкування. Допомога та підтримка батьків необхідна з народження дитини і є міцним фундаментом для різнобічного розвитку особистості.

Проблема значення батьків для розвитку мовлення дітей потребує детальнішого вивчення, особливо розкриття проблеми освіченості батьків. Необхідно створювати центри, де батьки могли б отримати допомогу спеціалістів з питань виховання та навчання дітей з порушеннями мовлення в домашніх умовах. Також дослідження потребує питання проживання дітей, адже у більшості сіл та навіть у деяких містечках не створено належних умов для їх ефективного навчання та різнобічного розвитку.

Список використаних джерел