Зародження і розвиток політичної думки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський Національний Університет технологій та дизайну

Контрольна робота

З дисципліни: «Політологія»

На тему: «Зародження і розвиток політичної думки в Україні»

Виконала: студентка групі: ЗТ-11

Ляхова Вікторія Русланівна

Викладач: Черняк Дарина Сергійовна

Київ, 2014

Зміст

1. Політична думка Київської Русі

2. Українська політична думка литовсько-польської та польсько-козацької доби (ХVІ-ХVІІІ ст.)

3. Політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства

Література

1. Політична думка часів Київської Русі

Розвиток і характер політичного мислення в добу Київської Русі зумовлений надзвичайно високим культурно-освітнім рівнем країни. Тодішні школи існували при княжому дворі, при монастирях, церквах і у приватних заможних людей, насамперед, бояр і купців. Саме життя, розвиток торгівлі, економіки, зв'язків з іншими країнами, поширення християнства вимагали вдаватися до письма, освіти, шкільництва. Освіченість була досить поширеною в різних колах суспільства: не лише серед феодалів, вищого духовенства та монахів, а й серед купців, ремісників, інших міських жителів. У до татарську епоху Київська Русь була однією з найбільш цивілізованих держав. Княжа держава завоювала авторитет шкільної й освіченої країни, куди на навчання та виховання приїздили діти правлячих родин із країн Європи.

Особливі заслуги у сфері духовного життя мав київський князь Ярослав (1045--1054), який піклувався про розвиток освіти, науки, філософії, письменства, містобудування, архітектури, образотворчого мистецтва. За Ярослава при Софійському соборі в Києві склався вчений гурток книжників, багато було зроблено в книжковій справі, зокрема засновано першу державну книгозбірню. Як свідчать джерела, автори тогочасних творів були знайомі з текстами Аристотеля, Платона, Гомера, Плутарха, Геродота, Сократа, Піфагора, Демокрита, Демосфена, Епікура, Зенона. Прийняття християнства і створення слов'янської абетки Кирилом і Мефодієм стали важливими віхами на шляху поширення освіти в східнослов'янській державі.

Підтвердженням високого рівня розвитку суспільно-політичних ідей у Київській державі може слугувати те, що до наших днів дійшло чимало тогочасних писемних джерел та пам'яток: літописи, політико-релігійні трактати окремих осіб, релігійних діячів, збірки та зводи законів і т.п. Серед цих джерел треба відзначити, насамперед, «Повість временних літ», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Руську правду», «Остромирове Євангеліє», «Ізборники Святослава», «Слово о полку Ігоровім», «Посланіє» Климентія Смолятича, «Повчання» Володимира Мономаха та ін.

Важливе суспільне значення мав на той час релігійний і філософсько-політичний твір «Слово про закон і благодать» видатного мислителя 11 ст. Іларіона -- першого українця на престолі Київського митрополита, висвяченого на цю посаду без погодження з візантійським патріархом. У цьому творі читаємо важливі думки про співвідношення влади й закону, про мудрість і владу, основу та межі закону не лише в релігійному, а й у конкретно-політичному аспекті. Автор звертається до «закону», «істини», «благодаті», з'ясовує їхній зв'язок і взаємодію. Виходячи з релігійно-християнського вчення, Іларіон акцентує увагу на тому, що закон роз'єднує народи, вивищуючи одні і принижуючи інші, що він свідчить про рабський стан людства. Зовсім іншою, на думку автора, є істина: вона універсальна, всеохоплююча й тому тотожна благодаті, яка усуває однобічність закону й, подібно до сонця, однаково світить усім людям. Істина вища за цю хвилинну користь, вища за саме людство: вона зміцнює «животрепетне» буття, породжує спасіння. «Законові, -- пише він, -- чуже уявлення про найвище благо, волю, він цілком занурений у побут, у суєту земних пристрастей, він не облагороджує, не очищає, а лише породжує підозру та ганьбу, гнів і злочини, він веселить явним, не віддаючи таємного, не дає мале, не знаючи вічного». Істину Іларіон сприймає як абсолют, ідеал людської досконалості, єдиний для всіх часів і народів, що дає змогу робити оцінку дійсності та поведінки людей. Безумовно, за тих часів найвищою істиною проголошувалося вчення Христа, й лише пізнання та засвоєння його дає змогу дійти істинності буття.

Оскільки в ранньому середньовіччі теологічні й правові категорії були невіддільними, а закон тлумачився як боже веління, то Іларіон проголошує, що закон є зовнішнім обмежувачем поведінки людини в суспільному бутті, а істина є розкриттям людини у високому моральному стані. Це дає змогу піднестися над законом, досягти людиною благодаті. Закон є тимчасовим явищем для людини, яке виводить її на шлях істини, волі. За Іларіоном, воля не зводиться просто до незалежності однієї людини від іншої. Це явище багатогранніше, воно передбачає, насамперед, моральну лінію поведінки й відповідальності за неї. Ми тут бачимо надзвичайно важливий для політико-правових ідей нерозривний зв'язок закону та моральних цінностей, пріоритет моральних критеріїв у поведінці людини. Іларіон одним із перших уводить до юридичної термінології поняття «правда», що включає й моральну мотивацію. Правда виступала як звід законів, право судити, карати й милувати. Слід звернути увагу ще на один важливий аспект цього документа: обстоювання рівноправності всіх християнських народів (час обраності одного народу відійшов у минуле, адже місія Христа полягає в урятуванні всіх «язиків», настав час рівності всіх перед Богом).

Важливим джерелом дослідження права, політико-правових відносин є судово-правові чинники того часу, що збереглися до наших днів. Відомо, що прийняття християнства зумовило поширення на Русі візантійського права, але переважно у сфері церковного законодавства. Високий ступінь розвитку політичного життя виявився у виробленні на Русі власного права та його кодифікації у першій половині 11 ст. у відомому зводі законів «Руська правда» («Правда Ярослава»). Цей правовий документ став важливим державотворчим джерелом в наступні часи, зокрема під час складання «Статуту Великого князівства Литовського», введеного 1629 р. у Литовському князівстві, до складу якого тоді входила значна частина українських земель.

Значні кроки в розвитку та зміцненні правових основ суспільства зробив за час свого правління Володимир Мономах (1113--1125), про якого М.І. Костомаров зазначає, що це князь діяльний, сильний волею, що визначався здоровим умом серед своїх братів, «... являє собою руської історії законодавцем».

Як у «Слові... » Іларіона, так і в інших тогочасних документах, зокрема в «Повісті временних літ», «Сказанні про життя Бориса і Гліба», «Посланії» Климентія Смолятича та інших знаходимо нові важливі історіософські концепції: про шляхи та причини розвитку людського суспільства, про історію слов'янства й, зокрема, Руської землі, обґрунтування незалежності давньоруської держави перед загрозою чужоземних загарбань, засудження між князівських усобиць. Центральне місце в них належить думці про універсалізм історичного процесу людського суспільства. Це ми знаходимо в поглядах про «богоданість» князівської влади, яка виступає об'єднувальною основою держави, в прагненні включити історію князівства до єдиної історії землі Руської, у включенні історії слов'ян до загальної історії християнського світу, яка ототожнювалася з історією людства.

Широко використовуючи образи нової релігії й принципи грецької історіографії, старокиївські мислителі відходять від християнських догматів і схем історичного процесу, за якими історія людства чи окремого народу починається з прийняттям християнського вірування. Вони значно розширюють обрії історичних знань, включивши до історичного процесу дохристиянський період як рівноцінний усій наступній історії.

Іларіон наголошує, що Київська Русь стала відомою світові не лише після прийняття християнства, що й раніше про неї знали всі чотири кінці землі, що тут князі управляють "правдою, мужністю й розумом".

Істотне місце в історіософських поглядах обіймає думка про самовладдя, свободу волі людини, яка оголошується однією з головних властивостей душі. На основі вчення про самовладдя людини формується концепція, що обґрунтовує уявлення про людину як активного суб'єкта дій, хоча ця активність мала ще суто релігійне спрямування. Це був значний крок уперед порівняно з міфологічною свідомістю, де колективістські основи переважали над індивідуальними, підпорядковували їх собі, норми поведінки особи визначалися традиціями й ритуалом, де весь історизм був пов'язаний з культом предків і розкритий у родових легендах та переказах.

Вивчаючи складні процеси духовно-політичного розвитку України, варто звернутися до першоджерел. З далекої минувшини до нас дійшли міфи та легенди, в яких відображені тогочасні суспільні відносини, у тому числі владні. Провідною думкою міфологічного світогляду людини виступала ідея про божественне, неземне походження існуючої влади й порядку на землі, про земні відносини, що регулюються божествами. Ось чому в суспільній свідомості поступово поширюється і займає місце пануючої системи поглядів ідеологія божественного походження влади і зв'язаних з нею певних політичних сил.

Центральне місце в суспільно-політичній думці Київської Русі належить проблемі князя та князівської влади. Як і багато інших державних інститутів ранньокласового суспільства, князівська влада формувалася з органів військової демократії. У процесі еволюції військово-політичних союзів VII--IX ст. складалися умови для перетворення племінних вождів на носіїв державно-політичної влади, формувалися відповідні функціональні обов'язки. Серед них важливе значення мали військове керівництво, організація збройних походів проти ворогів.

Слід підкреслити, що в Київській Русі надзвичайно високого рівня досягає розвиток політико-правової думки. У багатьох писемних джерелах, що дійшли до нас, викладені дуже цікаві думки про походження держави, виникнення правлячої династії, про єдність і суверенність політичної влади, організацію найдоцільніших форм правління, законність і реалізацію найвищих владних повноважень, взаємовідносини між церквою та державою, формування та обґрунтування юридичної термінології тощо.

2. Українська політична думка литовсько-польської та польсько-козацької доби (ХУІ-ХУІІІ ст.)

В історії суспільно-політичного життя в Україні період XVI--XVI!! ст. характеризується розвитком прогресивного ідейно-політичного руху, зв'язаного з визвольною боротьбою українського народу. Це був період, коли на зміну бурхливому розвиткові Київської та Галицько-Волинської середньовічних держав з їх досягненнями в усіх галузях суспільного життя прийшов етап занепаду й розпаду, тривалого іноземного поневолення багатьох українських земель. Проте суспільний розвиток нашого народу не припинився. Виросла плеяда ( отказ от традиционных (национальных) поэтических форм) видатних державних діячів, полководців, дипломатів, політиків, учених, видатних митців. Суспільно-політична думка України збагатилася новітніми ідеями й концепціями, що висвітлили шлях до прогресивних цивілізаційних основ, боротьби за незалежну Українську державу. політичний думка литовський мефодіївський

Велику роль у формуванні політичної свідомості українського народу відіграли освіта, культура, мистецтво. Полемічна література, що з'явилася у цей період, дала могутній поштовх розвитку народної освіти, чому посприяли братські школи. Викладання тут базувалося на вітчизняному досвіді й національних традиціях. Значний розвиток освіти в Україні став важливою передумовою створення Києво-Могилянської академії -- першого навчального закладу на східнослов'янських землях. Києво-Могилянська академія справила величезний вплив на формування світосприймання, розуміння та осмислення тогочасного суспільного життя. Навколо академії згуртувалися найкращі просвітителі, вчені, громадські й церковні діячі. Києво-Могилянська академія мала загальнонаціональний характер, допускаючи до навчання всі верстви українського суспільства.

Актуальні політичні думки, що відповідали новим суспільним потребам українського народу, розвивали видатні українські філософи, богослови, політики. Це Павло Русин, Юрій Дрогобич, Іван Вишенський, Станіслав Оріховський, Юрій Немирич, Шимон Шимонович та ін. Спираючись на твори стародавніх мислителів, визначних європейських державних діячів, літераторів, істориків, вони висловили надзвичайно цінні ідеї з багатьох галузей духовної культури, зокрема політичної. Помітний вплив на стан політичної свідомості тогочасної України, що була в складі Литви, а потім Речі Посполитої, справила реформаторська течія антитринітаріїв, або соціанство.

Ранні гуманісти України були виразниками інтересів середнього стану, носіями ідей відродження й формування української нації, її мови, культури в умовах чужоземної залежності. Більшість із них мали вищу освіту, здобуту в європейських закладах, вони писали трактати, займалися книгодрукуванням, деякі обіймали високі посади в урядах Литви чи Польщі.

З точки зору соціально-політичних правових ідей особливий інтерес становить полемічна література. Багато уваги у творах полемістів приділено проблемі встановлення та захисту державності української нації, що народжувалась у муках внутрішніх і зовнішніх суперечностей.

З огляду на потребу розв'язання цих суперечностей важливе значення мало введення в багатьох містах магдебурзького права. Київ та Житомир, зокрема, одержали це право ще в XV ст.

Полемісти пристрасно обстоювали право на існування українського народу, захищали його мову, культуру, релігію, рішуче боролися проти спольщення й покатоличення. їх постійно хвилювали питання формування національної свідомості, політичного самовизначення на основі відновлення традицій власної державності. У полемічній літературі, що мала загально філософське спрямування, висловлено багато актуальних ідей і теорій. Як зазначає історик А. Єфименко, релігійна унія (Берестейська, 1596 р.) викликала в православному середовищі палку потребу відстоювати правоту своєї справи тими новими засобами, які були до того часу майже недосяжними, -- шляхом гласності, звернення до громадської думки. Усі друкарські верстати, що були в розпорядженні православних, працювали над тим, щоб розповсюджувати нові й нові аргументи в спростуванні унії й латинства, на захист православ'я.

У поглядах тогочасних мислителів наріжним каменем (камінь заснування) стало співіснування світської та релігійної влади, божественного й земного, церкви й людини. На відміну від середньовічного релігійного світогляду, в основі якого був Бог, гуманісти висували ідею антропоцентризму, за якою людина є центром і найвищою метою Всесвіту. Замість аскетичних постулатів про гріховність тіла й земного життя проголошувалося право людини на задоволення земних потреб, насолоду, утверджувалась ідея свободи слова, справедливого суспільного ладу.

Цілком природно, що актуальними й гострими в антифеодальній ідеології, в тому числі й у поглядах гуманістів-полемістів, були питання про державу та її основи, закон і право, форми й методи управління державою, суверенітет державної влади й межі її панування над особою, індивідом. Найповніше ці питання розкриті в творчості Станіслава Оріховського - Роксолана (1513--1566), який був найвизначнішою постаттю східнослов'янського Відродження, філософ і полеміст. На першому етапі творчості -- активний прихильник Реформації. Автор праць: «Напучення польському королеві Сигізмунду Августину» (1543), «Політея королівства польського на взірець арістотельських політик» (1556), «Польські діалоги політичні» (1563). Опираючись на досягнення античної думки, один із перших мислителів Європи розпочав розроблення ідеї природного права. Відстоюючи концепцію природних прав, а також позицію про доцільність розмежування різних гілок влади через унормування їхньої діяльності, став першим в українській політико-філософській думці теоретиком гуманістичної політики та свободи. Основною умовою реалізації політичних свобод, на думку С.Оріховського, є закон, законослухняність, правопорядок. «Закон вищий за державу і вищий за короля».

Експлуатована, пригноблена й скривджена суспільством людина постає стрижнем творчості Івана Вишенського (1550--1620), письменника-полеміста. Найвідоміший його твір -- "Послання єпископові" (1598). І.Вишенський дійшов визнання основоположності й визначальності первісно-демократичних засад раннього християнства для церковного життя, а на цій основі і для світських відносин. Він висунув концепцію соборності правління християнською церквою, що Пам'ятник Вишенському в Судовій Вишні ґрунтується на ідеї рівності всіх людей перед Богом.

Усі церкви рівні між собою, будують свої відносини й управляються соборно, а верховним владикою над ними є лише Христос. Ідеал для Вишенського -- громадянська колективність, яку він бачив у діяльності українських братств, тоді як насильство, деспотизм, тиранія походять від абсолютизації принад світського життя, від жадоби багатства і необмеженої влади.

Вишенський гостро засуджував зрадництво, ренегатство верхівки українського духовенства після Берестейської унії і з симпатіями ставився до уярмленого народу. Надіявся, що саме простолюд зможе відстояти цінності предків і відродити українську державу

Він зосереджує увагу на пропаганді моральних ідеалів раннього християнства, які виражали прагнення народу до рівності, волі, братства, справедливості, були антиподом існуючих у суспільстві гніту і безправ'я народних мас, рішуче викриває експлуататорську природу магнатів і шляхти, церковних владик і вищого духовенства. Суспільно-політичні погляди І. Вишенського були пройняті реформаційними ідеями, глибоким демократизмом, палкою любов'ю до трудового народу.

Політичний вплив на формування філософських засад суспільного життя в Україні здійснив вихованець Могилянської академії, мандрівний мудрець, просвітник, великий гуманіст Григорій Сковорода (1722--1794). Основною проблемою філософії Сковороди є людина, її щастя та шляхи досягнення цього щастя. На його думку, щастя людини - в її самопізнанні. Пізнавши себе, людина вибере відповідне до власної природи заняття та найкраще організує життя. Він розробив оригінальну теорію «сродності» (природо відповідності), згідно з якою кожна людина володіє прихованою природною здатністю до того чи того виду діяльності. Порушення закону «сродності» пригнічує особу, спричиняє суспільні конфлікти й може призвести до загибелі держави. Державу Сковорода визнає законною і необхідною в житті народів. Однак Пам'ятник Вишенському в Судовій Вишні гостро виступає проти неефективної та злочинної влади. Вона постає тоді, коли люди механічно, без поклику своєї природи прагнуть різних посад. Свободу людини і народу вважав вищим благом. її досягнення теж пов'язував з проблемою природо відповідності. Особливу увагу Г.Сковорода приділяв проблемам духовності. Для вдосконалення суспільного життя необхідне духовне відродження людини. Людина має жити не за примхами плоті, а реалізувати свою сутність, яка лежить у духовній сфері, в єдності з Богом. Моральний ідеал Сковороди -- пізнання людиною Бога в собі. Ефективність державного устрою залежить від того, наскільки він відповідає духовній природі членів суспільства.

Надзвичайно важливу роль у розвитку української політичної думки та становленні демократичних засад вітчизняного державотворення відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 року. Незважаючи на те, що ця Конституція в життя не була втілена, вона має велике значення як документ, котрий вперше в історії України де-юре зафіксував принципи, покладені в основу державно-політичного устрою. Вперше українська державна ідея знайшла втілення в юридичному документі, де було визначено, які саме і в якому порядку мають бути здійснені державні реформи в Україні. Важливе місце в Конституції Пилипа Орлика посіла проблема взаємин між гетьманом і народом.

3. Політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства

Кирило і Мефодій. На честь них названо братство

Наприкінці 1845 -- на початку 1846 р. в Україні виникла таємна політична організація -- Кирило-Мефодіївське товариство. Воно називалося іменем засновників слов'янської писемності братів Кирила й Мефодія (жили в IX ст.). Ініціаторами створення товариства були Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Білозерський. Пізніше до нього приєдналися Пантелеймон Куліш, Огіанас Маркевич, Тарас Шевченко, Георгій Андрузький, Олександр Навроцький та ін.

Кирило-Мефодіївське товариство ставило за мету об'єднання всіх слов'янських народів у федерацію. Його політичну програму викладено в «Книзі буття українського народу» М. Костомарова й у «Статуті Слов'янського товариства Св. Кирила та Мефодія». Головними завданнями члени товариства вважали: ліквідацію самодержавства, скасування станів і кріпосного права; визволення слов'янських народів та об'єднання їх у федеральну республіку з парламентським ладом, з наданням кожному народу автономії; запровадження загальної освіти народів тощо. Програмові положення розвивали республіканські традиції декабристів. Члени товариства прагнули розкрити політичний ідеал, здійснення якого принесло б передусім свободу Україні. Для цього треба добре усвідомити й осмислити минуле й сучасне.

Знесилена в постійній боротьбі з Польщею, втративши будь-яку надію на добросусідські стосунки з нею, Україна «пристала до Московщини та з'єдналася з нею як один народ слов'янський з іншим народом слов'янським». У системі відносин Україна -- Польща -- Московщина всі народи було поневолено царем і панами, але народом -- рабом був український, бо він терпів гніт у найжорстокіших формах. Це становище визначало його долю як найпослідовнішого поборника свободи, рівності й братерства, а Україна виступала будителем усієї Слов'янщини до боротьби за ідеали.

Суть слов'янської федерації, за М. Костомаровим, полягала в тому, щоб кожна слов'янська держава -- польська, литовська, українська, білоруська, російська -- була самостійною та щоб у них був спільний виборний орган для вирішення загальних справ. Очолювати як кожну окрему державу, так і їхню спілку загалом мали виборні особи. У всіх суб'єктів федерації мали бути однакові основні закони, єдина грошова одиниця, свобода торгівлі, єдина центральна влада, якій належить управління збройними силами та зовнішніми відносинами за збереження повної автономії кожного суб'єкта федерації щодо внутрішніх установ, внутрішнього управління, судочинства та народної освіти.

Настав час, вважали члени товариства, об'єднати всіх слов'ян навколо ідеалу свободи, рівності та братерства у федеративну парламентську республіку з наданням кожному народові рівних прав і широкої політичної автономії.

Здійснити об'єднання слов'янських демократичних держав передбачалося шляхом реформ, мирної пропаганди, виховання молоді, літературної діяльності.

Водночас Кирило-Мефодіївське товариство, його революційно-демократичне крило (М. Гулак, О. Навроцький, І. Посяда, їхній ідейний наставник Т. Шевченко) своїм головним завданням вважало знищення самодержавства, ліквідацію кріпосного права, скасування станів. Зазнали критики i монархи. Так, Петро І «поклав сотні тисяч у каналах і на кістках їхніх збудував собі столицю». Не менш критично характеризувалася Катерина II. «А німкеня Катерина, розпусниця всесвітня, безбожниця, мужовбивця, знищила козацтво й свободу».

Найрішучішу й найбезкомпроміснішу позицію в Кирило-Мефодіївському товаристві займав Тарас Шевченко. Пост обстоював ідеї народного повстання, остаточною метою якого мало бути встановлення демократичної республіки -- суспільства із самоврядуванням народу, колегіальною формою реалізації влади як гарантією від її сваволі. Вирішальна роль у такому суспільстві мала належати трудівникам, що працюють на своїй землі.

За доносом Кирило-Мефодіївське товариство напри кінці березня 1847 року було розгромлене, членів його за арештовано. Товариство проіснувало лише 15 місяців, про те справило значний вплив на розвиток суспільно-політичної думки й визвольної боротьби в Україні. Його діяльності здобула широкий відгук у пресі країн Європи та світу.

Література

1. Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. 1999р. Брегеда А.Ю.

2. Політологія: Навчальний посібник 2006р. Юрій М.Ф.

3. Политология: учебное пособие для высших учебных заведений. 2008р. Крайтерман В.С.

4. Политология. Учебник для ВУЗов 2005р. Ачкасов В.А., Гуторов В.А.

5. Политология 2006р. Жиро Т.

6. Политология: Учеб. пособие для студентов заочного отделения 2006р. Борзихина И.В., Запецкая Н.Д., Коноплева Н.А., Трофимов Т.А.

7. Политология: учеб. пособие для студ. высш. учеб. Заведений 2009р. Круглова Г.А. Безвербный А.А., Безвербный А.С., Дивлеткильдеев Ш.А.

8. Google: www.google.ru

9. Яндекс: http://www.yandex.ua

10. Модульне середовище КНУТД: http://msnp.knutd.edu.ua

11. Онлайн бібліотека: http://studentbooks.com.ua

Размещено на Allbest.ru