Генеза проблеми комунікативної компетентності майбутнього вчителя початкової школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Генеза проблеми комунікативної компетентності майбутнього вчителя початкової школи

Неля Самойленко

кандидат історичних наук, старший викладач кафедри педагогіки ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»

У статті проведено аналіз ґенези проблеми комунікативної компетенції майбутнього вчителя початкової школи до визначення сутності та структури комунікативної компетентності; уточнено зміст поняття «комунікативна компетентність учителя початкової школи». Охарактеризовано структурні компоненти комунікативної компетентності вчителя початкової школи: мовну, мовленнєву та соціолінгвістичну компетенції. Мовну компетенцію визначено як певну систему знань про українську мову, як складне соціокультурне явище.

Встановлено, що комунікативна компетентність учителя початкової школи - це система внутрішніх ресурсів ефективного вирішення фахових завдань, а саме: позицій спілкування, ролей, стереотипів, установок, знань, умінь, навичок, яка певним чином пов 'язана з цілісністю особистості.

Ключові слова: ґенеза, компетентність, компетенція, комунікативна компетентність, мовна компетенція, мовленнєва компетенція, майбутній учитель початкової школи.

В статье проведён анализ генезы проблемы коммуникативной компетенции будущего учителя начальной школы к определению сущности и структуры коммуникативной компетентности; уточнено содержание понятия «коммуникативная компетентность учителя начальной школы». Охарактеризованы структурные компоненты коммуникативной компетентности учителя начальной школы: языковую, речевую и социолингвистическую компетенции. Языковую компетенцию определено как некую систему знаний об украинском языке, как сложное социокультурное явление.

Установлено, что коммуникативная компетентность учителя начальной школы - это система внутренних ресурсов эффективного решения профессиональных задач, а именно: позиций общения, ролей, стереотипов, установок, знаний, умений, навыков, которая определенным образом связана с целостностью личности.

Ключевые слова: генезис, компетентность, компетенция, коммуникативная компетентность, языковая компетенция, речевая компетенция, будущий учитель начальной школы.

This article deals with the main approaches of the scientists for the determination of the gist and structure of the communicative competence. We have specified the meaning of the term «communicative competence of the primary school teacher». We have also analyzed the structure elements of the communicative competence of the primary school teacher, that is: linguistic, speaking and sociolinguistic competence. Linguistic competence is determined as a certain system of knowledge of Ukrainian language, as a complex sociocultural phenomenon and formed on this basis the linguistic skills, such as: phonetic, orthopedic, morphological, lexical and syntactical.

We have defined the verbal and non-verbal levels of the communicative competence. It has been proved, that the linguistic competence of the future teacher of the primary school includes the knowledge ofprecision, adequacy and correctness of applying the linguistic means; the knowledge of the peculiarities of linguistic means usage depending on the type, style of the language; the knowledge of the usage of the expressive means of the language; the knowledge of the peculiarities of verbal and written texts, their dialogical and monologue forms.

We have analyzed that the sociolinguistic competence is a complex term, because it combines the knowledge and skills, which are necessary for the social aspect of the language usage and this term defined by the social stratification dynamics, the cultural vector of the society and the positive social motivation, etc.

Summing up the genesis of communicative competence issues, we can state that the communicative competence of future primary school teachers encompasses the knowledge, skills and competences that are generated in the process of professional training.

It has been defined more accurately, that the communicative competence is as linguistic as pedagogical term, because it combines the knowledge, abilities and skills, which can in the most precise way reflect the diversity of the communicative competence. We have defined that the communicative competence of the future teacher of the primary schools includes the knowledge, abilities and skills, which are gained during the professional training; the developed linguistic skills express the pedagogical level and professional experience of the teacher. We have determined that the communicative competence of the primary school teacher is the system of the internal resources of the effective solving the professional tasks, such as: levels of speaking, roles, stereotypes, knowledge, abilities and skills, which are connected in the certain way to the individuality.

Key words: a competence, a communicative competence, a linguistic competence, a sociolinguistic competence, a future teacher of a primary school.

Постановка проблеми

комунікативна компетенція вчитель початкової школи

У зв'язку з сучасними вимогами суспільства, компетентнісний підхід є методологією, яка має вплив на професійну підготовку фахівців. Компетентнісний підхід є важливим для процесу модернізації вищої освіти в Україні, саме тому висвітлення його основних положень у контексті вдосконалення професійної підготовки вчителів початкових класів є надзвичайно актуальним.

Сьогодення ставить перед фахівцями серйозні вимоги. Серед них комунікативна компетентність учителя, яка визначається як система внутрішніх ресурсів ефективного розв'язання фахових завдань, а саме: позицій спілкування, ролей, стереотипів, установок, знань, умінь, навичок, яка певним чином пов'язана з цілісністю особистості. Набуття комунікативної компетентності стає домінуючою метою навчання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Одними з перших у дослідженні педагогічного спілкування почали вивчатися процеси сприймання та розуміння у системі «вчитель-учень» О. Бодальовим, А. Бойко, В. Куніцино та ін. Важливим джерелом цікавих ідей і методів дослідження, фактів та матеріалів є роботи з проблем педагогічного такту В. Кан-Калика, Н. Кузьміна, О.Леонтьєва, І. Синиці, М. Страхова та ін.; закономірності формування в учителя комунікативних навичок та умінь, розвиток комунікативної компетентності у процесі професійної підготовки майбутнього вчителя вивчали Н. Волкова, Ю. Вторнікова, К. Касярум. У педагогічній науці накопичено значний досвід підготовки майбутнього вчителя до комунікативної діяльності. Зокрема, сутність педагогічної взаємодії розглядали І. Бех, А. Бойко, А. Бодальов, С. Гончаренко, В. Кан-Калик, В. Сухомлинський, О. Федій та ін., поняття і сутність педагогічної комунікації вивчали Н. Бутенко, О. Жирун, М. Заброцький, С. Левченко та ін., структуру комунікативної компетентності майбутнього вчителя досліджували Н. Бібік, Н. Волкова, Ю. Вторнікова, С. Петрушин, О. Савченко та ін., формуванню комунікативної культури вчителя присвячені роботи Н. Гез, Т. Голанд, Т. Гоффманн, М. Лазарєва та ін., технології розвитку комунікативних умінь учителя та їхні структурні компоненти окреслювали А. Дубаков, Г. Бушуєва, А. Капська, О. Мерзлякова, Д. Хумест та ін.

Виділення невиділених раніше частин проблеми. Розглядаючи сучасну теорію та практику ґенези проблеми комунікативної компетентності, можна стверджувати, що недостатньо вивчено і розроблено теоретичні засади формування у майбутніх учителів початкової школи комунікативної компетентності.

Мета статті - здійснити науковий аналіз ґенези комунікативної компетентності майбутніх учителів початкової школи у психолого-педагогічній літературі.

Постановка завдання - обґрунтувати підходи науковців до визначення сутності та структури комунікативної компетентності майбутнього вчителя початкової школи.

Виклад основного матеріалу

Проблемою ефективної трансформації економічного, політичного, світоглядного, ціннісного буття українського суспільства початку ХХІ століття став розвиток освіти, переосмислення усіх форм, методів та технологій транслювання знання та інформації. Учені доходять спільної думки, що логіка формування сучасної парадигми педагогіки та освіти має бути сконцентрована в напрямі таких понять як «свобода», «гуманізм», «дитиноцентризм», «особистісна орієнтованість», «суб'єкт-суб'єктний підхід», «емпатія», «діалогічність», «співробітництво», «педагогічна взаємодія», «толерантність» тощо, які є поняттями комунікативної сфери. Ці категорії стали методологічними принципами різних педагогічних концепцій, підходів, теорій.

Процес формування професійно-педагогічної комунікативної компетентності майбутнього вчителя має бути націлений не лише на озброєння їх глибокими комунікативними знаннями, прищеплення комунікативних умінь і навичок, але й на формування їхнього ставлення до професійно-педагогічної комунікації, здатності передбачити і врахувати її важливість та наслідки у навчальному процесі.

Комунікація (від лат. communico- робити спільним: ділитися, наділяти, обмінюватися, радитися, повідомляти, спілкуватися, приєднувати, зв 'язувати, з 'єднувати, брати участь) - це процес та стан взаємодії людини з внутрішнім і зовнішнім світами, на основі яких «Я» усвідомлює себе, відкриває та актуалізує свою онтологічну, аксіологічну основу через знаходження й визначення себе в «іншому». «Іншим» може бути «Я», «Ти», «Воно», «Ми». «Інші» об'єктивуються в людях, природі, суспільстві, культурі, космосі, божестві, тексті, комп'ютері тощо (Дмитренко К., 2012).

Найчастіше категорія «комунікація» ототожнюється з категорією «спілкування». Нероздільність цих понять простежується і в мовах інших народів. Так, переклад із багатьох інших мов поняття «communication» означає спілкування. Але деякі вчені дотримуються протилежної точки зору щодо співвідношення вищезазначених категорій. Так, початок розмежування понять спілкування та комунікації належить Є. Жаркову. На його думку, комунікація відноситься до галузі передачі й прийому інформації, спілкування - до процесів самоорганізації. Будь-яка комунікація є спілкуванням, але не кожне спілкування - комунікацією, тобто існує низка ситуацій, коли спілкування індивідів проходить без комунікативних зв'язків. Тоді цей процес є простою психічною діяльністю, спрямованою на себе (Енциклопедія освіти , 2008, с. 347).

У професійній діяльності вчитель виступає активним суб'єктом спілкування: передає та приймає інформацію від учнів, колег і батьків, установлює контакти з ними, будує взаємовідносини на основі діалогу, розуміє і сприймає внутрішній світ дитини, прагне до максимальної реалізації здібностей кожного учня та забезпечення його емоційного комфорту в освітньому процесі.

Професійна компетентність учителя - це динамічна комбінація знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність учителя успішно здійснювати професійну діяльність. Важливим складником професійної компетентності вчителя є комунікативна компетентність, а одним із першочергових завдань вищої педагогічної освіти - формування професійно- педагогічної комунікативної компетентності вчителя, оскільки вона виступає духовно-моральним чинником і науковим змістом освітнього процесу, де знання вчителя, гуманність, душевна щедрість, бажання зрозуміти і допомогти учню відіграють головну роль.

У контексті уточнення сутності поняття «комунікативна компетентність» розглядаються такі тлумачення: комунікативна компетентність - уміння встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми (Г. Данченко, Ю. Жуков, С. Козак, С. Макаренко, Л. Петровська, П. Растєнніков, Ю. Рись, В. Степанов, В. Ступницький); володіння сукупністю мовних та мовленнєвих умінь (Є. Головаха, Т. Ладиженська, Є. Мелібруд , Н. Паніна, Р. Парошина, М. Станкін); знання норм і правил спілкування (Т. Іванова, А. Козлов). О. Аршавська, М. Вятютнев, Д. Ізаренков, С. Савіньон, О. Скворцова та інші розглядають окреслену дефініцію через поняття «здатності», тобто як здатність використовувати мову в різних сферах спілкування (Савченко О., 1997, с. 216).

М. Вятютнев виокремлює такі складові комунікативної компетентності: розумові здібності особистості та мовленнєву діяльність. Учений розуміє комунікативну компетентність як здатність використовувати мову творчо, цілеспрямовано, нормативно, у взаємодії зі співрозмовником. О. Скворцова підкреслює, що у тлумаченні поняття «комунікативна компетентність» передбачається така ознака як наявність здібностей до педагогічної комунікації (Коммуникативная компетентность. Стратегии, тактики, виды общения, 2010). Таким чином, за цим підходом розвиток комунікативної компетентності вчителя початкової школи залежить від його здібностей.

За іншим підходом (Н. Гез, О. Казарцева, О. Краєвська, Г. Рурік, Ю. Федоренко, Д. Хаймс та інші) вчені трактують цей термін шляхом зіставлення його з поняттями «знання, уміння та навички». Так, Н. Гез висловлює думку, що комунікативна компетентність охоплює знання про мову, навички та вміння застосовувати їх у мові в різних ситуаціях спілкування. Вчені О.Казарцева та Ю. Федоренко виокремлюють знання, уміння та навички, необхідні для розуміння чужих та породження власних продуктів мовленнєвої діяльності, адекватних цілям, сферам і ситуаціям спілкування (Рурік Г., 2011, с. 344).

Дослідник Г. Рурік зазначає, що володіння певною системою вмінь і навичок міжособистісного спілкування, адекватних ситуації спілкування і достатніх для досягнення поставленої суб'єктом комунікативної мети є комунікативною компетентністю (Рурік Г., 2011, с. 380). Таким чином, науковці вважають, що комунікативна компетентність є явищем як лінгвістичним, так і педагогічним, оскільки вона співвідноситься із знаннями, вміннями та навичками, які найбільш точно віддзеркалюють багатогранність комунікативної компетентності, її важливу роль у формуванні особистості.

Отже, узагальнюючи ґенезу проблеми комунікативної компетенції, можемо стверджувати, що комунікативна компетентність майбутніх учителів початкової школи охоплює знання, вміння і навички, які формуються у процесі фахової підготовки.

У психолого-педагогічній літературі існують також різні підходи до визначення структурних елементів комунікативної компетентності. З точки зору практичного використання найбільший інтерес викликає комунікативна компетентність учителя початкової школи як основа ефективної організації навчально-виховного процесу, тому доцільно визначити та проаналізувати її компонентний склад. На думку, М. Вятютнева вона складається із знань граматики, лексики, правил спілкування, етикетних формул, мовленнєвих засобів. Однак Н. Гез вважає, що важливим є також такий компонент, як уміння співвідносити мовні засоби із завданнями, умовами спілкування і розуміння стосунків між комунікантами. Науковець О. Аршавська вважає її основними структурними компонентами мовну і соціальну компетенції, які входять до структури будь-якої діяльності. Дещо іншу структуру представляє Ю.Федоренко, яка виділила наступні компетенції, а саме: мовну (лексичні, граматичні, фонетичні й орфографічні знання), мовленнєву (охоплює вміння аудіювання, читання, письма та мовленнєві вміння), лексичну (знання лексики і мовленнєві лексичні навички), граматичну (знання граматики і мовленнєві граматичні навички), фонетичну (фонетичні знання, мовленнєво-слухо-вимовні навички), соціокультурну (стосується країнознавства та лінгвокраїнознавства) та компетенцію, що стосується процесу говоріння (Федоренко Ю., 2002, с. 63) .

Згідно з поглядами С. Савіньон, структуру комунікативної компетентності утворюють такі компетенції, як: граматична (граматичний рівень речення), соціолінгвістична (розуміння соціального контексту, в якому використовується мова), дискурсивна (вміння продукувати текст) і стратегічна (компенсація часткових знань, умінь та навичок). Особливу увагу дослідниця акцентує на останній, що має компенсувати часткові знання мови у процесі професійної діяльності (Savignon S., 1995, р. 129).

Аналізуючи проблему комунікативної компетенції зарубіжних фахівців, ми доходимо висновку, що погляди зарубіжних учених дещо відрізняються. Б. Шпітсберг та У. Купа виокремили три такі компоненти комунікативної компетентності, а саме: мотивація, знання (процесуальні знання про те, яку стратегію поведінки обрати у конкретній ситуації), навички (використовувані типи поведінки), тобто це взаємозалежність когнітивного, поведінкового та афективного компонентів у певних мовленнєвих актах. Інші дослідники вважають, що комунікативна компетентність охоплює знання, навички, чутливість (здатність виказувати увагу і повагу), зобов'язання (прагнення уникати помилок і знаходити ефективні шляхи взаємодії у процесі самоосвіти та самовдосконалення). Однак учені зосереджують увагу на тому, що рівень володіння комунікативною компетентність залежить від контексту в якому відбувається взаємодія (Savignon S., 1995, р. 134).

Проаналізувавши основні підходи вчених до визначення структури комунікативної компетентності, схиляємось до думки науковців, які вважають основними структурними компонентами комунікативної компетентності мовну, мовленнєву та соціолінгвістичну компетенції. Зупинимось детальніше на їх характеристиці. Мовна компетенція визначається як певна система знань про українську мову як складне соціокультурне явище і сформовані на цій основі мовні вміння, а саме: фонетичні, орфоепічні, морфемні, лексичні, синтаксичні. До її основних характеристик відносимо мовленнєві задатки, знання мови, реалізацію мови у мовленні. Загальновідомо, що передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знаків та знакових систем. Розрізняють вербальну і невербальну комунікації, що використовують різноманітні знакові системи. Відповідно до цього можна виділити вербальний і невербальний рівень комунікативної складової компетентності в спілкуванні. Вербальна комунікація застосовує як знакову систему людську вимову, природну звукову мову, тобто систему фонетичних звуків, що охоплює два принципи: лексичний та синтаксичний.

Мовленнєва компетенція охоплює певні знання про точність, влучність, адекватність, правильність використання мовних засобів, знання про особливості використання мовних засобів залежно від типу, стилю мовлення, знання особливостей використання зображувально-виражальних засобів мови, про особливості усного й писемного мовлення, його діалогічну та монологічну форми та є одним із компонентів професійної готовності, реалізації професійного потенціалу майбутнього вчителя початкової школи. Розвинені мовленнєві вміння, за твердженням учених, є показником педагогічної культури і педагогічної майстерності вчителя. Звичайно, формування професійно значущих мовленнєвих умінь, комунікативної культури відбувається під впливом психофізіологічних, соціокультурних і педагогічних чинників, які сприяють засвоєнню студентами знань про мовленнєву культуру і можливості її застосування відповідно до потреби, особливостей та мети організації педагогічного процесу.

Висновки

Таким чином, на основі теоретичного аналізу досліджень учених як вітчизняних, так і зарубіжних, до трактування понять «комунікативна компетентність», «професійна компетентність» тощо нами визначено ключову дефініцію нашого дослідження: професійно-педагогічна комунікативна компетентність майбутнього вчителя - це інтегративне особистісне утворення, яке розглядається як результат сформованості професійних компетенцій та особистісних якостей (доброзичливість, тактовність, емпатійність, об'єктивність, толерантність, організованість, ініціативність тощо) майбутнього вчителя, котрі дозволяють встановлювати психологічний контакт зі школярами, їхніми батьками та колегами; логічно, науково та стисло передавати предметну інформацію; керувати процесом спілкування та організовувати педагогічно доцільну взаємодію в навчально-виховному середовищі; виховувати гармонійно розвинену особистість, творчо вирішувати педагогічні завдання, що виникають у навчально-виховному процесі. На основі здійсненого аналізу можна зробити висновок, що комунікативна компетентність учителя початкової школи - це система внутрішніх ресурсів ефективного вирішення фахових завдань, а саме: позицій спілкування, ролей, стереотипів, установок, знань, умінь, навичок, яка певним чином пов'язана з цілісністю особистості.

Перспективою подальших розвідок може бути дослідження комунікативної компетентності майбутнього вчителя початкової школи з урахуванням зарубіжного досвіду.

Список використаних джерел

1. Дмитренко К. Сутність професійно-педагогічної комунікації у педагогічній освіті [Електронний ресурс]. URL:

http:///C:/Users/User/Downloads/Nzspp_2012_7_4.pdf. Заголовок з крану.

2. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України [гол. ред. В. Кремень].Київ : Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.

3. Кан-Калик В. Педагогическое общение как предмет теоритического и прикладного исследования. Вопросы психологии. 1985. № 4. С. 9-16.

4. Коммуникативная компетентность. Стратегии, тактики, виды общения. [Электронный ресурс]. URL: http://pro-psixology.ru/socialnopsixologicheskiefenomeny/133 -kommunirativnaya-kompetentnost-strategii-taktiki.html.

5. Мартиненко С. Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія і практика: монографія. Київ: КМПУ імені Б. Грінченка, 2008. 434 с.

6. Рурік Г. Комунікативна компетентність як складова професійної майстерності учителя та засіб побудови гуманних взаємин між учасниками навчально-виховного процесу. Формування професійної компетентності майбутнього вчителя в умовах вищого навчального закладу: наук. посібн. Київ: Видавничий Дім «Слово», 2011. С. 344 - 380.

7. Савченко О. Дидактика початкової школи: підруч. для студ. пед. ф-тів. Київ: Абрис, 1997. 416 с.

8. Скворцова А. Комунікативний компонент професійної компетентності вчителя математики [Электронный ресурс]. URL: http: www.nbuv.gov.ua/ portal/Soc_Gum/Npd/2010_2/Scvorcov.pdf

9. Федоренко Ю. Комунікативна компетенція як найважливіший елемент успішного спілкування. Рідна школа. 2002. № 1. С. 63-65 .

10. Communication competence defined! Dr Lane's Perspective. [Электронный ресурс]. URL: http: www.uky.edu/~drlane/captone/commcomp.htm.

11. Savignon S. Evolution of Communicative Competence The ACTFL Provisional Proficiency Guidelines. The Modern Language Journal. 1995. Vol. 95. P. 129-134.

References

1. DmytrenkoK. Sutnist' profesiyno-pedahohichnoyikomunikatsiyiupedahohichniyosviti [Theessenceofvocationalandpedagogicalcommunicationinpedagogicaleducation]. http:///C:/Users/User/Downloads/Nzspp_2012_7_4.pdf. - Zaholovokzkranu (ukr).

2. Entsyklopediyaosvity (2008) [Енциклопедія освіти]. [V. Kremen']. Kyyiv : Yurinkom Inter, 1040 (ukr).

3. Kan-KalykV. (1985). Pedahohycheskoeobshchenyekakpredmetteorytycheskohoyprykladnohoyssledovanyya [Pedagogicalcommunicationasasubjectoftheoreticalandappliedresearch]. Voprosbi psykholohyy, 4, 9-16 (ukr).

4. Kommunykatyvnayakompetentnost'. Stratehyy, taktyky, vydbiobshchenyya [Communicativecompetence. Strategies, tactics, typesofcommunication]. http://pro- psixology.ru/socialnopsixologicheskie-fenomeny/ 133-kommunirativnaya- kompetentnost-strategii-taktiki.html.

5. MartynenkoS. (2008). Diahnostychnadiyal'nist' maybutn'ohovchytelyapochatkovykhklasiv: teoriyaipraktyka [Diagnosticactivityofthefutureteacherofelementaryschool: theoryandpractice] : [monohrafiya]. K. : KMPU imeni B.D. Hrinchenka, 434 (ukr).

6. Rurik H. (2011). Komunikatyvna kompetentnist' yak skladova profesiynoyi maystemosti uchytelya ta zasib pobudovy humannykh vzayemyn mizh uchasnykamy navchal'no-vykhovnoho protsesu [Communicative competence as a component of professional mastery of the teacher and means of building a humane relationship between the participants in the educational process]. Formuvannya profesiynoyi kompetentnosti maybutn'oho vchytelya v umovakh vyshchoho navchal'noho zakladu: nauk. posibn. K. : Vydavnychyy Dim «Slovo», 344-380 (ukr).

7. SavchenkoO. (1997). Dydaktykapochatkovoyishkoly [ElementarySchoolDidactics] : [pidruch. dlyastud. ped. f-tiv]. K. : Abrys, 416 (ukr).

8. Skvortsova A. Komunikatyvnyy komponent profesiynoyi kompetentnosti vchytelya matematyky [The communicative component of the professional competence of the teacher of mathematics]. http: www.nbuv.gov.ua/ portal/Soc_Gum/Npd/2010_2/Scvorcov.pdf/ (ukr).

9. Fedorenko Yu. Komunikatyvna kompetentsiya yak nayvazhlyvishyy element uspishnoho spilkuvannya [Communicative competence as the most important element of successful communication]. Ridna shkola, 1, 63-65 (ukr).

10. Communication competence defined! Dr Lanes Perspective. http: www.uky. edu/~drlane/captone/ commcomp.htm.

11. Savignon S. (1995). Evolution of Communicative Competence The ACTFL Provisional Proficiency Guidelines. The Modern Language Journal,. Vol. 95, 129-134 (ukr).

Размещено на Allbest.ru