Формування соціокультурної компетенції учнів при вивченні сталих виразів на уроках англійської мови в старшій школі (студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету іноземних мов)

Постановка наукової проблеми та її актуальність. Однією з нагальних проблем методики іноземних мов є соціокультурна компетенція та способи її досягнення. Сучасна людина має володіти навичками толерантного ставлення до носіїв мови з різних країн, до їх культур та стилів життя. Особливо складно здобути соціокультурну компетентність поза мовним оточенням, тому для вчителя іноземної мови одним з основиних завдань на заняттях англійської мови у школах є моделювання реальних ситуацій спілкування.

Актуальність теми зумовлена необхідністю використання в навчальному процесі старшої школи сталих виразів для формування соціокультурної компетенції учнів. Необхідність раціонального застосування сталих виразів у процесі навчання англійської мови старших школярів вимагає ретельного й детального вивчення цього питання. Недостатня розробленість окресленої проблеми й об'єктивна необхідність підвищення якісних показників навчання англійської мови в старших класах зумовили вибір теми дослідження.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Аналіз наукових досліджень в області визначення поняття, сутності та структури соціокультурної компетенції (І. Л. Бім, Е.М. Верещагін, В.Г. Костомаров, В.В. Сафонова, П.В. Сисоєв, Є. М. Соловова, С.Г. Термінасова, M. Byram, G. Neuner, S. Sauvignon та ін.) дозволяє нам уточнити сутність даного терміну. Під соціокультурною компетенцією ми розуміємо широкий комплекс соціокультурних знань та вмінь, а саме, країнознавчі, лінгвокраїнознавчі, соціально-психологічні, культурологічні знання та соціокультурні рецептивні й продуктивні вміння. Також було детально досліджено складові соціокультурної компетенції, до яких належать країнознавча (Н. Брукс, М. Бірам, Л.П. Голованчук та ін.), лінгвокраїнознавча (Є.М. Верещагін, О.Г. Оберемко, Г.Д. Томахін) і соціолінгвістична компетенції (М. Адельман, Н.Ф. Бориско, Х.Б. Браун, Н.Б. Ішханян, Д. Левін).

Аналіз перерахованих наукових досліджень дає нам підґрунтя для більш детального дослідження формування соціокультурної компетенції шляхом вивчення учнями старшої школи сталих виразів. Саме тому методичний розділ буде присвячено розробленню комплексу вправ для формування даної компетенції, а також буде проведена експериментальна перевірка даного комплексу вправ на базі загальноосвітньої школи.

Мета і завдання статті. Мета статті полягає теоретичному обґрунтуванні соціокультурної компетенції та визначенні критеріїв відбору сталих виразів з метою формування вказаної компетенції. Об'єктом аналізу виступає процес навчання учнів сталих виразів. Предметом дослідження є методика формування в учнів СКК при вивченні сталих виразів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Проблема формування соціокультурної компетенції (СКК) набула особливої актуальності вже починаючи з 90-х років минулого століття, дослідженням даної компетенції займались такі науковці, як Л.П. Рудакова, Е.М. Ряховська, І.Н. Іванова, І.Ю. Щербина, О.В. Бірюк, О.М. Соловйова, Є.А. Орловa, Т.В. Починок, Т.М. Галушка, І.М. Рахмана та ін. З точки зору дослідників, соціокультурна компетенція являє собою знання учнями «елементів національної культури, національно-культурної специфіки мовної поведінки носіїв відповідної мови і здатність користуватися такими елементами соціокультурного контексту: звичаї, правила, норми, країнознавчі знання носія мови» [5, c. 13]. Також було детально досліджено основні складові соціокультурної компетенції, до яких належать країнознавча, лінгвокраїнознавча і соціолінгвістична компетенції. Перелічені компетенції відображають такі компоненти міжкультурного спілкування, як змістовний - країнознавча, культурознавча та міжкультурна інформація (країнознавча компетенція), мовний - лексика з національно-культурною семантикою, мовленнєвий етикет, техніко-комунікативні кліше (лінгвокраїнознавча компетенція), комунікативний - норми, сценарії, ритуали спілкування, техніка міжкультурного спілкування (соціолінгвістична компетенція).

Соціокультурна компетенція являє собою «знайомство тих, хто навчається, з національно-культурною специфікою мовленнєвої поведінки і здатністю користуватися елементами соціокультурного контексту, релевантними для породження і сприйняття мовлення з точки зору носіїв мови. Ці елементи - звичаї, правила, норми, соціальні умовності, ритуали, соціальні стереотипи, країнознавчі знання та ін.» - підкреслює Є. Айзікова [1, с. 298].

Сучасна концепція навчання іноземних мов базується на інтегрованому вивченні мови та культури країн, що викладаються, та при використанні національного компонента, заснованого на знаннях рідної країни та мови, яку викладають, її культури, історії, традицій, звичаїв тощо, тобто діалог вітчизняної та зарубіжної культури. Основна мета такої освіти - навчання мови через культуру.

Знайомство з культурою країни досліджуваної мови було одним із головних завдань ще за часів античності. Викладання класичних мов, як трактування релігійних текстів, не розглядалося без культурознавчого коментування. У викладанні живих мов з кінця XIV століття на перше місце поряд з усним мовленням висувається ознайомлення з реаліями країни досліджуваної мови.

Згідно з новою програмою з іноземної мови для загальноосвітніх закладів України, формування комунікативної компетенції учнів є головною метою навчання іноземних мов. Соціокультурна компетенція є однією зі складових комунікативної компетенції і являє собою сукупність фонових і країнознавчих знань, моделей мовленнєвої та немовленнєвої комунікативної поведінки, володіння певним соціокультурним мінімумом, а також вмінням і навичками їх практичного використання під час іншомовного спілкування в діалозі культур.

Соціокультурна компетенція - це «знання правил і соціальних норм поведінки носіїв мови, традицій, історії, культури та соціальної системи країни, мова якої вивчається» [6, c. 328].

Соціокультурна компетенція є складовою комунікативної компетенції, що складається з таких компетенцій: лінгвістичної (соціолінгвістичної), соціокультурної (країнознавчої, лінгвокраїнознавчої), стратегічної та дискурсивної, соціальної.

Розглядаючи сутність компонентів СКК, слідом за Л.І. Бобильовою, можна виділити наступні знання, навички та вміння. По-перше, володіння соціокультурною компетенцією передбачає наявність знань про наявність понять еквівалентності та без еквівалентності, а також їх відношенням в рідній та іноземній мовах; про носіїв та джерела етнічної, національно-культурної та соціальної інформації в мові; про соціокультурні стереотипи мовної поведінки; ступінь сумісності такої поведінки рідною та іноземною мовами. По-друге, СКК являє собою навички впізнавання країнознавчо-маркованих мовних одиниць; «розподіл» соціокультурного змісту мовних реалій рідною та іноземною мовами; перекладу країнознавчо-маркованих мовних одиниць з рідної мови на іноземну та навпаки. По-третє, СКК передбачає вміння аналізу функціональних типів автентичного тексту, притаманних для повсякденно-побутової, ділової, наукової, професійної сфер спілкування; вибору прийнятної в соціокультурному плані мовленнєвої моделі поведінки в умовах міжкультурної комунікації.

В сьогоденні засобом розвитку соціокультурної компетенції є мова. Безперечно, при знайомстві з іноземною мовою людина одночасно ознайомлюється з національною культурою, отримує величезне духовне багатство, що зберігається в іноземній мові. Ідіома або сталі як невід'ємна частина будь-якої мови може сприяти цьому збагаченню.

Сталі вирази надають мові виразності, емоційності й роблять її живою та неформальною. Ідіоми дають нам уявлення про спосіб мислення, культуру та менталітет англомовних мешканців. Вживання фразеологізмів у нашій мові дуже важливе, тому їх вивчення починають ще у школі.

Процес засвоєння фразеологізмів має величезне значення для методичної бази викладання іноземної мови. У сучасному світі знання іноземної мови є необхідним і престижним. Останнім часом з'явилося багато методик прискореного, але, на жаль, не завжди ефективного вивчення іноземної мови. Різноманітність видів вправ привертає увагу учнів до лексики, і тим самим, до змісту текста, але в більш детальній формі. При цьому рівень засвоєння матеріалу виявляється вищим, ніж при проведенні традиційного уроку.

Фразеологічна одиниця - це сталий за складом і структурою вираз, що не може розділятися лексично і несе функцію окремої лексеми. Фразеологізм вживається як певне ціле, що не може бути розкладене на складові і не допускає перестановки у своєму складі. Ідіома - це фразеологічне зрощення, що складається з двох або більше слів, значення яких не визначається значенням слів, що входять до його складу. Очевидно, що англійська ідіома - це мовний зворот, що не передається українською мовою дослівно. Тому її потрібно запам'ятати. Фразеологія - це один з найцікавіших і одночасно непростих розділів англійської мови. Учні старшої школи з інтересом вивчають незвичні висловлювання. Велику роль у вивченні іноземної мови відіграє обговорення. За допомогою ідіом викладач може спонукати учнів до дискусії, що будується на значенні тієї чи іншої ідіоми. Таким чином мовні одиниці вводяться в пам'ять студентів і урізноманітнюють їхню мову. Вивчення і порівняння ідіом у двох мовах допомагає виявити відмінності та особливості культур і менталітету цих народів. А також можуть виявитись деякі історичні паралелі між двома країнами.

Висновки. Засвоєння іноземної мови має тісний зв'язок з культурою народу, що є носієм даної мови, і саме тому необхідність адаптування до культури виучуваної мови вже давно сприймається у вітчизняній методиці викладанні іноземної мови як аксіома. Використання ідіоматичних виразів у навчальному процесі сприяє зростанню пізнавальної активності учнів, розширює їх комунікативні можливості, наштовхує на самостійну роботу над мовою та виконує виховні задачі. Ідіоми складають яскраву національно-своєрідну частину мовної картини світу. При вивченні ідіоматичних виразів учні проникають у багатовікову історію народу, знайомляться з особливостями іноземної мови, отримують величезне духовне багатство, яке накопичувалося роками та зберігалося у мові.

Бібліографія

вчитель іноземний навчання англійський

1. Айзікова Л.В. Соціокультурна підготовка вчителя в умовах формування загальноєвропейського культурного простору / Л.В. Айзікова // : зб. наук. ст. - К. 2000. - С. 298-308.

2. Бирюк О.В. Формування соціокультурної компетенції майбутніх учителів засобами англомовних публіцистичних текстів // Вісник ЖДПУ. - Житомир: Вид. центр ЖДПУ, 2003. - Вип. 12. - С. 157-159.

3. Гришкова Р.О. Соціокультурний компонент у навчанні іноземної мови // Вересень. - 2002. - №1. - С. 18 - 22.

4. Кунин А.В. Основные понятия английской фразеологии как лингвистической дисциплины. Англо-русский фразеологический словарь. - М.: «Русский язык», 1967. - 1260 с.

5. Махінов В.М. Іншомовна комунікативна компетенція в контексті сучасних соціокультурних проблем фахової підготовки майбутніх вчителів /В.М. Махінов // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 17. Теорія і практика навчання та виховання. зб. наук. праць. - К.: НПУ, 2011. - Вип. 17. - С. 13-23.

6. Ніколаєва С.Ю., Бігіч О.Б. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах / / - К.: Ленвіт, 2002. - 328 с.

7. Скляренко Н.К., Голованчук Л.П. Формування соціокультурної компетенції учнів за навчально-методичним комплексом серії English through Communication // Іноземні мови. - 2003. - №1. - С. 9-10.

8. Шукліна С.І. Контроль рівня сформованості англомовної соціокультурної компетенції у майбутніх учителів / С. І. Шукліна // Вісник КНЛУ. Серія: Педагогіка і психологія. - 2006. - №10. - С. 202-208.

Размещено на Allbest.ru