Важковиховуваність як педагогічна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Важковиховуваність як педагогічна проблема



Вступ

важковиховуваність учень педагогічний

Дорослі часто стикаються з проблемою так званих важковиховуваних дітей. Досвід показує, що в переважній більшості випадків основною причиною неадекватної поведінки дітей є відхилення в їх пізнавальній сфері та особистісному розвитку. Як правило, це діти з відхиленнями (або навіть з порушеннями) психічної діяльності, які призводять до недисциплінованості, неуспішності в навчанні, гіперактивності, конфліктності, емоційних порушень, асоціальних проявів, адективної поведінки. Дитина не винна, що народилася з обтяженою спадковістю, пережила психічну травму, чи тяжко захворіла, що батьки не знайшли необхідного підходу до свого сина чи доньки.

Важковиховуваність, педагогічна занедбаність підлітків в наш час стала звичним явищем. Тому корекція цих явищ, реабілітація неповнолітніх злочинців є першочерговим завданням педагогів, соціальних працівників, психологів.

Для педагогів і всіх, хто працює з дітьми, дуже важливим є знання причин важковиховуваності підлітків, вміння своєчасно вплинути на дитину, здійснити профілактичну або корекційну роботу, що допоможе не тільки значно поліпшити взаємовідносини між учнями та їхніми однолітками, учнями і педагогами, учнями та їхніми батьками, педагогами та батьками, а й знизити чисельність правопорушень, які здійснюються на основі агресивності та емоційної неврівноваженості.

Традиційні методи виховання, що полягають у посиленні контролю, застосуванні жорсткіших санкцій з боку дорослих, як правило, не призводять до позитивних результатів, а часто спричиняють посилення відхилень у поведінці таких дітей. Іншою типовою помилкою виховання можна назвати нав'язування готових знань і переконань, що веде до позбавлення дитини можливості самостійно пізнавати життєві явища, розмірковувати над ними і доходити власних висновків.

Низька ефективність виховного впливу на «важких дітей» зумовлена тим, що дорослі не знають об'єктивних причин їхньої поведінки, і при цьому використовують неадекватні методи впливу. Ігнорування такою дитиною призводить до того, що вона залишається сам на сам зі своїми складнощами в освоєнні навколишнього світу і не може знайти своє місце в житті.

Завдання батьків, вчителів чи психологів полягає у підтримці і допомозі дитини у процесі пізнання яке перетворюється для неї із зовнішньої необхідності у внутрішню потребу.

Робота з важкими дітьми зумовлює необхідність особливо коректного індивідуального підходу, що враховує:

1) уважне, доброзичливе ставлення до дитини;

2) опору на його позитивні риси;

3) довіру до моральних сил, потенційних можливостей.

Найефективнішою формою надання такої допомоги можна розглядати власний приклад дорослого з обов'язковим урахуванням індивідуальних особливостей та причин неадекватної поведінки дітей.

Робота з важковиховуваними дітьми вимагає не тільки досвіду, терпіння і любові до них, а ще й необхідних знань.

Мета курсової роботи є розкриття основних понять та знаходження можливих шляхів вирішення проблеми важковиховуваності у підлітків, корекції їх поведінки.

Завдання:

1. проаналізувати педагогічну літературу з проблеми важковиховуваності;

2. проаналізувати дитячу важковиховуваність як психолого-педагогічну проблему;

3. визначити причини порушень поведінки важковиховуваних дітей;

4. визначити індивідуальний підхід у роботі з важковиховуваними дітьми;

5. здійснити аналіз педагогічної роботи з важковиховуваними дітьми в школі.

Ціль: корекційна робота з важковиховуваними дітьми, організація виховної взаємодії соціального педагога з важковиховуваними підлітками.



1. Проблема важковиховуваності дітей у сучасному суспільстві

1.1 Важковиховуваність дітей як педагогічна проблема

Сучасна епоха суспільного розвитку характеризується двома важливими особливостями. По-перше, це високий темп розвитку науки та промисловості, по-друге - все більш зростаюча роль окремої людини як рушійної сили суспільного прогресу. Різні життєві обставини змушують людину швидко адаптуватися та зберігати високу продуктивність в ситуаціях, що постійно змінюються. Високі вимоги до фізичних, моральних, психологічних якостей людини в певних життєвих екстремальних умовах можуть стати об'єктивними причинами виникнення девіацій у старшокласників.

Причини, що визначають відхилення в поведінці кожного конкретного важковиховуваного й педагогічно занедбаного підлітка, можна виявити в тому випадку, якщо педагог буде знати основи історії вирішення зазначеної проблеми та розуміти умови й обставини, що породжують прояви асоціальної поведінки дітей і неповнолітніх.

Пошуку ефективних шляхів профілактики важковиховуваності приділяли увагу Л. Колесова, Н. Максимова. Концептуальні засади морально та духовно здорової особистості обґрунтовано І. Бехом, С. Максименком, Н. Калініченко; необхідність соціально-правового забезпечення профілактики відхилень у поведінці серед учнівської молоді досліджено О. Бовть, В. Оржеховською, В. Синьовим, Н. Семеновою, М. Фіцулою.

Дослідники проблеми важких дітей дійшли глибокого й педагогічно цінного висновку про те, що важкі у виховному відношенні діти - це нормальні діти, але з наявністю специфічної особливості у структурі особистості - важковиховуваності. Учені справедливо розрізняють такі поняття як «важкий» та «педагогічно занедбаний школяр».

Поняття «важковиховуваний» науковці починають тлумачити як у вузькому (педагогічно занедбані підлітки), так і в широкому (педагогічно та соціально занедбані неповнолітні, «проблемні підлітки») розумінні цього поняття.

Зокрема, П. Блонський поняття «важкий» школяр розглядав через відношення до нього вчителя, якому важко з ним займатися. Важкі школярі з високим розумовим потенціалом характеризуються відсутністю звички трудитися, невмінням доводити справи до кінця. Усі ці якості є результатом неправильного виховання. Важкі школярі з низьким розумовим потенціалом - це діти, що виховуються в поганих соціальних умовах.

Таким чином, учений із поняттям важковиховуваність пов'язував як «педагогічно важкого», так і «соціально занедбаного» школяра.

Дослідники В. Кащенко, Г. Мурашов, вивчаючи важковиховуваність, підкреслювали, що відсутність правильного виховання породжувала певні відхилення в розвитку дитини. Вони виділили у відповідності зі своїм розумінням «важковиховуваності» (як перекручування соціальних установок особистості) - три типи дітей:

- кинуті батьками напризволяще, травмовані соціальним середовищем - нервові діти;

- погано підготовлені до школи, не привчені до самостійної роботи, але з нормальним інтелектом - педагогічно занедбані;

- діти, що мають батьків, але живуть у важкому соціальному середовищі, де є постійна можливість для одержання фізичної травми - «бездоглядні діти».

Г. Фортунатов у своїх дослідженнях показав, що важка дитина - не «морально-дефективна», вона стає такою в результаті несприятливих умов життя й виховання. Важка дитина характеризується такими проявами в поведінці, як дратівливість, упертість, виникненням конфліктів у відносинах з товаришами, учителями. Учений надавав велике значення оточуючому середовищу у формуванні характеру «важкого» підлітка. Але разом із тим відзначав, що характер дитини розвивається не стільки під впливом самого по собі навколишнього середовища, скільки під впливом сформованих відносин дитини із середовищем.

Зміст досліджень Г. Фортунатова дає нам право стверджувати, що під важковиховуваністю автор, насамперед, розумів порушення відносин підлітка із середовищем перебування.

Об'єктом вивчення Л. Виготського були переважно діти й молодші підлітки, розумово відсталі й психічно ненормальні. Відмінною рисою його досліджень було те, що він розглядав особистість аномальної дитини в її розвитку. Він перший показав, що наявність дефектів, уроджених або придбаних, створює своєрідну психологічну ситуацію для особистості, ускладнюючи її взаємини з оточуючими. Учений звертав увагу на те, що необхідно йти шляхом вивчення реальності, шляхом виділення й опису типів важковиховуваних дітей на основі вивчення форм і механізмів дитячого розвитку. Для нашого дослідження особливо значуща ідея Л. Виготського про те, що багато проблем, пов'язаних із важковиховуваністю й педагогічною занедбаністю дітей і підлітків, залежать від психологічних особливостей віку. Він намагається не тільки розкрити внутрішню логіку вікових особливостей, але й пояснити зв'язок психічного розвитку дитини зі впливами навколишнього середовища. Розробляючи схему вікової періодизації, педагог увів у психологію поняття критичного віку. Критичний вік є переломним, поворотним пунктом у розвитку й визначає перехід від одного вікового етапу до іншого. Л. Виготський вважав, що критичні періоди в житті дитини, які він називав «кризами», визначені внутрішньою логікою самого розвитку. Важковиховуваність може бути переборена, якщо вихователь ураховує особливості розвитку й вчасно змінює систему педагогічного впливу. У цьому випадку кризові явища не спостерігаються. Отже, від умілої організації виховної роботи з дітьми залежить оптимальний розвиток їхньої особистості. Проблема наукового аналізу причин важковиховуваності дітей, на думку вченого, не може бути вирішена доти, поки не буде показано, яким шляхом, через які посередні ланки, за допомогою яких психо-педагогічних механізмів, які конкретні умови середовища привели підлітка до негативних учинків.

В. М'ясищев розглядає важку дитину не тільки як пасивний відбиток навколишнього середовища, але і як активну особистість, що створює певні відносини з навколишнім середовищем. Відносини характеризують всю людину, а не яку-небудь сторону її психіки.

Деякі дослідники шукали причину дитячих правопорушень в особистості важкої дитини, у нагромадженні досвіду асоціальної поведінки.

У педагогічному плані найбільш змістовними є роботи В. Куфаєва. Його роботи побудовані на аналізі діяльності комісій зі справ неповнолітніх, які вивчали середовище, причини, що викликали правопорушення, і особистість самого неповнолітнього правопорушника. Основну діяльність ця організація вела силами дослідників-вихователів, які, як правило, були педагогами. Таким чином, це давало можливість вивчати особистість неповнолітнього правопорушника, його інтереси, конфлікти із середовищем і легше організовувати позашкільну роботу з дітьми, їхнє дозвілля.

Класифікацію важковиховуваних підлітків, запропоновану В. Куфаєвим, можна назвати універсальною. В основі її він поклав причини, що породжують відхилення в поведінці й розвитку: випадкові правопорушення; соціально-запущені; із обтяженою спадковістю.

Великий внесок у вирішення проблем важковиховуваності підлітків зробив видатний педагог-вихователь А. Макаренко. Він був упевнений у необмеженій могутності виховної роботи і вважав, що ніяких особливих правопорушників немає - є люди, що потрапили у важке становище.

Педагог відзначав, що в роботі з важкими дітьми головною є проблема взаємин дитини з оточуючими людьми. Тому для кожного педагога надзвичайно важливим є те, що в процесі виховання слід перебороти неправильно сформовані відносини між особистістю й колективом.

Слід зазначити, що основну причину сплеску дитячої злочинності в період перебудови (руйнування великої держави Радянського Союзу), ми також бачимо в соціально-економічних і політичних потрясіннях, у морально-етичній і правовій нестабільності в суспільстві. На тлі загальної дестабілізації в суспільстві, загострення кримінальних ситуацій, що особливо відзначалося в 90-і роки - діти й підлітки більше чим дорослі, були піддані впливу цих факторів. Педагоги навчально-виховних закладів зіштовхувалися з модифікацією проблем відхилень у поводженні підлітків: посилення впливу неформальних груп підлітків, асоціальної спрямованості на однолітків; ріст відхилень від норм моральності (у звичайному розумінні для радянського суспільства) серед молодших підлітків (особливо дівчат); зросла кількість дівчат з делінквентними проявами (особливо 93-99 рр).

Аналіз сучасних психолого-педагогічних досліджень, присвячених важковиховуваним дітям і підліткам, показав, що багато дослідників по-різному класифікують контингент «важких».

У дослідженнях М. Алемаскин, Г. Медведєва, І. Трушина важковиховуваність - це одна із стадій педагогічної занедбаності, легка її форма, коли відхилення в поведінці ще не закріпилися і не перейшли в норму поведінки. Важковиховуваність проявляється у нерозвиненості інтересів, духовній бідності, лінощах й не бажанні вчитися, конфліктності з однолітками й дорослими. Такі діти важко піддаються виховному впливу.

Досліджуючи психологічні умови формування довіри до вчителів важковиховуваних учнів, С. Яковенко визначає важковиховуваність як прояв схованого або явного опору виховним впливам, порушення встановлених у школі правил поведінки. На думку вченого, стосовно таких дітей потрібна певна корекційно-виховна робота, тобто не тільки звичайні виховні заходи, але й дії щодо перевиховання.

І. Невський як одну із причин важковиховуваності розглядає педагогічну занедбаність, яка з'являється не відразу, а проходить певні стадії у своєму розвитку. Таких стадій педагог виділяє три. На першій стадії відбувається поступове накопичення елементів педагогічної й соціальної занедбаності, які проявляються ще непомітно. На другій стадії - елементи занедбаності починають усе яскравіше проявлятися в поведінці школяра. На третій стадії - учень систематично порушує дисципліну, не зважає на загальноприйняті норми й вимоги, допускає антигромадські вчинки.

Таким чином, слід зазначити, що відсутність єдиної думки щодо поняття «важковиховуваність» визначається багатогранністю самого явища важковиховуваність й тим, що багато вчених, окреслюючи це поняття, виходять із специфіки своїх спеціальностей та різних аспектів дослідження, тобто розглядають поняття стосовно умов, у яких виховуються школярі.

Як видно зі змісту досліджень різних авторів, поряд із поняттям «важковиховуваність» педагоги, психологи вживають і розглядають поняття «педагогічної занедбаності». Зокрема, Г. Медведєв під педагогічною занедбаністю розуміє не одиничні, не випадкові відхилення в поведінці й навчанні дітей та підлітків, а такі, які закріпилися та стають своєрідною нормою поведінки. Вони носять, як правило, агресивний характер і легко переходять у правопорушення й злочини.

У дослідженнях радянських педагогів, психологів, кримінологів термін «педагогічна занедбаність» часто використовується з метою якісної характеристики важковиховуваності. Однак й у цьому випадку «педагогічна занедбаність» розглядається не тільки як характеристика особистості й ступеня важковиховуваності, але і як причина розвитку цього ступеня, як причина виникнення тих або інших відхилень у поведінці й моральному розвитку.

Висновки вчених й емпіричний досвід переконує, що якщо негативна поведінка залишається без відповідного реагування з боку дорослих, то підліток має «можливість» набувати досвіду негативної поведінки, повторюючи багаторазово ті або інші погані вчинки. У цьому випадку можна говорити про те, що «вчинок породжує звичку». Звичка погрожує перейти в характер. Відхилення, що проявляються в поведінці, носять не разовий, не випадковий характер, вони виникли в результаті педагогічних недоглядів і соціальних відхилень, що тривають і поступово перетворюють дитину у важкого підлітка, об'єкт, який не піддається педагогічному впливу.

Отже, педагогічні недоліки є основною причиною виникнення педагогічної занедбаності, що одночасно характеризує особливості відхилень у поведінці підлітка.

Таким чином, аналіз психолого-педагогічних досліджень показав, що більшість учених поняття «важковиховуваність» пов'язують із порушенням нормального розвитку особистості дитини, з перекручуванням процесу соціалізації, що реалізується в її конкретних діях. Поведінка, що не відповідає віковій нормі (типовій для конкретного віку), не відповідна тій, яку очікують вихователі, розцінюється, звичайно, як така, що відхиляється.

1.2 Причини появи важковиховуваних дітей

Зміни, що відбуваються сьогодні в нашому суспільстві, висунули цілий ряд проблем, однією з яких є проблема роботи з «важковиховуваними» дітьми. Причини відхилень у поведінці дітей виникають як результат політичної та соціально-економічної нестабільності суспільства, посилення впливу псевдокультури, змін у змісті ціннісних орієнтацій молоді, несприятливих сімейно-побутових відносин, відсутності контролю за поведінкою і т.д. У силу цього проблема важковиховуваних продовжує залишатися однією з центральних психолого-педагогічних проблем сучасної науки і практики.

Поняття «важковиховуваність» сьогодні використовується достатньо часто, разом з тим, ця проблема не є суто дитячою. Вона виникла на основі труднощів у стосунках батьків та педагогів з дітьми, а також внаслідок конфліктів між дитячими потребами і можливостями їх задоволення, отож містить у собі три елемента: вихователя, дитину та їхню взаємодію. Розв'язуючи ці протиріччя, дорослі часто знімають з себе відповідальність за соціалізацію і виховання дитини і перекладають її на плечі іншого - на дитину та її оточення. Отож, педагоги звинувачують родину, а батьки - освітній заклад. Натомість підґрунтя важковиховуваності, як вважав В. Сухомлинський, криється у вихованні, в умовах, у яких дитина зростає в роки раннього дитинства: «Якщо дитина стала важкою, якщо все, що посильне іншим людям їй непосильне, то це означає, що у дитинстві вона не дістала для свого розвитку від людей, які її оточують, того, що повинна була дістати». Таким чином, причиною важковиховуваності є педагогічна занедбаність, не достатність уваги з боку батьків.

Зараз дослідники під важковиховуваністю розуміють педагогічну занедбаність такого рівня, при якому подальший соціальний розвиток неповнолітнього відбувається таким чином, що створюються внутрішні передумови для деформованого сприйняття ним соціальних норм, виникає потреба зберегти негативне в своєму духовному світі всупереч соціально - педагогічним впливам. Тобто, важковиховуваність - це не просто несприйнятливість до позитивного соціального досвіду чи нездатність його засвоювати. Важковиховуваність - це стійке небажання засвоювати соціально-педагогічні впливи і адекватно на них реагувати.

Безумовно, затруднення в оволодінні соціальним досвідом спостерігаються в неповнолітнього вже в ранньому дитинстві, у сім'ї, в дошкільному закладі, однак особливо гостро вони відчутні в підлітковому та юнацькому віці. Можна стверджувати, що важковиховуваність притаманна індивідам будь-якого віку, але як гостра психолого-педагогічна проблема вона наявна у молоді, яка навчається, особливо підлітків.

Причин появи важковиховуваних дітей є досить багато, однак, серед основних ми можемо виділити:

1. Неблагополуччя в сім'ї: неповна сім'я, батьки-п'яниці, наркомани, що ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей, справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальні нестатки.

2. Низька педагогічна культура в благополучній сім'ї: батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, є матеріальний достаток, що проявляється у створенні для дітей «парникових» умов, призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю.

3. Недостатній виховний рівень роботи в загальноосвітніх закладах: проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти. Це породжує негативізм, опір, намагання «втекти» від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності, меншовартості порівняно з іншими учнями; незнання чи неврахування педагогами індивідуально-психологічних особливостей учнів; недостатність знання причин важковиховуваності, а тому недоцільний вибір засобів виховного впливу; прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів (нетактовність, грубощі, авторитаризм та ін.); ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо.

4. Особливості особистості дитини: неадекватність самооцінки та рівня домагань, невміння спілкуватися, відсутність сенсу та чіткої мети в житті, відсутність суб'єкта турбот, відсутність інтелектуальних та естетичних інтересів, реакція на пережиту важку ситуацію, емоційна недорозвиненість, проблеми сфери мотивації та потреб, психологічний інфантилізм, відсутність дисциплінованості, безвідповідальна поведінка. Сюди ж відносимо прагнення до самоутвердження, до дорослості, підвищена емоційність, юнацький максималізм, намагання виділитися, знайти себе. Якщо ці прагнення не задовольняються в суспільному житті, вони спрямовуються в негативне русло.

5. Негативні приклади поведінки дорослих та референтних груп, а також спілкування з правопорушниками та з людьми, які мають шкідливі звички.

6. Вплив засобів масової інформації. Особливістю важковиховуваності є й те, що причини, які її викликають не діють ізольовано одна від одної. Зазвичай, це комплекс причин, поєднання ряду несприятливих обставин, які негативно відбиваються на розвитку особистості дитини. Таким чином, і батькам і педагогам треба якомога більше уваги приділяти вихованню дітей з раннього дитинства до остаточного становлення особистості.

1.3 Проблеми виховання «важких» підлітків: сучасні тенденції

Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на гуманізацію виховання, створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку особистості школяра. Основою для формування особистості дитини, її духовної культури є оновлення форм і методів морально-духовного виховання школярів та становлення системи життєвих цінностей. Формуванню моральних учинків учнів приділяється недостатньо уваги, що призводить до випадків безвідповідальності в поведінці, його ізоляцію. Учителі дуже часто використовують авторитарний стиль відносин з учнями, що призводить до погіршення ставлення до навчання, збільшення агресивності та негативності відносно школи. Для того, щоб змінити ситуацію, необхідно перейти до дружньо-ділових відносин, коли поряд з вимогами і поданням прикладу власною поведінкою учням надається можливість висловлювати власну думку, відмінну від думки вчителя, і відповідати за наслідки своїх учинків перед собою та іншими. Метою сучасної школи стає виявлення умов ефективного формування моральної культури школярів. Життєві цінності у сучасному розумінні - це ідеї, норми, процеси, відносини матеріального і духовного порядку, гідність особистості і її вчинків, моральні норми, принципи, ідеали, поняття добра і зла, справедливості, щастя.

Вітчизняна педагогічна наука вже має певну традицію щодо вивчення, виховання і навчання дітей та підлітків, віднесених до категорії «важких». Великі педагогічні можливості щодо цього відкривають стратегії виховання, засновані на співробітництві і партнерстві, особливе місце серед яких посідає особистісно орієнтовна педагогічна технологія. Закон України «Про загальну середню освіту» передбачає якісне реформування освіти саме на основі особистісно-орієнтованого підходу в педагогічному процесі, який ґрунтується на повазі до унікальності та гідності індивіда, розвитку та саморозвитку його природних задатків та здібностей, створенні атмосфери захищеності та підтримки.

Особистісно орієнтований педагогічний процес базується на гуманістичних напрямах філософії, психології та педагогіки і передбачає сприйняття кожного вихованця, як унікальної особистості, як суб'єкта навчально-виховного процесу (І. Бех, О. Бондаревська, І. Зязюн, С. Подмазін, О. Савченко, Г. Селевко, В. Сєріков, О. Шпак, І. Якиманська та ін.).

Використання педагогічного потенціалу особистісно орієнтованого виховання при роботі з «важкими» підлітками, дає можливість створення таких педагогічних умов, за яких підліток зможе проявити свої здібності, розвинути особисті якості, змінити погляди, стати відповідальним за власну діяльність і майбутнє, відчути себе реалізованим та успішним. Ефективність формування культури проведення дозвілля, активної громадянської позиції, здорового способу життя школярів значним чином залежить від застосування інноваційних педагогічних технологій у позакласній виховній роботі, особливо в процесі занять фізичною культурою.

Серед розмаїття шкільних дисциплін і напрямків розвитку учнів заняття фізичною культурою мають унікальні функціональні резерви щодо застосування особистісно орієнтованого підходу в роботі з важковиховуваними підлітками. Специфіка занять фізичною культурою дає можливість формувати особистісні якості у найширшому їх діапазоні, що є перспективним для самореалізації та самоствердження «важких» дітей. Духовні компоненти фізичної культури особистості виступають як спосіб виконання соціальної програми різнобічного розвитку людини, включаючи її психологічні, фізичні та соціальні компоненти. Прояви відхилень у поведінці пов'язані з оцінкою підлітками власного фізичного розвитку. Підліток констатує свою фізичну перевагу, норму чи неповноцінність і робить певні висновки стосовно рівня своєї соціальної цінності, що віддзеркалюється у його поведінці. Тому цілеспрямоване і комплексне використання засобів фізичного виховання здатне не лише справити певний вплив на фізичний розвиток, але й здійснити корекцію поведінки.

Феномен наслідування авторитетного дорослого як особливо важливе соціальне новоутворення даного віку є визначальним фактором становлення поведінкових проявів, норм міжособистісної взаємодії в підлітковому середовищі. Тому в комплексі педагогічних умов, спрямованих на формування свідомості та переконань важковиховуваних, специфічного значення набувають професійна позиція вчителя фізичного виховання, тренера як носія здорового способу життя, високого прояву моральних, вольових якостей, етичної бездоганності вчинків і наочного образу фізичного розвитку та краси тіла.

За даними низки досліджень «важкі» учні втричі менше захоплюються читанням книг, удесятеро менше цікавляться технічною творчістю. Проте заняття фізичною культурою та спортом їх цікавлять не менше, ніж соціально благополучних однолітків. Тому фізична культура та спорт в організації дозвілля «важких» дітей повинні займати одне з чільних місць, бо найбільш сприятливо підліток розкривається в умовах соціально значимої та цікавої для нього діяльності.

Отже, проблема виховання «важких» підлітків досить актуальна і потребує новітніх, сучасних підходів до її вирішення та пошуку шляхів якісного вдосконалення виховання учнівської молоді. Реалізація особистісно орієнтованого підходу в процесі занять фізичною культурою забезпечує ефективність виховних впливів на особистість, формування соціальних новоутворень, системи цінностей та поведінку «важких» підлітків.



2. Важковиховуваність в системі виховної роботи: причини її виникнення та шляхи корекційної роботи

2.1 Ознаки та причини важковиховуваності

Педагогіка оперує поняттями «виховуваність» і «важковиховуваність». Виховуваність - готовність сприймати виховні впливи, важковиховуваність - несприятливість або активна протидія виховним впливам. Протидія проявляється не лише в недисциплінованості, вона часто набуває форми агресивності, ворожості, впертості, а також відвертої неприязні до вчителів та батьків.

Педагоги та психологи виділяють три групи причин важковиховуваності:

1) причини соціального характеру;

2) причини, пов'язані з недоліками виховання таких дітей у сім'ї;

3) причини, пов'язані з недоліками роботи школи.

У психолого - педагогічній літературі конкретизовано причини кожної групи. Найтиповішими з них є такі причини:

· протест проти подвійних стандартів поведінки дорослих;

· негативна установка на дітей з відхилення у поведінці, коли педагог сприймає їх через «чорні окуляри» і бачить лише негативне, навіть не бажаючи бачити позитивне. Недоброзичливе ставлення, відсутність довіри, поваги до них, неприязнь;

· стереотипи та шаблони у вихованні таких підлітків (прямі директиви, нотації, повчання, моралізування);

· авторитарний стиль спілкування, який базується на негативному ставленні до таких підлітків (диктаторські права з боку вчителя і відсутність будь-яких прав з боку учня), через це нерідко важковиховуваними стають учні, які мають свою думку, власну позицію;

· формалізм в організації виховної роботи в школі, переважання словесних методів виховання. Незнання специфіки роботи з важковиховуваними. Слабка індивідуальна робота. Незнання причин важковиховуваності. Невміння забезпечити взаємний контакт;

· недостатня виховна робота з батьками важковиховуваних. Погані знання сімейних умов підлітків. Відсутність узгодженості між педагогами та батьками;

· незнання та нерозуміння батьками внутрішнього світу дитини, її інтересів та потреб;

· надмірна опіка та потурання всім бажання дитини за принципом «кумир сім'ї». Уседозволеність

· неузгодженість дій батьків та їх непослідовність.

2.2 Типи важковиховуваних підлітків

Залежно від причин важковиховуваності, визначають такі типи важких підлітків:

1. педагогічно занедбані підлітки, причиною негативної поведінки яких є; несформованість їхньої особистості та низькій рівень їхнього морального розвитку. Відсутність засвоєних норм, принципів, правил моральної поведінки призводить до відсутності регулятора поведінки, без якого вона стає неконтрольованою і породжує безтактність, грубість, хамство. Такі діти можуть взагалі не усвідомлювати негативного характеру своєї поведінки. Інколи їхня негативна поведінка починається з неуспіху в навчанні. Постійні невдачі формують невпевненість у собі, низький рівень самоповаги, що виливається в агресію. Унаслідок такої поведінки ровесники таких дітей цураються їх, або глузують з них і нехтують ними.

2. Важковиховуваність через певні особливості психіки, а саме:

· затримання психічного розвитку;

· крайній варіант темпераментних особливостей (наприклад, холеричного темпераменту);

· раннє ушкодження мозку. Наслідком цих особливостей є підвищена невгамовна активність (гіперактивність).

3. Важковиховувані, опір яких зумовлений невмілими діями вихователя (оманлива або ситуативна важковиховуваність), яку породжують наступні причини:

· негативна установка педагогів на таких дітей, упереджене ставлення як до «важкого», навішування ярликів;

· безтактність, грубість, неприязнь, приниження гідності;

· авторитарний стиль, поєднаний з негативним ставленням до таких вихованців.

Власне важковиховувані підлітки, - це ті підлітки, опір яких зумовлений сформованими механізмами психологічного захисту. У чому складність виховної роботи з такими підлітками?

Унаслідок сформованих механізмів психологічного захисту вони не помічають своїх негативних рис, і тому не приймають вимогу педагога змінити свою поведінку. Перешкодою стає «непроникність» у внутрішній стан особистості. Їх подолання можливе лише після корекції дезадаптованих механізмів психологічного стану.

2.3 Етапи корекційної роботи з важковиховуваними

Під корекцією важковиховуваності розуміють психолого-педагогічні впливи, спрямовані на:

1. гальмування (подолання, послаблення) негативних рис, стереотипів поведінки;

2. формування позитивних рис особистості.

Ефективність корекції визначається:

· особистістю вихователя;

· його ставленням до вихованця;

· зацікавленістю в його долі;

· стилем спілкування;

· активною участю в корекції поведінки самого вихованця.

Етапи корекції важковиховуваності:

· налагодження взаємного контакту з вихованцем;

· аналіз причин важковиховуваності;

· дискредитація (знецінення) негативних норм поведінки та формування мотивів позитивної поведінки (бажання позитивних змін в структурі особистості та в поведінці);

· вибір виду діяльності для формування позитивного досвіду поведінки та залучення до неї вихованця;

· закріплення позитивних рис шляхом застосування відповідних вправ, спеціально організованого тренінгу, схвалення позитивних змін;

· організація самовиховання.

2.4 Організація виховної взаємодії соціального педагога з важковиховуваними підлітками

Важковиховуваність виявляється в опорі дитини педагогічним впливам дорослого. Важковиховуваність неповнолітніх є наслідком недостатнього засвоєння позитивного соціального досвіду. Водночас, відзначаючи важковиховуваність учня, ми ще не маємо права робити висновок щодо наявності відхилень у його моральному розвитку, оскільки його опір педагогічним впливам може породжуватись іншими чинниками: самим вихователем або характером взаємодії вихователя і об'єкта виховання. Ще менше підстав ми маємо для того, щоб напевно робити висновки відносно відхилень у розвитку особистості або розвитку психіки важковиховуваного учня. Більше того, дослідження показують, що далеко не всі діти, що не піддаються педагогічному впливу та порушують норми поведінки (тобто за всіма ознаками соціально дезадаптовані), є важковиховуваними. І, нарешті, ступінь важковиховуваності учня далеко не завжди визначається частотою негативних проявів, їх демонстративністю та яскравістю.

Розглянемо дію механізмів психологічного захисту на прикладі виникнення важковиховуваності підлітка. Всім дітям притаманне прагнення до досягнення позитивної оцінки оточуючих. Незадоволення цієї життєво важливої потреби викликає в дитини негативні емоції переживання, штовхає на пошук виходу з травмуючої ситуації. При правильному педагогічному керівництві із цієї ситуації можливі два виходи: або допомогти дитині підняти рівень досягнень (тобто підвищити успішність діяльності), або запропонувати іншу модель задоволення рівня домагань (знайти іншу сферу самоствердження, інший вид діяльності та ін.). За відсутності педагогічного керівництва, тобто при стихійному виході із становища, що склалося, можливе викривлення уявлень дитини про реальний стан. У цьому виявляється дія захисних механізмів особистості. Наприклад, добре встигаючий у молодших класах учень (із середніми здібностями) перейшовши до 5-6-го класу, починає гірше вчитися. Це відбувається лише через те, що в підлітка до цього часу не сформовані навички розумової праці. Учень підвищує свою старанність, але це не дає вагомих результатів. Джерелом негативних емоційних переживань дитини виступає в даному разі складна ситуація, коли дитина розуміє, що вона цілком здатна добре вчитися, прагне цього, але досягти бажаного через незрозумілі для неї причини не може. Тому нарікання з боку вчителів на несумлінне ставлення сприймається ним як несправедливе. Це є поштовхом для того, що підліток узагалі починає пояснювати всі свої невдачі прискіпливим, необ'єктивним ставленням до нього вчителів. Думка про несправедливість оточуючих викликає в дитини почуття образи, дає їй підстави вважати себе несправедливо скривдженою, виявляти агресивність щодо тих, хто низько оцінює її діяльність. Так, причиною негативної поведінки учня може бути незадоволення його прагнення утвердити себе в бажаній позиції. Зухвала поведінка підлітка є виявом протесту проти не влаштовуючої його оцінки з боку оточуючих. Упертість, негативізм, протиставлення себе вчителям спричинюються неможливістю здобуття становища «гарного учня», до якого внутрішньо прагне школяр.

Чим важливішими є ті соціальні потреби, які дитині не вдається задовольнити, і чим більше в ранньому віці дитина зазнає такого травмуючого впливу, тим небезпечнішим він є для подальшого розвитку особистості. Сутність несприятливого впливу родинних стосунків на формування особистості дитини також полягає в незадоволенні її життєво важливих соціальних потреб. У ранньому віці дитина сприймає ставлення до неї дорослого як оцінку своєї поведінки, оцінки себе в цілому. Дитина не може ще зрозуміти, що погане або байдуже ставлення до неї дорослого може бути викликане різноманітними причинами, вона сприймає таке ставлення як оцінку своєї особистості. Стійка неможливість задоволення потреби дитини в позитивній оцінці з боку дорослого породжує тяжкий емоційний стан незадоволеності, відчуття емоційного неблагополуччя. За відсутності педагогічної допомоги зняття негативних переживань відбувається за рахунок викривлених уявлень дитини про свою поведінку. Дитина є «непроникною» для будь-яких негативних оцінок дорослого. Це є одним із засобів уникнення хворобливих сумнівів щодо самооцінки.

Як зазначає В. Сухомлинський, дитина, яка пережила в ранньому дитинстві образу, несправедливість, стає хворобливо сприйнятливою до найменших проявів несправедливості, байдужості. Кожне зіткнення з образою, кривдою знов і знов ятрить дитяче серце, і дитина бачить зло навіть там, де його немає. Інакше кажучи, незадоволеність значущих для людини потреб призводить до викривленого сприйняття ставлення до неї оточуючих. Тоді дитина дедалі більше замикається в собі, протиставляючи існуючому та уявному злу те, що вона здатна протиставити, - неслухняність, упертість, різкість та брутальність, свавілля, бажання робити все наперекір вимогам дорослих, щоб нагадати про себе, заявити людям про своє право на увагу.

На спроби педагога встановити контакт такий підліток відповідає недовірою, оскільки часто він внутрішньо переконаний у ворожості до нього з боку оточуючих, у тому, що слова вчителя облудні, що той прагне його обдурити, ввести в оману, начебто приспати його пильність. Тому нерідко буває так, що навіть досвідчений, чуйний педагог не завжди може швидко ввійти в контакт зі своїм учнем, завоювати його прихильність. На піклування, доброту та ласку підліток відповідає недовірою або й брутальністю, зухвалою поведінкою. Викривлене уявлення підлітка про ставлення оточуючих до нього, закріплюючись, стає своєрідною позицією дитини, що визначає весь її подальший розвиток. Реагуючи таким чином, дитина знаходить виправдання своїй незадоволеності, вбачаючи причину своїх невдач не в особистих недоліках, а в несправедливості, недоброзичливості оточуючих людей, несприятливих обставинах, випадкових подіях і т. ін. Це призводить до невідповідності між усвідомленням підлітком своїх ставлень до себе, до інших, до власної діяльності та реальним змістом і проявом цих ставлень.

Таким чином, проявляється зворотний бік психологічного захисту: стан емоційного благополуччя психологічного комфорту забезпечується за рахунок викривлення сприйняття дійсності, ціною самооману. Захисні механізми, викривляючи реальність із метою невідкладного забезпечення благополуччя, діють без урахування довготривалої перспективи. Цілі психологічного захисту досягаються ціною дезінтеграції поведінки, виникнення особистісних новоутворень, що спотворюють нормальний перебіг процесу соціалізації і перешкоджають успішній адаптації у змінних соціальних умовах. Категорія важковиховуваних підлітків є неоднорідною. У загальній групі неповнолітніх із соціально дезадаптованою поведінкою необхідно відокремити групи дітей, що є дійсно важковиховуваними, та дітей, негативні прояви яких викликані двома іншими елементами виховного процесу - самим вихователем і характером взаємодії вихователя й виховуваного.

3. Умови, що забезпечують подолання важковиховуваності учнів

3.1 Залучення важковиховуваних учнів до різних видів діяльності

Основою корекції життєвої позиції важковиховуваних учнів є активне залучення їх до різних видів діяльності (навчально-пізнавальної, трудової, громадсько-корисної, спортивної, творчої), спілкування, де б вони змогли виявити себе з найкращого боку, показати свої знання, вміння, прагнення, тобто відчуття успіху повинно стати рушійною силою в організації виховної роботи. Це сприяє закріпленню та вихованню позитивних якостей особистості. Як зазначалося, існування протиріч між свідомістю й поведінкою пояснюється тим, що практичний досвід набувається повільніше, ніж знання про норми поведінки, тим більше - для важковиховуваних: потрібні тривалі вправи, у процесі яких вони набувають і закріплюють практичний досвід поведінки.

Вирішальна роль діяльності в перевихованні важких підлітків пояснюється тим, що в її процесі вчитель має можливість краще вивчити учня, розкрити позитивні якості особистості, а також допомогти йому об'єктивно оцінити свої дії, усвідомити недоліки. Крім того, під час діяльності тренуються позитивні якості особистості, вони спрямовуються на користь колективу, на корисні справи.

У процесі вивчення життєвої позиції важковиховуваних підлітків застосовувалось анкетування самих учнів і їхніх батьків, класних керівників, організаторів позакласної та позашкільної роботи, проводилися спостереження, цілеспрямовані бесіди, експериментальне залучення учнів до різних видів діяльності, вивчалася шкільна документація тощо. Дослідження допомогли з'ясувати розуміння важковиховуваними моральних понять, визначити позитивні і негативні якості їхньої особистості, особливості інтересів, участь у громадсько-корисній діяльності, ставлення до навчання та праці, вміння долати труднощі, виявляти ініціативу, боротися з негативними проявами в поведінці навколишніх тощо.

До яких же видів діяльності найбільше залучають важковиховуваних у школі? Класні керівники зазначають, що ці учні з більшим бажанням займаються трудовою, спортивною діяльністю, бо вона їм легше дається, вони там почувають себе впевненіше. Важче залучити їх до участі в гуртках художньої самодіяльності, тих видів діяльності, які потребують тривалих розумових зусиль. Так, серед важковиховуваних значна кількість відповідальних за збирання макулатури, членів трудового сектору (23%), фізоргів класів, членів спорт сектору, тих, що відвідують спортивні секції (43%). Певна частина важковиховуваних залучається до роботи санкомісій. Деякі важковиховувані взагалі не виявляють бажання займатися будь-яким видом громадської діяльності (8%). Відповідно і вдома вони з більшою зацікавленістю допомагають дорослим у виконанні домашніх робіт (52%), з меншим бажанням займаються приготуванням уроків (лише 16% цих учнів назвали це улюбленим заняттям), відвідують музичні, хореографічні гуртки лише 4% учнів; 24% важковиховуваних відповіли, що взагалі нічого не хочуть робити вдома і основним заняттям вважають гуляння на вулиці.

Як же виконують важковиховувані громадські доручення? Сумлінно їх виконують 16% учнів, не завжди сумлінно - 36%, несумлінно - 15%, зовсім не виконують - 33%. Самі важковиховувані трохи інакше розуміють своє ставлення до виконання громадських доручень, і їх оцінка виконання порівняно з оцінкою класних керівників значно завищена. Так, 35% важковиховуваних вважають, що виконують дані їм доручення самостійно, сумлінно, а 30%, - що навіть виявляють під час їх виконання ініціативу. І тільки 10% учнів сказали, що виконують доручення після нагадувань класного керівника. При цьому деякі важковиховувані (35%) зазначали, що вони не завжди виконують доручення, бо їм важко, вони не знають, як це робити, у них нічого не виходить, незважаючи на намагання, і тому їм потрібна допомога вчителів, батьків, товаришів.

З цього приводу В.О. Сухомлинський підкреслював, що учень робить погане не завжди тому, що його вчать робити погане, а найчастіше тому, що його не вчать робити хороше.

Таким чином, можна зробити висновок, що для важковиховуваних характерна певна пізнавальна пасивність, вони краще сприймають те, до чого не треба докладати особливих розумових зусиль, хоча і цікавляться моделюванням, конструюванням, окремими навчальними дисциплінами. Проте навчальна діяльність не стала для них основною, порівняно із звичайними дітьми вони менше читають, але більше цікавляться спортом, беруть участь у трудовій діяльності. Не завжди адекватно розуміють деякі моральні поняття, по-своєму оцінюють особливості життя і свої прагнення. Вони не можуть наполегливо, цілеспрямовано працювати, не знають як керувати своїм самовихованням, що їм робити, щоб позбутися негативних якостей.

Слід враховувати також, що залучення важковиховуваних до тих чи інших видів діяльності пов'язане з труднощами. Вони не звикли до систематичної роботи, доведення розпочатої справи до кінця, часто не знають, як виконати доручену їм справу, бо не мають практичних навичок, не впевнені у своїх силах, в основі їхніх дій часто лежать споживацькі, індивідуалістичні інтереси. Класний керівник повинен мати на увазі, що через відсутність морально-вольового зусилля вони не можуть тривалий час виконувати навіть ту роботу, яка їх цікавить.

Виховний процес повинен будуватися на позитивній основі, визначенні позитивних якостей особистості, позитивних якостей у поведінці та активізації їх у процесі залучення до різних видів діяльності. Види діяльності, до який залучають важковиховуваних, за своєю цікавістю, змістом повинні протистояти тим зв'язкам, які складаються в підлітка в неформальних групах з негативною спрямованістю, інакше він намагатиметься позбутися своїх обов'язків, повернутися у несприятливу мікросферу. На цьому особливо наголошував В.О. Сухомлинський. Він підкреслював, що моральні сили для подолання своїх негативних якостей, у тому числі й неуспішності, дитина бере в своїх успіхах, і якраз у тій діяльності, де може найкраще виявити себе, розкрити свої духовні сили. Тож завдання педагога полягає в тому, щоб побачити в кожному учневі все найкраще і розвивати його.

Важливість громадських доручень для важковиховуваних полягає в тому, що вони вимагають від підлітків постійної роботи над собою, розширення світогляду, збільшення обсягу знань тощо. А це позитивно позначається на розвитку їхньої пізнавальної активності. Успішне виконання дорученої справи обов'язково повинні відзначити класний керівник, учнівський комітет, бо без стимулювання позитивних дій, вчинків не буде активності.

Як показує практика, залучення важковиховуваних до активної спортивної діяльності успішне у виховному плані тоді, коли в основу береться не фізичне, а моральне виховання, активний вплив на моральні якості особистості, з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. Особливо важливий у цьому плані початковий етап роботи з ними, який повинен поєднувати навчально-тренувальні заняття з комплексом цілеспрямованих педагогічно доцільних впливів (групові та індивідуальні бесіди, особистий приклад тренера, систематичний контроль за поведінкою, додержання етичних норм у процесі спортивної діяльності та ін.).

Отже, корекційна робота передбачає насамперед індивідуальний підхід, глибоке знання індивідуальних особливостей важковиховуваних. Виходячи з індивідуально-психологічних особливостей, позитивних якостей особистості учня, класний керівник залучає його до тих чи інших видів діяльності, додержуючи принципів помірного дозування, поступового ускладнення, систематичного поетапного контролю, необхідної кількості заохочень.



3.2 Врахування індивідуально-психологічних особливостей важковиховуваних підлітків

Ефективність роботи з важковиховуваними підлітками залежить від раціонального добору методів та засобів виховного впливу на кожну особу. Численні спостереження свідчать, що в педагогічних колективах, де виховна робота будується без урахування індивідуальних особливостей, успіху вона не приносить.

Індивідуальний підхід передбачає, по-перше, глибоке, на науковій основі, вивчення особистості кожного важковиховуваного учня, причому не просто фіксацію тих чи інших якостей особистості, а виявлення її позитивних потенціальних можливостей і на цій основі складання соціально-психологічної характеристики. По-друге, на основі цієї характеристики педагог розробляє індивідуальну програму виховання учня, добирає найефективніші засоби й методи індивідуального впливу на нього. По-третє, сам процес виховної роботи ґрунтується на залученні важковиховуваного учня до різних видів діяльності (трудової, громадсько-корисної, творчої, спортивної тощо), в яких він може найкраще виявити себе, зіставити моральні устої й вимоги суспільства зі своєю поведінкою.

Початковим етапом індивідуального підходу є глибоке, на науковій основі, вивчення особистості важковиховуваного учня. Наступні етапи роботи потребують від педагога великої методичної майстерності, вміння використовувати одержані в процесі вивчення особистості учня дані у виховній роботі з ним. Виховання й перевиховання важковиховуваних стають більш ефективними, якщо вони здійснюються на високому науковому й методичному рівні.

Крім того, вся наступна навчально-виховна робота з цими учнями проводиться з урахуванням їхніх індивідуально-психологічних можливостей. Лише поступово, долаючи елементи педагогічної занедбаності, вчитель підтягує важковиховуваного учня до рівня загальних вимог. Проте до цього веде довгий шлях індивідуально дозованих завдань і вимог, зорієнтованих на можливості учня.

Початковий етап роботи з важковиховуваним учнем передбачає встановлення класним керівником контакту з ним, вивчення його особистості з метою виявлення потенційних можливостей, позитивних якостей, які стануть на наступному етапі роботи основою для побудови роботи з перевиховання.

Особливу увагу слід звернути класному керівникові на методику проведення бесід з учнями та їхніми батьками. Правильна організація бесід, ретельно продумані запитання, педагогічний такт, створення атмосфери доброзичливості, довіри допоможуть глибше пізнати учня та умови його сімейного виховання. Нетактовні запитання, приниження гідності учня, підозра і недоброзичливість з боку вчителя гарних наслідків не дадуть.

Безперечно, вивчення учня - тривала і трудомістка справа, але без неї буде недосконалою наступна виховна робота. Вивчення індивідуальних особливостей дітей допомагає класним керівникам зрозуміти причини виникнення важковиховуваності, правильно оцінити ділові та комунікативні якості учня, виділити ті риси його особистості, які стануть основою під час складання програми виховної роботи з ним, допоможуть обрати найоптимальніші засоби впливу на кожного.

...