Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологія як наука. Предмет і методи психології

План

1. Основні етапи становлення психології як науки

1.1 Основні категорії психології

1.2 Галузі психологічних знань

1.3 Методи психологічних досліджень

1.4 Основні напрями сучасної психології

1.5 Значення психології у сучасному світі

2. Психіка та її розвиток

2.1 Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції

2.2 Мозок і психіка. Будова нервової системи

2.3 Функціональна асиметрія головного мозку

3. Психічні процеси

3.1 Відчуття як пізнавальний процес

3.2 Сприймання та його особливості

3.3 Пам'ять та її види

3.4 Мислення та уява

3.5 Увага та її види

4. Емоції і почуття

4.1 Поняття про емоції і почуття

4.2 Види емоційних станів

4.3 Саморегуляція психоемоційного стану особистості

5. Поняття про особистість. Структура особистості

5.1 Індивід, особистість, індивідуальність

5.2 Структура особистості

5.2.1 Направленість

5.2.2 Індивідуально-типологічні особливості особистості

5.3 Здібності людини

6. Розвиток особистості та Я-концепція

6.1 Поняття розвитку особистості

6.2 Основні підходи до періодизації розвитку

6.3 Концепція Д.Б. Ельконіна та Е. Еріксона

6.4 Самосвідомість і Я-концепція особистості. Розвиток самосвідомості в онтогенезі

6.5 Система психологічних захистів "Я"

7. Діяльність як форма активності особистості

7.1 Сутність діяльності

7.2 Психологічна структура діяльності

7.3 Основні види діяльності

8. Спілкування та його структура

8.1 Поняття та функції спілкування

8.2 Види спілкування

8.3 Невербальні засоби спілкування

9. Педагогіка

9.1 Освіта в культурі людства

9.2 Педагогіка як наука. Основні категорії педагогіки

9.3 Методи науково-педагогічних досліджень

9.4 Галузі педагогіки

10. Виховання: сутність, зміст, організація

10.1 Сутність, цілі і завдання виховання

10.2 Рушійні сили, закономірності і принципи процесу виховання

10.3 Характеристика основних напрямів виховання

10.4 Сучасні технології виховання у вищій школі

Література

1. Основні етапи становлення психології як науки

Термін «психологія» в перекладі з грецької означає «вчення про душу» (psuje -- душа та logos -- вчення, слово). У далекому минулому склалось уявлення про те, що у людини є душа, яка відчуває, мислить та спрямовує вчинки, поведінку. Психологія як наука про духовний світ людини виникла понад дві тисячі років тому як складова частина загальнофілософського вчення. Як самостійна наука, психологія налічує близько 100 років, а її коріння - в глибині віків.

Перший етап становлення психології пов'язують із древніми вченнями філософів, які намагались відповісти на питання, що є душа? Систематичне викладення психічних явищ було здійснено давньогрецьким філософом Аристотелем у його відомому трактаті «Про душу», який вважають першим «підручником» з психології (III ст. до н. е.). В його уявленні душа - це безтілесна сутність живого тіла, завдяки якій людина відчуває і мислить.

В середні віки в результаті посилення релігії душа розглядається в основному як божественне, надприродне явище, яке керує людиною в пошуках сенсу життя.

Другий етап становлення психології пов'язують із розвитком природних наук у 18 ст., коли вчені того часу намагалися сформувати нові уявлення про світ і людину, розглядаючи психологію як науку про свідомість. Р. Декарт (1596-1650) у своїх працях намагався розкрити механізми поведінки людини, використовуючи в якості аналога закони механіки і ввів нове поняття “рефлекс”.

Душа по Декарту, прирівнювалась до свідомості як здатності індивіда шляхом самоспостереження, або інтроспекції, отримувати нове знання про власні психічні явища.

Велику роль у розвитку психології на цьому етапі зіграли Спіноза і Лейбніц, які розробляли питання про співвідношення психічного і фізіологічного, а також Локк, який ввів в психологію поняття асоціації. Саме явища свідомого утворюються шляхом асоціацій (механічної зв'язки) більш простих елементів.

Початком третього етапу - становлення психології як самостійної науки, можна вважати 60- 70 роки минулого століття, коли в психологію ввійшов експеримент. Її розвиток пов'язують з німецьким вченим Вундтом, який відкрив у 1879 р. першу психологічну лабораторію. У Х1Х ст. психологія стає самостійною і експериментальною наукою.

1.1 Основні категорії психології

Розглянемо деякі теоретичні аспекти, що визначають психологію як науку.

Природа, матерія розвиваються не завдяки надприродному, а за законами, які закладені у ній самій. Цей розвиток відбувається від нижчих форм до вищих.

Психіка виникла на певному етапі біологічної еволюції людства і являє собою необхідну умову подальшого розвитку життя. Змінюючись та ускладнюючись, психічне відображення набуло у людини якісно нової форми -- форми свідомості. Виникнення свідомості як форми прояву психіки можливе лише в суспільстві. Свідомість, однак, не охоплює всієї психіки. Людині притаманні і неусвідомлені психічні явища та процеси, тобто такі, про які вона не може звітувати перед собою.

Психічне та свідоме не можна ототожнювати. Відомий вчений І.М. Сєченов писав: «...у минулі часи «психічним» було лише «свідоме», тобто від цілісного природного процесу відривався початок (те, що відносилось психологами до елементарних психічних форм в галузі фізіології) та кінець».

Розвиваючи цю ідею, І.П. Павлов довів, що свідомість пов'язана з нервовою діяльністю певних ділянок великих півкуль головного мозку, яким притаманна оптимальна збудливість. Діяльність інших відділів мозку, що перебувають у стані більш-менш зниженої збудливості, «є те, що ми суб'єктивно вважаємо несвідомою, автоматичною діяльністю».

До неусвідомленого належать: дії, що вчинюються автоматично, рефлекторно (наприклад, захисна наслідувана реакція -- переляк); дії, що вчинюються при відключенні свідомості (уві сні, під час гіпнозу, при психічних аномаліях). Неусвідомленими є також ті психічні процеси, які в конкретний момент не беруть безпосередньої участі у свідомому ставленні особистості до дійсності (наприклад, навички). Не відкидаючи ролі неусвідомленого у психічній діяльності людини, наукова психологія вважає визначальним, провідним у ній свідоме.

Адекватне матеріалістичне розуміння природи психіки дозволяє психологічній науці правильно вирішувати основні проблеми (про виникнення та розвиток психіки, про закономірності та шляхи формування особистості), визначати напрямки психологічного дослідження, відшукувати шляхи впливу на людину та групи людей для їх розвитку, навчання, виховання та психологічної підготовки до діяльності.

Отже, психіка людини -- це особлива властивість, функція мозку, яка полягає у здатності особливим чином відображати об'єктивну дійсність; вона є продуктом суспільно-історичного розвитку, результатом і умовою трудової діяльності та спілкування. Психіка як відображення дійсності визначається різними рівнями, причому вищою, інтегруючою формою її розвитку є свідомість і, з цієї позиції, вона -- усвідомлення буття.

Які ж найважливіші психологічні характеристики свідомості?

Перша характеристика наведена в її назві: свідомість людини містить у собі усвідомлені знання про навколишній світ. Набуття знань, досвіду відбувається через пізнавальні процеси -- сприймання, мислення, пам'ять, уяву тощо. Порушення функціонування будь-якого з цих процесів неодмінно викликає розлад свідомості.

Друга характеристика свідомості -- закріплена у ній відмінність суб'єкта та об'єкта, тобто того, що належить «Я» людини та її «не-Я». Людина -- єдина істота, яка може спрямувати психічну діяльність на пізнання самої себе, тобто здійснювати самопізнання. Результатом цього процесу є формування самосвідомості або почуття «Я».

Третя характеристика свідомості -- забезпечення та формування цілеспрямованої діяльності. При цьому оцінюються мотиви майбутньої діяльності, приймаються вольові рішення, до послідовності виконання дій вносяться певні корективи. Будь-яке порушення цілеспрямування діяльності (розуміння її мети) внаслідок хвороби або інших чинників розглядається як порушення свідомості. Саме на цій характеристиці свідомості ґрунтується, перш за все, висновок про неосудність людини, що скоїла злочин.

Нарешті, четверта характеристика свідомості -- наявність у ній певного ставлення (до інших людей та самого себе). У свідомості людини закладено певні емоційно-почуттєві оцінки складного світу стосунків. При деяких душевних хворобах порушується виразність саме цієї характеристики свідомості: хворий ненавидить рідних, яких він до хвороби щиро любив, певні напрями стосунків гіпертрофуються або ж нівелюються тощо.

Обов'язковою умовою формування та вияву свідомості людини є мова (мовлення). У процесі мовної діяльності відбувається накопичення знань та досвіду. Мова є конкретною системою, в якій закріплено суспільно-історичний досвід людства. Крім цього, саме за допомогою мови формуються та виявляються всі інші характеристики свідомості особистості. Засвоюючись конкретною людиною, мова певним чином стає її реальною свідомістю.

Психіка -- це складна реальність, яка виявляється цілісно та різнобічно. У структурі психіки розрізнюють такі компоненти: психічні процеси, психічні стани та психічні властивості.

Психічні процеси -- це діяльність психічного відображення. До них належать відчуття, сприймання, пам'ять, мислення та уява. Психічні процеси забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. За їх допомогою формуються властивості особистості, які здійснюють зворотний вплив на функціонування психічних процесів. Зокрема, у процесі відчуття виникає цілісна сенсорна організація людини, яка визначає кількісно-якісну їх характеристику. У процесі вирішення теоретичних та практичних завдань формується вольова організація, яка визначає не тільки прийняття рішень, а й їх втілення у життя, а спрямованість особистості -- вибірковість сприймання та емоційних реакцій. Ось чому людина бачить насправді те, що хоче побачити, залежно від потреб, установок, інтересів та уподобань. Хоча відображення -- об'єктивний процес, він ускладнений суб'єктивними властивостями людини.

Психічними станами називаються своєрідні тимчасові вияви психіки залежно від об'єктивних умов. Це, наприклад, стан радощів або горя, гніву або співчуття, сну або неспання. Згідно з теорією С.Л. Рубінштейна, стан є ефектом психічної діяльності та тлом, на якому діяльність реалізується. Справді, відображення будь-якої події -- складне явище. Воно включає у себе багато різних процесів. Проте не стільки обсяг, скільки зміст того, що відображається, має вирішальне значення для психічної активності. Усвідомлення суспільної та особистісної значущості впливу викликає відповідні емоції, які знижують або підвищують рівень активності.

На ґрунті психічних процесів виникають психічні властивості -- типові для конкретної людини, стійкі особливості її психіки. До таких властивостей належать: спрямованість, ідеали, характер, потреби, мотиви.

Отже, структура психічного життя особистості складна та різнобарвна. Усі її компоненти взаємопов'язані та зумовлені. З розвитком особистості відбуваються й зміни в її структурі. Разом з тим, структура кожної особистості відносно стабільна. Вона вміщує типові для індивіда системи властивостей, що визначають його як людину, від якої слід чекати за тих чи інших обставин певних вчинків та дій. Тобто кожна людина -- це єдність стабільного (стійкого) та змінного, і лише така організація дозволяє людині бути самій собою, виявляти гнучкість та пристосованість.

Свідомість, психіка не існують поза конкретним носієм -- людиною, особистістю. Свідомість особистості виявляється в її діяльності. Тому основними категоріями (поняттями) психології є особистість, свідомість, діяльність.

Отже, психологія -- це наука про явища, закономірності та механізми психіки як властивості головного мозку створювати суб'єктивні образи об'єктивної реальності, на основі і за допомогою яких відбувається управління діяльністю особистості.

Як будь-яка інша наука, психологія ґрунтується на певних теоретичних положеннях (принципах), головними з яких є:

-- принцип детермінізму, тобто причинної зумовленості -- психіка визначається способом життя людини та змінюється одночасно зі зміною його;

-- принцип єдності свідомості та діяльності. Свідомість -- це внутрішній зміст діяльності, а діяльність -- це зовнішній прояв свідомості;

-- принцип розвитку, згідно з яким усі психічні явища повинні розглядатись як постійно якісно та кількісно змінювані та такі, що розвиваються.

Предметом психологічної науки є факти, закономірності та механізми психічних явищ, які нею вивчаються.

Об'єкт вивчення психології -- жива істота як носій певних психологічних особливостей та якостей.

Наприклад, при вивченні особистості на попередньому слідстві об'єктом є конкретний правопорушник з індивідуально притаманними йому психічними явищами, а предметом вивчення -- конкретні психічні явища.

1.2 Галузі психологічних знань

Залежно від спрямованості наукового вивчення якостей об'єкта і методів дослідження, психологічна наука постає як система самостійних галузей наукового знання, які можна класифікувати:

- за принципом розвитку -- вікова психологія (дитяча, підлітка, юності, дорослої людини, людей похилого віку -- геронтопсихологія); психологія аномального розвитку (патопсихологія, олігофренопсихологія, сурдопсихологія); порівняльна психологія (психіка людини та тварини);

за видами діяльності людини -- педагогічна, медична, військова, космічна, психологія праці, спорту, торгівлі, творчості, мистецтва, релігії тощо. У цьому переліку чільне місце займає юридична психологія, яка розглядає питання, пов'язані з психологічними аспектами реалізації системи права.

Наприклад:

вікова психологія - вивчає закономірності вікового розвитку людини;

соціальна - вивчає взаємовідносини людей та явищ, які виникають в процесі спілкування і взаємодії;

педагогічна - об'єднує всю інформацію, пов'язану з навчанням та вихованням особистості;

медична, патопсихологія - пояснюють причини можливих психічних порушень та обґрунтовують методи їх запобіганню та лікування;

психологія управління - вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності.

Методи наукових досліджень - це ті прийоми, засоби за допомогою яких вчені отримують об'єктивні дані, для побудови наукових теорій і вироблення практичних рекомендацій. Явища психічного настільки складні і специфічні для вивчення і дослідження, що потребують неабиякої досконалості (надійності і валідності) методів для їх вивчення.

Основними методами наукового вивчення психіки є спостереження, експеримент, вивчення продуктів (результатів) діяльності, тестування (анкетування) та експертне оцінювання.

Спостереження -- цілеспрямоване вивчення особистості на основі сприймання її дій та вчинків за різних умов життєдіяльності. Дуже важливо, щоб люди, за якими здійснюється спостереження, не знали цього, тому що інакше може зникнути природність їх поведінки. Наприклад, при проведенні допиту слідчий чи дізнавач, окрім з'ясування фактів у справі, фіксує особливості поведінки та проявів психіки допитуваного.

Експеримент -- метод збирання фактів за спеціально створених умов, які забезпечують активний прояв психічних явищ, що вивчаються. Створюючи певні умови, психолог дістає можливість чітко окреслити ті фактори, які діяли в момент виникнення та перебігу психічного явища; установити причини психічних явищ за рахунок розкриття впливу тієї чи іншої умови; повторювати дослід і, таким чином, накопичувати кількісні показники, на основі чого можна дійти висновку про випадковість або типовість явища. Зокрема, при допиті експериментальною умовою є повідомлення допитуваному невідомих йому слідчих матеріалів, варіювання тактики допиту.

Вивчення продуктів (результатів) діяльності -- накопичення фактів при аналізі матеріальних результатів психічної діяльності. Використовуючи цей метод, психолог має справу не з самою людиною, а з матеріалізованими продуктами її психічної діяльності, що дозволяє неодноразово до них повертатись, порівнювати результати, отримані у різний час або за різних умов діяльності.

Тестування (анкетування) -- це метод, за якого на основі виконання людиною певних завдань або відповідей на конкретні запитання робиться висновок про її психіку. Наприклад, перевірка можливості здійснювати ті чи інші вчинки -- це синтез методу тестування та експерименту. Тактично спрямовані запитання слідчого на допиті також дають уяву про метод анкетування.

Метод експертних оцінок полягає в одержанні відомостей про особисті (психічні) якості людини від осіб, які можуть досить повно змалювати ці якості та особистість взагалі. Наприклад, реалізацією експертного оцінювання є одержання відомостей про способи вчинення злочину, ймовірного злочинця, ознаки його поведінки за допомогою опитування потерпілого, свідків, співробітників, рідних.

1.3 Методи психологічних досліджень

Основні методи	Варіанти основного методу
Спостереження Опитування Тести, анкети Експеримент Метод вивчення продуктів діяльності	Зовнішнє (стороннє спостер.) Внутрішнє (самоспостереженння) Вільне Стандартизоване Включене Усне Письмове Вільне Стандартизоване Тест- опитувальник Тест- завдання Проективний тест Природній Лабораторний Малюнки Вироби Почерк, підпис

1.4 Основні напрями сучасної психології

1. Біхевіоризм.

Напрям виник в США в кінці ХІХ ст. під впливом дослідження психіки тварин. Основоположник - Торндайк.

1913 р. - Уотсон запропонував термін “біхевіоризм” і програму. На його думку психологія повинна бути точною наукою, вивчать поведінку, а не свідомість, яку не можливо спостерігати. Причому це повинна бути тільки така поведінка, яку два психологи сприймають однаково.

За деяким виключенням вроджених інстинктивних реакцій або безумовних рефлексів, вся остання поведінка умовно-рефлекторна, тобто закріплення певних реакцій на подразники. При цьому ті вчинки, які позитивно підкріплюються здійснюються частіше, а ті, що караються - рідше.

2. Гештальтпсихологія.

Виник в Германії як відповідь на ті вчення, що роздрібнюють психіку на окремі елементи. Слово “гештальт” не має аналогічного перекладу, можна розуміти як “форма”,”цілісність”,”образ”.

Основне положення: явище не є просто сума його частин. Поведінка втрачає свій смисл, якщо розбити її на окремі складові. Психологія повинна вивчати відчуття, сприйняття, інтуїцію - а це вже прояви свідомості.

3. Психоаналіз.

Найстаріший напрям. До Фрейда вже писали про те, що людиною управляють неусвідомлювані спонукання, інстинкти, потреби. Але Фрейду вдалось створити метод і пояснити ту частину людської природи, яка знаходиться у неусвідомлюваній частині. 1/6- усвідомлюється людиною, 6/7 проявляються у тривозі та передчуттях.

З точки зору психоаналізу людьми управляють ірраціональні спонукання, які знаходяться у несвідомому. Саме сюди витісняються недоступні для індивіда потреби (секс) і травмуючі переживання, які є причиною невротичних станів.

По значимості теорію Фрейда прирівнюють до 3-х найзначущих відкриттів :

1- відкриття Галілея, що Земля не є центром Всесвіту,

2- положення Дарвіна про спільність походження людини і мавпи,

3- відкриття Фрейда про неусвідомлювані мотиви поведінки людини.

4. Гуманістична психологія.

Основоположники -К. Роджерс. А. Маслоу - 40-50 рр. Вважають, що людина постійно розвивається, намагаючись досягти повної реалізації своїх здібностей. Саме потреба в самореалізації наступає після задоволення потреб біологічного та соціального розвитку. Свобода волі і здатність до незалежного вибору мають вирішальне значення для людини. Реальний світ такий, яким хоче бачити його людина. Кожна людина - унікум.

5. Когнітивна психологія.

В її основі лежить пізнавальна діяльність людини, процеси мислення. Яким чином ми думаємо, сприймаємо, створюємо мислительні образи.

1.5 Значення психології у сучасному світі

Завдання психології -- розкрити закони виникнення, розвитку і перебігу психічної діяльності людини, становлення її психічних властивостей, з'ясувати життєве значення психіки і тим допомогти практиці нею оволодівати, цілеспрямовано її формувати відповідно до потреб суспільства.

Виконуючи це завдання, психологія досліджує широке коло проблем. Вона з'ясовує природу і сутність психічної діяльності, її зв'язок з мозком, функцією якого є ця діяльність, її відношення до об'єктивного світу. Психологія вивчає виникнення і розвиток психічної діяльності у процесі біологічної еволюції тварин і суспільно-історичного розвитку людського життя, з'ясовує спільне і відмінне в психіці людини і тварин, особливості свідомості людини за різних суспільних умов її життя. Вона вивчає виникнення і розвиток психіки.

Завданням психології є дослідити структуру психічної діяльності людини, основні форми її прояву, їх взаємний зв'язок. Вона вивчає; як у процесі життя людини виникають відчуття, сприймання, уявлення, почуття, прагнення та інші відображення об'єктивної дійсності, як вони збагачуються, розвиваються і що вносять в її життєвий процес, як регулюють її дії. Психологія досліджує також психічні властивості особистості, індивідуально-типологічні її риси, їх походження і значення в практичній діяльності людини, її відносинах до інших людей.

Всі ці питання психологія розв'язує в тісному зв'язку з рядом наук. Наукова психологія ґрунтується на правильному розумінні загальних законів розвитку природи і суспільства, яке дає філософія. Психологія спирається на дані біології, анатомії і фізіології, створене І. П. Павловим вчення про роботу головного мозку, про його вищу нервову діяльність.

Психологія використовує також дані антропології, історії культури, мовознавства та інших гуманітарних, суспільних наук.

2. Психіка та її розвиток

2.1 Виникнення і становлення психіки в процесі біологічної еволюції

Розвиток психіки у філогенезі

Характерна ознака психічної реакції - чутливість організму до індиферентних подразників, які за певних умов (коли вони збігаються з біологічно важливими подразниками) сигналізують про можливість або потрібність задовольнити біологічні потреби організму.

Чутливість виникає на основі подразливості. Чутливість, вважає О.М. Леонтьєв, - це реакція на впливи, які орієнтують організм у середовищі, здійснюючи сигнальну функцію.

Подразливість -- властивість усієї органічної природи. Завдяки їй у рослинному світі відбуваються вроджені реакції - тропізми.

Тропізм - це автоматичні рухи в певному напрямку рослин і найпростіших організмів, зумовлені відмінностями перебігу фізико-хімічних процесів у симетричних частинах організму, що є реакцією на однобічні впливи подразників на організм. Теорію тропізмів у тварин розробив Ж. Леб. Недоліком його теорії було твердження про те, що ці реакції тварин механічні, але ж під впливом досвіду вони набувають пластичності та мінливості.

Розрізняють фототропізми, хемотропізми, геліотропізми, гальванотропізми та ін., відповідно до різновидів енергії, що діють на організми в звичних умовах їх існування. Рух соняшника, наприклад, відбувається під впливом фото- і термотропізмів; у напрямку проростання коріння та стебла, в поведінці хробаків і деяких комах, які закопуються в землю або повзуть до верхівок рослин, виявляється дія геотропізмів, фототропізмів або термотропізмів.

Під впливом умов існування виникла нервова система, основною властивістю якої є чутливість до впливів навколишнього середовища. Водночас виник механізм стихійного відображення, який ускладнювався у зв'язку з утрудненням умов існування, що й спричинило еволюційні зміни будови організму.

Розрізняють такі головні стадії розвитку психіки тварин:

а) стадія елементарної сенсорної психіки;

б) стадія перцептивної психіки;

в) стадія інтелекту.

Стадія елементарної сенсорної психіки. Характерна особливість цієї стадії розвитку психіки полягає в тому, що поведінка тварин зумовлюється впливом на організм окремих властивостей предметів, які повсякденно супроводжують життя тварин, -- хімічних, світлових, температурних тощо.

Це стадія розвитку переважно безхребетних і тих хребетних мешканців води, земноводних і плазунів, в яких предметне сприймання відсутнє. На цій стадії відбувається диференціація чутливості до світла, дотику, запахів, рухова чутливість, внаслідок чого виникають і розвиваються аналізатори -- дотиковий, зоровий, нюховий і слуховий.

Ступінь розвитку аналізаторів і їх рецепторів залежить від особливостей умов життя живих істот. Так, у павуків, комах добре розвинена дотикова чутливість (на щупальцях, на лапках, на крильцях). Чутливість до хімічних подразників розвинена вже в павуків та інших безхребетних. Ці комахи мають нюх та розрізняють подразники на смак. У хруща, наприклад, налічують близько 50 000 органів нюху, а в трутня -- понад ЗО 000. Комахи відчувають дуже слабкі запахи. Бджола вирізняє запах помаранчевої шкірки з-поміж 43 ефірних запахів. Бджоли реагують на запах і не приймають "чужої" бджоли до вулика. Комахи -- топохімічні істоти, тобто такі, в яких різні зони чутливі до різноманітних хімічних подразників.

Відома чутливість комах до змін температури, чутливість зору. Бджоли розрізняють кольори та форми квітів, але не геометричні фігури. Більшість комах глухі. Лише такі з них мають слух, які коливальними рухами своїх крилець викликають досить інтенсивне коливання повітря, що спричинює звукові хвилі.

Стадія перцептивної психіки. Сенсорна стадія психіки передує перцептивній стадії нервової діяльності в тварин, що виникає на її основі.

Для цієї стадії характерне відображення предметів як цілого, а не окремих їх властивостей, як це відбувається на етапі сенсорного розвитку психіки.

Наприклад, якщо ссавця відгородити від їжі, то він реагуватиме не тільки на предмет, на який спрямована його діяльність (на їжу), а й на умови, за яких ця діяльність відбувається, - тварина реагуватиме на огорожу і шукатиме спосіб її обійти.

Рівень сенсорної нервової діяльності такої реакції на умови, за яких відбувається життєдіяльність тварин, не передбачає.

Стадія перцептивної психіки властива ссавцям. Поява її зумовлена низкою істотних анатомо-фізіологічних змін в організмі: розвитком великих півкуль головного мозку і особливо їх кори та дистантних аналізаторів (зорового, слухового), зростанням інтеграційної діяльності кори.

Умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль на рівні перцептивної психіки є підґрунтям для зародження уявлень.

Тривалість відтворення образів у пам'яті зростає протягом усього еволюційного розвитку хребетних тварин. Так, при одноразовому збудженні образна пам'ять працює: у щура -- по 10-20 секунд, у собаки - близько 10 хвилин, у мавпи - 16-48 годин.

Тривалість збереження образів у пам'яті -- важлива особливість перцептивного рівня розвитку психіки. Ця особливість с важливою передумовою для виникнення інтелектуальної поведінки тварин.

На стадії перцептивної психіки відбуваються складні зміни н процесах розрізнення та узагальнення уявлень. Виникають диференціація та узагальнення образів предметів. Ці узагальнення являють собою не суму окремих відчуттів, що виникли внаслідок одночасного впливу різних подразників, а їх комплекс, своєрідну інтеграцію, яка є підґрунтям для перенесення операції з однієї конкретної ситуації в іншу, подібну до неї, Ідо робить поведінку тварин на цьому етапі психічного розвитку досить складною.

Успіх диференціації та узагальнення залежить не стільки від міри схожості впливів, що справляють враження на тварину, скільки від її біологічної ролі.

Розвиток узагальнення на стадії перцептивної психіки відбувається у зв'язку з розвитком інтегративних зон кори великих півкуль головного мозку, які об'єднують рухи в одну цілісну операцію (рухові поля), відчуття -- у цілісний образ (сенсорні поля).

Стадія інтелекту. Психіка більшості ссавців залишається на стадії перцептивної психіки. Але в антропоїдів -- людиноподібних мавп - відображальна діяльність піднімається ще на один щабель розвитку психіки порівняно з перцептивною.

Цей вищий щабель називають стадією інтелекту, або "ручного мислення" (О.М. Леонтьєв). Як показали дослідження Келера, Ладигіної-Котс, Войтоніса, Вацуро, Рогінського та інших, мавпам, особливо шимпанзе, властива елементарна розумова діяльність, елементи наочно-дійового мислення. Мавпи швидше, ніж інші тварини, навчаються та переучуються, виявляють більшу активність процесів збудження та гальмування.

І.П. Павлов зазначав, що аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку собаки -- це конкретне, елементарне мислення.

Але розумова діяльність, інтелект тварин - це зовсім не те, що розум людини. Між ними існують надзвичайно великі відмінності.

Для стадії інтелекту характерним є розв'язування завдань. Мавпа (шимпанзе) в експериментальних умовах не могла безпосередньо дістати їжу (банан, помаранчу тощо).

У клітці, де вона перебувала, лежала палиця, за допомогою якої можна було дістати їжу. Ставилося запитання: чи "здогадається" мавпа використати цю палицю, щоб дістати їжу. Спочатку шимпанзе робить спроби дістати їжу своєю рукою, але зазнає невдачі. Невдача на деякий час відволікає мавпу від поживи. Помітивши палицю, вона маніпулює нею. Якщо тварина одночасно помітить палицю та їжу, то здобуває їжу, підсунувши її до себе палицею.

Такі дослідження проводилися в різноманітних варіаціях. Мавпа успішно розв'язувала завдання під час експерименту. Найскладнішим з них було двофазове завдання, яке полягало в тому, що їжу можна було дістати довгою палицею, але спочатку цю довгу палицю потрібно було дістати короткою, яка лежала в межах безпосереднього досягання. Це завдання мавпа також розв'язувала.

Мавпи здатні поєднувати в один акт дві дії послідовної операції, з яких перша є підготовчою для здійснення другої, вирішальної операції (двофазові завдання).

У життєдіяльності тварин легко виявити наявність різноманітних взаємостосунків, їх виявом можуть бути своєрідні рухи, пози, акустичні сигнали. На різних щаблях розвитку живих істот ці стосунки і взаємовпливи набувають різної складності. З їх допомогою тварини повідомляють одна одній про небезпеку, поживу, гнів, страх, у різний спосіб передають ту або іншу інформацію.

Але ці різновиди стосунків ("мова" тварин) мають інстинктивний характер, є виявом емоцій.

На відміну від людської мови, "мова" тварин не є засобом трансляції індивідуального досвіду іншим тваринам.

Елементи інтелектуальної поведінки антропоїдів зумовлені розвитком кори великих півкуль, особливо лобових долей та прифронтальних їх зон. Якщо в мавп знищити частину цих зон, то вони втратять змогу розв'язувати двофазові завдання.

Стадія інтелекту, що властива вищим ссавцям і досягла найвищого рівня розвитку в людиноподібних мавп, є передісторією виникнення та розвитку людської свідомості.

Для всіх щаблів психічного розвитку тварин характерні фіксованість та індивідуальна мінливість поведінки. Фіксовані форми поведінки є спадковими, інстинктивними формами поведінки.

Інстинкти - це акти взаємодії організму із середовищем, механізмом яких є комплекс безумовних рефлексів. Інстинктивна діяльність часто включає і механізми тропізмів. Наукове пояснення походженню інстинктів дав Ч. Дарвін, довівши, що поведінка тварин являє собою органічну єдність і стає результатом природного добору, тих змін у фізичній організації та поведінці, які були спричинені зовнішніми умовами і закріпилися в організмі тварини через доцільність для її життєдіяльності.

Розрізняють інстинкти живлення, розмноження, самозбереження та інші форми родового або видового пристосування до навколишнього середовища.

Інстинктивні форми поведінки -- це великої сили потяги організму, а саме слово "інстинкт" (лат.) означає "потяг".

Залежно від умов життя і стану організму інстинкти виникають, чергуються нові акти поведінки, розмноження, захисту, акти, пов'язані з живленням, тощо. У процесі індивідуального пристосування тварин до умов існування інстинктивні дії видаються осмисленими вчинками, але коли якась ланка інстинктивного акту порушується, тварини продовжують здійснювати наступні операції в ланцюжку інстинктивної дії, хоча успіху така дія не має.

Так, квочка продовжує сидіти на гнізді, якщо забрати з-під неї яйця, а бджола, почавши заліплювати наповнені медом щільники, продовжує це робити й тоді, коли викачати із щільників мед.

Отже, інстинктивні дії - це неусвідомлювані, механічні дії.

У кожної тварини протягом життя інстинкти можуть змінюватися (можна домогтися "мирного" співіснування лисиці та курки, кішки та миші тощо). Але така індивідуальна зміна інстинкту не спадкова властивість.

Зміна звичних форм поведінки виявляється в набуванні нових навичок і способів поведінки, що виникають у результаті багаторазового природного доцільного вживання рухів і дій або в процесі дресирування.

2.2 Мозок і психіка. Будова нервової системи

Виникнення і розвиток психіки тісно пов'язані з виникненням і розвитком нервової системи, і особливо мозку.

Основним елементом нервової системи є нервова клітина, або нейрон, що складається з тіла клітини, з ядра, множини коротких паростків , що розгалужуються - дендритів - і одного довгого - нервового волокна, або аксона (мал.1).

У нейроні виникає процес збудження, в основі якого лежить особливий нервовий тік (біотік).

Це збудження передається від одного нейрона до іншого по нервових волокнах, скупчення яких називають нервами. Виділяють нерви доцентрові (які передають збудження від частин тіла до мозку) і відцентрові (які передають збудження від мозку до частин тіла).



Рис. 1. Нервова клітина (нейрон); дендрит -- сприймає збудження аксон -- передає збудження іншим нейронам

Нервова система -- це сітка взаємопов'язаних нервових клітин та волокон, які забезпечують взаємодію людини з оточуючим середовищем. Вона складається з центральної (ЦНС) та вегетативної нервової системи (рис. 2)

Рис.2. Структура нервової системи

Центральна нервова система (ЦНС) складається зі спинного і головного мозку, причому чим вище розташована та або інша частина мозку, тим складніше її діяльність.

Спинний мозок регулює роботу м'язів тулуба і кінцівок. Тут же знаходяться центри найбільш простих рефлексів (наприклад, колінного).

У стовбурній частині мозку, що містить довгастий мозок, мозочок і середній мозок, відбувається регуляція роботи внутрішніх органів і складних рухів організму, що забезпечують стійку рівновагу при ходьбі, бігу й ін.

Найвищими відділами ЦНС є великі півкулі головного мозку, у глибині яких зосереджене скупчення особливих нервових клітин - підкіркових вузлів.

Зверху великі півкулі покриті тонким шаром (2,5--3 мм) сірої речовини, який називають корою. У корі великих півкуль розрізняють три види нейронів: пірамідальні, зірчасті та веретеноподібні, які розташовані у 7 шарів. Усього в людському мозку налічують 14--15 мільярдів нейронів. Кора -- найважливіший орган психічної діяльності, пов'язаний з вищими психічними функціями, мисленням і свідомістю. З корою мозку і підкіркових вузлів взаємодіє мережа нервових клітин - ретикулярна формація. Це енергетична система мозку, що підтримує загальний тонус кори і забезпечує перехід організму від стану гальмування (сну) у стан збудження (активності).

Всю кору розділяють на області:

потиличну ( в ній знаходяться центри зору);

тім'яну (тактильні відчуття);

скроневу (слухові центри);

лобну ( найвищі відділи - 29%, відповідає за осмислену діяльність і моральний стан).

Згідно із сучасними поглядами нейропсихології (за А.Р. Лурія), функціональна організація мозку включає три основних блоки:

І. Енергетичний -- підтримує тонус кори, знаходиться у верхніх відділах ствола мозку. Джерело тонусу -- притік інформації, яка поступає через дотикальні, слухові, зорові органи як із зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

ІІ. Блок прийому, переробки та зберігання інформації, яка поступає через дотикальні, слухові, зорові органи, включає задні відділи півкуль (тім'яний, потиличний, скроневий).

ІІІ. Блок програмування, регуляції та контролю поведінки міститься в лобних відділах кори.

Діяльність мозку, що лежить в основі психічної діяльності, побудована по рефлекторному типу. Всі рефлекси поділяють на умовні і безумовні.

Безумовними є вроджені і відносно незмінні реакції організму на подразники. Це ті рефлекси, які здійснюють регуляцію внутрішнього середовища організму - дихання, кровообмін, температуру. Це смоктальний, хапальний рефлекси, а також ті, що пов'язані із процесом їжі.

Утворення умовних (придбаних) рефлексів відбувається в результаті формування в корі головного мозку нових тимчасових зв'язків.

Це стає можливим у результаті взаємодії двох основних процесів вищої нервової діяльності (ВНД) - збудження і гальмування, закономірності яких були вивчені ще І. Павловим.

Подразник, або сигнал, діючи на органи чуттів, викликає збудження певної ділянки кори головного мозку, що поширюється (іррадує - від лат. irradiare - сіяти, випускає промені) по корі, захоплюючи і частину підкірки.

Одночасно виникає процес гальмування, що концентрує збудження в одній ділянці мозку.

Велике значення для діяльності нервової системи має також закон взаємної індукції, відповідно до якого нервовий процес викликає у сусідніх ділянках мозку протилежний процес.

Виділяють два типи сигналів, що впливають на кору головного мозку. Сигнали, що надходять безпосередньо від предметів і явищ навколишнього світу (зорові, слухові та інші подразники), називають першою сигнальною системою. Сигнали, що надходять у мозок за допомогою мови, називають другою сигнальною системою.

Оскільки будь-який предмет або явище навколишнього світу являє собою цілий комплекс подразників, мозок виробив спроможність сприймати їх завдяки утворенню стійких систем нервових зв'язків, що одержали назву динамічного стереотипу. Вироблення динамічних стереотипів створює передумови для засвоєння людиною знань і навичок.

Вегетативна нервова система знаходиться за межами спинного та головного мозку і регулює функціонування внутрішніх органів та обмін речовин організму. Волокна, які відходять від грудного відділу спинного мозку і нервують внутрішні органи, складають симпатичну нервову систему. Волокна, які відходять від головного мозку та нижчих відділів спинного мозку, входять до парасимпатичної нервової системи. Центральна нервова система регулює діяльність вегетативної нервової системи, хоча ми не можемо свідомо керувати роботою внутрішніх органів та впливати на обмін речовин. Але відомі випадки, коли індійським йогам удавалося уповільнювати та прискорювати серцевий ритм, на довгий час затримувати дихання.

2.3 Функціональна асиметрія головного мозку

Вивчення особливостей функціонування великих півкуль головного мозку людини виявило специфіку сприйняття і переробки інформації лівою і правою півкулями (функціональну асиметрію головного мозку). Встановлено, що ліва півкуля відповідає за інформацію, подану за допомогою мови, а також читання, рахунок, логічні міркування. Вона забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе аналітичне мислення. Права півкуля оперує образною інформацією, просторовими відношеннями, відповідаючи за розпізнавання уяви в цілому, без аналізу (як ліва півкуля) його структури. Вона забезпечує сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об'єктів.

Обидві півкулі функціонують у взаємозв'язку. Функціональна асиметрія притаманна тільки людині, формується у процесі спілкування і залежно від переважання тієї чи іншої півкулі впливає на індивідуально - психологічні характеристики особистості. У тварин обидві півкулі є рівнозначними.

Різниця між півкулями визначається не стільки особливостями використання інформації (вербальна чи образна), скільки способами її організації, характером її переробки. Функціональна асиметрія головного мозку притаманна лише людині, передається спадково, але остаточно формується в процесі розвитку особистості.

У лівій півкулі розміщені ділянки, пов'язані з мовною діяльністю людини, їх ураження спричиняє порушення логіко-граматичних операцій і творчих форм мислення. Ураження ділянок правої півкулі спотворює образні компоненти сприймання і емоційні переживання. Друга сигнальна система, що ґрунтується на роботі лівої півкулі, забезпечує якісно вищий рівень відображення дійсності завдяки мові.

3. Психічні процеси

3.1 Відчуття як пізнавальний процес

Найпростішим, елементарним процесом, який забезпечує надходження інформації від зовнішнього світу та внутрішніх станів до людини, є відчуття.

Відчуття -- це процес та результат особливої діяльності, яка називається сенсорною (від лат. sensis -- відчуття).

Елементарність відчуття полягає у відображенні окремих властивостей предметів та явищ при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Кожного моменту життєдіяльності людини органи чуття одержують, оцінюють, передають у мозок величезну кількість інформації. Оскільки існує тісний зв'язок відчуття з анатомо-фізіологічними особливостями людини, його вивченням займається така галузь психологічної науки, як психофізіологія.

Неможливо переоцінити значення відчуття для особистості. Усім відомі неприємні стани, пов'язані з послабленням відчуттів через хворобу або у зв'язку з відсутністю органів чуття. Експерименти довели, що обмеження відчуттів відразу викликає стан тривоги та хвилювання у піддослідного. Медицині відомий випадок, коли у хворої збереглися лише зір одним оком та чутливість обмеженої ділянки шкіри на руці. Якщо хвора закривала око і ніхто не торкався її руки, вона миттєво засинала. Тобто повна сенсорна ізоляція призводить по суті до зупинки свідомої життєдіяльності людини. Неможливо уявити собі працівника правоохоронних органів, який вирішує професійні завдання при відсутності або суттєвому послабленні відчуття, тому медико-біологічні дослідження та їх висновки є невід'ємною умовою визначення професійної придатності.

Центральною складовою сенсорної діяльності (відчуття) є аналізатор -- складна система, яка включає в себе елементи рецептора (сприймаючого органа); нервові волокна, що передають сигнали в головний мозок, де здійснюється первинний аналіз інформації; нервові волокна, які повертають результати цієї оцінки у сприймаючий орган. Ця складна система одержала назву рефлекторної дуги (рефлекс -- відображати) або, точніше, -- рефлекторного кільця (І. Павлов -- П. Анохін). Розлад будь-якої ділянки цієї системи призводить до неадекватності або відсутності відчуття. Центральною ділянкою аналізатора є головний мозок, у якому кожному рецептору (сприймаючому елементу) відповідає певна ділянка кори великих півкуль. Відчуття виникає лише після обробки інформації у головному мозку.

Уся сукупність відчуттів класифікується за різними ознаками.

1. За місцем розташування та характером рецепторів:

а) екстероцептивні відчуття -- відображають властивості предметів та явищ зовнішнього середовища і мають рецептори на поверхні тіла (зір, слух, тактильні відчуття тощо);

б) інтероцептивні відчуття -- відображають стан внутрішніх органів за допомогою розташованих в організмі рецепторів (печінка, серце, шлунок, легені тощо);

в) пропріоцептивні відчуття -- дають інформацію про рухи та положення тіла у просторі за допомогою рецепторів, розташованих у м'язах кінцівок та тіла (нахил тулуба, урівноваження, рух).

2. За типом впливу подразника:

а) контактні відчуття -- виникають при безпосередньому впливі на рецептор (смак, дотик);

б) дистанційні відчуття -- виникають при впливі віддалених об'єктів (зір, слух, нюх).

Окрім різноманітності за видами, відчуття характеризуються певними якостями та властивостями, перш за все, адекватністю подразника. Наприклад, зорове відчуття виникає лише в межах певних (для людини) довжин хвиль світла (від 380 до 700 мілімікронів -- райдуга, спектр). Слухові відчуття виникають при певних межах частоти коливань повітря (від 16 до 20000 герц).

Важливою характеристикою відчуттів є їхня якість. Зокрема, слухові відчуття розрізняються за висотою, тембром, силою звучання; зорові -- за кольоровим тоном, яскравістю, насиченістю. Звідси випливають індивідуальні відмінності свідчень у кримінальних справах, основою чого може бути різниця саме у якісних характеристиках відчуттів.

Інтенсивність відчуття визначається силою подразника та функціональним станом аналізатора. Наприклад, висока інтенсивність сонячного світла не дозволяє довго дивитись на сонце. Межею інтенсивності для слуху є сила звуку понад 120 децибел.

Тривалість відчуття -- це його часова характеристика, тобто упродовж якого часу відчуття є адекватним (відповідним) подразнику. Сюди належить так званий латентний період, тобто час від початку дії подразника до виникнення відчуття. Зокрема, латентний період для тактильного відчуття (дотику) становить 130 м/сек, для смакового -- 50 м/сек, для больового -- 370 м/сек.

Тривалість латентного періоду відчуття зумовлена біологічною пристосованістю, еволюцією людини, оскільки відчуття не виникає миттєво, миттєво і не припиняється. Ця своєрідна тривалість відчуття після припинення дії подразника називається післядією, яка визначається існуванням так званого післяобразу (дзвін у вухах, плями в очах, тиск на кінцівках), що надає людині можливість здійснювати більш осмислений, детальний аналіз. На явищі після-образів (інерції відчуття) заснована дія кінематографа, телебачення; при надзвукових швидкостях польоту пілот фіксує поглядом об'єкти, які вже безпосередньо не сприймає. Нарешті, ще однією властивістю відчуття є просторова локалізація, тобто співвіднесення відчуття з ділянкою тіла, на яку діє подразник. Найточніше локалізуються дотикові, смакові подразники; найменш точно -- больові.

Органи чуття можуть відображати дійсність більш-менш точно, тобто можуть бути більш-менш чутливими до впливу. Чутливість визначається так званими порогами (абсолютним та відносним). Мінімальна сила подразника, яка викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуття; максимальна сила подразника, за якої відчуття ще адекватне аналізатору, є верхнім абсолютним порогом відчуття.

Слід зазначити, що органи чуття людини досить чутливі. Зокрема, людина відчуває запах при дії лише 8 молекул речовини на одну клітину чутливого органа. За ідеальних атмосферних умов людське око могло б бачити світло від свічки на відстані до 27 км.

...