Розвиток гармонічного слуху школярів на основі українських пісень в обробці М. Леонтовича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток гармонічного слуху школярів на основі українських пісень в обробці М. Леонтовича

Ганна Мамченко, студентка IV курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти мистецького факультету; Растригіна А.М., доктор педагогічних наук, професор; Центрально-українського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка

Здійснено спробу дослідити принципи роботи М. Леонтовича над становленням музичного й, зокрема, гармонічного слуху у дітей та представити можливості його розвитку у сучасних школярів на основі опрацювання українських народних пісень в обробці великого митця.

Ключові слова: М. Леонтович, творчий доробок, гармонічний слух, вокально-методичні принципи, молодші школярі, педагогічна творчість, імпровізація, вокально-хорові заняття.

Постановка проблеми

Питання розвитку музичного слуху й, зокрема гармонічного, останнім часом привертає до себе пильну увагу фахівців з музичного мистецтва, оскільки українське мистецтво хорового співу, у витоків якого на початку ХХ ст. стояв М. Леонтович, є тим феноменом, який дійсно сприяє утвердженню культурної консолідації нації, інтелектуальному та духовному відродженню народу.

Гармонічний слух відноситься до числа найменш вивчених якостей музичного слуху. Найважливішим з етапів розвитку музично-слухових уявлень є «...перехід від вільного їх виникнення до вміння ... викликати потрібні музично слухові образи. Тому є недостатнім лише сприймання звуків; потрібна така діяльність, що обов'язково потребує цього виду уявлень» [7]. Тож, розвиток музично-гармонічного слуху є потребою сьогодення, тому що без розвиненого музично-гармонічного слуху дитина не може повноцінно сприймати мистецькі твори.

На особливу увагу, на наш погляд, заслуговує проблема розвитку гармонічного слуху школярів саме як на засадах запропонованих М. Леонтовичем вокально-методичних принципів, так і на матеріалі його обробок народних пісень, оскільки саме у цьому жанрі найяскравіше розкрився талант митця-новатора. Спираючись на темброву варіантність виконання народних пісень та використовуючи найкращі досягнення світової хорової техніки, композитор надавав хору можливість розкрити велике розмаїття гармонії, контрапункту, послідовно втілюючи в своїх обробках ідею гармонізації й поліфонічності.

Аналіз досліджень і публікацій свідчить про те, що наукові розвідки багатьох дослідників пов'язані з творчим доробком Миколи Леонтовича. Так, до дослідження творчого спадку звертались Л. Архімович, М. Гордійчук, В. Витвицький, М. Крип'якевич, Л. Іванова та ін. Питанням внеску творчості М. Леонтовича в національну культуру України присвячено праці Д. Антонович, І. Барановської, І. Дзюби, Д. Дорошенко, І Околовича, Т. Сенети, А. Хоменко та ін. Хорові обробки народних пісень М. Леонтовича аналізувалися В. Вінюковою, М. Гордійчук, Н. Герасимовою-Персидською, Н. Горюхіною, І. Гулеско, В. Дяченко. Вивченню педагогічної спадщини українського митця присвячені праці Л. Кобільник, М. Ярової та ін.

Маємо зазначити, що найбільш повне зібрання хорової та педагогічної спадщини Миколи Леонтовича було представлено у монографії знаного й шанованого в Україні й закордоном мистецтвознавця, члена Національної спілки композиторів України, Заслуженого діяча мистецтв України А.Ф. Завальнюка [5], котрий протягом багатьох років досліджує життєвий і творчий шлях великого українського митця. Разом з тим, маємо контактувати, що питання застосування принципів, методів та прийомів навчання дітей хоровому співу, запропонованих М. Леонтовичем та особливостей розвитку гармонічного слуху у сучасних школярів на основі опрацювання його обробок українських пісень все ще залишаються відкритими для наукового пошуку, що й складає мету нашої статті.

Виклад основного матеріалу

Аналіз педагогічної спадщини кінця ХІХ - початку ХХ століття дозволяє говорити про те, що прогресивна спільнота того часу саме школу вважала могутнім важелем перетворення громадського життя. Мова йшла про реформу школи, сутність якої бачили в тому, щоб перетворити навчальний заклад на майстерню людяності, щоб школа цілком повернулася до особистості вихованця, надаючи простір для всебічного прояву щирої індивідуальності та своєрідності. Представники прогресивної педагогічної думки в Україні наголошували на вирішальному значенні освіти і виховання не лише для розвитку особистості, а й загального суспільного розвитку.

Серед музикантів-просвітителів - представників прогресивної педагогічної думки в Україні, що активно відстоювали становлення української національної школи демократичного характеру й гуманістичного спрямування, були такі відомі постаті, як М. Лисенко, К. Стеценко, Я. Степовий, М. Леонтович. Й саме цій когорті музикантів-новаторів було притаманне поєднання творчої, педагогічної і виконавської (диригентсько-хорової) діяльності.

Так, М. Леонтович понад двадцять років пропрацював вчителем співів у школах різних міст і містечок, зокрема у Тиврові, Вінниці, Гришиному, Тульчині та Києві. Композитор був добре обізнаний зі станом викладання співів у школах, з художнім рівнем учнівських хорів. Багато сил він віддавав педагогічній праці в учительській семінарії, Музично-драматичному інституті імені М. Лисенка, на диригентських і театральних курсах та курсах працівників дошкільного виховання. У Музично-драматичному інституті імені М. Лисенка і на диригентських курсах М. Леонтович викладав хоровий спів, основи техніки диригування, теорію музики і контрапункт. Під час занять часто знайомив хористів зі своїми піснями («Дозволь мені, мати», «Ой там, за горою», «Дударик»), виявляючи чудове уміння за дуже короткий час охопити хоровий твір в цілому і створити повноцінне враження. У процесі засвоєння матеріалу він користувався аналітико-синтетичним методом, завдяки чому досягав добрих результатів.

Як викладач музично-теоретичних предметів, зокрема контрапункту, композитор був прихильником методологічних принципів свого вчителя Б. Яворського - автора теорії ладового ритму, що була й залишається досить поширеною у музикознавстві. Досвідченим практиком-методистом виявив себе М. Леонтович і на курсах дошкільного виховання. Дотримуючись стрункої послідовності, він застосовує свої методи вивчення пісень дітьми. Спочатку він пропонував прості, а далі складніші пісенні зразки, звертаючи увагу на складові частини пісні: мотив, фразу, речення, період (куплет). Перш за все, у процесі співу композитор враховує почуття ритму у дітей, застосовуючи при цьому відбивання ритмічного пульсу руками, ногою, пальцями, пропонує спів сидячи і стоячи, спів окремими групами, а потім усіх разом, вважає необхідним вдаватися до музично-слухової наочності, зокрема співу вчителя.

Великого значення надавав М. Леонтович дикції, співацькому диханню, розвитку мелодичного та гармонічного слуху, застерігав від надто сильного, форсованого звуку, відстоюючи тихий або голосний спів і відповідне його застосування у виконанні пісень. Даючи поради щодо добору пісень, М. Леонтович орієнтує вчителів співів на пісні канонічного складу, засвоєння яких створює ґрунт для двоголосного співу.

Одним із завдань в галузі музичного виховання дітей М. Леонтович вважав розвиток гармонічного слуху, пам`яті, естетичного почуття, відчуття ритму, інтелектуальних сил, почуття спільної солідарності, виявлення громадських інстинктів. Особливу увагу він звертав на розвиток музичних здібностей, дисциплінованість, витримку і волю - важливі фактори, що виховуються засобами хорового співу.

Композитор підкреслював, що вчитель завжди має дбати про розвиток музичних здібностей дітей і використовувати для цього різні методи навчання [6]. Ці засади й сьогодні залишаються актуальними у сучасній вітчизняній педагогіці. Адже тільки творчо працюючий учитель може виховати творчо працюючого учня. Ця істина всім відома, але не всі пам'ятають, що процес розвитку творчості та її прояви є такими ж індивідуальними, як і кожна особистість. І який би генетичний спадок від батьків не отримала дитина, творцем та інтелектуалом не народжуються. Все залежить від того, які можливості надає оточення для реалізації того потенціалу, котрий є в кожній особистості.

Ми погоджуємось з твердженням про те, що творчі здібності не створюються, а вивільняються [3]. Отже, спонукати вивільнення творчих задатків й розвивати здібності дитини є безпосереднім завданням педагогіки.

Набутий Леонтовичем практичний досвід вчителя співів став підґрунтям для створення підручника "Нотна грамота", написаного композитором у 1919 році. Це, по суті, найперший посібник для середньої школи, створений у післяжовтневий час. Підручник побудовано на тренувальних вправах для співу з листа, поясненні основних розділів елементарної теорії музики, піснях для хорового співу. Весь дидактичний матеріал розміщено у строгій методичній послідовності: від простого до складного, з визначенням самостійних завдань учням, включаючи їхню власну творчість (добір та створення власних мелодій) [4].

Досить ґрунтовно подано також методику вивчення інтервалів, побудову мажорної і мінорної гам. Як педагог-методист, М. Леонтович вважав потрібним докладно ознайомити дітей з основами музичної грамоти, він, зокрема, розглядає всі види інтервалів, а також знайомить учнів з гармонічним і мелодичним мінором. Пісенний репертуар підручника охоплює найрізноманітніші жанри української народної пісні. Тут, зокрема, представлені веснянки, пісні-хороводи, побутові та історичні пісні, дитячі пісні-ігри. Серед нотних зразків зустрічаються російські та білоруські народні мелодії [6].

Рукопис підручника готував до друку К. Стеценко, але у зв'язку з реорганізацією видавництва «Дніпросоюз» і закриттям музично-видавничого відділу (1920 р.) посібнику, на жаль, не судилося вийти у світ. Але, незважаючи на те, що підручник створено ще на початку минулого століття і в методиці викладання музики з'явилося багато нового, цей підручник досі не втратив свого значення. Він, як і раніше, є корисним матеріалом для учителів музики загальноосвітніх шкіл та студентів закладів вищої освіти [5].

Головним принципом методики навчання музики у школі М. Леонтович вважав розвиток свідомого ставлення дітей до сприймання музичних явищ, пробудження і вдосконалення їх творчих здібностей. Для здійснення цих завдань вчитель, на думку Миколи Дмитровича, повинен володіти різними прийомами подачі матеріалу і психологічного впливу на своїх учнів. Ця концепція інтегративного підходу досить виразно проступає в його орієнтації на аналітико-синтетичний метод викладання - ознайомлення із загальним цілим, а саме: історичною епохою, фактами, подіями, їх наслідками, аналізом та оцінкою подій з кількох точок зору, -для учнів створюються ігрові ситуації, моделюються сценарії, розподіляються ролі, організовується їх виконання. Але гра виступає не просто моделлю життя чи певної історичної ситуації , вона висвітлює приховані протиріччя повсякденності, виступає сферою виявлення і розкриття особистісних рис і якостей учнів. Далі загальне ціле розподіляється на складові його частини [5]. У засвоєнні знань М. Леонтович спирався на метод евристичного навчання, активізуючи пошукову діяльність учнів і їх самостійну роботу на уроці. Проте він не сковував ініціативу вчителя, а давав йому простір для власного пошуку найкращих засобів оволодіння учнями навчальним матеріалом. Застосовуючи різні методичні прийоми, перенесені з практики в теорію, М. Леонтович будує цілісну педагогічну систему, яка знайшла відображення в його книзі «Практичний курс навчання співу в середніх школах України» [6].

Педагогічна діяльність М. Леонтовича не обмежувалася викладанням співів у школах. Він проводив індивідуальні заняття з учнями, які виявляли особливий хист до музики, зокрема з Миколою Покровським та Григорієм Гриневичем, навчав їх теорії музики, гармонії і контрапункту. Обидва учні згодом закінчили Київський музично-драматичний інститут імені М. Лисенка.

Зазначимо, що М. Леонтович надавав першорядного значення самостійному мисленню учня, розвитку творчої фантазії, умінню критично аналізувати свою працю. Як педагог, він начебто передбачав сучасну інтегративну систему розвитку музичних здібностей учнів, яка ґрунтується на особистісно орієнтованих технологіях навчання. Тут позначився вплив його вчителя професора Б. Яворського. Навчаючись у нього теорії композиції, М. Леонтович застосовував педагогічний метод професора на заняття зі своїми учнями.

Музично-педагогічні принципи М. Леонтовича були підхоплені його учнями й спадкоємцями - вчителями співів, хоровими диригентами, а також композиторами і педагогами П. Козицьким, О. Міньківським, М. Покровським, Г. Гриневичем, А. Лебединцем, Р. Скалецьким, І. Годзішевським та багатьма іншими. Тож, маємо підстави стверджувати, що з ім'ям Леонтовича пов'язане становлення методики музичного виховання в школі як предмета, становлення якого розпочалося у перші пожовтневі роки. Практичний досвід музичної творчості для дітей та педагогічні принципи М. Леонтовича, залишаються й нині в арсеналі засобів музичного виховання підростаючого покоління. Твори композитора входять до програми з музичного мистецтва та репертуару шкільних хорів, а його композиторський доробок є об'єктом наукових досліджень багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців щодо, музичного стилю композитора[6].

Музично-педагогічна діяльність М. Леонтовича органічно поєднувалася з диригентсько-хоровою справою й у цій галузі він також виявив себе як оригінальний і самобутній художник. Диригентська школа М. Леонтовича успадкувала кращі досягнення вітчизняних хорових діячів, передусім М. Лисенка, мала багато спільного з художньо-естетичними критеріями К. Стеценка - найближчого його друга і побратима [5].

Педагогічна й диригентська діяльність М.Д. Леонтовича заклала міцні основи української музичної культури. Врахування наукового та педагогічного досвіду композитора при уважному його вивченні може стати вагомим підґрунтям під час складання інтегрованих програм і підручників для сучасної школи, проведення інтегрованих занять. Методична сторона розв'язання проблеми міжпредметних зв'язків передбачає не лише ефективне застосування вже існуючих, а й пошук нових форм, методів, прийомів, від яких залежить розвиток творчості учнів, прагнення до пізнання наукових істин, активізація розумової діяльності під час вирішення навчальних і практичних завдань.

Маємо зазначити, що нам дуже близька методична система Миколи Леонтовича й у власній практичній діяльності ми застосовуємо її елементи й зокрема, під час вокально-хорової роботи з учнями загальноосвітньої школи.

Продемонструємо план уроку на прикладі застосування відомих обробок творів М. Леонтовича.

Тема: Українські пісні Різдвяного циклу. Українська народна пісня «Щедрик» в обробці Миколи Леонтовича - слухання. Українська щедрівка «Добрий вечір тобі, пане господарю» -розучування.

Мета: продовження знайомства учнів з музичною культурою українського народу та його пісенною спадщиною на прикладі творчого доробку Миколи Леонтовича й зокрема, з його хоровим твором «Щедрик»; розучування щедрівки «Добрий вечір тобі, пане господарю» в обр. М. Леонтовича.

Завдання: розвиток мелодичного й гармонічного слуху учнів, здатності порівнювати та аналізувати різні варіанти виконання одного й того музичного твору; виховувати повагу до своєї культурної спадщини.

Обладнання: підручник, комп'ютер, фонозаписи: «Щедрик» у виконанні хорового колективу».

Хід уроку.

1. Організаційний момент . Пояснення.

(Слово вчителя): Народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські серця, підносити настрій, окрилювати бажання, надихати у праці, розраджувати у горі, тамувати душевні болі, множити сили у боротьбі. До пісні звертаються у будні і свята, старі й молоді, звертаються при найрізноманітніших життєвих негодах і душевних зворушеннях. Саме тому український народ так гаряче любить свою пісенність, а найталановитіші композитори звертаються до народної пісні як до струни, що проникає в душу кожної людини. Сьогодні, напередодні різдвяних свят, ми будемо говорити про народні пісні різдвяного циклу. На уроці ми познайомимося з українською народною піснею «Щедрик» в обробці Миколи Дмитровича Леонтовича, послухаємо різні варіанти її виконання, а також вивчимо щедрівку «Добрий вечір тобі, пане господарю», познайомимося з новими музичними термінами. Адже ми - українці. І ми пишаємося своєю історією, своєю культурною спадщиною.

2. Розспівування. Вправи в до мажорі.

3. Слухання музики. Українська народна пісня «Щедрик» в обробці М. Леонтовича (спостереження, яке в музичній сфері набуває значення прослуховування, програвання та проспівування партитур).

(Слово вчителя): Незабаром ми будемо святкувати Різдво. Скажіть, які пісні звучать на Різдво і на свято Нового року? (Колядки та щедрівки) А які колядки та щедрівки ви знаєте? (Відповіді дітей). Послухайте ще одну щедрівку. (Показ народної пісні «Щедрик» вчителем) (Слово вчителя). Назва пісні походить від українського обряду щедрування. Мелодія пісні доволі проста, лише чотиризвучний мотив, який багаторазово повторюється. Український композитор Микола Дмитрович Леонтович створив неперевершену обробку цієї пісні для хору, яка стала відомою на весь світ. М.Д. Леонтович - український композитор, хоровий диригент і педагог. Музики у дитинстві навчався у батька, який, будучи священиком, грав на віолончелі, скрипці, гітарі та керував хором. Юний Микола Леонович мав гарний голос і прекрасні музичні здібності. Після закінчення Камянець-Подільської семінарії вчителював у сільських школах, викладав у Музично-драматичному інституті імені М. Лисенка у Києві, навчався у Петербурзькій придворній капелі на регента. Основою його творчої спадщини стали обробки українських народних пісень, найвідомішими з яких є «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть» та інші. Презентація «М.Д. Леонтович»

Слухання «Щедрик» у виконанні дитячого ансамблю.

4. Розвиток гармонічного слуху.( методичні вказівки):

Розвиток гармонічного слуху - це процес формування найважливішого інструменту пізнання музичного твору. Тому, важливим моментом є розвиток саме гармонічного слуху. Відчуття фонічної фарби акордів, сприйняття безлічі звуків як єдиного цілого, відчуття строю, ансамблю та функціональних зв'язків разом складають гармонічний слух. Першою умовою для формування музичного, гармонічного слуху є ладове чуття, тобто сприйняття звуковисотності музичних звуків. У цьому процесі основну роль грає рух голосового апарату, за допомогою якого відтворюється звуковисотність, або рухи рук під час підбору мелодії на музичному інструменті. Виходячи з цього, формування рефлексів являє собою виникнення та поступове закріплення умовних зв'язків між певними клітинами слухових та моторних ділянок кори головного мозку. Голос є для дитини першим, природнім та доступними музичним інструментом. Голосовий апарат разом з органом слуху, за допомогою механізмів зворотного зв'язку, здійснює також і функцію корекції інтонування. Дитина співає фальшиво і розвиток музичного, гармонічного слуху гальмується , якщо з перших кроків навчання не приділяється достатньо уваги формуванню важливих вокальних навичок. Тож, у процесі співу відбувається прищеплення навичок розвитку гармонічного слуху, якому належить головна роль в музичному вихованні школярів.

Саме розвитку гармонічного слуху, Леонтович приділяв особливу увагу. На це вказують численні багатоголосні обробки народних пісень, призначених для учнівського виконання. Навіть у тих зразках, які виконуються одноголосно, добре відчувається гармонічна основа. Взявши народні пісні за основу, педагог створював сприятливі умови для розвитку мелодичного та гармонічного слуху дітей, впливаючи на розвиток інших якостей музикальності, включаючи головну - емоційну реакцію. Такі пісні М. Леонтович пропонував використовувати на більш високому ступені розвитку музичного слуху.

Композитор припускався думки щодо необхідності розвитку ладового, гармонічного слуху, музично-слухових уявлень, або так званого внутрішнього слуху тощо. Заслуговують на увагу його методичні рекомендації, що стосуються цього напрямку музичного виховання. Микола Дмитрович підкреслював: «...щодо звукового матеріалу, то на самих перших ступенях навчання важливо його використовувати в межах мажорного тетрахорду (до, ре, мі, фа) і добирати відповідні пісні, пристосованих до дитячого віку. Цього тетрахорду треба навчити співати на букву «а» і слідкувати, щоб діти широкого відкривали рота» [2].

Використання пісень, стверджував Микола Дмитрович, які знаходяться в діапазоні примарної зони, сприяє швидкому їх засвоєнню й правильному інтонуванню, а спів на звук «а», як відомо, впливає на формування високої співацької позиції. Водночас це допомагає відчувати ладові тяжіння й тим самим розвивати ладовий слух дітей [1]. Серед інших запропонованих вправ, які, на думку Леонтовича, сприятимуть його розвитку, можна виділити спів гами таким чином: «учні співають два-три звуки гами, а потім витримують паузу, але подумки провадять спів гами далі і за вказівкою вчителя підхоплюють той звук, до якого вони подумки дійшли. За іншим варіантом діти співають «до», потім роблять паузу, . подумки співають «ре», далі одразу беруть «мі». Такий спів розвиває звуковисотний, і ладовий слух, а також музично-слухові уявлення. Згодом діти краще відчувають ладові тяжіння [3].

Загальновідомо, що гармонічний слух має три рівні: перцептивний, пов'язаний зі здатністю диференціювати висотний склад, функціональні зв'язки і фонічне забарвлення акордів і співзвуччя; репродуктивний, де розв'язуються задачі відтворення гармонічних структур; креативний, який виражається у здатності вільно оперувати принципами музичного милозвуччя, в чутливості до умов їх проявлення в музичному звучанні[7]. Існує необхідність розвитку гармонічного слуху в паралелі з мелодичним. З самого початку навчання, тому що доводиться виконувати багатоголосну музику уже під час хорових занять, в класі музичного інструменту, ансамблю, що вимагає стійких музично-слухових уявлень, розуміння фактури та співвідношення голосів в музичній палітрі. Розвинений гармонійний слух, що характеризується наявністю яскравих насичених музично-слухових уявлень, дозволяє більш глибоко та емоційно сприймати музику, розкривати її художньо-образний контекст.

Таким чином, вивчення психологічної та музично-теоретичної літератури з проблеми дослідження [3] дає підстави стверджувати, що гармонічний слух, забезпечує сприйняття та відтворення багатоголосної музики і має три різновиди: фонічний, ладо-функціональний і звуковисотний, які при сприйнятті багатоголосної музики виступають в нерозривній єдності та забезпечують створення міцних музично- слухових уявлень, нових музичних образів. Відтворення музики являє собою реалізацію музично-слухових уявлень у зовнішніх формах діяльності: співі, грі на інструменті або слуховому аналізі, вираженому через словесну мову, або нотний запис.

Найкраще гармонічний слух та відчуття строю розвивається під час співу в ансамблі чи в хорі, де є гармонічна фактура і класичне чотириголосся. При такій фактурі прослуховуються всі голоси і стає зрозумілою їхня функція в цілісності гармонічної палітри. Самоконтроль співаків залежить від загального рівня розвитку слуху, тому у цілісній системі розвитку гармонічного слуху велике значення приділяється слуховому аналізу. Зокрема, аналітичному підходу до музичного тексту, визначенню логіки гармонічного розвитку, особливостей співвідношення мелодії і гармонії в ладовому контексті, що забезпечується саме розвиненим гармонічним слухом. Існують різні педагогічні прийоми, що сприяють розвитку гармонічного слуху: відтворення багатоголосся в різних видах колективного та індивідуального виконання; одночасна демонстрація звукових і візуальних об'єктів, які емоційно і образно пов'язані між собою та запам'ятовуються на основі асоціативних зв'язків; закріплення за кожним гармонічним елементом певного образу, що відображає особливість його звучання та багато іншого.

леонтович музичний слух пісня школяр

Висновки

Отже, ми дійшли висновку про те, що розвиток гармонічного слуху є комплексним, досить непростим завданням. Оскільки в цьому процесі задіяна музична пам'ять, внутрішня слухова уява, розвиток музичного, гармонічного слуху, що великою мірою залежить від вірно сформованих співацьких навичок, оскільки відтворений голосом звук впливає на позитивну дію і якість слухових уявлень. У свою чергу вокалізація потребує слухового самоконтролю. Вірно сформовані співацькі, слухові навички, а також розвинутий гармонічний слух в їхньому цілісному взаємозв'язку, є основною метою навчання співу в загальноосвітній школі. Тож, досконалість творів Леонтовича може бути пізнаною лише шляхом їх ретельного вивчення і тоді творча спадщина корифея хорової музики назавжди залишиться у серцях підростаючого покоління українців.

Бібліографія

1. Анисимов В.П. Диагностика музыкальных способностей детей. Учеб. пособие для студ. Высш. учеб. заведений / В.П. Анисимов. - М.: ВЛАДОС, 2004. - 128 с.

2. Блинова М.П. Физиологические основы ладового чувства. - М-Л., Просвещение, 1964. - С. 123-134.

3. Вейс П. Абсолютная и относительная сольмизация. / П. Вейс // Вопросы методики воспитания слуха. - Л., 1967. - С. 23-34.

4. Жданова Т.А. Ігровий метод у розвитку музично-просвітительських інтересів молодших школярів у дитячому хорі / Т.А. Жданова // Музичне виховання в школі. - М. : Музика, 1978. - Вып. 13. - С. 14-17.

5. Завальнюк А.Ф. Микола Леонтович. Повне зібрання хорової та педагогічної спадщини (з передмовою та коментарями). До 140-ї річниці від дня народження./ А.Ф. Завальнюк. - Вінниця: ТОВ « ТВОРИ», 2019. - 700с., іл., ноти.

6. Іванова Л.О. Музично-педагогічна спадщина Миколи Леонтовича: Монографія / Л.О. Іванова. - Видавництво : ВМГО «Розвиток», 2007. - 144 с.

7. Старчеус М.С. Слух музыканта - М.: Моск. гос. консерватория им. П.И. Чайковского. - М., 2003. - 640 с.

Размещено на Allbest.ru