Інтернаціоналізація системи освіти в Україні: особливості використання зарубіжного досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунальний заклад вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради»

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Інтернаціоналізація системи освіти в Україні: особливості використання зарубіжного досвіду

Степаненко Олена Костянтинівна,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарної освіти

Потюк Софія Василівна,

аспірантка кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти

Анотація

У статті розглянуто особливості використання зарубіжного досвіду в сфері інтернаціоналізації системи освіти на сучасному етапі розвитку та його врахування задля підвищення якості освіти в Україні. Акцентовано увагу на досвіді європейських країн, які є учасниками Болонського процесу, в питаннях реалізації напрямку інтернаціоналізації освіти через призму академічної мобільності. Окрема увага звертається на недоліки освітньої системи України в контексті інтернаціоналізації та механізми їх подолання шляхом врахування європейського досвіду. Визначено, що процес інтернаціоналізації вищої освіти в Європі відбувався у відповідності зі специфічними особливостями континенту. Глобалізація в Європі відбувалася в контексті з євроінтеграцією, яка активізувалася з появою ЄС. Основною метою Болонської декларації було створення загального освітнього простору в Європі. Встановлено, що інтернаціоналізація, як чинник євроінтеграції вищої освіти, була спрямована на те, щоб структури вищої освіти у Європі стали більш сумісними і співставними, кваліфікації і дипломи визнавалися б в усіх країнах ЄС і країнах-учасницях Болонського процесу. Проаналізовано основні документи, що були створені учасниками Болонського процесу, зокрема «Університети Європи після 2010 року: через різноманіття до спільних цілей», який прийнятий на 4-му з'їзді асоціації Європейських університетів в Лісабоні, повідомлення «Європейський простір освітнього процесу в контексті глобалізації», комюніке «Європейський простір вищої освіти в новому десятилітті», Будапештсько-Віденська декларація про Європейський простір вищої освіти, документ «Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти», «Заява зустрічі міністрів вищої освіти» в Єревані, доповідь Європейської комісії під назвою «Європейська вища освіта у світі». Аналіз нормативних актів країн-підписантів Болонської декларації на предмет формування інтернаціоналізації освіти, її завдання, показав те, що вони видозмінювались разом з появою нових глобальних викликів, зміною учасників.

Ключові слова: інтернаціоналізація, освітня система, глобалізація, європейська інтеграція, мобільність.

Abstract

Internationalization of the education system in ukraine: features of using foreign experience

Stepanenko Olena Kostyantunivna, Candidate of Philological Sciences, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Social and Humanitarian Education, Communal Institution of Higher Education «Dnipro Academy of Continuing Education» of Dnipropetrovsk Regional Council

Potiuk Sofiia Vasilievna, Postgraduate of the Department of General Pedagogy and Preschool Education, Drohobych State Pedagogical University of Ivan Franko

The article considers the peculiarities of the use of foreign experience in the field of internationalization of the education system at the present st age of development and its consideration to improve the quality of education in Ukraine. Emphasis is placed on the experience of European countries that are participants in the Bologna Process in implementing the internationalization of education through the prism of academic mobility. Particular attention is paid to the shortcomings of Ukraine's education system in the context of internationalization and mechanisms for overcoming them by taking into account European experience. It is determined that the pr ocess of internationalization of higher education in Europe took place in accordance with the specific features of the continent. Globalization in Europe took place in the context of European integration, which intensified with the advent of the EU. The main goal of the Bologna Declaration was to create a common educational space in Europe. It was established that internationalization, as a factor in the European integration of higher education, was aimed at making higher education structures in Europe more compatible and comparable, qualifications and diplomas would be recognized in all EU countries and countries participating in the Bologna ProcessThe main documents created by the participants of the Bologna Process are analyzed, in particular «Universities of Europe after 2010: through diversity to common goals» adopted at the 4th Congress of the Association of European Universities in Lisbon», The Communication» European Higher Education Area in the New Decade», the Budapest-Vienna Declaration on the European Higher Education Area, the document» Using Our Potential Most Beneficially: Consolidating the European Higher Education Area», «Statement of the Meeting of Ministers of Higher Education in Yerevan» European Commission entitled «European Higher Education in the World». Analysis of the regulations of the signatory countries of the Bologna Declaration on the formation of internationalization of education, its tasks, showed that they have changed with the emergence of new global challenges, changing participants.

Keywords: internationalization, educational system, globalization, European integration, mobility.

Основна частина

інтернаціоналізація освіта болонський

Постановка проблеми. Важливою рисою сучасного світу є його напрочуд швидкий розвиток, багатогранність та масштабні взаємозв'язки модерних процесів, які проходять в ньому. З огляду на зазначені ознаки збільшується необхідність в посиленні стосунків та взаємодії на державному, регіональному, міждержавному рівнях задля підвищення рівня функціонування освітніх систем. Відповідно до окресленої проблеми відбувається інтеграція вищої освіти, складовою якої є інтернаціоналізація.

Інтернаціоналізація освіти виступає в якості не лише інструмента задоволення потреб освітніх систем, а й відповіддю на соціально-економічні, політичні, культурні виклики глобалізаційних процесів. До того ж, інтернаціоналізація має завдання вирішити глобальні проблеми, які потребують колективної діяльності суспільства на базі міждержавних взаємин за допомогою створення у здобувачів освіти глобального мислення, компетентностей, взаємодії на основі глобального співробітництва.

Рівень освіти, можливості до підвищення її якості залежать саме від міждержавних взаємин в даній сфері життєдіяльності. Інтернаціоналізація, яка виникає внаслідок зазначеної взаємодії, виступає дієвим інструментом забезпечення якості освіти. Відповідно, більшість ЗВО розвинених країн активно беруть участь в такому роду взаємин, а також намагаються її активізувати, чітко визначаючи власні відмінності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання інтернаціоналізації освіти є предметом досліджень значної кількості вітчизняних та зарубіжних науковців. Значний внесок у вивчення даного питання зробили І. Степаненко, І. Жиляєв, В. Ковтунець, П. Скотт. В той же час, проблема розвитку інтернаціоналізації освіти потребує подальших досліджень.

Мета роботи полягає в аналізі зарубіжного досвіду в сфері інтернаціоналізації освіти в контексті визначення пріоритетних напрямів розвитку української освітньої системи.

Виклад основного матеріалу. На думку більшості спеціалістів глобалізація являє собою визначальний фактор формування інтернаціоналізації освіти. Завдяки цьому підвищується рівень мобільності, знань, компетентностей, збільшуються можливості взаємодії між студентами, викладачами і, як наслідок - обмін ідеями [1, с. 10]. В документі «Вища освіта у глобальному суспільстві» (ЮНЕСКО) містяться наступні фактори глобалізації, що відіграють основну роль в міжнародній освітній взаємодії: 1) інновації в сфері ІКТ; 2) посилення впливу соціуму знань; 3) збільшення значення ринкової економіки; 4) торгівельна взаємодія між державами та організаціями; 5) торгівля послугами в сфері освіти [2].

Однак, проста фіксація існування взаємодії між глобалізаційними процесами та інтернаціоналізацією освіти недостатня в процесі створення відповідної стратегії. Глобалізація - це багатогранний процес, який є складним та неоднозначним. Таким чином, її вплив на інтернаціоналізацію освіти також є багатовимірним. На думку П. Скотта, ЗВО держав, що активно залучаються до глобалізаційних процесів, можуть брати в них участь в неоднаковій мірі, виступаючи як суб'єктами, так і об'єктами глобалізації. Це зумовлено специфікою освітніх систем тієї чи іншої держави [3, с. 3].

Відповідно інтернаціоналізація освіти відбувається у векторі міжнаціональної взаємодії та конкуренції. Варто зазначити, що конкуренція в даній сфері відіграє значну роль і своєю чергою підвищує спроможність до неї конкретних освітніх систем в контексті глобалізаційних процесів. Саме тому, на початку цих процесів дослідження науковців стосувалися роботи над створенням умов для навчання іноземних здобувачів освіти та викладачів. Підвищення академічної мобільності стало першим пріоритетом інтернаціоналізації університетської освіти.

Інтернаціоналізація освіти відбувається також на регіональному рівні. Відносини між ЗВО проходять не лише на Європейському континенті, а також в Азії, Африці, Америці. Варто зазначити, що найбільший прояв інтернаціоналізації освіти зафіксований в розвинених азіатських державах, а саме в ОАЕ, Катарі, Сингапурі. Ці та інші держави вбачають в співпраці освітніх систем складову частину власної державної політики. Однак інтернаціоналізація є практично недоступною для бідних держав, ЗВО яких просто не мають відповідних ресурсів. Подібний стан речей призводить як до нерівності між розвиненими та бідними державами загалом, так і до нерівності потужностей їх освітніх систем [1, с. 10-11].

Глобалізація на рівні державної взаємодії визначається в якості зовнішньої потуги, яка не може контролюватися владними установами конкретних держав. На регіональному рівні зберігається певний контроль держави, міждержавних установ. Виходячи з того факту, що Україна є державою Європи та бере участь в Болонському процесі, варто в першу чергу звернути увагу на європейський досвід інтернаціоналізації освіти [4, с. 108].

Процес інтернаціоналізації вищої освіти в Європі відбувався у відповідності зі специфічними особливостями континенту. Глобалізація в Європі відбувалася в контексті з євроінтеграцією, яка активізувалася з появою ЄС. Основною метою Болонської декларації було створення загального освітнього простору в Європі. Цей документ визначає інструменти проведення інтернаціоналізації вищої освіти в країнах, що поставили свої підписи під декларацією. Інтернаціоналізація, як чинник євроінтеграції вищої освіти, була спрямована на те, щоб структури вищої освіти у Європі стали більш сумісними і співставними, кваліфікації і дипломи визнавалися б в усіх країнах ЄС і країнах - учасницях БП, що забезпечило б підтримку великомасштабної студентської мобільності та мобільності робочої сили, а також сприяло б європеїзації вищої освіти для підвищення її якості і трансляції через неї європейських цінностей [5].

Завдяки Болонському процесу саме країни Європи стали найбільш успішними в сфері побудови взаємодії між освітніми установами, мобільності студентів та викладачів, обміну знань. В Європейському Союзі проходить системна діяльність в сфері вищої освіти з метою пошуку відповідей на спільні питання, вирішення освітніх проблем і, разом з тим, - вирішення проблем національних, соціальних, економічних, культурних тощо. Політику інтернаціоналізації вищої освіти в країнах-підписантах Болонської декларації здійснюють на основі систематизованих документів. Це декларації, конвенції, рекомендації, які загалом створюють фундамент для взаємодії у сфері освіти [6].

До основоположних документів щодо інтернаціоналізації освіти відноситься Декларація 4 з'їзду асоціації Європейських університетів. Даний з'їзд відбувся 2007 року в Лісабоні, в результаті чого було підписано документ «Університети Європи після 2010 року: через різноманіття до спільних цілей», до питань якого відносяться: 1) стратегічні напрямки інтернаціоналізації; 2) інтернаціоналізація в контексті Болонського процесу; 3) розвиток інтернаціоналізації освіти в майбутньому.

Ці положення знайшли свої відображення в наступних нормативних документах. Так, в повідомленні «Європейський простір освітнього процесу в контексті глобалізації» міститься наступне твердження: «Країни, які беруть участь у Болонському процесі, так само як і окремі інститути вищої освіти, можуть конкурувати на світовому ринку, але тут немає внутрішнього протиріччя між конкуренцією і співпрацею - вони можуть розглядатися як дві сторони однієї медалі. Баланс між конкуренцією, співпрацею та солідарністю набуває все більшого значення в глобальному контексті з метою задоволення глобальних суспільних потреб». Також, в цьому документі міститься теза про необхідність визначати маркетингові кампанії в освітньому процесі в якості органічної складової освітньої політики в країнах-підписантах Болонської декларації [7].

Празька декларація 2009 року визнає інтернаціоналізацію в якості основного завдання роботи ЗВО серед головних чинників успішності їх роботи, задля створення комунікаційних мостів між університетами Європи. В тому ж році відбулася конференція Європейських міністрів освіти, за підсумками якої було створено комюніке «Європейський простір вищої освіти в новому десятилітті». У цьому документі міститься заклик до інтернаціоналізації роботи вищих навчальних закладів з метою міжнародної освітньої взаємодії, акцентується увага на важливості дотримання стандартів ЄС, принципів ЮНЕСКО. Також в комюніке звертається увага на необхідності забезпечення мобільності здобувачів освіти та викладачів в якості інструмента збільшення: 1) особистісного зростання;

2) конкурентоспроможності на ринку праці; 3) рівня наукових робіт та програм; 4) міждержавної співпраці; 5) міжкультурних відносин, толерантності; 6) здорової конкуренції між університетами [8].

Також в документі містилося положення щодо необхідності закордонного стажування для не менше ніж 20% студентів ЗВО Європи, що вписувалося в дотримання принципу мобільності. Для реалізації даного напряму було визначено наступні засоби: 1) визнання успіхів досліджень, грантове забезпечення; 2) визнання існуючої інфраструктури, норм працевлаштування; 3) поява заохочувальних умов трудової діяльності, прозорий набір для залучення викладачів; 4) контроль за аналізом векторів навчальної діяльності; 5) створення умов для соціального захисту, пенсійного забезпечення викладачів;

6) забезпечення мобільності студентів, аспірантів, викладачів ЗВО;

7) використання існуючих правових стандартів нормативно-правових актів в сфері освіти; 8) збільшення рівня участі студентських груп в роботі європейських ЗВО [9].

У Будапештсько-Віденській декларації про Європейський простір вищої освіти (ЄПВО) (березень 2010 р.) було зроблено висновок, що Болонський процес і, як результат, ЄПВО спричинив значну зацікавленість у інших частинах світу і зробили європейську освіту помітнішою на глобальному рівні. Тут також була підкреслена відданість зобов'язанням, прийнятим у Льовенському комюніке, і визначена настанова на подальше нарощування зусиль для активізації мобільності викладачів і студентів, покращення процесу викладання та навчання у ЗВО, підвищення можливостей працевлаштування випускників та забезпечення доступності вищої освіти. У підсумку було запропоновано розробити заходи, які сприяють ефективній реалізації погоджених принципів Болонського процесу та плану дій на всій території ЄПВО, особливо на національному та інституційному рівнях, зокрема, шляхом розроблення додаткових методів роботи, таких як взаємне навчання, навчальні поїздки та інші заходи щодо обміну інформацією [10].

В документі «Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти», який був прийнятий в результаті конференції в Бухаресті 2007 року знаходиться частина щодо покращення якості мобільності здобувачів освіти. Саме явище тут представляє собою механізм підвищення рівня освітнього процесу, збільшення зайнятості здобувачів освіти, збільшення міжнародної співпраці, а також як складовий елемент забезпечення інтернаціоналізації вищої освіти. Значний інтерес приділяється: 1) адекватній економічній допомозі здобувачам освіти з метою забезпечення мобільності; 2) ефективному науковому визнанню знань та компетентностей здобувачів освіти; 3) політиці відкритих дверей в процесі забезпечення ЗВО принципу мобільності; 4) створенні освітніх систем і дотриманню рівноваги в процесі мобільності; 5) створенні стандартизованих, спільних навчальних програм та критеріїв оцінювання; 6) взаємодії з ЗВО поза межами Європейського континенту [1, с. 13].

В травні 2015 року під час освітньої конференції в місті Єреван було прийнято «Заяву зустрічі міністрів вищої освіти». В цьому документі затверджується забезпечення прозорої комунікації, взаємодії, спільних зусиль, обов'язків, яких мають дотримуватися держави. Побудова взаємного освітнього простору має базуватися на: 1) можливості вибору; 2) спільних зобов'язаннях;

3) визнанню дипломів та сертифікатів; 4) академічній доброчесності; 5) імплементації спільних завдань; 5) підвищення рівня автономії ЗВО; 6) спільній відповідальності.

На зустрічі в Єревані було проголошено оновлену мету побудови єдиного освітнього простору до 20-х років ХХІ століття. Відповідно спільні завдання мали бути впроваджені в усіх країнах-підписантах Болонського процесу задля формування відносин довіри. Також всі країни повинні визнавати кваліфікаційні категорії одна одної з метою забезпечення мобільності студентів та викладачів, будувати інклюзивні соціуми, створені на базі рівноправності, демократії. Знання, уміння та навички мають бути сформованими таким чином, щоб кожен студент міг ефективно їх застосувати в будь-якій європейській країні. Запорукою для консолідації країн-підписантів і для успіху в довгостроковій перспективі тут визнана імплементація узгоджених структурних реформ, таких як: взаємні підходи до забезпечення рівня освітнього процесу; стандартизація систем освіти; єдина система оцінювання; підтримка програм щодо інтернаціоналізації освіти [11].

Якщо говорити про міждержавну мобільність щодо здобуття освіти та працевлаштування за кордоном, то положеннями заяви запропоновано збільшити варіанти доступу до них для соціально незахищеної категорії здобувачів освіти ЗВО, студентів з територій, де відбуваються воєнні конфлікти.

Серйозним документом, у якому виділяються головні принципи і елементи стратегії інтернаціоналізації вищої освіти є доповідь Європейської комісії під назвою «Європейська вища освіта у світі», оприлюднена в 2013 році. В цій доповіді інтернаціоналізація освіти визначається в якості варіанту, що дає можливість отримання позитиву для всього континенту ЗВО з огляду на внутрішні та глобальні питання. В документі оприлюднено пріоритетні завдання для ЗВО в контексті розвитку глобальної стратегії інтернаціоналізації освіти.

Таким чином, аналіз нормативних актів країн-підписантів Болонської декларації на предмет формування інтернаціоналізації освіти показав, що її завдання видозмінюються разом з появою нових глобальних викликів, зміною учасників. На нашу думку, завдання інтернаціоналізації в сфері освіти розділяються на наступні: інструменти забезпечення стратегії інтернаціоналізації освіти; цінності, що мають декларативний характер [1, с. 13-14].

При класифікації цілей інтернаціоналізації освіти в її інституційному вимірі дослідники часто застосовують підхід, де виділено чотири основних категорії для її обґрунтування: політичну, економічну, наукову (академічну) і культурно - соціальну. Ці обґрунтування можна інтерпретувати як стимули-цілі і в них дається узгоджена відповідь на питання «чому?» і «навіщо?» [4, с. 108].

Політичне обґрунтування пов'язане із потребою набуття, збереження і зміцнення незалежності і суверенітету національної держави і її роллю на міжнародній арені. Для університетів політичний стимул полягає у зміцнені своєї автономії і підвищенні свого статусу на міжнародній арені. У цьому вимірі держава і інститути вищої освіти визначають свої інтереси і пріоритети, які реалізуються через інтернаціоналізацію і міжнародне співробітництво та партнерство. Економічне обґрунтування пов'язане з перевагами, що інтернаціоналізація може принести економіці країни, або університету як у довгостроковій, так і середньостроковий і короткостроковій перспективі. Воно набуває особливої ваги в умовах розвитку «економіки знань» і підсилення потреби диверсифікації джерел фінансування ЗВО.

Інтернаціоналізація освіти підвищує можливість отримувати грантову підтримку як для окремих викладачів і студентів, так і для ЗВО через колективні гранти і розвиток стратегічного партнерства. В останній час для досягнення економічних цілей почали активно організовуватися іноземні філіали, запроваджується академічний франчайзинг і ребрендинг. Саме у цих нових формах спостерігається найбільше викривлення первинних цілей - цінностей інтернаціоналізації, яка може перетворитися на суто комерційний проєкт по наданню освітніх послуг сумнівної якості [1, с. 14].

Академічне забезпечення варте дослідження в контексті варіанту синтезу якості освітнього процесу та безпосередньо інтернаціоналізації. Не дивлячись на його застосунок в першу чергу по відношенню до ЗВО, академічне обґрунтування впливає на державний розвиток, його інтелектуальний капітал. Інтернаціоналізація ЗВО забезпечується такими засобами: забезпечення стажувань здобувачів освіти, аспірантів, викладачів в університетах Європи; стандартизація навчальних програм; участь в міжнародних наукових заходах; публікації в наукових виданнях; спільні наукові дослідження; робота над спільними проєктами; розбудова академічних об'єднань між ЗВО різних країн Європи.

До розбудови мультикультурних навичок відноситься культурне забезпечення. Це обґрунтування сприяє взаємній культурній комунікації між здобувачами освіти, викладачами, формуванню партнерських взаємин. В цьому контексті особлива роль відводиться знанню мов міжнародного спілкування та власних.

Динамізм інтернаціоналізації освіти як явища цілком позначився і на її термінологічному вимірі. Якщо у 80-90-ті роки переважно застосовувався термін «міжнародна освіта», який фіксував міжнародний вимір освіти як би у статиці, то мірою розвитку міжнародної освіти термін «інтернаціоналізація» почав застосовуватись для її розгляду процесуально. В останній час все частіше застосовують такі терміни, як транснаціональна освіта, освіта крізь кордони, мультикультурна освіта тощо. Тут вже більше наголошується інтегративний характер міжнародної освіти.

Усі ці настанови мають особливе значення для України, де інтернаціоналізація освіти здійснюється фрагментовано і без чіткого стратегічного плану. Усі недоліки, виокремлені у документі, такі як фрагментованість міжнародної академічної співпрацї, її заснованість на ініціативі окремих учених або дослідницьких команд, відсутність її зв'язку з інституційною або національною стратегією, притаманні повною мірою і українській системі освіти, у межах якої відсутня навіть справжня зосередженість на студентській мобільності. Але більш докладно про це піде мова далі. У документі розглядаються основні інструменти для підтримки стратегій інтернаціоналізації такі, як «ERASMUS», «TEMPUS», «ERASMUS MUNDUS», «MARI KURI», «HORIZONT 2020». Передбачено, що з метою підтримки стратегій інтернаціоналізації у період 2012-2020 через фонди буде впроваджуватись зростаюча фінансова підтримка для студентів, дослідників і персоналу, для отримання диплому магістра і доктора через нову програму «ERASMUS+» і «MARI SKLADOVSKA KURI» [1, c. 16-17].

Дослідження нормативних актів стосовно забезпечення інтернаціоналізації вищої освіти в країнах-підписантах Болонського процесу дає змогу стверджувати наступне: 1) інтернаціоналізація - одне з головних завдань роботи ЗВО; 2) інтеграція освіти залежить від успішності розгортання процесу інтернаціоналізації;

3) інтернаціоналізація має стати механізмом посилення глобалізаційних процесів;

4) розвиток цифрової освіти.

Що стосується України, то досить довго інтеграційні процеси для неї носили більше декларативний характер, що мало вплив на розвиток інтернаціоналізації освітньої системи. Україна стала країною-підписантом Болонської декларації в 2005 році, однак цей факт не позначився на системі вищої освіти. Це пов'язано з тим, що європейська інтеграція Української держави на той час вважалася далекою перспективою. Відповідно інтернаціоналізація не входила до пріоритетних завдань української освіти. Саме тому реалізація основних положень в межах Болонського процесу мала формальний характер. Так само, достатнього розвитку не набула академічна мобільність. В 2014 році законодавча база України була доповнена оновленою версією Закону України «Про вищу освіту», однак, не дивлячись на зафіксований напрям на міжнародну комунікацію, поняття інтернаціоналізації в ньому не береться до уваги [12].

Недостатність уваги до проблем інтернаціоналізації освіти на державному рівні, як у його стратегічному вимірі, так і у плані реалізації навіть визначених стратегічних настанов, обертається недостатньою розвиненістю самого цього процесу. Про це свідчать той факт, що число здобувачів освіти, що зайняті в іноземних стажуваннях становить до 10 тисяч людей протягом року. У відсотковому значенні це складає приблизно 1% від усього українського студентства. Також, на низькому рівні залишається відсоток участі представників викладацького складу у взаємодії між ЗВО Європи. Доводиться констатувати факт залучення до освітнього процесу в Україні іноземних фахівців, а не навпаки. На жаль, ЗВО України не мають високого статусу в порівнянні з європейськими [13, с. 131].

В той же час, на даному етапі розвитку рейтинг ЗВО має певну тенденцію до покращення. Це призводить до активізації інтернаціоналізації освіти. Ще в 2012 році Колегія МОН визначила основні проблеми стосовно інтернаціоналізації освіти. До цих проблем, які актуальні станом на сьогодення, відносяться наступні: ЗВО не проводиться активна робота стосовно одержання викладачами та здобувачами освіти міжнародних грантів для фінансування їх подальшої дослідницької діяльності; недостатня активність керівництва українських ЗВО в питаннях пошуку партнерських відносин з іноземними закладами освіти; в деяких випадках інтернаціоналізація освіти взагалі не розглядається керівництвом ЗВО в якості пріоритету діяльності; відсутність системного характеру діяльності в досліджуваному напрямі [14, с. 88].

Таким чином, узагальнивши зазначені проблеми, Міністерство освіти і науки України, активізувавши співпрацю з парламентом, має розглянути досвід європейських країн в питанні інтернаціоналізації освіти, надавши широкі повноваження обраній експертній групі. З метою розвитку реальної інтернаціоналізації в Україні необхідно конкретно визначити переваги та практичні наслідки реалізації цього напрямку освітньої політики.

Висновки. Інтернаціоналізація як частина освітньої політики є пріоритетним завданням держав Європи. Її реалізація сприяє продуктивній освітній та науковій взаємодії на міжнародному рівні, збільшує рівень конкурентоспроможності, підвищує якість розвитку освіти та науки в цілому. Основну роль в даному контексті відіграють документи, прийняті в рамках Болонського процесу. Інтернаціоналізація освіти в Україні досі не стала пріоритетним завданням, але її активізація необхідна задля досягнення конкретних практичних результатів.

Література

1. Інтернаціоналізація вищої освіти в Україні: методичні рекомендації. За ред. І. Степаненко. К.: ІВО НАПН України, 2016. С. 10-17.

2. Всесвітня конференція з вищої освіти - 2009: «Нова динаміка вищої освіти і науки для соціальної зміни і розвитку» (ЮНЕСКО, Париж, 5-8 липня 2009 р.) КОМЮНІКЕ (8 липня 2009 р.). URL: http:// законодавство.com/obednanih-natsiy-organizatsiya/vsesvitnya-konferentsiya - vischoji-osviti2009236738.html.

3. Knight J. Higher education in Turmoil. The changing world of internationalisation. Rotterdam, the Netherlands: Sense Publishers. 2008. P. 3.

4. Scott P. Massification, internationalization, and globalization. The globalization of higher education. Ed. by Scott Buckingham, UK: SRHE & Open University Press, 1998. PP. 108.

5. Высшее образование в глобализованном обществе. Установочный документ ЮНЕСКО по образованию. URL: http://unesdoc.unesco.org/images/0013/001362/136247 r.pdf.

6. Болонський процес в Україні: плюси і мінуси. URL: http://www.euroosvita.net/ prog/print.php/prog/print.php? id=1682.

7. Декларація IV З'їзду Європейської асоціації університетів у Лісабоні (2007) під назвою «Університети Європи після 2010 рок: через різноманіття до спільних цілей» (квітень 2007 р.). URL: https://ihed.org.ua/wp-content/uploads/2018/09/Analiz_dosvidu_internac-BO_strategii_kulto-gum-avtors-kolektiv_IVO-2015_130 p.pdf.

8. The European Higher Education Area (EHEA) in a Global Context: Report on overall developments at the European, national and institutional levels. Approved by BFUG at its meeting in Prague, 12-13 February 2009. URL: http://euroosvita.osp-ua.info/userfiles/file/2012/3% 20-%202009_EHEA_in_global_context.pdf.

9. The Bologna Process 2020 - The European Higher Education Area in the new decade. Communiqud of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Leuven and Louvain-la-Neuve, 28-29 April 2009. URL: http://www.ehea.info/Upload/document/ministerial_ declarations/Leuven_Louvain_la_Neuve_Communique_April_2009_595061.pdf.

10. Будапештсько-Віденська декларація про Європейський простір вищої освіти, 11-12 березня 2010 року у Будапешті та Відні. URL: http://www.edupolicy.org.ua/files/Budapest - Vienna_Declaration(2010).pdf.

11. Заява зустрічі в Єревані (неофіційний переклад). URL: http://mon.gov.ua/content/ Новини/2015/07/22/dodatok-zayava-z-zustrichi-v-erevani.pdf.

12. Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014 №1556-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18#Text.

13. Моніторинг інтеграції української системи вищої освіти в Європейський простір вищої освіти та наукового дослідження: моніторинг. дослідж.: аналіт. Звіт. Міжнарод. благод. Фонд «Міжнарод. Фонд дослідж. освіт. політики»; за заг. ред. Т.В. Фінікова, О.І. Шарова. К.: Таксон, 2014. С. 131.

14. Жиляєв І.Б., Ковтунець В.В., Сьомкін М.В. Вища освіта України: стан та проблеми. К.: Науково-дослідний інститут інформатики і права Національної академії правових наук України, Інститут вищої освіти Національної академії педагогічних наук України, 2015. С. 88.

References

1. Internacionalizacija vyshhoji osvity v Ukrajini: metodychni rekomendaciji [Internationalization of higher education in Ukraine: guidelines]. K.: IVO NAPN Ukrajiny [in Ukrainian].

2. Vsesvitnja konferencija z vyshhoji osvity - 2009: «Nova dynamika vyshhoji osvity i nauky dlja socialjnoji zminy i rozvytku» [World Conference on Higher Education - 2009: «New Dynamics of Higher Education and Science for Social Change and Development»]. zakonodavstvo.com. Retrieved from: http://zakonodavstvo.com/obednanih-natsiy-organizatsiya/vsesvitnya-konferentsiya - vischoji-osviti2009236738.html [in Ukrainian].

3. Knight, J. (2008). Higher education in Turmoil. The changing world of internationalisation. Rotterdam, the Netherlands: Sense Publishers, 3 [in English].

4. Scott, P. (1998). Massification, internationalization, and globalization. The globalization of higher education. Ed. by Scott Buckingham, 108 [in English].

5. Vysshee obrazovanie v globalizovannom obshhestve. Ustanovochnyj dokument JuNESKO po obrazovaniju [Higher education in a globalized society. UNESCO Constituent Document on Education]. unesdoc.unesco.org. Retrieved from: http://unesdoc.unesco.org/images/0013/001362/ 136247 r.pdf [in Ukrainian].

6. Bolonsjkyj proces v Ukrajini: pljusy i minusy [Bologna process in Ukraine: pros and cons]. www.euroosvita.net. Retrieved from: http://www.euroosvita.net/prog/print.php/prog/print.php? id=1682 [in Ukrainian].

7. Deklaracija IV Z'jizdu Jevropejsjkoji asociaciji universytetiv u Lisaboni (2007) pid nazvoju «Universytety Jevropy pislja 2010 rok: cherez riznomanittja do spiljnykh cilej» [Declaration of the IV Congress of the European Association of Universities in Lisbon (2007) entitled «Universities of Europe after 2010: through diversity to common goals»]. ihed.org.ua. Retrieved from: https://ihed.org.ua/wp-content/uploads/2018/09/Analiz_dosvidu_internac-BO_strategii_kulto-gum-avtors - kolektiv_IVO-2015_130 p.pdf [in Ukrainian].

8. The European Higher Education Area (EHEA) in a Global Context: Report on overall developments at the European, national and institutional levels. euroosvita.osp-ua.info. Retrieved from: http://euroosvita.osp-ua.info/userfiles/file/2012/3% 20-%202009_EHEA_in_global_context.pdf [in English].

9. The Bologna Process 2020 - The European Higher Education Area in the new decade. Communique of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Leuven and Louvain-la-Neuve, 28-29 April 2009. www.ehea.info. Retrieved from: http://www.ehea.info/Upload/ document/ministerial_declarations/Leuven_Louvain_la_Neuve_Communique_April_2009_595061.pdf [in English].

10. Budapeshtsjko-Vidensjka deklaracija pro Jevropejsjkyj prostir vyshhoji osvity, 11-12 bereznja 2010 roku u Budapeshti ta Vidni [Budapest-Vienna Declaration on the European Higher Education Area, 11-12 March 2010, in Budapest and Vienna]. www.edupolicy.org.ua. Retrieved from: http://www.edupolicy.org.ua/files/Budapest-Vienna_Declaration(2010).pdf [in Ukrainian].

11. Zajava zustrichi v Jerevani (neoficijnyj pereklad) [Statement of the meeting in Yerevan (unofficial translation)]. mon.gov.ua. Retrieved from: http://mon.gov.ua/content/Novyny/2015/07/22/dodatok - zayava-z-zustrichi-v-erevani.pdf [in Ukrainian].

12. Pro vyshhu osvitu: Zakon Ukrajiny vid 01.07.2014 №1556-VII [On higher education: Law of Ukraine of 01.07.2014 №1556-VII]. zakon.rada.gov.ua. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18#Text [in Ukrainian].

13. Monitoryngh integhraciji ukrajinsjkoji systemy vyshhoji osvity v Jevropejsjkyj prostir vyshhoji osvity ta naukovogho doslidzhennja: monitoryngh. doslidzh.: analit. Zvit. [Monitoring the integration of the Ukrainian higher education system into the European Higher Education Area and research: monitoring. research: analyst. Report]. K.: Takson [in Ukrainian].

14. Zhyljajev, I.B., Kovtunecj, V.V. & Sjomkin, M.V. (2015). Vyshha osvita Ukrajiny: stan ta problemy [Higher education in Ukraine: status and problems]. K.: Naukovo-doslidnyj instytut informatyky i prava Nacionaljnoji akademiji pravovykh nauk Ukrajiny, Instytut vyshhoji osvity Nacionaljnoji akademiji pedaghoghichnykh nauk Ukrajiny [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru