Участь Великої Британії у військово-гуманітарних операціях і місіях Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УЧАСТЬ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ У ВІЙСЬКОВО-ГУМАНІТАРНИХ ОПЕРАЦІЯХ І МІСІЯХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Грубінко А.В.,

кандидат історичних наук, доцент, докторант Інституту історії України НАН України

Анотація

У статті представлено результати дослідження ролі та особливостей участі Великої Британії у військово-гуманітарних операціях і місіях Європейського Союзу. Проаналізовано позицію британських урядів щодо розвитку цього напряму функціонування Спільної політики безпеки та оборони ЄС. Вказано на прорахунки міжнародної військово-цивільної оперативної діяльності ЄС та спрогнозовано наслідки виходу Великої Британії з його складу для розвитку миротвочрого потенціалу об'єднання.

Ключові слова: Велика Британія, ЄС, Спільна політика безпеки та оборони, миротворча діяльність, військові операції, цивільні місії.

Аннотация

Грубинко А.В. Участие Великобритании в военно-гуманитарных операциях и миссиях Европейского Союза. -- Статья.

В статье представлены результаты исследования роли и особенностей участия Великобритании в военно-гуманитарных операциях и миссиях Европейского Союза. Проанализирована позиция британских правительств относительно развития этого направления функционирования Общей политики безопасности и обороны ЕС. Указано на просчеты международной военно-гражданской оперативной деятельности ЕС и спрогнозированы последствия выхода Великобритании из его состава для развития миротворческого потенциала объединения.

Ключевые слова: Великобритания, ЕС, Общая политика безопасности и обороны, миротворческая деятельность, военные операции, гражданские миссии.

Summary

Hrubinko A.V. Britain's participation in military-humanitarian operations and missions of the European Union. -- Article.

The article presents the results of a study role and participation of the UK in military-humanitarian operations and missions of the European Union. Position of the British governments on the development of this direction of functioning Common security and defence policy of the EU is analyzed. Listed on the failures of international civil-military operational activities of the EU and predicted consequences of British exit from European Union for the development of organization's peacekeeping potential.

Keywords: Great Britain, EU, the Common security and defense policy, peacekeeping, military operations, civilian missions.

Постановка наукової проблеми. Формування військового сегмента Європейського Союзу в контексті становлення його зовнішньої політики стало важливим і перспективним напрямом розвитку об'єднання як нового впливового суб'єкта світової системи міжнародної безпеки. Першочерговим комплексним завданням розбудови політики безпеки та оборони ЄС визначено досягнення здатності організовувати і проводити самостійні військові операції, гуманітарні і цивільні місії в постконфліктних регіонах. Велика Британія, володіючи значними військовими ресурсами і системою гуманітарного впливу за кордоном, природно стала важливим і необхідним для ЄС учасником його військово-гуманітарних операцій і місій.

Актуальність дослідження. В умовах сучасних викликів та загроз системі європейської безпеки, суперечливого розвитку Європейського Союзу як впливового актора новітньої системи міжнародних відносин, регіональної і світової системи безпеки, перманентного протікання конфліктів різної природи та масштабів розгортання в різних регіонах і країнах світу виникає необхідність дослідити історичний досвід оперативної миротворчої діяльності об'єднання як одного з центральних елементів реалізації його Спільної зовнішньої політики і політики безпеки, внесок провідних держав-членів Союзу в організацію і проведення операцій і місій ЄС. В умовах процесу виходу Великої Британії з Євросоюзу необхідно оцінити значення вкладу цієї країни у розвиток його військово-гуманітарних можливостей з метою мінімізації можливих втрат Співтовариства від повного завершення процесу «Brexit».

Мета статті -- проаналізувати роль та виявити особливості участі Великої Британії у військово- гуманітарних операціях і місіях Європейського Союзу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Проблематика участі Великої Британії у військово-гуманітарних акціях та місіях ЄС загалом не знайшла достатнього висвітлення в історіографії. Відсутні спеціальні публікації. Західні дослідники європейської інтеграції, зокрема, Г. Ліндстром [1], Д. Петерс [2], приділили певну увагу її вивченню в контексті становлення Спільної політики безпеки та оборони ЄС. Л. Ваініо [3], Н. Піроззі [4], Т. Росс [5], С. Фішер [6], Д. Хеллі [7] представили аналіз конкретних операцій ЄС і внеску британської сторони. В російській історичній науці певну увагу проблемі приділили військові історики Д. Галін [8], Н. Власов та ін. [9]. У монографії В. Журкіна з історії військової політики Євросо- юзу роль Британії у мотворчих операціях Союзу згадується в загальному контексті [10]. Короткий огляд внеску країни в миротворчі операції ЄС подає Т. Андреева [11]. В українській історіографії зазначена проблема окремо не вивчалася.

Виклад основного матеріалу дослідження. Формування Європейського Союзу за наслідками укладення Маастрихтського договору 1992 р. не призвело до автоматичного початку формування його військової складової. Західноєвропейський Союз як єдина виключно регіональна військова організація з наявним оперативним потенціалом тривалий час представляв суто європейські можливості у сфері безпеки. ЗЄС упродовж 1990--х років виконував функцію представництва ЄС, діючи від його імені у міжнародних військових акціях. Уряд Великої Британії виступав за збереження «status quo» в системі європейської з першістю НАТО, тому підтримав ЗЄС як кращий варіант автономізації європейської складової Альянсу, ніж ЄС. Рівень виконання ним третьозначних завдань в тилу НАТО влаштовував британське керівництво.

В умовах домінування НАТО в системі колективної безпеки країн Заходу до прерогативи ЗЄС входило виконання обмежених операцій миротворчого характеру, які не передбачали інтенсивних бойових дій. З кінця 1980--х років ВМС Великої Британії в складі міжнародної коаліції здійснювали операцію ЗЄС з гарантування свободи судноплавства в Перській затоці. З початком війни в регіоні у серпні 1990 р. ескадра ВМС держав ЗЄС забезпечувала дотримання ембарго на морську торгівлю. Подальші оперативні функції організації визначив Петерсберзький саміт Ради ЗЄС від 19 червня 1992 р. «Петерсберзькі завдання» ЗЄС згодом лягли в основу оперативних функцій Євросоюзу з виконання гуманітарних і рятувальних завдань, проведення миротворчих місій і бойових операцій кризового регулювання (включно з миротворчістю). З червня 1992 р. до жовтня 1996 р. британські ВМС у складі спільної операції ЗЄС і НАТО «Sharp Guard» забезпечували контроль за дотриманням ембарго на постачання зброї і боєприпасів до колишньої Югославії. З червня 1993 р. ЗЄС проводив військову операцію надання допомоги Болгарії, Угорщині і Румунії в їх зусиллях з виконання санкцій ООН щодо судноплавства на Дунаї [2, с. 146]. ЗЄС на прохання Євросоюзу з липня 1994 р. до липня 1996 р. забезпечував роботу поліцейської місії в Мостарі (Боснія і Герцеговина). Британські спеціалісти долучилися до навчальних поліцейських місій ЗЄС в Африці. Завершальною цивільною місією ЗЄС стала діяльність поліцейських радників в Албанії у травні 1997 р. -- травні 2001 р. Історію військових операцій ЗЄС завершила місія загального нагляду за безпекою в Косово у 1998--2000 рр.

Період 1998--2002 рр. відзначався активною підготовчою роботою ЄС до повного перебрання функцій виконання військово-гуманітарних операцій і місій. Початок цьому процесу поклав Амстердамський договір, який до функцій Спільної політики безпеки та оборони (СПБО) відніс виконання «петерсберзьких завдань». Франко-британська декларація Сен-Мало від 4 грудня 1998 р. містила заклик до розбудови Європейських сил швидкого реагування для проведення військових антикризових акцій. Зміна позиції британського керівництва у справі розвитку СПБО ЄС відкрила шлях для формування механізмів оперативної діяльності об'єднання. Уряд Т. Блера відіграв ключову роль у швидкому затвердженні і розробці планів розбудови військових ресурсів Співтовариства. Після завершення передачі функції від ЗЄС до ЄС останній отримав можливості самостійної військової діяльності.

По завершенні блокового протистояння зникла загроза виникнення війни на територіях західноєвропейських держав. В їх військових стратегіях особливе місце посіли закордонні операції. У результаті скорочення особового складу військ і оборонних видатків національні збройні сили набули вигляду відносно невеликих армій, призначених для проведення коаліційних інтервенцій за межами Європи [9, с. 57]. В умовах, коли кризи набували вираженого внутрішньодержавного рівня, їх врегулювання затребувало розширення переліку завдань миротворих операцій і місій від традиційної гуманітарної допомоги та захисту людей до гарантування законності і політичної стабільності. У цих умовах уряд Британії здійснював розробку національної доктрини участі в миротворчих місіях. Велике значення для просування міжнародних інтересів країни мало використання військової сили у складі багатонаціональних угруповань. За умов відсутності в ЄС досвіду проведення таких акцій, потенціал і досвід Великої Британії у миротворчих місіях ООН дозволяв їй претендувати на провідні ролі. У різних куточках світу перебувала п'ята частина Королівстких Збройних Сил [8, с. 12]. Від початку 1990--х рр. відбувалося їх реформування в контексті створення мобільних підрозділів для виконання операцій у віддалених регіонах світу.

Прийняття численних планів і програм розвитку європейських оперативних військово-цивільних механізмів дало результат. Євросоюз включився у процес проведення цивільних (місії) і військових (операції) міжнародних безпекових акцій. З 1 січня 2003 р. ЄС розпочав першу історичну гуманітарно-поліцейську місію в Боснії і Герцеговині, яка завершилася 30 червня 2012 р. У ній взяли участь усі члени ЄС і сім держав- партнерів (в т.ч. Україна). Поліцейський контингент ЄС замінив оперативну групу ООН. Британські спеціалісти (станом на січень 2004 р. -- 55 поліцейських і 9 військових) взяли активну участь в роботі місії [1, с. 113].

Історично першою військовою миротворчою акцією Європейського Союзу стала військова операція в Македонії «Конкордія» (18 березня по 15 грудня 2003 р.). Сили ЄС замінили контингент НАТО. З 400 чол., які представляли 13 держав ЄС і 14 країн--партнерів, найбільший контингент делегувала Франція (145 чол.), а Велика Британія -- всього 3 військових. По завершенні операції присутність ЄС в Македонії забезпечувалася в ході проведення поліцейської місії «Проксіма» (15 грудня 2003 р. -- 15 грудня 2005 р.). З грудня 2005 р. до грудня 2006 р. британський персонал і представники поліції працювали в Групі поліцейських радників (29 експертів) [11, с. 57].

Значну увагу держави та інституції ЄС надавали врегулюванню проблем Африканськго континенту. В операції ЄС «Артеміс» (12 червня -- 1 вересня 2003 р., Демократична Республіка Конго), проведеній на прохання ООН, взяли участь близько 2 тис. солдат і офіцерів з 17 країн, в тому числі з Великої Британії (85 чол.), серед яких переважно інженери, сапери і допоміжний персонал [7, с. 183]. Сили ЄС виконали функцію підтримки миру в зоні конфлікту у період заміни миротворчої місії ООН. Надалі Євросоюз протягом наступних 12 років провів в Африці понад півтора десятка військових операцій і цивільних місій, до яких різною мірою залучалися британські фахівці.

Однією з наймаштабніших військових операцій ЄС в його історії стала операція «Алтея» в Боснії і Герцеговині, яка розпочалася 2 грудня 2004 р. за мандатом ООН і в модифікованому варіанті триває досі. Сили Євросоюзу (EUFOR) перебрали від НАТО комплекс завдань з гарантування безпеки і стабільності, навчання місцевих Збройних Сил. Велика Британія надала понад 600 миротворців. На початковому етапі операції британські представники обіймали командні пости. З трьох оперативних зон виконання операції північно-західна зона контролювалася британськими силами [12].

Велика Британія відіграла вагому роль у становленні організаційно-управлінської складової міжнародної оперативної діяльності Співтовариства. На неформальному саміті в Хемптон-Корті 27 жовтня 2005 р. лідери ЄС прийняли рішення створити Раду кризового управління (Crisis Management Board). Завдяки досягнутим домовленостям та активній позиції тодішнього британського уряду у серпні 2007 р. вдалося відкрити Підрозділ ЄС з планування і проведення цивільних операцій, тобто штаб цивільних операцій.

Оперативна діяльність Європейського Союзу поширювалася на Близький і Середній Схід. Першу миротворчу акцію ЄС провів в Іраку (EUJUST LEX). Вона розпочала роботу 1 липня 2005 р. і була малочисельною (всього 30 чол.). У ній взяли участь британські поліцейські і юристи. Євросо- юз і його держави намагалися підвищити вплив на процес врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. У січні 2005 р. Брюссель відкрив координаційний офіс для підтримки палестинської поліції (EU COPPS). З листопада 2005 р. британський цивільний персонал задіювався до місій Союзу зі сприяння прикордонного контролю на контрольно-пропускному пункті Рафах (кордон сектора Газа і Єгипту), а з 1 січня 2006 р. за участі британської поліція і цивільного персоналу розпочалася поліцейська місія ЄС в Палестинській автономії. У 2006 році держави ЄС взяли на себе забезпечення миротворчої місії в Лівані. Лондон надав 2 розвідувальних літаки «Awacs», 6 гвинтокрилів і 1 розвідувальний корабель, право користування військовою базою на Кіпрі [4, с. 1]. Велика Британія була серед провідних учасників поліцейської місії ЄС в Афганістані, яка розпочалася 15 червня 2007 р.

Від середини 2000-х років Союз відзначився рядом акцій на Кавказі, в Молдові та Україні. Перша з них проводилася в Грузії з липня 2004 р. до липня 2005 р. - невелика місія експертів з реформування правоохоронних органів, серед яких не було британських представників. Місія прикордонного контролю в Молдові та Україні (EUBAM) з центром в Одесі розпочала роботу 1 грудня 2005 р. Її співробітники допомагають органам влади у боротьбі з контрабандою, нелегальним перетином кордону і розвитком прикордонних служб [13]. Чинним главою місії є британський дипломат Ендрю Тесор'єр.

З другої половини 2000-х років головну увагу у проведенні операцій і місій ЄС переключив з європейських теренів (Балкан) на Африканський континент. ЄС долучився до миротворчої діяльності ООН та Африканського Союзу в регіоні Сахеля, провівши річну миротворчу операцію (15 березня 2008 - 15 березня 2009 р.). Серед виділених 23 членів ЄС і трьох інших держав-учасниць операції були представники британських Королівських Збройних Сил. Провідну роль у проведенні акції відіграла Франція. Перша військово-морська операція в рамках СПБО «Аталанта», яка розпочалася з 8 грудня 2008 р. біля берегів Сомалі і відбувалася за участі майже 2 тис. військових ВМС 23 держав ЄС та 5 партнерів (в т. ч. України), передбачала нейтралізацію сомалійських піратів в Аденській затоці та охорону торгових кораблів. Велика Британія була серед групи ініціаторів і головних організаторів акції [3, с. 23]. Центральний штаб операції перебуває в Нортвуді поблизу Лондона [10, с. 189]. Цей штаб став одним з п'яти штабів СПБО для здійснення операцій ЄС.

Найбільшу за кількістю учасників цивільну місію в своїй історії ЄС проводив в Косово (EULEX Kosovo), яка розпочалася 9 грудня 2008 р. під егідою ООН. Велика Британія перебувала серед лідерів з кількості наданого персоналу, який загалом складав понад 3,2 тис. чоловік. Місія проводилася на основі механізму «Берлін плюс», адже в Косово залишався контингент НАТО. Окремо відзначимо місію ЄС в Грузії (відбувається з 1 жовтня 2008 р.) з стабілізації ситуації на кордоні з самопроголошеними республіками Південною Осетією та Абхазією. Велика Британія надала 20 інструкторів [6, с. 386].

Прихід до влади у 2010 році британських консерваторів, незважаючи на їх критичну налаштованість до СПБО, не призвів до зниження інтересу країни до участі в миротворчих операціях і місіях

ЄС. Водночас Лондон висловив готовність брати участь у військових і цивільних місіях ЄС, які відповідають інтересам країни. При цьому королівство могло брати участь лише у тих військових місіях та операціях ЄС, в яких не задіяний Альянс.

Важливим нововведенням ЄС у проведенні місій в Африці стало запровадження проекту координації дій в рамках декількох акцій в одному регіоні під контролем одного центру. За такою схемою проводиться навчально-тренувальна місія в Нігері (регіон Сахеля), яка розпочалася 16 липня 2012 р. Практика створення координаційних центрів СПБО продовжена в зоні Африканського Рогу. У липні 2012 р. розпочалася місія ЄС «Нестор». Також в Африці ЄС проводив декілька навчально-тренувальних акцій, зокрема, в Гвінеї--Бісау (2008 -- 2010 рр.) (Велика Британія не брала участі) і Південному Судані (березень 2013 -- січень 2014 рр.). У травні 2013 р. розпочала роботу місія прикордонної допомоги в Лівії. У 2013--2014 рр. провідні держави ЄС провели ряд військових операцій в Африці. Головну роль у них відігравала Франція, адже питання стосувалося її колишніх колоній. 11 січня -- 13 лютого 2013 р. французькі підрозділи за підтримки місцевої армії розгромили ісламістів і сепаратистів в Малі. Велика Британія, яка надала літаки для перекидання французьких військ і літак--розвідник, направила 330 військових [5, с. 3]. ЄС як організація не брав участі в бойовій операції. Британія підтримала французьких партнерів у Центральноафриканській Республіці, надавши транспортну авіацію для перекидання військ для операції, що розпочалася у березні 2014 р.

З огляду на комплексну проблему потоків мігрантів до ЄС з третіх країн відзначимо операцію «Софія», яка розпочалася у серпні 2015 р. Її завдання -- протистояти контрабанді людей в Середземному морі. До складу операції залучено кораблі Королівського ВМС, зокрема, фрегати «HMS Richmond», «HMS Enterprise» і «HMS Bulwark». Операція продовжена до 27 липня 2017 р.

За півторадесятилітню історію проведення власних миротворчих військових операцій і цивільних місій Європейським Союзом здобуто значний досвід, який включає як успіхи, так і невдачі. Євросоюз у своїй діяльності зустрівся з рядом труднощів. Окрім традиційних проблем скорочення військових бюджетів держав--членів, залежності ЄС від надання ними кадрового і технічного забезпечення, під час виконання операцій і місій проявила себе надмірна бюрократизація. Внаслідок цього інституції Союзу часто із явним запізненням реагували на актуальні питання світової політики, опиняючить на другорядних ролях після США, інших провідних учасників міжнародних відносин і самих держав--членів, які в кризових ситуаціях нерідко надавали перевагу самостійній політиці. Незадіяними у військових операціях залишаються створювані з 2005 року оперативні бойові групи. Серед невикористаних можливостей ЄС -- відсутність практичних дій у врегулюванні конфліктів в Іраку 2003 р., Грузії 2008 р., ДР Конго 2008 р., Лівії 2011 р., Малі 2013 р., Сирії з 2013 р., Україні з 2014 р. Головною причиною нездатності ЄС до стратегічної ініціативи у врегулюванні цих конфлікті стала слабкість спільних позицій держав--членів. З 2003 р. ЄС провів 28 операцій і місій (з них 8 військових), в яких задіяв бл. 80 тис. чол. Чимало з них, з огляду на нерівномірний склад учасників, можна вважати прикладом передбаченого Лісабонським договором структурного співробітництва. політика безпека військовий британія

У ряді випадків саме позиція Великої Британії, зумовлена її міжнародними пріоритетами і традиційними імперативами зовнішньої політики, стала фактором послаблення позицій Євросоюзу в міжнародних відносинах. Зокрема, у 2002--2003 рр. уряд Т. Блера в односторонньому порядку підтримав американську ініціативу війни з Іраком, залишивши структури і партнерів по ЄС в ролі статистів. У 2008 році керівництво країни заблокувало французьку ініціативу щодо направлення в ДР Конго війська ЄС. У серпні 2008 р. уряд Г. Брауна віддав першість у переговорному процесі з врегулювання російсько-грузинського конфлікту керівництву Франції. У 2011 р. уряд Д. Кемерона виступив проти операції ЄС в Лівії, підтримавши НАТО, відмовився використовувати бойові групи ЄС для проведення миротворчих операцій.

Для оцінки значення участі Великої Британії у проведенні військово-гуманітарних акцій ЄС показовими є офіційні статистичні дані Європейського оборонного агентства. У 2005-2015 рр. за показниками кількості військ серед держав ЄС країна перебувала на 3-4 позиції. У 2005 р. за кількістю цивільного персоналу, задіяного в оборонній сфері, Британія посідала перше місце. Країна займала провідні позиції за показником кількості розгорнутих сил. Лондон до 2015 р. витрачав найбільше кошті на проведення операцій ЄС. Однак з 2013 р. Британія різко скоротила кількість цивільного персоналу в оборонній сфері. У 2014 р. уряд країни удвічі зменшив витрати на закордонні операції Союзу, поступившись позиціями Франції та Італії [14]. Такі тенденції послабили показники королівства у військовому рейтингу держав--членів об'єднання.

Висновки. В історії створення оперативних механізмів ЄС як суб'єкта миротвочрої діяльності виділимо три періоди: 1) формування передумов (1991--1998 рр.); 2) організаційно-підготовчий період (1998-2002 рр.); 3) проведення військово-цивільних операцій і місій (з 2003 р.). У перший період європейський військовий потенціал представляв ЗЄС, під егідою якого не проведено жодної бойової операції. Рівень виконання ЗЄС третьозначних завдань в глибокому тилу діяльності НАТО і коаліцій провідних держав атлантичного простору цілком влаштовував керівництво Великої Британії. Однак наприкінці 1990-х рр. європейцям стала очевидною невідповідність ситуації потребам часу. Міжнародні амбіції уряду лейбористів співпали з амбіціями Євросоюзу поширити свій економічний і політичний потенціал на безпеку та оборону.

Упродовж півторадесятилітнього періоду проведення військових операцій і цивільних місій об'єднання здобуло значний досвід оперативної діяльності. її практика показала спроможність ЄС виробляти консолідовані позиції і здійснювати спільні дії на міжнародній арені у стратегічно важливій справі гарантування безпеки в зонах їх пріоритетних інтересів, якими стали Балкани, Близький Схід, Африка, пострадянський простір. Євросоюзу завдяки закордонним акціям вдалося утвердитися в якості впливового суб'єкта системи безпеки з претензією на глобальний статус. Однак чимало системних проблем не дали змоги Союзу повноцінно проявити себе як військовій силі і стати в один ряд з провідними учасниками світової системи безпеки, головною з яких вважаємо відмінності міжнародних інтересів держав- членів. Проявила себе стратегічна другорядність потенціалу ЄС у порівнянні з НАТО. Як наслідок об'єднання виконувало переважно менш значимі і нечисленні акції, уникало прямих військових дій і надавало перевагу несиловим (цивільним) місіям. В умовах відновлення першості силових механізмів вирішення конфліктів і слабкості військових підрозділів ЄС така другорядність посилюється.

Урядам Великої Британії під час участі в операціях і місіях ЄС вдалося частково реалізувати свій значний потенціал і досвід міжнародної миротворчої діяльності. Британські військові і цивільні спеціалісти (поліцейські, юристи, економісти, технічні інструктори) залучалися до більшості оперативних акцій Євросоюзу. Велика Британія стала одним з найбільших вкладників в систему проведення операцій і місій ЄС. Водночас традиційні глобальні устремління і вірність атлантичним зобов'язанням, євроскептицизм не дали можливості країні проявити свій потенціал в достаній мірі для виходу на позиції європейського лідера у сфері безпеки. Серед миротворчих акцій ЄС Лондон надавав перевагу участі в цивільних місіях, залишаючи за собою свободу вибору щодо участі у бойових операціях, переважно обмежувався виділенням незначних груп спеціалістів, уникав першорядної ролі при розгортанні акцій у менш пріоритетних регіонах, що свідчить про другорядність механізмів ЄС в системі безпеко- вих міжнародних пріоритетів керівництва країни. Британська сторона надавала перевагу участі в операціях і місіях ЄС у тісній співпраці з НАТО. У період правління урядів Д. Кемерона на фоні змін у зовнішній політиці країни відбувалося скорочення її участі в забезпеченні оперативної діяльності ЄС. Вихід Великої Британії з Співтовариства послабить його можливості в галузі військових операцій і цивільних місій. Подальша участь в них королівства після завершення процесу «Brexit» залишається невизначеною. Припинення участі країни в міжнародних безпекових акціях Союзу послабить її військово-політичний вплив в ряді регіонів Європи (Балкани, Східна Європа) та Африки. Відкритий формат військово-гуманітарної міжнародної діяльності ЄС, до якої долучилися багато третіх держав, дозволить Великій Британії за бажанням залишатися її учасником на правах партнера об'єднання.

Література

1. Lindstrom G. On the ground: ESDP operations / G. Lindstrom // EU Security and Defence Policy. The first five years (1999-2004) / ed. by N. Gnesotto. -- Paris: Institute for Security Studies, 2004. -- pp. 111--129.

2. Peters D. Constrained Balancing: The EU's Security Policy / D. Peters. -- London: Palgrave, 2010. -- 264p.

3. Vainio L. EU Foray into Navy Operations -- NAVFOR Somalia / L. Vainio // European Security Review. -- December 2008. Number 42. -- p. 23.

4. Pirozzi N. UN Peacekeeping in Lebanon: Europe's contribution / N. Pirozzi // European Security Review. -- September 2006. -- Number 30. -- p. 1--3.

5. Ross T. More than 300 UK troops set for Mali mission / T. Ross // The Telegraph. -- 2013. -- 29 January.

6. Fischer S. The European Union Monitoring Mission in Georgia (EUMM) / S. Fischer // European Security and Defence Policy: the first ten years (1999--2009) / ed. by G. Grevi. -- Paris: Institute for Security Studies, 2009. -- pp. 379--390.

7. Helly D. The EU military operation in DR Congo (Artemis) / D. Helly // European Security and Defence Policy: the first ten years (1999--2009) / ed. by G. Grevi. -- Paris: Institute for Security Studies, 2009. -- pp. 181-- 185.

8. Галин Д. Военная политика Великобритании / Д. Галин // Зарубежное военное обозрение. -- 2014. -- № 4. -- С. 11--17.

9. Власов Н.А. Мысль и меч: эволюция оборонной политики стран Западной Европы и развитие военных технологий во второй половине ХХ -- начале XXI вв. / Н.А. Власов, А.А. Малыгина, А.Ю. Павлов. -- М.: МБА, 2013. -- 248 с.

10. Журкин В.В. Военная политика Евросоюза / В.В. Журкин. -- М.: Международные отношения: Институт Европы РАН, 2014. -- 256 с.

11. Андреева Т. Европейский Союз и региональные конфликты / Т. Андреева; отв. ред. Н.К. Арбатова, А.М. Кокеев. -- М.: ИМЭМО РАН, 2011. -- С. 52--70.

12. About EUFOR [Електронний ресурс] / European Union External Action. -- 12 September 2016. -- Режим доступу: http://www.euforbih.org/eufor/index. php/ about--eufor/background

13. Місія EUBAM. Молдова та Україна [Електронний ресурс] / European Union External Action. -- Режим доступа: http://eubam.org/ua/who-we-are/

14. Guzelyte S. National EDA Member States' Defence Data 2013-2014 and 2015 (est.) of the 27 EDA Member States. EDA participating Member States /S.Guzelyte. -- Brussels, June 2016. -- 69 p.

Размещено на Allbest.ru