Найбільша подія цієї революції - люди: Євромайдан як точка відліку волонтерського руху в Україні

Анотація

Протестні акції осені-зими 2013-2014 рр. об'єднали сотні тисяч людей з їхніми мотивацією і цілями, представників різних політичних сил і цілком аполітичних у численні волонтерські ініціативи та масову добровільну суспільно корисну діяльність без залучення до будь-якого об'єднання, що з розгортанням війни на сході України переросло в масштабну допомогу українській армії. У статті окреслено антропологічний простір Євромайдану як основу сучасного волонтерського руху в Україні. Головні питання, які ставилися - хто були учасниками революції, що спонукало людей вийти на протест, яким для них є понятійне окреслення подій, що відбулися, яким був простір революції зі середини, які зміни (не)відбулися в українському суспільстві й у волонтерському русі зокрема.

Ключові слова: Євромайдан, волонтерський рух, антропологічний простір, волонтерська ініціатива, волонтер, громадянське суспільство.

євромайдан волонтерський армія протестний

Аннотация

Галина Боднар

Львовский национальный университет имени Ивана Франко, кандидат исторических наук, доцент (Украина)

Большое событие этой революции - люди: Евромайдан как точка отсчета волонтерского движения в Украине

Протестные акции осени-зимы 2013-2014 гг. объединили сотни тысяч людей с их мотивацией и целями, представителей различных политических сил и вполне аполитичных в многочисленные волонтерские инициативы и массовую общественно полезную деятельность без привлечения к любому объединению, переросло в масштабную помощь украинской армии на востоке страны. В статье проанализировано антропологическое пространство Евромайдана как основы современного волонтерского движения в Украине. Гпавные вопросы, которые ставились - кто были участниками революции, что побудило людей выйти на протест, понятийное определение событий, пространство революции изнутри, какие изменения (не)произошли в украинском обществе и в волонтерском движении в частности.

Ключевые слова: Евромайдан, волонтерское движение, антропологическое пространство, волонтерская инициатива, волонтер, гражданское общество.

Abstract

Halyna Bodnar

Ivan Franko National University of Lviv,

PhD (History), Associate Professor (Ukraine)

People were the Most Important Phenomenon of that Revolution: Euromaidan as the Starting Point of Volunteer Movement in Ukraine

Protests in autumn and in winter 2013-2014 have united hundreds of thousands of people - people with their own motivation and aims, representatives of political parties and apolitical persons - into numerous volunteer initiatives and massive socially useful activities without joining any type of association. From that time on, Ukrainian volunteers were participating in various political and social projects for building their country, often done better than the state institutions. With the war in the East unfolding, they transformed into large-scale support of the Ukrainian army. Despite of the dismal financial situation, everyone was doing everything in his power, helped. The Euromaidan gave a powerful impetus for the formation of a number of volunteer initiatives, which have became a vivid example of the high level of civic consciousness and ability to self-organize effectively. The Ukrainian volunteer movement contributes to the stabilization and regulation of social relations, is a manifestation of a certain maturity of civil society. Perhaps that is why volunteers are the most trusted category of Ukrainians. According to a poll conducted by the Razumkov Center in May 2016, 63.7% of Ukrainians trust to volunteers. Now Ukrainian volunteers are called as a phenomenon. The article defines the anthropological space of Euromaidan as the basis of volunteer movement in Ukraine. The main issues that are discussed are the participants of revolution, the impetus that made people take to the streets, their conceptual understanding of the events, the description of revolution from the inside, the changes that occurred (did not occur) in the Ukrainian society and in volunteer movement in particular.

Key words: Euromaidan, volunteer movement, anthropological space, volunteer initiative, volunteer, civil society.

Основна частина

Непідписання президентом Угоди про асоціацію з ЄС стало приводом до вуличних акцій протесту громадських активістів, студентської молоді, небайдужих громадян, які переросли в масовий спротив українського суспільства владі після жорстокого побиття протестувальників на Майдані Незалежності в ніч на 30 листопада 2013 р. та піднесення волонтерського руху. Загальновідомими проектами допомоги стали створені відразу після побиття студентів «Євромайдан ЗОБ» для надання правової допомоги, мобільний підрозділ «Автомайдан», творче об'єднання кінематографістів «ВаЬуІоп'13», «Відкритий університет Майдану», ІТ-спільнота, а після перших смертей - координаційні групи «Народний госпіталь» і «Допомога постраждалим у Києві» по забезпеченні медичних мобільних бригад, медпунктів і підпільних госпіталів, лікарняних потреб та багато ін. Практично кожний учасник відразу чи з ескалацією подій долучався до суспільно корисної добровільної діяльності, робив це безпосередньо в столиці (приїжджі та кияни) чи допомагав у регіонах. Окремі волонтерські середовища формували медики, священики, митці тощо.

Революція гідності привернула увагу вже чималого кола українських і зарубіжних дослідників [5; 17; 25; 33], опубліковані авторські та спеціально зібрані спогади про ці події - свіжі, сповнені емоцій та пережиття свідчення, що є перевагою їхнього використання [1; 6; 8; 18; 19; 20; 21; 26]. З іншого боку, волонтерська діяльність в Україні здебільшого трактується як явище суспільної активізації в умовах війни на сході. Метою статті є висвітлення Євромайдану як простору зародження масового волонтерського руху в Україні, який переріс у всенародну підтримку української армії. Важливо розглянути мотивацію участі в мирних протестах, середовище учасників, Євромайдан як «екстериторіальний простір» відкритого спілкування і спільної праці, що заклав перелом у суспільній свідомості і сплеск громадянської активності.

Стрімка трансформація громадського спротиву від «проєвропейського міського протесту» до революції була результатом украй негативного ставлення суспільства до влади і політичної ситуації. Революційні настрої назрівали через критичний рівень демократичних прав і свобод, корупцію, безперспективність законних методів, загострення соціально-економічної ситуації, неготовність влади до змін і повне розчарування у ній, а відмова від євроінтеграціиного курсу розвіяла сподівання «навздогінної модернізації економічного та політичного життя» [32].

Події 30 листопада стали переломним моментом, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антивладний. Обурені діями «Беркуту» протестувальники виступили за зміни життя в Україні й усунення влади. Жорстоке побиття демонстрантів на Майдані у ніч на 30 листопада і репресії (70%), відмова президента від підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом (53,5%) і прагнення змінити життя в Україні (50%) були найбільш поширеними причинами, що спонукали людей вийти на Євромайдан у грудні 2013 р. Достатньо вираженим було прагнення змінити владу в Україні (39%). Головними вимогами стали звільнення заарештованих майданівців і припинення репресій (82 %), усунення уряду (80 %) і президента (75 %), підписання угоди з ЄС (71 %) [27].

Майже половину протестувальників становили люди віком 30-54 років (середній вік - 36 років, молодь (38 %) з вищою освітою (64 %, з незакінченою вищою 13 %). Більша половина учасників спілкувалася українською мовою, 27 % - російською, 18 % - українською і російською [27]. Мовне і національне питання було на другому плані, людей гуртувало бажане майбутнє. Майдан виявив багато російськомовних патріотів. Різниця між Євромайданом та Антимайданом полягала в тому, що «перші їдуть самі, других везуть», це стало «лінією розламу», а не мовні, регіональні, політичні та інші пріоритети.

У лютому 2014 р. й надалі переважали приїжджі (88 %, було - 81 %), кияни становили 12 %. Серед прибулих переважали жителі Західної України (55 %, було - 42 %), решта - з Центральної України (24 %), Сходу і Півдня (21 %). Поменшало мешканців обласних центрів (з 32 % до 20 %) і великих міст (з 23 % до 17 %), зате значно збільшилося число жителів невеликих міст (з 23 % до 42 %). Селяни й надалі складали без змін 20 % майданівців. 86 % протестувальників були готові стояти «стільки, скільки буде треба» (73 % з них приїхали на Євромайдан ще в 2013 р, а з самого початку, 21-30 листопада, було 24 %) [2].

Євромайдан був горизонтальним - без політичної сили та лідерів здатних очолити і забезпечити успіх революції, не контролювався політичною опозицією [27]. «Люди, з якими я говорив, - ділився письменник Андрій Курков, - більше були проти місцевої корупції, ніж за Європу, і вони почувалися дуже самодостатньо, не потребували лідерів, не потребували думки інтелектуалів чи ще когось...» [21, с. 16-17]. «Мене дуже цікавило, наскільки цей народний рух має один голос або авторитетних представників. Їх не було, я не відчув того. То було спонтанне. Тим більше, що на початку не було такого центрального комітету, який би все те організував. Дуже цікаве явище. Я би сказав, цікаве тим, що - не приготоване. Але воно все ж таки набуло певного обличчя», - зазначав кардинал Любомир Гузар [20, с. 315]. Події кінця 2013 - початку 2014 рр. відкрили «явну відірваність від реалій політичного життя не лише правлячої верхівки, але й опозиційних політичних сил та політиків», а «вершиною недолугості нинішніх опозиційних сил став епізод, коли громадські діячі та активісти, а не політики та парламентарі, сформулювали пакет політичних вимог до влади» [32].

Різним є означення подій листопада 2013 - лютого 2014 р. Попри те, що протестний рух був представлений у різних регіонах України й мав загальноукраїнський характер, він отримав назву Євромайдану, київського Майдану за формою і місцем проведення акції на столичному Майдані Незалежності, заклав основу для суспільних і політичних змін - Революції гідності. Євроінтеграційні сподівання були притаманні лише частині майданівців. Частими і чисельними є твердження про не підтримку Угоди про асоціацію з ЄС, а, відтак, категорична відмова вживати поняття «Євромайдан» або ж трактування його як невідповідного значенню подій, що відбулися: «.взагалі в моєму понятті Євромайдан і Майдан для мене трошки різне., - зазначила Юлія Тарасюк, волонтерка, з початком війни на сході України допомагає бійцям у Благодійній фундації «Волонтерська сотня Львова». - Для мене Євромайдан - це одне, а Майдан, який почався після розгону студентів, - це зовсім інше, і я думаю, що для багатьох людей, які приймали участь у Революції гідності так само, тобто не всі вийшли туди за євро-, за євро- вийшла частина людей, а основна частина вийшла за зовсім інше і я в тому числі. Я ніколи. не вживала слово «Євромайдан», для мене Майдан - це просто Майдан з великої букви, але Майдан [16]. «Коли почався Євромайдан, я його ніколи таким не називав. Для мене - це Революція гідності, революція людей, повстання якесь таке загальнонаціональне проти режиму.», - підкреслив Андрій Мальків, самооборонівець, волонтер на передовій у війні на сході України [15].

Євромайдан, як «екстериторіяльний політичний простір», став суспільним феноменом, унікальним явищем в історії рухів протесту й мирних революцій через свою самодостатність, рішучість і водночас позитивну атмосферу. Майдан став символом громадянської активності. Майданівці об'єднувалися у сотні різних ініціатив, щоб робити щось разом заради спільного блага. Вражала самоорганізація людей, їхні згуртовані дії. Водночас панували спонтанність, непередбачуваність, не контрольованість. Чуттєвість і сміливість - дві невіддільні характеристики майданівця [12]. Майдан був простором відкритого спілкування, спільної праці, довіри: «Майдан об'єднував людей. У них було спільне смислове поле, в ньому вони разом шукали, захищалися, мріяли...» [13]. Участь в протесті дала можливість робити те, що виходило за межі звичного ритму життя, здобути нові знання і вміння, спілкуватися, допомагати потребуючим. На Майдані почували себе безпечно, захищено і спокійно: «.на Майдані відразу поліпшувався настрій - ти опинявся на планеті, де всі добрі, розумні й дбайливі... Якщо ти падав, п'ятеро осіб кидалися тебе піднімати, ще п'ятеро - тебе обтрушували, поїли кавою, гладили по голові та говорили: “Все добре»» (Максим Бєлоусов, фотограф) [24]; «Перебування в Києві дало мені одні з найсильніших емоцій життя. То було щось красиве. Кажучи «красиве», маю на увазі, що люди на Майдані були справжні й чесні. Коли майданівці говорили зі мною, я відчував, що можу їм довіряти, бо вони підтверджували свої слова діями. Я спитав, що можу зробити для нього, і дістав відповідь: «Роби що можеш і хочеш, тут немає ієрархії». І це дуже потужний актив» (Марко Ферраро, активіст групи «Євромайдан - Італія») [4]; «Я запам'ятала його [Майдан] місцем, де працювали абсолютно ідеальні людські правила. Було відчуття, ніби всі навколо раптом стали чесними, перестали соромитися своїх комплексів і емоцій та оголили свою гуманну натуру... Такою вона і запам'яталася мені, ця революція. Абсурдна, дивна, весела, моторошна, але перш за все - людяна. Вона змусила відчути себе частиною великого світу, в якому ти не боїшся впасти, тому що тебе обов'язково хтось підхопить...» (Катерина Сергацкова, журналістка) [22].

Євромайдан - важлива історична подія цивілізаційного вибору українського суспільства, вибору європейських цінностей. Революція відбулася в суспільній свідомості, змінила спосіб мислення частини людей, незважаючи на те, що більшість не брала в ній активної участі. Це був час актуалізації спільнодії, взаємодопомоги, солідарності, час «усвідомлення волі до дії і моральних меж, які ніколи не перетнеш у майбутньому і не дозволиш нікому перетинати в ставленні до тебе» [9]. Загиблі на Майдані - свідчення ціннішої людської гідності за життя. За кілька місяців українці перетворилася на ініціативних громадян для яких пріоритетними стали загальновизнані цінності - демократія, права людини, верховенство закону, громадянське суспільство. На Майдані люди переступили страх перед владою, коли «критична маса людей кинули свій коктейль - не в міліцію, а у фігуру влади у своїй власній свідомості». Владу почали сприймати не як щось цілісне, тотальне, персоніфіковане в особі лідера, а «як щось функціональне, що можна контролювати й змінювати» [11]. «Майдан дав мені певність в тому, що кожне добре діло рано чи пізно долає стіну зла, - наголосила Олена Подобєд-Франківська, координаторка поселення приїжджих на Євромайдані та ініціативи «Громадський сектор Євромайдану». - Показав мені людей, якими я захоплювалася, навіть не знаючи їхніх імен. Майдан відновив мою віру в цю країну. Тепер я вірю - навіть якщо нам не вдасться змінити все цього разу, то ще буде неймовірна кількість впертих мрійників, готових відновлювати цю країну, немов фенікси, з попелу, знову і знову» [14].

Євромайдан пришвидшив процес творення української національної ідентичності, став часом перезавантаження національної свідомості - в революції йшлося про цінності, а не національну ідентичність, однак Майдан набув національного виміру [2]. Революція гідності - це революція не етнічної, а політичної української нації. З огляду на завоювання справжньої незалежності десятками смертей українців вагомість 2014 року в порівнянні з 1991-м є незаперечною. Відтепер Україна має пантеон сучасних героїв і гасло «Слава Україні! Героям слава!» набуло нового якісного змісту, тепер його «можна почути навіть від очільників Польщі та лідерів єврейських товариств, для яких раніше воно мало суто «бандерівський» вимір» [30]. Євромайдан засвідчив розрив покоління батьків і дітей, народжених за незалежності, який сприймають як виклик і новий феномен [7]: «Чим був для нас Майдан? По-перше, раптовим дорослішанням суспільства. По-друге, іспитом на самоідентифікацію, після якого повністю зникли питання «хто ми?», «що ми?», «чи є ми?». І ще люди побачили матеріальне втілення понять, про які чули тільки в дитинстві від батьків, - честь, гідність, патріотизм, герої» [23]; «Цей мітичний час, ця простота, цей чіткий кордон між добром і злом, ця концентрація шляхетности, відданости й відчайдушности з одного боку та злоби й невігластва з другого. Після цього залишаться нові сенси, які вже наповнили форми, які до цього були для багатьох віддаленими - гімн, слова якого тепер добре знають сотні тисяч, обличчя та імена героїв, яких тепер мають на увазі відповідаючи «Героям слава!» і «Ґєроям слава!», прапор, який тепер не офіціозний, владний, а прапор гіпстерів та лікарів, менеджерів та студентів. І навіть за найоптимістичнішого розвитку подій, цей досвід уже додав років, навіть тим, хто уникнув шрамів і каліцтв» [31].

Сплеск волонтерського руху після силового розгону мирного протесту вночі 30 листопада 2013 р. переріс у систематичну допомогу в часі війни. Тому в свідомості людей волонтерство часто пов'язане в основному з підтримкою армії. Загалом відсоток волонтерів в українському суспільстві залишається невисоким - 10 % у 2012 р., 13 % у 2015 р. [28]. Хоча за результатами спеціального дослідження зі запитанням «Чи використовували Ви вільний час для допомоги іншим або для соціально важливої діяльності?» 54 % у 2011 р. і 69 % у 2014 р. дали ствердну відповідь [3]. Згідно дослідження у листопаді 2014 р. по всій Україні (включно зону АТО, але без Криму) за допомогою методології САТІ (телефонні інтерв'ю, дзвінки на мобільні номери) (охопило 1 тис. респондентів (віком від 16 років і старше, репрезентативно за регіонами, розмірами населених пунктів, статтю і віком)), 32 % осіб мали досвід волонтерської діяльності (з них 9 % почали займатися впродовж останніх 12 місяців), 74 % жертвували кошти (25 % почали це робити в останній рік (з них 35 % - 101-500 грн.), 25 % допомагали учасникам Євромайдану, 67 % займалися волонтерством самостійно і не входили до будь-яких організацій. У середовищі волонтерів незначно переважали молоді жінки, кияни, мешканці Західної України. Більше половини волонтерів мали вищу освіту, 43 % середній прошарок (однак 15 % змушені економити на харчуванні, 27 % вистачає коштів на харчі, але не можуть придбати одяг і взуття). 62 % опитаних підкреслили вплив волонтерів на політичні зміни (70 % на Заході, 67 % у Києві й 41 % на Сході) [10].

Висновки

Євромайдан не перезавантажив країну, не став соціальною революцією, засвідчив неспроможність створити альтернативні чи контролюючі політичні інститути, відкривши соціальні ліфти, поповнив українські політичні еліти новими обличчями, але не дав нової політичної сили. Однак відбувся «в душах і в головах - революційним є усвідомлення великого перевороту в житті: як має бути, чого ми хочемо» [29]. Революційним став неочікуваний «потужний та масовий спалах громадянської непокори», а, відтак, перелам у суспільній свідомості.

«Феномен Євромайдану» - це неконтрольовані, добре зорганізовані волонтери, які не лише тратили свій час, ризикували здоров'ям і місцем праці, а внутрішньо готові були віддати життя. Наприкінці 2013 р. журнал «Фокус» назвав найвпливовішою людиною року не когось конкретного, а збірний образ «Людина Майдану» вперше в історії свого рейтингу. Виборювання «європейських цінностей» стало «історією приватної мужності» кожного. Волонтерство вимагало часу і особистої участі. Фактично кожен/а чимось пожертвував/ла заради спільної справи - кар'єрою, бізнесом, сім'єю. Коли б не розпочалася свідома й цілеспрямована індивідуальна допомога, вона була справжньою й тривала до закінчення протестних акцій, перейшла у волонтерство для армії. «Хто був на Майдані все рівно продовжують, можливо беруть перерву або трошки менше роблять, але вони все рівно допомагають..., - відзначила волонтерка Ю. Тарасюк. - Майдан - це на якомусь вищому рівні, воно якось влилося в нас, в наш мозок. Ті люди, які були на Майдані, зв'язані невидимою ниткою. Я інколи в очах можу побачити, хто був на Майдані. Так само як зараз атовці - ти заходиш в палату і є атовці, є срочники, а є й цивільні, бо в госпіталі їх теж лікують. Але ти вже бачиш по очах, відчуваєш на інтуїтивному рівні хто є хто» [16]. Волонтерський рух в Україні залишається актуальним і ще мало вивченим полем міждисциплінарних студій, завдяки широкому колу особових джерел важливим є антропологічний вимір майбутніх досліджень.

Джерела та література