"М’яка сила" Росії як противага європеїзаційному впливові ЄС в Україні

Специфіка внутрішньополітичного контексту в Україні, яка гальмує як процеси внутрішніх реформ, так і наближення України до Європи. Причини відмови Росії від участі у Європейській політиці сусідства. Україна як ключова країна в регіоні сусідства ЄС-Росія.

Рубрика Политология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 27.09.2013
Размер файла 24,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

«М'яка сила» Росії як противага європеїзаційному впливові ЄС в Україні

Україна сорокашестимільйонна країна зі значним економічним потенціалом за 19 років своєї незалежності аж ніяк не стала стабільною, не кажучи вже про демократію та добробут, державою. Попри бадьорі декларації українського керівництва про «європейський вибір», здається, до сьогодні не відбулося справжнього усвідомлення необхідності просування України до Європейського Союзу і не вдалося розробити чіткої стратегії стосовно нашого найпотужнішого, принаймні в економічному плані, сусіда. У столицях країн-членів ЄС Україна набула іміджу класичної «пострадянської невдахи».

Ключовими факторами, які обумовлюють такий стан справ, на наш погляд, є: специфіка внутрішньополітичного контексту в Україні, яка гальмує як процеси внутрішніх реформ, так і наближення України до Європи; концептуальні недоліки сучасної східної політики ЄС загалом і щодо України зокрема; вплив інших зовнішніх гравців, зокрема Росії, який варто розглядати як противагу європеїзаційному впливові ЄС. У цій статті пропонується аналіз останнього з названих чинників російського впливу, який накладає обмеження на процеси внутрішнього реформування держави та її зовнішньополітичний курс.

Протягом 1990-х рр. Росія як і раніше вважалася безперечним лідером у пострадянському просторі, а Європейський Союз не проявляв великого інтересу до стану справ у регіоні. Однак розширення 2004 р. змінило ситуацію. Європейський Союз постав перед необхідністю вироблення своєї власної політики стосовно нових сусідів у Східній Європі, що призвело до запуску Європейської політики сусідства (далі ЄПС) у 2003-2004 pp., а згодом Східного партнерства у 2008-2009 рр. Європейська політика сусідства втілює у собі надію, що сусідні країни будуть поступово наближуватись до європейських цінностей, норм і стандартів, і в такий спосіб ЄС забезпечить стабільність і безпеку на своїх околицях.

Росія відмовилась від участі у Європейській політиці сусідства. Однією з головних причин цього був факт, що вона розроблялась без причетності з боку Росії і при цьому пострадянські держави-адресати ЄПС розглядались як законний об'єкт політики ЄС. Москва відчула, що в неї з'явилось невідкладне завдання збереження впливу Росії на пострадянському просторі [2, с. 86].Таким чином ЄС і Росія стали конкурентами у просторі спільного сусідства у ситуації, де вибір між конкуруючими альтернативами повинен бути зроблений у довгостроковій перспективі [14, с. 178].

Протягом 2000-х рр. у Росії було прийнято низку основоположних документів, які чітко визначили курс РФ на відновлення і зміцнення її лідерства в CHД, як зоні її «привілейованих інтересів». Пострадянський простір (СНД) незмінно розглядається як один із головних пріоритетів зовнішньої політики Росії у щорічних посланнях Президента Федеральним Зборам РФ: у Посланні 2001 р. підкреслюється, що «РФ є ядром інтеграційних процесів у Співдружності», в Посланні 2003 р. Президент наголошує: «нашим безумовним зовнішньополітичним пріоритетом залишається зміцнення відносин з країнами Співдружності Незалежних Держав… і повинен прямо сказати: ми розглядаємо простір СНД як сферу наших стратегічних інтересів», у Посланні 2007 р. вказується, що «Росія й надалі має намір відігравати ініціативну роль у процесах економічної інтеграції на просторі СНД» [3].

Україна виступає ключовою країною в регіоні сусідства ЄС-Росія з погляду обох суб'єктів. З точки зору ЄС, взаємини з Україною в ході еволюції ЄПС та розробки Східного партнерства незмінно слугували моделлю для відносин з іншими країнами-партнерами на сході, тому провал у європеїзації України засвідчить її неефективність. Крім того, економічний колапс в Україні може завдати серйозної шкоди економікам нових країн-членів ЄС і загрожуватиме банківським системам у деяких віддалених країнах, як от Італія чи Австрія. Збільшення зовнішніх міграційних потоків може мати непередбачувані наслідки для сусідніх країн, таких як Польща чи Угорщина. Зрештою, остаточний провал «демократичного прориву» після «помаранчевої революції» може смертельно очорнити образ західної моделі і забезпечити додаткові можливості для Росії розширити свій вплив [12, с. 18]. З точки зору Росії, важливість збереження впливу над Україною в порівнянні з іншими пострадянськими сусідами є неспівмірною. В плані реінтеграції простору СНД взаємодія з Україною принципова, так як вона є найближчою до Росії країною в культурно-історичному плані (поряд з Білоруссю) і другою за величиною економікою СНД, з якою в Росії збереглась велика кількість виробничих зв'язків. Крім того, Україна виступає в ролі значимого каналу російсько-європейських зв'язків.

Таким чином, сьогодні Україна є об'єктом двох конфліктуючих підходів з відмінними цілями і засобами й інструментами досягнення цих цілей.

Підхід ЄС щодо України випливає, по-перше, з міркувань безпеки, сприяння ефективному управлінню, демократії та економічному розвитку на його околицях [7]. Стійка інтеграція сусідів до норм і правил об'єднаної Європи створить більше взаємозалежності і, як результат, стабільності. Зниження міграційного тиску, підвищення потенціалу по боротьбі з транскордонною організованою злочинністю, поширення прямих інвестицій і нові ринки для товарів ЄС ось суміш факторів, які зумовлюють прагматичний інтерес ЄС в цьому регіоні. По-друге, політика ЄС у Східній Європі зумовлена метою зміцнення своєї ролі, як впливового гравця на міжнародній арені, в чому стабілізація сусідніх регіонів є найкращим індикатором [14, с. 184].

Політика Росії щодо України зумовлена відмінними міркуваннями. Поперше, Росія хоче бути одним із центрів сили у багатополярному світі і лише інтеграція пострадянського простору під її керівництвом може зробити її сильним міжнародним полюсом. Після розпаду Радянського Союзу Росія була ініціатором численних інтеграційних ініціатив на пострадянському просторі, але до них не вдалося надійно залучити Україну. Так, Росія у 2003 р. ініціювала створення Єдиного економічного простору, який передбачав створення митного союзу з наднаціональними структурами, однак Україна була не в захваті від цієї ідеї. Зрозуміло, що проекти інтеграції, де Росія буде домінувати у прийнятті рішень, не прийнятні для таких країн, як Україна. По-друге, обґрунтування російської політики щодо держав «близького зарубіжжя» значною мірою має відношення до легітимації та збереження політичного режиму, створеного В. Путіним. З цієї точки зору Росія не зацікавлена у демократичних і процвітаючих сусідах, особливо з числа колишніх радянських республік. Справді, будь-яка країна в регіоні зі стабільними демократичними інституціями, підкріпленими економічним зростанням і високим рівнем життя населення, може підірвати нинішній режим у Росії. Російська реакція на «помаранчеву революцію» в Україні підтверджує цю тезу. Крім того, Україна, яка вдається до реформ, буде мати перспективи європейської та євроатлантичної інтеграції і, таким чином, переміщення її з орбіти Росії [14.с. 185].

Отже, на відміну від політики ЄС, яка спрямована на сприяння демократії, верховенства права, ефективного управління і на лібералізацію ринку України, політика Росії переслідує мету збереження і навіть збільшення свого впливу у пострадянському просторі [ІЗ.с. 22]. Якщо ЄС зацікавлений у поступовій європеїзації України і підтримці процесу реформ, то Росія в основному підтримує існуючий стан справ, при якому реформи не проводяться або проводяться із затримкою. При цьому Росія, схоже, володіє необхідними важелями, для того щоб обмежити вплив ЄС на трансформаційні процеси в Україні.

Інструменти реалізації політики Європейського Союзу і Росії щодо України так само різняться, як і їхні цілі. У той час як Європа у значній мірі «сидить склавши руки» і покладається на те, що К. Більдт назвав «магнетизм» європейської моделі [Цит. за: 12.С. 27], Росія, яка, як вважається, не має особливо великого досвіду у частині використання «м'якої сили», навчилася ефективно використовувати силу стимулів, а також тиску. Російська Федерація пропонує своїм сусідам з простору СНД прості конкретні переваги, такі як відкриті ринки праці, дешева енергія, членство у багатосторонніх організаціях тощо. У той час як при проведенні переговорів з ЄС уряди східноєвропейських держав потрапляють у заплутані бюрократичні лабіринти Європейської політики сусідства. Східного партнерства. Європейського інструменту сусідства і партнерства. Європейського інвестиційного фонду тощо. Перефразовуючи експерта по регіону Східної Європи Д. Лінча, «коли Росія робить вам пропозицію, ви не зможете від неї відмовитись, в той час як ЄС робить вам пропозицію, ви не можете її зрозуміти» [9, с. 20].

Політика ЄС у Східній Європі ЄПС та Східне партнерство являють собою суміш таких інструментів, як «обумовленість» (надання успішним партнерам позитивних стимулів для продовження реформ або позбавлення певних переваг, найчастіше, фінансової допомоги, або санкції, якщо реформи не проводяться [5]), технічна, експертна та фінансова допомога урядам, моніторинг виконання зобов'язань, допомога громадянському суспільству тощо. Перевага підходу ЄС полягає у його прозорості і високому ступені передбачуваності, однак такий бюрократичний /технократичний підхід має і свої слабкі сторони. Небажання ЄС поставити перспективу членства у порядок денний або принаймні зробити перспективу безвізового режиму гідною довіри українців, створює в більшості українців образ об'єднаної Європи як привабливої, але недосяжної [14, с. 186]. На думку експертів, сьогодні нічого не підриває «м'яку силу» ЄС на його околицях більше, ніж обмежувальний характер його візової політики [12, с. 33]. Навіть після надання Україні 22 листопада 2010 р. Плану дій щодо безвізового режиму, відміна візового режиму залишається справою віддаленого майбутнього, що зменшує його привабливість як стимулу для реформ.

Стратегія Росії полягає у протидії впливу Європейського Союзу в Східній Європі, представляючи себе як альтернативну модель. На відміну від ЄС, Росія завжди мала видимі і сильні позиції в Україні. Україна до сьогодні охоплена російським інформаційним простором, при тому що мало хто в Україні має можливість читати або дивитися ЗМІ європейських країн (наприклад, Євронюс). Засоби масової інформації є потужним ресурсом, який використовується для впливу на громадську думку. Упереджені коментарі в російських ЗМІ стосовно ситуації в Україні давно стали нормою. Російська мова, якою розмовляє значна частина українців не менш потужний засіб збереження російського впливу. До того ж Росія в останні роки більшою мірою навчилася використовувати «м'яку силу» для реалізації своїх зовнішньополітичних цілей [14, с. 186-187].

«М'яка сила» Росії у «близькому зарубіжжі» традиційно базується на історичній та культурній близькості наявності російських меншин у сусідніх країнах, російській мові, пострадянській ностальгії та силі Російської православної церкви [12, с. 29]. Однак поворотний момент в контексті розуміння необхідності застосування «м'якої сили» у відносинах з сусідніми державами настав після «помаранчевої революції» в Україні у 2004 p., коли незграбна тактика втручання Росії на підтримку В. Януковича дала зворотній результат. Г. Павловський описує «помаранчеву революцію» як «дуже корисну катастрофу для Росії» [Цит. за: 12, с. 29], яка змусила її серйозно переглянути інструменти реалізації своїх цілей у Східній Європі. Росія засвоїла уроки центральної ролі груп громадянського суспільства та неурядових організацій під час «помаранчевої революції» і почала розробку конкурентної «контрреволюційної» ідеології, підтримуючи «свої» неурядові організації, з допомогою «своїх» веб-технологій і експортуючи свої власні бренди політичного та економічного впливу. За словами С. Маркова, одного з ідеологів партії «Єдина Росія», «Росія повинна повторити те, що Сполучені Штати роблять в Грузії і Україні. Ми повинні створити мозкові центри, організовувати круглі столи, конференції, підтримувати засоби масової інформації, міжлюдські обміни» [8]. З 2004 р. Росія створила низку організацій і проектів для поширення її впливу закордоном, зокрема Український філіал Інституту країн СНД, «Русскій мір», які фінансують дружні політичні партії та неурядові організації в регіоні, часто таємно [Див.: 11; 15]. Наприклад, «Русскій мір» свого часу було звинувачено у підтримці сепаратизму русинів на крайньому заході України Закарпатті [і].

В той час коли ЄС, здається, робить усе можливе, щоб надії на приєднання до об'єднаної Європи в українців не були надто амбітними, Росія постійно звертається до риторики братства та спільної ідентичності. Так, Президент Росії В. Путін у Посланні Федеральним Зборам 2003 р. підкреслював, що Росію з країнами СНД «об'єднують багатовікові історичні, культурні, економічні зв'язки… крімусього іншого, там проживають десятки мільйонів росіян» [3].

Росія також вміло використовує свої економічні важелі, щоб утримувати політичний вплив, приділяючи особливу увагу інвестиціям у стратегічні галузі, як от інфраструктура чи енергетика. Україна вже досить міцно та на тривалий час прив'язана до РФ і її компаній-монополістів у нафтогазовій сфері через укладення довгострокових контрактів (на 2009-2019 pp.); у ядерній сфері також укладені контракти на постачання ядерного палива на тривалий період. Російська сторона активно висуває нові ініціативи співробітництва, переважно у формі об'єднання активів вищезгаданих секторів обох сторін, наприклад об'єднання HAK «Нафтогаз» України та ВАТ «Газпром» в єдине підприємство.

Ще одним важливим ресурсом в арсеналі «м'якої сили» Росії є безвізовий режим для українських громадян і можливість вільного працевлаштування. Переважна більшість економічних мігрантів з України працюють саме в Росії, за винятком робітників із Західної України, які працюють у ЄС, але більшість з них нелегально.

Росія, схоже, обіграла Європейський Союз і у сфері просування власних політичних цінностей у регіоні. Російська концепція «суверенної демократії» знайшла відгомін на всьому пострадянському просторі. В деяких випадках Росія прямо втручається у внутрішню політику держав СНД, що особливо помітно під час виборчих кампаній. Яскравим прикладом цього є обидві президентські кампанії в Україні 2004 та 2009 рр. Як в'їдливо відзначали українські ЗМІ у 2009 p., «Президент Росії Дмитро Мєдвєдєв оголосив тендер на посаду Президента України», у відповідь на що декілька кандидатів у президенти обіцяли покращення відносин з Росією [4].

Крім «м'якого впливу», Росія має потенціал для активного використання більш агресивних інструментів («жорсткої сили») для впливу на прийняття рішень в Україні. Цей аспект потребує спеціальної уваги, відтак стане предметом окремої публікації. Якщо ж коротко, то він пов'язаний, по-перше, з енергетичною залежністю України від Росії, по-друге, незавершеністю демаркації міждержавного кордону між двома країнами і, по-третє, розміщенням Чорноморського флоту РФ у Севастополі.

Отже, реалізовуючи свою східну політику, ЄС, схоже, з кожним роком «втрачає ґрунт» [12, с. 47], а уряди східноєвропейських держав стають усе менш демократичними. Основна «слабка ланка» стратегії ЄС полягає в тому, що він, на відміну від Росії, слідує більше технократичному / бюрократичному підходу і меншу увагу приділяє політичному діалогу. Крім того, ЄС у меншій мірі готовий надати пільги, преференції, або використовувати примус, ніж Росія. При перегляді своєї східної політики, ЄС повинен врахувати існування альтернативної моделі та альтернативних пропозицій на цьому просторі та розробити стратегію, яка базуватиметься на врахуванні «больових точок», які залишають країни Східної Європи відкритими для російського впливу.

Список використаних джерел

політика європейський реформа

1. Гаврош О. Закарпатського сепаратиста фінансує Москва / О.Г аврош // Україна молода. 2008. 8 листопада [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:/www. umoloda.kiev.ua/nimiber/1285/180/45461/.

2. Линкавичюс JI. Политика соседства Европейского Союза по отношению к Украине / JI. Линкавичюс // Обзор литовской внешней политики. 2008. №20. С. 64-91.

3. Русский архипелаг [Електронный ресурс]. Режим доступа: http:/www. arcliipelag.ru.

4. Силіна Т. Відступати нікуди попереду Москва / Т. Силіна // Дзеркало тижня. 2009. - №30 (758). І5-21 серпня.

5. Стрелков А.А. Применение Европейским Союзом принципа политической обусловлености в рамках Европейской политики соседства / А.А. Стрелков // Известия Алтайского государственного университета. 2008. №4-5. С. 277-281.

6. Українсько-російські відносини в енергетичній сфері: стан, новітні тенденції розвитку та перспективи // Національна безпека і оборона. -2010. - №6 (117). C. 2-51.

7. Communication from the Commission. European Neighbourhood Policy. Strategy paper. Brussels, 12.5.2004 / EuropeanCommission [Electronic resource]. Access mode: http: //ec. europa. eu/world/ enp/pdf/ strategy/strategy_paper_en.pdf

8. European Coimcil on Foreign Relations interview, 19 December 2007 [Electronic resource], Access mode: http:/www.ecfr.eu.

9. Lynch D. Commimicating Europe to the World: Wliat Public Diplomacy for the EU?: EPC Working Paper / D. Lynch. November 2005. - №21.-48p.

10. Nye J. Soft Power: The Means to Success in World Politics / J. Nye. New York: Public Affairs, 2004. 328 p.

11. Popescu N. Russia's Soft Power Ambitions / N. Popescu. CEPS Policy Brief. October 2006. - №115. -42 p.

12. Popescu N. The Limits of Enlargement-lite: European and Russian Power in the Troubled Neighbourhood: Policy report / N. Popescu, A. Wilson; European Council on Foreign Relations. London. June 2009. 69 p.

13. Solonenko I. The EU's «transformative power» towards the Eastern neighbourhood: the case of Ukraine /1. Solonenko. August 2010. 30 p. [Electronic resource], Access mode: http://www.jep-berlin.de/fileadmin/website/09_Publicationen/SPES_Policy_Papers. pdf.

14. Solonenko I. A Ukrainian Perspective on the EU-Russia Relationship /1. Solonenko // Searcliing for New Momentimi in EU-Russia Relations I A. Duleba (ed.). Bratislava: Slovak ForeignPolicy Association, 2009. P. 177-210.

15. Wilson A. Virtual Politics: Faking Democracy in the Post-Soviet World IA. Wilson. New Haven London: Yale University Press, 2005. 36 p.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.