"Школа сердечності" у педагогічній концепції В.О. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Кардинальні зміни в національній системі освіти призвели до вирішення її концептуальних завдань, зокрема «побудови ефективної системи національного виховання на засадах загальнолюдських, полікультурних, громадянських цінностей, забезпечення морально-духовного, культурного розвитку дитини, формування соціальнозрілої творчої особистості, громадянина України» [2]. О.Я. Савченко наголошує на тому, що навчально-виховний процес повинен базуватися на засадах глибокої поваги до особистості дитини з урахуванням особливостей індивідуального розвитку, ставленні до неї як до свідомого відповідального суб'єкта навчально-виховної взаємодії, передбачати формування цілісної особистості, яка усвідомлює свою гідність і поважає інших людей [3]. На жаль, на сучасному етапі такі моральноетичні норми, як здатність співчувати, поважати інших, творити добро, безкорисливо дбати про довколишнє, все менше проявляються в житті підростаючого покоління, більшість яких не звертає уваги на ті складні процеси, що відбуваються в довкіллі й соціумі. Отже, в умовах сьогодення одним із пріоритетних освітніх завдань є виховання дитини в дусі духовних і загальнолюдських цінностей з перших років її життя.

У центрі педагогічної концепції В.О. Сухомлинського постає дитина як суб'єкт і мета виховання, у своїх працях учений наголошував на самоініціативності й самонеповторності кожної естетично й морально-духовно розвиненої особистості, для якої необхідне пізнання людини, проникнення розумом і серцем у духовний світ, у благородні, високі думки й почуття інших людей [4]. Поважне ставлення до людської гідності, людської особистості вихованця є, на глибоке переконання науковця, найважливішим педагогічним інструментом, оскільки дає змогу зберегти всі гарні людські якості, що були закладені в дитини від народження доброту, людяність, невгамовність, і не дає змоги розвинутися поганим властивостям безвольній і мовчазній покірності, безсердечності, жорстокості. Саме тому значне місце в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського належить питанню щодо засвоєння дитиною загальнолюдських норм і цінностей моралі. Виховання в молодшому віці від 6 до 10 років В.О. Сухомлинський називав школою сердечності: «Наші педагоги намагаються виховати в кожної дитини цього віку сердечну чуйність до навколишнього, до всього, що створює людина, що служить їй, і, звичайно, насамперед до самої людини. Це починається з дитячої турботи про творення краси. Усе прекрасне несе в собі чудодійну виховну силу. І важливо, щоб творення краси і творення добра зливалися в дітей в єдиний акт» [7]. педагогічний сухомлинський гідність

Словник сучасної української мови витлумачує сердечність із декількох значень, зокрема пов'язаний із почуттями, настроями, переживаннями людини; добрий, чуйний (про людину та її вдачу); вірний, відданий (про друга, дружину і т. ін.); сповнений доброзичливості, душевності, чуйності; задушевний; щирий, непідробний. У сполученнях зі словами вітання, привіт, поздоровлення, подяка, спасибі і т. ін. уживається переважно у листах, текстах привітань і т.ін. для вияву прихильного ставлення до когось. Який зворушує, розчулює (про пісню, мелодію і т. ін.) [1, 1308].

Своє розуміння сердечності В.О. Сухомлинський розкриває таким чином: «одухотворювати кожне дитяче серце благородним людським бажанням принести радість, щастя, благополуччя, добро, спокій іншій людині. Збудити високе бажання, надихнути ним вчинок це, мабуть, одна з найтонших і найскладніших речей у вихованні. Це й є моральна школа справжньої любові до людини школа виховання глибокої чуйності до її внутрішнього духовного світу, школа готовності віддати свої сили своєї душі в ім'я того, щоб ближньому було добре» [5]. Учений наголошував на тому, що з перших днів свідомого життя маленької людини треба пам'ятати, що вона стане не тільки творцем матеріальних і духовних цінностей, а сином старих батьків, чоловіком, батьком [7]. Упродовж своєї багаторічної практики В.О. Сухомлинський вчив дитину жаліти, співчувати, допомагати одноліткам, батькам, людям похилого віку не епізодично, а допомагати завжди і робити це від щирого серця. Особливо наголошував на такій якості сердечності, як співпереживання, яке, за його словами, полягає в тому, що дитина не може жити без людини, сумління вимагає від неї віддати сили своєї душі іншій людині: «я завжди добивався, щоб у духовне життя колективу ввійшла людина з її горем і радощами, щоб турбота про людину стала найбільшою потребою вихованців» [4]. Учений стверджував, що необхідно поступово виховувати в дітей розуміння добра і зла, почуття любові та обов'язку перед рідними, однолітками, самим собою та перед Батьківщиною, адже в дітей яскраво проявляються такі почуття, як прихильність до ближніх, співчуття, жаль, чуйність, чутливість до горя, співпереживання. Діти цього віку, на твердження В.О. Сухомлинського, здатні усвідомити благородство безкорисливості: безкорисливий вчинок найбільше зрозумілий їм своєю наочністю, виразністю, безпосереднім зв'язком з особистими інтересами. Уже e віці 4-6 років діти відчувають душевне задоволення, віддаючи свою матеріальну цінність тим, кому вони симпатизують [4].

Вагомого значення в умовах сьогодення набувають загальнолюдські норми моральності, що були покладені в основу ідеального образу людини, яку В.О. Сухомлинський називав «справжньою», найважливішими рисами якої, зокрема є такі: потреба людини в людині як у носієві духовних цінностей; виникнення, розвиток цієї потреби на основі духовної спільності людей, їх прагнення до володіння духовними цінностями; активне ставлення до добра і зла, уміння не тільки бачити добро і зло, а й близько брати до серця все, що відбувається навколо; почуття людської гідності повага до самого себе, уміння дорожити своєю особистою честю, своїм ім'ям [5].

Азбука виховання сердечності, людяності, доброти полягає насамперед у тому, щоб дитина, віддаючи тепло своєї душі іншим людям, знаходила в цьому особисту радість. Достатньо обґрунтованим є твердження В.О. Сухомлинського, що головне в цій найтоншій сфері виховної роботи є переживання дитиною горя, турбот, страждань іншої людини, особисте піклування про долю того, хто потребує допомоги, співчуття: «з малих років ми пробуджуємо в дитини біль душі, коли вона бачить щось у житті не таким, яким воно повинно бути. Це почуття збуджує гаряче прагнення утверджувати красу життя, боротися проти несправедливості. Виражається це прагнення передусім у ставленні людини до речей і через речі до людини, оскільки в речах олюднюється праця, втілюється майстерність, працьовитість, моральна гідність людини (наприклад, дбайливе ставлення до дерев, квітів, інструментів). Але це тільки початок утвердження ідеї справедливості. Вищим ступенем цього процесу є спонукання до вчинків, які виражають безпосереднє ставлення до людей, до громадських інтересів» [4]. Цінними в цьому аспекті є поради вченого щодо використання дітьми ввічливих слів: привітання, побажання, вибачення, подяки, адже, на його думку, в цих словах, що стали формулою людських взаємовідносин із давніх часів, виражається наше ставлення до зробленого для нас добра, наші побажання, щоб добрій людині завжди було супутником добро: «справа не стільки в тому, щоб уміти сказати ці слова в потрібний момент, скільки в сердечній чуйності, в умінні відповідати на добро порухом своєї душі» [5].

Особливої уваги заслуговують також думки вченого щодо виховання дитини, її сердечності в родині, батьків, яких Василь Олександрович образно називав «майстрами-скульпторами», адже з самого народження дитина находиться під впливом батьків, дії та вчинки яких справляють на неї сильне враження: «як у краплі води відбивається сонце так у дітях відбивається моральна чистота матері й батька» [4]. У працях ученого знаходимо рекомендації для батьків, як практично створити умови для такого самопрояву дитини, щоб вона завжди, коли це треба, виявила своє співчуття, когось пожаліла, когось приголубила, когось захистила, про когось турбувалася, комусь віддавала своє серце, за чимось горювала, через щось перестраждала. В.О. Сухомлинський прагнув того, щоб у материнській школі в дитини виховувалося ніжне, чутливе, чуйне серце. Щоб дитина пізнавала довкілля не тільки розумом, а й серцем [5].

Отже, як бачимо, саме чутливість, чуйність, справедливість, співпереживання, піклування, безкорисливість, терпимість, людяність є тією системою почуттів, які в єдності Василь Олександрович Сухомлинський визначив як сердечність, без якої, на його думку, людина не може стати особистістю й не зможе зайняти гідного місця в суспільстві.

У руслі рекомендацій і порад В.О. Сухомлинського нами було проведене експериментальне дослідження щодо виховання сердечності в дітей старшого дошкільного віку. Одним із засобів було обрано усну народну творчість. Народна мудрість стала одним із найважливіших джерел педагогічної творчості В.О. Сухомлинського, оскільки він уважав її основою національного виховання. Педагог наголошував на тому, що слово і є саме тим інструментом, за допомогою якого можна навчити дітей умінню бачити в людських очах найтонші відтінки переживань: горе, тривогу, образу, відчай, сум, безнадію, самотність. Це підтверджують і дослідження вчених (О.В. Запорожець, Н.С. Карпинська, Л.О. Таллер, К.Д. Ушинський), в яких зазначено, що художній твір впливає насамперед на почуття слухача, а вже потім на його свідомість, мораль твору пізнається дітьми саме почуттями. Саме у співчутті й співпереживанні проявляється активне прийняття дитини позиції автора, його почуттів.

Насамперед до кожної теми було дібрано фольклорні й художні твори, наприклад, до теми «Співчуття» казка «Зайчикова хатка», оповідання В. О. Сухомлинського: «Як Сергійко навчився жаліти», «Хай я буду Ваша, бабусю...», «Чом дідусь такий добрий сьогодні», «Як хлопці мед з'їли», «Бабусин борщ», «Лялька під дощем», «Хлопчик хотів приголубити сніжинку», «Сиві волосинки»; оповідання інших авторів: М. Пономаренко «Подарунок», О. Буцень «Горобчик», М. Магера «Добра дівчинка», Є. Ярошинська «Найбільший скарб», І. Нечуй-Левицький «Ягня», вірші: Р. Завадович «Батенькові привітання», М. Підгірянка «Діти й ластівка», В. Багірова «Мій дідусь», К. Перелісна «Молитва», Г. Чубач «Слимачок», Б. Грінченко «Зорі»; прислів'я та приказки: «У кого є злість, той своє серце їсть», «Будеш супутником доброї людини поможе тобі за всякої днини», «По щедрості руки видно, яке серце», «Гостре словечко коле сердечко», «Тій людині пошана, яка для інших живе», «Хто любить лише себе, того люди не люблять», «Хто людей не поважає, сам поваги не має» та ін.

Було розроблено тематичний словничок до теми «Співчуття»: співчуття, жалощі, милосердя, сердечність, великодушність, чуйність; добродіяти, підтримувати, зараджувати, співчувати, співпереживати, вболівати, жаліти, змилосердитися, зжалитися, змилуватися, заспокоїти, вдовольнити, допомогти, виручити, підтримати; співчутливий, сердечний, доброзичний, прихильний, жалісний, милосердний, душевний, великодушний. Ці слова поступово вводились у словник дітей на заняттях із різних розділів програми. Проілюструємо прикладом заняття з художньої літератури.

Заняття «Сестри-чарівниці».

Мета: ознайомити дітей із сутністю морально-етичних категорій «співчуття» і «повага»; виховувати у дітей співчуття і повагу до старших, збагатити словник дітей прислів'ями.

Словник: співчуття, співчувати, співпереживати, сердечний, чуйність, піклування, повага, поважати.

Матеріал: ляльки принцеса Доброслава, сестри-феї Повага і Співчуття, їхня хатинка, оповідання В. О. Сухомлинського «Хай я буду Ваша, бабусю.», прислів'я: «Дітки плачуть, а в матері серце болить», «Хто людей не поважає, сам поваги не має», «Тій людині пошана, яка для інших живе».

Хід заняття: Вихователь повідомляє дітям, що до них на гостини завітала принцеса Доброслава, якій діти допомогли звільнитися від злої чаклунки (Діти вітаються з принцесою). Діти, сьогодні Доброслава чомусь засмучена. Давайте запитаймо її, що з нею трапилося? Хто її засмутив? (Діти запитують). Доброслава: «Діти, послухайте: до нас у гості приїхала бабуся, вона стомилася й лягла спочити, а Наталочка (сусідська дівчинка) прийшла з дошкільного закладу, мама купила їй новий візок для ляльок, от Наталка й бігала з ним, гралася, галасувала. Мама зробила їй зауваження, але та не зважила на нього і, зрештою, розбудила бабусю. «Як тобі не соромно, бабуся ж старенька, спочивала, а ти її розбудила» сказала мама. Але Наталка навіть не звернула уваги». Діти, скажіть, як ставилась Наталка до бабусі? Як чинять люди, коли співчувають один одному? (Відповіді дітей). Так, діти, Наталочка не правильно вчинила зі своєю бабусею, адже бабуся старенька, була стомлена, тому й Наталці треба було чуйно поставитися до своєї рідненької бабусі. А тепер я хочу вам розповісти ще одну історію, про дівчинку Марійку і її сусідку стареньку бабусю, а потім ви мені розкажете, чи правильно поводилась Марійка? (Вихователь розповідає оповідання В. О. Сухомлинського «Хай я буду Ваша, бабусю...»). Після розповіді проводиться бесіда: Діти, якою була бабуся? (добра, старенька, ласкава, радісна, самотня). Діти, а як ви зрозуміли, що вона самотня? Як про це сказано в тексті (одна я, однісінька.; у неї немає нікогонікогісінько). Чи співчувала Марійка бабусі? Як вона ставилась до неї? (віталася з бабусею щоранку, сиділа трохи з нею на подвір'ї, слухала її казку, цілувала її старечу, зморщену щоку, не забувала про бабусю, сама запропонувала бути бабусиною, щоб їй не було самотньо). Діти, як ви вважаєте, чи правильно робила Марійка, що співчувала бабусиній самотності? Що можна сказати про Марійку? (вона добра, ласкава, сердечно ставиться до стареньких). А як ви піклуєтесь про своїх бабусь? (відповіді дітей).

Діти, Доброслава хоче познайомити вас із своїми сестрами (показує ляльок). Це дві сестри-феї Повага і Співчуття. Діти, співчуття, це найкраще у світі почуття: наприклад, коли ви плачете, у вас щось болить, то батьки вам співчувають. У народі про співчуття кажуть: «Дітки плачуть, а в матері серце болить». Або ось зараз ми з вами співчуваємо бідній принцесі, що вона засмучена вчинком дівчинки Наталки. І про Марійку ви дізналися, що вона вміє співчувати, поважати стареньких, самотніх бабусь. Про таких людей кажуть, що в них добре, чуйне серце, або добра душа, вони сердечно дбають про тих, хто потребує допомоги. Це можуть бути і ваші батьки, і бабусі, і дідусі, і рослини, і тварини. Особливо треба співчувати тим, хто потрапив у біду.

А це, діти, лялька Повага, вона нас поважає за сміливість, за те, що погодилися допомогти визволити принцесу це гідний вчинок, що вартий поваги. Повага це добре, чемне, шановне ставлення до людини, коли визнають її хороші якості і всіляко висловлюють їй своє хороше ставлення. Діти, а як ви поважаєте своїх рідних? (Діти відповідають). Так, діти, поважати треба всіх людей, особливо старших: батьків, дідуся, бабусю, вихователів та інших дорослих. Людині, яку поважають, треба казати «Ви». Колись на Україні до батьків зверталися на «Ви». Якщо людину поважають, значить, це хороша людина. Про повагу є таке прислів'я: «Хто людей не поважає, сам поваги не має». (Діти вивчають прислів'я). А ще «Тій людині пошана, яка для інших живе», адже пошана, це те саме, що й повага до близьких нам людей, наших батьків, за їхню турботу і любов до нас.

Проводиться гра «Сім гномів» (на закріплення знань дітей про морально-етичні категорії «співчуття» і «повага»): сім гномиків розповідають про свої добрі вчинки, а діти вгадують, якщо це прояв співчуття, то піднімають жовту зіроньку, за повагу червону.

Наприкінці заняття діти повторюють вивчені на занятті прислів'я про співчуття і повагу.

Зазначимо, що неабияке значення в повноцінному розвитку дитини В.О. Сухомлинський надавав грі, яку вважав вагомим стимулом дитячого інтересу до довколишнього. Тому в різних видах діяльності активно проводилися різноманітні ігри: ігри-драматизації за фольклорними текстами «Прилетіли журавлики», «Ой ходила журавочка», «Біжить зайчик дорогою»; ігри-театралізації «Допоможемо зайчику» (за мотивами української народної казки «Зайчикова хатка»), «Не покидай своїх» (за мотивами української народної казки «Кривенька качечка»), «Турбота про Мороза» (за мотивами народної казки «Морозко»); дидактичні ігри: «Сердечна ластівка», «За і проти», «Скажи ввічливе слово!», «Закінчи приказку, прислів'я», «Радість чи смуток?», «Скромники і хвальки», дидактичні етюди: «Мої почуття», «Небайдужа квітка», «Різні люди»; дидактичні вправи: «Який це герой?», «Насіння сердечності», «Щирі слова», «Ввічливі слова», які були спрямовані на розвиток немовних засобів виразності, здатності піклуватися про інших, турбуватися про молодших, уміння співчувати героям художнього твору. Активно застосовувалися в дослідженні розвивальні діалогові технології: ситуативний діалог (дитині пропонувалося створити діалог у ситуації «Зустріч з другом», «Допомога у лікуванні подруги», в процесі яких діти набували практичних навичок щодо самостійного прийняття рішень, використання різноманітних способів прояву співчутливості до іншого, його емоційного стану), діалог-дискусія (вчили дітей толерантно вислуховувати думку іншої дитини), діалогсценарій (дитині пропонувалося обрати з художнього тексту певного героя й замінити його фрази, дії, вчинки).

Як наголошував В.О. Сухомлинський, процес пізнання світу був би тільки нагромадженням думок дорослого у голові дитини, перетворенням її в комору знань, якби педагоги не прагнули до того, щоб слово в голові і серці дитини стало активною силою. Дитина буває байдужою до слів дорослого, нічим її не зворушиш, не запалиш в очах вогника жадоби пізнання. Це буває тоді, пише вчений, коли дитина стає несприйнятливою до слова, якщо слово не живе в її душі як засіб творчості, якщо вона тільки заучує, засвоює чужі думки і не творить своїх думок, не виражає їх словом. Вклавши у свідомість дитини живе трепетне слово, треба дбати про те, щоб воно не перетворилося на засушену квітку, а вилетіло, як із гніздечка, співучою пташкою, раділо красі довкілля [7]. Саме тому виховання сердечності у старших дошкільників продовжувалось і на заняттях із розвитку рідного мовлення, де дітям пропонувалося скласти творчі розповіді на основі фольклорних чи художніх творів. Проілюструємо прикладом.

Фрагмент заняття з розвитку мовлення. Зв'язне мовлення. Складання творчих розповідей.

Мета: вчити дітей складати творчі розповіді, пригадувати і доречно використовувати у своїх розповідях прислів'я, приказки й інші твори морально-етичної спрямованості.

Хід заняття: Дітям пропонується скласти творчі розповіді з тем:

Тема 1. Мій сердечний друг (подруга).

Тема 2. Як я піклуюся про свою бабусю (дідуся).

Тема 3. Як я співчуваю хворому другу (подрузі).

На початку кожного заняття з дітьми проводилась бесіда за темою розповіді, потім педагог пропонував план, прислів'я або інші фольклорні твори й опорні слова до теми, давав зразок, відповідно до них діти складали розповідь.

Наприклад, до теми: «Мій сердечний друг (подруга).

План: 1) Як я познайомився з моїм другом; 2) як ми товаришуємо; 3) добрий вчинок мого друга; 4) побажання моєму другові.

Прислів'я та приказки: Не той друг, що лащиться, а той, що печалиться. Не залишай друга в біді. Не радій чужому горю. Ми з тобою як риба з водою. Над товаришем не смійся, бо над собою заплачеш. Сонце зігріває повітря, друг душу.

Опорні слова: друг, найкращий, сердечний, люб'язний, дякувати, запрошувати, гратися, веселитися; ввічливо, весело, чемно, обережно, скромно; добре серце; доброго здоров'ячка.

Уся багатогранна творча спадщина видатного педагога В.О. Сухомлинського переконливо доводить, що заняття в «школі сердечності» мають великі можливості для виховання чутливої, щирої, емоційно-піднесеної, сердечної особистості дитини і цей процес, на думку вченого, необхідно починати ще з дитинства, адже саме в цей час закладається фундамент морально-духовного розвитку дитини. Ученим створено авторську систему виховання сердечності в підростаючого покоління, засобами якої є краса, людяність, доброта, чуйність, радість; слово; приклад педагогів, материнська, батьківська школа; повчання та ін. Потребує подальшого вивчення питання щодо ролі вихователя у формуванні моральнодуховної особистості дитини дошкільного віку в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського.

Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) /Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. -- К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. -- 1736 с.; іл.

2. Матеріали 111 всеукраїнського з'їзду працівників освіти / Київ, Чернівці: Букрек, 2011. -- 400 с.

3. Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової освіти / Олександра Яківна Савченко. -- К.: СПД «Цудзинович Т.І.», 2007. -- 204 с.

4. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. -- Т. 1. -- К.: «Рад.школа», 1976. -- 654 с.

5. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. -- Т. 2. -- К.: «Рад.школа», 1976. -- 670 с.

6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. -- Т. 4. -- К.: «Рад.школа», 1976. -- 640 с.

7. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. -- Т. 5. Статті. -- К.: «Рад.школа», 1977. -- 639 с.

Размещено на Allbest.ru