Категорія зрілості особистості у віковій психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

Кафедра Психології

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Психологія

на тему: КАТЕГОРІЯ ЗРІЛОСТІ ОСОБИСТОСТІ У ВІКОВІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Дніпропетровськ 2012

1. Категорія зрілості особистості у віковій психології

зрілість особистість креатологія

Зрілість як поняття психології відрізняється багатозначністю. Є кілька способів трактування даного поняття. Найважливішими з них є розуміння зрілості:

а) як стадії розвитку людини, що відокремлює дитинство від старіння,

б) як реалізація загальної тенденції психічного розвитку людини,

в) як результат досягнення найвищого рівня розвитку,

г) як розвиток різних компонентів психічної організації (емоційна зрілість, інтелектуальна зрілість, моральна зрілість, соціальна зрілість, біологічна зрілість),

д) як розвиток здатності до досягнень.

Прояв зрілості означає, що людина прагне зберегти свою цілісність як суб'єкта й особистості, а отже, робити те, що відповідає її життєвим смислам і власної суб'єктності, тобто її інтегративної унікальності. Зрілість виступає як системна (молярна) характеристика, що поєднує всі інші види й ознаки зрілості в єдиний конструкт.

Виділяють емоційну, моральну, особистісну, інтелектуальну, соціальну, біологічну, професійну зрілість. Для розуміння змін, які відбуваються в середині життя, доцільно використовувати уявлення про особистість як про принципово мінливу систему, яка постійно й активно конструює свій внутрішній світ і світ своєї соціальної взаємодії.

Зрілість цікава і як один з найбільш тривалих і багатих різними особливостями періодів життя, і як категорія, феноменологія якої може сприяти всебічному аналізу загальних закономірностей розвитку психіки.

Найбільш тривалий період онтогенезу - період зрілості - має досить умовну границю, що відокремлює його, з одного боку, від юності, а з іншого боку - від процесу старіння, що починається. Уже в перших періодизаціях життєвого шляху людини вона характеризувався як час розквіту, найвищого розвитку інтелектуальних здатностей і особистості. Однак чітких визначень, коли починається й закінчується цей пік (точніше, плато) розвитку, дати практично неможливо не тільки тому, що існує величезна варіативність саме в цей період розвитку, але й тому, що складно дати конкретне визначення поняття розквіту в розвитку інтелекту або особистості людини. Якщо говорити про нижню границю, то психічний розвиток у зрілості пов'язаний із професійним самовизначенням юнака, знаходженням його матеріальної незалежності від своїх батьків, що не має прямого зв'язку з високим рівнем розвитку, але може більш-менш точно фіксуватися й має точні соціальні й вікові границі - закінчення навчання, початок трудової діяльності.

Що стосується другої границі, що відокремлює зрілість від старості, - ця границя так само або, може бути, у ще більшому ступені рухливою. Їй складно дати психологічне наповнення, тому що інволюційні процеси вкрай нерівномірні в різних сферах психіки й характеризуються дуже більшим розкидом залежно від соціального стану людини, рівня інтелекту, стану його здоров'я. Тому прийнято цю границю також визначати по формальній ознаці - часу виходу на пенсію, хоча реально більша частина людей продовжують свою трудову діяльність і після цього часу.

Важливим моментом даного періоду є той факт, що в цей час завершуються процеси дозрівання людського організму й поступово вступають у дію закони фізіологічного старіння, ознаки якого стають явними наприкінці даного періоду. Співвідношення процесів еволюції й інволюції, очевидно, має значення для характеристики цього періоду, особливо в його нижній границі, однак психологічні ознаки прискорення інволюційних процесів практично ще не вивчені.

Вивчення пізнавальних здібностей людини в дозрілих літах показало їх складну й неоднозначну динаміку, пов'язану з тим, що розквіт і спад різних когнітивних функцій не збігаються за часом. Так, з віком поступово слабшає короткочасна пам'ять, а до 30-35 років може спостерігатися деяке зниження ефективності оперування новою інформацією. У той же час збільшується загальна поінформованість і заглиблюється й розширюється зміст знань людини, здатність до адекватного й гнучкого формування й зміни схеми ситуації, системи понять. Ці зміни в інтелектуальній сфері пов'язані з розходженнями в становленні й функціонуванні двох видів інтелекту - «кристалізованого» і «рухливого», або «текучого». Якщо можливості другого з віком знижуються, то потенціал першого, навпроти, виявляє тенденцію до більш повного розкриття в другій половині життя. Цим, зокрема, пояснюється й досить розповсюджений факт найбільш високої творчої продуктивності в дозрілих літах. При цьому багато дослідників відзначають, що для збереження активності в період зрілості, особливо до його кінця, дуже важлива поява нових захоплень, нових сфер діяльності або розширення кола спілкування за рахунок включення в нього нових, хоча й не дуже близьких людей, пов'язаних з новими захопленнями або сферами діяльності людини.

Тут важливі два моменти: по-перше, внесення розмаїтості в рольові позиції й заняття людини, а по-друге, особливості навчання новим видам діяльності в дозрілих літах. Перший момент доводить необхідність змін, що порушують деякий уже устояний монотонний хід життя в зрілості. Дійсно, на початку зрілості істотно розширюється коло спілкування людей, у який входять не тільки близькі друзі, але й колеги по роботі, знайомі, пов'язані з різноманітними сферами рольової діяльності дорослої людини. Однак поступово сфера спілкування якщо не звужується, то перестає розширюватися, а міжособистісні відносини більш-менш стабілізуються. Нові заняття й нові контакти, очевидно, допомагають зберігати мотивацію до самої активності, високий емоційний тонус і спрямованість на зміни, що підтримують упевненість людини у своїх здатностях до зміни й можливостях самореалізації. Особливо, очевидно, ці нові сфери діяльності й нові ролі важливі для людей, що несвідомо відчувають свою неповну реалізацію в обраній сфері життя, неможливість або складність змінити вже звичний уклад, що не відповідає адекватної для людини формі соціалізації, порушує цілісність особистості.

Не менш цікава й динаміка формування нових видів діяльності в людей похилого віку. Як показують багаточленні дослідження, проведені, насамперед, у рамках біхевіоризму, вона фактично не відрізняється від динаміки інших віків. Дослідження, проведені психологами, що займалися вивченням інтелектуального розвитку зрілих осіб і людей похилого віку, також показали, що формування нових навичок у них проходить за аналогією з формуванням тих же навичок і понять у підлітків і юнаків. Таким чином, у цілому можна говорити про те, що закономірності функціональної періодизації в більшій мері можуть поширюватися на всі вікові періоди, чим закономірності генетичної періодизації.

Можна також припустити, що питання про преформованості або відкритості процесу розвитку в період зрілості стає особливо ясним, тому що саме в цей час найбільш повного розкриття всіх сторін психіки людини проявляються (або не проявляються) ті обмеження, які задаються її біологічною й психологічною організацією, соціальною ситуацією розвитку. Неможливість реалізувати себе в конкретній соціальній ситуації, у тім діапазоні ролей, які пропонує людині час і оточення, приводить до випадання її із соціуму й подальшої фрустрації самореалізації, що неможлива поза соціумом. Крім того, рівень розвитку культури, мистецтва й науки в конкретному суспільстві, також накладає певні границі на творчу активність зрілої людини, адже геній, як точно помітив ще Дж. Болдуїн, є характеристикою не тільки людини, але й суспільства, що може оцінити продукти її діяльності.

У той же час стосовно до поняття «зрілість» зовсім неможливо використовувати поняття провідної діяльності, не дуже чітко вживане й в інших вікових періодах. Однак, якщо говорячи про дошкільний або молодший шкільний вік, ще можна використовувати цей термін стосовно до гри або навчання, то в період зрілості неможливо не тільки говорити про якусь провідну діяльність, але й про провідну сферу розвитку.

Важливою характеристикою періоду зрілості є його неоднорідність, а тому в багатьох концепціях розвитку він розділяється на окремі стадії: молодість, розквіт, властиво зрілість.

Деякі вчені виділяють дві стадії зрілості - першу (21 - 45-50 років) і другу (45-50 - 60 років). У зв'язку із цим виникає цілий комплекс питань, пов'язаних із проблемою генетичної періодизації, сполучення еволюційного й революційного шляхів розвитку, виділення негативної й позитивної фази криз. Насамперед, чи можна вважати єдиним період від 21-25 до 50-60 років, тому що наведений вище поділ не має на увазі розподілу стабільного етапу життя на критичні й ліричні фази? Однак неможливо заперечувати наявність не тільки кількісних, але і якісних змін у змісті ідентичності, у процесі соціалізації, у характері спілкування й інтелектуальній сфері людей зрілого віку.

Тому не дивно, що в багатьох дослідженнях робляться спроби довести наявність криз і в цьому періоді, хоча їхній зміст і вивчений значно менше, ніж зміст криз дитинства і юності. Складність їхнього вивчення пов'язана з тим, що вони протікають, як правило, більш сховано, без виражених змін у поведінці. Для розуміння сутності кризи середини життя необхідно відзначити, що визначальним для розвитку особистості в зрілості, на думку більшості психологів, є прагнення до найбільш повної самореалізації в різних сферах життя - професійної, сімейної, творчої. Висока продуктивність і задоволеність результатами власної діяльності дає людині почуття повноти й сенсу життя. Навпроти, нездатність успішно ввімкнутися в життя суспільства, знайти своє місце, приводить до тяжких переживань особистісного застою. У пізній зрілості й літньому віці істотний вплив на самооцінку й ступінь задоволеності людини життям починають робити її діти, які стали дорослими. Їхня успішність може стати потужним підтвердженням самоактуалізації людини, додати зміст її життя. Розрив зв'язків з дітьми, їхньої невдачі можуть стати підтвердженням безглуздості більшої частини витрачених зусиль.

Кризи зрілості, таким чином, пов'язані із процесом переосмислення цінностей і цілей життя, появою нових мотивів. У якості одного з найбільш значних криз виділяють «кризу середини життя» (між 35 і 40 роками). На думку Е. Еріксона, вона пов'язана з рефлексією, з аналізом досягнень і помилок, допущених у минулому, а також з оцінкою своїх можливостей самореалізуватися у відрізок життя, що залишився.

Необхідно визнати не просто неоднорідність періоду зрілості, але й існування різних етапів життєвого шляху, що мають різні цілі й, можливо, різне емоційне наповнення й темп розвитку. Так, у першій половині періоду зрілості домінує мотивація професійної й особистісної самореалізації, пошуку індивідуальних форм і шляхів соціалізації у величезному світі, що постійно змінюється. Криза середини життя в цьому випадку дійсно пов'язана з первісним підведенням підсумків і аналізом того, наскільки адекватна обрана стратегія життя, чи влаштовує людину її соціальний статус і рольові позиції, наскільки гармонійно сполучаються різні аспекти ідентичності. Звичайно, у більшості випадків ця рефлексія життєвого шляху не усвідомлюється, а тому і її корекція недостатньо адекватна й повна. У кожному разі феноменологія кризи проявляється в емоційному тоні поведінки, у переживаннях людини, пов'язаних з навколишнім світом, людьми, зі ставленням до себе.

Тому й характер протікання переживань, і тих якісних змін, які відбуваються в період кризи, пов'язаний із плодотворністю попереднього етапу життя й не може розглядатися як революційний стрибок у розвитку. Навпроти, можливо, саме в цей момент у випадку неадекватного для людини обраного стилю життя, порушення цілісності його уявлень про себе, беруть початок деякі інволюційні процеси, що починаються з відхилень у поведінці й у ставленні до себе, що стимулює й початок соматичних і психофізичних відхилень, хвороб. У кожному разі дана криза не може протікати за схемою «негативна - позитивна фаза», тому що позитивний підсумок рефлексії прожитого не пов'язаний з негативізмом стосовно минулого, а негативний не часто приведе до вдалих змін і в професії, і в родині, і в самому собі.

Для розуміння тих змін, які відбуваються в середині життя, доцільно використовувати домінуюче сьогодні уявлення про особистість як про принципово мінливу систему, що постійно й активно конструює свій внутрішній світ і світ своєї соціальної взаємодії.

У моделях конструкціонистської спрямованості й особистість, і соціальне середовище розуміються як взаємодіючі в загальному процесі створення (конструювання) світу. Це дає можливість зробити висновок не тільки про важливість вироблення активної позиції, але й необхідності сполучення індивідуальних особливостей стилю життя людини з нормативністю й цінностями, прийнятими в суспільстві.

2. До проблеми діагностики життєтворчих здібностей особистості раннього та середнього дорослого віку

Кризові соціально-економічні умови життя, наявність нестабільних та невизначених життєвих ситуацій, виникаючі зовнішні погрози постійно вимагають від сучасної людини творчого підходу до свого життя: зміни вже засвоєної ним професії, швидкого вирішення виникаючих життєвих проблем, зміни життєвих позицій та цінностей, постійного внесення змін у життєві плани, самостійного подолання стресів і т.д. Саме життя ставить перед сучасними психологами завдання дослідження проблеми життєтворчості.

Саме проблема життєтворчості є однією з популярних проблем для орієнтованих на гуманістичну парадигму вітчизняних дослідників (В. Татенко, Т.М. Титаренко, В.А. Семиченко, Л.В. Сохань, В.М. Ямницький та ін.). Відомо, що саме українським психологам належить провідна роль в появі нової науки - креатології - науки про творчу особистість та її індивідуальне життя.

Проблема життєтворчості пронизує всю проблематику сучасної психології особистості: дослідження цілепокладання (Ю.М. Швалб), саморегуляції особистості (Н.І. Пов'якель), життєактивності особистості (В.М. Ямницький), творчого підходу у рішенні життєвих проблем (В.О. Моляко, Н.І. Пов'якель) та інші. Вчені відзначають, що саме у дорослому віці (віці ранньої - 25-35 років та середньої - 35-45 років дорослості) є важливим формування власного образу життя, розробка життєвих стратегій, організація продуктивно-творчої діяльності особистості (Б.Г. Ананьєв, В.О. Моляко, С.Л. Рубінштейн, Л.В. Сохань, Т.М. Титаренко та ін.).

Актуальність дослідження проблеми життєтворчості пов'язана також зі змінами способу суспільного існування сучасної людини. Постійний обмін інформацією, її оновлення, розширення контактів між людьми, злиття світового знання формують у свідомості кожної людини необхідність творчого підходу до життя, покращення його якості. Тим не менше, постійний ріст інтересу психологів до життєтворчості майже не торкнувся проблеми діагностики життєтворчих здібностей. Дана проблема залишається мало вивченою у психології. Цим і пояснюється наш вибір дослідження методів діагностики життєтворчих здібностей особистості раннього та середнього дорослого віку.

Але рішення цього завдання пов'язане з певними труднощами. Як підкреслює А.С. Сухоруков, введення у понятійний апарат психології категорії «життєтворчість» передбачає вирішення, як мінімум, трьох завдань: задачі поєднання в рамках однієї категорії проблеми життєтворчості та проблеми розвитку особистості, задачі категоріального визначення переходу дослідників від аналізу окремих проблем творчості до аналізу проблеми життєтворчості, відокремлення поняття, що вводиться, від подібних термінологій («творче мислення», «творча діяльність» «творча особистість» і т.д.) та задачі визначення особливої форми розвитку зрілої, адаптованої особистості, що стала суб'єктом свого творчого розвитку.

Мета статті - освітити теоретико-методологічні основи та провідні напрямки діагностики здібностей до прогнозування, здібностей до рефлексії, здібностей до смислоутворення, здібностей до трансценденції, здібностей до саморегуляції, розглянути деякі методи їх діагностики.

Аналіз та узагальнення психологічної інформації з проблеми дозволили нам на першому етапі дослідження виділити й описати життєтворчі здібності, які частіше за інших виділяються провідними психологами, починаючи з робіт Л.С. Виготського. Для цих цілей використовувався контент-аналіз (частота зустрічаємості одиниці інформації у тексті). Так, С.Л. Рубінштейн виділив наступні здібності людини як активного суб'єкту життя: рефлексію як здібність творчо відноситись до життя; відповідальність як здібність людини будувати своє життя у відповідності до своїх уявлень про ідеал та красу; здібність до вдосконалення життя людей, самого себе; здібність до етичного ставлення щодо «ближнього» і «дальнього» та ін. У результаті вдалось конкретизувати основні життєтворчі здібності:

- здібність до трансценденції як здібність вийти за межі ситуації, «до виходу за межі себе».

- здібність до прогнозування як дві сукупності форм його конкретизації: прогнозуючої (описової) і передбачальної (імперативної);

- здібність до рефлексії - здібність індивіда відбивати у свідомості результати власної життєдіяльності та звільняти свідомість від стереотипів, що склалися, здібність до перегляду та перебудови зовнішньої ситуації.

- здібність до смислоутворення як «безкінцеве» в межах людського життя помноження сенсів особистості, що рухається до певної мети.

- здібність до саморегуляції як здібність людини до розкриття власних можливостей, здібність підкорювати психічні та фізичні функції організму поставленим цілям.

Гіпотеза про те, що діагностуватись повинні саме ці здібності, потребувала перевірки в емпіричному дослідженні. Так на ІІ етапі нами здійснено формування спеціальної вибірки дослідження. Ціль формування вибірки: відібрати для дослідження чоловіків та жінок 25-35 та 36-45 років (рівноурівнену вибірку за статтю та віком), які відповідають визначенню «життєтворча особистість».

Стратегія формування вибірки, що була використана - рандомізація. В якості значущої для дослідження властивості виміряна «перспективність» (тест «Перспективність»). Претенденти також заповнювали анкету «Доля - життєтворчість». Наприкінці, п'ять експертів (психологи, близькі люди, керівники підрозділів, закладів та підприємств, в яких навчаються або на яких працюють претенденти) і сам претендент заповнювали спеціальний бланк. Експертне завдання включало питання, які стосувались зміни якості життя в цілому, покращення основних сфер життя (здоров'я, сім'я, духовне життя і т.д.), зміни внутрішніх та зовнішніх умов життя в цілях самовираження, саморегуляції та самовдосконалення особистості.

Аналіз сучасних досліджень дозволив сформулювати другу гіпотезу про те, що «ядро» структури життєтворчих здібностей складають якості розумових процесів, тому їх діагностика може бути розглянута як другий напрям дослідження.

Раніше ми знайомили наукову спільноту з основними показниками характеристик якостей мислення, що складають ядро структури життєтворчих здібностей. Проведений факторний аналіз дозволив виявити, що усі здібності на мовленнєво-розумовому рівні обумовлені якостями процесів мислення. Це не випадково, бо:

- дані якостей мислення фактично є «факторами» пізнавальних здібностей, через них здібність до прогнозування проявляється у відповідній діяльності життєдіяльності;

- очевидна специфіка прояву якостей у окремих суб'єктів життєдіяльності (різниця у домінуванні тих чи інших якостей, у мірі прояву однієї якості у різних суб'єктів);

- якість - це найсуттєвіша властивість, що надає особистості визначеність;

- якості психічних процесів володіють достатньо великою діагностичною інформативністю у порівнянні зі знаннями, що орієнтують діагностику на результат діяльності і не є стабільною внутрішньою змінною;

- якості - відносно стійкі характеристики процесів мислення, що відповідає сучасним вимогам до діагностичних систем - діагностувати відносно стійкі узагальнені якісні показники розвитку (Л.О. Вєнгєр, К.М. Гуревич, Ю.З. Гільбух, З.І. Калмикова, Н.І. Непомнящая та ін.).

Основними показниками характеристик якостей розуму є: для аналітичності: повнота аналізу заданих умов та вимог задачі, багатоплановість аналізу відокремлених зв'язків та відношень і т.д., для глибини: рівень вербального узагальнення ознак, пошук закономірностей, суттєвість зв'язків, для критичності: здатність оцінювати власну розумову діяльність, потреба у перевірці здогадів, гіпотез, зважуванні змісту висловлювання, здатність відкинути як непотрібні деякі ідеї, думки, що прийшли на голову, для гнучкості: пластичність уявлень в умовах, що змінюються, множинність та нестереотипність висунутих гіпотез, відсутність шаблонів у вирішенні, для перспективності: перспектива вибраного рішення, відповідність рішення окремій меті, широта пошуку, для доказовості мислення: обумовлення постановки проблеми, гіпотез та висновків, логіка доводів, для широти розуму: здатність охопити усе питання в цілому, не втрачаючи одночасно деталей, осмислення усіх даних завдання.

У результаті проведеної роботи розроблена теоретична модель дослідження, яка забезпечує методологічну вивіреність процедур, сформульовано конструкт діагностики, описані показники та критерії оцінки результатів, здійснено вибір ефективних та науково обґрунтованих методів дослідження, їх перевірку на екологічну безпеку, відбір адекватних цілям та задачам дослідження методик.

Так були визначені два напрямки діагностики життєтворчих здібностей:

- діагностика кожної окремо взятої здібності (здібності до трансценденції, здібності до прогнозування, здібності до смислоутворення, здібності до рефлексії, здібності до саморегуляції) з використанням мінімальної, але достатньої кількості методик;

- діагностика основних якостей мислення, які складають «ядро» структури життєтворчих здібностей, у першу чергу здібності до прогнозування.

Основний метод діагностики життєтворчих здібностей - біографічний метод. Саме психологічна автобіографія у сполученні зі стандартизованою бесідою дозволили зібрати цікавий фактичний матеріал. Другий за значимістю метод - метод вирішення задач (ситуаційних, прогностичних і т.п.). Так для діагностики здатності до прогнозування використовувався метод вирішення прогностичних задач (Н.О. Полетаєва, 1992) і задач ймовірнісного типу (задачі Ю. Козелецького та їх аналогії), тестування (опитувальник Л.О. Регуш «Здатність до прогнозування», «Тест прогностичної компетентності В.Д. Менделевіча).

Наприклад, вирішення задачі Ю. Козелецького «Мальчики Ваня и Коля играют в «орла и решки». Если выпадает орел - выигрывает Ваня, если решка - Коля. Первые 8 бросаний выигрывал Коля. Кто выигрывает в следующий раз?»

Приклади відповідей піддослідних: «В следующий раз выигрывает Ваня. Когда-то должен выиграть он», «В следующий раз выигрывает Ваня, должен ведь когда-нибудь выпасть орел», «Ваня. Должно же мальчику когда-то повезти».

Більшість піддослідних (56%) дають неправильні рішення, спричинені обробкою ймовірнісної інформації на користь якоїсь обраної ними гіпотези, пояснюючи, таким чином, ймовірність здійснення певної події. Рідше (38%) піддослідні схильні давати помилкові відповіді на користь події, що найчастіше зустрічалося у минулому («стратегія різних шансів»). Зафіксовані випадки помилкового рішення через те, що піддослідні оцінювали ймовірності альтернатив як рівні, без якихось об'єктивних передумов - 15%.

Невірні рішення, таким чином, відрізняються наступною особливістю: більшість піддослідних (56%) при оцінці ймовірнісної інформації схильні використовувати стратегію обробки інформації на користь прийнятої гіпотези.

Для діагностики здібності до трансценденції відбирались ситуаційні задачі та створювалася експериментальна ситуація «Знайди вихід» (Н.О. Полетаєва, 2004).

Здатність при вирішенні завдання вийти за рамки очевидного, того, що є наявним, за межі конкретних ситуацій, критично оцінювати інформацію дозволяє діагностувати у піддослідного не тільки здібність до трансценденції, але й гнучкість розуму.

Здатність у процесі вирішення переходити від відбиття дійсності в образах до відбиття зв'язків у поняттях, умовиводах, логічних послідовностях дозволяє діагностувати у суб'єкта діяльності широту розуму.

Здатність нестандартно мислити, розмірковувати, наявність оригінального принципу рішення задачі характеризує і гнучкість, і глибину розуму. А якщо у процесі рішення задачі піддослідний ще й вибудовує нові концептуальні та теоретичні моделі, знаходить нові смисли, то у нього діагностується здібність до смислоутворення.

Глибина розуму проявляється як здатність піддослідного проникати у суть явищ, не обмежуватися поверховим ознайомленням з інформацією, потреба виявляти характерні особливості матеріалу, що вивчається.

Одночасно обидві здібності виявлялися за допомогою напівекспериментальної та напівпроективної техніки складання розповідей за репродукціями картин видатних художників (за запропонованою тематикою). Наприклад, основна тема картини Васнєцова «Ковер-самолет» - прагнення людини до подолання простору та часу, до виходу за межі можливого. Тому складання розповідей за даною картиною дозволяє оцінити у піддослідного рівень розвитку здатності до трансценденції.

У таблиці 1 показано фрагмент процедури оцінки здатності до смислоутворення (на прикладі соціальних смислів).

Таблиця 1. Сукупний протокол реєстрації соціальних смислів піддослідних жінок 25 - 35 років (фрагмент)

Така ж робота проводилася окремо для вітальних та ідеальних смислів. Проблема діагностики життєтворчих здібностей може бути вирішена у двох напрямках:

- у напрямку розробки програм дослідження окремо кожної з життєтворчих здатностей: до трансценденції, до прогнозування, до смислоутворення, до рефлексії, до саморегуляції;

- у напрямку розробки програми діагностики основних якостей мислення: аналітичності, глибини, гнучкості, перспективності, доведеності, критичності.

Добір методів діагностики підпорядковується основним задачам кожного з етапів дослідження: на етапі організації дослідження - психологічна експертиза, формування груп з використанням рандомізації, організація лонгітюдного дослідження, природній експеримент; на етапі збору емпіричних даних - проективний метод, біографічний метод.

Список літератури

1. Абульханова-Славська К.А. Стратегія життя. - М.: Думка, 1991. - 299 с.

2. Ананьїв Б.Г. Людина як предмет пізнання. - СПб.: Питер, 2001. - 288 с.

3. Березіна Т.З. Сенс життя, добро, духовний розвиток: визначення їх значення // Світ психології. - 2008. - №2. - З. 105-116.

4. Головаха Є.І. Життєвий вибір // Life-Line і інші нові методи дослідження особистості. - М.: Прогрес-Культура, 1995. - З. 3-86.

5. Коржова В.Ю. Психологічний пізнання долі людини. - СПб.: Вид-у РГПУ, Союз, 2002. - 154 с.

6. Пов якель Н.І. Характеристики Я-концепції як чинника продуктивної саморегуляції професійного мислення у вирішенні конфліктів // Актуальні проблеми психології. - Т.1. Ч.10. - Київ: Ін-т психології ім.. Г.С. Костюка, 2003 - З. 43-47.

Размещено на Allbest.ru