Формування комунікативних умінь молодших школярів на уроках української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Формування комунікативних умінь молодших школярів на уроках української мови

Форостюк Т.В.

кандидат педагогічних наук

доцент кафедри педагогіки,

теорії та методики початкової освіти

Forostyuk T.V.

Cand. Sc., associate professor, associate professor of pedagogy, theory and methodology of elementary education, Public higher education institution «Pereyaslav-Khmelnytsky Hryhoriy Skovoroda State Pedagogical University»

Formation of junior pupils' communicative skills at ukrainian lessons

Summary

The article deals with the problem of forming communicative skills of junior pupils at the Ukrainian language lessons. The actuality of this problem has been proved. The research papers and pedagogical experience have been analyzed. The special aspects of communicative skills formation of junior pupils in modern school are considered. The effective methods, tasks that will promote the formation of communicative skills of students are proposed.

Key words: communicative skills, elementary school, junior schoolchildren, educational process, Ukrainian lesson.

Анотація

комунікативний уміння молодший школяр

У статті висвітлено проблему формування комунікативних умінь молодших школярів на уроках української мови. Доведено актуальність зазначеної проблеми. Проаналізовано наукові праці та педагогічний досвід. Розглядаються особливості формування комунікативних умінь молодших школярів у сучасній школі. Пропонуються ефективні методи, завдання, які сприятимуть формуванню комунікативних умінь учнів.

Ключові слова: комунікативні вміння, початкова школа, молодші школярі, освітній процес, урок української мови.

Постановка проблеми

Актуальність проблеми формування комунікативних умінь молодших школярів на уроках української мови зумовлена змінами в сучасній освіті й потребами сьогодення. Адже її розв'язання потребує ґрунтовного осмислення різних аспектів підготовки учня як комунікативно компетентної особистості, здатної ефективно й уміло користуватися мовою в процесі спілкування, вирішення життєво важливих завдань, у процесі особистісної самореалізації. Володіння учнями комунікативною компетентністю є життєвою необхідністю, продиктованою потребами часу й суспільства. Сформовані комунікативні вміння сприяють успішності учнів в освітньому процесі, є метою й засобом навчальної діяльності. Кожна людина має практично володіти мовою як засобом спілкування й забезпечення власних життєвих потреб. Сформовані комунікативні вміння будуть сприяти комунікації в Україні та спілкуванню з людьми інших країн, вивченню інших мов, збагаченню знаннями й духовними цінностями, а також міжнаціональній взаємодії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема формування комунікативних умінь молодших школярів на уроках української мови була в полі зору науковців, що свідчить про її актуальність. Аналіз наукової літератури свідчить, що комунікативна компетентність є пріоритетною ключовою компетентністю [2, с. 23]. Тому поняття комунікативної компетентності досліджувалося науковцями різних галузей: педагогами, психологами, методистами, психолінгвістами, лінгвістами. Зокрема, як зазначає О. Прищепа, воно було предметом вивчення різних галузей гуманітарної науки [2, с. 23]. Аналіз літератури дає змогу стверджувати, що це питання досліджували Л. Мацько, М. Вашуленко, Л. Виготський, В. Мельничайко, М. Пентилюк, О. Савченко, Г. Шелехова, Л. Щерба, О. Леонтьєв, О. Біляєв, Г. Шелехова та ін.

Мета написання статті

Нашим завданням є висвітлення теоретичних основ формування комунікативних умінь молодших школярів на уроках української мови, які є життєво необхідними для становлення особистості, її комунікації, життєтво- рчості, самореалізації, міжмовної комунікації.

Виклад основного матеріалу

На сучасному етапі реформування освіти одним із головних завдань є створення необхідних умов для повноцінного розвитку й самореалізації кожної особистості. Адже випускник сучасної школи має бути креативною, комунікативно компетентною особистістю, здатною самостійно здобувати знання впродовж життя, уміло користуватися засобами рідної мови в різних сферах спілкування, у процесі життєтвор- чості та самореалізації. Це можливо здійснити, якщо в школі будуть створені належні умови для саморозвитку й самопізнання, надана дітям ініціатива в пізнавальній діяльності, а освітній процес буде здійснюватися в атмосфері взаємодії, приязні, емоційної співдружності й інтересу до активної розумової та практичної діяльності [5, с. 15].

М. Вашуленко зазначає, що важливо також враховувати, що українська мова в початковій школі є не лише життєво необхідним для вивчення навчальним предметом, а й засобом опанування інших шкільних дисциплін. Науковець наголошує, що метою вивчення курсу української мови в початковій школі є формування комунікативної компетентності молодших школярів [2, с. 68]. До того ж варто в процесі навчання враховувати мету навчання мови - формування й удосконалення вмінь і навичок володіння мовою в усіх формах, видах і типах мовленнєвої діяльності [2, с. 70].

До того ж оволодіння комунікативною компетентністю є потребою сьогодення й розвитку суспільства, що «виявляється у здатності успішно користуватися мовою в процесі спілкування, пізнання навколишнього світу, вирішення життєво важливих завдань» [3, с. 29]. Учні мають навчитися практично користуватися всіма мовними засобами. А вчитель у процесі практичної роботи має звертати увагу на комунікативну функцію мови, а тому з метою комунікації, організації продуктивного спілкування, а також із навчальною метою має пропонувати учням завдання: побудувати висловлювання, удосконалити власні висловлювання, з'ясувати лексичне значення нових слів та ін. [2, с. 71]. Під час практичної роботи, у процесі вирішення життєвих мовленнєвих ситуацій на уроці, під час реалізації комунікативно-

діяльнісного підходу формуватимуться комунікативні вміння учнів, комунікативна компетентність, це сприятиме тому, що в освітньому процесі буде створено належні умови для практичного оволодіння мовою, одиницями різного рівня (звуками, словом у лексичному й граматичному значеннях, найуживанішою лексикою, реченням, текстом та ін.); а також вироблятимуться вміння застосовувати знання та вміння в процесі користування мовою як засобом спілкування, пізнання, сприйняття, впливу) та ін. [2, с. 91].

Згідно з навчальною програмою для загальноосвітніх навчальних закладів, основна увага має приділятися саме практичним аспектам: роботі над значенням слова, кількісному збільшенню словникового запасу, збагаченню мовлення, умінню користуватися мовними засобами відповідно до норм літературної мови, умінню здійснювати, аналізувати, оцінювати й удосконалювати власну мовленнєву творчість [11]. Як зазначається в програмі з української мови, в опануванні української мови треба враховувати те, що «вона є не тільки предметом навчання, а й засобом засвоєння інших предметів шкільної програми [11, с. 7]. Звертається увага також на важливість вироблення навчальних умінь і практичну спрямованість навчання. Зокрема, діти мають навчитися будувати різні за структурою та метою висловлювання речення, утворювати форми слова й будувати словосполучення; дотримуватися лексичних, орфоепічних, орфографічних, пунктуаційних та інших норм [11, с. 7].

К.І. Пономарьова стверджує, що для забезпечення комунікативної компетентності в учнів необхідно сформувати здатність і готовність до спілкування з іншими людьми. Для цього учні мають оволодіти різними видами мовленнєвої діяльності (говорінням, читанням, письмом, мовою як засобом спілкування) [2, с. 104].

Формування ключової комунікативної компетентності сприятиме виробленню мотивації до навчання української мови, а це є особливо актуальним сьогодні в незалежній Україні. Адже це питання є болючим і не втратило свого драматизму. Як зазначає І. Дзюба, це не просто робота над удосконаленням мовлення, як у інших суспільствах, а це стосується долі рідної мови взагалі, її функціонування, існування, як і народу та самостійної України. Адже історія свідчить про численні переслідування, заборону, витіснення з публічного вжитку української мови, втрату її престижу [13, с. 3]. Так у 1863 р. циркуляр Валуєва категорично стверджував, що «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может». Цим указом заборонялося видання книжок українською мовою. Емський указ (1876 р.) забороняв ввозити із-за кордону будь-які книжки, видані українською мовою. Заборонялася українська мова на сцені театрів. І пізніше були заборони мови [9, с. 22].

А ще проводилася «політика зближення націй і злиття мов, яка досягла апогею під час застою 70-80-х років минулого століття» [13, с. 11]. Саме тоді вилучали з лексики української мови слова, які не були подібними до російських, називали їх застарілими, незрозумілими, діалектними. Складалися списки заборонених слів, які вилучалися потім із творів, мовлення [13, с. 11-12].

Але, незважаючи на всі заборони українська мова утвердила себе в творчості Т. Шевченка, І. Котляревського, Лесі Українки, І. Франка, М. Коцюбинського, Панаса Мирного та інших. А тому, як стверджує О. Пономарів, «носіями зразкової української мови повинні стати державні діячі, урядовці всіх рангів...», а також телебачення, преса [13, с. 12]. І кожна людина має дбати про чистоту й правильність свого мовлення.

На жаль, сьогодні можемо почути, як говорять, використовуючи суржик, кальки з російської мови; деякі люди не слідкують за правильністю та чистотою власного мовлення, не прищеплюють любов до рідного слова дітям. Це, на думку І. Дзуби, позбавляє унікальності, сприяє втраті природності й краси, спотворює, позбавляє «конкурентоздатності» української мови в публічному й приватному мовленні [13, с. 3-4]. Тому й маємо проблему, яка б не виникла, якби кожна людина ставилася до рідної мови, як до «живої схованки людського духу» (Панас Мирний), «коштовного скарбу народу» (І. Франко), «життя духовного основи» (М. Рильський), «генетичного коду нації» (О. Пономарів) [9, с. 18].

О. Пономарів стверджував, що «для українського народу, що впродовж століть був позбавлений власної держави, рідна мова правила за оберіг, допомагала йому не зникнути з історичного кону» [13, с. 9 ]. Мова є основою духовності народу, «підмурком існування нації» [12, с. 10]. Історія має приклади, коли після зникнення мови зникав і народ. Зберігаючи рідну мову, народ зберігає себе [13, с. 10 ].

Як наголошує О. Пономарів, «однією з ознак цивілізованості держави є її дбайливе ставлення до мови в усіх проявах» [13, с. 11]. Зразком таких держав, як зазначає О. Пономарів, є Польща, Чехія, Словенія. Уряди цих країн «вживають діяльні заходи для піднесення культури своїх мов, для плекання чистоти та утвердження їх престижу» [13, с. 11].

В. Русанівський вважав, що культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування [9, с. 4]. Письменники й інші культурні діячі розуміли, «що без мови немає народу» [9, с. 21]. Культура мови, формування мовленнєвих умінь починається з самоусвідомлення мовної особистості. Це розвивається там, де носіям літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, коли вони відчувають потребу «шліфувати свою мову», це залежить від загальної культури людини, а також суспільства в цілому [9, с. 9].

В. Русанівський ще в 1990 р. писав: «Хочеться, щоб наше суспільство, пробудившись від довгого інтелектуального сну і приступивши до морального самоочищення, побачило ті болячки, які багато років прикривалися бадьорими лозунгами й закликами. Не пройшла повз увагу суспільства й мовна проблема». Також В. Русанівський наголошує, що «в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності.» [9, с. 3-4]. Ці думки є актуальними та важливими в умовах сьогодення та змін в Україні. Варто прищеплювати дітям любов і повагу до рідної мови, а також повагу й інтерес до інших мов, бажання дізнаватися нове про культуру українського народу та інших народів. Саме тому В. Сухомлинський вважав, що школа стає справжнім осередком культури тільки тоді, коли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова [9, с. 19].

У Державному стандарті початкової освіти зазначається, що курс української мови повинен бути практичним, а також має забезпечуватися ком- петентнісний підхід до навчання, у процесі чого мають формуватися такі ключові компетентності: «вільне володіння державною мовою, уміння усно й письмово висловлювати свої думки, любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях; здатність спілкуватися рідною та іноземними мовами, що передбачає активне використання рідної мови в різних комунікативних ситуаціях, зокрема в побуті, освітньому процесі, культурному житті громади, можливість розуміти прості висловлювання іноземною мовою, спілкуватися нею у відповідних ситуаціях, оволодіння навичками міжкультурного спілкування» [4, с. 2].

У Державному стандарті початкової освіти зазначається, що завдання формування в учнів комунікативних умінь є кінцевою метою навчання української мови [4]. У Державному стандарті мовної освіти одним із важливих завдань є формування в учнів комунікативних умінь. Це знайшло своє відображення в нових програмах з української мови, у яких поставлені відповідні вимоги до мовленнєвого розвитку школярів. А «Метою іншомовної освіти є формування іншомовної комунікативної компетентності для безпосереднього та опосередкованого міжкультурного спілкування» [4, с. 6].

Зокрема, Б. Антоненко-Давидович писав: «Людина може володіти кількома мовами. Залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше людина має володіти, звичайно, рідною мовою» [1, с. 12]. А тому, вивчаючи рідну мову на практичному рівні, учень ознайомлюється з нормами й системою цієї мови. Завдяки цьому розуміє оточуючих, а вони - її. Комунікативні вміння, на думку науковців, - це здатність людини ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Ще їх визначають як уміння, які забезпечують розвиток мовленнєвих умінь, які є необхідними для здійснення мовленнєвої діяльності.

Комунікативні вміння, на думку Л. Калмикової, - це вміння, які забезпечують розвиток власне мовленнєвих умінь: орієнтацію в умовах, змісті висловлювання, формі його викладу; групування зібраного матеріалу, визначення послідовності частин тексту, виділення слів, важливих для висловлювань; удосконалення власного тексту [6, с. 5]. Комунікативні вміння, як зазначає Е. Сидор, - це «здатність мовця забезпечити правильне застосування словесних і невербальних засобів із метою ефективної взаємодії з учасниками акту спілкування» [15, с. 20].

Досліджуючи зміст поняття «уміння», науковці (Б. Бабанський, Л. Виготський, П. Гальперін, О. Леонтьєв, Г. Люблінська, І. Лернер, С. Рубінштейн, О. Савченко та ін.) трактують його як «здатність учнів свідомо здійснювати певну діяльність шляхом творчого використання знань у звичних чи нових умовах. Основою формування умінь є знання» [8, с. 17].

Аналіз літератури дав змогу виділити умови успішного формування комунікативних умінь учнів. Щоб процес формування комунікативних умінь був ефективним, необхідно: створити мовленнєве середовище, мотивацію мовлення, забезпечити збільшення лексичного запасу, формування практичних умінь із розвитку мовлення, створення мовленнєвих ситуацій, продуктивну роботу над розвитком мовлення; створити в класі атмосферу боротьби за високу культуру мовлення, правильність мовлення [6, с. 55].

Науковці та вчителі-практики радять формувати комунікативні вміння, активно залучаючи учнів до вирішення мовленнєвих завдань, створюючи мовленнєве середовище, організовуючи активну мовленнєву діяльності учнів як на уроках мови, так і на уроках читання, зацікавлюючи дітей. Відомо, що інтерес є основним пізнавальним мотивом, без якого зусилля вчителя будуть марними й знань не дадуть. Науковці вважають, що інтерес позитивно впливає на всі психічні процеси й функції: сприймання, увагу, мислення, пам'ять, волю, бажання спілкуватися, висловлювати власну думку. Адже інтерес до знань підтримує активний стан школярів на всіх етапах пізнання. Пізнавальний інтерес - інструмент пожвавлення навчального процесу.

Ученими виділено умови, які впливають на інтерес до навчання, а відтак і на розвиток мовленнєвих умінь: вибір методів стимулювання, урізноманітнювати види роботи на уроці; забезпечити яскравість, емоційність матеріалу й мови самого вчителя; організація такого навчання, щоб кожен учень активно залучався в процес самостійного пошуку, вирішення питань проблемного характеру; максимальна опора на активну діяльність учнів (ситуації вирішення пізнавальних завдань, активного пошуку); навчальний процес вести на оптимальному рівні розвитку; емоційна атмосфера навчання, позитивний тонус процесу навчання; усвідомлення учнями важливості вивчення предмета.

До того на формування мовленнєвих умінь впливає і сам учитель: яким він є, чи вміє організувати процес спілкування, чи вміє здійснювати індивідуальний підхід до учнів, чи має необхідні вміння та навички. Як зазначають науковці, а також доводить педагогічна практика: головним «інструментом» учителя є його мовлення.

Адже вчитель початкових класів є «Першовчителем рідної мови» [2, с. 134]. Адже молодші школярі сприймають учителя як авторитет, наслідують його. Діти молодшого шкільного віку сприймають усе, а особливо від учителя, без внутрішніх корективів, а потім відтворюють під час спілкування [2, с. 135].

Тому мовлення вчителя має бути зразком. А ще вчитель має бути високоморальною та висококультурною особистістю [2, с. 134]. Тоді діти навчатимуться з бажанням, інтересом, матимуть сформовані комунікативні й інші навчальні вміння та навички.

Науковці виділяють наступні вміння та навички, які мають бути в сучасного вчителя:

комунікативні: організовувати спілкування, доводити, спростовувати, вести дискусію, володіти технікою мовлення, культурою мовлення, попереджувати й долати конфлікти;

діагностичні: робити самоаналіз, самооцінку уроків, здійснювати діагностику колективу, наявності інтересу до навчання;

дослідницькі: досліджувати, експериментувати;

методологічні: знати інноваційні технології, методи, прийоми;

тренувальні: обирати доцільні методи й засоби навчання;

організаційні: організовувати учнів, стимулювати інтерес [14, с. 217];

гностичні: вивчати особистість учнів [5, с. 285].

У процесі аналізу теоретичних джерел виділено умови, які впливають на формування творчого вчителя, здатного забезпечити формування мовленнєвих умінь учнів: готовність до творчості; високий рівень професійної підготовки; наявність творчого мислення, творчої уяви; знання індивідуальних здібностей учнів; уміння організувати сприятливий мікроклімат; уміння забезпечити співробітництво з учнями; об'єктивність оцінювання учнів; уміння передбачати й аналізувати результати своєї роботи; любов до дітей і своєї справи; уміння поставити себе на місце учнів; педагогічний гуманізм, що виявляється в довірі й повазі до дітей, упевненості в їх здібностях і можливостях; наявність у педагога здібностей та навичок до мовотворчої діяльності; емпатійне ставлення до учнів, що виявляється в прагненні й умінні відчувати іншого як самого себе, розуміти внутрішній світ дитини, її переживання; співтворчість як установка на творчу взаємодію з учнями; особис- тісна позиція (учитель має бути особистістю, котра має свою думку); уміння цілеспрямовано генерувати нові нестандартні ідеї з використанням інтелектуальних інструментів і механізмів самореалі- зації; наявність психолого-педагогічних знань про впровадження інноваційних процесів у систему освіти; діалогізм як бажання та вміння слухати й чути дитину, здатність вести діалог на основі поваги й довіри [5; 12].

Також виділено прийоми, які ставлять учнів в активну позицію на уроці. До них можна віднести ряд навчальних ситуацій: ситуації, у яких учень має захищати свою думку; ситуації, які спонукають школярів ставити запитання вчителю, товаришам; рецензування відповідей, творчих робіт; активна допомога товаришеві; виконання завдань, розрахованих на використання додаткової літератури; вільний вибір завдань, переважно пошукових; створення ситуацій обміну інформацією серед учнів; самоперевірка власних практичних робіт.

Ученими та практиками розроблено й апробовано ефективні інтерактивні технології, застосування яких сприяє навчанню з інтересом і розвитку мовленнєвих умінь. Наприклад, метод проектів сприяє тому, що учні активно, самостійно, із захопленням виконують проекти. У процесі виконання практичних завдань формуються вміння та навички. Це може здійснюватися в колективній, груповій або ж індивідуальній формі. Метод ПРЕС створює можливості для продуктивної комунікації. Учні висловлюють думки з дискусійного питання. Мозковий штурм теж сприяє позитивно на формування навчальних умінь. Метод гранування спонукає до роздумів з певної теми. Таким чином стимулюється мислення учнів, що є позитивним і для мовлення. Мікрофон стимулює до висловлення думки. Учні по черзі швидко відповідають на запитання або ж висловлюють свою думку. Теж цінна технологія для розвитку комунікативних умінь. Акваріум є ефективним для навичок спілкування в групі, це теж ефективна форма діяльності учнів [10, с. 9].

Науковцями узагальнено показники сформо- ваності комунікативної компетентності учнів початкової школи. Тобто, якщо сформована комунікативна компетентність, то учні матимуть такі вміння й досвід: ефективно будуть використовувати всі лексичні й граматичні запаси мови в процесі спілкування, обиратимуть тему для спілкування, враховуватимуть особливості конкретної ситуації спілкування, зуміють налагодити контакт із співрозмовником, створюватимуть тексти різних стилів і жанрів, поставлять доречні й зрозумілі запитання та зможуть дати відповіді на поставлені запитання, формулюватимуть власну позицію щодо предметів чи подій, володітимуть прийомами впливу на слухача, аргументовано пояснюватимуть свою думку, зможуть спілкуватися з класом, виступати з повідомленнями перед іншими учнями, умітимуть узагальнювати матеріал і робити висновки, зможуть проаналізувати й критично оцінити власне й чуже мовлення, відчуватимуть відповідальність за сказане та емоційний вплив сказаного на інших [2, с. 134].

Висновки

Тобто, ми з'ясували, що проблема має теоретичну базу. Але питання розвитку мовленнєвих умінь потребує подальшого розгляду.

Список літератури

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо / Б. Антоненко-Давидович. - К., 2008. - 312 с.

2. Бібік Н.М. Формування предметних компетентностей в учнів початкової школи: монографія / Н.М. Бібік, М.С. Вашуленко, В.О. Мартиненко - К.: Педагогічна думка. - 2014.- 346 с.

3. Вашуленко М. Концептуальні засади нових програм з української мови для 2-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою / М. Вашуленко // Методичний коментар до навчальних програм для 1-4 класів: дайджест / Укл. О.В. Онопрієнко.- Донецьк: Каштан, 2012.- С. 29-34.

4. Державний стандарт початкової освіти. Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-zatverdzhennya-derzhavnogo-standartu-pochatkovoyi-osviti.

5. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник / І.М. Дичківська. - К.: Академвидав, 2004.- 352 с.

6. Дорошенко С.І. Основи культури і техніки усного мовлення / С.І. Дорошенко. - Х.: ОВС, 2005. - 143 с.

7. Калмикова Л.О. Психолінгвістичні і лінгвометодичні підходи до змісту мовленнєвих навичок і вмінь / Л.О. Калмикова. // Початкова школа. - 2012. - № 5. - С. 5-7.

8. Калмикова Л.О. Формування мовленнєвих умінь і навичок у дітей: психолінгвістичний та лінгвометодичний аспекти. Навчальний посібник. / Л.О. Калмикова // - К.: НМЦВО, 2003. - 229 с.

9. Культура української мови: Довідник / С.Я. Єрмоленко, Н.Я. Дзюбишина-Мельник, К.В. Ленець та ін.; за ред. В.М. Русанівського. - К.: Либідь, 1990. - 304 с.

10. Методика навчання української мови в початковій школі: навчально -методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За наук. ред. М.С. Вашуленка. - К.: Літера ЛТД, 2010. - 364 с.

11. Навчальні програми для 1-4 класів. Режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/navchalni-programi-dlya-pochatkovoyi-shkoli

12. Освітні технології: навч.-метод, посібн. / О.М. Пехота, А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; за ред. О.М. Пєхоти. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 255 с.

13. Пономарів О.Д. Українське слово для всіх і для кожного / Олександр Пономарів. - Вид. 2-ге. - К.: Либідь, 2017. - 360 с.

14. Потапенко О.І. Лінгводидактика (курс лекцій): навч. посібн. / О.І. Потапенко, Л.П. Кожуховська, Т.І. Товкайло, Т.В. Чубань. - К.: Міленіум, 2005. - 402 с.

15. Сидор Е. Вправи для розвитку в учнів загальномовленнєвих, комунікативних, творчих умінь / Е. Сидор // Початкова школа. - 2001. - № 6. - С. 19-23.

Размещено на Allbest.ru