Особливості вокального виховання сучасних хормейстерів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості вокального виховання сучасних хормейстерів

Богдан Бабіюк

(студент ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти мистецького факультету) Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Шевченко І. Л.

Актуальність дослідження

В умовах модернізації диригентсько-хорової освіти постає питання щодо підтримання, укріплення, вивчення та вдосконалення виконавських традицій хорового мистецтва. Протягом всього історичного розвитку вітчизняне хорове мистецтво вдосконалювало свої вокально-технічні та художньо-виражальні можливості в різних виконавських жанрах. Дослідження особливих рис вокального інтонування, притаманних вітчизняній традиції хорового виконавства, необхідні для вирішення завдань практично-творчого характеру. Розвиток хорової творчості та виконавства висуває серйозні вимоги до навчання диригентській майстерності, однак приділяє недостатньо уваги вивченню вокальної роботи з хором, вносить дисбаланс у спеціальну підготовку хормейстерів і сучасних педагогів-музикантів. Часто вчитель музики не може стати майстром вокально-хорового мистецтва і змушений удосконалювати свої знання та вміння в цій важливій галузі вже на практиці після закінчення вишу. Враховуючи той факт, що хоровий колектив являє собою складний музичний організм, а його успішна робота залежить не лише від диригента, але й від виконавців, виникає питання про необхідність комплексного розвитку вокально- технічних навичок хормейстера з урахуванням специфіки його майбутньої діяльності, зокрема, в якості викладача вокалу для учнів та студентів спеціальних музичних навчальних закладів.

Мета статті полягає у визначенні принципів формування й виховання в хормейстерів професійних знань, навичок та вмінь у досягненні вокально-хорового мистецтва

хормейстер вокальний хоровий

Аналіз останніх досліджень і публікацій

На межі ХІХ-ХХ ст. у вокально-методичній літературі означилися певні шляхи дослідження голосу, його виховання та розвитку вокальної техніки. На ґрунті методичних порад західних вокальних шкіл (італійської, французької) та вокальних особливостей народної пісенності експериментальним шляхом були складені оригінальні вокально-технічні вправи (М. Глінка, О. Варламов). В галузі вокального виховання методисти визначили необхідність комплексного підходу до виховання співацьких навичок та музичних здібностей: тонального, ритмічного та гармонічного відчуттів, музичної пам'яті та слуху, який пов'язувався з формуванням вокальних навичок. Процес навчання відбувався за дидактичними принципами поступовості, послідовності та свідомості навчання.

Впродовж 20-50-х рр. ХХ ст. проблеми хорового виконавства майже не висвітлювалися. Проте у зв'язку з розвитком фізіології, акустики, психології відбуваються детальні розробки у теорії співу (В.А. Багадуров, Ф.Ф. Заседатєлєв, Д.Л. Аспелунд) [2; 1; 5]. Серед важливих фізіологічних досліджень, які стосуються вокальної методики, визначаються роботи С.В. Казанського, С.Н. Ржевкіна, Є. Мілютіна та Л.Д. Работнова. Широка науково-досвідна праця відбувається у повоєнні часи: відбуваються семінари та конференції з проблем вокальної педагогіки (1954, 1962, 1966), розпочинається видання збірок статей “Вопросы вокальной педагогики” (1962-1984).

Питання виховання співаків у хоровому мистецтві розглянуто в цей час лише Н. Дем'яновим у книзі “Школа хорового пения” (1939). Праця видатного діяча хорового мистецтва професора П.Г. Чеснокова “Хор и управление им” [11] вважається настільною книгою хормейстерів. Принципи вокальної роботи в хорі, запропоновані П.Г. Чесноковим, чітко свідчать про пріоритетність розвитку голосового матеріалу та залежність від цього ансамблевого звучання. Головним досягненням методичної думки у хоровому мистецтві, на наш погляд, є теоретична розробка регістрово-тембрової системи побудови хору. Хронологічно останньою методичною роботою з питань вокального виховання хормейстерів є праця

0. Павліщевої “Методика постановки голоса” (1964) [8].

Протягом 60-70-х рр. ХХ ст. у вокальній педагогіці відбуваються активні дослідження з психології навчального та виконавського процесів співу. Вони пов'язуються з розвитком різних спеціальних здібностей: психонервовою системою (І. Павлов, Ю. Фролов, А. Яковлєв); фізіологією слуху та акустики (А.М. Вєрбов, Н.А. Гарбузов, І.П. Гейнріхс, В.П. Морозов), психологією слухового сприйняття (Б.М. Теплов, Л.В. Благонадьожина, Н.В. Носуленко) та його педагогічного розвитку (А.І. Кондратьєв. П.П. Левандо, Н.К. Переверзєв). Ці дослідження дали поштовх до нових методичних розробок у вокальній педагогіці в таких напрямках: умови та принципи створення чистої вокальної інтонації (Ю. Рагс, Гарбузов, І. Добриніна), зонна природа слуху (Н. Гарбузов), напрямки слухової уваги у вокальному виконавстві (Н. Гарбузов, А. Кондратьєв, Є. Орлова). В хоровому виконавстві ці напрямки визначив Мусін.

В 60-70-ті роки активно розглядаються та досліджуються питання щодо умов створення та утримання хорового ансамблю (Г. Дмитревський, О. Єгоров, І. Пономарьков), елементи та техніка утворення хорової звучності, розвиток ансамблевого відчуття, чистота строю (П. Барановський, Є. Юцевич, Н. Романовський, Пономарьков, Л. Падалко, К. Пігров), дикція у хоровому виконавстві (В. Балашов, К. Виноградов, Є. Саричева).

Впродовж 70-80-х років відбувається відродження співу a capella та утворюються камерні хори. Виконавські та технічні завдання, які постають перед такими колективами, розглядають А. Менабені, П. Левандо, Г. Машевський, Н. Романовський, В. Мінін, Ю. Паісов. Вони піднімають питання вдосконалення вокально-виховного процесу у хоровому мистецтві.

Провідними діячами хорового українського мистецтва останніх років О. Тимошенком [10] та А. Лащенком [6] конкретизуються актуальні питання вокально-виховного процесу. В своїх працях вони наголошують на поверненні до вокальної природи хорового мистецтва; пріоритетному місці вокалізації як засобу виразності; спрямуванні вокального-виховного процесу на індивідуальне вдосконалення особистості майбутнього фахівця.

Таким чином, враховуючи історичний досвід розвитку вокальної основи в вітчизняному хоровому мистецтві, особливості сучасної хорової культури та кваліфікацію сучасного хормейстера, ми обґрунтували необхідність його комплексного вокального виховання.

Виклад основного матеріалу

У вокально-хоровій роботі хормейстер зобов'язаний дотримуватися наступних дидактичних правил загальної та музичної педагогіки:

• поступовості: від простого до складного;

• органічної єдності художнього й технічного виховання;

• індивідуального підходу;

• вироблення єдиної вокально-хорової термінології та єдиної вокальної школи.

Форма організації вокально-хорового виховання складається з двох видів - колективного та індивідуального. При цьому використовується педагогічний принцип “наочності” на прикладі кращих співаків. Хормейстеру необхідно чути голос співака, партії й увесь хор у перспективі звучання.

До особливостей методики постановки голосу хорового співака й вокально-хорової роботи хормейстера належать: вироблення єдиної манери звукоутворення, ланцюгового дихання, однотипної дикції, вокального жесту (у хормейстера - вокально-хорового слуху, навичок співу в хоровому ансамблі).

З конкретних методичних установок, заснованих на методиці постановки голосу, в першу чергу слід звернути увагу на розвиток в усіх хорових співаків однотипового нижньореберного діафрагмального дихання, вироблення одночасного вдиху всього хору або окремої партії, моменту затримки дихання [3, с. 120]. Важливу роль у показі ланцюгового дихання відіграє показ його рукою в моменти переходу. Доцільно в питанні вокальної роботи з хором віднести вплив на хор диригентського жесту. Він повинен бути точним, відточеним, а головне - вокальним.

При роботі над звуком і згладжуванням регістрів з різними голосами або групами хору хормейстер повинен враховувати, що дівчата та юнаки по-різному використовують свої резонатори. Великого значення для виховання красивого, рівного звучання набуває вироблення навичок філірування звуку. Застосовуючи спеціальні вправи на одному звуці у визначеній ритмічній пульсації, добиваємося від хору гнучкості, повноти , “органності” звучання.

Дуже поширеною погрішністю багатьох хорових колективів є форсоване напружене звучання. Форсування звуку призведе до багатьох вокально-хорових недоліків: “утертість” тембрів, фальшиве звучання і, що саме небезпечне - руйнування голосу.

І хормейстеру, і хоровому виконавцю необхідно мати вокальний слух. Це особлива категорія музичного слуху - фізіологічне явище, що називається автофонією. Співаки сприймають вокально-хорову музику не тільки слухом, але й м'язами голосового апарату. Вокальний слух необхідний хормейстеру для оцінювання правильного звучання голосу співака, хору тощо.

Ще однією специфічною особливістю вокальної роботи з хором є набуття навичок співу в ансамблі. Тобто необхідні навички, що дозволяють чути не тільки себе, але й сусідів по партії, хор загалом. Оскільки вчитель музики має справу водночас з багатьма співаками, тобто з різними тембрами, інтонацією, то ту т необхідне вміння приведення їх до загального органічного звучання.

Як відомо, співочий голос є найбільш досконалим і в той же час - це крихкий та невідомий інструмент. Учителю музики, хормейстеру необхідно відмінно знати не тільки фізіологію системи голосоутворення, але й збереження голосу, основні захворювання співаків тощо. Тому грамотний керівник повинен постійно пам'ятати про правильне навантаження на голосовий апарат, ураховувати теситурні можливості хористів, уникати форсування звучання у хворому стані [12, с. 78]. Таким чином, хормейстеру і вчителю музики необхідні знання у сфері фоніатрії.

Також при роботі з дітьми неможливо не враховувати особливості методики роботи з дитячими голосами. Специфіка тут у тому, що в дітей малий розмір голосового апарату (короткі й тонкі голосові складки, невеликий об'єм легень), фальцетне звучання, а також мутаційні вікові особливості. Правильна, методично грамотна робота вчителя зумовлює сприятливий перехід дитячого голосу до дорослого.

Висновки

Таким чином, нами визначені основні складові комплексного вокального виховання хормейстерів:

- вокально-виконавський;

- вокально-технічний;

- вокально-педагогічний.

Вокально-виконавський. Цей аспект потребує реалізації таких психофізіологічних процесів як слух, відчуття та увага. Шляхом аналізу особливостей реалізації цих психофізіологічних явищ у хоровому виконавстві нами виявлена характерна складова психологічного стану хормейстера - хоровий слух. Хоровий слух - це складне психофізіологічне явище, яке, з одного боку, пов'язане з логікою інтонаційного руху, а з другого - на ґрунті розвиненого вокального слуху спрямоване на конкретну виконавську мету. Рівень розвитку хорового слуху та ступінь його активності, чутливості, вміння охопити широкі музичні побудови багато в чому визначає рівень професійного розвитку хорового мислення.

Вокально-технічний. Виконавські можливості сучасних хормейстерів доцільно формувати шляхом поєднання вокально-технічної бази та активізації таких психофізіологічних явищ, як відчуття, спостережливість, пам'ять. Актуальними питаннями сьогодення вокально-технічної бази є вокальне дихання та суб'єктивне відчуття опори звуку. Фізіологічно вірне оволодіння цими важливими вокально-технічними навичками залежить від свідомого контролю їх напрацювання.

Вокально-педагогічний. Вокальний розвиток майбутніх учнів безпосередньо залежить від фахової підготовки викладача. Сучасна вокальна педагогіка вимагає від нього теоретичних знань з методики вокального виховання; достатніх знань психофізіологічних особливостей вокально-виховного процесу; особистого володіння співочою технікою; розвиненого вокального слуху; спрямованої слухової уваги.

Виявлені та проаналізовані складові вокально-виконавського виховного комплексу сучасних хормейстерів обумовлюють подальші шляхи в навчальному процесі, який пов'язаний з підвищенням критеріїв вокально-технічних та вокально-виконавських можливостей хормейстерів, з поглибленням знань у методико-виховній роботі, а також з поширенням науково-методичної бази.

Бібліографія

1. Аспелунд Д.Л. Развитие певца и его голоса / Д.Л. Аспелунд. - М.-Л. : Музгиз, 1952. - 192 с.

2. Багадуров В.А. Очерки по истории вокальной педагогики / В.А. Багадуров. Вып. 2. - М. : Музгиз, 1956. - 268 с.

3. Дмитриев Л.И. Основы вокальной методики / Л.И. Дмитриев. - М. : Музыка, 2007. - 290 с.

4. Жарова Л. Начальный этап обучения хоровому пению / Л. Жарова. - М. : Музыка, 1981. - 35 с.

5. Заседателев Ф.Ф. Научные основы постановки голоса / Ф.Ф. Заседателев. Изд. 6-е. - М. : Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2013. - 120 с.

6. Лащенко А.П. Логика хорового синтеза / А.П. Лащенко // Наук. зап. Ніжинського держ. пед ун-ту ім. М. Гоголя. - Психолого- педагогічні науки. - Вип. 1 - НДПУ, 2002. - С. 62 - 66.

7. Мухин В.П. Вокальная работа в хоре / В.П. Мухин. - М., 1964. - 154 с.

8. Павлищева О. Методика постановки голоса : краткое пособие для хормейстеров и преподавателей пения / О. Павлищева. - М.-

Л. : Музыка, 1964. - 123, [1] с.

9. Свешников А.В. Создать единый вокальный метод / Памяти Александра Васильевича Свешникова : статьи, воспоминания. - М., 1998. - С. 2.

10. Тимошенко О. Вокалізація як засіб виразності: виконавство / Олег Тимошенко // Музика. - 1986. - № 2. - С. 18 - 19.

11. Чесноков П.Г. Хор и управление им. Пособие для хоровых дирижеров / П.Г. Чесноков - М. : Гос. муз. изд-во, 1961. - 240 с.

12. Юссон Р. Певческий голос. Исследование основных физиологических и акустических явлений певческого голоса / Р. Юссон. - М. : Музыка. 1974. - 135 с.

Размещено на Allbest.ru