Лабораторний практикум з основного курсу фізики
Визначення динамічної в'язкості рідини методом Стокса. Визначення коефіцієнта поверхневого натягу рідини методом відриву кільця. Визначення опору провідника за допомогою амперметра та вольтметра. Дослідження резонансних характеристик коливального контуру.
| Рубрика | Физика и энергетика |
| Вид | методичка |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.05.2015 |
| Размер файла | 2,0 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1
Домішки викривлюють електричне поле решітки, що призводить до появи локальних енергетичних рівнів, розташованих в забороненій зоні енергетичних зон кристала (рис. 6.2.1,а). Рівень Фермі в напівпровіднику n-типу лежить між донорним рівнем та дном зони провідності (рис. 6.2.1,а).
Для утворення домішкового напівпровідника з дірковою провідністю (напівпровідника р-типу) в кристал германію або кремнію добавляють атоми домішок з меншою валентністю, наприклад, бор, який має три валентні електрони. Трьох валентних електронів атома бору не вистачає для утворення подвійного ковалентного зв'язку з чотирма сусідніми атомами основної речовини. Тому атом бору захоплює один з валентних електронів германію (або кремнію) і перетворюється у негативно заряджений іон. В місці захопленого електрона залишається дірка ? квазічастинка, яка має додатній заряд, який за величиною дорівнює заряду електрона. При наданні дірці незначної кількості енергії ДW2 (рис. 6.2.1,б) вона стає вільним носієм заряду.
Домішкові атоми, які можуть захоплювати електрони з валентної зони називаються акцепторами. Акцепторні рівні енергії розташовані трохи вище верхнього краю валентної зони основного кристала (рис. 6.2.1,б). Рівень Фермі в напівпровідниках р-типу лежить між верхнім рівнем валентної зони та акцепторним рівнем (рис. 6.2.1,б).
Отже, якщо концентрація вільних електронів у напіврповіднику більша за концентрацію дірок, то такий напівпровідник має електронну провідність та називається напівпровідником n-типу. Якщо перевищує концентрація дірок, то напівпровідник має діркову провідність і носить назву напівпровідник р-типу.
Розглянемо процеси на межі двох напівпровідників з різним типом провідності (рис. 6.2.2). Оскільки концентрація вільних електронів в n-області більша, ніж в р-області, то електрони дифундують через
1
контакт в бік р-області. У зворотному напрямку дифундують дірки. Потрапляючи в область з протилежною провідністю електрони рекомбінують з дірками і поблизу контакту спостерігається зменшення концентрації вільних електронів і дірок. Оскільки атомні залишки в n-області заряджені позитивно, а в р-області - негативно, то в n-області біля межі накопичується позитивний заряд, а в р-області - негативний. Утворюється так званий p-n перехід. Це призводить до виникнення між напівпровідниками p- і n-типу контактної різниці потенціалів (потенціального бар'єру), яка перешкоджає подальшому переміщенню через межу основних носіїв струму - електронів з n-області і дірок з р-області.
В той же час електричне поле, що утворюється на межі, стимулює рух через p-n перехід неосновних носіїв струму. У відсутності зовнішнього електричного поля повний струм через p-n перехід дорівнює нулю завдяки динамічній рівновазі, що встановлюється на межі, коли середня кількість зарядів, які рухаються проти поля врівноважується зарядами, що проходять межу в протилежному напрямку.
Дослідним шляхом було встановлено, що в деяких випадках контакт двох напіврповідників має властивість проводити електричний струм переважно в одному напрямку.
1
Підключимо розглянуту систему напівпровідників до електричного поля так, щоб зовнішня різниця потенціалів зменшувала контактну (прямий напрямок рис. 6.2.3,а). В цьому випадку зменшується висота потенціального бар'єру для основних носіїв струму. Зовнішнє електричне поле “притискує” основні носії струму до границі, через що ширина p-n переходу зменшується. Відповідно зменшується опір p-n переходу - тим більше, чим більша зовнішня напруга. Через p-n перехід іде струм, обумовлений рухом основних носіїв струму, сила якого зі збільшенням напруги зростає за експоненціальним законом.
Зміна полярності зовнішньої батареї (обернений напрямок рис. 6.2.3,б) призводить до збільшення висоти потенціального бар'єру для основних носіїв струму. Зовнішнє електричне поле “відтягує” основні носії струму від границі, внаслідок чого ширина p-n переходу і його опір збільшуються. Основні носії не можуть подолати потенціальний бар'єр. В той же час потік неосновних носіїв струму не змінюється (для них бар'єру не існує). Через p-n перехід проходить невеликий струм Ін (струм насичення), сила якого майже не залежить від напруги.
Залежність сили струму через p-n перехід від прикладеної напруги як в прямому, так і в оберненому напрямках носить назву вольт-амперної характеристики напівпровідникового випрямляча ВАХ - І = f(U) та зображена на рис. 6.2.4.
Таким чином, p-n перехід має властивість односторонньої провідності, тому може бути використаний для випрямлення змінного струму.
1
Щоб вивчити односторонню провідність p-n переходу, в цій роботі використовують напівпровідниковий діод. У зв'язку з тим, що прямий струм набагато більше від оберненого, для їх вимірювання використовують прилади різної чутливості. Обернений струм вимірюють мікроамперметром, а прямий - міліамперметром. На панелі лабораторної роботи є перемикач, який дає змогу включати діод у прямому та оберненому напрямках.
Хід роботи
1. Ознайомитись із електричною схемою установки.
2. Виміряти прямий струм при різних значеннях (5...6 вимірів) прикладеної напруги (зняти ВАХ - І = f(U) у режимі прямого струму).
3. Перемикачем змінити напрям струму через діод. Зняти ВАХ у режимі оберненого струму.
4. Побудувати ВАХ даного діода для вказаних режимів.
5. Визначити внутрішній опір напівпровідникового діода у прямому та оберненому режимах його роботи:
,
6. де зміна напруги U та сили струму I визначаються на лінійній ділянці ВАХ.
7. Результати занести до таблиці 6.2.1.
Таблиця 6.2.1
|
№ пор. |
Режим прямого струму |
Режим оберненого струму |
|||||
|
U, В |
I•10-3, А |
R, Ом |
U, В |
I•10-6, А |
R, Ом |
||
Контрольні запитання
1. Що таке домішкова провідність?
2. Що таке напівпровідник n-типу? Які носії струму є основними в напівпровіднику n-типу?
3. Накресліть зонну діаграму напівпровідника n-типу. Де розташований рівень Фермі у домішковому напівпровіднику n-типу?
4. Що таке напівпровідник р-типу? Які носії струму є основними в напівпровіднику р-типу?
5. Накресліть зонну діаграму напівпровідника р-типу. Де розташований рівень Фермі у домішковому напівпровіднику р-типу?
6. Що таке n-р перехід і як технічно його отримують?
7. Накресліть та поясніть енергетичну діаграму контакту напівпровідників р- та n-типу.
8. Як виникає контактне електричне поле та потенціальний бар'єр для носіїв струму в n-р переході?
9. Чому запірний прошарок n-р переходу має великий опір?
10. Накресліть ВАХ для n-р переходу, поясніть вигляд її окремих ділянок.
11. Які переваги мають кристалічні діоди перед ламповими?
Лабораторна робота № 6.3. ВИМІРЮВАННЯ СВІТЛОВОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВЕНТИЛЬНОГО ФОТОЕЛЕМЕНТА
Мета роботи - вивчити явище виникнення фото-ЕРС в фотоелементах з запірним прошарком, зняти світлову характеристику вентильного фотоелемента, визначити його інтегральну чутливість.
[1, т.3 §§ 9.2, 14.2; 2, §§ 244; 4, т. §§ 65]
Вказівки до виконання роботи
Перед виконанням роботи необхідно вивчити такий теоретичний матеріал: власна та домішкова провідність напівпровідників; напівпровідники p- та n- типу; контакт електронного та діркового напівпровідників (p-n перехід); контакти М- та М-р; контактна різниця потенціалів; фотоелектричні явища у напівпровідниках та їх практичне застосування.
Вентильні фотоелементи на основі кремнію, германію, сірчаного срібла тощо широко використовуються в науці і техніці для безпосереднього перетворення енергії світла в енергію електричного струму, а також для реєстрації і вимірювання світлових потоків. Кремнієві і деякі інші вентильні фотоелементи використовують для виготовлення “сонячних” батарей, наприклад, для живлення радіоапаратури штучних супутників Землі. Їхній ККД досягає 10 ? 11 %. У даній роботі визначається світлова характеристика фотоелемента ФЕСС-У-10.
Вентильний фотоелемент представляє собою металеву пластинку 1, на поверхню якої дифузійним методом нанесений кристалічний напівпровідник n-типу 2 (рис. 6.3.1), вкритий напівпрозорим захисним шаром 3 з того ж металу. Між шаром металу 1 та напівпровідником n-типу 2 утворюється контакт М-n (метал-напівпровідник) із запірним прошарком. Такий же запірний прошарок виникає і на контакті напівпровідника n-типу 2 з металевим покриттям 3. При цьому контактні різниці потенціалів однакові і включені у коло назустріч. Еквівалентна схема вентильного фотоелемента показана на рис. 6.3.2. Виникнення ЕРС на фотоелементі обумовлене явищем внутрішнього фотоефекту в запірному прошарку К2 при попаданні на нього світла через прозоре металеве покриття 3.
1
При відсутності опромінювання контактні різниці потенціалів та однакові за величиною. Так як у колі 6.3.2. вони включені назустріч, різниця потенціалів
(6.3.1)
дорівнює нулю і струм через гальванометр відсутній.
1
При наявності світлового потоку в запірному прошарку К2 з'являються додаткові носії заряду (фотоелектрони та фотодірки), які знижують контактну різницю потенціалів так, що фотоЕРС за (6.3.1) стає відмінною від нуля. Це зниження відбувається на контакті К2, енергетична зонна структура якого представлена на рисунку 6.3.3.
Запірний прошарок ?x (рис. 6.3.3) для контакту метал-напівпровідник n-типу утворюється тоді, коли робота виходу електрона з металу АМ більша за роботу виходу з напівпровідника n-типу Аn. При цьому виникає рівноважна зовнішня контактна різниця потенціалів :
.
Тобто, метал має надлишковий негативний заряд, а напівпровідник n-типу - позитивний, та виникає контактне електричне поле, вектор напруженості ЕК якого показаний на рисунку 6.3.3.
Квант світла (зображений хвилястою лінією зі стрілкою на рис. 6.3.3) попадає в запірний прошарок через напівпрозорий метал 3 викликає внутрішній фотоефект, тобто переводить електрон із валентної зони (ВЗ) у зону провідності (ЗП). Внаслідок цього виникають два додаткових носії заряду - дірка у ВЗ та електрон у ЗП. Під дією електричного поля електрон переміщується в область напівпровідника, а дірка, відповідно, у область металу. Це викликає компенсацію надлишкових зарядів, що виникли при утворенні контакту метал-напівпровідник, а з ним і контактної різниці потенціалів .
Неперервний потік таких квантів створює постійне зниження цієї контактної різниці потенціалів так, що фотоЕРС (6.3.1) буде відмінна від нуля, а отже й відмінний від нуля струм у колі.
Світловою характеристикою фотоелемента називається залежність фотоструму Iф від променевого потоку, що падає на нього I=f(Ф). Однією з характеристик фотоелемента є інтегральна чутливість . Вона чисельно рівна приросту фотоструму при зростанні на одиницю променевого потоку:
. (6.3.2)
1
Схему установки зображено на рис. 6.3.4. При вимірюванні світлового потоку Ф, що падає на поверхню фотоелемента 2, необхідно змінювати відстань r від фотоелемента до джерела світла 1.
Враховуючи, що сила світла лампи j залишається сталою, потік випромінювання Ф, що падає на поверхню фотоелемента площею S, розраховується за відомим співвідношенням:
, (6.3.3)
де ? кут, який утворює нормаль до поверхні фотоелемента з напрямком світлового потоку; r ? відстань від фотоелемента до джерела світла.
Хід роботи
1. Ознайомитись з лабораторною установкою.
2. Встановити фотоелемент так, щоб кут = 0. Ввімкнути джерело світла. Змінюючи відстань r від джерела світла до фотоелемента (5 ? 7 значень), записати показники мікроамперметра I.
3. Повторити операції п.2 для кута = 600 .
4. Значення сили світла джерела j та площі фотоелемента S (вказані на установці) занести до таблиці 6.3.1.
5. За формулою (6.3.3) визначити світловий потік Ф для кожного значення r. Результати вимірювань занести до таблиці 6.3.1.
6. Побудувати світлову характеристику фотоелемента I =f (Ф).
7. На лінійній ділянці цієї характеристики та за допомогою формули (6.3.2) визначити інтегральну чутливість qi фотоелемента.
Таблиця 6.3.1
|
№ пор. |
r, м |
I, А |
j, Кд |
S, м2 |
Ф, лм |
|
Контрольні запитання
1. Що таке внутрішній фотоефект?
2. Що таке “червона межа” для внутрішнього фотоефекту?
3. Покажіть схематично будову вентильного фотоелемента та поясніть принцип його роботи.
4. Як у вентильному фотоелементі відбувається пряме перетворення світлової енергії в електричну?
5. Що таке спектральна чутливість фотоелемента?
6. Наведіть приклади використання фотоелементів.
7. Які причини обумовлюють низький ККД фотоелементів?
Розділ 7. АТОМНА та ядерна Фізика
Лабораторна робота № 7.1. ВИЗНАЧЕННЯ АКТИВНОСТІ РАДІОАКТИВНОГО ПРЕПАРАТУ
Мета роботи - ознайомити студентів з методом реєстрації радіоактивного джерела.
Вказівки до виконання роботи
Перед виконанням лабораторної роботи необхідно вивчити такий теоретичний матеріал: будова атомного ядра; масове число та заряд ядра; енергія зв'язку та дефект маси ядра; радіоактивне випромінювання та його види; закон радіоактивного розпаду; правило зміщень; методи спостереження та реєстрації радіоактивного випромінювання та частинок.
[1, т.3 §§ 15.9-15.13; 2, §§ 251, 254-259; 3, §§ 17.8-17.12; 4, т.3 §§ 14, 66-68, 70]
Радіоактивністю називається процес самодовільного (природного) перетворення одних атомних ядер в інші, який супроводжується випромінюванням різних видів радіоактивних випромінювань і елементарних частинок.
Кількість ядер dN, які розпадаються в середньому за проміжок часу від t до t+dt:
, (7.1.1)
де N - кількість ядер, які не розпалися до моменту часу t; - стала радіоактивного розпаду.
Розділивши змінні і інтегруючі рівняння (7.1.1), студенти можуть отримати закон радіоактивного розпаду:
, (7.1.2)
де N0 - кількість ядер, які не розпалися у початковий момент часу t=0; N - кількість ядер, які не розпалися у момент часу t.
Існує три основні види радіоактивного випромінювання: , , і -випромінювання.
Важливою характеристикою радіоактивного джерела є активність, яка дорівнює кількості розпадів за одиницю часу:
. (7.1.3)
Одиниця виміру активності у системі СІ - беккерель (Бк).
При перетворенні ядра разом з іншими частинками випромінюється -квант, тому активність можна знаходити за кількістю -квантів, що випромінюються джерелом за одиницю часу.
Кількість атомів у радіоактивному препараті можна підрахувати за формулою:
, (7.1.4)
де m - маса радіоактивного препарату; - молярна маса елемента; NА - стала Авогадро.
Знаючи активність препарату і користуючись формулами (7.1.3) і (7.1.4) знаходять вираз для визначення маси радіоактивного препарату:
. (7.1.5)
У даній лабораторній роботі для визначення активності радіоактивного препарату знаходять кількість -квантів, зареєстрованих за допомогою лічильника в одиницю часу (І, імп/с).
Враховуючи, що випромінювання поширюється в усі напрямки рівномірно, на лічильник, площа перерізу якого S, на відстані R від джерела припадає S/4R2 частини повного випромінювання (рис. 7.1.1). Крім того, лічильник реєструє тільки частину випромінювання, яке на нього падає ( - називається "ефективністю лічильника"). Тому швидкість рахування лічильником - квантів:
, (7.1.6)
де R - відстань від джерела до лічильника.
Співвідношення (7.1.6) є законом обернених квадратів, за яким інтенсивність випромінювання у даній точці обернено пропорційна квадрату відстані між лічильником та джерелом.
Із співвідношення (7.1.6) видно, що графіком залежності І від буде пряма лінія, тангенс кута нахилу якої до осі дорівнюватиме:
. (7.1.7)
Необхідно врахувати, що у визначену з дослідів швидкість відліку включено ще Iф, яке обумовлене існуванням природного фону. Тому значення I у формулах (7.1.6) та (7.1.7) необхідно розраховувати як різницю значень IХ та IФ, тобто
1
Для реєстрації випромінювання у цій роботі використовується лічильник Гейгера-Мюллера. Схему лабораторної установки зображено на (рис. 7.1.1): 1 - радіоактивне джерело на рухомій платформі; 2 - лічильник Гейгера-Мюллера; 3 - лінійка; 4 - високовольтний випрямляч; 5 - секундомір; 6 - лічильник імпульсів; 7 - шторка.
Хід роботи
Насамперед студент повинен ознайомитись із положеннями техніки безпеки, далі виконувати роботу у такій послідовності:
1. Увімкнути живлення пристрою (рис. 7.1.1) та прогріти його протягом 5...7 хвилин.
2. За допомогою регулятора напруги, що знаходиться на лічильнику імпульсів 4, встановити робочу напругу на лічильнику Гейгера-Мюллера.
3. Виміряти швидкість відліку при різних відстанях препарату до лічильника та також перевірити закон обернених квадратів за формулою (7.1.6). Для цього:
а) встановити шторку перед препаратом. Увімкнути лічильник, визначити кількість відліків за 3 хвилини та обчислити швидкість відліку ІФ, що відповідає природному фону. Дослід повторити три рази;
б) Встановити препарат на відстані R=40 см від лічильника та відкрити шторку і визначити кількість відліків за 3 хвилини. Повторити ці дії на відстанях R=30, 25, 15, 10 см;
в) дані занести до таблиці 7.1.1;
г) знайти середню швидкість відліку для кожного значення R та відняти від нього значення ІФ ;
д) побудувати графік залежності швидкості відліку І від .
4. Обчислити активність препарату та його масу, для чого:
а) на побудованому графіку вибрати дві довільні точки і обчислити значення тангенса кута нахилу прямої:
. (7.1.8)
б) підставивши значення tg у формулу (7.1.7), обчислити активність препарату:
. (7.1.9)
в) за формулою (7.1.5) знайти масу радіоактивного препарату.
*ПРИМІТКА. Значення знайти у таблицях фізичних довідників для 92U238. Для розрахунків прийняти значення “ефективності лічильника” =0,6.
Таблиця 7.1.1
|
R, м |
Досліди |
Iср, імп/с |
Iф, імп/с |
|||
|
I1, імп/с |
I2, імп/с |
I3, імп/с |
||||
|
0.40 |
||||||
|
0.30 |
||||||
|
0.25 |
||||||
|
0.20 |
||||||
|
0.15 |
||||||
|
0.10 |
Контрольні запитання
Дайте визначення радіоактивності.
Назвіть основні види іонізуючих випромінювань та охарактеризуйте їх.
На прикладі ядра 3 Li7 охарактеризуйте склад ядра будь-якого елемента.
Що називається ізотопами? Назвіть ізотопи водню.
Що називається енергією зв'язку та дефектом маси ядра?
Напишіть реакцію - розпаду ізотопу 92 U238.
Які основні методи реєстрації іонізуючих випромінювань ви знаєте?
Сформулюйте закон радіоактивного розпаду.
Який фізичний зміст має стала розпаду?
Що таке період напіврозпаду?
Що таке активність радіоактивного препарату?
Виведіть формулу для обчислення маси препарату.
Виведіть формулу для обчислення активності препарату.
Лабораторна робота № 7.2. ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ПОГЛИНАННЯ РАДІОАКТИВНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ РІЗНИМИ МАТЕРІАЛАМИ
Мета роботи - вивчити основні види взаємодії радіоактивного випромінювання з речовиною та визначити коефіцієнт поглинання - випромінювання різними матеріалами.
Вказівки до виконання роботи
Перед виконанням лабораторної роботи необхідно вивчити такий теоретичний матеріал: радіоактивне випромінювання та його види; закономірності , , - розпаду та їх властивості; поглинута, експозиційна та біологічна дози опромінення, їх одиниці; потужність дози опромінення [1, § 255 - 259, 2, § 188, 254-258, 260; 4 §§ 70].
Радіоактивністю називається процес самодовільного (природного) перетворення одних атомних ядер в інші, який супроводжується випромінюванням різних видів радіоактивних випромінювань і елементарних частинок.
Існує три основні види радіоактивного випромінювання: , , і - випромінювання.
Найбільшу проникну здатність має - випромінювання, яке супроводжує і - розпади при перетворенні ядра.
При проходженні пучка - квантів крізь речовину інтенсивність - випромінювання зменшується за рахунок взаємодії з електронною оболонкою атомів речовини, а також з їхніми ядрами.
Зміна інтенсивності - випромінювання при проходженні крізь речовину описується законом Бугера:
, (7.2.1)
де Іx - інтенсивність - випромінювання після проходження шару речовини товщиною x; І0 - початкова інтенсивність -випромінювання;
- лінійний коефіцієнт поглинання.
Основними механізмами взаємодії - випромінювання з речовиною, що призводять до послаблення його інтенсивності, є фотоефект, комптон-ефект і народження електронно-позитронних пар.
Основними характеристиками дії - випромінювання, а також інших видів іонізуючого випромінювання на речовину, є поглинута, експозиційна та біологічна дози випромінювання, потужність дози опромінення.
Студентам надається можливість, виходячи з рівняння (7.2.1) показати, що величина, обернена до коефіцієнта поглинання (1/) має зміст товщини шару, в якому інтенсивність - випромінювання зменшується в e=2,7 раз. Крім того, логарифмуючи рівняння (7.2.1), вивести робочу формулу для визначення коефіцієнта лінійного поглинання
-випромінювання:
. (7.2.2)
Із одержаної формули видно, що лінійний коефіцієнт поглинання - випромінювання різними матеріалами визначається шляхом вимірювання інтенсивності випромінювання ІХ, що проходить крізь різні товщини x шару речовини, розміщеної між джерелом - випромінювання та лічильником, а також початкової інтенсивності -випромінювання.
Для одержання точніших значень інтенсивності - випромінювання рекомендовано від одержаних даних ІХ та І0 відняти ІФ - інтенсивність випромінювання природного фону, тобто випромінювання, яке фіксує лічильник при закритому свинцевому блоці джерела радіоактивного випромінювання.
Таким чином, робоча формула набуває вигляду:
. (7.2.3)
Використовуючи зв'язок між лінійним та масовим m коефіцієнтами поглинання - випромінювання та якщо відома густина досліджуваного матеріалу, можна визначити масовий коефіцієнт поглинання m:
. (7.2.4),
Необхідно звернути увагу на те, що масовий коефіцієнт поглинання показує, яка частка енергії випромінювання поглинається одиницею маси речовини, в той час як лінійний коефіцієнт поглинання показує, яка частка енергії випромінювання поглинається одиницею товщини речовини.
1
Студентам надається можливість вивести одиниці лінійного та масового коефіцієнтів поглинання.
Схему приладу для вимірювання коефіцієнта поглинання показано на рисунку 7.2.1. Він складається з свинцевого блоку 1, в якому розміщено радіоактивний препарат, що випромінює майже паралельні -промені; добір змінних поглиначів 2, коефіцієнт поглинання яких визначається в даній лабораторній роботі; лічильник Гейгера-Мюллера 3; лічильний пристрій 4.
Хід роботи
1. Увімкнути лічильний пристрій.
2. Протягом трьох хвилин вимірювати кількість імпульсів Nф, зумовлених природним фоном. Радіоактивний препарат при цьому має бути закритий свинцевим екраном. Обчислити величину Іф (Іф=Nф/180).
3. Відкрити радіоактивне джерело, протягом трьох хвилин вимірювати кількість імпульсів N0. Обчислити величину І0.(І0=N0/180).
4. Виміряти товщину поглиначів x і виразити її у метрах.
5. Досліджуваний зразок (метал, дерево, цеглина) розташувати між джерелом радіоактивного випромінювання та лічильником і визначити інтенсивність Іx (Іх=Nх/180).
6. Всі результати занести до табл.7.2.1.
7. Розрахувати за формулою (7.2.3), використовуючи середні значення Іx, І0, Іф та m за формулою (7.2.4).
Таблиця 7.2.1
|
Nф, імп |
Iф, імп/с |
N0, імп |
I0, імп/c |
Матеріал, його товщина, м |
Nx, імп |
Ix, імп/c |
, 1/м |
|
Контрольні запитання
1. Розкажіть про склад ядра атома.
2. Що називається енергією зв'язку та дефектом маси ядра?
3. Що називається радіоактивністю ?
4. Сформулюйте закон радіоактивного розпаду.
5. Назвіть основні види іонізуючих випромінювань та охарактеризуйте їх.
6. Запишіть правила зміщень для і -розпадів.
7. Які механізми взаємодії - випромінювання з речовиною відомі? При яких умовах можливий кожен з цих механізмів взаємодії?
8. Що називається поглинутою, експозиційною, біологічною дозами випромінювання, потужністю дози опромінення?
9. Який фізичний зміст лінійного та масового коефіцієнтів поглинання?
10. Отримати формулу, що дозволяє визначити зв'язок між лінійним коефіцієнтом поглинання і товщиною матеріалу х.
Глава ІІІ. спецпрактикуми
Розділ 1. ОСНОВИ ФІЗИКИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Лабораторна робота 11. ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТА ПОГЛИНАННЯ СВІТЛА ТА КОНЦЕНТРАЦІЇ ДОМІШОК У РОЗЧИНАХ
Мета роботи - вивчити поглинання світла забрудненими середовищами; визначити коефіцієнт поглинання та концентрації домішок у розчинах.
Вказівки до виконання лабораторної роботи
Перед виконанням лабораторної роботи необхідно вивчити такий теоретичний матеріал: явища поглинання світла, закон Бугера, особливості поглинання світла розчинами 1, 187,194 - 196,255, 259, 261; 3 §§ 141, 145; 4, 87-90.
Електромагнітна (світлова) хвиля несе з собою потік енергії, що при взаємодії з частинками речовини поглинається, переходячи в енергію коливання електричних зарядів в атомах та молекулах.
1
Поглинанням світла називається явище втрати енергії світлових хвиль, які проходять через речовини, внаслідок перетворення енергії хвилі в різні форми внутрішньої енергії речовини, або в енергію вторинного випромінювання інших напрямків та спектрального складу.
Внаслідок поглинання світла інтенсивність світла зменшується. Нехай на пластинку товщиною х падає світло інтенсивністю Іо (рис. 11.1). Виділимо в пластинці ділянку товщиною dx. Тоді величина потоку, який поглинається цією ділянкою буде dІ. Величина dІ буде прямо пропорційна потоку І, що падає на ділянку товщиною dх:
,
де k - коефіцієнт ослаблення світлового потоку, або коефіцієнт поглинання.
Знак „ - ” вказує, що інтенсивність світла зменшується (поглинається) при проходженні світла.
Розділивши змінні та інтегруючи, маємо:
,
або
.
Ця залежність носить назву закону Бугера.
Коефіцієнт поглинання світла k залежить від довжини хвилі (або частоти ) і для різних речовин різний.
Нехай ми маємо монохроматичний потік світла і його інтенсивність після проходження через дану товщину d1 розчину буде:
. (11.1)
Якщо товщина розчину буде d2, то:
. (11.2)
Розділивши (11.1) на (11.2), отримаємо:
. (11.3)
Логарифмуючи вираз (11.3), отримаємо:
.
Тоді:
. (11.4)
Коефіцієнт поглинання можна визначити і простіше, якщо відоме значення І0. Для цього із формули (11.1) знайдемо відношення І1/І0:
.
Логарифмуючи цей вираз знайдемо І0/І1:
.
Звідси
. (11.5)
Коефіцієнт поглинання розчинів буде залежати від концентрації домішок, які здійснюють поглинання світла:
, (11.6)
де С - коефіцієнт пропорційності; n - концентрація домішок в розчині.
Якщо взяти розчин з відомою концентрацією домішок n0, то можна визначити концентрацію невідомих домішок в розчинах. Згідно з рівнянням рівняння (11.6) для відомої концентрації n0 та невідомої концентрації nx відповідно маємо:
та .
Тоді:
. (11.7)
Опис приладу
Прилад для вимірювання коефіцієнтів поглинання та концентрації домішок в розчинах складається з таких частин (рис. 11.2):
1-газовий лазер; 2-джерело живлення лазера; 3-дзеркало; 4-кювета з розчином; 5-приймальне вікно; 6-мікроамперметр; 7-регулюючий поляроїд.
Світло від лазера (1), після відбиття від дзеркала (3), попадає через приймальне вікно (5) на фотоелемент. Величину світлового потоку, або силу світла І реєструють за допомогою мікроамперметра (6). Інтенсивність початкового світлового потоку (І0) можна відрегулювати з допомогою поляроїда (7), використовуючи той факт, що промінь лазера є поляризованим світлом.
Хід роботи
1
Перед початком роботи ознайомитись з правилами роботи з квантовим генератором (лазером).
1. Включити лазер в електромережу. Почекати 3-4 хв до моменту включення лазера.
2. Для того, щоб відрегулювати інтенсивність початкового світлового потоку І0 необхідно поставити пусту кювету і напрямити промінь так, щоб він падав нормально на вікно приймача (рис. 11.2), а покази приладу відповідали 100 поділкам.
3. Виміряти товщину розчину d і поставити кювету на приймальне віконце фотоелемента так, щоб промінь проходив вздовж всього стовпчика розчину. Зробити замір показів приладу (І).
4. Повторити дослід не менше трьох разів для різної товщини (d) розчину.
5. За формулою (11.5) розрахувати значення коефіцієнта k0 для відомої концентрації розчину n0 та визначити середнє значення <k0> Зробити перевірку значення k0 за формулою (11.4).
6. Зробити замір інтенсивності Іх для розчинів невідомої концентрації даної товщини d. За формулою (11.5) розрахувати коефіцієнт поглинання kx.
7. За формулою (11.7) зробити розрахунок невідомої концентрації nx розчину. Дослід повторити не менше трьох разів. Дані занести до таблиці 11.1
Таблиця 11.1
|
Іo, відн.од. |
no, % |
d, м |
І, відн.од. |
ko, 1/м |
<ko>, 1/м |
dх, м |
Іх, відн.од. |
kх, 1/м |
nх, % |
|
Контрольні питання
1. Що називається явищем поглинання світла?
2. В чому полягає закон Бугера?
3. Від чого залежить коефіцієнт поглинання світла?
4. Яким чином втрачається енергія світлових хвиль при проходженні через середовище?
5. Як визначити концентрацію домішок в розчині за коефіцієнтом поглинання?
Лабораторна робота 12. CЕДИМЕНТАЦІЙНИЙ АНАЛІЗ
Мета роботи - вивчити розподіл нерозчинних частинок у воді в полі тяжіння Землі; визначити розподіл частинок за розмірами.
Вказівки до виконання лабораторної роботи
Для виконання роботи слід вивчити такий теоретичний матеріал: явища переносу, внутрішнє тертя, рух частинок у в'язкому середовищі 1, 31 - 33, 48; 2, 42, 43, 79, 80.
При русі частинок у газі або рідині виникають сили тертя між шарами рідини, які “прилипли” до частинки і шарами самої рідини. Цей процес отримав назву внутрішнього тертя у рідинах та газах. Механізм виникнення сили тертя між шарами рідини полягає в тому, що завдяки хаотичному тепловому рухові молекул відбувається обмін молекулами між шарами рідини, в результаті чого кількість руху (імпульс) шару, який рухається швидше, зменшується, а у того, який рухається повільніше - імпульс збільшується, що призводить до гальмування швидкого шару і прискорення повільнішого, або до появи сили внутрішнього тертя. Сила внутрішнього тертя визначається за законом Ньютона:
,
де - динамічна в'язкість рідини або газу; - градієнт швидкості; - площа шару рідини або газу.
Для визначення зернистого складу нерозчинних суспензій скористаємось тим, що тіло у вигляді кульки рухається у в'язкому середовищі під дією сили тяжіння рівномірно. Сила внутрішнього тертя (опору руху частинки) у в'язкому середовищі знаходиться за законом Стокса:
,
де - коефіцієнт в'язкості рідини; - швидкість падіння; R - радіус кульки (частинки).
Сила С, під дією якої частинка осідає в рідкому середовищі, пропорційна її масі з гідростатичною поправкою:
де А - сила Архімеда, - густина тіла, - густина рідини, - прискорення вільного падіння.
В дослідній практиці седиментаційним аналізом користуються для визначення розмірів частинок (радіусів R) за значенням їх швидкостей:
При рівномірному падінні частинки у рідині сили і С рівні. Отже:
.
Звідси:
. (12.1)
З іншого боку, швидкість можна визначити прямими вимірюваннями. Знаючи висоту рівномірного падіння h та час падіння , швидкість визначають за формулою:
(12.2)
Підставимо (12.2) в (12.1):
. (12.3)
Так як , та g є сталими величинами, то у формулу (12.3) введемо константу k:
.
Тоді:
. (12.4)
Таким чином, для при застосуванні методу седиментаційного аналізу для знаходження розмірів частинки за формулою (12.4) достатньо експериментально визначити час падіння частинки t у рідині при сталій висоті падіння h.
1
Седиментатор - прилад для визначення зернового складу нерозчинних суспензій (наприклад глини) у воді складається із скляної трубки (Т) довжиною 1,2 м і діаметром 20 мм, яку заповнюють суспензією. В нижній частині трубка звужена до отвору в 4-6 мм (рис. 12.1).
Залиту в трубку суспензію збовтують. Потім відкривають кран К і включають секундомір. Суспензія витікає з трубки Т в кювету N через фільтр C (сито). Через певний проміжок часу змінюють кювети та сита певного розміру, відбираючи таким чином певну фракцію глини. Знаючи час відбору і висоту трубки за формулою (12.4) визначають розмір кожної фракції.
У зв'язку з тим, що більш крупніші частинки осідають швидше, спочатку використовують сита з розміром 80-60 мкм, потім 60 - 40 мкм, потім 40-20 і менше 20 мкм, а час відповідно 3, 5, 15 і більше 15 хв.
Для визначення відсоткового вмісту цих фракцій кювети з частинками глини просушують у сушильній шафі до сталої маси. Потім зважують та порівнюють з початковим навіском. Відсотковий склад фракцій менше за 20 мкм можна визначити за різницею навісок початкової проби глини і сумарної маси визначених більш крупніших фракцій.
Хід роботи
1. Просушену глину при температурі 120оС не менше 2 год розтерти в чашці і просіяти через сито 008 (ГОСТ 3584-73).
2. Відібрати проби вагою 10 грамів і висипати в трубку з водою.
3. Приготувати кювети з номерами N1, N2, і N3 та відповідно сита С1 (0063), С2 (004), та С3 (002).
4. Поставити кювету N1 та сито С1. Збовтати трубку із суспензією. Одночасно включити секундомір на 3 хв і відкрити кран. Слідкувати, щоб суспензія витікала у вигляді крапель із швидкістю 10 мл за 5 хв.
5. Через 3 хв замінити кювету на N2 та сито С2. Час витікання суспензії у цьому випадку становить 5 хв. Час відрахувати від початку зміни кювети.
6. Через 5 хв змінити кювету та сито на N3. Час витікання суспензії 15 хв.
7. Визначити за формулою (12.3) розмір кожної відібраної фракції глини.
8. Помістити кювети в сушильну шафу і висушити до сталої ваги.
9. Визначити вагу кювет N1, N2, і N3. Знайти відсотковий вміст фракцій 80-60 мкм, 60-40 мкм, 40-20 мкм і менше 20 мкм.
Контрольні запитання
1. Що таке в'язкість рідини та її фізичний зміст.
2. Що таке суспензія?
3. Що означає седиментаційний аналіз і для чого він потрібний?
4. Чим відрізняється колоїдний розчин від хімічного?
5. В чому полягає метод Стокса?
Лабораторна робота № 13. ВИЗНАЧЕННЯ ЗАЛЕЖНОСТІ КОЕФIЦIЄНТА ПОВЕРХНЕВОГО НАТЯГУ РIДИНИ ВІД ТЕМПЕРАТУРИ
Мета роботи - вивчити властивості поверхневого шару рідин, визначити коефіцієнт поверхневого натягу рідини i прослідкувати за його трансформацією при зміні температури.
Вказівки до виконання роботи
Для виконання роботи слід вивчити такий теоретичний матеріал: особливості рідкого стану речовини, поверхневий натяг
[1,§§ 66;2,§§ 92, 93].
Розглянемо межу поділу рідина - газ. У зв'язку з тим, що кількість молекул, які знаходяться в газі над поверхнею рідини значно менша, ніж в самій рідині, поверхневі молекули мають надлишок енергії. Для того, щоб перевести молекулу із середини рідини на поверхню, необхідно виконати роботу, яка чисельно буде дорівнювати приросту поверхневої енергії рідини.
Коефіцієнт поверхневого натягу рідини визначається через приріст поверхневої енергії рідини W при збільшенні площі поверхні на S:
,
а також через силу поверхневого натягу FН, яка діє на контур довжиною L, що обмежує поверхню рідини:
.
Сила поверхневого натягу рідини FН зумовлена існуванням міжмолекулярних сил притягання. У зв'язку з тим, що концентрація молекул рідини в газі (над поверхнею рідини) значно менша, ніж в самій рідині, то сила міжмолекулярної взаємодії напрямлена всередину рідини, що й викликає появу сили поверхневого натягу.
Сила поверхневого натягу напрямлена: перпендикулярно до контуру, який обмежує поверхню рідини (або яку-небудь ділянку поверхні), вздовж дотичної до поверхні, в сторону скорочення її поверхні.
Величина коефіцієнта поверхневого натягу залежить від температури рідини. З підвищенням температури поверхневий натяг зменшується, що викликано збільшенням середньої відстані між молекулами рідини.
Для визначення коефіцієнта поверхневого натягу користуються методом відриву кільця від поверхні рідини.
1
Сила відриву кільця від поверхні рідини визначається за допомогою торсiйних терезів (рис. 13.1). Основним елементом терезів є плоска спіральна пружина, яка деформується під дією ваги предмета.
Величина деформації пружини пропорційна навантаженню, а тому шкалу терезів, яка показує кут закручування пружини, градуйовано в одиницях ваги. В момент відриву кільця терези показують силу F1 яка дорівнює сумі сил поверхневого натягу FН та ваги вологого кільця P. З рисунку 13.1 видно, що відрив кільця від поверхні пов'язаний з розривом поверхні рідини по двох периметрах кільця. На основі цього можна одержати робочу формулу для визначення коефіцієнта поверхневого натягу:
, (13.1)
де d1 та d2 відповідно внутрішній та зовнішній діаметри кільця.
Хід роботи
1. За допомогою опорних гвинтів встановити бульбашку, яка контролює горизонтальність терезів, в центральне положення.
2. Користуючись ручкою, розташованою на правому боці терезів, звільнити коромисло з підвішеним на ньому кільцем від затискувача.
3. За допомогою розташованої на лівому боці терезів ручки встановити зусилля відриву порядку 800 мГ.
4. Розташувати під кільцем склянку з водою.
5. За допомогою лівої ручки зменшувати зусилля доти, поки кільце не доторкнеться до поверхні води.
6. Повільно обертаючи ліву ручку, відірвати кільце від поверхні води. Після відриву зафіксувати величину сили відриву F. При цьому слід враховувати, що шкалу терезів градуйовано в міліграмах.
7. Обертаючи ліву ручку в протилежний бік, створити таку ситуацію, коли коромисло терезів займає горизонтальне положення і коливається навколо нього. Відповідне значення ваги вологого кільця занести до таблиці 13.1.
8. Повторити пункти 5-7 разів для значень температури 20-80оС. Дані занести в таблицю.
9. Знайти силу для кожного виміру, результати занести до таблиці. На основі обчислених даних за формулою (13.1) визначити величину .
10. Побудувати графік залежності коефіцієнта поверхневого натягу від температури =f(t).
Таблиця 13.1
|
№ пор. |
Температура води t, 0C |
Сила відриву F, Н |
Вага вологого кільця P, Н |
FН, Н |
, Н/м |
|
Контрольні запитання
1. Який вигляд має графічна залежність потенціальної енергії взаємодії однієї пари молекул від відстані між ними?
2. Яке співвідношення між потенціальною і кінетичною енергіями характерне для різних агрегатних станів речовини?
3. Характер руху молекул в рідині.
4. Що називається далеким та близьким порядком?
5. Що називається сферою молекулярної дії?
6. Який порядок товщини поверхневого шару?
7. Що називається коефіцієнтом поверхневого натягу?
8. Як залежить коефіцієнт поверхневого натягу від температури і як можна пояснити такий характер залежності?
9. Як напрямлена сила поверхневого натягу?
Лабораторна робота 14. ВИЗНАЧЕННЯ АБСОЛЮТНОЇ ТА ВІДНОСНОЇ ВОЛОГОСТІ ПОВІТРЯ
Мета роботи ? вивчити властивості вологого повітря; визначити абсолютну та відносну вологість повітря.
Вказівки до виконання лабораторної роботи
Для виконання лабораторної роботи необхідно вивчити такий теоретичний матеріал: особливості розподілу вологи в повітрі; характеристики вологого повітря 1, §§ 42, 60, 61, 62; 5, §§ 8, c.648.
Атмосферне повітря має деяку кількість водяних парів. Кількість цих парів може змінюватись як за абсолютною величиною, так і за насиченням, що характеризується абсолютною та відносною вологістю.
Абсолютна вологість b - це кількість водяної пари, що знаходиться у 1 м3 повітря, вираженого у грамах. Маса 1 м3 сухого повітря при нормальних умовах дорівнює 1293 г. На основі рівняння Клапейрона маса 1 м3 повітря при температурі t (оС) і тиску Р, мм рт. ст. буде рівна:
,
де = 1/273 ? лінійний коефіцієнт розширення повітря.
Густина водяного пару по відношенню до густини повітря при однаковому тиску і температурі дорівнює 0,622. Рівняння Клапейрона (справедливе лише для парів, далеких від насичення) дає для m (маси 1 м3 водяної пари) вираз :
. (14.1)
Цей вираз дозволяє визначити абсолютну вологість, якщо відома пружність (парціальний тиск) парів води.
Із формули (14.1) видно, що при малих значеннях температури t величина вологості повітря b мало відрізняється від величини пружності водяної пари Р. Тому абсолютну вологість можна вимірювати в мм рт. ст.
Відносна вологість визначається за формулою:
, (14.2)
де РН ? пружність (тиск) водяної пари, що насичує повітря при температурі t; Р ? пружність (тиск) водяної пари у повітрі при даній температурі t.
Відносна вологість визначається як відносна насиченість повітря водяною парою.
Абсолютну та відносну вологість повітря можна визначити за допомогою психрометра. Цей метод полягає у тому, що два однакових термометри знаходяться в однакових потоках повітря. Один з термометрів обгорнений змоченим водою батистом. Завдяки випаровуванню води показники цих термометрів різні. Зволожений термометр має більш низьку температуру порівняно з сухим термометром. Це відбувається внаслідок випаровування води з батисту у повітря і чим нижче вологість навколишнього повітря, тим інтенсивніше буде випаровування та більш низькими показники “вологого“ термометра. Через деякий час процес випаровування буде сталим.
Із закону Ньютона для випаровування рідини в одиницю часу маємо:
, (14.3)
де Q1 - теплота випаровування; а ? коефіцієнт пропорційності; t ? різниця показників “сухого” та “ вологого” термометрів; S1 - поверхня балончика “ вологого” термометра.
Згідно із законом Дальтона випаровування рідини в одиницю часу визначається формулою:
, (14.4)
де m - маса води, що випаровується; S2 - площа поверхні, що випаровує; РН - пружність насиченої водяної пари при даній температурі; Р ? пружність водяної пари в повітрі; Н - тиск повітря; с - коефіцієнт пропорційності.
Кількість тепла Q2 необхідного для випаровування води масою m дорівнює:
, (14.5)
де - питома теплота випаровування.
При Q1 = Q2 з (14.3) та (14.5) маємо:
...Подобные документы
Поверхневий натяг рідини та його коефіцієнт. Дослідження впливу на поверхневий натяг води розчинення в ній деяких речовин. В чому полягає явище змочування та незмочування, капілярні явища. Як залежить коефіцієнт поверхневого натягу від домішок.
лабораторная работа [261,2 K], добавлен 20.09.2008Визначення дослідним шляхом питомого опору провідника та температурного коефіцієнту опору міді. Вимірювання питомого опору дроту. Дослідження залежності потужності та ККД джерела струму від його навантаження. Спостереження дії магнітного поля на струм.
лабораторная работа [244,2 K], добавлен 21.02.2009Основи вимірювання опору системи захисного заземлення електроустановок, питомого опору ґрунту й опору провідників за допомогою вимірювача заземлення типу МС-08. Суть методів амперметра-вольтметра та трьох земель. Порядок виконання вимірювальних робіт.
лабораторная работа [14,9 K], добавлен 31.08.2009Густина речовини і одиниці вимірювання. Визначення густини твердого тіла та рідини за допомогою закону Архімеда та, знаючи густину води. Метод гідростатичного зважування. Чи потрібно вносити поправку на виштовхувальну силу при зважуванні тіла в повітрі.
лабораторная работа [400,1 K], добавлен 20.09.2008Визначення коефіцієнтів у формі А методом контурних струмів. Визначення сталих чотириполюсника за опорами холостого ходу та короткого замикання. Визначення комплексного коефіцієнта передачі напруги, основних частотних характеристик чотириполюсника.
курсовая работа [284,0 K], добавлен 24.11.2015Гідродинаміка - розділ механіки рідини, в якому вивчаються закони її руху. Фізична суть рівняння Бернуллі. Побудова п’єзометричної та напірної ліній. Вимірювання швидкостей та витрат рідини. Режими руху рідини. Дослідження гідравлічного опору труб.
учебное пособие [885,0 K], добавлен 11.11.2010Визначення резонансної частоти, хвильового опору та смуги пропускання контуру, напруги та потужності на його елементах. Побудова векторних діаграм для струмів та напруг. Трикутники опорів та потужностей для частот. Графіки для функціональних залежностей.
контрольная работа [866,6 K], добавлен 10.05.2013Визначення динамічних параметрів електроприводу. Вибір генератора та його приводного асинхронного двигуна. Побудова статичних характеристик приводу. Визначення коефіцієнта форсування. Розрахунок опору резисторів у колі обмотки збудження генератора.
курсовая работа [701,0 K], добавлен 07.12.2016Визначення параметрів синхронної машини. Трифазний синхронний генератор. Дослід ковзання. Параметри обертання ротора проти поля статора. Визначення індуктивного опору нульової послідовності, індуктивних опорів несталого режиму статичним методом.
лабораторная работа [151,6 K], добавлен 28.08.2015Обчислення швидкості течії рідини в трубах, втрати опору на окремих ділянках та енергоефективності насосного агрегату. Розрахунок повітропроводів, підбір вентиляторів та електродвигуна для промислової вентиляційної системи. Шляхи підвищення ККД приладів.
курсовая работа [791,8 K], добавлен 18.01.2010Аналіз особливостей різних розділів фізики на природу газу й рідини. Основні розділи гідроаеромеханіки. Закони механіки суцільного середовища. Закон збереження імпульсу, збереження енергії. Гідростатика - рівновага рідин і газів. Гравітаційне моделювання.
курсовая работа [56,9 K], добавлен 22.11.2010Розрахунок електричного кола синусоїдального струму методов комплексних амплітуд. Визначення вхідного опору кола на частоті 1 кГц. Розрахунок комплексної амплітуди напруги, використовуючи задані параметри індуктивності, ємності і комплексного опору.
контрольная работа [272,0 K], добавлен 03.07.2014Суть та використання капілярного ефекту - явища підвищення або зниження рівня рідини у капілярах. Історія вивчення капілярних явищ. Формула висоти підняття рідини в капілярі. Використання явищ змочування і розтікання рідини в побуті та виробництві.
презентация [889,7 K], добавлен 09.12.2013Спостереження броунівського руху. Визначення відносної вологості повітря, руйнівної напруги металу. Вивчення властивостей рідин. Розширення меж вимірювання вольтметра і амперметра. Зняття вольт амперної характеристики напівпровідникового діода.
практическая работа [95,3 K], добавлен 14.05.2009Визначення загальної твердості вихідної, хімоочищеної, живильної і тепломережевої води комплеснометричним методом. Титрування досліджувальної проби води розчином трилону Б в присутності аміачної суміші і індикатора хромогенчорного або хромтемносинього.
лабораторная работа [25,7 K], добавлен 05.02.2010Розрахунок потужності і подачі насосу, вибір розподільників та фільтра. Застосування гідравліки у верстатах із звертально-поступальним рухом робочого органа. Втрата тиску в системі. Тепловий розрахунок гідросистеми, визначення об'єму бака робочої рідини.
курсовая работа [169,3 K], добавлен 26.10.2011Фундаментальні закони природи та властивості матерії. Визначення швидкості світла за методом Фізо. Фізичний зміст сталої Планка. Атомна одиниця маси. Формула для середнього квадрата переміщення броунівської частинки. Сталі Больцмана, Фарадея, Віна.
реферат [279,2 K], добавлен 12.12.2013Рівняння руху маятникового акселерометра. Визначення похибок від шкідливих моментів. Вибір конструктивної схеми: визначення габаритів та маятниковості, максимального кута відхилення, постійної часу, коефіцієнта згасання коливань. Розрахунок сильфону.
курсовая работа [139,8 K], добавлен 17.01.2011Визначення гідростатичного тиску у різних точках поверхні твердого тіла, що занурене у рідину, яка знаходиться у стані спокою. Побудова епюр тиску рідини на плоску і криволінійну поверхні. Основні рівняння гідродинаміки для розрахунку трубопроводів.
курсовая работа [712,8 K], добавлен 21.01.2012Експериментальна перевірка законів кінематики й динаміки поступального руху. Головне призначення та функції машини Атвуда. Виведення формули для шляху при довільному русі. Визначення натягу нитки при рівноприскореному русі. Розрахунки маси і ваги тіла.
лабораторная работа [71,6 K], добавлен 29.09.2011
