Тенденції розвитку політичної комунікації в інформаційному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції розвитку політичної комунікації в інформаційному суспільстві

Аналізуються зміни в соціально-політичній сфері суспільства, що відбулися в результаті розвитку засобів масової комунікації та впливають на процес демократизації суспільства; перспективи впровадження, використання новітніх інформаційних технологій в політичній сфері та процес соціальної адаптації до них.

Поняття «політика» традиційно означає державні та суспільні справи, сферу діяльності, що пов'язана з владними відносинами між індивідами, соціальними групами, народами, націями і державами. Отже, виходячи з тези Макса Вебера, що це поняття має широкий сенс та охоплює всі види діяльності по самостійному керівництву, можна стверджувати, що політика є своєрідною формою комунікації між людьми і пов'язана з проблемою завоювання, утримання та використання влади. Політична комунікація виступає своєрідним соціально-інформаційним полем політики. Вона, як і інші комунікаційні акти, переслідує три головні цілі: передачу інформації, формування думки, зміну поведінки тих, кого інформують.

На рубежі XX - XXI ст. інтенсивний розвиток комунікаційних технологій значно полегшив виробництво та розподіл соціально значущій інформації і призвів до формування глобального інформаційного простору, в який увійшли суспільства, політичні, економічні, релігійні, культурні інститути. Засоби масових комунікацій відіграють значну роль у перебудові соціально-політичної дійсності.

В інформаційному суспільстві великого значення набувають комунікативні можливості та ресурси органів державної влади і управління, політичних партій, рухів, конкретних політиків, їх здатність до ефективної комунікації як цілеспрямованої інформаційної взаємодії з суспільством або електоратом, формування або корегування суспільної думки. Тому політичні комунікації, які сьогодні визначаються одним з важливіших аспектів легітимації влади, потребують відповідного аналізу.

Згадаємо, що витоки сучасних теоретичних уявлень про політичні комунікації лежать у глибокій давнині. Так, Аристотель визначав комунікаційний аспект політичної діяльності як «спілкування», що націлене на досягнення «загального блага» [1, с. 376]; Цицерон наголошував на меті політичного спілкування, яке переслідує «загальний правопорядок» [2, с. 20]. В епоху Відродження проблема впливу на політичну свідомість, на зміну поведінки і настроїв людей отримала розвитку у працях Н. Макіавеллі [3]. У Новий час під впливом ліберально-демократичної думки XVII - XIX ст. (Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск'є, Дж. Ст. Міль та ін.), закладався фундамент нормативно-цінністного розуміння функціонування і розвитку політичної комунікації у країнах Західної Європи, де свобода слова, незалежні засоби масової інформації розглядалися в якості інструмента суспільного контролю за діяльністю органів влади.

У новітній час проблеми політичної комунікації оцінюються, в першу чергу, не як направленість сигналів від еліти до мас, а як публічне спілкування в процесі політичної діяльності. На думку відомого російського дослідника цієї проблеми М.С. Вєршиніна, «політична комунікація виступає як специфічний вид політичних відносин, за допомогою якого суб'єкти, що домінують у політиці регулюють виробництво і розподіл суспільно-політичних ідей свого часу» [4, с. 54].

Початком вивчення явищ політичної комунікації вважаються дослідження пропаганди під час Першої світової війни (Lasswell H. Propaganda Technigue in World War. - London, 1927). Термін «політична комунікація» та перші фундаментальні роботи з цієї проблематики з'явилися наприкінці 40 - на початку 50-х рр. ХХ ст. Виділення досліджень політичної комунікації у самостійний напрямок обумовлюється демократизацією політичних процесів у світі у другій половині ХХ ст., розвитком кібернетики, виникненням та зростанням ролі нових комунікаційних систем і технологій.

У наш час проблема розвитку політичної комунікації в інформаційному суспільстві стає все більш актуальною. Структурні зміни економічного механізму, висунули на перші позиції нові наукоємні галузі, «індустрію знань» та пов'язаних з нею технології передачі та обробки інформації, глобальну комп'ютеризацію, розгалужені інформаційні системи. З розвитком Інтернету людство вступило у фазу формування єдиного глобального інформаційного середовища. Стрімке зростання ролі нового, інформаційного сектору економіки, призвело до того, що комунікація охоплює своїм впливом всі галузі соціальної дійсності та по-новому організує суспільно-політичні відносини.

У статті аналізуються перспективи впровадження та використання новітніх інформаційних і мережених технологій у політичній сфері та процес соціальної адаптації до них.

Суттю комунікаційних процесів є передача, переміщення, обіг політичної інформації. З її допомогою передається політичний досвід, знання, координуються зусилля людей, відбувається їх політична соціалізація і адаптація, структурується політичне життя. Характер політичної комунікації у суспільстві, рівень її розвитку визначається в більшій мірі станом загальної та політичної культури. Важливими передумовами оптимального розвитку політичної комунікації є інтелектуальна свобода, демократична політична культура, свобода засобів масової інформації від владних структур.

Стійкість глобального інформаційного суспільства ґрунтується на стимулюючих розвиток людини демократичних цінностях, таких як вільний обмін знаннями і інформацією, взаємна толерантність і повага до особливостей інших людей.

У науці вже є загальноприйнятим термін «е-демократія», тобто електронна чи цифрова демократія, яка і є основою більш широкої демократії інформаційної. Термін «е-демократія» не має однозначного тлумачення. Погодимося з думкою російського дослідника проблем політичної комунікації М.М. Грачова, що у загальному плані е-демократія - це заснований на використанні мережевих комп'ютерних технологіях механізм забезпечення політичної комунікації, який сприяє реалізації принципу народовладдя і дозволяє привести політичний устрій у відповідність з реальними потребами інформаційного суспільства [5]. Поняття е-демократії пов'язується із заходами щодо розширення політичної участі громадян, щоб з'єднати їх один з одним та з їх представниками в уряді саме через нові інформаційні та комунікаційні технології. Тобто головною цінністю демократії такого типу є інформація, а критерієм демократичності виступає, відповідно, доступ до інформаційних баз даних, вільної, правдивої та об'єктивної інформації. Гарантом є система права, заснована на інформаційних чинниках. Реалізація цього права надає людині інформаційного суспільства нового статусу та можливостей, апріорі рівних для всіх. Таким чином, засоби політичної комунікації виступають як засоби інструментального характеру реалізації потенціалу людини та людських спільнот.

Концепція е-демократії корелює з концепцією демократії, яку розуміють як у широкому, так і в вузькому сенсі слова. У першому випадку мова йде про форму устрою та функціонування будь-якої організації, заснованої на принципах рівності прав її членів, прийнятті рішень більшістю, періодичністю виборів та підзвітності органів управління загальним зборам, конференції, з'їзду організації. У другому випадку у сучасній політичній науці під демократією розуміється форма політичної самоорганізації суспільства, яка не тільки базується на визнанні народного суверенітету або волі більшості, а й забезпечує відповідальність державних органів управління, відкритість їх роботи, підзвітність суспільству, адекватну реакцію на зміни у внутрішньому і зовнішньому середовищі тощо.

Традиційні засоби здійснення демократії сьогодні піддаються критиці через їх недоліки, серед яких називаються такі, як, наприклад, слабкий вплив громадян на прийняття рішень, на реалізацію політичної програми партії влади чи коаліційного уряду, залежність вибору громадян від маніпуляційних можливостей виборчих технологій, можливість дискримінації меншості більшістю тощо.

Стійка демократія вимагає міцних діалогових зв'язків між державою і громадянським суспільством, між урядом і керуванням, і саме новітні інформаційно-комунікаційні технології відкривають нові перспективи національної і локальної державної політики, взаємодіючи з громадянами через Інтернет, електронну пошту, суспільні кіоски інформації тощо.

Таким чином, демократія, яка збагачена можливостями інформаційних технологій та включена у загальну систему цінностей інформаційного суспільства, є важливим досягненням держави і громадянина.

Через використання новітніх засобів комунікації закладається основа і забезпечується подальший розвиток відкритості, прозорості влади. На спеціалізованих інформаційних вузлах держава представляє свою діяльність, інформує про цілі, методи та хід реалізації інтересів своїх громадян у внутрішній і зовнішній політиці. Завдяки створенню на цих вузлах системи зворотного зв'язку та оперативного реагування, відбувається певна наближеність до партисипаторної демократії, тобто досягається можливість громадян приймати участь у обговоренні та реалізації політичних рішень.

Широкі можливості відкриваються у цьому напрямку завдяки існуванню та розповсюдженню мережі Інтернет. Інтернет є засобом, який кидає виклик традиційним політичним структурам завдяки здатності швидко розповсюджувати інформацію серед широкого кола людей (наприклад, за допомогою блогів). Він надає можливості громадянам стати більш інформованими в конкретних питаннях, навіть ніж самі політики. На думку російського політолога А. Чеснакова, перенос політичними акторами частини своєї комунікаційної діяльності в Інтернет-середовище сприяє формуванню принципово нового типу інтерактивної комунікації, динаміка розвитку якої може перевернути уявлення і про систему забезпечення політичної діяльності, і про традиційні інструменти політичної участі [6, с. 55 - 56].

М.С. Вершинін, проаналізувавши дослідження вчених з теми «Інтернет і демократія», [7] визначає три основні підходи. Один з них висловлює так звану «популістську точку зору», згідно якої Інтернет забезпечує можливість індивідуального впливу на уряд і його політику. Отже, Інтернет забезпечує спілкування громадян з урядом «без посередників», а також зменшує залежність громадян від політичних партій, груп впливу, що відстоюють свої економічні інтереси, децентралізує доступ громадян до обміну інформацією.

Згідно комунітаристської точки зору, основна функція Інтернету - у формуванні і розвитку «співтовариств». Співтовариства утворюються тоді, коли люди взаємодіють один з одним у мережі Інтернет достатньо тривалий час, утворюють стійкі зв'язки, а Інтернет звільнює процес утворення співтовариств від будь-яких обмежень. Таке звільнення співтовариств від обмежень розширює локальне співтовариство до масштабів держави і усього світу.

Концепція «прискореного плюралізму» доводить, що Інтернет сприяє існуючому дробленні сучасної політичної системи у відповідності з економічними інтересами політичних груп і переходу до гнучкої системи, заснованої на різних стратегіях впливу політичних груп, менш залежних від суспільних інститутів і організацій. Інтернет сприяє децентралізації контролю над приватними засобами масової інформації, перешкоджає тенденції укрупнення засобів масової інформації.

Таким чином, констатує М.С. Вершинін, дослідники оцінюють перспективний потенціал Інтернету саме у залученні громадян до політичних процесів та реальних можливостях для політичних змін. Деякі з цих змін є наслідком розвитку нових технологій, інші будуть проявлятися у якості створення нових політичних інститутів, які під впливом громадян, груп, а також самих чиновників, що використовують Інтернет, призведуть до змін у політичній системі суспільства.

Е-демократія неможлива без електронного голосування. Електронне голосування - це спосіб за допомогою якого відбувається волевиявлення виборців завдяки електронним засобам, а нова система використовує персональні комп'ютери для підрахунку голосів.

Вперше експеримент електронного голосування був проведений у 2000 р. у США, штаті Орегона. Повністю електронне голосування для всіх виборців практикується в Індії, Венесуелі, Бразилії. Так, в Індії після введення у 2004 р. електронного голосування за допомогою електронних виборчих ящиків (приборів на батарейках), були зафіксовані чисельні фальсифікації, а тому у 2005 р., щоб збільшити довіру до виборів, у списки виборців поряд з їх іменем і прізвищем були включені їх фотографії. Такі списки з використанням фотографії застосовуються по всій країні, за виключенням трьох північно-східних штатів.

Цікавий варіант використання інформаційних технологій у політиці за допомогою електронних урн був продемонстрований у Бразилії [8]. Там електронна система голосування була використана на перших у світі електронних загальнонаціональних виборах голови держави. Переносні машини для голосування - урни, що не мають екрану, дають можливість виборцям нажати номер кандидата і підтвердити свій вибір, після чого з'являється фото кандидата з його даними. Таким чином, виборці упевнюються, що проголосували за того кандидата, за якого вони хотіли віддати свій голос. Але досвід цієї країни не може бути перенесений на держави, де формування органів влади за законам здійснюється на основі добровільного виявлення громадян (за бразильським законодавством участь у виборах є обов'язковою для громадян у віці від 18 до 70 років).

У Венесуелі процес надання, запису і підрахунку голосів відбувається за допомогою комплексних обладнань для голосування з сенсорним екраном і принтером. Також у цій країні обов'язковою є процедура зняття відбитків пальців: перед голосуванням відбиток пальцю порівнюють з центральною базою даних. Такі засоби запобігають багаторазового голосування однієї особи.

Отже, існують два основних види електронного голосування: стаціонарне (у виборчих пунктах, куди треба приходити виборцям і де стоять електронні автомати) і віддалене через Інтернет. Стаціонарне голосування відбувається за допомогою комп'ютера і спеціального обладнання, а віддалене - через Інтернет, за допомогою телефону або цифрового телебачення.

У Європі в якості електронного обладнання використовують персональні комп'ютери, які групами з загальним сервером ставлять у пунктах для голосування. У відповідності з технічними стандартами експерти Ради Європи називають електронним таке голосування, в якому проведення виборів чи референдуму відбувається з використанням комп'ютерних засобів або з їх допомогою регіструються голоси у комп'ютерній формі. Таке визначення охоплює всі існуючі технології, що використовуються у Європі поки що у якості експерименту.

У США інтенсивно розвивається така форма е-демократії, як комп'ютерне лобіювання (використання комп'ютерних мереж у якості інформаційного ресурсу для лобіювання; прямий інформаційний тиск через комп'ютерні мережі; використання комп'ютерних мереж для приватного спілкування з особами державної влади або органів місцевого самоуправління) [9]. Наприклад, компанія, що займається лобіюванням, інформує онлайн-спільноту на найбільш рейтингових веб-порталах про порядок денний роботи Конгресу США і доповнює до законопроектів різні експерті аналітичні матеріали. Аудиторії пропонують голосувати «за» чи «проти» з різних питань, які розглядаються у парламенті. Після підрахунку Інтернет-голосування, результати перетворюють у електронні послання і направляють тому чи іншому члену законодавчого органу. Компанія бере на себе відповідальність повідомляти учасника голосування про те, як проголосував у парламенті конгресмен або сенатор, який отримав таке електронне послання.

У США, Західній Європі поширеним є участь громадян у виборчих компаніях в системі онлайн, яка передбачає, крім традиційних, нові форми, такі, як - маркетинг партійної політики і кандидатів; обмін інформацією і думками серед виборців; участь в обговоренні матеріалів друкованих і онлайнових засобів масової інформації; участь у формуванні нового, більш відкритого стилю політики.

Серед усіх ідей е-демократії найбільшого поширення набула ідея електронного уряду, під яким розуміється єдина соціально відповідальна та інформаційно відкрита, з постійним зворотнім зв'язком установа. Домінуючим завданням е-уряду є трансформація внутрішніх і зовнішніх взаємовідносин на основі інформаційних технологій і комунікаційних мереж. Головною метою - оптимізація надання урядових послуг населенню та бізнесу, а також розширення ступені участі виборців у процесах керівництва і управління країною, забезпечення відкритості і підзвітності уряду громадянам і громадян - уряду. Е-уряд не тільки кардинально змінює характер діяльності державного апарату, а й збільшує ефективність його роботи.

Сукупність відношень державного апарату умовно можна поділити на три основні групи: міжвідомчі відносини, відносини з бізнесом, відносини з громадянами. З аналогією електронної комерції одержала розповсюдження така класифікація: уряд - громадяни (G2G): доступ до інформації за допомогою Інтернету, інтерактивні опитування, публічні дискусії; уряд - приватний бізнес (G2B): поставки товарів і послуг; уряд - уряд (G2G): взаємодія між державними органами для спільного використання інформації та покращення функціонування. Під терміном «уряд» розуміються владні структури всіх рівнів: від кабінету міністрів до районних державних адміністрацій.

Е-уряд вже став реальністю в багатьох країнах світу. Але з причини нерівномірного економічного розвитку країн світу впровадження е-урядів у них знаходиться на різних стадіях. Великих успіхів у галузі розвитку е-уряду досягли США, Канада, Нова Зеландія, Сінгапур, Нідерланди, Фінляндія, Данія, Норвегія, Австралія, Німеччина, Велика Британія, Естонія та ін. країни. Завдяки впровадження е-уряду відбувається послаблення позицій бюрократії у суспільстві, значно зменшується ризик корупції, тощо. Технологія е-уряду, вважають дослідники, має переваги і для уряду , і для суспільства. Переваги для уряду в тому, що зацікавлені люди можуть реально приймати участь у прийняті політики, планів, проектів і політичних ініціатив уряду. Крім цього, інформування суспільства дозволяє звести до мінімуму розбіжності і сформулювати сприятливу для уряду суспільну думку; уряд має можливість швидко реалізувати свої плани; покращити управління на мікро і макро рівнях; вирішити проблему пасивного відношення населення до уряду і його планів тощо.

Що стосується соціуму, то переваги введення е-уряду очевидні. Люди мають можливість оперативно реагувати на рішення уряду, прискорювати здійснення проектів, домагатися, щоб вони були основані на пріоритетах, які визначають люди, а не уряд.

Таким чином, е-уряд виконує функції регулювання інформаційних відносин між основними суб'єктами і державними структурами. Серед головних завдань, що вирішує е-уряд - забезпечення рівних прав і доступу до глобальних, місцевих і локальних інформаційних ресурсів, представлення необхідної інформації та електронних послуг громадянам, здійснення електронних державних закупівель, сприяння розвитку Інтернет-економіки, регулювання взаємовідносин між основними суб'єктами електронного бізнесу, здійснення дистанційних фіксальних та контрольних функцій, дистанційних консультацій, забезпечення інформаційної безпеки та ін.

Е-демократію не можна ототожнювати з е-урядом. Якщо е-уряд утворюється «зверху» для більш ефективного функціонування державного апарату, то е-демократія орієнтована на ініціативу «знизу», на якісне зростання рівню участі громадян у політичному житті. Умовою переходу до е-демократії є доступ населення країн до Інтернету (не менш 80%).

Отже, інформаційно-комп'ютерні технології утворюють лише технологічну можливість переходу демократії до більш високого її рівню. Але технології - це тільки інструмент, який можна по різному використовувати. Сама ж демократія - це теж інструмент, який слугує для урівноваження інтересів у суспільстві.

Процеси е-демократії політичних відносин актуалізують проблему оновлення формату політичних партій. Традиційні партії, які виникли як представники класових, етнічних, конфесійних, регіональних інтересів у сучасному суспільстві перетворилися у «бренди», рекламні салогани й традиційно приваблюють електорат. Якщо бренд базується на історичній традиції, як то комуністи, соціалісти, соціал-демократи, націоналісти - його буде підтримувати електорат, який ще не звик до віртуалізації політики, навіть не знаючи того, що їх ідеологія кардинально змінилася. Інтенсивна політизація глобального інформаційного простору демонструє, що нова політика будується на компенсації дефіциту реальних ресурсів і дій різноманітністю образів. Сьогодні боротьба за владу - це вже не боротьба партійних структур і не конкуренція програм, а боротьба віртуальних образів, політичних іміджів, які створюються піар-технологами рекрутованими на період виборчих кампаній. Проте влада, яка отримала легітимність у такий віртуальний спосіб є абсолютно реальною, хоча її діяльність не має нічого спільного з образом, за який голосували виборці. Негативні риси традиційної демократії, таким чином, посилюються на етапі переходу до е-демократії, коли працюють лише декілька інструментів з усього комплексу, що надає інформаційне суспільство.

В країнах стабільної демократії одним з напрямків трансформації політичних партій є поступове формування партій нового типу - кіберпартій [10]. Основою їх діяльності стають мережеві технології комунікації, що опосередковують взаємодію між організаційними партійними структурами і виборцями. Кіберпартії не передбачають інституту формального членства у них, тим самим розширюються можливості участі громадян у реальній політиці. Для кіберпартій характерні: відносно низька капіталоємкість, яка розширює можливості доступу партій до потенціальних виборців; висока ефективність двостороннього зв'язку між віртуальними членами партії та її лідерами; постійний, відкритий внутрішньопартійний дискурс; сприятливі можливості для артикуляції та агрегації інтересів через віртуальні форуми і конференції; кращі можливості для розвитку зв'язків між партіями і її прихильниками; відкритий стиль вироблення стратегії і тактики у формі діалогу; рівні можливості для всіх учасників комунікації.

Таким чином, використання у політичній сфері новітніх інформаційно-комп'ютерних технологій, безперечно, розширює можливості конвенціональної політичної участі та становлення різних форм е-демократії - механізмів комп'ютерно-опосередкованої політичної комунікації, що відповідає потребам інформаційного суспільства. Інформаційний спосіб життя потребує соціально активну особистість. Соціальна активність громадян, їх можливість безпосередньо приймати участь у формуванні офіційної позиції, формулюванні відповідної правової бази, у здійсненні реального контролю над процесами перетворення рішень у життя фактично порушує монополію еліт на вирішення всіх важливих питань, що пов'язані з життєдіяльністю суспільства. Прозорість всіх владних процедур запобігає корпоративній домовленості, застосуванні подвійних стандартів та інших маніпуляцій із законом. Процес соціальної адаптації до інформаційних технологій і складовим інформаційного суспільства, таких як електронне голосування, е-демократія, е-уряд змінює не тільки відношення до них громадян, а і спосіб здійснення політики.

інформаційний політичний суспільство

Перелік посилань

1.Аристотель. Политика // Аристотель. Сочинения: в 4 -х т., Т.4. - М.: Мысль, 1983. - с. 376-644.

2.Цицерон. О государстве // Цицерон. Діалоги. - М.: Научно-издательский центр «Ладомир», Наука, 1994. - с.8-88.

3.Макиавелли Н. Рассуждения о первуй декаде Тита Ливия // Макиавелли Н. Избранные сочинения. - М.: Художественная литература, 1982. - с. 359-452.

4.Вершинин М.С. Политические коммуникации в информационном обществе. - СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2001. - 252 с.

5.Грачев М.Н. Политическая коммуникация: теоретические концепции, модели, векторы развития. - М.: Прометей, 2004. - 328 с.

6.Чеснаков А.А. Ресурсы Internet и российские политические технологии: состояние и перспективы развития // Вестник Московского университета. - Серия 18: Социология и политология, 1999. - №4. - С.65-73.

7.Вершинин М.С. Политические коммуникации в информационном обществе: перспективные направления исследований // Актуальные проблемы теории коммуникаций. Сборник научных трудов. - СПб.: Изд-во СПбГПУ, 2004. - С. 98-107.

8.Голобуцкий А., Шевчук О. Технология e-government. Электронное правительство //http: capri. ustu. ru// e-government\e-government_4. htm.

9.Ненашев Д.А. Лоббирование посредством компьютерных сетей: новый инструмент политического влияния // Политическая наука: Сборник научных трудов/РАНИНИОН. Институт сравнительной политологии. Российская ассоциация политической науки. - 2002. - №1: Современное состояние. Тенденции и перспективы/ Отв. ред. и сост. Л.Н. Верченов. - М., 2002. - С. 126-136.

Размещено на Allbest.ru