"Методика використання фольклорних творів у процесі розвитку мовлення дітей у ЗДО"
Науково-теоретичні засади використання фольклорних творів у процесі розвитку мовлення дітей дошкільного віку. Аналіз проблеми використання фольклорних творів в освітньому процесі закладів дошкільної освіти. Використання усної народної творчості.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.05.2020 |
| Размер файла | 598,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Національний університет "Чернігівський колегіум" імені Т.Г. Шевченка
Факультет дошкільної, початкової освіти і мистецтв
Кафедра мов та методик їх викладання
Курсова робота
з дошкільної лінгводидактики
на тему:
"Методика використання фольклорних творів у процесі розвитку мовлення дітей у ЗДО"
Очередько Ірина Сергіївна
Керівник: Мамчич Олена Борисівна
Чернігів 2019р.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Науково-теоретичні засади використання фольклорних творів у процесі розвитку мовлення дітей дошкільного віку
1.1 Аналіз проблеми використання фольклорних творів в освітньому процесі закладів дошкільної освіти
1.2 Вплив малих форм фольклору на розвиток мовлення дітей старшого дошкільного віку
1.3 Використання усної народної творчості у повсякденному житті
Розділ 2. Експериментальна перевірка ефективності використання фольклорних творів у розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку в освітньому процесі ЗДО
2.1 Визначення стану використання фольклорних творів в освітньому процесі закладів дошкільної освіти
2.2 Методичні розробки щодо формування мовлення старших дошкільників в освітньому процесі ЗДО засобом фольклорних творів
Загальні висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Актуальність теми. Фундаментальні зміни, що відбуваються в сучасному освітньо-культурному просторі, нова соціокультурна ситуація, суспільні запити і потреби передбачають утвердження пріоритету дошкільної освіти (далі ДО), формування в суспільстві розуміння ранніх етапів життя людини як найвідповідальнішого періоду становлення особистості.
Низка законодавчих актів і постанов у галузі освіти щодо дошкільного дитинства Закони України "Про дошкільну освіту", "Про соціальну роботу з дітьми і молоддю", "Про охорону дитинства", Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Базовий компонент дошкільної освіти (далі БКДО) наголошують на повноцінному розвитку дитини, формуванні в дошкільному віці особистісно-значущих умінь і здатностей та набуття освітніх компетенцій.
Мова є основним засобом спілкування і порозуміння між людьми. Від знання рідної мови, вміння нею користуватись залежить внутрішня культура особистості, її моральні засади, суспільні та естетичні ідеали. Тому повноцінний розвиток особистості неможливий без знання рідної мови.
Дошкільний вік - це період активного засвоєння дитиною розмовної мови, становлення і розвитку всіх сторін мовлення: фонетичної, лексичної, граматичної. У цьому віці дитина опановує насамперед діалогічне мовлення. Воно має свої специфічні особливості, що проявляються у використанні мовних засобів, допустимих лише в розмовному мовленні. Тільки спеціальне мовленнєве виховання підводить дитину до оволодіння зв'язним мовленням, що будується з урахуванням вікових особливостей дітей. При цьому важливо враховувати індивідуальні особливості мовленнєвого розвитку кожної дитини: емоційність, безпосередність. дошкільний мовлення фольклорний
Розвиток мовлення дошкільників знаходиться в прямій залежності від мовленнєвого оточення (мовленнєве середовище) та педагогічних впливів, спрямованих на засвоєння дитиною певного мовленнєвого змісту.
Розвиток мовлення - складний психічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він обумовлений розвитком діяльності спілкування з дорослими та однолітками.
Щоб розвивати розвиток мовлення дитини, замало просто пропонувати їй різноманітний мовний матеріал, необхідно ставити перед нею нові завдання спілкування, які потребують нових засобів реалізації цілей комунікації. Твори фольклору, починаючи з колискових пісеньок, потішок і закінчуючи казками, прислів'ями, дають дітям приклади на все життя: моральної порядності, дружби, теплоти у стосунках, взаємодопомоги. Душевною теплотою і любов'ю пронизані всі колискові пісеньки, пестушки, потішки. Фольклор формує у дитини почуття приналежності до свого народу, його культури, почуття рідної мови.
Український фольклор несе інформацію про закономірності співжиття у природі, сприяє розвитку емоційно-вольової сфери, активізує мовленнєво-комунікативну діяльність малюків. Це потужний чинник фізичного, емоційно-чуттєвого і розумового розвитку дітей, необхідний елемент збагачення життєвого простору дошкільника.
Народна система була об'єктом уваги багатьох мислителів, дослідників різних галузей: культурологів, філософів, етнографів, соціологів, психологів, педагогів. Серед них відомі педагоги, як Я. Коменський, К. Ушинський, О.Духневич, С. Русова, Г. Ващенко, В. Сухомлинський, І. Суханова, М. Стельмахович, О. Воропай, О. Кравець, Г. Лозко, Ю. Руденко та інші.
Різні аспекти мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку висвітлено в роботах М. Батьо, А. Богуш, Н. Гавриш, Н. Гордій, Н. Карпінської, Т. Котик, І. Луценко, О. Падалки, І. Попової, Ю. Руденко, О. Яковенко та ін.
Вплив фольклору на мовну освіту дітей було розкрито в роботах видатних учених (І. Срезнєвський, Є. Тихеєва), педагогів (С. Русова, К. Ушинський), письменників (О. Духнович, Г. Сковорода, І. Франко). Вплив казкового тексту на мовленнєвий розвиток дітей дошкільного віку розглянуто в роботах (С. Алієвої, Н. Карпінської, Н. Насрулаєвої); на розвиток зв'язного мовлення дітей (Л. Фесенко).
На основі теоретиКчного аналізу науковиКх джерел, узагальКнення практикКи діяльноКсті ЗДО з окресленої проблемКи її практичне значення зумовили вибір теми курсової роботи: "Методика використання фольклорних творів у процесі розвитку мовлення дітей у ЗДО".
Мета досліджКення: - полягає у виявленні та характеристиці особливостей використання фольклорних творів у процесі розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку в освітньому процесі ЗДО.
Об'єкт дослідження: процес розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку.
Предмет дослідження: фольклорні твори як засіб розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:
- проаналізувати психолого-педагогічну та методичну літературу з теми дослідження;
- визначити закономірності становлення і розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку;
- експериментально перевірити стан використання фольклорних творів в освітньому процесі закладів дошкільної освіти.
Методи дослідження: теоретичні: аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження; емпіричні: цілеспрямоване спостереження за розвитком мовлення дітей старшого дошкільного віку, аналіз організації освітнього процесу ЗДО, педагогічний експеримент, кількісний та якісний аналіз отриманих експериментальних даних.
Експериментальна база дослідження. Сосницький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) "Сонечко" Сосницького району Чернігівської області.
Розділ 1. Науково-теоретичні засади використання фольклорних творів у процесі розвитку мовлення дітей дошкільного віку
1.1 Аналіз проблеми використання фольклорних творів в освітньому процесі закладів дошкільної освіти
Сьогодні назріла потреба для вихователів і батьків глибоко вивчати українську етнопедагогіку, відновити народне виховання дітей з метою збереження нації, забезпечення духовної єдності поколінь. Не випадково в народі кажуть: "Якщо твої плани розраховані на рік - сій жито, якщо на десятиліття - саджай дерева, якщо твої плани розраховані на віки - виховуй дітей" [11].
Принциповим в дошкільній педагогіці є той факт, що мовленнєвий розвиток дитини ? один з основних чинників становлення особистості в дошкільному дитинстві. Ступінь розвиток мовлення визначає рівень сформованості соціальних і пізнавальних досягнень дитини ? потреб і інтересів, знань, умінь та навичок, а також інших психічних якостей, що є основою особистісної культури [ 23].
Усе починається в дошкільному віці. Саме в дитинстві формується уявлення про довкілля, накопичуються знання та закладаються основи духовності, моралі.
Як зазначено в Базовому компоненті дошкільної освіти, саме дошкільний вік є сенситивним періодом для оволодіння мовою. Мова розглядається як "канал зв'язку" для одержання інформації з немовних сфер буття, засобом пізнання світу від конкретно-чуттєвого до понятійно-абстрактного" [ 3 ].
Для того, щоб створити розвивальне мовленнєве середовище, під час режимних моментів (умивання, одягання, годування, сну), а також ігор і побутового спілкування з малюками, звертатися до народних пісеньок, потішок, забавлянок.
Основними принципами українознавчої роботи в дошкільному закладі та родині повинні бути: народність, природо відповідність, наочність, активність, систематичність, послідовність, урахування вікових та індивідуальних особливостей, краєзнавство.
Одним із провідних засобів впливу на дитину є усна народна творчість.
Український фольклор супроводжує дитину з перших років життя. Як свідчать спостереження, діти, виховані на фольклорі, як правило, більш чутливі до художньо-образного слова, до рідної мови.
Відомі українські письменники: Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Іван Франко, Леся Українка - високо цінували усну народну творчість, радили
Використовувати її для виховання майбутніх поколінь Скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата. Це і ніжна мамина пісня, і цікава дідусева приказка, скоромовка чи загадка. Це і застереження від необачного вчинку, виражене через народний жарт, мудре прислів'я чи приказку.
Годі й перелічити усі різновиди художньої творчості, яку ми по праву вважаємо високохудожнім скарбом культури й мистецтва [11].
Для того щоб розв'язати поставлені в курсовій роботі завдання нам потрібно проаналізувати поняття "мова", "розвиток мовлення", "фольклор", "дитячий фольклор". Тож розглянемо дані поняття більш детально.
Поняття мова визначається як "найважливіший засіб спілкування людей, - це система фонетичних, лексичних, граматичних засобів: мовних знаків, систем категорій, граматичних форм і норм, яка є знаряддям висловлювання думок і почуттів" [45, с.9]. Розвиток мовлення позначається як процес практичного користування мовою із заздалегідь визначеною метою. Розвиток мовлення має форми (усне і писемне) і види (діалог і монолог)" [45, с.9].
Розвиток мовлення дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям і завдяки якому відбувається соціалізація дитини.
Термін "фольклор" утвердився в науці відносно пізно. З другої половини XIX ст. він вживається паралельно з такими термінами, як "народна творчість", "народна поезія", "народна словесність", "народна поетична творчість" та ін. Усі вони близькі за змістом, але неоднозначні. Термін "народна творчість" має ширше значення, ніж "народне мистецтво", оскільки охоплює усі види творчої діяльності людини - естетичну, соціально-політичну і навіть виробничо-побутову. Його використовують спеціалісти різних сфер знань, тому в кожному конкретному випадку виникає необхідність уточнення, про який саме вид народної творчості йтиме мова.
У другій половині XIX ст. набув поширення термін "фольклор" (з англійської - народна мудрість, народні знання). Здавалося б, це поняття має ще ширший зміст, ніж "народна творчість"; зрештою, у зарубіжній науці так воно і є: до нього включаються не лише народне мистецтво в усіх його виявах, а й народний побут, народна медицина, вірування тощо. Таким чином, західноєвропейська й американська фольклористика обіймає практично всі аспекти народознавства.
У своїх роздумах про фольклористичну термінологію Максим Рильський визнавав правомірність користування усіма названими вище термінами, однак закликав не забувати дуже місткого і точного терміну "словесність", що його широко вживали філологи минулого - О. Потебня, П. Куліш, Ф. Колесса та ін. Разом із тим М. Рильський вказував на деяку штучність такого усталеного терміну, як "народнопоетична творчість", оскільки слово "поезія" має свою специфічну сферу вживання, пов'язану з віршуванням.
Строкатість термінів відображує не стільки нерозробленість категоріального апарату науки про народну творчість, скільки складність самого явища. Найбільш вживаним у світовій практиці є термін "фольклор"; через школу, засоби масової комунікації, книги цей термін міцно увійшов у науку і був сприйнятий також самими носіями усної народної творчості. Але в нашій науці він зазнав деякого коригування. Ми цілком приєднуємося до трактування, яке дав відомий учений В. Гусєв: терміном "фольклор" позначається не все народне мистецтво загалом, а та його сфера, в якій художнє відображення дійсності відбувається в словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд трудящих мас і нерозривно пов'язані з їхнім життям та побутом [11].
Термін "дитячий фольклор" з'явився у фольклористиці у 20-х роках 20 століття. Зібрано багато текстів цього специфічного виду творчості.
Так, Г. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, першим почав широко вживати термін "дитячий фольклор", наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей) [25].
"Вагомий внесок у дослідження дитячого фольклору зробила науковець з дитячої літератури та фольклору О. Капиця, у праці "Дитячий фольклор" (1928 р.), порушує питання обсягу та змісту дитячої поезії. Вихідною точкою класифікації вона убачала "і творчість дорослих для дітей, і дитячу традиційну творчість", розрізнюючи такі вікові групи, як:
"1) поезію пестування - твори, створені дорослими або дібрані у перебігу розвитку жанрів поезії пестування з фольклору дорослих, відповідні дитячому сприйняттю;
2) власне дитячий фольклор. Основним принципом такої класифікації є впевненість у тому, що системоутворювальним принципом текстів / творів і першої, і другої групи є сукупність різнорідних функцій жанрів, змісту й форми текстів, які відповідають рівню та особливостям естетичного смаку, властивим кожному певному періоду життя дитини " [32, с.18].
Фольклор ? це народна творчість, в якій художнє відображення дійсності відбувається у словесно-музично-хореографічних формах колективної народної творчості [10, с. 61].
Найхарактернішими ознаками фольклору є:
? усна форма творення й побутування (узагальнені форми життя, виховання та навчання передавались із вуст у вуста і передавались із покоління у покоління).
? традиційність як специфічна форма народного життя, культури, побуту (фольклор бере витоки з народних традицій, своїми коренями він сягає у давнину);
? варіантність фольклорних творів (не має незмінних форм, свідчить про колективний характер творення);
? імпровізаційність (яскраво виявляється в казках, легендах, частівках, коломийках, бувальщинах) [10, с. 61-63].
Усна народна творчість досить різноманітна за жанровою характеристикою. Увесь фольклор умовно поділяють на прозовий та поетичний. До поетичної народної творчості належать ? пісні, голосіння (голосилки), думи, загадки, прикмети (вони відображають найсуттєвіші сторони як навколишнього середовища, так і суспільних та родинних відносин), небилиці, нісенітниці (жартівливі, смішні тексти, які містять гумор та описують неіснуючі вигадані події). У дітей вони викликають сміх, бажання вивчити та переказати текст, та насмішити інших. Серед дитячого фольклору в цьому жанрі найпоширенішими є заклички, прозивалки, мовчанки та мирилки, чистомовки, забавлянки, прислів'я та приказки. Залежно від практичної функції і віку дитини забавлянки поділяють на групи: пестушки, утішки, примовки. [10, с. 63].
З багатих скарбів усної народної творчості, важливе місце займають загадки [28, с.54].
"Мальовничим описом предмета" називав загадки К. Ушинський. І дійсно, у загадках сам предмет не називають, його треба відгадати за характерними діями, точними ознаками та властивостями" [ 20, с.128].
"Загадки - це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь - відгадку, потрібно вміти зіставляти життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності за певними ознаками, рисами, характеристиками. Звідси і назва "загадка" від "гадка" - думка, "гадати" - думати, мислити" [25].
Загадки вирізняються своєю різноманітністю та тематикою: анімістичні, тобто про явища природи, неживі предмети що персоніфіковані або одухотворені сили природи. Наступну групу становлять загадки що мають тематичне спрямування (за І. Березовським)
? природа (Земля, небо, явища природи, рослини, тварини);
? людина (будова тіла, її життя: речі, одяг, їжа, речі домашнього вжитку);
? трудова діяльність;
? включена група "Різні"(говорить про те, що можна виділити і інші тематичні групи та підгрупи) [ 25].
Наступний різновид фольклору становлять прислів'я та приказки. Це надзвичайно багата духовна скарбниця наших прабатьків. "Прислів'я ? це один із різновидів усної народної творчості; стислий виразний, влучний образний вислів; вони близькі до приказок, але характеризуються певною смисловою завершеністю, повчальністю" [10, с. 402 ]. "Приказка ? влучний, (часто римований) вислів, але без повчального змісту" [36 с. 45 - 49].
"Прислів'я та приказки називають енциклопедією народного життя, бо в них узагальнений увесь життєвий досвід народу, його побут, культура, духовне життя, господарська діяльність, його взаємини з природою і навколишнім оточенням " [20, c.129].
Прозовий фольклор у свою чергу поділяється на дві групи:
? художня проза (різні види казок про тварин, героїко-фантастичні та чарівні та ін.);
? документальна або неказкова проза (легенди, перекази, народні оповідання). Провідною функцією якої є засвідчення та пояснення історичних джерел [10с. 63]
Одним із різновидів фолькльорних творів є казка. За твердженням українського фольклориста В. Гнатюка, "Казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія" [ 15, с. 6 ].
Свою назву казка одержала від слова "казати", бо казку казали, розповідали, не читали. Народні казки ? це перші підручники життя у кожній сім'ї. Письменник І. Франко, високо оцінюючи казки, зазначав, що вони "вкорінюють" у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності [48].
Казкам, як одному з жанрів народної творчості, притаманні характерні особливості:
? творцем казок є народ;
? казки варіантні за змістом;
? наявність дидактичної мети (вчить дітей, як потрібно діяти в певній ситуації);
? наявність захоплюючого сюжету;
? наявність магічних чисел;
? своєрідні повтори (створюють динамічну ритміку оповіді, полегшують запам'ятовування);
? має своєрідні художні та композиційні засоби побудови (містить багато діалогів. [11, с. 89-90 ].
Перший дослідник українських казок О. Потебня, зазначав, що "потреба українського народу в щасті, достатку, благополуччі має задовольнятись хоча б у мріях". Тому у казках як у дзеркалі, відбито психологію та світогляд народу, морально-етичні й естетичні принципи [10, с. 89 ].
Зауважимо, що у фольклорному жанрі народна казка посідає почесне місце. Вона є найулюбленішим, найпопулярнішим народним твором для дітей, який розкриває "безмежний світ людської уяви, полонить серця дітей і дорослих". Казка дозволяє дитині в особливій метафоричній формі пізнати для себе специфічні дитячі теоретичні питання про світ і вирішити проблему невизначеності (прогнозувати події, будувати власну поведінку на основі міфологічної картини світу [10].
У казках відсутні детальні описи природи, інтер'єру - все підпорядковане стрімкому розвитку подій. Логічно послідовний виклад, чітка побудова, влучність у вживанні фразеологізмів викликають неусвідомлене задоволення, сприяють засвоєнню традицій народно-поетичного розвитку мовлення. Лексика казок точно відповідає особливостям предметно-образного мислення дитини.
На думку сучасних лінгводидактів, казка - це усний народний твір, який виник у безпосередньому спілкуванні оповідача із слухачами [ 26, с. 47]; зв'язний текст розповідного характеру, з вигаданим, часто фантастичним змістом, якому притаманні всі риси зв'язного тексту: тематична єдність, наявність заголовку, змістова завершеність, інформативність викладу, цілеспрямованість, інтеграція, структурна організація (приказка, зав'язка), зв'язок між частинами (казковими віхами), відпрацьоване розвиток мовлення відповідно розмовного стилю мови [26, с. 29].
"Казка, - завжди повторював В. Сухомлинський, - це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка - благородне і нічим не замінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки - в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже в тому, що вона - творіння народу" [10].
Отже, усна народна творчість ? це художні твори (казки, приказки, прислів'я), що створені народом. Система фольклорних жанрів створена українським народом досить багата та різноманітна, формувалася та розвивалась в різні історичні періоди розвитку народу. Усна народна творчість існувала і продовжує існувати як важлива частина загальнонаціонального багатства народу, і відбиває динаміку життя народу та розмаїття його форм. [10,с. 68].
Усна народна творчість є засобом формування мовлення дошкільника. Тому вважаєм за необхідне розглянути вплив малих форм фольклору на розвиток мовлення дітей старшого дошкільного віку зокрема.
1.2 Вплив малих форм фольклору на розвиток мовлення дітей старшого дошкільного віку
Людина завжди прагнула до створення оптимальної системи передання досвіду - життєвого та естетичного - від старшого покоління до молодшого. Такою системою стала усна творчість, у якій втілювалися історія "роду-племені", знання людини про себе і навколишнє середовище - і все це не лише у формі констатації, а в узагальнюючих художніх образах, що виступали як згустки громадської думки, як її символи. Потреба фіксувати життєві спостереження у пам'яті спонукала до створення певних стереотипів мовлення, досконалих художніх форм, фольклорних жанрів. Як одна із найсуттєвіших ознак народної творчості усність зумовлювала вдосконалення форм передачі естетичної інформації, з одного боку, та розвиток і вдосконалення людської пам'яті - з другого. Дослідники одностайно сходяться у тому, що фольклор є мистецтвом пам'яті. Щоб полегшити запам'ятовування великої за обсягом інформації, побутовою практикою розроблялися стереотипні фольклорні форми, стабільні структури в межах кожного жанру та всередині їх. Значна увага зверталася на формування образної системи, символіки, що переходила із твору в твір, із покоління в покоління, підтримуючи усну традицію тієї чи іншої місцевості [11].
За умов національного відродження духовності та культури українського народу ефективним засобом розвитку мовлення може виступати усна народна творчість. Тому дошкільникам слід пропонувати найкращі зразки усної народної творчості. Адже вони наближені до дитячого світу [10].
Відома українська громадська, культурно-освітницька діячка і педагог С. Русова вважала, що рідна мова - це величезний засіб загального розвитку дитини. На її думку, дитину завжди повинна оточувати усна народна творчість: казки, легенди, народні пісні, вірші народних поетів. Саме тому провідне місце в розвитку мовлення дитини посідає фольклор. С. Русова стверджувала: народний фольклор (казки, приказки, загадки, легенди) - усе це багатий матеріал, що творить у серці дитини пошану до рідної мови, народної творчості [40].
Науковці визначають малі фольклорні форми як продуктивні когнітивно-семантичні категорії, без освоєння яких неможливе формування мовної та розвитку мовлення зокрема. Для розвитку точності, влучності та виразності розвитку мовлення дошкільнят використовують вірші-забавлянки [ 16].
Забавлянки ? це невеликі високохудожні віршовані твори [ 20, c.121]. "Забавлянки активізують (стимулюють) єдність слова та моторики дитини, не тільки супроводжуються відповідними рухами, а й розвивають мовлення дитини. Незважаючи на свою простоту, забавлянки позначені евфонічною культурою, сприяють жвавому спілкуванню з довкіллям, привчають до відчуття прекрасного" [32, с. 67; 42 ].
"Через поетичну форму цих віршів дитина починає чіткіше розуміти художні образи. Художньо-образна, поетична форма цих віршів спонукає дитину до усвідомлення інтелектуального, логічного завдання через осмислення значення мовних образів. Завдяки жартівливій цікавій ситуації діти сприймають їх залюбки, весело, як гру, поетичні жарти. Для використання цих поезій необхідна доброзичлива, приємна атмосфера. Вихователь, підтримуючи гарний настрій дітей, повинен демонструвати їм багаті можливості культурного прояву веселого настрою, зацікавлювати логічними завданнями, заохочувати до активної розмови" [16].
Освітньою програмою "Українське дошкілля" передбачено такі завдання літературної діяльності:
? "вчити розуміти метафоричні загадки, їх художній образ, використовувати засоби виразності під час складання власних загадок.
? продовжувати залучати дітей до слухання, вивчення напам'ять і розігрування малих фольклорних творів;
? спонукати дітей до самостійних ігор драматизацій, ігор за змістом художніх творів"[46, с.75].
Старшим дошкільникам варто пропонувати використовувати забавлянки у сюжетно-рольових іграх, особливо, коли проводяться ігрові дії з лялькою" [ 20, с. 53].
Це своєрідна форма емоційного спілкування дорослих з дитиною, побудована на глибокому знанні психології дитини різного віку. Для найменших, які тільки-но починають сидіти, у народі складено своєрідний тип забавлянок - чукикалок (гуцикалок) з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або на одній нозі:
Для немовлят - утішки-ігри з пальцями. Це різні варіанти "Сороки-ворони", "Сороки-довбухи" та "Варила мамочка кашичку":
Для дітей, які опанували рідну мову, пропонуються забавлянки-діалоги (зважаючи на те, що це вік інтенсивного розвитку діалогічного мовлення):
У більшості забавлянок закладена практично-діяльна функція, яка передається різноманітними рухами:
Дибки, дибки!
Ходить котик по лавочці,
Водить кішку за лапочки:
Диб, диб, диб!
Ця утішка супроводжує навчання ходінню.
Забавлянки ознайомлюють дітей з трудовими процесами ("Гу-ту-ту, варю кашу круту", "Куй-кую чобіток", "Печу, печу хлібчик"), прославляють працю, засуджують нероб).
У змісті забавлянок передаються морально-етичні повчальні мотиви, спрямовані на формування майбутнього світогляду, духовності дитини:
Гопа, гопа, гопа-чуки, - А ви, діти, не сваріться,
Наварила мама щуки, Та рибкою поділіться.
Та не знала, де подіти, А ви, діти, пам'ятайте,
Та кинула межи діти. Свою матір споминайте.
Вік, на який припадають забавлянки, є сензитивним для мовленнєвого розвитку малюків. Саме тому народ створював для них бездоганні поетичні мовленнєві зразки. В них дитина зустрічається з різноманітними звуконаслідуваннями. Тут і скрекіт сороки (скро-ко-ко), скигління зайчика (скугу-гу, скугу, скау-скау), цвірінькання горобця, курликання журавлів (трі-рі-рі); шелестіння листя (шу-шу-шу, ш-ш-ш), звукосполучення на означення руху (гойда-да, гойда-ша, чуки-чуки, тосі-тосі, а-та-та, хиті-хиті).
Враховано й особливості запам'ятовування дітей, тому кожна утішка має багато повторів. Повторюються початкові слова ("Варила мишичка кашку, варила", "Ладки-ладки", "Тосі-тосі"), слова-звернення ("Зайчику - зайчику", "Мишко-мишко, де була?"), дієслова ("їхали-їхали", "печу-печу", "товчу-товчу"), повторюються числа, звуконаслідувальні слова:
Та й було у баби Сім котів,
Сім котів, сім котів,
Сім котів.
Та й виорала
Сім ланів, сім ланів,
Сім ланів...
До особливого виду жартівливих забавлянок належать казочки "надокучливі", "безконечні казочки", "кумулятивні казочки"; їх розказують дітям, коли ті надто наполегливо просять розповісти казку. Ефект безконечності створює відповідь на поставлене наприкінці запитання, воно потребує повторення попереднього тексту:
Послухайте, люди, - А хто збив нам горнець?
Дивна байка буде! Баба каже: - Горобець!
Був собі раз горобець, - Підіб'ю йому крильця!
Бабі збив новий горнець. Чи казати знов з кінця?
Прилетіла горобчиха, Як казати, то казати:
Питається баби стиха: Був собі раз горобець...
Забавлянки й утішки супроводжують усе життя дитини, їх використовують у виховній роботі з дітьми усіх вікових груп. Найрозповсюдженішою формою роботи є розігрування забавлянок. У групах раннього віку їх розігрують переважно індивідуально чи з двома-трьома дітьми, в молодшому та середньому дошкільному віці - з підгрупами дітей (до 12 дітей).
Так, у групах раннього віку розігрування утішок супроводжується наочністю й активною діяльністю дітей. Одну й ту саму утішку розігрують три-чотири рази. В перший раз вихователь читає сам і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово залучає дітей до виконання окремих дій, повторення окремих слів. Якщо утішка розігрується останній раз, дитина повністю виконує всі дії, повторює слова, вирази або навіть увесь текст [11].
Не менш важливе значення у формуванні розвитку мовлення відіграють прислів'я та приказки.
Прислів'я - судження, яке дає узагальнений висновок, що може бути застосований при характеристиці аналогічних фактів або явищ. Приказка - частина судження, позбавлена узагальнюючого характеру, що передає лише якийсь психологічний момент чи образний натяк [11].
Вони мають великий вплив на формування лексики дітей, сприяють виробленню в них морально-етичних норм поведінки, а також допомагають більш ясно та лаконічно демонструвати свої почуття та думки. Прислів'я та приказки надзвичайно різноманітні за своєю тематикою, тому навчання може відбуватися в тісному взаємозв'язку з творами художньої літератури, під час бесід на морально-етичні теми, у відповідних ситуаціях. доречно, використовувати на різноманітних заняттях та різних видах діяльності дітей та в процесі безпосереднього спілкування дітей один з одним. Чим більше діти знають прислів'їв та приказок, вміють користуватися ними у процесі спілкування, тим багатша й образніша їхня мова [ 20, с. 122].
Загадки - це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь - відгадку, потрібно вміти зіставляти життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності за певними ознаками, рисами, характеристиками. Звідси і назва "загадка" від "гадка" - думка, "гадати" - думати, мислити.
Специфіка загадок полягає в тому, що в них у завуальованій алегоричній формі зашифровано якийсь предмет чи явище і треба відшукати його первісне значення. Тому деякі учені, аналізуючи художню форму загадок, твердять, що "кожна загадка композиційно - одночленний паралелізм, другим членом якого є відгадка" [11].
Слід відмітити, що загадки відіграють велику роль у розумовому розвиткові дитини. Вони уточнюють уявлення дітей про відомі вже предмети, мобілізують спостережливість, розкривають особливості рідної мови і її образність, вчать мислити і активізують уяву та мовленнєву діяльність. Щоб діти осмислено навчилися відгадувати загадки, перш за все вони за допомогою вихователя мають добре ознайомитися з предметом, про який ідеться у загадці, його властивостями, характерними діями та особливостями, що відрізняють його від інших предметів. Лише після цього вихователь загадує загадку. Загадки можна використовувати під час бесід про різні предмети і явища, під час спостережень за живою і неживою природою для мобілізації уваги під час занять [20, с. 128].
Одним із головних завдань у старшому дошкільному віці є навчання виразності розвитку мовлення. Для формування виразності розвитку мовлення незамінним матеріалом, на думку С. Бухвостової, є скоромовки. "Скоромовка ? це невеликий гумористичний твір, побудований на чергуванні певних звуків, що, чергуючись, утруднюють швидку вимову слів. Вони цікаві для дітей своїм змістом, ритмікою. Скоромовки можна вивчати з дітьми впродовж усього періоду перебування дитини в дошкільному закладі:
? вранці - в індивідуальній роботі з дітьми з метою вправляння їх у правильній звуковимові, також на заняттях. Вивченню скоромовки може бути присвячене все заняття або, якщо з розвитку мовлення, то якась його частина;
? на заняттях з виховання звукової культури розвитку мовлення, також не обійтися без скоромовок, якщо метою заняття є поліпшення інтонаційної виразності розвитку мовлення, регуляція сили голосу і вироблення темпу розвитку мовлення.
? під час прогулянок і у вечірні години теж доцільно використовувати скоромовки для індивідуальної роботи з дітьми, у яких погана дикція. Діти повторюють за вихователем слова скоромовки (хором і поодинці) спочатку повільно, а потім пришвидшують темп [ 20, с. 126-127].
Для того аби вивчення скоромовок сприяло активному розвитку мовлення загалом і зокрема формуванню розвитку мовлення, повинна проводитись цілеспрямована робота над їх вивченням. Тому пропонуємо наступну методику заучування скоромовок:
? промовляння вихователем у повільному темпі тексту скоромовки двічі, з чіткою артикуляцією кожного звуку;
? аналіз звукового складу;
? повільне і чітке промовляння дитиною індивідуально;
? повільне і чітке промовляння хором.
Після вивчення скоромовки:
? текст промовляють у швидкому темпі окремі діти;
? промовляння тексту всіма дітьми разом.
Для вправляння дошкільників у темпі й силі голосу доцільно запропонувати промовляти скоромовку так: пошепки ? повільно, тихо ? трохи швидше, голосніше ? ще швидше, голосно ? швидше. У скоромовках діти не лише навчаються вимовляти важкі сполучення звуків, але й вправляють артикуляційний апарат, вчаться володіти голосом, регулюючи його силу і темп [ 11, с. 81].
Розвиток мовлення дітей дошкільного віку може розвиватися й на основі народних пестушок та утішок. Їх використовують у виховній роботі з дітьми старшого дошкільного віку, під час інсценування і драматизації в години розваг. Вони позитивно впливають на фонематичний слух, адже у них досить часто зустрічаються наспіви. Пестушки та потішки повторюють у різному темпі та з різною інтонацією. Це допомагає показати всю красу української мови та спонукає до подальшого формування мовлення дошкільників [11, c.75-77].
Дражнилки - ритмізовані словесні формули, якими діти виражають негативне ставлення до іншої дитини, пробуючи викликати в неї певну реакцію. Вони коротші, ніж прозивалки і не називають імені висміюваного, мають більш узагальнений характер" (Зоряна Лановик, Мар'яна Лановик).
"Прозивалки виникали під час суперечки між дітьми як відповідь на образу, недоброзичливе ставлення, недооцінку чеснот, певні жести та гримаси, бажання самоствердитися через дошкульне слово, встановити справедливість, покарати кривдника, стати на захист справедливості чи зупинити хвалька-зазнайку [11].
Одним із найефективніших засобів розвитку мовлення дітей дошкільного віку виступає казка. "Казка - незмінний супутник дитинства. Вона впливає на духовний світ дитини, заохочує її до набуття нових знань і умінь, створює певні зразки поведінки, сприяючи формуванню високих моральних цінностей та позитивного світогляду дитини" [49, c. 3].
Як відомо, казки - це епічні оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового характеру із своєрідною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних, сатиричному відкриттю негативних образів, часто гротескному зображенню їх взаємодії [22].
Сприймання та розуміння дітьми українських народних казок, а також здатність до їх відтворення, залежить від уміння розповідати казку дорослим, від особистості та стилю оповідача.
Однією з вимог до розповідача казки є емоційність. Філософ, педагог А. Нікіфоров виділяє три основні види емоційного розповідання казки:
? театралізація ? розігрування та показ казки вихователем (тіньовий, іграшковий, ляльковий театри);
? декламування - своєрідна гра інтонацій, слів-повторів, пісень, віршиків;
? ритмізування - ритміко-речитативна розповідь, на одній ритмічній кривій, з однією інтонацією [8, с. 289]. Доцільно поєднавши всі види емоційного розповідання ? надасть можливість точніше відобразити емоції, що подаються у казці та допоможе змісту глибше проникнути у дитячу душу, викликати зацікавлення та жагу пізнання і сприятиме розвитку у дітей емоційного розповідання та розвитку мовлення та культури мовленнєвої комунікації.
Для того щоб українська народна казка сприяла активному розвитку мовлення та формуванню культури мовленнєвої комунікації, роботу з казкою потрібно проводити в декілька етапів:
"1. Попередня робота: вивчення приказок, прислів'їв; виконання артикуляційних вправ; добирання дидактичних ігор та вправ; створення сприятливої для роботи атмосфери; підготовка необхідного матеріалу (іграшок, посібників, аудіозаписів тощо);
2. Безпосередня робота з казкою: виразне розповідання казки ? використання ілюстрацій, різних видів театру тощо; вільне коментування дітей, розповідання за змістом казки ? словесні інтерпретації пережитого сюжету;
3. Бесіда за змістом казки;
4. Повторне читання казки [34, с. 22].
В освітній діяльності зі старшими дошкільниками, буде доречним використання прийому "входження в казку". Для цього потрібно залучити дітей до ігрової діяльності за змістом казки, зокрема можна провести: ігри-драматизації; ігри-пантоміми; ігри-жарти; ігрові вправи на розв'язання проблемно-пошукових ситуацій; спеціальні мовленнєві ігри" [34, с. 22].
1.3 Використання усної народної творчості у повсякденному житті
Колискові пісні належать до найбільш ужиткової народно-поетичної спадщини, яку використовує народна педагогіка для виховання своїх наймолодших громадян. Висока художність цього жанру фольклору не може не залишити слід у душі дитини і, часом, стає фундаментом для подальших естетичних уподобань людини. Ця жанрова галузь фольклору складається і виконується дорослими, це творчість дорослих для дітей, для немовлят, які ще тільки починають опановувати мову. Тому не дивно, що саме цей жанр здавна цікавив як збирачів, так і дослідників народного фольклору. Так, у XIX ст. колисанки були предметом дослідження М. Левицького, О. Вєтухова, на сучасному етапі - І. Пільгука, Г. Виноградова, В. Бойка, Г. Довженок. Вони зібрані в окремі фольклорні збірки [11].
Колисанка - це перший поетичний твір, з яким зустрічається дитина вже в перші дні свого життя, вона чує його з вуст найближчої людини - матері. Вони несуть у собі емоційно насичену функцію встановлення контакту між матір'ю та немовлям без сторонніх слухачів. У них відбита глибока материнська любов, оспівується світ добра, краси й справедливості, який кожна матір прагне виплекати у своєї дитини. Тому в них відображуються найглибші почуття людини, вони захоплюють своєю ніжністю, безпосередністю, простотою. Це перші уроки духовності, моральності, чесності, чемності (добре, погано, можна, не можна), шанобливого ставлення до праці. Колисанки допомагають ознайомити дитину з навколишнім світом, це перші поетичні твори, які дитина запам'ятовує, повторює слова, фрази. Це й перші музичні твори.
Головна функція колискових пісень - впливати на стан і настрій дитини в момент засинання. "Багаторазове погойдування з повторенням однієї і тієї ж музичної фрази - поспівки вузького діапазону в одноманітному ритмі,- зазначає Г. Довженок, - позитивно діє на психіку дитини і швидко її заколисує. Водночас ці пісні є ще й неусвідомленим початком проникнення малечі у світ мистецтва, що є важливим виховним елементом" У колисанках органічно поєднуються пізнавальний (повчальний) та естетичний (мистецький) аспекти на "...самій доступній для дітей хвилі - емоціональній. Поступово, краплина за краплиною, вбираються й запам'ятовуються через пісню... фонетичні, лексичні й морфологічні особливості поетичної мови, а далі - все коло образності, конкретні засоби мистецького уособлення тих чи інших відтінків почуттів і думок, що врешті-решт приводять до усвідомлення національної самобутності мистецтва" [11].
Колисанкам як жанровій різновидності фольклору притаманні специфічні риси та характерні тільки для них особливості.
Змістовна характеристика колискових пісень характеризується оспівуванням дитини й матері. Найпоширеніша група пісень, у центрі яких - дитина й турбота про неї. Задовольнити її потреби допомагають супроводжуючі дійові особи: Котик, гулі, шпаки, Дрімота та сама мати.
Співаючи пісню, дитині бажають здоров'я, немовляті здоров'я приносить спокійний сон. Тому, заколисуючи дитину, мати закликає Сон та Дрімоту, ці персоніфіковані образи, принести малечі тихий, міцний, спокійний сон:
Ой ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота.
Питається сон дрімоти:
- А де будем ночувати?
- Де хатонька теплесенька,
Де дитина малесенька,-
Там ми будем ночувати,
Дитиноньку колихати.
Особливістю українських колисанок є те, що образ Кота виступає в них першим оберегом, який перебирає на себе всі незгоди, все лихо, він оберігає сон та здоров'я малюка, заколисує його:
А-а, котино!
Засни, мала дитино!
Ой на кота все лихо,
Ти, дитино, спи тихо!
Ой кіт буде воркотати,
Дитинонька буде спати!
У змісті колискових пісень переважають практично-побутові функції: як нагодувати, вдягти, взути немовля, опоетизовуються процеси годування, вдягання. Щедра й ніжна мати пропонує дитині калачі, кашу з молоком, вареники, лемеші, куліш, кутю, солодке яблучко та грушки, сливки, пряничок та бубличок з маком. А приносять все це дитині гулі:
Ой ну, люлі, люлі,
Налетіли гулі
Та й сіли на люлі.
Стали думати-гадати,
Чим дитину годувати:
Кашкою, молочком,
Солоденьким медочком...
У наступній групі пісень оспівуються образ матері, її турбота про дитину, роздуми над долею, страждання, смуток.
Своєрідними є колисанки за характером художніх засобів виразності. Створенню пісенних образів сприяють прості художньо-зображувальні засоби мови: епітети, порівняння, метафори, численні повтори, звертання, риторичні запитання, діалоги [11].
А-а-а!
Киця Мура, де ти була?
Я гукала, ти не чула, А-а, а-а, а!..
Для колисанок характерна своєрідна вокалізація або на голосних звуках (а-а-а, е-е-е), або на рівноскладових словосполученнях (баю-баю, бай; люлі, люлі, люлі; лю-ляй же, люляй; чуч-беле, чуч-беле), низький регістр співу, врівноважена (у стабільному темпі) манера виконання, спрямована на збереження психологічного спокою дитини.
Колискові пісні композиційно прості. Ось чому їх здавна використовувала народна педагогіка: "Пісня, звернута до дитини, стає художнім втіленням однієї з найважливіших концепцій народного світогляду - неподільності добра й праці, чесності й праці. Прості й водночас мудрі народні твори не вдаються до прямої дидактики, а через яскраві, колоритні образи, використовуючи найхарактерніший для дитячого фольклору художній прийом - олюднення якостей та дій персонажів пісень,- малюють захоплюючу, цікаву й повчальну картину" [11].
Колискові пісні повинні звучати над колискою з перших днів життя немовляти. Не завадять вони й дитині дошкільного віку. Тиха, чарівна мелодія колискової пісні з вуст матері чи бабусі (або магнітофонний запис, платівка) заспокоюють дитину, вливають в її душу любов до рідного слова, до мелодики рідної мови.
Висновки з 1 розділу
Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з теми дослідження показав, що питання використання фольклорних творів у процесі розвитку мовлення дітей дошкільного віку, залишається недостатньо дослідженим: відсутня чітко вибудувана методична система використання фолькльорних творів в освітньому процесі ЗДО.
Відповідно до завдань дослідження нами було розглянуто основні поняття. Поняття мова визначається як "найважливіший засіб спілкування людей, - це система фонетичних, лексичних, граматичних засобів: мовних знаків, систем категорій, граматичних форм і норм, яка є знаряддям висловлювання думок і почуттів" [45, с. 9]. Розвиток мовлення позначається як "процес практичного користування мовою із заздалегідь визначеною метою" [45, с. 9].
Дошкільний вік є сенситивним періодом для засвоєння та розвитку мовлення. "Розвиток мовлення ? це особлива форма діяльності дитини, особливий результат її зусиль в освоєнні життєвого простору" [14, с. 12]. Тому необхідно використовувати різноманітні засоби, які б сприяли підвищенню рівня мовленнєвих вмінь.
Одним із найбільш доступних та цікавих засобів є фольклор. Легкість для запам'ятовування, барвистість, ритмічність та виразність - це те, що вигідно характеризує його.
Використання фолькльорних творівпід час освітньо-виховного процесу з дітьми має свою методику та послідовність, яка враховує специфіку та особливості віку дитини, дотримання якої, буде сприяти розвитку мовлення загалом.
Також одним з важливих, ефективних способів розвитку словесної творчості у дошкільників завжди була народна казка, як один із різновидів фольклору. Адже саме казка найкращим чином активізує дитячу уяву і творче мислення, служить зразком літературної мови і засобом розвитку зв'язного мовлення, джерелом образів і сюжетів. Прослуховування казок дозволяє розширити, збагатити словниковий запас, закласти міцний фундамент зв'язного мовлення та розвитку мовлення. Адже казки, як правило, включають в себе повторення, багаторазове прослуховування яких сприяє запам'ятовуванню слів і окремих виразів і, отже, поповнення пасивного словника.
Вихователю необхідно створити належні умови для повноцінного мовленнєвого розвитку дітей [37, с. 5]. Адже, систематично використовуючи в освітньому процесі різноманітні жанри усної народної творчості, можна досягти значних результатів. Усна народна творчість дає зразок літературно правильної, чистої мови, значно збагачує пасивний і активний словник, формує знання про оточуюче середовище, як результат є основою для формування як мовної так і дітей.
Розділ 2. Експериментальна перевірка ефективності використання фольклорних творів у розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку в освітньому процесі ЗДО
2.1 Визначення стану використання фольклорних творів в освітньому процесі закладів дошкільної освіти
Для визначення стану сформованості розвитку мовлення старших дошкільників був проаналізований Державний стандарт дошкільної освіти ? Базовий компонент дошкільної освіти, за освітньою лінією "Розвиток мовлення дитини", з такими складовими частинами: звукова культура розвиток мовлення, фонетична компетенція, словникова робота, лексична компетенція, граматична правильність розвиток мовлення, граматична компетенція, зв'язне мовлення, діалогічне мовлення, діалогічна компетенція, монологічне мовлення, монологічна компетенція, українська мова як державна, мовленнєва компетенція та комунікативна компетенція [3, с.19].
У контексті реалізації БКДО, було розглянуто ряд завдань з розвитку мовлення старших дошкільників, що висвітлені в одній із чинних програм розвитку дитини дошкільного віку ? "Я у світі":
? розвивати уміння диференційовано використовувати різноманітні засоби спілкування (словесні, мімічні, пантомімічні) з урахуванням конкретної ситуації;
? заохочувати до розповідання з власної ініціативи та на прохання дорослих;
? розвивати прагнення до словотворчості;
? формувати уміння встановлювати контакт з дорослими та однолітками, привертати увагу до себе, вправляти в умінні вести діалог, розв'язувати конфлікти у прийнятний спосіб;
? навчати слухати літературний текст, ставити й відповідати на запитання щодо прочитаного;
? удосконалювати звукову культуру мовлення;
? виховувати любов до рідного слова, багатства та різноманіття рідної мови;
? виховувати критичне ставлення до власного розвитку мовлення та розвитку мовлення інших;
? заохочувати та схвалювати ініціативу щодо мовленнєвого спілкування старших із молодшими;
? формувати уміння передавати словом свої почуття, ставлення;
? виховувати інтерес до художньої літератури, бажання слухати й переказувати літературні твори [51, c. 317-318].
Спираючись на освітню лінію БКДО та освітні програмові завдання, нами була проведена дослідно-експериментальна робота, щодо розвитку мовлення у дітей старшого дошкільного віку. Мета ? перевірити ефективність використання фолькльорних творів у формуванні мовлення дітей старшого дошкільного віку.
Дослідно-експериментальна робота з формування мовлення проходила на базі Сосницький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) "Сонечко" Сосницького району Чернігівської області. В експерименті прийняли участь 26 дітей старшого дошкільного віку. Дослідження носило констатувальний характер. Його мета: визначити рівень сформованості мовлення у дітей старшого дошкільного віку. Для цього було сформовано 2 групи дітей, одну з них ми визначили як експериментальну (ЕГ) ? 13 дітей, а іншу - як контрольну (КГ) ? 13 дітей.
У відповідності до мети, були поставлені такі завдання:
1. Визначити критерії та показники розвиток мовлення;
2. Виявити рівні розвитку мовлення у дітей старшого дошкільного віку.
На основі теоретичного аналізу БКДО та наукових досліджень, нами було виділено такі критерії розвитку мовлення з показниками: розмовне мовлення (вміння переказувати зміст знайомих художніх текстів одноліткам і дорослим (самостійно, стимульовано); обізнаність дітей із формулами мовленнєвого етикету), діалогічне мовлення (уміння вступати в спілкування, захоплювати й підтримувати ініціативу спілкування, підтримувати й завершувати його; доречність використання усталених мовних виразів, народних прислів'їв приказок та уміння дотримуватися теми діалогу) та зв'язне мовлення (виразність, емоційна та інтонаційна забарвленість, граматична правильність, послідовність, самостійність; уміння логічно, граматично правильно та зв'язно будувати розповідь за картинками).
До кожного з обраних критеріїв було дібрано експериментальні завдання для виявлення рівнів розвитку мовлення. Короткий зміст яких зазначено в таблиці (див. табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Короткий зміст експериментальних завдань для визначення рівня розвитку мовлення
|
№ |
Критерії |
Показники |
Діагностичні методики |
Завдання |
|
|
1 |
Розмовне мовлення |
Вміння переказувати зміст знайомих художніх текстів одноліткам і дорослим (самостійно, стимульовано). ... |
Подобные документы
Аналіз впливу малих форм фольклору на розвиток мовлення дітей старшого дошкільного віку. Дослідницька діяльність визначення особливостей використання усної народної творчості в роботі з розвитку зв’язного мовлення дошкільника та у повсякденному житті.
курсовая работа [57,2 K], добавлен 14.04.2014Практичне значення народної педагогіки. Жанровий поділ дитячого фольклору. Особливості сприйняття дошкільниками раннього віку малих фольклорних форм. Казки, пісеньки, потішки як засоби розвитку мовлення та пробудження пізнавальної активності малюків.
курсовая работа [28,5 K], добавлен 20.04.2016Специфіка розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку. Використання ілюстрації в якості засобу розвитку мовлення. Огляд досвіду роботи вихователя, методичних прийомів навчання розповіданню за ілюстраціями для удосконалення мовлення дошкільників.
курсовая работа [88,0 K], добавлен 19.08.2014Загальна характеристика творчої активності дітей старшого дошкільного віку. Обґрунтування творів образотворчого мистецтва. Методика використання творів образотворчого мистецтва в процесі формування активності дітей. Аналіз та підсумки експерименту.
дипломная работа [100,7 K], добавлен 14.10.2010Сучасні проблеми екологічного виховання дошкільників. Використання різноманітних методів та прийомів у роботі з казкою для успішного розвитку мовлення дітей. Методики використання авторської казки в процесі екологічного виховання дітей дошкільного віку.
курсовая работа [340,8 K], добавлен 07.05.2016Загальна характеристика творчої активності дітей старшого дошкільного віку в психолого-педагогічній літературі. Види та значення творів образотворчого мистецтва. Використання творів образотворчого мистецтва в процесі формування творчої активності дітей.
курсовая работа [111,0 K], добавлен 20.05.2015Спілкування як специфічний вид дитячої діяльності. Змістова характеристика видів мовленнєвої компетенції дошкільників. Твори живопису - засіб розвитку мовлення дітей. Лінгводидактична модель розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку.
дипломная работа [83,3 K], добавлен 20.11.2013Загальні уявлення про рівень підготовки дітей старшого дошкільного віку до школи. Обґрунтування методів роботи для формування образного мислення. Методика використання творів образотворчого мистецтва в процесі становлення особистості дошкільників.
курсовая работа [90,9 K], добавлен 31.10.2014Аналіз загальнопедагогічних програм навчання та виховання дітей дошкільного віку. Методика навчання складання розповідей за творами живопису. Ілюстрація як засіб розвитку мовлення старших дошкільників. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
курсовая работа [89,5 K], добавлен 25.04.2014Характеристика вікових особливостей розвитку мовлення дітей дошкільного віку. Дослідження педагогічних умов ознайомлення дітей із прислів’ями і приказками. Методика розвитку словника дітей дошкільного віку засобами використання прислів’їв і приказок.
курсовая работа [59,5 K], добавлен 24.11.2014Літературознавчий аспект вивчення фольклорних творів у початковій школі. Український фольклор як джерело народної мудрості. Програмові вимоги до вивчення літературних жанрів у початковій школі. Проблемний підхід до вивчення малих фольклорних жанрів.
дипломная работа [110,7 K], добавлен 24.09.2009Огляд використання народної іграшки як засобу виховання дітей в теорії педагогіки. Історія виникнення і розвитку української народної іграшки. Розробка і перевірка системи роботи по ознайомленню дітей з українською народною іграшкою в старшій групі.
курсовая работа [259,1 K], добавлен 16.01.2013Теоретичне обґрунтування проблеми формування основ естетичної культури у дітей старшого дошкільного віку у процесі ознайомлення з творами живопису. Використання творів живопису в процесі формування основ естетичної культури старших дошкільників.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 17.05.2019Теоретико-методологічні засади математичного розвитку дітей дошкільного віку. Психолого-педагогічні основи математичного розвитку дошкільників в умовах закладу дошкільної освіти. Обґрунтування системи математичного розвитку дітей дошкільного віку.
диссертация [2,6 M], добавлен 09.09.2021Теоретичні засади виховання дітей дошкільного віку засобом народної іграшки. Експериментальне дослідження методики використання опішнянської народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку. Організація, методика і аналіз результатів.
курсовая работа [6,0 M], добавлен 05.11.2014Сутність понять "загальне недорозвинення мовлення", "мовленнєва компетентність дітей дошкільного віку", "ТРВЗ-технології". Основні методи, прийоми теорії розв'язання винахідницьких завдань, які доцільно використовувати в роботі з дітьми дошкільного віку.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 18.03.2016Значення розвитку музичних здібностей у дітей дошкільного віку. Основні види музично-дидактичних ігор у музичному розвитку дошкільників. Кваліфікації ігор в дитячих садках. Визначення рівню музичного розвитку дитини. Аналіз і результати практичної роботи.
курсовая работа [41,9 K], добавлен 04.02.2011Теоретичні засади проблеми розвитку зв'язного мовлення дітей дошкільного віку. Текст як мовленнєве поняття. Особливості засвоєння старшими дошкільниками поняття "текст". Розвиток у дітей старшого дошкільного віку структури зв'язного висловлювання.
курсовая работа [54,1 K], добавлен 03.10.2014Текст як мовленнєве поняття. Особливості розвитку зв’язного монологічного мовлення дошкільників. Характеристика різних типів текстів. Експериментальне вивчення проблеми розвитку структури зв’язного висловлювання у дітей старшого дошкільного віку.
курсовая работа [54,2 K], добавлен 07.10.2014Психолого-педагогічні особливості розвитку мовлення дошкільників. Умови виховання і спілкування в соціумі. Характеристика розвитку мовлення дітей дошкільного віку в нормі та з порушеннями зору. Аналіз конструктивної діяльності сліпих дошкільників.
курсовая работа [37,3 K], добавлен 15.04.2015
