Формування моральних цінностей учнів на уроках Нової української початкової школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

Факультет початкової освіти та філології

Кафедра педагогіки

Курсова робота

з педагогіки

на тему: Формування моральних цінностей учнів на уроках Нової української початкової школи

Студентки 4 курсу, групи ПО-42

Галузь знань 01 Освіта/Педагогіка,

Спеціальність 013 Початкова освіта Нечипорук О.В.

Хмельницький - 2022

Зміст

Вступ

Розділ 1. Моральне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема

1.1 Історичний аспект даного дослідження

1.2 Моральне виховання учнів початкових класів: сутність понять, мета та завдання

1.3 Аналіз проблеми формування моральних якостей молодших школярів у початковій школі

Розділ 2. Педагогічні умови формування моральних якостей учнів нової початкової школи

2.1 Впровадження інноваційної виховної технології одна з умов формування моральних якостей учнів НУШ

2.2 Урахування вікових та індивідуальних особливостей молодших школярів

2.3 Підвищення компетентності педагогів початкової ланки з питань морального виховання учнів НУШ

Висновки

Вступ

Актуальність проблеми. У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості провідне місце належить моральному вихованню. Моральне виховання підростаючого покоління є одним із основних завдань в українській загальноосвітній школі (це визначено у нормативно-методичних документах і матеріалах у галузях освіти Закон України "Про освіту", "Національна доктрина розвитку освіти", Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Концепція національного виховання).

Моральне виховання - виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Моральне виховання полягає в цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття й формуванні звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

Мораль - система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.

Моральність - одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання - пережиті та узагальненні моральні принципи, норми.

Моральні почуття - запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральні звички - корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість - стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Завданням вчителя є створювати всією системою засобів виховного впливу такі моральні відносини, при яких би дитина переживала задоволення від того, що вона своїми вчинками, своєю поведінкою приносить радість людям, творить добро для них. Це - азбука морального виховання.

Вік молодших школярів називають вершиною дитинства. З переходом дитини від садочку до школи відбувається зміна сприймання дійсності. У дитини зберігається безпосередність, легковажність, погляд на дорослих «знизу верх». Але тепер у дитини зовсім інша логіка. Навчатися стає цікаво і пізнавально. В школі дитина набуває новий соціальний статус, набуває нові вміння та знання. Дитина стає особистістю, у неї змінюються цінності, певні якості особистості.

Дитина 7-річного віку починає оцінювати власні дії та вчинки, усвідомлювати свої якості як особистість: доброту, чемність, хоробрість. Найбільш за все молодші школярі усвідомлюють ті якості, які оцінюють оточуючі. Поступово починає формуватися Я-концепція дитини.

Поява негативних явищ в суспільстві, таких як знецінення якостей особистості, поставила моральне виховання актуальною темою сьогодення.

Саме тому питання морального виховання займає перше місце у концепції виховання патріота своєї країни.

Культура поведінки постає як важлива складова морального виховання, котра висвітлюється як важлива соціальна, педагогічна і психологічна проблема, від її рішення залежить розвиток у молодших школярів високих якостей особистості та справжнього духовного багатства.

Моральне виховання у навчально-виховному процесі постає важливим фактором, початкова школа і суспільство потребує наукових підходів до розв'язання поставленої проблеми.

Ігнорування сучасних методів і форм виховання, а також їх неналежне використання, занедбають систему морального виховання.

Ступінь дослідженості проблеми. Головними темами наукових робіт, статей, монографій багатьох українських педагогів, філософів, діячів культури стали проблеми саме морального розвитку підростаючого покоління. Так, вивченням специфіки молодшого шкільного віку та розроблення нових методів їхнього виховання займалися В. Кременя, Г. Сковороди, В. Сухомлинського, В. Ткаченка, К. Ушинського , А. Бурова, О. Долинна, Л. Просандаєва, Т. Загороднюк, А. Шемшуріна, Л. Кулагіна та інші.

У працях вчених-педагогів зібраний великий науковий фонд з питань формування моральної культури молодшого школяра.

Над проблемою морально-етичного виховання учнів початкової школи працювали (А. Богуш, А. Каніщенко, А. Корнійчук, В. Мацулевич, Н. Смовська, К. Щербакова); над проблемою виховання культури поведінки (В. Білоусова, Н.

Праці В.К. Демиденко "Деякі аспекти морального виховання" викликає значний інтерес у педагогів початкової ланки. У ній розкрито огляд теорій, різноманіття експериментальних методик, аналіз авторів, які роблять значний внесок у значення психології виховання.

Л.М. Степаненко розглядав проблему розвитку учнів початкових класів з погляду соціальної психології. Вона представила дані умов для розвитку учнів у взаємодії з іншими дітьми молодшого шкільного віку.

Науковий апарат:

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні педагогічних умов формування моральних якостей учнів початкової школи.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

1. Проаналізувати проблему формування моральних якостей у філософській та психолого-педагогічній літературі.

2. З'ясувати стан дослідженості проблеми морального виховання дітей молодшого шкільного віку у сучасній теорії і практиці.

3. Виявити сутність процесу формування моральних якостей учнів початкової школи, уточнити базові поняття дослідження.

4. Теоретично обґрунтувати педагогічні умови формування моральних якостей учнів початкової.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Моральне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема

1.1 Історичний аспект даного дослідження

У сучасній педагогічній науці вагоме значення приділяється моральному вихованню як одному з пріоритетних напрямів розвитку нашої держави.

Теоретичною основою дослідження є положення світової педагогічної думки вітчизняних та зарубіжних філософів і педагогів (Сократ, Платон, Аристотель, Я. Коменський, К. Ушинський, І. Зязюн, І. Бех та ін.)

В організації суспільного життя перші кроки людства були невіддільні від усвідомлення необхідності морального виховання, що зумовлювалося перш за все потребою передати моральний досвід старших поколінь молоді. Разом з тим кожне суспільство через системи виховання, які включають формування у особистості певних моральних якостей, стимулювало спосіб життя своїх членів, котрий відповідає ідеалам цього суспільства, його моральним принципам, нормам і правилам.

У своєму історичному поступі виховний процес завжди певним чином був пов'язаний з філософською проблематикою, яка осмислювала на відповідному світоглядному рівні ставлення людини в світі, сутність культури, вихідні цінності буття людини в світі, співвідношення її свободи і відповідальності, форми й типи людської ментальності. Характер вирішення цієї проблематики визначав і типи виховних процесів, на основі яких формувалась і розвивалась особистість.

Із прадавніх часів соціальна значущість особистості хвилювала філософів, педагогів, природознавців. Ще в давньогрецькій літературі можна натрапити на характеристику особистості (поема Аполлонія Родоського "Аргонавти", поема Гомера "Іліада"), де вихователь міфічних героїв Ясона і Ахіла кентавр Хірон наділяється якостями глибинного мислення, непересічного інтелекту, мужності, хоробрості, правдивості, чесності, естетичними засадами.

Афінська система виховання в історії педагогіки залишила слід як провідниця високої духовної культури, форпост формування гармонійної людини, визначальними якостями якої були моральна чистота, духовне багатство та фізична досконалість. Демократичний афінський лад породив образ ідеальної людини, яка уособлювала гармонію фізичного розвитку та розумове, моральне, естетичне і фізичне виховання.

Нерідко давало яскраві зразки мистецтво періоду розквіту афінської демократії (середина V ст. до н.е.), що підтверджували тезу про необхідність морального виховання, одним із результатів якого було вміння розрізняти добро і зло. Так, Софокл у своїй трагедії „Антігона” стверджував: „Недаремно славне мовить прислів'я мудре: Хто лихе вважає добрим, того вже ведуть боги на манівці безтямні,-- недовго йому ждать тягарів недолі.”

У працях Сократа моральне виховання невід'ємно пов'язане з самовихованням, оскільки формування переконань передбачає довгочасну працю над собою. Самовдосконалення особистості філософ розумів як процес, що триває протягом усього свідомого життя. Ксенофонт наводить такі слова Сократа: „Краще за всіх живе, я гадаю, той, хто більше за всіх піклується про те, щоб ставати якомога кращим, а приємніше за всіх -- хто більше усвідомлює, що він стає кращим”.

У творах "Держава", "Закони" та "Протагор" видатний філософ тих часів Платон окреслив своє бачення системи виховання дітей і молоді в умовах рабовласницького суспільств, де викладено багато думок щодо виховання дітей, розширення навчальних програм, створення державної системи виховання, освіти для дорослих членів суспільства і самовдосконалення людини протягом життя.

Аристотель у своєму етичному трактаті „Нікомахова етика” писав, що метою моралі є навчити людину стати моральною, а разом з тим і щасливою.

Згідно з філософсько-педагогічною системою Платона і Аристотеля, виховання має бути орієнтоване на розвиток гармонійної особистості, що естетичне і моральне виховання є свідченням гармонії, реальні вияви якої спостерігаються у спорті, астрономії, математиці та граматиці .

Представники стоїцизму навпаки визнавали нездійсненність морального ідеалу, відображаючи складні суперечливі процеси, властиві суспільству періоду розпаду античного світу.

Посідоній, представник Середньої Стої, розглядав доброчесність як результат засвоєння наук, і як наслідок формування звичок. Діоген Лаертський із цього приводу зазначає: „Посідоній не вважає, що для щастя достатньо однієї чесноти, а вважають, що потрібне і здоров'я, і грошові витрати, й сила.”

Представники Пізньої Стої (Сенека, Епіктет і Марк Аврелій) посилюють індивідуалістичні мотиви, закликають до самоізоляції від світу, який погрузнув у розпусті. ”Люди повсюди шукають утіх,-- писав Сенека,-- кожний порок б'є через край. Жадоба до розкошів скочується до зажерливості; чесність у забутті; що обіцяє приємну нагороду, того не соромляться...”

Отже, для пізнього стоїцизму характерне посилення моралістичного сприйняття світу в цілому. Необхідність морального самовдосконалення Сенека виводив із факту єдності божественного, природного і людського, мораль при цьому виступає особливою якістю людської природи, яку необхідно зміцнювати й розвивати, щоб виробити в собі здатність протистояти впливові зовнішніх житейських мотивів.

Таке трактування морального самовдосконалення, що набуває релігійного забарвлення, підготували в подальшому синтез етичних і християнських ідей. Значною віхою на цьому шляху було етичне вчення одного з найвідоміших християнських мислителів Августина Аврелія, де людина опору знаходить у Богові. У християнському світі загальнолюдські вартості були виокремленні у біблії як заповіді Божі.

Проблеми морального виховання доби Ренесансу висвітлені гуманізмом. Об'єктом вивчення стає людина і все людське, замість середньовічного “божественного”.

Основне обґрунтування моралі, моральності та етики, належить Канту. Він визначив, що мораль знаходиться в межах людської свободи, де воля особистості є автономною. Морально-позитивного значення вона набуває завдяки лише її узгодженості з вищим моральним законом.

На відміну від Канта, Гегель відрізняв і розмежовував поняття моралі і моральності. За Гегелем, мораль -- обмеження діяльності сферою духу, а моральність -- інша, друга природа людини, її сутність -- підпорядкування особистості державним інтересам.

Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки зробив англійський філософ, просвітитель і педагог Д. Локк. Локківська концепція морального виховання спрямовувала на виконання пріоритетного завдання - формування високоморальної людини, громадянина, здатної утверджувати моральні ідеали.

Ґрунтовну розробку процес морального виховання дістав в етиці Дж. Дьюї, яка є осердям його соціальної педагогіки. Вчений виходив насамперед із морального досвіду людського життя. Суть і характер моральних норм, принципів і настанов визначаються їх інструментальною здатністю забезпечувати досягнення бажаної мети.

Опоненти Дж. Дьюї, Л. Кольберг і Р. Мейє, характеризують таку моральну позицію як етичний релятивізм, згідно з яким немає й не може бути загальних моральних цінностей і кожний має керуватися власним розумінням моральних принципів або власним почуттям.

Обґрунтування ідеалу національної освіти належить К.Д.Ушинському, де важливе місце займають питання виховання, у яких він спирався на ідею гармонійного розвитку особистості. Гармонійно розвинутою він вважав людину, у якої поєднанні розумова зрілість, моральна досконалість, фізична і естетична розвиненість. Головним, К.Д. Ушинський, вважав моральне виховання: „Ми сміливо висловлюємо переконання, що вплив моральний складає головне завдання виховання, більш важливе, ніж розвиток розуму і наповнення голови знаннями.”

Українська система виховання належить до давніх педагогічних традицій нашого народу. Проблемам морального виховання присвячені праці таких видатних українських педагогів, як Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський, О. Духнович.

У своїх працях "Виховний ідеал", "Виховання любові до Батьківщини",

"Виховання волі і характеру", "Тіловиховання як виховання волі і характеру", "Виховна роль мистецтва", "Основи естетичного виховання" та ін. Г. Ващенко, зокрема, обґрунтував власну педагогічну систему. В основу виховання української молоді професор Г. Ващенко ставить загальнолюдські й національні цінності, виплекані народом протягом віків.

Принципово важливими в українській педагогічній науці були положення, сформульовані А.Макаренком та В.Сухомлинським.

В педагогічних ідеях А.Макаренка багато уваги приділялося принципові виховання колективу й через колектив. На думку педагога, намагання уникнути конфліктних ситуацій, надмірне обмеження активності самодіяльності, намагання захистити їх від боротьби з труднощами життя, з тим, щоб зробити процес виховання зовні благополучним, чреваті небезпекою одержання негативних результатів.

Актуальними залишаються і на теперішній час педагогічні погляди видатного українського педагога В. Сухомлинського. Він, продовжуючи розвивати й поглиблювати ідеї А. Макаренка, підкреслював, що шлях від морального поняття до морального переконання ”проходить через єдність моральної звички і моральної свідомості. Далі йде тривалий, складний процес формування особистих моральних переконань. Особисті моральні переконання - це кінцевий результат морального виховання, головний показник, який характеризує духовне обличчя людини, єдність думки і вчинку, слова і діла в її поведінці.

Аналіз різних підходів до проблем морального виховання дозволяє зробити висновок, що вони конструюють своєрідні моделі особистості, кожна з яких має право на існування й одночасно потребує доповнення іншою. Отож представники різних епох по-різному ставилися до морального виховання, по-різному оцінювали та трактували сутність морального виховання особистості, але головним є те, що вони дали чимало корисних і цікавих порад щодо морального виховання, які ми можемо використати у своїй педагогічній діяльності. Досвід минулого на сьогодні є неоціненним скарбом, оскільки допомагає краще зорієнтуватися у складній ситуації, пов'язаної із проблемами морального виховання.

Сьогодні в Україні зростає роль морального виховання підростаючого покоління. У Законі України «Про освіту» метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу. Тому зовнішній розвиток людства повинен супроводжуватися духовним розвитком, свого роду, моральним відродженням, яке стає підґрунтям для розвитку людства. Г. Сковорода говорив: “Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго серця?” Моральна культура - це і є моральні звички, що стали емоційним стражем поведінки. утвердити в кожній дитині доброту, сердечність, чуйність, готовність прийти іншому на допомогу, чутливість до всього живого і красивого - елементарне, азбучна істина шкільного виховання, з цієї істини починається національна школа.

1.2 Моральне виховання учнів початкових класів: сутність понять, мета та завдання

Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність тощо. Стосунки з оточуючими дають можливість бачити смисл свого існування, усвідомлювати себе як частку людського суспільства. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й саму себе, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси.

Значне значення морального виховання в педагогіці надавали ще з давніх-давен. Багато видатних педагогів наголошували, що підготовка доброзичливої людини не базується тільки на освіті та розвитку, а ще й на моральних якостях особистості.

Видатний вітчизняний педагог К.Д. Ушинський повно і точно визначив роль морального виховання у розвитку особистості молодшого школяра: «Звичайно, освіта розуму і збагачення його пізнанням багато принесе користі, але..., я ніяк не вважаю, що ботанічні чи зоологічні знання.., змогли б зробити гоголівського городничого чесним службовцем, і абсолютно впевнений, що якби Павло Іванович Чичинов був би посвяченим у всі таємниці органічної хімії чи політичної економії, він залишився б тим же, дуже шкідливим для суспільства пройдисвітом.

Ні, одного розуму і тільки знань ще недостатньо для викорінення в нас того морального почуття, того суспільного цементу, який іноді згідно з нашим здоровим глуздом, а, часом і всупереч ним, зв'язує людей в правдиве, дружнє суспільство».

У загальних значеннях мораль - це ідеї, принципи й закономірності, ціннісні напрямки гуманних, демократичних взаємин, що реалізуються у системі норм, які постійно вдосконалюються, правил поведінки що діють в інтересах оточуючих. Високий рівень моралі там, де впроваджуються й удосконалюються гуманні відносини, любов і повага до людей, доброзичливість, рівність, значення народної культури.

«Мораль - це система, принципів, ідей, законів, норм і правил поведінки, котрі регулюють гуманні стосунки між людьми».

Норми, закони та принципи моралі складаються і живуть сотнями років в кожному народові; вони конкретизуються в правилах поведінки, а у відносинах між людьми постійно вдосконалюються і покращуються.

У нашому житті вихованість оцінюється за різними принципами та нормами, що склалися уже традиційно. Це добрі справи та вчинки які людина могла зробити. Тому завданням морального виховання є:

- виховувати доброзичливість, чуйність, здатність співчувати, готовність надати допомогу людині котра у біді;

- виховувати прагнення жити та діяти за законами загальнолюдської моралі;

- поступово прилучати дітей до моральних норм і принципів суспільства;

- направлять свідомість дітей їх почуття, поведінку на оволодіння і розвиток моралі суспільства;

- створювати моральний статус особистості.

Слід вміти відрізняти поняття мораль і моральність.

«Мораль - це скупчення норм людської поведінки, що регулюють їх ставлення до суспільства, держави, класу, один до одного, підтримане своїм відношенням, традицією, суспільною думкою».

Моральність людини складають її моральні норми, але повністю її не розкривають. Моральність - це моральні погляди, почуття, відношення людей та моральну поведінку, переконання,.

Однію із сторін суспільної свідомості - є моральна свідомість школяра, яка у вигляді його уявлень і понять відображає дійсне ставлення і врегульовує моральний аспект його діяльності.

Моральні переконання - це ті, що пережиті та підпорядковані моральним принципам і нормам. Формуються вони у процесі оволодіння всім розмаїттям моральної культури і стають керівництвом до дії особистості.

Моральні почуття показують оцінку ставлення особистості до певних ситуацій і чинників. Формування почуття, у результаті формування морального виховання молодшого школяра, стане певне емоційне відношення до того, на що раніше не зважав.

Моральні звички - це якісні для суспільства, стійкі форми образу дії, які стають необхідністю для людини і здійснюються в будь-яких умовах.

Моральна спрямованість - це певна суспільна позиція особистості, що в результаті базується на світоглядній основі, переважаючих мотивів поведінки і проявляє себе як властивість особистості при різних обставинах.

Структура морального виховання зображена на мал.1.1.

Мал. 1.1. Структура морального виховання

Тлумачення поняття "моральної культури" ми можемо знаходимо у посібниках В.І. Лозової. Моральна культура - це головний важіль духовного життя людини, що характеризує її досягнення в умінні володіти основами моралі як єдності вимог, правил, принципів, норм, котрі керують поведінкою в усіх галузях життя. Про те, що хранителем моральної культури є гуманна педагогіка, писав ще в середині ХIХ століття А. Ламартин. Його думка «Якщо людина втратить хоча б одну із моральних істин, загине і людина, і все людство» і сьогодні звучить більше чим актуально.

Головним завданням морального виховання - є формування моральної культури особистості, котра включає компоненти: моральну свідомість особистості, моральні стосунки, моральні почуття, поведінку і спілкування.

Моральна свідомість поєднує у собі переконання, погляди, ідеали, що складають духовно-моральну основу для формування моральної культури особистості молодшого школяра. Головним показником оцінки моральної культури є поведінка людини, ставлення до інших людей, її моральні ідеали, колективу, суспільства, міра гуманності, що виявляється особистістю в соціальній діяльності і яка визначає ступінь її духовно-моральної свободи в конкретних умовах суспільної, моральної необхідності.

Моральні почуття бувають як стихійними, так і свідомими. Особливо важливо щоб людина володіла особистими почуттями.

Культура спілкування і поведінки поєднує в собі результати виховання, рівень розвитку моральної свідомості індивіда. Розуміння учнями загальних правил поведінки, понять основних категорій етики - це ще не є моральною культурою особистості. Знання мають виявлятися у вигляді справ і у спілкуванні, розкриваючи знання норм поведінки та застосовуючи їх у житті. Виходячи з цього методами формування моральної культури є вироблення навичок, поведінки, організація діяльності і співпраці учнів, створення ситуацій морального вибору.

В.І. Лозова та Г.В. Троцко також дають визначення поняття "моральні норми". Моральні норми - це система вимог, що зазначають обов'язки людини по відношенню до навколишнього світу, певні зразки, котрі коригують і направляють її.

В таких поняттях як: обов'язок, гідність, добро, совість, справедливість, суть життя закріплені моральні норми, що визначають характер поведінки людини.

Термін "добро" відображує благо, яке спрямоване на людей. Тому воно служить оцінкою вчинків людей по відношенню до оточуючих. Вчинок буде справді гарним, якщо його задум, мотив, результат є позитивними. Протилежне добру - це зло. Пояснюючи зміст поняття "добро" В.О. Сухомлинський писав: "Добро - це думка, яка помножена на волю, тільки за цієї умови отримаємо непримиримість до зла, а це і є сама сутність добра». Доброзичливі люди гарно себе почувають і живуть довше. Людину називають доброю тоді, коли вона вчиняє добро: допомагає, проявляє любов. Добрий не може бути агресивним і силою не нав'язуватиме свою допомогу, залишаючи іншим вибір.

Обов'язок - допускає певні обов'язки людини, виконуючи які, вона виходить із складних відносин з оточуючими, усвідомлює сімейний обов'язок, громадський обов'язок.

Совість - це свідомість і почуття моральної відповідальності перед оточуючими людьми за свої дії і вчинки. Це самооцінка своєї поведінки, емоційна напруга, внутрішній суддя, спонукач до доброго вчинку

Честь - визнання вчинків людини, її заслуг, що проявляються у повазі, авторитеті і в той час у прагненні людини до визнання і високої оцінки з боку оточуючих, похвали, популярності

Гідність - усвідомлення особистістю своєї цінності і розуміння особистістю своїх високих моральних якостей .

Термін "щастя" пов'язане зі суттю змісту життя, бо воно трактується як стан морального задоволення, задоволення своїм власним життям. Щастя для конкретної людини визначається сенсом її життя, її потребами.

Методологічною основою морального виховання є етика.

Етика -- наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею, згідно з якою людині властиве прагнення до добра, правди і краси. «Саме від того люди переважно помірковано добрі, правдиві й гарні, -- вважає сучасний російський письменник і педагог Симон Соловейчик, -- що в душі людини, на «кухні бажань» постійно горить світло -- живе дух, живе бажання добра, правди і краси...»

У розвитку національної свідомості й самосвідомості важливими є такі етапи:

1. Етнічне самоусвідомлення (етнізація). Воно є першоосновою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з колискової, казки, з дотримання народних звичаїв, обрядів, народної пісні тощо. У ранньому віці формується культ рідного дому, сім'ї, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, якій до певного часу не повинні заважати інші мови.

2. Національно-політичне самоусвідомлення. Припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як політичного феномена, що має чи виборює певне місце серед інших націй. Важливим при цьому є формування історичної пам'яті, почуття національної гідності.

3. Громадянсько-державне самоусвідомлення. Передбачає усвідомлення понять «патріотизм» і «націоналізм», виховання турботливого ставлення до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

На кожному із цих етапів формування національної свідомості й самосвідомості у молодої людини скла дається система моральних цінностей, яка коріниться и національній ментальності.

Система моральних цінностей. До системи мораль них цінностей входять вічні, національні, громадянські, сімейні та цінності особистого життя.

Абсолютно вічні цінності. Мають універсальне значення та необмежену сферу застосування і є загально людськими (добро, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності. Є значущими для одного народу. їх не завжди поділяють інші етноси. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке здебільшого поневоленим народам і менш відоме тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей від носять поняття «патріотизм», «почуття національної гідності», «історична пам'ять» тощо.

Громадянські цінності. Ґрунтуються на визнанні гідності людини. Властиві демократичним суспільствам Вони стосуються прав і свобод людини, обов'язків перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності. Охоплюють моральні основи життя сім'ї, стосунків поколінь, подружньої вірності (піклування про дітей, пам'ять про предків тощо).

Цінності особистого життя. Мають значення щонайперше для певної особистості, визначають риси її характеру, поведінку й господарський успіх, стиль приватного життя та ін.

Великі можливості для формування національної самосвідомості закладено в неписаних законах лицарської честі, що передбачають:

-- виховання любові до батьків, рідної мови; вірності в коханні, дружбі, побратимстві; шанобливого ставлення до Батьківщини;

-- готовність захищати слабших, турбуватися про молодших;

-- шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;

-- непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі й духовності;

-- відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

-- турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи;

-- прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

-- цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму.

Здавна поняття мораль і виховання українці ототожнювали. Визначними рисами морального обличчя вихованої людини завжди вважалися доброта, щедрість, жертовність, чесність, справедливість, щирість привітність, шанобливість, толерантність, уважність, турботливість, поміркованість, вимогливість до себе тощо. Саме на формуванні цих рис і має ґрунтуватися моральний гарт юного покоління. Вихована людина обов'язково моральна. Тож головне завдання виховання - забезпечити моральне становлення дітей.

Моральне виховання визначене в нормативно - правовій базі сучасної шкільної освіти як обов'язкове і надзвичайно важливе. Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах. Принципи виховання -- керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу молодших школярів. Основні принципи такі: цілеспрямованість виховання передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання -- всебічно розвиненого молодшого школяра. Суть принципу полягає в тому, що виховна діяльність має орієнтувати на необхідність молодшого школяра жити у суспільстві; єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка молодшого школяра -- це його свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості -- складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості; виховання в праці. В основі цього принципу -- ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від їх діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності; комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; виховання молодшого школяра в колективі. Молодший школяр стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню.

Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі.

Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність; поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому -- головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін.;

індивідуальний підхід до молодших школярів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання -- важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності; принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер; єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки молодших школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу.

Головними принципами, що забезпечують успіх виховання, є систематичність і послідовність . Епізодичні впливи результату не дають. У моральному вихованні також необхідний позитивний приклад, який діти можуть наслідувати. Якщо ж поведінка дорослих суперечить правилам, у свідомості дітей утверджуються подвійні стандарти: знаючи, як треба поводитися в певній ситуації, вони порушують правила, бо так чинять значущі для них люди. Зрештою формується викривлене бачення моральності як такої. Лише у тих дітей, які перебувають у просторі єдиних вимог, а не подвійних стандартів, можна сформувати усвідомлене ставлення до моральних норм і правил.

У моральному вихованні як цілеспрямованому двосторонньому процесі взаємодії дорослих і дитини важливим є не знання про норми правила моралі та слухняне їх дотримання,а сформована особистісна потреба діяти у відповідності з ними, самовдосконалюватись упродовж усього життя.

1.3 Аналіз проблеми формування моральних якостей молодших школярів у початковій школі

Період молодшого шкільного віку має особливе значення через свою важливість в дитячому розвитку. Даний етап містить значні зміни в психіці дитини. Все, що вона вбирає в себе від навколишнього світу: уявлення, знання Ї сприяє формуванню теоретичного мислення в зрозумілих або легкозасвоюваних для даного віку формах.

У молодшого школяра мислення знаходиться на переломному етапі: здійснюється перехід мислення від наочно-образного до словесно-логічного, понятійного мислення.

Перш ніж дитина піде до школи і опанує певною системою знань, вона вже володіє в тій чи іншій мірі процесами аналізу, синтезу, узагальнення. Однак всі вони починають зазнавати перебудову. Загальне вже не є збірною сукупністю приватних предметів, а перетворюється в комплекс однорідних, значно пов'язаних між собою властивостей. У мисленні дитини важливе значення починають мати родові і видові поняття, а також відповідні форми абстракції. Одночасно перетворюються індукція і дедукція. Синтез і аналіз починають проходити нові шляхи. Думка утворює за допомогою переходу від випадково сформованих зв'язків до найбільш істотного в них. Але при цьому існує деяка обмеженість мислення з перевагою зовнішніх чуттєвих ознак і властивостей. На даному щаблі розвитку мислення дитині вже доступно наукове знання, оскільки воно міститься в пізнанні певних фактів, їх систематизації, класифікації та емпіричному поясненні. Цілісне мислення дитини, що включає відповідні його розвитку умовиводи, поняття і судження, отримує на новому щаблі іншу будову.

Набуваючи початкові основи системи знань в перший етап систематичного шкільного навчання, дитина виявляється в області абстракції. Проникаючи в неї, йому вдається подолати труднощі узагальнення, переміщаючись в один і той же час з двох сторін Ї і від загального до часткового, і від часткового до загального (Л. Виготський). Опираючись на одиничний випадок, а також на одну з опорних точок, опанованих дитиною зі сфери загального, вона просувається до спеціального поняття і за допомогою подальшого узагальнення часткового доходить до більш змістовного узагальнення.

В даному віці активно формується особистість, розвиваються індивідуальні механізми поведінки (А. Запорожець, Л. Божович, А. Леонтьєв). Такі вчені, як Л. Виготський, Л. Божович, Д. Ельконін, В. Мухіна, відзначають, що саме в молодшому шкільному віці починає формуватися моральна регуляція. Моральність дитини передбачає внутрішню мотивацію поведінки, що дозволяє робити дитині правильний моральний вибір.

Школа є найважливішою ланкою в системі виховання підростаючого покоління. На кожному етапі навчання дитини домінує своя сторона виховання. Про важливість морального виховання в молодшому шкільному віці говорив Ю. Бабанський, відзначаючи, що діти опановують прості нормами моральності і зможуть навчиться слідувати їм в різних ситуаціях. Навчальний процес і моральне виховання тісно взаємопов'язані. У сучасній школі, коли відбулося збільшення в обсязі змісту освіти і ускладнилася внутрішня структура, в моральному вихованні неухильно зростає роль навчального процесу. З змістовною стороною моральних понять діти знайомляться за допомогою наукових знань, одержуваних учнями в процесі вивчення навчальних предметів. Моральні знання нітрохи не менш значущі для загального розвитку школярів, ніж знання з конкретних дисциплін. Специфічну особливість морального виховання відзначає Н. Болдирєв, який говорив про те, що його не можна відокремити в якийсь спеціальний виховний процес. Моральний вигляд утворюється в ході різнобічної діяльності дітей (навчанні, іграх), в різних відносинах, в які вони вступають з однолітками в будь-яких ситуаціях, з дітьми молодше себе і з дорослими.

Однак, моральне виховання, будучи цілеспрямованим процесом, визначає систему змісту, форм, методів і прийомів педагогічних дій. Навчальна діяльність, будучи провідною в молодшому шкільному віці, передбачає забезпечення засвоєння знань в тій чи іншій системі, а також відкриває можливості учням для оволодіння прийомами, способами вирішення всіляких моральних і розумових завдань.

Проблема морального розвитку школярів в сучасній соціальній ситуації особливо актуальна. Унікальністю процесу виховання є його безперервність і тривалість, а результати можуть бути розтягнуті в часі. Концентрична побудова процесу морального виховання є чільною ознакою даного процесу: виховні завдання вирішуються, починаючи з елементарного рівня, а закінчуються більш високим. Щоб досягти мети виховання застосовуються все більш ускладнені види діяльності. Цей принцип втілюється в життя, враховуючи особливості вікового періоду учнів. Для морального виховання властива динаміка і творчість: вчителі часто вносять виправлення, які сприяють його вдосконаленню.

Більшість факторів, які обумовлюють моральне формування і розвиток особистості школяра, поділяються на три групи: соціальні, природні (біологічні) і педагогічні. Взаємодіючи з середовищем і надаючи цілеспрямований вплив, школяр соціалізується, набуває цінний досвід моральної поведінки. Безліч соціальних умов і біологічних факторів впливають на моральне становлення особистості, але провідну роль в цьому процесі відводять педагогічним, як найбільш керованим, спрямованим на вироблення певного роду відносин.

Правильно організувати діяльність дитини - одне із завдань виховання. У ній формуються моральні якості, а виникаючі відносини можуть впливати на зміну цілей і мотивів діяльності, що впливає на засвоєння моральних норм і цінностей організацій. Діяльність людини виступає і як критерій її морального розвитку. Моральна свідомість дитини розвивається через сприйняття і усвідомлення змісту впливів, які надходять і від батьків і педагогів, оточуючих людей через переробку цих впливів у зв'язку з моральним досвідом індивіда, його поглядами і ціннісними орієнтаціями. У свідомості дитини вплив ззовні набуває індивідуальне значення, таким чином, формуючи суб'єктивне ставлення до нього. У зв'язку з цим, формуються мотиви поведінки, прийняття рішення і моральний вибір дитиною власних вчинків. Можливо, що спрямованість шкільного виховання і реальні вчинки дітей можуть бути неадекватними, але сенс виховання полягає в тому, щоб досягти відповідності між вимогами належної поведінки і внутрішньої готовності до цього.

У процесі морального виховання важливу роль відіграє моральне просвітництво, метою якого є повідомлення дитині сукупності знань про норми і моральні принципи суспільства, якими їй необхідно оволодіти. Усвідомлюючи і переживаючи моральні принципи і норми, ми сприймаємо зразки моральної поведінки, опановуємо моральними оцінками і вчинками. Особлива роль тут відводиться формуванню моральних понять у дітей молодшого шкільного віку.

Моральні поняття являють собою досить велику групу слів, що характеризують моральні норми, цінності, якості, принципи та ідеали. Кожне моральне поняття має індивідуальну специфіку і функціональне призначення в системі етичних знань. Вони можуть носити як негативну, так і позитивну забарвлення.

Далі ми переходимо до питання формування моральних понять у молодших школярів. Діти опановують поняттями в ході навчання. Оволодіння понятійним змістом наукового знання, яке склалося в ході історичного розвитку, є одночасно процесом становлення здатності до узагальнення у дітей. Розвиток даної здатності у дитини є не тільки передумовою, а й наслідком її інтелектуальної діяльності, спрямованої на освоєння змісту понять.

В ході шкільного навчання становленню і розвитку моральних понять в учнів початкових класів виділено особливе місце. Л. Виготський першим зайнявся дослідженням процесу формування понять. Він використовував методику «подвійної стимуляції» і експериментальним шляхом визначив три головні щаблі формування понять:

1. Виникнення хаотичної, неоформленої безлічі предметів, синкретичного їх зчеплення, названого одним словом.

2. Формування понять-груп за допомогою декількох об'єктивних ознак. Такого роду скупчення мають чотири види: коли будь-який помічений зовні зв'язок береться як цілісна підстава для віднесення предметів до загального класу (асоціативний); відбувається взаємне об'єднання і доповнення предметів за допомогою приватної функціональної ознаки (колекційний); здійснюється перехід комплексу від однієї ознаки до іншої таким чином, що одні предмети об'єднуються за допомогою одних, а інші - досконалих інших ознак, при цьому всі вони входять в одну групу (ланцюговий); структура виглядає наступним чином: внутрішньо Ї комплекс, зовні Ї поняття (псевдозрозуміння).

Формування справжніх понять. Тут передбачається, що дитина здатна відокремлювати і абстрагувати елементи, а потім об'єднувати в цілісне поняття поза зв'язком з предметами, до яких вони відносяться.

Якщо звернутися до можливостей вирішення даної проблеми в процесі роботи з учнями початкової школи, слід зазначити, що в ході навчання дитина опановує комплексом нових понять не тільки завдяки власному практичному досвіду, а й за допомогою суспільно-історичного досвіду, представленого в навчальних предметах. Вивчення даних понять - активна діяльність, її зміст включає постановку і вирішення проблеми, затвердження і перевірку гіпотези, пошук і перевірку значень.

Психологи, що займаються вивчення вікової специфіки, приходять до висновку, що у дитини спочатку утворюються образні поняття. Початковим щаблем пізнання є відчуття, другим - абстрактне мислення (мислення в поняттях), характерне тільки для людини. Мислення формується ще на першому щаблі, але оперує вже змістом понять, що склалися в ході людської праці.

Аналіз теорії з проблеми формування понять підвів нас до висновку, що різні пропоновані дослідниками способи становлення понять містять схожі моменти. А саме, починаються з конкретно-чуттєвого сприйняття, переходять в абстрагування, після чого оформляється словесне визначення поняття. Це була характеристика початкового етапу утворення понять. Наступним кроком буде формування понять шляхом переходу від абстрактного до конкретного. Таким чином зміст поняття наповнюється, підтверджується його обсяг і розкриваються взаємозв'язки з іншими поняттями.

Разом з тим, психологічні особливості молодших школярів визначають дещо іншу, ніж у дорослих, логіку пізнавальної діяльності. Для дитини спочатку необхідно емоційне прийняття об'єкта пізнання, потім вона починає діяти з ним і тільки потім на основі усвідомлення своїх дій і відбувається деяке пізнання об'єкта.

Однак, специфічні особливості вікового періоду молодшого шкільного віку передбачають іншу, ніж у дорослих, послідовність пізнавальної діяльності. Дитині спочатку необхідно емоційне прийняття об'єкта вивчення і тільки потім вона починає маніпулювати ним, а після, за допомогою осмислення власних дій, і здійснюється певне пізнання об'єкта.

В останніх працях дослідників присутня ідея органічної єдності емоційного та інтелектуального розвитку дитини. С. Маслов у своїх роботах доводив взаємну залежність між пізнавальною активністю і емоціями в початковому навчанні на основі пробудження внутрішніх мотивів навчання.

Отже, в ході формування понять важливо мати на увазі підвищену емоційну сприйнятливість молодших школярів.

В сучасних умовах особлива відповідальність за формування моральних основ особистості лягає на школу, тому дуже важливо вибрати оптимальну форму побудови роботи, з урахуванням психолого-педагогічних характеристик молодшого шкільного віку, яка могла б забезпечити результативність, головна мета якої сформованість моральних уявлень.

Таким чином, ми приходимо до висновку, що молодший шкільний вік Ї це особливий період, де виявляється істотний виховний вплив школи і вчителя, і основою є навчально-пізнавальна діяльність як провідна для дитини.

В даному віці виникають у молодших школярів центральні психологічні новоутворення: довільна смислова пам'ять, словесно-логічне мислення, аналіз, довільна увагу, рефлексія змісту, підстав і способів діяльності. Дітям властива емоційна забарвленість уяви, сприйняття, розумової діяльності.

Специфічні особливості молодшого шкільного віку дозволяють розглядати даний віковий період і як самоцінний віковий щабель в моральному розвитку, і як сензитивний період для формування моральних понять.

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури з проблеми формування понять, з виділенням особливостей мислення учнів початкової школи і основних етапів пізнання, виділених в роботах Л. Виготського., К. Ушинського, були виявлені наступні етапи формування моральних понять в учнів початкових класів:

1. Первинне синтезування морального уявлення і початкове визначення морального поняття. На даному етапі вірним буде звернення до особистого досвіду школярів, актуалізація їх моральних уявлень, організація емоційного сприйняття нового поняття.

2. Характеристика морального поняття, виокремлення істотних і несуттєвих ознак морального поняття.

3. Використання, конкретизація та узагальнення морального поняття в навчанні.

4. Впровадження моральних понять в активний словник школярів в процесі оцінки себе та інших людей, Своїх і чужих вчинків, будь-яких життєвих ситуацій, в своїх творчих роботах.

Так само сформульовані фактори, що дають визначення специфіці процесу формування моральних понять у молодших школярів: формування моральних понять здійснюється на основі союзу логічного і емоційнообразного компонентів мислення молодшого школяра.

- цілеспрямоване осмислення емоційного сприйняття моральних понять разом з раціональним пізнанням втілює зв'язок емоцій з логікою і призводить до поетапного формування моральних понять;

- для формування необхідно відібрати моральні поняття з урахуванням вікових особливостей мислення учнів, моральних цінностей, що належать певному суспільству.

моральний виховання компетентність

Розділ 2. Педагогічні умови формування моральних якостей учнів нової початкової школи

2.1 Впровадження інноваційної виховної технології одна з умов формування моральних якостей учнів НУШ

Освіта 21 століття - це освіта для людини. Її стрижень - виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти та саморозвитку, особистості, яка уміє використовувати набуті знання, уміння для творчого розв'язання проблем,критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще своє життя та життя своєї країни.

Сучасні умови життя вимагають від педагогів і батьків іншої позиції щодо навчання та виховання. Саме цим зумовлена реформа освіти, що реалізується через впровадження інноваційних технологій у виховній діяльності , що впливає на всебічний розвиток особистості.

Інновація (ін-нове) з'являється в латинській мові в середині XVII століття і означає входження нового в деяку сферу, вживлення в неї і породження цілого ряду змін в цій сфері. А значить, інновація - це, з одного боку, процес реалізації, впровадження, а з іншого - це діяльність з впровадження новації в певну соціальну практику.

Метою виховання є формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал. Про що свідчить модель випускника, розроблена нашими учнями .

Виховання і навчання це нескінченний процес, а виховання й освіта - процес взаємопов'язаний, бо не можна виховувати не передаючи знань, адже тільки знання формують творчу особистість. Тому зміст виховної роботи закладу проходить через систему цінностей і якостей особистості, що розвивається і виявляється через її власні ставлення.

...