Духовний розвиток особистості дітей і молоді засобами християнського виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Духовний розвиток особистості дітей і молоді засобами християнського виховання

Серед актуальних проблем духовного виховання дітей особливе місце займають питання узгодження зусиль державних і недержавних соціальних інститутів, в яких здійснюється цілеспрямований соціально-виховний вплив на зростаюче покоління. Однією із соціально - виховних структур, що впливає на духовний розвиток особистості, є релігійні традиції. Це унікальний, створений суспільством соціальний інститут виховання на добровільних засадах, в якому реалізується моральне і духовне оздоровлення соціально - виховного мікросередовища, де росте та розвивається дитина.

Проблема формування християнських цінностей і традицій у дітей та молоді постає особливо гостро в наш час, коли перше місце у суспільстві займають цінності матеріальні та аморальні, які диктують свої правила в житті та поведінці людей. І тому, «цінності» нашого часу змінюють відношення до вічних, християнських, від яких дійсно залежить доля і життя людей.

У дослідженні ми спиралися на опрацювання вчених із проблем теорії і практики соціального виховання дітей в умовах різних соціально-виховних інститутів: І. Беха, О. Безпалько, А. Бойко, Р. Вайноли, І. Звєрєвої, А. Капської, Н. Лавриченко, А. Макаренка, Л. Міщик, А. Мудрика, І. Пєши, В. Сухомлинського та ін. Основою для вивчення проблеми духовного розвитку школярів стали праці вітчизняних і зарубіжних науковців: Л. Бондар, Г. Ващенка, Л. Виготського, С. Киричука, Л. Кольберга, О. Кононко, Д. Леонтьєва, А. Маслоу, С. Мей, М. Монтессорі, Ж. Петрочко, Е. Помиткіна, К. Роджерса та ін.

Зміст, форми й умови розвитку особистості на основі християнських традицій ґрунтовно розкриваються у працях О. Джексон, О. Жукової, Н. Коляди; проблеми формування культури спілкування в учнів сучасних недільних релігійних шкіл висвітлено у дослідженнях психологів О. Гуменюк, В. Москаленко. До розкриття завдань релігійного виховання дітей, втілення принципів гуманізму освіти зверталися В. Андрущенко, П. Кононенко, Д. Пащенко, Ю. Руденко. Водночас соціально-педагогічні дослідження процесу формування християнських цінностей дітей і молоді в умовах функціонування проводились недостатньо.

Необхідність вивчення проблеми формування християнських цінностей та духовного розвитку особистості школярів зумовлена поширенням таких асоціальних та аморальних явищ, які мають місце в дитячому середовищі в сучасному житті, а саме: зростання випадків дитячої жорстокості та агресії, дитячої злочинності та проституції, злодійства та бродяжництва, дитячий алкоголізм та набуття інших шкідливих звичок, приниження дітьми один одного, обмани, порушення шкільної дисципліни, непослух та зневага до батьків, нешанобливе ставлення до педагогів та старших людей.

Виходячи з цього, метою нашої статті є дослідити вплив християнських традицій виховання на процес духовного розвитку особистості, для того, щоб дослідити сутність і зміст такого впливу.

На даний час досить важливим питанням постає християнська освіта школярів та її вплив на духовний розвиток особистості учнів.

Стосовно даного питання існує безліч думок і протиріч.

Якщо звернутися в минуле, то ми побачимо, що одним із напрямків культурницької діяльності Православної Церкви в Україні була її освітня діяльність. Вона проявлялась, перш за все, у створені великої кількості освітніх закладів. Саме школи граматики, церковнопарафіяльні школи, бурси та духовні семінарії у свій час відкрили шлях у світ знань для більшості незаможних українців. Ці перші школи формували й церковний соціум, в якому учні формувались як християнська особистість. З відокремленням Церкви від школи був втрачений спадок православної педагогіки, оскільки

християнська може творитись виключно у євхаристичній громаді. Роки безбожницького насилля в системі радянської освіти цьому не найкращий приклад: ніяка радянська

громадська обрядовість не змогла замінити Богом дані таїнства та обряди, тому із відновленням державності України народ знову повернувся до первісного джерела своєї духовності - Церкви [2].

Сьогодні вчені змушені визнати той факт, що з давніх-давен освіта і виховання підростаючого покоління були і є сферою суспільного буття, де інтереси держави і церкви переплітаються. Щоправда, вони і надалі вимагають забезпечити неухильне виконання законодавчих актів України, котрі передбачають відокремлення школи від церкви.

Деякі дослідники зазначають, що релігійна свідомість є основним елементом і стрижнем релігійної системи. Релігійна свідомість - це система (сукупність) певних релігійних ідей, уявлень, міркувань, аргументів, концепцій, сенсом яких є здебільшого віра в надприродне.

Віра в надприродне є визначальним чинником релігійної свідомості більшості розвинутих релігій. Більшості, але не всіх, оскільки, наприклад, у буддизмі відсутня «віра у надприродне». Інтегративною рисою й невід'ємною ознакою релігійної свідомості є релігійна віра, що бездоказово свідчить про істинність релігійного вчення. Релігійна віра надає життєдайної сили всьому релігійному комплексу. Вона зумовлює також своєрідність шляху до Бога, що властивий певному віровченню.

Релігійна свідомість має два рівні: теоретичний (концептуальний) та буденний.

Теоретичний рівень включає в себе:

- упорядковане вчення про Бога (богів), світ, природу, людину, суспільство;

- релігійно-етичні, релігійно-естетичні,

релігійно-політичні, релігійно-правові,

релігійно-етнічні концепції.

Визначальним чинником на цьому рівні є перша складова - систематизоване й кодифіковане віровчення (релігійні тексти) або Святе Письмо, наприклад Тора в іудеїв, Біблія у християн, Коран у мусульман. Святе Письмо є основою теоретичного рівня релігійної свідомості. Воно визначає зміст і сутність церковно-богословських доктрин, є невід'ємним компонентом свідомості віруючого.

Релігійній свідомості теоретичного рівня властиві:

- символізм - релігійні уявлення втілюються у знаки, символи, наприклад у предмети культу, ритуальні дії, релігійну лексику. Серед релігійних символів є ті, які репрезентують певну релігію: хрест - символ християнства, чакра - символ буддизму, півмісяць - символ ісламу тощо. Існують також символи певних конфесії, общин, окремих персонажів;

- алегоричність - умовна форма висловлювання, вираження абстрактних понять у наочних образах, які потребують іншого, відмінного від буквального, розуміння. Наприклад, Христос іде по воді до своїх учнів, миттєво зцілює тяжко хвору жінку, п'ятьма хлібинами втамовує голод цілого народу тощо. Ці оповідання передають надію, що незгоди можна подолати навіть тоді, коли хиткий грунт утікає з-під ніг, що любов і людяність здолають будь-яке зло;

- діалогічність - можливість внутрішнього спілкування з Богом. Діалог реалізується під час молитви, богослужіння, медитації, за допомогою усної чи писемної мови, яка створює ефект розмови «Я» з Богом, Бога з «Я». Прикладом є слова Господньої молитви у християнстві: «Отче наш, шо єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам на сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки» (Мт. 6:9-13).

Буденний рівень релігійної свідомості охоплює сукупність понять, уявлень, стереотипів, настроїв, почуттів, звичок і традицій, пов'язаних із вірою в надприродне. Їх зміст безпосередньо відображає умови життя людей. Така свідомість не є чимось цільним, систематизованим. Вона має фрагментарний вигляд: є набором розрізнених елементів, що сформувалися не внаслідок проникнення в сутність об'єктів вірування, а як результат зовнішнього, поверхневого, некритичного сприйняття дійсності. Попри наявність раціональних та вольових елементів, тут домінують усе ж емоції - почуття, настрої, афекти тощо. Така свідомість здебільшого потребує наочно - образних форм.

Релігійна свідомість не може існувати поза релігійними емоціями. Адже вже сама віра людини глибоко ірраціональна. Віруючий любить і радіє, благоговіє і сподівається, має надію і переживає страх, відчай, скорботу, заспокоєння, розлучення тощо. Найсильнішими серед релігійних почуттів є любов, милосердна, любов, що не заздрить, не возвеличується, не прагне до гніву, не думає про лихе, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе переносить, сподівається всього, усе терпить.

Переживання любові є ставленням не лише людини до Бога, а й Бога до людини, «бо від Бога любов…і хто перебуває в любові, перебуває той у Бозі, і в нім Бог перебуває» (Ів. 4:7, 16).

Як бачимо релігійна свідомість є невід'ємною частиною сприйняття та розуміння релігії. Питання постає в тому на якому рівні кожен з нас нею володіє або в якій мірі вона у кожної людини розвинена.

Формування релігійності свідомості відбувається змалечку, але має свої особливості. Як бачимо із зазначеного вище, визначальним чинником формування релігійної свідомості є читання Святого Писання. Для того, щоб дитині пізнати Бога їй потрібно почути або прочитати про нього. Ми з дитинства всі пам'ятаємо як нам батьки розповідали, що на небі живе Бог; для того, щоб ми були слухняними вони казали, що «Господь спостерігає за тобою і бачить твої вчинки», а коли на небі спалахували блискавки говорили, що то Бог свариться. Саме в такій формі закладався фундамент розвитку релігійної свідомості дитини.

У початкових та старших класах на уроках читання та літератури ознайомлюються з найголовнішими подіями, які записані в Біблії.

Що ж до співвідношення освіти і релігії, то нині це питання є досить актуальним, складним і суперечливим, бо у суспільному і духовному житті останнім часом актуалізувався релігійний чинник і дедалі більшого значення набуває дискусія стосовно діяльності та впровадження певних форм та елементів релігійної освіти у світських навчальних закладах. Тому вивчення стану релігійної і релігієзнавчої освіти є досить актуальним, оскільки це надає змогу окреслити її можливості та значення для нашого суспільства, а також її вплив на розвиток та трансформацію релігійної свідомості населення. Суспільний досвід показує, що рано чи пізно людська свідомість намагається розкрити таємниці свого існування, надприродних явищ, і тоді свідомість виходить дещо на абстрактний рівень відображення дійсності, коли її можна назвати релігійною, тому що намагається усвідомити досить глибинні істини, які лежать в основі світових релігій і вчень. Одночасно зростає роль в цьому процесі світської освіти, яка допомагає глибинному формуванню і розвитку духовності особистості. Знання, набуті під час освітнього процесу, допомагають людині розкрити свій творчий потенціал, долучитися до культурних традицій та духовних цінностей, формувати науковий світогляд про навколишній світ. У освіченої людини релігійна свідомість формується і розвивається під впливом гармонійного поєднання наукового знання з релігійним. Такою свідомістю важче маніпулювати, бо людина уже має певні переконання стосовно тих чи інших явищ. Освіта розширює релігійну свідомість, піднімає її на вищий рівень, тому людина може розглядати своє релігійне «бачення» не тільки з точки зору релігії, яку сповідує, а й використовувати наукові знання у пізнанні Бога, сенсу буття, будови Всесвіту, розвитку законів природи. Знання позбавляють освічену людину від забобонів, страху перед силами природи, роблять її цілісною особистістю, в якій органічно поєднуються знання про світ з творчою діяльністю, що на сьогодні в повсякденному житті так необхідно. Дані соціологічних досліджень показують, що високий рівень освіти впливає на рівень релігійності. При цьому було виявлено, що найвищий рівень релігійності у людей з початковою або неповною середньою освітою, а саме 70%, а найнижчий - у людей з вищою та незакінченою вищою освітою і становить приблизно 53%.

Останнім часом особливо інтенсивно релігійні організації намагаються долучитися та впливати на освітню сферу України. Церковні діячі намагаються відновити просвітницьку роботу через навчально - виховну діяльність, використовуючи найрізноманітніші освітні форми. Вони вважають, що саме церква має стати нормою суспільного світогляду, побудованого на духовних цінностях та моральних орієнтирах, і намагаються співпрацювати з світськими освітніми установами та громадськістю. Яскравий цьому приклад - суперечки про введення в систему шкільної освіти предмета християнської етики. Враховуючи поліконфесійність українського суспільства і водночас домінування в ньому християнських віросповідань, зокрема православ'я, а також секулярний світський характер держави ставлять перед освітянами деякі проблеми щодо форм викладення християнської етики в школі. Але при цьому важливим моментом є те, як врахувати інтереси всіх і кожного зокрема.

Ще одним важливим моментом на сьогодні є те, що наше суспільство перебуває під впливом різних місійних центрів, нетрадиційних релігійних об'єднань і корпорацій, які часом активно пропагують не характерні для нашої країни вірування. Їхня діяльність поширюється і на освіту. Аналізуючи роботу різних місіонерських організацій, молодіжних товариств, було визначено, що вони несуть далеко не кращі зразки християнської освіти, які існують в Америці та Європі.

Враховуючи конфесійну різноманітність нашого суспільства, необхідно ще з шкільних років формувати у дитини толерантність і терпимість до інших релігій, повагу до людини і загальнолюдських культурних цінностей. Для того щоб шкільна освіта стала повноцінною, необхідно надати дитині аргументоване уявлення про шляхи пізнання світу, які історично склалися: про науку і культуру, про матеріальний і духовний досвід, а також і про спадщину православної культури, яка дає людині своєрідне усвідомлення гармонії людського буття.

Є потреба в релігієзнавчому навчанні в школах та вузах, направляючи його в русло нормалізації і гармонізації міжконфесійних стосунків, спрямування учнів на свідоме ставлення до релігії, до віри різних народів, відповідні права і обов'язки людей, адже рано чи пізно питання віри постають перед кожною людиною. Навчання повинно мати інформаційний характер про особливості релігій і культів світу, про історію і розвиток різних релігійних віровчень, про їх сучасний стан та розвиток, про їх морально-етичні концепції. Знання про основи релігій сприяють формуванню моральної культури особистості, підвищенню освіченості людини, глибокому знанню національної культури, а ознайомлення з морально - етичними релігійними концепціями їхніх доктрин вже самі по собі несуть виховний характер, адже саме в них втілені загальнолюдські цінності, розглядається моральне та аморальне, проблеми добра і зла.

Наша держава - багатоконфесійна, тому релігієзнавчі дисципліни слід викладати в такій спосіб, щоб не скривдити, не образити жодного учня, громадянина незалежно від його особистих релігійних переконань. Істинною цінністю тут має бути погляд особистості, а не погляди певної більшості чи меншості. Наприклад, Німеччина - багатоконфесійна держава, тому в більшості федеральних земель окрім світського навчання запроваджено систему так званого християнського навчання, за якого уроки релігії проходять окремо, відповідно до конфесійної приналежності учнів [3].

Виникає багато суперечок щодо введення в школах предмету «Християнська етика». Тут не стільки головним виступає те, що за Конституцією школа відокремлена від церкви, а те, як саме діти сприймуть і зрозуміють релігію.

Християнську етику викладають переважно православні та греко-католицькі священики, які вважають протестантів неістинної релігії, єретиками. Таким чином викладання цього предмету сіятиме релігійну ворожнечу між дітьми, батьки яких належать до різних християнських конфесій.

В українських загальноосвітніх школах також навчаються діти, батьки які не є християнами, а сповідують іудаїзм, іслам, різноманітні східні релігії, язичництво тощо. Крім того, є діти атеїстів.

Головний рабин іудеїв України Яків Блайх із цього приводу сказав: «Де факто сьогодні в багатьох школах України викладають християнську релігію. Цей предмет називають «Християнська етика». Підручники вже видано. У них є речі, які не вкладаються в голову. Розповідаючи про християнські релігії, там говориться, якими поганими є інші релігії» [7].

Кандидат філософських наук О. Горкуша вважає, що введення в школах християнської етики стало великою проблемою для українського суспільства, оскільки «ще не вироблено єдиної, якоїсь спільної схеми прогнозування майбутнього людства взагалі й Української держави зокрема. Немає того варіанта ідеї бажаного майбутнього, який би задовольняв усіх.

Відсутнє остаточне визначення ідеальної високоморальної і водночас вільної та креативної особистості» [4].

Викладання релігії зажди мало і має конфесійну спрямованість і в кінцевому підсумку вона передбачає залучення учня до тієї чи іншої релігії, тобто складає основу катехізації. Така мета стоїть перед кожним релігійним педагогом, який приходить у загальноосвітню школу проводити урок християнської етики чи православної культури. Зрозуміло, що ніхто з релігійних діячів про це відверто не заявляє, але основна мета прихована назвами: етика віри, християнська етика, православна культура тощо.

Досить цікаву думку щодо вивчення в загальноосвітніх школах курсу «Християнська етика» висловив Микола Закович у своїй статі «Релігійна освіта в Україні: стан і перспективи». Він зазначає, що це питання є досить складним з точки зору концептуального організаційно - методичного змісту і правового забезпечення. Також він зазначає, що серед релігійних діячів немає єдиної думки щодо змісту власне християнської етики. Українська православна церква (МП) пропонує вивчати основи православної культури, Українська православна церква (КП) - Закон Божий, Українська греко - католицька церква - християнську етику, одні протестантські церкви зорієнтовані на пуританську етику, інші - на біблійну, оскільки протестантські богослови по - різному інтерпретують принципи християнської моралі. «На їх думку, учням необхідно надати можливість вибору, що вивчати: основи загальнолюдської моралі, біблійну етику, або християнську етику. Правда, православні церкви і греко - католицька церква дійшли порозуміння щодо викладання основ християнської етики у школі на факультативних засадах, але цілковитої згоди між різними церквами і релігійними організаціями України ще не досягнуто. Так, УПЦ (МП) вважає, що християнська етика повинна викладатись на варіативних засадах, а протестантські - на альтернативних. За відсутності єдиної думки серед представників різних релігійних організацій не варто поспішати із запровадженням християнської етики в усіх класах загальноосвітньої школи.

Непродумана поспішність може призвести до небажаних наслідків. Крім того, необхідно враховувати думку батьків щодо включення релігійних дисциплін у програми загальноосвітньої школи» [5].

Дослідження, проведені соціологічною службою Центру імені Разумкова показали, що соціологічні заміри громадської думки щодо запровадження християнської етики у загальноосвітні державні школи чітко корелюються із загальною релігійною ситуацією в тому чи іншому регіоні. Отримані дані вказують на протилежні тенденції. Якщо у західних областях України 60% опитаних висловлювались за обов'язкове вивчення християнської етики, то за факультативне добровільне вивчення християнської етики в центральних областях висловлювалось - 47%, південних - 53%, східних - 47%. Підкреслювалось, що ця дисципліна повинна вивчатись за межами школи [6].

Формування релігійної свідомості, враховуючи багатоконфесійність України, за допомогою школи досить складне питання, яке потребує негайного рішення. Час не стоїть на місці. З кожним роком у світі відбуваються зміни як на соціально-економічному, політичному,

культурному та духовному рівнях. Це виявляється в сприйнятті та розумінні християнських цінностей, що призводить до виникнення нових церков, які по-своєму трактують релігію.

Одночасно слід підкреслити, що в період демократичних трансформацій українське суспільство не оминули і негативні явища, такі як зниження у деяких верств населення індивідуальної, родинної моралі, яка базується на загальнолюдських цінностях. Тому необхідним є загальнонаціональний стандарт освіти, який би допоміг кожній молодій людині знайти себе, розвинути інтелектуальний потенціал, компетентно обрати власний життєвий шлях в умовах динамічного світу. Є потреба у методичному забезпеченні системи саморозвитку особистості, що допоможе дитині самостійно розв'язати життєві проблеми, подолати труднощі навчання, спілкування, берегти здоров'я, цікаво проводити дозвілля, самореалізуватися. Всі перетворення, що відбуваються у суспільстві взагалі та у сфері освіти, зокрема зосереджуються на особистості та її проблемах формування. Проблеми, які розглядаються, для кожного покоління є центральною темою і предметом осмислення, вивчення, дискусій і особливо гостро вони постали в період зміни соціальних орієнтирів розвитку, коли утверджується нова система цінностей, змінюються суспільні пріоритети.

Необхідно враховувати, що релігійна свідомість починає формуватися з дитячих років, коли тим або іншим чином дитина долучається до духовно-культурної традиції нашого народу, до релігійних свят, традицій, деякі з яких зараз відзначаються на державному рівні - відвідування храму, дотримання релігійної традиції, особливо в сфері побуту, які панують в її сім'ї. У свою чергу, на формування релігійної свідомості молодої людини впливає і знання, які вона набуває в школі чи вузі. Тому на сучасному етапі у деяких школах викладається християнська етика за вибором учнів чи батьків, і тому важливим моментом є те, який інформаційний зміст вона має нести, адже головним принципом тут має бути не зашкодити дитині, яка лише перебуває на шляху формування соціалізованої особистості і психічно не так захищена як доросла людина. Початкові знання з релігії, набуті в школі, доповнюються у вузі і певним чином впливають на ставлення молодої людини до релігійного вчення, традицій та цінностей, які несе та чи інша релігія. Враховуючи своєрідний стан православ'я у нашій державі, наявними ще є міжконфесійні суперечки та поява нових течій і релігій, надзвичайно важливим завданням являється виховування у молодої людини толерантного ставлення до віросповідань інших людей. Тому набуті знання як з християнської етики, так і з релігієзнавства повинні мати лише інформаційний характер, бути поза конфесійними і не перетворюватися на релігійну практику.

Література

християнський молодь виховання духовний

1. Библия. Книга Священного Писания ветхого и нового завета. - К.: Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2004. - 1371 с.

2. Биченко А. Проблема релігійного навчання та виховання дітей і молоді в Україні очима дітей / А. Биченко, М. Міщенко // Національна безпека і оборона. - 2005. - №8. - С. 3-4.

3. Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси / О. Вишневський. - Львів: Львівський обласний науково-методичний інститут освіти; Львівське обласне педагогічне товариство ім. Г. Ващенка, 1996. - 238 с.

4. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / О. Вишневський. - Дрогобич: Коло, 2006. - 326 с.

5. Закович М. Релігійна освіта в України: стан і перспективи / М. Закович // Вісник інституту розвитку дитини. Серія: Філософія. Педагогіка. Психологія: Збірник наукових праць / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова 2009. - Вип. 6. - С. 21-28.

6. Зеньковский В. Педагогика. - М.: Свято-Тихоновский Богословский інститут, 1996. - 153 с.

7. Николаевская А.М. Религия и мораль в современном украинском обществе: проблемы взаимодействия и актуальные направления анализа /А.М. Николаевская // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. У 2-х т. Т. 2 - Харків: Видавничий центр ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. - С. 24-30.

Размещено на Allbest.ru