Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 352.07:323.172(4-191.2/4-11)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

ФУНКЦІОНУВАННЯ МІСЦЕВОЇ ДЕМОКРАТІЇ У ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ СУСПІЛЬСТВАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ І СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

ЛЕНДЬЕЛ Мирослава Олександрівна

Львів - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології факультету соціальних наук і соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська академія» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор

Кірсенко Михайло Володимирович,

Національний університет «Києво-Могилянська академія»,

професор кафедри історії

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Бурдяк Віра Іванівна,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

професор кафедри політології та державного управління, заступник завідувача кафедри

доктор політичних наук, доцент

Зеленько Галина Іванівна,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України,

провідний науковий співробітник відділу теоретичних і прикладних проблем політології

доктор політичних наук, професор

Романюк Анатолій Семенович

Львівський національний університет імені Івана Франка,

професор кафедри політології

Захист відбудеться «27» жовтня о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: вул. Університетська, 1 (ауд. 301), м. Львів, 79000.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: вул. Драгоманова, 5, м. Львів, 79005.

Автореферат розіслано 23 вересня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Сорба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

європа постсоціалістичний децентралізація елітотворення

Актуальність теми. Тривале знаходження України на стадії інституціоналізації демократії, неусталеність демократичних практик взаємодії між елітами та громадянами вимагає пошуку причин такої темпоральної паузи та невизначеності, не обмежуючись аналізом загальнонаціонального виміру політики. Зокрема, на місцевому рівні, де громадяни безпосередньо контактують із представниками влади і можуть оцінити рівень їх чутливості до проблем локальної спільноти, результативність та ефективність управлінської діяльності формується сприйняття демократії як найкращих правил гри у соціально-політичному житті чи заперечення такого підходу. Присутність у територіальних громадах України елементів місцевої демократії поки-що не стала об'єктом наукової уваги, на відміну від вже узгодженої у фаховому середовищі позиції про потребу реформування системи місцевого самоврядування. Погоджуючись, в цілому, з таким підходом, зауважимо, що для визначення напряму трансформації місцевих інститутів, зменшення ризику запровадження невдалих моделей необхідно використати досвід суспільств, які поділяють з Україною спільні історико-культурні та соціально-політичні ознаки, до яких ми відносимо постсоціалістичні країни Центральної і Східної Європи (ЦСЄ). Незважаючи на існування на початку 1990-х років консенсусу щодо необхідності здійснення децентралізації, політичні еліти регіону здійснили вибір різних форм дизайну місцевого самоврядування та його відносин із державою. Визначення відмінностей між цими системами та факторів, які їх зумовили, сприятиме запровадженню в Україні моделі, в якій будуть домінувати принципи конкуренції, участі та ефективності.

Водночас, оформлення інститутів місцевого самоврядування, які відповідають стандартам демократії, не є запорукою забезпечення автономії територіальних громад, принципів вільної конкуренції між елітами, участі громадян у формуванні політики. Запровадження демократичних принципів формування порядку денного у громадах та реалізації політичних рішень вимагає, окрім законодавства, функціонування каналів оновлення еліт і просування лідерів, реальної можливості та суб'єктивного бажання жителів приймати участь у публічному житті. Досвід суспільств ЦСЄ як таких, що поділяють з Україною схожий історичний досвід управління, має бути вивченим для визначення взірців елітотворення, самоорганізації, культурних орієнтацій, які сприятимуть застосуванню демократичних практик у місцевих громадах.

Потребує відповіді також питання, чи є придатними для адаптації у локальних спільнотах ЦСЄ інститути та практики, що просуваються міжнародними організаціями та наднаціональними утвореннями, зокрема Радою Європи (РЄ) і Європейським Союзом (ЄС), враховуючи, що на цей процес можуть впливати мотивація еліт, готовність громадян переймати нові взірці політичної поведінки. Це є актуальним і для України, яка ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування, схвалену під егідою РЄ, а також в рамках співробітництва з цією організацією та ЄС повинна адаптувати політичні стандарти локальної демократії.

Оскільки в масштабах будь-якої країни нараховується суттєва кількість територіальних спільнот, еліти і громадяни отримують можливість експериментувати у застосуванні різних практик політичної діяльності і участі, які, у випадку успішності, можуть бути поширені в інших спільнотах. Аналіз режимів розпорядження владою в окремих громадах, які стали об'єктом нормативного узагальнення у центрі, сприятиме оцінці потенціалу місцевої демократії як фактору національної консолідації цього режиму.

Таким чином, актуальність дослідження досвіду функціонування місцевої демократії у постсоціалістичних країнах ЦСЄ зумовлюється потребою визначення політичних інститутів, практик та культурних орієнтацій у громадах регіону, які відповідають параметрам демократичного режиму, і можуть бути використані в інших державах, включно України.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з науково-дослідними темами кафедри політології Національного-університету «Києво-Могилянська академія» «Сучасні концептуальні підходи до дослідження політики» (державний реєстраційний номер 0108U010243), «Політична культура громадянського суспільства: стан та перспективи в Україні» (0108U010244), з комплексною темою «Національно-демократичний, етнополітичний та культурно-освітній розвиток України та країн Центрально-Східної Європи: політологічний та соціологічний виміри», яку розробляє кафедра політології ДВНЗ «Ужгородський національний університет».

Мета дослідження - з'ясування умов для ефективного застосування концептуальної моделі місцевої демократії у постсоціалістичних країнах Центральної і Східної Європи на основі визначення відповідності політичних інститутів та процесів у територіальних громадах регіону її основним параметрам.

Досягнення означеної мети дослідження зумовлює необхідність розв'язання таких дослідницьких завдань:

1. Сформулювати оптимальні теоретичні підходи і методологічний інструментарій до дослідження місцевих політичних інститутів та процесів у постсоціалістичних суспільствах ЦСЄ.

2. Визначити спільні та специфічні ознаки соціально-політичного контексту, в якому постсоціалістичні країни здійснювали децентралізацію влади, включно ендогенних та екзогенних факторів, що вплинули на темпи і зміст реформ публічного управління.

3. З'ясувати сутність інституційно-нормативного аспекту систем місцевого самоврядування у країнах ЦСЄ як необхідного середовища для режиму локальної демократії, зокрема тих норм, що визначають рівень автономії територіальних громад від держави, функціонування представницької та безпосередньої демократії.

4. Систематизувати джерела формування та типи відтворення місцевих еліт і лідерів у постсоціалістичних країнах, загальні ознаки елітотворення у різних суспільствах і громадах, а також форми та чинники крос-національної та крос-локальної варіації.

5. Узагальнити типові форми взаємодії між місцевими елітами та загальнонаціональними партіями, особливі для окремих країн механізми їх впливу на пріоритети локальних політичних лідерів, фактори, які обумовлюють успіх позапартійних політиків та висуванців непарламентських політичних сил на місцевому рівні.

6. Визначити кількісні та якісні параметри прямої участі громадян у формуванні місцевої політики у регіоні ЦСЄ, специфічні для певних суспільств і типів громад варіанти політичної поведінки.

7. Порівняти політико-культурні орієнтації громадян у постсоціалістичних країнах щодо загальнонаціональних та місцевих політичних інститутів і процесів, визначити передумови формування різних політичних позицій та цінностей у локальних спільнотах регіону.

8. Виокремити типові і специфічні для окремих національних контекстів та типів громад форми взаємодії між організаціями громадянського суспільства та структурами влади.

Об'єктом дослідження є місцеві політичні інститути та процеси у територіальних громадах регіону Центральної і Східної Європи у постсоціалістичний період.

Предметом дослідження є принципи і механізми функціонування місцевих режимів формування та розпорядження владою у країнах Центральної і Східної Європи.

Робоча гіпотеза дослідження - основними факторами, які визначають рівень наближеності місцевих політичних режимів у постсоціалістичних суспільствах ЦСЄ до параметрів локальної демократії є попередній досвід організації та розпорядження владою на національному і місцевому рівнях, традиції громадянської самоорганізації, готовність політичних еліт здійснити вертикальний розподіл повноважень та ресурсів, неформальні політичні практики взаємодії між місцевими елітами/лідерами і громадянами, сприятливі культурні орієнтації щодо демократії і місцевого самоврядування.

Хронологічні рамки дослідження визначено як 1990-2010 роки, де верхня межа зумовлена терміном перших демократичних виборів органів місцевого самоврядування у багатьох країнах ЦСЄ (у Республіці Польща (РП), Словацькій Республіці (СР), Чеській Республіці (ЧР), Угорщині), нижня - роком проведення останніх з тих, що минули, електоральних компаній до структур місцевої влади у значній частині суспільств регіону (у Білорусі, Грузії, РП, СР, ЧР, Україні, частині муніципальних утворень Російської Федерації (РФ)). Зауважимо, що з 2004-2007 років центральноєвропейські суспільства (окрім країн Західних Балкан) є складовою політичного простору ЄС, що дозволяє прослідкувати вплив процесів європеїзації на місцеву політику, на відміну від пострадянських країн, де цей вплив є опосередкованим.

Географічні межі дослідження співпадають з територією колишніх європейських соціалістичних країн, які складають єдиний соціально-політичний регіон, зважаючи на поєднання дотичного розташування із спільним досвідом управління та самоорганізації, набутим у післявоєнний період, коли були сформовані схожі політичні інститути, неформальні політичні практики, деякі культурні орієнтації. Визнаючи гомогенні соціально-політичні та культурні характеристики колишніх соціалістичних країн, використовуємо, як узагальнююче, поняття «Центральна і Східна Європа», що має політичне, а не географічне навантаження. На цій території можна визначити субрегіон Центральної Європи (терміни, які деколи використовуються як аналоги: «Східна Центральна Європа», «Центрально-Східна Європа»), що, в цілому, завершив перехід до демократії, в тому числі інтегрувавшись або завершуючи процес приєднання до європейських та євроатлантичних структур, і тому до нього можна віднести, окрім власне центральних, з географічної точки зору, суспільств - РП, СП, Угорщини, ЧР - також країни Прибалтики та Балкан, тобто ті, які класифікують, за критерієм розташування, як частину, відповідно, Східної та Південно-Східної Європи. Водночас, свідомо не береться до уваги географічне розташування у центрі Європи Австрії, Швейцарії, Німеччини, оскільки ці країни не є постсоціалістичними. У контексті дисертації термін «Східна Європа» використовуємо для означення колишніх радянських республік, які поділяють розташування у Європі, з географічної точки зору - повністю, частково чи умовно - Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову, Росію та Україну, що також відповідає підходу Ради Європи.

Автор вибрала для дослідження національні випадки Республіки Польща, Чеської та Словацької Республік, Російської Федерації, маючи завдання сформувати на основі їх аналізу висновки для всього регіону і визнаючи їх об'єднуючі та роз'єднуючі ознаки: приналежності, відповідно, до субрегіонів Центральної та Східної Європи, досвіду входження до єдиної державності (ЧР і СР), присутності (СР у середині 1990-х років, РФ) чи маргінальності авторитарних елементів загальнонаціональних політичних режимів (РП і ЧР), унітарного (РП, ЧР і СР) та федеративного державного устрою (РФ). Нарешті, обрані суспільства поділяють спільні характеристики з Україною, що є передумовою для перевірки на її досвіді отриманих висновків.

Методологічна основа дослідження поєднує класичні теорії демократії, демократичного транзиту та трансформації, які традиційно використовуються для аналізу перетворень у регіоні ЦСЄ, та підходи, притаманні локальним політичним студіям, відповідно до яких інститути та процеси у місцевих спільнотах відрізняються від взірців, апробованих на національному рівні. У руслі цього підходу застосовуються концепції локальної політики, місцевих режимів, врядування.

Для вивчення нормативного каркасу місцевої політики є інструментальною методологія неоінституціоналізму, за допомогою якої можна визначити не лише зафіксовані у праві політичні інститути, але й неписані форми політичної практики. З метою вивчення взаємозв'язків між соціально-політичними інститутами, процесами, політико-владними відносинами і культурними орієнтаціями у локальних громадах використовується системний підхід, зокрема, беручи до уваги, що локальні спільноти перебувають у взаємодії із зовнішнім середовищем: іншими територіальними рівнями влади, політичними акторами, включно партій, нормами, що впроваджуються міжнародними організаціями. Географічні межі дослідження вимагають також використання порівняльного підходу, який є прикладним для виділення гомогенних та гетерогенних ознак, притаманних місцевим політичним інститутам та процесам у ЦСЄ, і може бути застосований у формі поєднання універсальних, регіональних та крос-національних компаративних досліджень.

Для отримання та дослідження фактографії про різні аспекти локальної політики застосовано емпіричні методи: аналіз виборчої статистики, вивчення громадської думки, позицій локальних політичних еліт та лідерів. Водночас, метод класифікації дозволяє впорядкувати дані про основні типи організацій громадянського суспільства, культурних орієнтацій громадян, форми їх політичної участі, поширені у локальних спільнотах. При написанні дисертації було дотримано вимог загальнонаукових і політологічних принципів пізнання: об'єктивності, системності, політичного плюралізму.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше:

- розроблено методологію аналізу місцевих політичних інститутів, процесів та культурних орієнтацій громадян у країнах, які проходять етап системної трансформації, що поєднує теорії демократії, транзитології, концепції, сформульовані в рамках локальних політичних студій, принципи неоінституціоналізму, системного та порівняльного підходів, методику оцінки місцевих політичних режимів;

- побудовано цілісний концепт місцевої демократії як режиму розпорядження владою у територіальних громадах і визначено, що її основними параметрами є автономія інститутів місцевого самоврядування від інших центрів публічної влади, використання форм представницької і безпосередньої демократії, конкуренція місцевих політичних еліт та лідерів, участь громадян у політиці, зумовлена демократичними культурними орієнтаціями;

- на основі регіонального та крос-національного аналізу з'ясовано об'єднуючі та роз'єднуючі ознаки трансформації місцевих політичних інститутів у ЦСЄ. До спільних закономірностей їх розвитку у постсоціалістичний період належать правове передбачення організаційної автономії місцевого самоврядування, запровадження колективних представницьких органів, посади голови виконавчої влади (мера), закріплення референдуму як форми безпосередньої демократії, врахування у законодавстві стандартів РЄ, значна роль неформальних політичних практик. Водночас, у центральноєвропейських країнах є гарантованим невтручання держави у формування та діяльність місцевого самоврядування, фінансове забезпечення його функцій, а у пострадянських суспільствах системи публічної влади характеризуються прямими чи опосередкованими формами впливу центру чи регіонів на формування місцевої політики. Країни регіону відрізняються за ознаками принципів формування місцевих органів влади, можливості застосування інструменту референдуму, існування специфічних форм безпосередньої участі;

- з'ясовано вплив кількісних характеристик територіальної громади на функціонування місцевих політичних режимів, зокрема визначено, що незначна кількість громадян є вагомою передумовою для обрання мажоритарного принципу формування органів влади, інституалізації додаткових прямих форм демократії, обрання місцевих лідерів за критерієм особистих характеристик та приналежності до соціальних мереж, що зумовлює сприятливі умови для просування позапартійних політиків та представників позапарламентських сил. Жителі малих громад є більш активними у застосуванні форм прямої участі, проявляють більшу довіру до місцевого самоврядування; для них є притаманним використання неформальних політичних практик, соціальних мереж. У більших спільнотах є поширеним пропорційний принцип формування представницьких органів, який сприяє оновленню еліт, визначальній ролі партій у формуванні політики, які, поряд з організаціями громадянського суспільства, є каналами для опосередкованої участі жителів, що проявляють більший скепсис щодо потенціалу місцевого самоврядування аніж представники малих утворень;

- доведено вплив історичних та суспільних умов, зокрема досвіду державної приналежності країн ЦСЄ, попередніх форм організації влади на місцевому рівні, традицій громадської самоорганізації, рівня сформованості контреліти та фахової підготовки реформ у період соціалізму, поширення практики патрон-клієнтелізму на вибір інституційних форм місцевого самоврядування у ареалі постсоціалістичних країн Європи, взірці елітотворення та участі громадян у місцевій політиці. На політичний процес у територіальних громадах впливав етнічний склад населення, їх регіональна приналежність.

Удосконалено:

- методологію аналізу процесу та результатів децентралізації влади у країнах ЦСЄ, зокрема за критеріями визначення внутрішніх і зовнішніх факторів впливу на часову та змістовну радикальність формування інституційних рамок місцевої демократії, включно стану загальнонаціональних політичних режимів, мотивації політичних еліт, змістовної підготовленості реформ, адміністративно-територіального устрою, політики європейських організацій та утворень, зокрема Ради Європи та Європейського Союзу;

- класифікацію типів трансформації політичних еліт у суспільствах ЦСЄ, завдяки з'ясуванню спільних для регіону джерел формування локальних еліт, якими були: вихідці з комуністичної номенклатури та керівники державних підприємств; діячі, пов'язані з опозицією; особи, які вперше почали займатися політикою на початку 1990-х років, користуючись моральним авторитетом у локальних спільнотах та підтримкою соціальних мереж. У відтворенні еліт поєднувалися процеси класичної заміни, квазі-заміни і репродуктивності, домінування певного з яких залежало від поєднання загальнонаціональних та місцевих факторів;

– аналіз ролі партій у громадсько-політичному житті країн регіону упродовж 1990-2000-х років, зокрема їх потенціалу як політичних акторів у місцевих громадах. Представники організованих політичних сил у частині країн ЦСЄ (РП, РФ - з кінця 2000-х років, СР) могли конкурувати з позапартійними політиками, просуваючи, окрім місцевих, загальнонаціональні та корпоративні інтереси. У ЧР і РФ до середини 2000-х років партії, зокрема парламентські, могли впливати на порядок денний лише у містах та громадах, де відчутними були соціально-політичні розмежування і можна було просувати загальнонаціональні пріоритети;

– перелік закономірностей політичної участі громадян у країнах ЦСЄ у період системних трансформацій. Зокрема, було з'ясовано тенденцію, що рівень електоральної активності під час обрання місцевих органів влади був нижчим аніж під час загальнонаціональних кампаній, і знижувався або залишався стабільним упродовж постсоціалістичного періоду. Такий тип політичної поведінки був зумовлений низькою оцінкою громадянами політичного та управлінського потенціалу самоврядування, другорядністю для них локальної політики, у порівнянні із подіями у національних столицях. Водночас, рівень явки на вибори чи участі у референдумах підвищувався в умовах тимчасової поляризації суспільств регіону чи конфліктної соціально-політичної ситуації у громадах.

Дістали подальшого розвитку:

– класифікація місцевих політичних режимів, які, у випадку аналізу суспільств, що трансформуються, потрібно оцінювати не за критерієм вибору соціально-економічних пріоритетів розвитку громад, що є притаманним консолідованим демократіям, а за ознаками забезпечення умов для політичної конкуренції та представництва, автономії локального політичних процесу від акторів вищого територіального порядку;

– критерії демократичності політичних режимів, зокрема віднесення до них кількісних та якісних параметрів політичної участі. На місцевому рівні - це є участь громадян у виборах на рівні не нижчим аніж половина електорату певної спільноти, що не є зумовлена маніпулятивними технологіями чи адміністративним тиском, подібно до процесів ініціювання та проведення локальних референдумів, роль організацій громадянського суспільства у формуванні місцевого порядку денного та реалізації управлінських рішень, схвалених органами місцевого самоврядування;

– методологія визначення ролі типів виборчих систем та інших інституційних факторів у формуванні складу політичних еліт, розроблена на основі даних про загальнонаціональний рівень політичної системи. Визначено, що на місцевому рівні, окрім сприятливого впливу пропорційного принципу проведення виборів на рівень представництва партій у представницьких органах, мажоритарного - позапартійних політиків, на кількість партійців у локальних структурах впливали чинники систем самоврядування, заснованих на колективному керівництві, існування централізованих вертикалей політичних організацій;

– систематизація політико-культурних орієнтацій громадян у постсоціалістичних суспільствах, зокрема щодо дослідження їх оцінок демократії як ідеального політичного режиму, довіри до інституту місцевого самоврядування, власного потенціалу участі у формуванні локальної політики, а також висновок, що у центральноєвропейських країнах був більш сприятливий культурний фон для режиму місцевої демократії аніж у східноєвропейських суспільствах. Вплив політичної культури жителів міст та громад з малою кількістю населення на становлення режиму місцевої демократії був амбівалентним: серед міщан було більше прибічників демократичного режиму, водночас, більше скептиків щодо оцінки потенціалу локальних політиків та інституту самоврядування. Населення малих спільнот проявляло апатичність щодо політичного режиму, який склався на національному рівні, однак більш високо оцінювали потенціал самоврядування;

– положення про те, що для розвитку громадянського суспільства, окрім інституційно-нормативних та культурних чинників, важливими є тип політики щодо неурядової сфери, яку проводять органи влади різного рівня, використання традицій самоорганізації, притаманних конкретній локальній спільноті. У регіоні ЦСЄ держава та правлячі партії прагнули побудувати відносини на основі принципів корпоративізму, які у пострадянських країнах доповнювалися контролем за створенням та діяльністю громадських структур. Організації неурядової сфери та неформальні ініціативи були більш впливовим колективним політичним актором у спільнотах, де діяли структури, засновані у період соціалізму і раніше.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання отриманих результатів для розвитку порівняльної політології, зокрема в компаративному аналізі місцевих політичних структур. Запропоновано методологію дослідження локальних політичних інститутів та процесів, інструментальну для суспільств, що проходять етап системних трансформацій, сформульовано концепцію місцевої демократії, параметри якої можуть бути застосованими для досліджень в різних середовищах.

Зроблені висновки можуть бути використаними для розробки дизайну інститутів місцевої демократії в Україні, зокрема коригування переліку суб'єктів самоврядування, їх повноважень та ресурсного забезпечення, системи місцевих виборів, місцевого референдуму. Окрім того, отримані результати можуть бути включені у програми громадянської освіти з метою стимулювання демократичної політичної участі, навчальні програми для осередків партій для оптимізації вибору ними пріоритетів діяльності у територіальних громадах. Висновки дисертації можуть бути застосованими під час викладання навчальних курсів «Основи демократії», «Перехід до демократії у країнах Центральної і Східної Європи», «Місцева демократія у країнах Центральної і Східної Європи», усі з яких є апробованими автором.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою, в якій реалізовано завдання визначення ознак трансформації політичних інститутів та процесів на місцевому рівні у країнах ЦСЄ та чинників, які їх обумовлюють, для чого авторкою проаналізовано доступні офіційні, статистичні, соціологічні джерела та наукову літературу. Особистий внесок дисертантки представлений у тексті дисертації, монографії, книги у співавторстві (вплив європеїзації на політичні процеси у країнах ЦСЄ), а також у 26 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях (з них дві статті, написані у співавторстві: з Н. Петрушкою (аналіз чинників, які вплинули на нормативне оформлення місцевого самоврядування у ЧР), з М. Токарем (характеристика основних підходів до аналізу локального політичного життя)).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження обговорювалися під час засідань, науково-методичних семінарів кафедр політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», ДВНЗ «Ужгородський національний університет», доповідалися на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, конгресах, семінарах: «Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989-1991 рр.», м. Ужгород, 2-3 листопада 2006 р.; «Актуальні проблеми сучасної політичної науки”, м. Київ, 30 січня 2007 р.; «Державне управління та місцеве самоврядування», м. Харків, 29-30 березня 2007 р.; «Становлення і розвиток політології в Україні» (до 70-річчя від дня народження професора О.І.Семківа), м. Львів, 10-11 травня 2007 р.; «Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування», м. Київ, 31 травня 2007 р.; «Громадянське суспільство: проблеми теорії та практики», м. Київ, 5 жовтня 2007 р.; «Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій», м. Суми, 20-21 лютого 2008 р.; «Долаючи регіональну периферійність через лідерство: центральноєвропейський досвід», м. Будапешт, Угорщина, 22-23 лютого 2008 р.; «Україна в євроінтеграційних процесах», м. Київ, 24 лютого 2008 р.; «Державне управління та місцеве самоврядування» м. Харків, 27-28 березня 2008 р.; «Транскордонне співробітництво в контексті європейської політики сусідства: активізація участі громадянського суспільства», м. Ужгород, 11 квітня 2008 р.; «Політична культура: проблеми концептуалізації», м. Київ, 15-16 травня 2008 р.; «Демократичний транзит в Україні: Підсумки електорального циклу 2004-2007 рр.», м. Острог, 23-24 травня 2008 р.; «Євроінтеграційні процеси на просторі Центральної та Східної Європи», м. Ужгород, 11 червня 2008 р.; «Стратегії конкурентоспроможності регіонів в умовах глобалізації: український та закордонний досвід», м. Київ, 12 листопада 2008 р.; «Методологія політичної науки», м. Львів, 19 грудня 2008 р.; Міжнародна наукова конференція, присвячена 70-річчю Карпатської України, м. Пряшів, Словацька Республіка, 5 березня 2009 р.; «Сучасні підходи до політики», м. Київ, 22-23 травня 2009 р.; «Країни Центрально-Східної Європи в модерну і постмодерну добу: теоретичні концепції й політичні реалії», м. Ужгород, 2-3 жовтня 2009 р.; «Європеїзація публічного адміністрування в Україні в контексті європейської інтеграції», м. Дніпропетровськ, 17 грудня 2009 р.; «Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України», м. Дніпропетровськ, 14 травня 2010 р.; «Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади», м. Полтава, 11 листопада 2010 р.; «Методологія політичної науки», м. Львів, 3 грудня 2010 р.; «Відносини Україна-ЄС/Словаччина в контексті пріоритетів Східного партнерства», м. Київ, 30 березня 2011 року; «Трансформаційні процеси в країнах Центрально-Східної Європи на рубежі ХХ-ХХІ століть: інституційний, соціокультурний та етнонаціональний вимір», м. Ужгород, 28-29 квітня 2011 року.

Структура та обсяг дисертації обумовлені авторським розумінням предмету дослідження. Робота складається із переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів (11 підрозділів, 43 пунктів), висновків, списку використаних джерел (українською, польською, чеською, словацькою, російською і англійською мовами) та додатків. Загальний обсяг рукопису становить 429 сторінок (з них - 382 основного тексту). Список використаних джерел складається з 1071 найменування (110 сторінок). Додатки займають 29 сторінок тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв'язок із науковими темами кафедр, визначено мету і завдання, об'єкт та предмет, робочу гіпотезу дослідження, наведено хронологічні рамки та географічні межі аналізу, його теоретико-методологічну основу, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача та апробацію роботи.

У Розділі 1 - «Теоретико-методологічні засади дослідження місцевих політичних інститутів та процесів у постсоціалістичних суспільствах Центральної і Східної Європи» - сформульовано вихідні концептуальні положення і методологічний інструментарій для вивчення локальних політичних інститутів і процесів у суспільствах, що трансформуються. У підрозділі 1.1. - «Теоретичні підходи до вивчення сутності локальної політики у період політико-системних трансформацій» - в рамках аналізу багаторівневої теоретичної основи дисертації узагальнено концепції, які використовуються для дослідження політичних явищ у масштабах всього суспільства, а саме тих, що визначають сутність та форми демократії. Зроблено наголос на виділенні представницької та безпосередньої форм цього режиму, оскільки обидві найбільш органічно співіснують саме на рівні місцевих територіальних спільнот, де громадяни мають можливість безпосередньо контролювати діяльність своїх представників в органах влади та застосовувати пряму участь щодо формування пріоритетів місцевої політики. Використання методики демократичного аудиту Д.Бітема дозволяє оцінити стан політичних режимів, відповідно до визначених принципів (параметрів). Окреслено основні підходи до аналізу сутності демократичного транзиту (переходу), зокрема розрізнення А.Пшеворським процесів демократизації держави (у розумінні інститутів) та демократизації політичного режиму і визнання поліваріантності процесу руйнування авторитаризму. Трансформація розглядається як змістовна модель системних змін, що відбуваються на етапі демократичного переходу, який, в ідеалі, повинен мати у фіналі стан консолідації демократичного режиму. Одним з рівнів перетворень, що розпочалися у регіоні ЦСЄ на зламі 1980-1990-х років, необхідно вважати місцеві трансформації.

Основне теоретичне ядро дослідження формують концепції місцевої політики - процесу, що розгортається навколо інститутів публічної влади на територіальному рівні локальних спільнот, - які були започатковані у ХІХ ст. А. де Токвілем і Дж.С. Міллем, тоді ж коли сформувалися класичні теорії самоврядування. У сучасній науці місцеве самоврядування розглядають також як політико-владне явище, форму публічної влади, що є легітимним виразом самоорганізації місцевих спільнот. Доведено, що дослідження місцевих соціально-політичних явищ доцільно здійснювати на основі теоретико-методологічної основи локальних політичних студій, представники яких дистанціювалися від аналізу винятково правових засад самоврядування, зосередившись на вивченні процесів елітотворення, участі громадян, культурних ознаках спільнот. Термін «спільнота» у контексті локалістських досліджень можна використовувати у трьох взаємопов'язаних значеннях, а саме як: географічне поняття (територіальний аспект), соціальну взаємодію (соціальний аспект), соціальний зв'язок (психологічно-культурний аспект). Системоутворюючим для функціонування локальних громад є присутність найнижчого територіального рівня влади - місцевого самоврядування, - що обирається жителями і, водночас, формує політичні правила гри, сприяючи зв'язкам між населенням.

Розвиток локального напряму політології стимулював формування концепцій міських (місцевих) режимів, місцевого врядування, які враховують неформальні рамки, в межах яких публічні органи влади, приватні структури, інші актори співробітничають, з метою прийняття політичних рішень у межах локальних громад. Ці розробки стали передумовою для започаткування британськими науковцями теоретичного аналізу явища місцевої демократії, висновки яких були розвинуті експертами міжнародних організацій та дослідницьких центрів (Ради Європи, Світового Банку, Інституту відкритого суспільства). Цей режим, який, поряд з універсальними характеристиками демократичного режиму, володіє і специфічними ознаками (приналежності до спільноти; деліберації; контролю громадян за владою), розглядається як інструмент консолідації демократії у національному масштабі. Узагальнено проблеми, які перешкоджають застосуванню моделі місцевої демократії: незавершеність децентралізаційних реформ; складність поєднання принципів представництва та участі; опір місцевої бюрократії; недостатнє врахування фактору переважаючої кількості жителів у громадах під час формування політико-правових інститутів.

Як додатковий зріз теоретичної основи дисертації, використано концепції елітології, зокрема циркуляції еліт, політичного лідерства, партології, політичної участі, політичної культури, громадянського суспільства, зокрема їх місцевого виміру. Обгрунтовано, що розповсюдження європейських стандартів, відповідно до концепції європеїзації, повинно мати наслідком крос-національне зближення характеристик локальних інститутів та процесів, зокрема на основі параметрів місцевої демократії.

У підрозділі 1.2. - «Методологія аналізу стану місцевої демократії у постсоціалістичних країнах Європи» - вияснено, що вивчення локальної політики має дві методологічні ознаки, за якими суттєво відрізняється від підходів до аналізу явищ на національному рівні, а саме: багаточисельність випадків для дослідження, зокрема у крос-національному вимірі, та близькість простору місцевої політики, в якому діють нечисельні політичні актори, які взаємодіють у приватному житті. Це визначає необхідність застосування принципів неоінституціоналізму, оскільки за його допомогою можна пояснити вплив на місцевий політичний процес не лише формалізованих структур, але й неписаних правил політичної взаємодії, що є ефективним інструментом для дослідження субнаціональної політики у регіоні ЦСЄ. Також для збору та аналізу даних про формальні та неформальні інститути у цільових країнах застосовано історико-порівняльний метод, методи формально-юридичного аналізу і аналізу соціологічної та статистичної інформації.

Окрім системного підходу, що вже був охарактеризований вище, до методологічного ядра дисертації відноситься порівняльний підхід, який може бути застосований у формі внутрішньополітичного (вивчення варіацій в межах одного суспільства) і зовнішньополітичного (порівняння даних із певної кількості країн) варіантів. Універсальні та регіональні (у масштабах ЦСЄ) порівняння супроводжуються аналізом національних випадків РП, ЧР, СР та РФ, вибір яких пояснюється також дослідницькими прецедентами сформованими вченими-транзитологами, зокрема щодо компаративного аналізу локальних інститутів і процесів. Авторський підхід до вибору параметрів місцевих політичних режимів враховує методологію Інституту демократії та допомоги у проведенні виборів, принципи, визначені документами РЄ, і передбачає такі: 1) нормативні рамки місцевого самоврядування та неформальні інституційні практики; 2) представницьку демократію; 3) безпосередню демократію; 4) виборчий процес як основний канал елітотворення, у який залучаються політичні партії; 5) процеси участі громадян у формуванні політики, які реалізовуються, зокрема, за посередництва громадянського суспільства. Методологічний дизайн порівняльного дослідження передбачає підбір критеріїв і індикаторів оцінки демократичності кожного параметру.

У підрозділі 1.3. - «Стан наукової розробки проблеми та її джерельна основа», - що складається з трьох пунктів, охарактеризовано, окрім теоретичного, тематичний та організаційний фон дослідження місцевих політичних явищ. Визначено, що до 1970-х років у західній політології ця робота здійснювалася на основі вивчення діяльності еліт, груп інтересів, політичної участі в одній країні, а в останній чверті XX cтоліття почав застосовуватися порівняльний універсальний та регіональний крос-національний підхід, однак лише щодо виявлення сутності правових інститутів (Р.Батлі, С.Г'юмс, E.Мартін, А.Нортон, Дж.Стокер). Всередині 2000-х років з ініціативи міжнародних організацій було започатковане дослідження багатьох аспектів місцевої політики, що мали глобальний або ж європейський масштаб (Світовий банк, Асоціація «Об'єднані міста та місцеве самоврядування»).

З'ясовано, що в рамках порівняльних досліджень місцевого самоврядування та інших аспектів локального політичного життя постсоціалістичних країн, що стали популярними у 2000-х роках, були визначені фактори, які впливали на становлення місцевої демократії, зокрема: попередні традиції управління, нерівномірний розвиток територій, неоднорідність трансформаційних процесів, вплив європейської інтеграції (Г.Балдерштейн, Т.Горват, К.Довлі, В.Зентаї, М.Ілнер, Л.Роуз, Д.Шовш, П.Юптнер). Комплексні компаративні студії супроводжувалися вивченням окремих аспектів місцевої політики у масштабі всієї ЦСЄ, зокрема форм відтворення еліт, ролі партій (А.Горцеа, К.Мацузато, К.Стонер-Вейс, В.Суразська, М.Штрміска). Науковці країн, випадки яких визначені як цільові, обирали для дослідження різні параметри місцевої демократії, при цьому дотримуючись оптимістичного бачення можливості запровадження цієї моделі: РП - процесу децентралізації (М.Кулеша, Є.Регульські, П.Свянцевич), елітотворення (Є.Вятр, М.Кубат, Т.Майцеркевич, А.Щербяк), ЧР - впливу розміру громад на форми врядування (В.Бубенічек, М.Ілнер, Я.Чмейрек, Я.Чопік), відносин між місцевими елітами та партіями (С. Балік, Й.Водічка, Т.Костелецкі, Й.Утлі, Д.Чермак, П.Шарадін), СР - локального аспекту політичної культури (М.Бернатова, З.Буторова, М.Велшіч), коаліційного характеру формування влади (О.Дярфашова, В.Кріви, Г.Месежніков, А.Орогвані). Визначено, що вчені РФ розділилися на прихильників державницької та громадівської моделей організації самоврядування, і лише прихильники другого підходу досліджували перспективу формування місцевих демократичних режимів, оцінюючи її песимістично (Д.Візгалов, В.Гельман, Т.Ланкіна, В.Мохов, В.Нечаєв, А.Новосьолов, Ж.Тощенко, Т. Цибіков).

Виявлено, що вітчизняні науковці, незважаючи на вивчення значного масиву проблем системних трансформацій у країнах ЦСЄ, теорії місцевого самоврядування та його втілення в Україні, дослідили титульну проблематику дисертації фрагментарно. Присутніми є розробки концептуального аспекту місцевої демократії і врядування, їх реалізації в українських умовах (О.Бабінова, М.Баймуратов, А.Колодій, В. і М.Куйбіди, М.Кушнір, Г.Музиченко, О.Прієшкіна). Водночас, в рамках ширших досліджень є проаналізованими окремі аспекти місцевих політичних режимів у територіальних громадах ЦСЄ: побудови системи влади, включно виборів і референдумів (Д.Ковриженко, А.Некряч, О.Стойко, Є.Юрійчук), елітотворення та партійного будівництва (Р.Балабан, Н.Латигіна, О.Логвиненко, Л.Мандзій, К.Меркотан, Ф.Рудич, А.Пахарєв, М.Примуш, А.Романюк, Ю.Шведа), політичної участі громадян, громадянського суспільства, політичної культури (В.Бурдяк, О.Захарченко, Г.Зеленько, О.Кудряченко, Є.Пожидаєв, І.Поліщук, Н.Ротар, В.Ясинська). Представниками науковців, які досліджували цільові країни ЦСЄ як приклади трансформаційних процесів, включно їх місцевого рівня, окрім вже згаданих, є А.Ключкович, Ю.Ключковський, В.Лемак, Н.Марадик, М.Марчук, П.Молочко, Ю.Остапець, Т.Слободян, В.Шалімов.

Таким чином, з'ясовано, що доробок зарубіжних та вітчизняних науковців розширює концептуальну та фактографічну основу дисертаційної роботи і, одночасно, дозволяє виділити аспекти, які залишаються недослідженими у сфері місцевого політичного життя у постсоціалістичних країнах Європи. Окрім цілісного порівняльного аналізу локальних режимів розпорядження владою, не є дослідженими динаміка і зміст децентралізаційних реформ, основні форми відтворення місцевих еліт, характеристики участі громадян щодо формування місцевого порядку денного, спільні та специфічні ознаки культурних орієнтацій громадян.

На підставі аналізу джерел - конституційного та іншого законодавства цільових країн ЦСЄ, концепцій реформування системи публічного управління, виборчої статистики, даних соціологічних опитувань, аналітичних звітів, спогадів та інтерв'ю політиків різного масштабу - можна зробити висновок, що ці дані можуть стати основою для порівняльного дослідження функціонування місцевої демократії у постсоціалістичних країнах.

У Розділі 2 - «Інституційно-нормативний аспект місцевої демократії у країнах Центральної і Східної Європи» - визначені спільні та особливі ознаки нормативного оформлення системи місцевого самоврядування у регіоні. У підрозділі 2.1. - «Політичні та нормативні передумови інституціоналізації місцевого самоврядування», - що складається з п'яти пунктів, обґрунтовано соціально-політичні фактори, які вплинули на темпи реалізації та зміст децентралізаційних реформ у країнах ЦСЄ загалом та у цільових країнах даного дослідження зокрема. Визначено, що у всіх постсоціалістичних суспільствах Європи відбулися кардинальні зміни у вертикальній побудові влади, основною з яких було конституційне і законодавче оформлення системи самоврядування. З'ясовано, що спільними обставинами формування цього нормативного середовища були залежність від попередніх управлінських норм і традицій, здійснення децентралізації представниками контреліти або другого ешелону комуністичної номенклатури, які були вимушені шукати компроміс між інтересами різних територіальних рівнів влади та були стимульовані здійснювати реформи європейськими організаціями, насамперед, РЄ.

Водночас, різні конфігурації влади, рівень фахової підготовленості реформ зумовили національні варіації у процесі та змісті оформлення місцевого самоврядування. Простежено, що першими постсоціалістичними складами національних парламентів законодавство про місцеве самоврядування було прийняте в 12 країнах (з 24-х існуючих), однак демократичні норми, які забезпечували реальну автономію від держави, були запроваджені лише у 5 з них (Естонія, РП, СР, Угорщина, ЧР). РП стала піонером у запровадженні самоврядних демократичних засад у функціонування місцевого рівня влади завдяки розробці децентралізаційної реформи науковцями, готовності контреліт до її запровадження, придатним для використання владних повноважень кількісним характеристикам громад. У ЧР правові гарантії автономії територіальних спільнот були надані одночасно з РП, однак практична реалізація цих ліберальних умов ускладнювалася проблемою малої чисельності населення у більшості територіальних спільнот. СР, незважаючи на прийняття базового законодавства у 1990 році, через авторитарний стиль правління В. Мечіара пройшла більш складну траєкторію формування самоврядування, однак на кінець 2000-х років ця сфера вже є усталеною. Інституціоналізація місцевого самоврядування в РФ гальмувалася бажанням національних і регіональних еліт створити систему управління громадами, яка би забезпечувала підконтрольність локальних політичних процесів. Послідовні процеси децентралізації і рецентралізації мали наслідком формування інституційної структури, яка створює можливість для контролю за локальними процесами з боку регіональних та федеральних властей.

Сформовані упродовж постсоціалістичного періоду варіанти виборчих систем місцевих органів влади з'ясовані у підрозділі 2.2. - «Системи та процедури виборів до місцевих органів влади», - до складу якого входять п'ять пунктів. Аналіз законодавства засвідчує, що у всіх 24 постсоціалістичних країнах у результаті прямих виборів обирається лише місцевий представницький орган (рада), однак при цьому застосовуються відмінні системи - пропорційна (різних модифікацій) чи мажоритарна (відносної або абсолютної більшості). У РФ у найменших громадах функції представницького органу виконують сходи громадян. Посада мера обіймається шляхом прямих виборів (мажоритарна система відносної чи абсолютної більшості) у 15 країнах, непрямі вибори мера складом ради є притаманними 7 суспільствам. В Азербайджані місцевий очільник призначається представницьким органом влади, а у федеративній Росії - система зайняття цієї посади залежить від регіонального законодавства. Впливовим актором визначення складу представницьких органів та осіб, які обіймають посаду мера, у РФ є центральні і регіональні рівні влади, для чого застосовуються технології виборчої інженерії чи адміністративного ресурсу, що є притаманним більшості пострадянських суспільств і визначає мінливість виборчого нормативного поля.

У центральноєвропейських країнах електоральні процедури, окрім фактору кількості виборців у громадах, коригувалися за допомогою електорального порогу для забезпечення інтересів великих парламентських партій та нейтралізації впливу позапартійних політиків, їх об'єднань та інших позапарламентських суб'єктів. Система виборів органів місцевого самоврядування у РП упродовж постсоціалістичного періоду пройшла складну еволюцію, що пояснюється прагненням законодавців створити нормативні рамки, які би найповніше враховували специфіку адміністративно-територіального устрою країни, створювали рівні умови для політичної конкуренції. У ЧР нормативне середовище формування структур місцевого самоврядування зазнало змін лише технологічного характеру, що пояснюється засадничістю для політичної культури цього суспільства принципу опосередкованого обрання мера, однорідністю громад за критерієм кількості жителів, а, отже, потребою створення умов для кандидування на виборні посади позапартійних політиків. Водночас, у СР, на відміну від ЧР і РП, була сформована система мажоритарних виборів обох місцевих органів влади - ради та мера, - що було зумовлено не лише переважанням громад з малою кількістю населення, але й побоюванням політичних еліт, що пропорційними засадами перегонів може скористатися найбільш організована та потужна в адміністративному плані партійна структура.

У підрозділі 2.3. - «Нормативна регламентація безпосередньої демократії на місцевому рівні» (п'ять пунктів) - встановленими є спільні та відмінні ознаки нормативного аспекту організації місцевих референдумів, визначено інші дозволені на законодавчому рівні форми безпосередньої участі. Зазначено, що РП володіє найбільш ліберальними умовами проведення місцевих референдумів, оскільки передбачає право використання цього інструменту для визначення місцевих податків та зборів, відкликання депутатів та мерів, низький поріг необхідної явки виборців, а також частки голосів для визнання опитування результативним. Попри легкість застосування механізму референдуму у ЧР, у сусідній Словаччині відсутність спеціального закону, прагнення влади всередині 1990-х років контролювати місцеву політику, зумовило технологічні складнощі його ініціювання. У федеративній Росії багаторівнева система регулювання референдумів визначила їх потенційне спрямування не лише місцевими, але й регіональними властями.

Як такі, що не передбачають правову можливість для проведення місцевих референдумів, виділяються Грузія, Латвія та Литва, що пояснюється фактором потенційного територіального сепаратизму чи домінування у багатьох громадах російської меншини. У Естонії, Румунії та Білорусі цей інструмент не має імперативного характеру, що пояснюється, у перших двох випадках, чинником етнічних меншин, у третьому - недемократичним політичним режимом на національному рівні. З'ясовано, що роль референдумів для забезпечення режиму місцевої демократії не є вирішальною через недостатню інформованість громадян про питання, які виносяться на обговорення (усі країни ЦСЄ) та маніпулювання цим інструментом політичними елітами (у пострадянських країнах). Більше значення мають інші дозволені форми прямої участі, які є доволі специфічними у різних постсоціалістичних країнах: наприклад, збори громадян (Словенія, РП), громадські ініціативи (Угорщина), територіальне громадське самоуправління (РФ). Демократичний ефект від їх застосування залежить від чіткості нормативної процедури та відсутності практики використання результатів політичними елітами.