Сутнісні характеристики морального виховання засуджених у виправних закладах України ІІ половини ХХ – початку ХХІ століття

The article examines the main approaches to the organization and implementation of moral education in Ukrainian corrective colonies in the late 20th - early 21st centuries; analyses its normative and legal basis (Corrective Labor Code of Ukraine (1970); Criminal Procedure Code of Ukraine (2004)) and teaching materials (Methodical recommendations on the organization of moral education of convicts sentenced to deprivation of liberty (1977), Regulations on the Organization of Social, Educational and Psychological Work with Convicted Persons (2013)).

It has been studied that in the Soviet period, the goal and objectives of moral education ofpersons deprived of their liberty included the formation of their beliefs in the importance offollowing the norms and laws of social life. The specified goal could be achieved thanks to appropriate methods and means of external influence, which were based on the communist ideology and had a specific political basis. The article highlights the role and importance of representatives of local political departments in moral education of the convicted, as well as the role of representatives of enterprises that took care of corrective labor colonies, employees of higher educational institutions, and members of the observation committee.

It is emphasized that after the declaration of Ukraine's independence, approaches to the organization of moral education of convicts have changed, the concept now presupposes the promotion of the formation of clear moral guidelines in prisoners in accordance with legal social norms and requirements. It has been noted that with such approaches, priority is given not so much to changes in the external behavior of the convict's personality, but to deep changes related to the formation of his/her moral consciousness. It has been proved that in the implementation of moral education objectives, the importance should be placed on active cooperation between corrective colonies' administrations and prisoners' parents or other close relatives, representatives of public and religious organizations, charitable foundations, etc.

Key words: corrective labor colonies, corrective colonies, educational work, moral education, spiritual and moral education, convicts.

Основна частина

Сьогодні як ніколи гостро світ потерпає від глибокої кризи моральних цінностей. Бездуховність, яка спричинила споживацьке ставлення до природних багатств, конфлікти, теракти, руйнівні війни, є свідченням того, що людина насамперед прагне задоволення своїх матеріальних і фізичних потреб, шукає передовсім особистого комфорту. Це безпосередньо призводить до зростання злочинності, адже відсутність моральних орієнтирів у суспільстві викликає його небачену дегуманізацію, оскільки люди не усвідомлюють наслідків їх аморальних учинків у ставленні до інших та й до соціуму загалом. Така ситуація не може не хвилювати філософів, психологів, соціологів, педагогів, які розуміють, що справжніми цінностями, котрі визначають сутність людського буття, є не матеріальні, а духовні. Однією з актуальних проблем сьогодення постає гармонійний розвиток кожної особистості, що передбачає насамперед формування в неї світогляду та моральних ідеалів.

Тобто, специфіка розвитку суспільних відносин в Україні, зростання ролі особистості як головного суб'єкта цих відносин зумовлює необхідність глибокого аналізу духовної сфери нашого соціуму та пошуку оптимальних шляхів його морального відродження. Це стосується всіх громадян нашої держави, у тому числі й тих, хто позбавлений волі через скоєння аморальних учинків, злочинів. Ув'язнені як повноправні члени нашого суспільства мають право на ресоціалізацію після відбуття покарання. А завдання вітчизняних виправних закладів охоплюють роботу над тим, щоб злочинці не тільки зрозуміли переваги законослухняного життя на засадах моральних норм та правил, а й відчували у цьому природну потребу. А це, зі свого боку, зумовлює пошук таких підходів, які б визнавали пріоритет морально-духовних цінностей та забезпечували увагу до внутрішнього світу людини, що оступилася, вселяли їй віру в можливість кардинальних особистісних світоглядних змін.

На теоретико-методологічному рівні проблемам організації та здійснення виховної роботи з особами, які відбувають покарання у виправних закладах, присвячені наукові розвідки вітчизняних дослідників, як: В. Бадири, І. Богатирьової, С. Вєтошкіна [1], О. Дзюмана [5], В. Дрижака, Р. Калюжного, О. Карамана [7], В. Кульчицького, О. Лисодєд [6], С. Лучко, Н. Петрової, О. Пташинського, Г. Радова, М. Рибака [10], А. Степанюк [6], Г. Цибульської, І. Яковець [6] та ін. Перелічені науковці висвітлюють основні завдання, змістові аспекти й механізми здійснення виховної роботи у пенітенціарних закладах України радянського і сучасного періоду.

Зокрема, О. Дзюман основну увагу зосереджує на проведенні в установах виконання покарань організаційно-правових, соціально-економічних та ідеологічних заходів, спрямованих на створення підґрунтя до подальшої ресоціалізації засуджених після відбуття покарання [5, с. 34].

Зі свого боку М. Рибак наголошує на необхідності руйнування у засуджених під час відбування покарання їхніх колишніх антигуманних цінностей і натомість формування нової системи моральних норм і поглядів [10, с. 6].

Значну роль у процесі перевиховання осіб, які відбувають покарання, дослідниця Н. Перкова надає моральному вихованню. Зокрема вона розуміє під ним «…гуманне ставлення персоналу виправних колоній до засуджених як до осіб, що володіють необхідним моральним потенціалом, аби стати повноцінними громадянами суспільства» [9, с. 77].

Провідну роль морального виховання як складової виховної роботи з неповнолітніми засудженими увиразнювали і такі дослідники, як П. Вівчар [2], С. Дем'янчук [2], О. Караман [7], П. Лосик [2], Г. Потанін. У їхніх публікаціях висвітлюються питання, присвячені пошуку методів виховної роботи відповідно до ступеня моральної занедбаності осіб, позбавлених волі; а також особливості формування моральних цінностей у неповнолітніх злочинців тощо.

До прикладу, в контексті виховної роботи з особами, позбавленими волі, П. Вівчар, С. Дем'янчук і П. Лосик наголошували, що «.вона має базуватись на знаннях про рівень їх аморальності, з одного боку, а з іншого, - про внутрішній потенціал моральності, який завдяки послідовній систематичній роботі виправного закладу можна у них розвинути. Це означає, що займаючись перевихованням злочинців, потрібно ґрунтовно вивчити їх індивідуальні особливості. А для цього недостатньо тільки одного багаторічного спостереження за ними з фіксацією проявів поведінки, бо це лише зовнішня сторона, яка не свідчить про внутрішні зміни особистості» [2, с. 29]. Науковці зазначають, що злочинці вміють демонструвати прояви хорошої поведінки, так би мовити, «на показ», переслідуючи при цьому корисливі мотиви: «приспати» пильність виховників, добитися дострокового звільнення. За таких спонукань виховний вплив пенітенціарної установи можна вважати зведеним нанівець, адже опинившись у звичних умовах, звільнені вестимуть традиційний для них спосіб життя, не вважаючи його аморальним, злочинним [2, с. 31].

Отже, моральне виховання злочинців постає надто складним процесом, до якого недоцільно застосовувати шаблонний стереотипний підхід. У нашій науковій розвідці ми поставили собі за мету висвітлити сут - нісні характеристики основних підходів до морального виховання засуджених у виправних закладах України у її радянський період та добу незалежності.

Зазначимо, що у всіх радянських виправно-трудових колоніях функціонували політичні відділи, які куру - вали політико-виховну роботу в них. Із метою забезпечення її ефективності політичними відділами видавалися методичні рекомендації з різних напрямів роботи із засудженими, в тому числі - і з морального виховання (до прикладу, Методичні рекомендації з комплексного планування виховної роботи із засудженими (1975 р.), Методичні рекомендації з організації позакласної виховної роботи з учнями-засудженими у загальноосвітніх школах (1976 р.), Методичні рекомендації з організації роботи з особами, які відмовляються від суспільно корисної праці у виправно-трудових установах (1976 р.), Методичні рекомендації з організації морального виховання засуджених до позбавлення волі (1977 р.), Методичні рекомендації з диференційованого підходу до засуджених молодіжного віку при організації їх перевиховання (1977 р.), Методичні рекомендації з вивчення малих груп засуджених (1978 р.) та багато інших [4]).

Щобільше, задля вдосконалення політико-виховної роботи у кожній колонії були створені методичні ради в підрозділах і ради вихователів у загонах. Це були постійно діючі дорадчі органи, своєрідні науково-методичні лабораторії, яким удавалося поєднувати практичний досвід керівників загонів і теоретичну педагогічну підготовленість працівників вищих навчальних закладів, суспільно-політичний та юридичний кругозір членів спостережувальної комісії, життєву мудрість та робітничий гарт представників підприємств, які опікувалися виправно-трудовими колоніями. На засіданнях зазначених рад систематично аналізувався та узагальнювався практичний досвід кожного вихованця, велися пошуки більш ефективних форм та методів виховного впливу на засуджених щодо формування у них соціалістичної моралі. До речі, у виправно-трудових колоніях радянського періоду серед методів виховного впливу на ув'язнених переважали агітація і пропаганда, що ґрунтувалися на комуністичній ідеології; а також переконання у важливості дотримання норм та законів суспільного життя тощо.

Робота методичних рад контролювалася та ретельно аналізувалася політичним відділом виправно-трудової колонії. Так, у виступі заступника керівника політвідділу В.І. Мяснікова на одній із методичних конференцій, організованій ВТУ МВС Української РСР, звучала критика деяких методичних рад через формальність і неефективність їхньої роботи. Скажімо, позбавленою практичного спрямування посадовець вважав проблематику, яку обговорювали на їхніх засіданнях на кшталт: «Звіт про стан дисципліни засуджених», «Роль політичних занять у виховній роботі із засудженими» тощо, а також малоефективними рекомендації, які приймалися в результаті їхнього обговорення: «керівникам загонів глибше з'ясувати причини злочинності», «глибше вивчати кожного засудженого, зміни вносити в їх індивідуальні картки» та ін. Натомість В.І. Мясніков великого значення надає попередній роботі методичної ради та пропонує поради щодо її проведення: «Спочатку необхідно проаналізувати склад засуджених стосовно їхнього минулого (сімейного становища, професійної діяльності, середовища, в якому вони виховувалися й отримали освіту), потім з'ясувати, якій категорії засуджених притаманні ті чи ті злочини, далі встановити зв'язки з політичними відділами організацій чи підприємств, на яких працювали засуджені, щоб виявити більш детально причини скоєння ними правопорушень» [3, с. 42]. Власне така підготовча робота, на думку заступника керівника політвідділу, дасть можливість уникнути формалізму в роботі методичних рад, зробить їх засідання ефективними у пошуку оптимальних форм, методів та прийомів виховної роботи із засудженими з метою формування в них соціалістичної моралі. Серед чинників, які, на думку В.І. Мяснікова, мають безпосередній вплив на цей процес, - склад і атмосфера загону, в якому перебуває, позбавлений волі, ставлення до нього колективу загону, наявність у нього мотивації до виправлення та ефективність педагогічного впливу вихователя загону. При цьому головну роль серед означених чинників посадовець надавав діяльності вихователя, якого вважав «найближчим та найдоступнішим взірцем моральності для засудженого в умовах його перебування у виправно-трудовій колонії» [3, с. 43].

На значущості вихователя загону у формуванні в засуджених соціалістичної моральності наголошували і безпосередні працівники виправно-трудових колоній Української РСР (керівники політвідділів та керівники загонів) С. Брагінський, М. Михайлов, О. Хайлак, Г Шейко, Ю. Шутов та ін.

Так, С. Брагінський надає визначального впливу у налагодженні взаємодії вихователя із засудженим встановленню між ними довірливих взаємин, сутність яких ніяким чином не ототожнює із ліберальним ставленням та вседозволеністю. Ідеться про доброзичливе ставлення вихователя, яке б вселяло у засудженого віру в його готовність до виправлення, до визнання моральних цінностей пріоритетними у своєму житті. На думку С. Брагінського, якщо вихователь переконає засудженого у щирості свого зацікавлення його виправленням, то він досягне у цьому процесі необхідних результатів [3, с. 12].

Наголошував на важливій ролі вихователя у формуванні у засуджених соціалістичної моралі і О. Хайлак. При цьому він основну увагу зосереджував на вихователеві як прикладові до наслідування: «…не тільки вихователі вивчають своїх вихованців (у даному випадку - засуджених), а й вони прискіпливо придивляються до виховників. Тобто вихователі є об'єктами їх щоденного вивчення. Тому тут важливі всі деталі: як вони одягнені, манери їхньої комунікації з колегами, із засудженими, наявність шкідливих звичок тощо» [3, с. 28].

Наголосимо, що згадані працівники виправно-трудових колоній у своїх публікаціях згадували про роботу методичних рад як про орган їхнього професійного вдосконалення. До діяльності методичних рад у цей час залучали викладачів інститутів, працівників юридичних установ, промислових підприємств, представників місцевих партійних органів, які відповідали за виправлення та перевиховання засуджених. У загонах також були обладнані методичні кабінети та кутки з виховної роботи, що містили відповідну методичну літературу.

Політичний відділ систематично проводив семінари та наради з вихователями; обговорення відповідних публікацій (журнал «До нового життя», газета «Зірка»); крім того, випускалися плакати («Передовий досвід - усім»); брошури «Слово вихователя», в яких описували передовий досвід виховної роботи найкращих вихователів та керівників загонів. Також велике значення відігравало проведення всесоюзних та всеукраїнських наукових конференцій, завдяки яким розширювався науковий кругозір працівників виправних колоній, поповнювалися їхні знання новинками психолого-педагогічної науки та технологіями здійснення виховної роботи щодо формування у засуджених соціалістичної моралі.

Із набуттям Україною незалежності суттєво змінилися підходи до організації виховної роботи серед засуджених у виправних колоніях загалом та до морального виховання як її основи. Звісно, це передовсім пов'язано із суспільними змінами, із пріоритетами розвитку суверенної держави та пошуком моделі побудови суспільних взаємин на засадах демократії й гуманізму. Згідно з ними, кожна людина є цінністю держави і заслуговує гуманного ставлення до себе. Тому підґрунтям виховної роботи у вітчизняних виправних колоніях стало: визнання пріоритетності загальних прав і свобод кожної людини, а також реалізація індивідуально-особистісного підходу до здійснення виховного впливу на засуджених. Власне ці аспекти зафіксовані у нормативно-правовій базі діяльності цих установ, вихідним положенням яких вважаємо зміну у виправно-трудовому законодавстві використовуваного у радянський період терміна «політико-виховна робота» у грудні 1992 р. на «виховну роботу», що засвідчує здійснення виховної роботи з орієнтацією на потреби демократичного українського суспільства, яке відкидає сповідування комуністичної радянської ідеології, зосереджуючи основну увагу на особистості. При цьому наголошувалося, що «…організація виховного впливу буде наповнена конкретним змістом, а до її здійснення передбачено залучати батьків, інших близьких родичів, представників громадських та релігійних організацій, благодійних фондів» [8].

Принагідно зазначимо, що термін «виховна робота» в оновленому КВК України 2003 р. трансформувався у поняття «соціально-виховна робота із засудженими», яке залишилося актуальним і в новій його редакції 2021 року. У контексті досліджуваної нами проблематики акцентуємо, що у статті 124 названого документу серед основних напрямів соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі визначено моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне, а також інші види виховання. До речі, моральний аспект займає першорядне місце та тлумачиться, як «.сприяння становленню чітких моральних орієнтирів ув'язнених відповідно до правових норм і вимог суспільно-корисної діяльності» [8].

Усі перелічені аспекти свідчать про зростання значення морального виховання у системі сучасної соціально-виховної роботи у виправних колоніях. Прикметно, що за зміни основних підходів до її реалізації ефективність виховання визначається не стільки зовнішніми поведінковими змінами у системі взаємин «людина - людина», скільки глибинними, пов'язаними з формуванням моральної свідомості. Звісно, такі зміни можливі у разі створення у виправних колоніях належних умов, які б сприяли послідовному розвитку морального потенціалу засуджених. Вихідною позицією у цьому процесі фахівці називають перебудову більш чи менш стійкого негативного стереотипу ставлень засуджених до соціуму, закріпленого в їх аморальному досвіді, а його кінцевою метою - прийняття позбавленим волі традиційних моральних цінностей суспільного життя, які стають його особистісними у подальшій життєдіяльності.

Як відомо, для ув'язнених особливо актуалізуються питання сенсу свого життєвого шляху та його ціннісних орієнтирів. Це пов'язане з ізольованістю від суспільних процесів та родинного життя, обмеженим спілкуванням із рідними та близькими людьми тощо. Власне відповіді на ці фундаментальні для кожної людини питання засуджені можуть отримати під час спілкування зі священнослужителями. Тому великим досягненням на сучасному етапі реформування пенітенціарної системи вважаємо налагодження співпраці між релігійними організаціями та адміністраціями установ виконання покарань. Умови їхньої співпраці визначені у вітчизняних загальних нормативно-правових документах (Конституція України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», Кримінально-виконавчий кодекс та ін.) та регулюються відомчими нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань (Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, Програма диференційованого виховного впливу на засуджених «Духовне відродження»), що засвідчують вибудову співробітництва між релігійними організаціями і адміністраціями установ виконання покарань на основах системності й концептуальності.

Згідно з нормативно-правовою базою, духовно-просвітницьку роботу у виправних колоніях можуть здійснювати релігійні організації різних конфесій, тобто засуджені мають право обирати якусь одну з них. Адміністрація установи хоч і не надає переваги певній конфесії, все ж чітко регламентує діяльність релігійних організацій: визначає час та умови проведення богослужінь, обрядів, церемоній та зустрічей із позбавленими волі. Серед форм та методів духовно-морального виховання, які використовують священнослужителі у роботі з ув'язненими ефективними виховники (працівники виправних колоній) вважають: індивідуальні бесіди, реколекції, розповсюдження релігійної літератури, облаштування капличок чи кутків релігійного виховання тощо.

Вважаємо, що системна і цілеспрямована робота релігійних організацій допомагає засудженим у пошуках істини соціального буття, усвідомлення сутності добра і зла, в умінні оцінити доброчинне та злочинне, соціально ціннісне та антисоціальне, у спонуканні себе до духовно-морального самовиховання.

Основою виховної роботи виправних колоній вважаємо моральне виховання засуджених, яке впродовж досліджуваного нами періоду зазнало сутнісних організаційно-педагогічних змін. Передовсім це еволюція його мети та завдань: від формування у засуджених переконання у важливості дотримання норм і законів суспільного життя у радянський період до сприяння становленню чітких моральних орієнтирів відповідно до правових суспільних норм та вимог. Тобто сьогодні пріоритетність надається не стільки зовнішнім змінам у поведінці засудженого, скільки глибинним, пов'язаним із формуванням у нього моральної свідомості.

Відбулась і зміна педагогічного інструментарію реалізації мети та завдань морального виховання ув'язнених у виправних колоніях. Замість засобів зовнішнього впливу, які ґрунтувалися на комуністичній ідеології та мали відповідне політичне підґрунтя, вихідними положеннями виховної роботи у виправних колоніях стали визнання пріоритетності загальних прав і свобод кожної людини, а також реалізація індивідуально-особистісного підходу до здійснення виховного впливу. До співпраці з адміністраціями виправних колоній у реалізації завдань морального виховання сьогодні передбачено залучати батьків, інших близьких родичів, представників громадських та релігійних організацій, благодійних фондів, на відміну від радянського періоду, де співпраця велася тільки з представниками місцевих політичних відділів, працівниками вищих навчальних закладів, членами спостережувальної комісії та представниками підприємств, які опікувалися виправно-трудовими колоніями.

Використана література

1. Ветошкин С. Пенитенциарная педагогика в теории и практике: монография. Москва: МГСУ «Союз», 2001. 240 с.

2. Вівчар П.В., Дем'янчук С.П., Лосик П.С. Особливості морально-правового виховання неповнолітніх засуджених в умовах виховних колоній. Тернопіль: ТНЕУ, 2010. 200 с.

3. Воспитательная работа в отряде: из опыта работы начальников отрядов исправительно-трудовых колоний по перевоспитанию заключенных. Киев: Политический отдел исправительно-трудовых учреждений МВД Украинской ССР, 1962. 49 с.

4. Воспитательная работа с осужденными: сб. док. в помощь нач. отряда и воспитателю / сост.: И.С. Москалюк, Д.В. Малышев, Б.Л. Шабельский. Киев: РИО МВД УССР, 1981. 426 с.

5. Дзюман О. Проблеми реалізації соціальної роботи із засудженими в установах виконання покарань. Проблеми запобігання злочинності в органах і установах виконання покарань: зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (Чернігів, 21 груд. 2006 р.). Чернігів, 2007. С. 34-36.

6. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених до позбавлення волі: монографія / А. Степанюк, І. Яковець, О. Лисодєд та ін.; за заг. ред. А. Степанюка. Харків: Кроссроуд, 2011. 326 с.

7. Караман О. Сутність і зміст соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими в пенітенціарних закладах. Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2011. №2. С. 65-74.

8. Кримінально-виконавчий кодекс України. [Електронний ресурс]. - URL: https://zakon.rada.gov. Ua/laws/show/1129-15#Text.

9. Перкова Н. Гендерні аспекти виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Соціально-виховні та психологічні аспекти діяльності пенітенціарного персоналу із засудженими до довічного позбавлення волі в Україні: матеріали круглого столу (м. Біла Церква, 11 груд. 2008 р.). Біла Церква: БУППП ДПтС України, 2008. С. 75-82.

10. Рыбак М. Правовые вопросы политико-воспитательной работы с лицами, отбывающими наказание в исправительно-трудовых учреждениях: автореф. дисс…. канд. юрид. наук: 12.715; Сарат. юрид. ин-т им. Д.И. Курского. Саратов, 1972. 20 с.

References

1. Vetoshkin S. Penitentsiarnaia pedagogika v teorii i praktike: monohrafiia. [Penal pedagogy in theory and practice]. Moskva: MGSU «Soyuz», 2001. 240 s. [in Russian].

2. Vivchar PV, Demianchuk S.P., Losyk P.S. Osoblyvosti moralno-pravovoho vykhovannia nepovnolitnikh zasudzhenykh v umovakh vykhovnykh kolonii. [Peculiarities of moral and legal education of under-aged convicts in conditions of corrective colonies.] Ternopil: TNEU, 2010. 200 s. [in Ukrainian].

3. Vospitatelnaia rabota v otriade: iz opyta raboty nachalnikov otriadov ispravytelno-trudovykh kolonii po perevospytaniiu zakliuchennykh. [Upbringing work in a squad: from the experience of heads of squads on re-education of convicts.] Kiev: Politicheskii otdel ispravytelno-trudovykh uchrezhdenii MVD Ukrainskoi SSR, 1962. 49 s. [in Russian].

4. Vospitatelnaia rabota s osuzhdennymi: sb. dok. v pomoshch nach. otriada i vospitateliu / sost.: Y.S. Moskaliuk, D.V Malyshev, B.L. Shabelskii. [Educational work with convicts.] Kiev: RIO MVD USSR, 1981. 426 s. [in Russian].

5. Dziuman O. Problemy realizatsii sotsialnoi roboty iz zasudzhenymy v ustanovakh vykonannia pokaran. [Issues of implementation of social work with convicts in penal institutions.] Problemy zapobihannia zlochynnosti v orhanakh i ustanovakh vykonannia pokaran: zb. materialiv mizhnar. nauk.-prakt. konf. (Chernihiv, 21 hrud. 2006 r.). Chernihiv, 2007. S. 34-36. [in Ukrainian].

6. Zasoby vypravlennia i resotsializatsii zasudzhenykh do pozbavlennia voli: monohrafiia / A. Stepaniuk, I. Yakovets, O. Lysodied ta in.; za zah. red. A. Stepaniuka. [Means of correction and re-socialization of convicts sentenced to deprivation of liberty: monograph.] Kharkiv: Krossroud, 2011. 326 s. [in Ukrainian].

7. Karaman O. Sutnist i zmist sotsialno-pedahohichnoi roboty z nepovnolitnimy zasudzhenymy v penitentsiarnykh zakladakh. [The Essence and content of social educational work with convicts in penal institutions.] Sotsialna pedahohika: teoriia ta praktyka. 2011. №2. S. 65-74. [in Ukrainian].

8. Kryminalno-vykonavchyi kodeks Ukrainy. [Criminal Procedure Code of Ukraine] [E-resource]. - Retrieved from: https://zakon. rada.gov. ua/laws/show/1129-15#Text. [in Ukrainian].

9. Perkova N. Henderni aspekty vykonannia pokarannia u vyhliadi dovichnoho pozbavlennia voli. [Gender aspects of serving a life sentence.] Sotsialno-vykhovni ta psykholohichni aspekty diialnosti penitentsiarnoho personalu iz zasudzhenymy do dovichnoho pozbavlennia voli v Ukraini: materialy kruhloho stolu (m. Bila Tserkva, 11 hrud. 2008 r.). Bila Tserkva: BUPPP DPtS Ukrainy, 2008. S. 75-82. [in Ukrainian].

10. Rybak M. Pravovyie voprosy politiko-vospitatelnoi raboty s litsamy, otbyvaiushchimi nakazanie v ispravitelno-trudovykh uchrezhdeniiakh: avtoref. diss. kand. yurid. nauk: 12.715 [Legal aspects of political and educational work with persons serving punishment in corrective institutions: dissertation abstract.]; Sarat. yurid. yn-t ym. D.Y. Kurskoho. Saratov, 1972. 20 s. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru