Порівняльний аналіз стабільності урядів країн центральної Європи та України

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 328.1 (12-18)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Порівняльний аналіз стабільності урядів країн

центральної Європи та України

Спеціальність 23.00.02 - Політичні інститути та процеси

Литвин Віталій Сергійович

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (МОН України)

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

Романюк Анатолій Семенович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

професор кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор політичних наук

Долженков Олег Олександрович

Одеська міська рада,

начальник управління з міжнародних

відносин, європейської інтеграції та зв'язків

з Одеською діаспорою

кандидат політичних наук, доцент

Ключкович Анатолій Юрійович

ДВНЗ "Ужгородський національний університет",

доцент кафедри політології факультету суспільних наук

Захист відбудеться 9 квітня 2010 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою:

вул. Університетська, 1, ауд. 301, м. Львів, 79000, тел. 239-44-62.

Із дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою:

вул. М. Драгоманова, 5, м. Львів, 79005.

Автореферат розіслано 6 березня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наукО. М. Сорба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Кінець ХХ і початок ХХІ століть ознаменовані низкою змін у політичному житті центральноєвропейських країн. Головні чинники змін: крах Радянського Союзу та соціалістичної моделі суспільного розвитку, що після Другої світової війни впливала на суспільно-політичні процеси в Центральній Європі; зміни в політичній, економічній і соціальній конструкції країн Центральної Європи, що означені у форматі переходу до постматеріального суспільства; пришвидшення інтеграційних процесів, коли країни Центральної Європи як окремий регіон поглиблюють рівень своєї значущості та самодостатності. Інтеграційні та демократизаційні процеси в Центральній Європі та Україні привели до змін у спектрі внутрішньополітичних процесів. Нові процеси зумовили необхідність порівняльного аналізу стабільності урядів країн Центральної Європи й України, вивчення особливостей і тенденцій функціонування урядів, які формувались у них після падіння Берлінського муру.

Поняття "стабільного уряду" використовують у політичній науці як один із індикаторів визначення якісної демократії, що характерна для більшості країн регіону. Крім того, системні урядові характеристики цих країн належать до групи достатньо успішних політичних практик. Потреба вивчати урядову стабільність країн Центральної Європи зумовлена тим, що вони є сусідами України: це сприяє проникненню центральноєвропейського досвіду пояснення суті, призначення й ефективності діяльності урядів. Планування перспектив стабільності урядів, як однієї із запорук власного розвитку, неможливе без знання стану та основних тенденцій розвитку урядових структур цих країн.

З усіх держав, які належать до Центральної Європи, свідомо виокремлено дев'ять: Болгарію, Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Румунію, Словаччину, Угорщину та Чехію. По-перше, ці держави є членами Європейського Союзу й наслідують головні політичні тенденції та процеси, які властиві державам Західної Європи. По-друге, вони широко відтворюють розмаїття урядових практик. По-третє, вони оцінені як консолідовані та напівконсолідовані демократії. По-четверте, вони ще донедавна були членами Східного блоку й перебувають на етапі трансформації. По-п'яте, аналіз урядової стабільності потребує значної кількості інформації, вимагає звернень до досліджень, які стосуються не лише подій сьогодення, а й попередніх років розвитку. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю відповіді на теоретико-методологічні непорозуміння, пов'язані з вивченням урядової стабільності в Україні. Тому відбувається перенесення комплексного досвіду дослідження урядової стабільності іноземних дослідників на українську політичну науку, в якій виникла прогалина в об'єктивному аналізі цієї проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з тематикою роботи кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка "Політичний процес в умовах трансформації: світовий досвід і Україна", номер державної реєстрації №0108U008916.

Мета дослідження - розробити інструментарій порівняльного аналізу урядової стабільності, верифікувати й апробувати його стосовно країн Центральної Європи й України.

Для реалізації поставленої мети потрібно розв'язати такі завдання:

- запропонувати концептуальне визначення урядової стабільності, на підставі якого може відбуватись порівняльний аналіз означеної категорії щодо країн Центральної Європи й України;

- сформулювати сутність й особливості методології дослідження урядової стабільності;

- визначити індикатори та способи вимірювань урядової стабільності;

- означити інституційні характеристики урядів країн Центральної Європи й України, які стосуються урядової стабільності, а також співвідношення урядової стабільності та відповідальності;

- з'ясувати різновиди урядів у країнах Центральної Європи й Україні, на цій основі провести порівняльне дослідження стабільності різних типів урядів;

- простежити особливості розвитку виконавчо-законодавчих відносин, фаз напівпрезидентської системи правління та суть конфліктів у системі виконавчої влади в країнах Центральної Європи та Україні, на цій підставі виміряти урядову стабільність і порівняти отримані результати;

- розкрити вплив партійних систем на урядову стабільність, означити вплив партійної сили й ідеології, а також систем парламентського голосування на урядову стабільність;

- з'ясувати характеристики виборчих систем, які застосовані в країнах Центральної Європи, і визначити як вони співвідносяться з показниками урядової стабільності;

- запропонувати механізми оцінювання міністерської стабільності, на цій підставі провести порівняльні вимірювання міністерської стабільності в країнах Центральної Європи й Україні, зіставити показники урядової та міністерської стабільності в аналізованій вибірці країн.

Об'єктом дисертаційної роботи є політичні системи країн Центральної Європи й України в сукупності політичних інститутів, які мають стосунок до стабільності урядів, а предметом - урядова стабільність у країнах Центральної Європи й в Україні.

Робоча гіпотеза дослідження - внаслідок руйнування радянської схеми в системі політичних інститутів, а також переходу до нового постматеріального етапу суспільного розвитку та дії сучасних інтеграційних процесів відбувається поступове зменшення традиційних відмінностей, властивих політичним системам країн Центральної Європи й України. Результатом цього має стати зростання часових меж урядової стабільності на підставі вирівнювання статусів і функцій політичних інститутів центральноєвропейських країн й України, які традиційно відрізняються між собою формами правління, виборчими та партійними системами, типами урядів, компетентністю міністерського складу. Домінуюча тенденція - це процес зростання урядової стабільності в Україні на підставі уніфікації її урядових й інших політичних інститутів у напрямку центральноєвропейських країн. урядовий стабільність соціалістичний європа

Методологічною основою дисертації стали загальнонаукові методи - порівняльний, системний та історичний. Головний метод, який став іманентною складовою дослідження, - метод порівняльного аналізу, у межах якого застосовано: метод окремого випадку, бінарний аналіз, регіональні порівняння, порівняння контрастних і подібних країн, типологічні та класифікаційні схеми, статистичні та дескриптивні дослідження чіткої вибірки, крос-темпоральні порівняння. Крім того, в дослідженні урядової стабільності використано системно-структурний, інституційний, кібернетичний і функціональний методи. Теоретико-методологічною основою наукового дослідження обрано концепцію неоінституціоналізму. Значну увагу в роботі приділено соціологічним методам збору інформації та її аналізу. Для обробки емпіричного матеріалу використано статистичні групування, ранжування, спеціалізовані системи індексів, з'ясування якісних залежностей між досліджуваними змінними. Крім того, застосовано метод екстраполяції та міждисциплінарний підхід, що забезпечує комплексне розкриття предмета дослідження.

Наукова новизна зумовлена вибором об'єкта та предмета дослідження. В межах дослідження отримано такі наукові результати, які характеризуються новизною і є логічним вирішенням поставлених у роботі завдань:

Вперше:

· в українській політичній науці з позиції теоретичних положень і на основі методологічних принципів запропоновано концептуальне визначення урядової стабільності: в широкому значенні, як здатності урядового кабінету залишатись при виконанні службових обов'язків; у вузькому значенні, як стійкого стану функціонування уряду, що характеризується його здатністю до тривалого існування, збереження визначальних внутрішніх і зовнішніх параметрів;

· схарактеризовано сутність й особливості методологічного аналізу урядової стабільності, виокремлено теоретико-методологічні моделі дослідження урядової стабільності: структурний підхід, підходи законодавчого органу й міністерського складу кабінету, зовнішній підхід;

· розроблено цілісний інструментарій порівняльного політологічного аналізу урядової стабільності: системно виокремлено індикатори (урядова відповідальність; парламентський вплив на кабінет міністрів; типи урядових кабінетів; партійний склад урядових кабінетів; типи, розмір і складність партійних систем; фракціоналізація партійних систем; партійна сила; особливості коаліційних процесів; ідеологічна різноманітність кабінетів; виконавчо-законодавчі відносини; результати розпуску урядів; особливості виборчих систем; склад урядових кабінетів; міністерська стабільність; зовнішні щодо уряду чинники), способи вимірювань (урядова тривалість, урядова довговічність, індикатори загальної та упередженої нестійкості урядів, індекс урядової стабільності) та одиниці вимірювань урядової стабільності (дні, місяці, роки, відсотки);

· з'ясовано взаємозв'язок між типами урядів і їх стабільністю в країнах Центральної Європи й Україні. Уточнено, що коаліційна девіація може позитивно та негативно корелюватись зі змінами часових меж урядової тривалості й індексами урядової стабільності мінімально-переможних коаліцій (девіація з додатнім індексом мінімально-переможних коаліцій приводить до зростання урядової стабільності, а з від'ємним індексом - до її спаду);

· з'ясовано взаємозв'язок урядової стабільності та особливостей розвитку виконавчо-законодавчих відносин, фаз напівпрезидентської системи правління та суті конфліктів у системі виконавчої влади в країнах Центральної Європи й Україні: відмінності в силі позицій президентів за парламентської та напівпрезидентської форм правління впливають на дистанцію між найбільш і найменш стабільними з погляду урядових кабінетів країнами (показники урядової стабільності зростають у тих країнах, де спадає сила повноважень президентів, але загалом напівпрезидентські та парламентські системи проводять приблизно однаково стабільні уряди); урядова стабільність і конфлікти в системі виконавчої влади корелюються негативно (уряди в періоди конфліктів за рівнем, оціненим як низький, тривають довше, ніж уряди в періоди конфліктів за рівнем, оціненим як високий);

· розкрито вплив партійних систем, партійної сили й ідеології, а також систем парламентського голосування на урядову стабільність: урядова тривалість й індекси урядової стабільності зростають внаслідок збільшення показників квотності підтримки найбільших партій за результатами парламентських виборів; зростання сили найбільшої партії, а відповідно і її політичної ваги, приводить до приросту показників урядової тривалості; урядова стабільність у перехідних демократичних країнах зростає від кожного попереднього терміну парламентської каденції до наступного;

· запропоновано шкалу оцінювання міністерської стабільності, проведено порівняльні вимірювання міністерської та прем'єр-міністерської стабільності в країнах Центральної Європи й Україні та з'ясовано, що урядова тривалість більша в тих країнах, де відповідно вища середня кількість міністрів і членів кабінетів; показники міністерської стабільності не завжди еквівалентні показникам урядової стабільності (середня міністерська і прем'єрська тривалість є вищою, ніж тривалість урядових кабінетів);

Уточнено:

· положення, що: в Центральній Європі коаліційні уряди тривають довше, ніж однопартійні, але однопартійні уряди меншості тривають довше, ніж інші моделі партійних урядів; мінімально-переможні та надлишково-переможні конструкції коаліційних кабінетів більшості проводять майже однаково стабільні уряди; методики формування непартійних урядів в Україні та країнах Центральної Європи відрізняються: в першому випадку - формування непартійних урядів президентом, а в другому - технократичний характер непартійних кабінетів;

· положення, що з-поміж напівпрезидентських країн прем'єр-міністерські системи домінуючого лідерства забезпечують вищу стабільність урядів, ніж парламентсько-президентські системи збалансованого лідерства;

· обґрунтування, що: урядова стабільність зростає від однопартійних до дво- і трипартійних, а найвища у чотирипартійних урядах; урядова стабільність зростає в напрямі від коаліційних урядів з домінуючою партією до коаліційних урядів з рівноважною конструкцією; найстабільніші урядові кабінети, у формуванні яких беруть участь як домінуючі в ідеологічному плані ліберальні та консервативні партії; найтривалішими є кабінети тих країн, де частка правих або лівих партій, які беруть участь у формуванні урядів, понад 50 відсотків;

· взаємозв'язок типів виборчих систем і показників урядової стабільності в країнах Центральної Європи й Україні: найстабільніші уряди сформовані за наслідками виборів у межах пропорційних систем змішаного членства, не такі стабільні - в межах системи партійних списків, ще менш стабільні - у межах системи додаткового (паралельного) членства, а найменш стабільні - в межах системи єдиного перехідного голосу;

Отримало подальший розвиток:

· положення, що фази напівпрезиденталізму, якими характеризується Україна, реалізовані відмінними показниками урядової стабільності: вона зростає від президент-домінуючої системи через парламент-домінуючу та збалансовану системи до президент-подібного напівпрезиденталізму;

· обґрунтування, що урядова стабільність зростає у випадках спаду показників індексів ефективного числа партій, фракціоналізації партійних систем, електоральної нестійкості та зростання індексу урядової сили.

Теоретичне та практичне значення результатів дослідження полягає у можливості їх використати в теоретико-методологічному плані в порівняльних дослідженнях та при конституюванні порівняльного аналізу урядової стабільності, як одного з напрямів порівняльної політичної науки, а також вивчаючи політичні проблеми у діяльності урядових кабінетів країн Центральної Європи й України, і в порівняльному дискурсі щодо аналізу реального стану справ і перспектив розвитку урядових та інших політичних інститутів і політичних систем загалом.

Отримані результати можна застосувати в подальших дослідженнях урядових та інших політичних інститутів і політичних систем країн Центральної Європи й України, а також інших країн світу. Матеріали та висновки дисертації допоможуть при розробленні курсів з порівняльної політології, порівняльного політичного аналізу, країнознавства, європеїстики, партології, конституційного права та державознавства. Низку положень і висновків дисертації можуть використати політики, науковці, щоб краще зрозуміти сутність політичних процесів, дотичних до означення урядової діяльності й стабільності в Україні.

Апробація результатів. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були оприлюднені й обговорені на: всеукраїнській науково-практичній конференції "Україна після президентських виборів: становлення демократії та розвиток громадянського суспільства" (Львів, 2005); міжрегіональній науково-практичній конференції "Регіональний вимір політичного процесу в Україні у 2007 році" (Львів, 2007); звітній науковій конференції Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2007); звітній науковій конференції Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2008); міжнародній науково-практичній конференції "Країни Центрально-Східної Європи в модерну і постмодерну добу: теоретичні концепції й політичні реалії" (Ужгород, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображено в 9 публікаціях, з яких 5 є фаховими, відповідно до вимог ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, шістнадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг роботи становить 301 сторінку, із них 200 сторінок основної частини, 13 формул, 75 таблиць, список використаних джерел з 558 позицій, 18 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет, подано методологічну основу дослідження, вказано наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, висвітлено апробацію результатів, структуру й обсяг дослідження.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження урядової стабільності" здійснено аналіз основних публікацій на дану тему, систематизовано напрацювання, що стосуються урядової стабільності, розглянуто методологічні моделі та принципи дослідження урядової стабільності, комплексно проаналізовано індикатори, способи й одиниці вимірювання урядової стабільності.

У підрозділі 1.1. "Ступінь вивчення проблеми урядової стабільності" наголошено, що ця тема не має достатньої науково-методичної інфраструктури в українській науці й опирається переважно на ідеї доктора політичних наук, професора А. Романюка. Зазначену проблему вивчали зарубіжні західні політологи, серед яких: Ж. Зіллер, Дж. Сарторі, К. Бейме, Ж. Блондель, Г. Кінг, Я. Бадж, Ж. Чейбуб, Л. ДеВінтер, Л. Додд, А. Фрогніер, Ж. Лейн, М. Галлахер, М. Лейвер, А. Лейпхарт, П. Мейр, Е. Браун, П. Роозендаал, Ж. Туле, К. Стром, П. Варвік, Б. Грофман, Дж. Волдендорп, Д. Сандерс, В. Херман, Х. Клінгеманн, Ж. Дракман, М. Тейлор, Дж. Хубер, Н. Шофілд, Г. Люеберт, Ф. Мюеллер-Роммель, Г. Прідхем, А. Сваан тощо.

У підрозділі 1.2. "Концептуальне визначення поняття "політична стабільність" розглянуто філософські та політологічні поняття й категорії, які детермінують урядову стабільність. Наголос зроблено на різних інтерпретаціях поняття "політична стабільність", а також на виокремленні її аспектів: системного (закономірності цілісного розвитку політичної системи та процесів), функціонального (програми та результати діяльності суб'єктів політичного процесу), когнітивного (наявність у суб'єкта необхідної своєчасної інформації про явища і процеси).

Внаслідок цього політичну стабільність розглянуто багатозначно: як неіснування в суспільстві загрози нелегітимного насилля і наявність у держави можливостей, що дозволяють впоратись з нею; як неможливість спалаху громадянських війн і форм військових конфліктів; як здатність демократичних структур швидко реагувати на зміну суспільних настроїв; як функцію демократії, що передбачає участь громадян в управлінні державою; як функціонування одного уряду протягом тривалого часу; як конституційний порядок; як наслідок існування легітимних інститутів влади; як керованість структурними змінами; як баланс політичних сил.

У підрозділі 1.3. "Концептуальне визначення поняття "урядова стабільність" проаналізовано та систематизовано теоретичні погляди до визначення поняття "урядова стабільність", яку розглядають на основі дотичності до уточнювальних і пояснювальних категорій філософії та політології - рівноваги, стаціонарності, мінливості, стійкості - та вибудовують зі сукупності рівноважних системоутворювальних і системозмінювальних чинників. Урядову рівновагу визначають як незмінність параметрів уряду в часі; урядову стаціонарність - як незмінність істотних системних характеристик уряду; урядову стійкість - як постійність складу, структури і функцій уряду на кожному етапі його розвитку; урядову мінливість - як процес функціонування уряду та інституційних і контекстуальних змін у ньому на кожному етапі його розвитку.

Внаслідок цього запропоновано два напрями інтерпретації та дослідження стабільності урядів: контекстуальний та інституційний. У контекстуалізмі в центрі аналізу механізмів змін є проблема досягнення чи порушення рівноваги між кабінетом і його зовнішнім контекстом. Інституціоналізм пов'язує вивчення урядової стабільності з формальними нормами та регламентами, а також із неформальними процедурами та правилами політичної гри.

Загалом очевидно, що урядова стабільність відображає єдність стійкості й мінливості та визначається, в широкому значенні, як здатність уряду залишатись при виконанні службових обов'язків; у вузькому значенні, як стійкий стан функціонування уряду, що характеризується його здатністю до тривалого існування, збереження визначальних внутрішніх і зовнішніх параметрів.

У підрозділі 1.4. "Індикатори та способи вимірювання урядової стабільності" проаналізовано інструментарій дослідження урядової стабільності. Індикаторами урядової стабільності є спосіб формування урядів, партійний склад урядів, типи урядових кабінетів, партійна сила в законодавчих органах, ефекти розміру та складності партійних систем, партійна фракціоналізація, виконавчо-законодавчі відносини, конституційні особливості політичного процесу, партійна поляризація, ідеологічна різноманітність урядів, очікувані|сподіваними| наслідки|результатами| розпуску урядів, умови формування попередніх урядів, міністерський склад урядів, зовнішній контекст.

Специфіка врахування індикаторів урядової стабільності впливає на існування різних підходів дослідження останньої: структури кабінету (вивчення розміру та кількості партій в уряді, ідеологічного складу урядів, типів коаліцій, присутності (відсутності) домінуючих партій), законодавчого органу (вивчення особливостей партійної сили в парламенті - фракціоналізації й ефективного числа партій), зовнішнього (оцінка непередбачуваних подій), міністерського складу кабінету (визначення тривалості міністрів і прем'єр-міністрів як індикатора урядової стабільності).

Серед категорій, які описують способи вимірів урядової стабільності, використано такі: тривалість уряду (урядова тривалість) - час між початком і кінцем існування конкретного уряду; урядова довговічність - потенційна тривалість досліджуваного уряду на підставі впливу моделі його формування; індикатор загальної нестійкості урядів - щорічне середнє число завершень урядів, що спостерігаються між виборами; індикатор упередженої нестійкості урядів - щорічне середнє число змін в складі уряду; індекс урядової стабільності - відсотковий показник, що відображає яку частину від максимально можливого часу працював уряд. Доцільні та найбільш очевидні одиниці вимірів урядової стабільності - дні, місяці, роки (у випадку урядової тривалості) та відсотки (у випадку індексу урядової стабільності).

При цьому уряд, початок чи "народження уряду" - це будь-який кабінет, сформований після виборів або відставки кабінету. Уряд завжди закінчується, коли проводять нові парламентські вибори чи коли припиняють повноваження на підставі рішення глави держави й за інших умов чи обставин. Загалом уряди можуть закінчуватись через такі події: каденційні й інші встановлені|установлених| законодавством обмеження, що спричиняють проведення парламентських виборів; смерть або хвороба прем'єр-міністра; парламентське голосування недовіри; розпад коаліції, спричинений внутрішніми розбіжностями щодо політичного курсу; конфлікт між кабінетом міністрів і главою держави; добровільна відставка кабінету.

У другому розділі "Урядова стабільність у країнах Центральної Європи (1990-2008)" здійснено різноплановий порівняльний аналіз урядової стабільності в дев'яти країнах Центральної Європи на підставі врахування інституційних характеристик урядів, їх типів, особливостей виконавчо-законодавчих стосунків, партійних детермінант урядової стабільності, впливу систем парламентського голосування, партійної сили, ідеології, а також характеристик виборчих систем на урядову стабільність, оцінювання міністерської стабільності.

У підрозділі 2.1. "Інституційні характеристики урядів країн Центральної Європи" досліджено комплекс проблем, пов'язаний із діяльністю інституту уряду та встановленням меж аналізу урядової стабільності в Центральній Європі.

Політико-правовий статус уряду визначений у конституції, а часто й у спеціальному законі. Позиція та роль уряду, його формування (парламентське та позапарламентське) й повноваження залежать від форми державного правління, історичних і національних традицій: у Центральній Європи діє парламентський спосіб формування урядів.

У поясненні кінцевих термінів дослідження урядової стабільності використано дату 31 грудня 2008 року, а для опису початкових меж введене поняття "засновницьких урядових кабінетів", що описує початок процесу формування кабінетів міністрів у посткомуністичних системах на основі характеристик: перші демократичні кабінети у конкретних країнах; уряди, сформовані на основі перших вільних парламентських виборів у країнах після здобуття ними незалежності.

У підрозділі 2.2. "Урядова відповідальність і стабільність у Центральній Європі" проаналізовано схеми урядової відповідальності, що стосуються стабільності урядів: колективна (вотум недовіри, відмова в довірі, відставка уряду, розпуск парламенту та дострокові вибори) й індивідуальна (інтерпеляція, імпічмент, кримінальна відповідальність).

Урядова відповідальність вибудовується з індексу парламентської влади щодо урядових кабінетів, який розташовується у континуумі: 1. Повноваження парламенту в процесі формування уряду; 2. Право висловлювати недовіру уряду; 3. Заміщення та перестановки в складі урядових кабінетів; 4. Розпуск парламенту.

Взаємозв'язок урядової стабільності та відповідальності описано також на підставі співвідношення повноважень палат законодавчих органів у країнах, де така практика використовується. Для цього запропоновано поняття "субординованість" верхньої палати парламенту, яка оцінюється згідно трьох критеріїв: як нижня палата поводиться з відхиленням законів у верхній палаті; чи уряд у парламентських і напівпрезидентських системах відповідальний винятково перед нижньою палатою; якими є повноваження верхньої палати, порівняно з повноваженнями нижньої палати.

У підрозділі 2.3. "Типи урядів та урядова стабільність у країнах Центральної Європи" використано такі класифікації урядових кабінетів, щодо яких виміряно урядову стабільність: 1. Стабільність залежно від партійно-політичного відношення складу урядів (партійні та непартійні кабінети); 2. Стабільність партійних урядів у системах з парламентською та змішаною формами державного правління (однопартійні та коаліційні, більшості та меншості); 3. Стабільність коаліційних урядів більшості (мінімально-переможні, надлишково-переможні та великі коаліції).

Крім того, запропоновано пояснення стабільності коаліційних урядів більшості на основі індексу мінімально-переможних коаліцій (умовної відсоткової відстані, на яку будь-який коаліційний урядовий кабінет зміщується від гіпотетичного мінімально-переможного статусу й розміру).

У підрозділі 2.4. "Виконавчо-законодавчі відносини й урядова стабільність у країнах Центральної Європи" проаналізовано вплив на урядову стабільність поділу форм державного правління на президентські, напівпрезидентські та парламентські. Здійснено різнометодологічний аналіз напівпрезиденталізму, на підставі чого запропоновано його концептуальне визначення, як республіканської форми державного правління, що передбачає посаду всенародно вибраного президента, а також прем`єр-міністра, відповідального перед законодавчою владою, і вимагає компіляції необхідності введення парламентської практики та її зіставлення з главою держави.

Розглянуто теоретико-методологічні й емпіричні засади та схеми виокремлення різних типів напівпрезидентських систем у Центральній Європі (на підставі факторного аналізу повноважень президентів, індексів виконавчо-законодавчих відносин та президентської влади). На цій підставі здійснено оцінювання стабільності урядів у різних типах напівпрезиденталізму: президент-парламентаризмі та прем'єр-президенталізмі за методикою Дж. Кері та М. Шугарта; системах консолідованої більшості, розділеної більшості та розділеної меншості за методикою С. Скач; системах домінуючого лідерства, зміщеного від домінування лідерства та збалансованого лідерства за методикою Р. Елгі.

На підставі врахування конституційних повноважень парламенту в тандемі з повноваженнями президента та партійною композицією парламенту виокремлено фази напівпрезиденталізму, щодо яких здійснено порівняльний аналіз стабільності урядів: президентсько-домінуючу, прем'єрсько-домінуючу, парламентсько-домінуючу, когабітаційну, збалансовану.

У підрозділі 2.5. "Партійні детермінанти урядової стабільності у Центральній Європі" описано й апробовано механізми впливу партійних детермінант на стабільність урядів: ефекти розміру та складності партійних систем (з включенням усіх партій, які підтримують уряд, незалежно від того, чи представлені вони в кабінеті); кількість партій, які формують уряд; розмір партій, які формують уряд; індекси партійної фракціоналізації та електоральної мінливості; ідеологічні відмінності партій; партійні передумови формування коаліційних урядів.

Іншими методиками з'ясування зв'язку між урядовою стабільністю та її партійними детермінантами є кількість партій у кабінеті, квотність підтримки найбільших партій, індекси ефективного й абсолютного числа партій, фракціоналізації партійних систем, електоральної нестійкості, урядової сили.

Елемент аналізу урядової стабільності - вплив на неї систем парламентського голосування і партійної сили. Це відображено у підрозділі 2.6. "Урядова стабільність у країнах Центральної Європи крізь призму систем парламентського голосування, партійної сили та ідеології".

Серед особливостей партійної сили, попри апелювання до понять центристської, основної та сильної партій, найбільшу увагу зосереджено на концепціях партійного (виборчого, парламентського та урядового) домінування. Виокремлено дві партійні конструкції урядів країн Центральної Європи - конструкція з домінуючою урядовою партією та рівноважна конструкція урядових партій, - щодо яких аналізовано урядову стабільність.

Серед вимірів партійної сили використано індекс Баншофа, показник впливу партії в конкретному парламенті, оцінка її можливості впливати на результат голосування, й індекс Шеплі-Шубіка, показник впливу партій через співвідношення коаліцій, у яких партія є ключовою для отримання переможного статусу.

У дослідженні урядової стабільності крізь призму партійної ідеології використано такі методики з'ясування ідеологічного характеру урядів: міра ідеологічної різноманітності партій; індекс ідеологічності партій (відсоток парламентської підтримки, якою наділяють партії, що отримують міністерські портфелі); ідеологічна композиція кабінетів (праві, ліві та центристські); норма ідеологічного розриву між двома послідовними кабінетами; вплив нових урядових партій; кількість щорічних змін в уряді.

У підрозділі 2.7. "Виборчі системи й урядова стабільність у Центральній Європі" розглянуто стабільність урядів на підставі дослідження впливу ефектів різних типів виборчих систем внаслідок їх поділу на мажоритарні, пропорційні та змішані, а також на підставі виокремлення різних способів визначення пропорції місць у системах країн Центральної Європи.

Крім того, запропоновано враховувати показники пропорційності та диспропорційності виборчих систем: за основу взято індекс диспропорційності Галлахера (різниця відсотку голосів, які партія отримала на виборах, і відсотку місць, які ця партія займає у парламенті). Також виміряно урядову стабільність на підставі врахування результатів послідовних парламентських виборів.

Одним із завдань, розв'язаних у підрозділі 2.8. "Міністерська стабільність у країнах Центральної Європи", було визначити показники міністерської та прем'єр-міністерської тривалості в країнах Центральної Європи на підставі положень і розрахунків з приводу причин і наслідків міністерських перестановок, особливостей міжміністерської невпевненості та довіри, концепції урядово-міністерської рівноваги, пошуку службових талантів, кількісного складу кабінетів. Проаналізовано міністерську стабільність крізь призму оцінки відносної вагомості міністрів.

Додатковим механізмом аналізу міністерської стабільності є міністерське чергування - це відсоток місць в уряді, підтриманих партіями, що залишають уряд, а також відсоток місць, проведених партіями, що входять в уряд.

На підставі системного оцінювання урядової та міністерської стабільності в 9 країнах Центральної Європи запропоновано використовувати "повний порядковий індекс урядової стабільності", що передбачає впорядкування середніх даних тривалості кабінетів, міністрів і прем'єр-міністрів у кожній аналізованій країні.

У третьому розділі "Урядова стабільність в Україні (1991-2008)" здійснено порівняльний аналіз урядової стабільності в Україні на підставі визначення детермінант партійно-ідеологічного характеру, виконавчо-законодавчих стосунків, а також конфліктів у системі виконавчої влади, зіставлено отримані дані з показниками урядової стабільності, що властиві для країн Центральної Європи.

У підрозділі 3.1. "Партійні детермінанти урядової стабільності в Україні" досліджено вплив інституційних характеристик українських урядів, партійних і непартійних формул їх формування на стабільність урядів.

Специфіка непартійних (1991-2005) урядів України - нетрадиційний для парламентських демократій принцип поділу повноважень і відповідальності: українські уряди, крім партійної складової, не мали політичного характеру; не зрозуміло як реалізовувалась відповідальність уряду перед парламентом; повноваження парламенту в процесі формування уряду не передбачали голосування про введення на посаду для міністрів, а реалізовувались за прикладом президентських систем - кабінет мав завоювати довіру президента, якого вважали провідним і домінуючим актором урядових формувань і відставок.

Партійні уряди (2006-2008) в Україні зреалізували себе лише одним форматом - коаліційними урядами більшості, а точніше мінімально-переможними коаліціями. При цьому останні тривають довше, ніж непартійні уряди.

У підрозділі 3.2. "Напівпрезиденталізм та урядова стабільність в Україні" досліджено процес формування та реформування системи влади в Україні від часу набуття незалежності та його вплив на стабільність урядів, що переважно були в ролі об'єкта, за вплив на який тривали змагання між парламентом і президентом. Це стало рушійною силою конституційного процесу, а етапні події останнього (прийняття Конституційного Договору 1995 р., Конституції 1996 р. та змін до Конституції 2004 р.) були позначені зміною інститутів, що пріоритетно впливають на уряд.

Внаслідок цього розгляд урядової стабільності залежить від різних фаз напівпрезидентської форми державного правління - парламентсько-домінуючої (1991-1995), президентсько-домінуючої (1995-1996), президентсько-подібної (1996-2006) та моделі розділеної більшості (2006-2008) - щодо яких здійснено послідовні вимірювання та інтерпретації.

Елемент дослідження стабільності урядів - концепція внутрішньо-виконавчих конфліктів|, що дотичні до ризиків завчасних закінчень|завершення| урядів. Це показано в підрозділі 3.3. "Конфлікти в системі виконавчої влади й урядова стабільність".

Напівпрезиденталізм в Україні реалізований через суперечки спорів між президентами та прем'єр-міністрами (між президентом Л. Кучмою та прем'єр-міністрами в 1994-2004 рр., між президентом В. Ющенком і прем'єр-міністрами в 2005-2008 рр.). Тому запропоновано теоретико-методологічний та емпіричний аналіз суті внутрішньо-виконавчих конфліктів, проаналізовано природу таких конфліктів у прем'єр-президентській і парламентсько-президентській фазах українського напівпрезиденталізму, а всі результати порівнянь підставлено під відповідні показники урядової стабільності.

Порівняльно-політологічна природа проведення вимірів урядової стабільності в країнах Центральної Європи й Україні змусила автора запропонувати її зведені показники. Це завдання виконано у підрозділі 3.4. "Зведені показники урядової стабільності" на підставі поетапних порівнянь вимірів урядової стабільності в Україні та країнах Центральної Європи через застосування індексів і вимірювань урядової стабільності, що запропоновані в дисертації.

За результатами порівнянь отримано цілісне уявлення про кореляцію урядової стабільності в країнах Центральної Європи й Україні, на підставі якого запропоновано систематичні висновки та рекомендації.

ВИСНОВКИ

За результатами порівняльного аналізу урядової стабільності в дев'яти країнах Центральної Європи й Україні отримано такі висновки:

1. Урядова стабільність - це абстрактне поняття, яке визначають за допомогою таких уточнень: здатність кабінету міністрів у ситуації випадання зі стану рівноваги політичної системи повернутись у цей стан, а точніше залишатись при виконанні службових обов'язків; здатність кабінету міністрів реагувати на зміни в політичному середовищі й зберігати приблизно ту саму конфігурацію та поведінку протягом деякого часу.

2. Індикатори урядової стабільності: урядова відповідальність, парламентський вплив на кабінет міністрів; типи урядових кабінетів, партійний склад урядів; типи, розмір і складність партійних систем; фракціоналізація партійних систем; партійна сила; особливості коаліційних процесів; ідеологічна різноманітність кабінетів; виконавчо-законодавчі відносини; очікувані результати розпуску урядів; особливості виборчих систем; склад урядових кабінетів; міністерська стабільність; зовнішні щодо уряду чинники. Основні способи вимірювання урядової стабільності: урядова тривалість, урядова довговічність, індикатори загальної та упередженої нестійкості урядів, індекс урядової стабільності. Основні одиниці вимірювання урядової стабільності: дні, місяці, роки, відсотки.

3. На підставі визначення інструментарію дослідження урядової стабільності виокремлено чотири перспективних моделі її тлумачення, означення та порівняльного аналізу: структурний підхід, підхід законодавчого органу, зовнішній підхід, підхід міністерського складу кабінету.

4. Інституційні характеристики урядових кабінетів і використання категорії урядової та міністерської відповідальності у формі індексу парламентської влади до уряду, вотуму недовіри та відмови в довірі, інтерпеляції, процедур відставок міністрів суттєво впливають на показники урядової стабільності.

5. Найтривалішими є уряди Словаччини, Румунії та Угорщини - кабінети міністрів у цих країнах існують понад 2 роки, а у Словаччині - 2,5 роки. Найменш стабільними є уряди Латвії, Естонії та Польщі, у яких тривалість кабінетів міністрів становить приблизно 1,5 року. В середньому уряди в країнах Центральної Європи й Україні тривають відповідно 1,87 та 1,15 року. Середній показник індексу урядової стабільності для країн Центральної Європи - 0,49.

Абсолютну більшість серед урядів країн Центральної Європи становлять партійні кабінети, а серед урядів України - непартійні уряди, але методики їх формування в Україні та країнах Центральної Європи суттєво відрізняються: в Україні - непартійні уряди формує президент, в Центральній Європі - технократичний характер непартійних кабінетів. Партійні уряди стабільніші, ніж непартійні.

Абсолютну більшість серед партійних кабінетів у Центральній Європі й Україні становлять коаліційні уряди. Найтривалішими партійними урядами у Центральній Європі є однопартійні уряди меншості, але однопартійні уряди менш тривалі, ніж коаліційні. Уряди меншості нехарактерні для таких країн: однопартійні - для Латвії, Литви й України, коаліційні - для Болгарії, Угорщини, Словаччини, України. Уряди меншості тривають довше, ніж уряди більшості. Абсолютну більшість серед коаліційних урядів більшості в Центральній Європі й Україні становлять мінімально-переможні коаліції, що нехарактерні для Румунії. Мінімально-переможні коаліції є найтривалішими порівняно з іншими моделями коаліційності.

6. Відмінності в силі позицій президентів центральноєвропейських країн за парламентської та напівпрезидентської форм правління впливають на дистанцію між найбільш і найменш стабільними урядовими кабінетами: відбувається приріст показників урядової стабільності у країнах зі спадом сили повноважень президентів, проте загалом напівпрезидентські та парламентські системи проводять приблизно однаково стабільні уряди та характеризуються приблизно однаковим відсотком дострокових відставок урядів. Фази українського напівпрезиденталізму проводять відмінні показники урядової стабільності: остання зростає у порядку від президентсько-домінуючої через збалансовану та парламентсько-домінуючу до президентсько-подібної фази. Показники урядової стабільності зростають від президентсько-подібного президент-парламентаризму через прем'єр-президенталізм з малими прерогативами президента на розпуск парламенту до парламентсько-подібного прем'єр-президенталізму. Урядова стабільність і конфлікти в системі виконавчої влади корелюються негативно: уряди в періоди внутрішньо-виконавчих конфліктів за рівнем, оціненим як низький, тривають довше, ніж уряди в періоди високих за рівнем внутрішньо-виконавчих конфліктів.

7. У країнах Центральної Європи стабільність урядів зростає в напрямі партійного складу кабінетів від однопартійних до дво- і трипартійних, а найвища - у чотирипартійних урядах. Зростання сили найбільшої урядової партії, а відповідно і її політичної ваги, приводить до приросту показників урядової тривалості. Урядова стабільність зростає у випадках спаду показників індексів ефективного числа партій, фракціоналізації партійних систем, електоральної нестійкості, зростання індексу урядової сили.

Урядова стабільність зростає в напрямі від коаліційних урядів з домінуючою партією до коаліційних урядів з рівноважною конструкцією. Найстабільнішими в країнах Центральної Європи є урядові кабінети, у формуванні яких беруть участь як домінуючі в ідеологічному плані ліберальні та консервативні партії. Найтривалішими є уряди в тих країнах, де середня частка правих або лівих партій, які беруть участь в урядовому формуванні, понад 50 відсотків. Для Центральної Європи не характерні серединні партії: проте формування серединних партій не впливає на показники урядової тривалості.

8. Урядова стабільність корелюється в межах зміни виборчих систем. Урядова стабільність в Центральній Європі спадає у порядку від пропорційних систем змішаного членства, до систем партійних списків, до систем додаткового (паралельного) членства, а найменша - у системах єдиного перехідного голосу. Урядова стабільність зростає від кожного попереднього терміну парламентської каденції до наступного.

9. Показники міністерської стабільності не завжди еквівалентні показникам урядової стабільності. Середня міністерська і прем'єрська тривалість є вищою, ніж тривалість урядових кабінетів. Урядова тривалість більша в тих країнах, де відповідно вища середня кількість міністрів і членів кабінету. Понад половина прем'єр-міністрів у Центральній Європі й Україні не залишаються при виконанні службових обов'язків достатньо довго, щоби відповідати своїм аналогам у країнах Західної Європи.

Проведений аналіз дає змогу стверджувати, що внаслідок руйнування радянської схеми в системі політичних інститутів і дії сучасних інтеграційних процесів, відбувається зменшення відмінностей, властивих політичним системам країн Центральної Європи й України. Результат - це поступове збільшення показників урядової стабільності на підставі вирівнювання статусів і функцій політичних інститутів центральноєвропейських країн й України, які відрізняються між собою формами правління, виборчими та партійними системами, типами урядів, компетентністю міністерського складу. Домінуючою тенденцією є процес зростання урядової стабільності в Україні на підставі уніфікації її урядових й інших політичних інститутів у напрямі центральноєвропейських країн.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові статті, опубліковані у фахових виданнях

1. Литвин В. Концептуальне визначення поняття "урядова стабільність" / Віталій Литвин // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Політологія, Соціологія, Філософія. - 2008. - № 10. - С. 37-42.

2. Литвин В. Подвійна виконавча влада: теорія та практика європейського півпрезиденталізму / Віталій Литвин // Освіта регіону : політологія, психологія, комунікації. - 2009. - №3. - С. 25-33.

3. Литвин В. Типи урядових кабінетів / Віталій Литвин // Політологічний вісник : Збірник наукових праць. - 2008. - № 37. - С. 123-138.

4. Литвин В. Урядова стабільність крізь призму партійних детермінант країн Центральної Європи / Віталій Литвин // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Політологія, Соціологія, Філософія. - 2009. - № 13. - С. 110-118.

5. Литвин В. Урядова стабільність: теоретико-методологічні засади дослідження / Віталій Литвин // Українська національна ідея : реалії та перспективи розвитку. - 2009. - № 21. - С. 117-122.

Статті, опубліковані в інших наукових виданнях

1. Литвин В. Класифікація європейського півпрезиденталізму / Віталій Литвин // Демократичне врядування : Електронне наукове фахове видання. - 2009. - № 3. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeVr/2009_3/fail/+Lytvyn.pdf

Тези доповідей на наукових конференціях

1. Литвин В. Етнічні чинники політичного процесу після президентських виборів 2004 року / Віталій Литвин // Україна після президентських виборів: становлення демократії та розвиток громадянського суспільства : Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції / Романюк А. С., Скочиляс Л. С. - Львів : ЦПД ЛНУ ім. І. Франка, 2005. - С. 41-48.

2. Литвин В. Урядова стабільність: дослідження крізь призму виборчих циклів / Віталій Литвин // Регіональний вимір політичного процесу в Україні у 2007 році : Матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції (Львів, 10 листопада 2007 року) / Романюк А. С., Скочиляс Л. С., Шиманова О. В. - Львів : Генеза-ЦПД, 2007. - С. 94-99.

3. Литвин В. Способи замірів урядової стабільності / Віталій Литвин // Тези звітної наукової конференції філософського факультету / Відп. за випуск проф. В. Мельник. - Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. - С. 239-242.

АНОТАЦІЯ

Литвин В. С. Порівняльний аналіз стабільності урядів країн Центральної Європи та України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2010.

Дисертація є комплексним порівняльним дослідженням стабільності урядів країн Центральної Європи й України. У досліджені запропоновано визначення, індикатори та способи вимірювання урядової стабільності; проаналізовано інституційні характеристики урядів конкретних країн; визначено співвідношення урядової стабільності та відповідальності; проведено порівняльне дослідження стабільності різних типів урядів; виміряно залежність урядової стабільності від систем державного правління; окреслено вплив партійних систем, сили, ідеології та систем парламентського голосування на урядову стабільність; визначено співвідношення типів виборчих систем з урядовою стабільністю; здійснені виміри міністерської стабільності конкретних країн.

Ключові слова: урядова стабільність, урядова тривалість, індекс урядової стабільності, напівпрезиденталізм, індикатори урядової стабільності, міністерська стабільність, урядове виживання.

АННОТАЦИЯ

Литвин В. С. Сравнительный анализ стабильности правительств стран Центральной Европы и Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2010.

Диссертация является комплексным сравнительным исследованием стабильности правительств стран Центральной Европы и Украины. В диссертации предложено определение, индикаторы и способы измерений правительственной стабильности; исследованы институциональные характеристики правительств анализируемых стран; определено соотношение правительственной стабильности и ответственности; проведено исследование стабильности разных типов правительств; осуществлено измерение зависимости правительственной стабильности от систем государственного правления; очерчено влияние партийных систем, идеологии и систем парламентского голосования на правительственную стабильность; определено соотношение типов избирательных систем с правительственной стабильностью; осуществлены измерения министерской стабильности конкретных стран.

Ключевые слова: правительственная стабильность, правительственная длительность, индекс правительственной стабильности, полупрезидентализм, индикаторы правительственной стабильности, министерская стабильность, правительственное выживание.

ABSTRACT

Lytvyn V. S. Comparative analysis of cabinet stability in Central-European countries and Ukraine. - Manuscript.

Thesis for the degree of candidate in the political science (speciality 23.00.02 - political institutions and processes). - Ivan Franko National University of Lviv, 2010.

The end of 20-th and the beginning of 21-th centuries signified a number of high-quality changes in political life of many Central-European countries. Main factors of these changes were: crash of Soviet Union and socialistic model of community development, which during a considerable period after World War II perceptibly influenced on social and political processes in Central Europe and Ukraine; high-quality changes in political, social and economic constructions of Central-European countries, which mean the process of transition to post-material society; noticeable acceleration of integration processes, when countries of Central Europe, as a separate region, extended and deepened the level of own meaningfulness and originality. Integration processes in Central Europe and Ukraine resulted substantial changes in wide spectrum of domestic policy processes, which describe the way of forming, activity and stability of cabinets.

...