Розвиток мови у дітей віком від 1 до 3 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет

ім. А.С.Макаренка

Кафедра практичної психології

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ: Розвиток мови у дітей віком від 1 до 3 років

Спеціальність: практична психологія

Виконала:

Студентка V курсу

Борміна Тетяна Юріївна

Науковий керівник:

Дворніченко Лариса Леонідівна

Суми - 2009



Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. Мова в ранньому дошкільному віці

1.1 Загальна характеристика мови

1.2 Особливості розвитку мовлення у дітей від 1 до 3 років

1.3 Основні тенденції розвитку мови у дітей раннього віку

1.4 Заїкання - різновид мовлення

РОЗДІЛ 2. Методи дослідження мови

2.1 Комплекс вправ з шиплячими, сиплячими, звуками та Р, Л

2.2 Застосування даних вправ на практиці

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Дана тема курсової роботи була, є і буде досить актуальною. Всебічний розвиток особистості неможливий без оволодіння всіма багатствами рідної мови. К.Д.Ушинський писав, що рідне слово є основою будь-якого розумового розвитку і скарбницею всіх знань. А саме основи мови закладаються в ранньому дитинстві, і цей період посідає найважливіше місце в подальшому розвитку особистості.

Ранній вік - це період підвищеної чутливості дитини до мови дорослих. Формування мови в цьому віці є основою всього психічного розвитку дитини. Якщо з будь-яких причин (хвороба, обмежене спілкування) мовні можливості дитини не використовуються в достатній мірі, то подальший загальний рівень розвитку починає гальмуватися.

Розвиток мови тісно пов'язаний з розвитком мислення дитини. В мові розкривається процес і результати мислення, а оформлена в мові думка краще усвідомлюється, стає точнішою. Через спостереження і слово засвоює дитина доступні їй факти навколишнього життя. Мова є засобом передачі дітям знань про природу, побут, суспільні явища.

Без мови неможливим був би розвиток аналітично-синтетичної діяльності дітей. Ознайомлюючись з предметами, за допомогою слова дитина вчиться розрізняти їхні ознаки, виділяти суттєве, узагальнювати предмети за їхніми спільними ознаками. психічний мова розвиток заїкання

Ця складна аналітично-синтетична діяльність конче необхідна для успішної підготовки малят до школи. Адже в школі вони повинні вміти слухати і розуміти мову педагога, доповнювати висловлювання товаришів, користуватися як короткою, так і повною формою відповіді.

Але освоєння дитиною мови відбувається не так легко, як може здаватися. В такий момент дуже важливу роль відіграє підтримка і допомога дорослих. Адже без їхньої допомоги, у дитини з часом виникають певні труднощі у спілкуванні з однолітками, з дорослими, а це в свою чергу дуже негативно впливає на психічний розвиток дитини та її майбутнє. Дещо можна виправити з часом, а дещо - ні. Особливо дефекти мови дуже болісно переживаються у підлітковому віці, а це призводить до того, що дитина стає замкнутою, сором'язливою.

Тому, я вважаю, щоб запобігти таким проблемам, необхідно дуже ретельно слідкувати за розвитком мови у дитини і обов'язково з нею займатися.

Мета роботи дослідити процес розвитку мови у віці від 1 до 3 років. Виявити причини відставання дітей у спілкуванні, та показати різні методи боротьби з дефектами.

Об'єктом є сама мова, її вплив на розвиток дитини та її значення.

Завданням цієї курсової роботи є розкрити та показати наскільки необхідною є така психічна функція, як мова. Лаконічно та послідовно викласти матеріал.

Предметом є вивчення розвитку мови у дітей віком від 1 до 3 років.

Матеріал курсової роботи має практичне застосування. Його можна застосовувати на семінарах, лекціях; для написання рефератів, доповідей; використовувати у дискусіях, диспутах. Також психологи та логопеди можуть використовувати як лекцію для батьків, чи то у дитячому садочку, чи то у школі.

Дослідженням даної теми займалося чимало вчених: Л.С.Вигодський, М.Г.Єлагіна (експериментально смодулювала умови переходу до активної мови); Д.Б.Ельконін (висунув принцип усвідомлення предметних дій); З.Ю.Кулагіна, М.М.Колюцький, І.В.Шаповаленко, В.М.Поліщук, В.Штерн (зробив перше лінгвістичне відкриття), К.Бюлер зробив відкриття флективної природи мовлення та інші.



РОЗДІЛ 1. Мова в ранньому дитинстві

1.1 Загальна характеристика мови

Однією з відмінностей людини від тваринного світу, є відмінність, яка відображає закономірності її фізіологічного, психічного і соціального розвитку, наявність особливого психічного процесу - мови. Мова - це процес спілкування людей за допомогою язика. Для того, щоб вміти говорити і розуміти чужу мову, необхідно знати язик і вміти ним користуватися.

В психології прийнято поділяти поняття „язик” і „мова”. Язик - це система умовних символів, за допомогою яких передаються поєднання звуків, які для людей мають певне значення і сенс. Язик формується в процесі спілкування людей, і, разом з тим, є продуктом суспільно-історичного розвитку.

Язик - це достатньо складне утворення. Будь-який язик має перш за все певну систему значних слів, яка називається лексичний склад язика. Окрім того, язик має визначену систему різних форм слів і словосполучень, яка складає граматику язика, а також має визначений звуковий, чи фонетичний склад, властивий лише конкретному язику.

Основне призначення язика полягає в тому, що будучи системою знаків, він забезпечує закріплення за кожним словом визначеного значення. Якщо ми говоримо слово „автомобіль”, то це слово об'єднує цілу систему предметів, наприклад, автомобілі всіх різновидів і будь-яких моделей. В цей же час, дане слово може означати конкретний предмет, наприклад, якщо Ви запитуєте: „Що це за машина?”, то Ваш співрозмовник розуміє, що Ви запитуєте про якийсь конкретний автомобіль. При цьому Ваш співрозмовник розуміє, що Вас цікавить марка і тип цієї машини.

На відміну від язика, мовою називають сам процес спілкування за допомогою слів, який може здійснюватись в формі повідомлення, питання, наказу. З психологічної точки зору, спілкування за допомогою язика - це не менш складне явище, ніж сам язик. Для того, щоб передати за допомогою мови будь-яку інформацію, потрібно не лише зробити підбір відповідних слів, але й конкретизувати їх.

В мові також відображається і наше емоційне відношення до того, про що ми говоримо. Це явище називається емоційно-виразним боком мови.

І, нарешті, мова може мати і психологічний бік, оскільки в мові часто спостерігається змістовний підтекст, який відображає ціль, з якою була сказана та чи інша фраза. Коли ми запитали про машину, то тим самим показали співрозмовнику, що нас цікавлять марки автомобілів і все, що з ними пов'язано. В деяких випадках змістовний підтекст може носити характер прихованого змісту. Наприклад, ми задали питання про автомобіль, наперед вже знаючи про захоплення нашого співрозмовника автомобілями, і, тим самим, ще раз спробували змінити тему розмови чи ще більше розмістити співрозмовника до себе, показавши йому, що нас цікавлять ті ж проблеми, що і його.

Таким чином, мовне спілкування - це складний процес. І, як пише А.Н.Лєонт'єв, будь-який акт мови являє собою рішення своєрідної психологічної задачі, яка, в залежності від форми і виду мови та від конкретних обставин і мети спілкування, потребує різної її побудови і застосування різних мовних засобів. Цілком природно, що те ж саме відноситься і до розуміння мови.

Мова, а разом з нею і язик вперше виникли лише в людському суспільстві. Можливо, виникнення мови було пов'язане зі здібністю людини до праці, оскільки в процесі спільної праці виникла необхідність координувати спільні зусилля працівників.

У сучасній науці є підстава вважати, що першим засобом спілкування була комплексна, кінетична мова. Вважається, що ця форма мови пов'язана з первісним образним мисленням, існувала вже у людей другої міжльодовинної епохи, тобто, приблизно півтора мільйона років тому. Ця форма спілкування дуже близька до мови тварин. За допомогою подібної мови первинна людина могла передбачити загрозу, виразити свою образу і невдоволення. Звісно, спілкування використовувалось і в процесі спільної праці, проте рух спілкування і рух пов'язаний з працею, скоріш за все, не мали чіткої диференціації.

Наступний етап в розвитку мови був пов'язаний з поступовим відокремленням мовних рухів від робочих дій і їх спеціалізацією в якості засобів спілкування, тобто перетворення їх в жести. Подібний розподіл рухів на мовні та робочі був викликаний ускладненим трудовою діяльністю людей. В результаті виник спеціалізований ручний язик і ручна мова.

Таким чином, рука людини опинилась головним засобом праці і спілкування. Її панування зберігається на протязі сотень тисяч років, доки людина не почала використовувати для спілкування звук, а не жести.

Перехід до звукової мови, можливо, почався більш як 100 тис. років тому, в четверту льодовикову епоху. Скоріш за все, це було пов'язане з розвитком виробництва і первинного розподілу праці. Виникла істотна потреба в мові, з допомогою якої предмети і явища могли б позначатися більш точно.

Можна припустити, що розвиток голосових звуків почався задовго до виникнення потреби в спілкуванні за допомогою звуків. Це відбувалося тому, що в процесі спілкування, жести рук супроводжувались визначеними голосовими закликами. Поступово мовні звуки розвивались і становилися все більш членороздільними. З часом, мовні звуки змогли взяти на себе всі ті функції, які виконувала кінетична мова, і, більш того, забезпечити подальший розвиток людської мови. В результаті язик і мова піднялися на нову ступінь розвитку - на ступінь звукової членороздільної мови, що стала справжньою революцією в розвитку людства, зміст якої заключався в тому, що звукова мова і мислення змогли відокремитися від безпосередньої дії.

Звукова мова відразу не була ідеальною, якою є зараз. Скоріш за все, після свого виникнення, звукова мова довгий час залишалась близькою за своїм змістом до кінетичної мови. Спочатку слова, як і жести рук, мали загальне значення. Одне і теж слово могло використовуватись для визначення різних за змістом предметів. Подібне явище отримало назву первинного полісемантизму, чи багатозначності слів.

Наступним етапом розвитку мови було створення писемності. Писемна мова, як і усна, в своєму розвитку пережила ряд етапів. Спочатку писемні знаки виникли і розвивались під впливом кінетичної мови, а пізніше, з появою звукової мови, писемні знаки почали відображати зміст звуків, що привело до виникнення письма сучасного літеро-фонетичного типу.

Таким чином, людська мова, як і людське мислення є продуктом суспільно-історичного розвитку, в ході якого мова стала виконувати ряд функцій і зайняла одне із самих значних місць в психічному і соціальному житті людини [9; 333-337] .

1.2 Особливості мовлення у дітей від 1 до 3 років

Незважаючи на те, що за своєю структурою і правилами мова є однією з найбільше складніших винаходів людства, діти всіх країн і народів з дивовижною легкістю в ранньому дитинстві засвоюють її і опановують мовою, причому цей процес починається у всіх дітей однаково і проходить одні і ті ж стадії. Приблизно в рік дитина вимовляє окремі слова; десь в два роки вона говорить двох-трьохслівними реченнями; в чотири роки діти вже можуть говорити майже так добре, як і дорослі.[6 258]

Після народження, дитина відокремлюється від матері фізично, але біологічно пов'язана з нею ще довгий час. Наприкінці немовлячого періоду, набуваючи деяку самостійність, вона стає біологічно незалежною. Починає руйнуватися ситуація нерозривного єдиного цілого дитини і дорослого - ситуація „Ми”, як назвав її Л.С.Висотський. А ось наступний етап - психологічне відділення від матері - настає вже в ранньому дитинстві. Це пов'язано з тим, що у дитини не лише з'являються нові фізичні можливості, але й інтенсивно розвиваються психічні функції, а в кінці періоду з'являються першопочаткові основи самосвідомості.[8 333]

У новонародженої дитини можна спостерігати лише природжені голосові реакції - крики, які є реакцією на зовнішні та внутрішні подразники. Крики не мають функції спілкування. Це реакція на стан дитини, а не прохання про допомогу. Крик вправляє і розвиває мовний апарат.

На другому-третьому тижні дитина починає прислуховуватись до різних звуків, наприклад, перестає плакати, коли до неї голосно заговорять. Пізніше, на другому-третьому місяці, вона починає пов'язувати звуки людського голосу з присутністю дорослого. Так закладається основа спілкування дитини з дорослими.

Першим підготовчим елементом у розвитку звукової сторони активної мови дитини є гуління. До 3 місяців переважають уривчасті, гортанні звуки И, Г; починаючи, приблизно з 3-4 місяців дитина співуче аукає, вимовляє а-а-а-о-оо-е-ее та деякі інші голосні звуки.

Наприкінці першого півріччя життя з'являється лепет-вимовляння складів. Спочатку дитина вимовляє такі склади, як ба, ма, па, пізніше - тя, дя. У процесі лепетання в дитини розвивається артикуляційний апарат, слух і увага до звуків. Це дає їй можливість до наслідування звуків, мови дорослих. Лепет і наслідування переплітаються, спочатку дитина наслідує власний лепет, а у віці 10-11 місяців у неї можна розвинути наслідування нових звуків. Але основний період, в який відбувається оволодіння мовою, це раннє дитинство.[3 92-93]

Раннє дитинство - сенситивний період для оволодіння мовою (особливої чутливості) (Л.С.Висотський). Чому ж саме в цьому віці мова має найбільш сприятливі умови для розвитку? Розвиток предметної діяльності створює сильний стимул для оволодіння мови. Саме мовне спілкування із дорослими с приводу дій з предметами стає необхідним як зброя організації спільних дій, ділового співробітництва. Предметна діяльність, окрім того, створює основу для отримання різноманітних вражень, оволодіння значенням слів і пов'язання їх з образами предметів і явищами навколишнього світу.[16 190]

Основний елемент мови - слово, яке позначає елементи навколишньої дійсності та є умовою розвитку конкретно-образного мислення, а, на його базі - абстрактного.

Слово в ранньому віці виступає для дитини як зброя, яку вона використовує частіше, ніж будь-яку іншу зброю. Саме тому, що слово в цьому віці виступає як зброя, відбувається надзвичайно інтенсивний розвиток мови. Дитина практично за два-три роки опановує рідну мову, подібно до того, як вона опановує іншою зброєю, слово диференціюється, насичується предметним значенням, завдяки переносу до іншої ситуації, відривається від предмета і збагачується. Велика роль і зображення іграшок в цьому процесі. Л.С.Висотський писав про те, що силою однієї речі необхідно викрасти ім'я у іншої. Це і відбувається в образотворчому мистецтві і грі.

Функції слова:

1) позначає предмет, стан, дію, зв'язок, роль, робить їх „видимими”, тобто стає об'єктом пізнання;

2) оскільки будь-яке слово узагальнює, то діти переходять до категоріального сприймання, словесно позначаючи зв'язки (передусім часові та причинно-наслідкові);

3) визначає мету дії (без розвитку мови неможливий розвиток вольової дії), зокрема в „потрібно” і „не можна”, зафіксовані основні вимоги дорослих до поведінки дитини; унаслідок формування правил поведінки дитина самостійно застосовує їх у різних обставинах;

4) дорослий відображає власні переживання, які стають зрозумілими дитині; ставить завдання, яке спрямовує її розумову діяльність;

5) розвиває початки самосвідомості („Я хороший”) [14 135]

Називати речі своїми словами дитина починає в віці біля одного року. До цього часу діти, звичайно, мають вже достатньо чималий досвід пізнання навколишньої дійсності з допомогою органів чуття. В них склалися більш чи менш чіткі уявлення про власних батьків, про їжу, про навколишню обстановку, про іграшки. В таких умовах, для початку оволодіння мовою дитини, залишається зробити не так вже й багато: пов'язати образи, які вона вже має з тими чи іншими співвідношеннями звуків, які неодноразово вимовляли дорослі в її присутності, якщо в цей момент в полі зору знаходилися відповідні предмети чи явища.[4 58]

Більшість якостей, які знаходяться в словах, як в понятті, діти спочатку засвоюють далеко не все, а лише окремі якості, характерні для того предмета, з яким першочергово це слово опинилось пов'язане з їхнім сприйняттям. В подальшому, з ростом досвіду використання даного слова, діти потрішки оволодівають більш глибшим змістом поняття.[7 202]

Наступний етап мовного розвитку відбувається в віці приблизно від 1,5 до 2,5 років. В цей час діти навчаються комбінувати слова, об'єднаючи їх в невеличкі двох-трьохслівні фрази, причому від таких фраз до цілісних речень вони прогресують доволі швидко.

В ранньому дитинстві продовжується удосконалення розуміння мови дорослих і відбувається перехід до власної активної мови дитини. На початкових етапах розуміння словесних повідомлень відноситься до ситуації в цілому. Причому для правильного реагування дитини важливо, хто саме із дорослих, з якою інтонацією сказав ті чи інші слова, чи знаходиться в полі зору предмет, про який говорять.[1 153-155]

Запитання дорослих : „Де мама (вогник, собачка, годинник)?”, прохання виконати ту чи іншу дію організують поведінку дитини. Спочатку дитина може сприйняти, зрозуміти інструкцію тільки в дії. Потім словесні накази можуть бути продиктовані раніше, для керівництва діяльністю дитини.[16 190]

З 11 місяців починається також перехід від дофонемної до фонемної мови, і, цей процес, продовжується на другому, третьому і, навіть, четвертому році життя.. В три роки дитина в основному правильно використовує роди, будує багатослівні речення. Поетапний розвиток граматичної структури мови призводить до того, що в три роки дитина володіє практично майже всіма родами і може з допомогою службових слів будувати складні речення. Приблизно в цей же час виникає і контроль за правильністю власної мови з боку дитини і мови іншої людини.[1 156]

Наприкінці першого року життя характерна автономна мова, яка складається з аморфних слів-коренів. Активний словник дитини 11-12 місяців включає звичайно, від 4-5 до 30-40 слів; після року він збільшується приблизно до 100 слів, більшість з яких вживаються рідко. Після досягнення дитиною півтора річного віку мовна поведінка дитини різко змінюється, стає значно більше активною. Це виражається, в першу чергу, в появі питань про назви предметів: „Що це?”. Темп мовного розвитку різко зростає. В два роки дитячий словник складає вже близько 200 слів, а в три - приблизно 1200-1500 слів. [13; 172-173]

Умови переходу до активної мови у дітей віком півтора року експериментально смодульовані М.Г.Єлагіною. Створювалася достатньо типова для повсякденної взаємодії в родині ситуацію утруднення для дитини, яка хотіла отримати іграшку, але не могла її дістати сама. Дорослий допомагав малюку лише в тому випадку, коли та правильно називала предмет; назву цю, дорослий, повторював неодноразово. Ціль експериментальної ситуації, таким чином, була в тому, щоб дитина сама проявила ініціативу переходу до використання певного слова в якості єдиного адекватного методу спілкування з дорослим.

Можна виділити три фази, які показують, як змінюється поведінка дитини в процесі експерименту.

1. - смисловий центр ситуації для дитини - предмет. Вона тягнеться до нього, виражає своє бажання володіти іграшкою, проявляє нетерплячість, протест проти дії дорослого;

2. - як центр ситуації виділяється дорослий. До нього дитина звертається, використовуючи вказівні жести, різні методи емоційного впливу;

3. - слово стає центром ситуації. Дитина зосереджує свою увагу на устах дорослого, його артикуляції, рухає устами, намагається вимовити слово.

Цікавий факт: отримавши іграшку, дитина погралася з нею деякий час, після чого вона пропонує дорослому повторити всю ситуацію, перетворюючи її в словесну гру.

М.І.Лисіна, застосовуючи загальний принцип засвоєння предметних дій, який був запропонований Д.Б.Ельконіним, помічає: дитина повинна спочатку оволодіти більш загальним - новий тип співробітництва. Відносно мови, дитина спочатку повинна виділити мовну комунікативну задачу, і, саме виділення цієї задачі, потребує зазвичай достатньо довгий час. Більш часті деталі співробітництва, в тому числі і слово, його сприйняття, артикуляція, опрацьовуються в другу чергу.

Час і темпи оволодіння мовою дуже сильно залежать від індивідуальних особливостей дитини, умов її життя. Вимова слів під час правильного виховання покращується, і „дитячий жаргон” зникає під час покращення фонематичного слуху.

Засвоюється граматична будова рідної мови. Дуже рано звуковий бік мови стає предметом діяльності і практичного пізнання дитиною. На перших порах діти вживають звукові сполучення, які, власне, і є реченням, яке складається з одного слова, зазвичай іменника чи дієслова („автономна мова”). Кожне слово-речення багатозначне. Вимога „Дай!” рівносильна цілій фразі, і, за різних обставин, означає дещо дійсно конкретне, наприклад: „Дуже хочу ту блискучу іграшку, що лежить дуже високо.[16 190-191]

Проте приблизно до 1,6-1,8 років у дитини розвивається лише розуміння мови, коли дитина має дуже незначний активний словник - 10-12 слів[10; 99]

На другому році життя різко зростає інтерес дитини до навколишнього світу. Дитина про все хоче дізнатись, побачити, почути, доторкнутися. Особливо її цікавлять назви предметів і явищ, і, тому вона постійно ставить запитання дорослим: „Що це?”. Отримавши відповідь, дитина не завжди задоволена почутим; вона неодмінно хоче запам'ятати назви і самостійно повторює їх, причому, як правило, заучує назви відразу, без особливих труднощів згадуючи їх. Пасивний словник дитини в цьому віці не набагато відрізняється від активного - близько 300 слів.

На другому році у дитини з'являються перші дво-трьослівні речення, перші запитання. Ця мова здійснюється у формі діалогу: „Дай булку”, „Вова хоче пити”, „Що це таке?”, „Як це зветься?”. Охоче вступаючи з ними в діалог, відповідаючи терпляче на питання, дорослі розвивають у дітей потребу спілкування, прагнення звертатися до старших, як до джерела інформації.

Як вказував Л.С.Висотський, мова дитини перетворюється із засобу спілкування у засіб впливу дитини на власну поведінку. Це спостерігається ближче до третього року її життя. Мовлення дитини поступово починає виступати і в ролі організатора її власних дій, включатися в них у різних формах і на різних етапах виконання цих дій, зокрема, у формі так званого „егоцентричного” мовлення, тобто розмови дитини із собою, що формується на основі спілкування з іншими.[13; 102-103]

Важливим досягненням дитини є оволодіння нею слухання мовлення, зокрема інструкцій, спрямованих на керування її діями та розповідей. На другому-третьому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, які вперше виводять їх за межі безпосередньої ситуації спілкування з дорослими, дають їм відомості про те, чого вони ще не бачили. Слухання оповідань збагачує переддошкільників пізнавальною інформацією, знайомить їх з моральними ситуаціями й оцінками, що сприяють початковому моральному вихованню (Л.С.Славіна).

При уважному ставленні дорослих до мовного розвитку дитини, створенні таких умов, у яких частіше актуалізується потреба дитини висловлюватися, активний її словник поступово збагачується, а в другій половині другого року прогресує дуже інтенсивно. Діти оволодівають значенням слів, які стають усе більш незалежними від конкретної ситуації й інтонації того, хто говорить. Діти частіше звертаються із запитаннями „Що це таке?”, „Як це зветься?”!

Якщо допитливість дитини нормально задовольняється й стимулюється, то збагачення її словника відбувається дуже швидко. За даними В.Штерна, в кінці другого року, дитина використовує 300 слів, а в кінці третього - 1000. За даними Д.Б.Ельконіна, у три роки її словник складається з 1200-1500 слів. Основною частиною активного словника дитини є іменники (до 60 %), дієслова (близько 25-27 %) і прикметники (близько 10-12 %).

Темп збагачення словника дитячого мовлення нерівномірний, у ньому є фази прискорення й уповільнення. Спостерігаються також значні індивідуальні відмінності як у темпі збагачення словника, так і в широті його використання. [15; 232-233]

В засвоєнні граматики дитиною раннього віку спостерігаються наступні закономірності. Перший період мовного розвитку, охоплює вік від 1 до 2 років, характеризується слабким розвитком граматичної структури і вживанням дитиною слів в основному в тому ж вигляді. Другий період, від 2 до 3 років - початок інтенсивного формування граматичної структури речення. Окремі слова в цей час стають частинами речення. [2 67]

З'являються складні речення, морфологічні елементи множини, теперішній і минулий час дієслів, родовий, давальний, знахідний відмінники. Відмінникові форми, які показують зв'язок між об'єктом дії, джерелом, знаряддям і напрямом дії, засвоюються дітьми найшвидше. Це свідчить про важливу роль предметних дій дитини в її спілкуванні з дорослим і засвоєнні нею мови.

Особливе місце в мовному розвитку посідає лінія, яка пов'язана з використанням мови, як засобу спілкування, керування поведінкою інших людей. Дитина в віці, приблизно від 2,5 до 3,0 років, ще не може виконувати складні мовні інструкції дорослого, особливо тоді, коли в неї включається вимога вибору однієї дії із декількох альтернативних. Лише в 3,5 роки, а, іноді і в 4 роки у дітей формується складна реакція вибору під дією мовної інструкції.

На третьому році життя в мовленні дитини з'являються категорії предметності, дії, якості, означення. Дитина практично оволодіває основними синтаксичними конструкціями, граматичними формами, системою звуків рідної мови, хоча ще важко дається вимова таких звуків, як Р і Л, Ж, Ш, З, С. Речення стають повнішими і розповсюдженими. Спочатку мова включається в дію, часто супроводжує маніпуляцію предметами, через деякий час починає виконувати функцію регулювання діяльності. На третьому році життя, стає можливою розповідь про побачене, переказ почутого, вимога пояснення.[5; 153]

Як же оволодівається і формується мова дитини з точки зору психологічних механізмів цього складного процесу? Вважають, що є три основних шляхи засвоєння мови і індивідуального розвитку мови: утворення умовно-рефлекторних асоціацій, наслідування, постановка і досвідна перевірка емпіричних гіпотез.

Наслідування має вплив на формування всіх аспектів мови, але, особливо, фонетики (граматики). Цей механізм включається в дію відразу, як тільки у дитини з'являються перші ознаки відповідної здібності. Але наслідування - це лише початковий етап мовного розвитку. Без наступних двох етапів вона не взмозі призвести до більших успіхів в освоєнні мови.

Функція умовно-рефлекторного обмовлення в розвитку мови виступає в тому, що використання дорослими людьми різноманітних подарунків пришвидшує розвиток дитячої мови. Проте, неможна сказати, що без цього мова формуватися у дитини не буде взагалі. Відомо, що деякі батьки, в період певного часу, в початковий період освоєння дитиною мови свідомо не користуються системою важливих для дитини подарунків. Це особливо помітно в тих рідких сім'ях, де мати, та інші дорослі, які оточують дитину, взагалі мало приділяють часу для спілкування з дітьми, а, також, там, де діти практично позбавлені такої уваги, наприклад дім малютки.

Ідея про формулювання і перевірку гіпотез, як механізму засвоєння мови, краще за все підтверджується багатьма фактами активного використання мови дітьми і дитячого словомистецтва.

У зв'язку з розвитком предметної діяльності дитини - початків гри, малювання, конструювання, самообслуговування та вдосконалення пов'язаних з ними пізнавальних функцій ширшає коло її мовного спілкування. Діти розповідають про те, що бачили й чули, просять розповісти їм про щось, радяться про те, як краще виконати свій задум, легко запам'ятовують вірші, казки. Звернене не тільки до них, а й до інших людей мовлення викликає їх увагу й інтерес. Мовлення стає основним засобом спілкування, стимульованого різноманітними потребами.[11; 269-271]

Мовні надбання дітей переддошкільного віку приводять до прогресивних зрушень в усьому їх психічному розвитку. За даними ряду дослідників (Г.Л.Розенгарт-Пупко, А.О.Люблінська, О.Р.Лурія та ін.), вони позначаються на розвитку всіх психічних процесів (відчуттів, сприймань, мислення, пам'яті). Виявлено також важливу роль мовлення у формуванні гри і малювання дитини. Розвиток свідомості й самосвідомості, формування перших моральних уявлень відбувається під безпосереднім впливом мовного спілкування дитини з дорослими.

Наприкінці переддошкільного віку мовлення починає виконувати не тільки комунікативну роль у житті дитини, а й деякі функції планування дій, інструктування самої себе. Вона починає формуватись і як засіб усвідомлення власних можливостей, саморегуляції поведінки, певної її самостійності. Недоліки в розвитку мовлення позначаються на поведінці в цілому. Під їх впливам складаються неповноцінні стосунки дитини з іншими дітьми та дорослими, характерними стають для неї пасивність, нерішучість, безініціативність, несамостійність[10, 163]



1.3 Основні тенденції в розвитку мови дітей в ранньому віці

В наш час відомі наступні основні тенденції в розвитку мови дитини раннього віку:

ь Автономна мова дитини в перші місяці другого року життя. Трансформується і зникає. Незвичні і за звучанням, і за змістом слова замінюються словами мови „дорослих”. Зрозуміло, що швидкий перехід на новий рівень мовного розвитку можливий лише в сприятливих умовах - у першу чергу, при повноцінному спілкуванні дитини з дорослим. Якщо спілкування недостатнє, або, навпаки, рідні виконують всі бажання малюка, орієнтуючись на його автономну мову, розвиток мови уповільнюється. Спостерігається затримування мовного розвитку і в таких випадках, коли в сім'ї ростуть близнюки, які інтенсивно спілкуються один з одним спільною дитячою мовою.

ь Пасивна мова в розвитку випереджає активну. Запас пасивної мови впливає на збагачення активного словника. Спочатку дитина розуміє слова-накази, потім вона починає розуміти слова-назви, пізніше приходить розуміння інструкцій і доручень, нарешті, розуміння розповідей, тобто розуміння контекстної мови. Оскільки дитина активно пізнає світ речей, маніпуляція предметами для неї є найбільш значною діяльністю, а засвоїти нові дії з предметами вона може тільки сумісно з дорослими.

ь Перше мовне „відкриття”, описане В.Штерном. Дитина відкриває, що кожний предмет має свою назву. З цього моменту дитина відстежує яскраво виражену ініціативу в розвитку словника. З'являються запитання: „Що це?”, „Хто це?”. В.Штерн назвав це першим лінгвістичним відкриттям дитини. Згідно з поглядами інших психологів, це не лінгвістичне відкриття, а результат практичного засвоєння мови в спільній діяльності з дорослими.

ь Розвиток фазичного і семічного боку мови. На початку раннього віку в мові дитини спостерігається феномен однослівного речення. „Фазічески - це слово, семічески - речення”, - писав Л.С.Виготський.

ь Друге мовне „відкриття” - це „відкриття” флективної природи мовлення, описане К.Бюлером. Блер вважав, що на межі другого і третього року життя дитина, сама того не розуміючи, інтуїтивно „відкриває”, що слова в реченні пов'язані між собою. Радянський вчений А.Н.Гвоздєв описував три рівні досягнення дитиною граматичної структури мови: спочатку слова вимовляються в жіночому роді, потім в чоловічому, і, нарешті, з'являється диференціація, тобто правильне слововживання. Який же механізм появи у дитини орієнтації на флективну природу мови? Вчені, які намагалися сформувати цю орієнтацію, взяли дві групи дітей. В першій групі діти багато разів повторювали: „лялька впала”, „заєць впав” і т.і. Виявилось, що необхідно до 1000 повторень, щоб дитина змогла безпомилково поєднати ці два слова. У другій групі була організована гра. До будиночку повинні були ввійти слон і лисиця. Експериментатор говорить: „лисиця”, дитина добавляла „прийшла” і лисиця потрапляла до будинку. Таким чином, в експерименті узгодження слів включили в контекст діяльності і розуміння між дорослим і дитиною.[12; 181-184]

ь В ранньому віці розвиваються значення дитячих слів. Відбувається перехід від багатозначності дитячих слів до перших функціональних узагальнень, які будувалися на основі практичних дій (Н.У.Швачкин).

ь Фонематичний слух випереджує розвиток артикуляції. Дитина спочатку навчається правильно слухати мову, а, потім, правильно говорити. Це ще один приклад випереджуючого розвитку орієнтування.

ь В основі оволодіння синтаксичною будовою мови є орієнтація в його фонематичній і флексивній системах. Дитина спочатку навчається орієнтуватися в якостях зброї, без цього будувати цілу дію вона не може. Нема нічого більш тонкого, ніж мова в якості зброї, оскільки основні якості цієї зброї представлені в звуковій матерії мови, визнавав Д.Б.Ельконін. А.Н.Гвоздєв стверджував, що до кінця раннього віку, дитина вже володіє майже всіма синтаксичними конструкціями, які є в слові. Це можливо завдяки тому, що така орієнтація вбудована в тканину спілкування. „Немає такої зброї, яка б так часто вживалася, як слово!” - неодноразово підкреслював Д.Б.Ельконін.

ь В ранньому віці розвиваються функції мови, відбувається перехід від індикативних (вказівної) до номінативних (означаючій) функції мови. Зі слів Д.Б.Ельконіна, називаючи одним і тим же словом різні предмети і є та операція, яка створює можливість означення. Звільнення слова від предмету в результаті його переносу на інші предмети і зображення, робить його носієм предметного змісту.

Інтенсивний розвиток мови в ранньому віці свідчить про те, що мову, на думку Д.Б.Ельконіна, потрібно розглядати не як функцію, а як особливий предмет, яким дитина володіє так же, як і іншою зброєю (ложкою, олівцем). Розвиток мови - це „гілочка” в розвитку самостійної предметної діяльності.[11; 265-267]

1.4 Заїкання - різновид мовлення

Є ще один момент, на який батькам потрібно вчасно звернути увагу - це заїкання.

Одні діти оволодівають мовою раніше, інші - пізніше, але у кожної дитини, в період від 2,5 до 3,5 років, настає такий етап, коли думки починають випереджати можливості нервово-м'язового мовного апарату, і розмовляти вона хоче швидше, ніж може, і тому запинається.

Деяка різниця в швидкості розвитку різних систем організму - нормальне явище. Зазвичай вона швидко вирівнюється сама собою, без сторонньої допомоги. Проте, якщо центри мозку, які контролюють розвиток мови, були послаблені чи травмовані ще в період виношування дитини, в процесі пологів чи внаслідок різних захворювань, період запинок може затягнутися. Іноді запинки вже не тільки не стають рідкісними, але й, навпаки, посилюються. І чим далі, тим більше, оскільки в ранній період розвитку мозок фіксує, закріплює все нове, незалежно від того, правильно це чи ні, корисне чи шкідливе для формування тієї чи іншої функції.

Мова, як говорять спеціалісти, стає заїкливою - з зупинками на початку і в середині слова, і з повторенням одних і тих же складів. Виникають спазми дихальних м'язів, затримка дихання, часті вдихи і видихи. Дитина починає хворіти на заїкання. І лікувати його потрібно починати як змога раніше.

Деякі психотерапевти демонструють одномоментний метод лікування заїкання, коли хворий, без будь-яких логопедичних занять, після одного двохчасового сеансу навіювання на сцені в присутності сотень слухачів починає говорити правильно, чіткою і виразною мовою.

Виникає питання: навіщо потрібно довге лікування, якщо правильна, чітка мова „живе” в кожній людині, яка заїкається.

Навчання необхідне! І його головна задача - допомогти людині повірити в себе, в свої сили і можливості, повірити в те, що себе можна переробити, а в чомусь по-новому створити! Тут можна провести аналогію зі спортом. Як спортсмен, якій вміє бігати і до тренування, розвиває волю і витривалість, щоб досягти рекорду під час бігу, так і людина, що заїкається, за допомогою психотерапевта, а, потім, самостійно повинна продовжити тренування своєї волі, щоб нормально розмовляти. Йому показали, на що вона здібна, але ці здібності ще потрібно впровадити в життя.

Тому метод одномоментного зняття заїкання не досить ефективний, як здається. Головною його проблемою є рецидив - повернення заїкання в різні терміни після лікування (переважно від місяця до року). А повертається воно тому, що далеко не у кожного вистачить волі і терпіння для роботи над собою...

Але слід поміркувати: чи справедливо вимагати самовиховання від хворої людини з ослабленою нервовою системою? Оскільки, хворих неврозами (без заїкання) лікують довго і завзято, використовуючи комплекс психотерапевтичних і психофармакологічних методів. Тим паче, неможливо вимагати самовдосконалення від дитини.

Правда, діти легше піддаються навіюванню і їх легше навчати. В їхньому мозку знаходиться більша кількість гнучких зв'язок і, можна доволі легко, створити нову мовну систему. Але і слабка нервово-психічна сфера у дітей виразніша, вони ще не готові до великого навантаження, такого, як постійне мовне тренування, засвоєння вправна релаксацію (розслаблення) і виконання інших завдань, необхідних для усунення дефекту. Саме тому у дітей логопедичне тренування, яке проводиться без відповідної психотерапії, часто затягується на довгі роки і не витримує жодної конкуренції з поступово зростаючими невротичними проявами.

Дітей переддошкільного віку все ж таки зручно лікувати в логопедичних групах дитячих садків, звісно, якщо в групі знаходиться не більш 12 чоловік, а ще краще - в логопедичних дитячих садках. Тривалість основного курсу лікування для дорослих 4-5 тижнів, для дітей - 5-8 тижнів, заняття проводяться чотири рази на тиждень. Цього терміну зазвичай досить, щоб колишній хворий почав говорити нормально, іноді трішки швидше, іноді повільніше, добре засвоїв прийоми саморегуляції, міг контролювати мову, в будь-якій обстановці, навчився коригувати можливі зриви.

Додатковий цикл передбачає контрольні заняття для перевірки над удосконаленням мови.

У дітей така робота проводиться у формі гри - перепустимо, у ляльковий театр, інсценування казок.

Звісно, робота, розпочата на заняттях, продовжується і вдома. Навіть дорослій людині, а тим паче дитині необхідна, в період лікування, психологічна підтримка, захист від нервових стресів.[15; 231 -234]



РОЗДІЛ 2. Методи дослідження мови

Якщо дорослі мало розмовляють з дитиною, не стимулюють її до засвоєння й активного використання слів, або ж довго говорять нарочито дитячою мовою, мовлення дитини відстає в своєму розвитку. Якщо у дитини повільно розвивається власна активна мова, необхідно впевнитися, що у неї нормальний слух, що вона розуміє, коли до неї звертаються з проханням і пропозицією в межах ситуації спілкування, розумно грається, намагається повторювати слова.[5; 109]

В такому випадку причини для особливої тривоги немає, але необхідна спеціальна педагогічна праця. Варіанти відхилення мовного розвитку і причини мовних труднощів у дітей 1-2,5 років можуть бути різноманітними. Це і затримка мови на стадії називання, перевантаженість мови специфічно „дитячими” словами, погане артикулювання. Активна мова може бути „відкладена” через перевагу емоційного спілкування з дорослими, або, через дуже сильну орієнтацію на предметний світ. Відповідно, і прийоми надання допомоги різноманітні.

Головні напрями зусиль для активізації мови дитини:

§ звернути увагу на особливі інтереси дитини, на типовий для неї на даному етапі тип спілкування з дорослим (емоційний чи діловий);

§ звертаючись до дитини, слід говорити чітко і ясно, не занадто тихо і домагатися від неї чітко і розбірливо вимовляти слова;

§ необхідно більше розмовляти у повсякденному житті, включати активну мову в предметні дії, супроводжувати показ предметів і іграшок емоційно насиченою, зацікавленою для малюка розповіддю;

§ розповідати казки, читати вірші, спільно розглядати яскраві, красиві картинки, книжки;

§ стимулювати бажання дитини говорити, для чого давати доручення (сказати, повідомити, покликати). [16; 192-193]



2.1 Комплекс вправ з сиплячими, шиплячими звуками та Р, Л

В наш час популярною є артикуляційна гімнастика.

Якщо дитина не вимовляє свистячі звуки с, з, ц , то після закріплення загальних вправ, можна використовувати такий комплекс вправ:

1. „Хто далі зажене м'яч” - 10 разів.

2. „Місимо тісто” - 10 разів.

3. „Лопаточка” - 5 разів.

4. „Чистимо нижні зуби” - 10 разів - усміхнутись, показати зуби, розтулити рот і кінчиком язика „почистити” нижні зуби, виконуючи рухи язиком спочатку із боку в бік, потім знизу-вгору.

А тепер, спробуй посвистіти, як насос: „с-с-с”.

Комплекс вправ для шиплячих звуків ж, ч, ш, щ:

1. „Місимо тісто” - 10 разів.

2. „Лопаточка” - 5 разів.

3. „Приклей цукерочку” - рот розтулити, покласти язик „лопаткою” на нижню губу. На самий край язика покласти тоненький шматочок цукерки іриски, треба приклеїти цукерку до піднебіння за верхніми зубами. Цю вправу зробити 5-10 разів.

4. „Грибок” - 10 разів - усміхнутись, поклацати язиком, ніби їдеш на конику, присмоктати широкий язик до піднебіння (язик - „шляпка” грибка, під'язикова зв'язка - „ніжка”).

5. „Хто далі зажене м'яч” - 10 разів.

6. „Смачне варення” - 10 разів.

7. „Гармошка” - 10 разів - усміхнутись, зробити „грибок” (як у вправі № 4), не відриваючи язика, розтуляти і затуляти рот (зуби не стискати).

8. „Фокус” - 10 разів - на кінчик язика покласти маленький шматочок ватки. Язик тримати широким і загнутим вгору у формі „чашечки”,, також притиснути до верхньої губи. Здути ватку з язика вгору.

„А, тепер, спробуй пошипіти, як змія: „ш-ш-ш”.

Комплекс вправ для звука „л”.

1. „Місимо тісто - 10 разів.

2. „Смачне варення” - 10 разів.

3. „Пароплав гуде” - 10 разів - привід тулити рот і довго вимовляти звук [и] (немов гуде пароплав).

4. „Індик” - 10 разів - язиком швидко рухати вперед-назад по верхній губі, вимовляючи: бл-бл-бл (як індик болбоче). Язик має облизувати верхню губу.

5. „Гадалка” - 10 разів.

6. „Коник - 20 разів.

7. „Поскакати” на конику, але тихо, щоб не було чути „стуку” копит - 20 разів. Це та ж сама вправа, що й „коник”, тільки виконується беззвучно.

А тепер спробуй погудіти, як літак: л-л-л.

Комплекс вправ для звука [р]

1. „Чистимо верхні зуби” - 10 разів - привідтулити рот і кінчиком язика „почистити” верхні зуби, виконуючи рухи язиком.

2. „Маляр” - 10 разів - спочатку з боку в бік, потім - згори-вниз.

3. „Хто далі зажене м'яч” - 10 разів.

4. „Коник” - 10 разів.

5. „Смачне варення” - 10 разів.

6. „Індик” - 20 разів.

7. „Барабанщики” - 20 разів.

А тепер спробуй погарчати, як тигр: р-р-р.

Коли дитина засвоїть виконання цих вправ, можна робити артикуляційну гімнастику у формі казки.

Наприклад: „Казочка веселого Язичка”

У будиночку з червоними дверцятами і білим віконечком, жив був Веселий Язичок (дитина розтуляє рот - „будиночок Веселого Язичка з червоними дверцятами” і показує язик). Якось Язичок прокинувся і почистив зубки (вправа „Чистимо зуби”), а потім, надумав спекти пиріжки (вправа „Місимо тісто”) і т.д.

У подальшому, коли ви добре засвоїте ці вправи, то зможете, разом із дитиною, вигадувати свої казки і намагатися правильно вимовляти звуки.[17; 20]

Учені всього світу, які вивчають діяльність дитячого мозку, відзначають велике стимулююче значення функції руки.

Встановлено, що рівень розвитку мовлення дітей перебуває у прямій залежності від ступеню сформованості тонких рухів пальців рук. Тому батькам рекомендується стимулювати мовленнєвий розвиток дитини, тренуючи пальці її рук. Таке тренування слід розпочинати від самого народження дитини.

Немовляті слід робити масаж кожного пальчика кожної його фаланги. Проводиться розминання і поглажування щоденно, впродовж 2-3 хвилин 2-3 рази на день. При цьому потрібно говорити до дитини, стимулюючи одночасно її слухову увагу.

Дорослому слід частіше вкладати свої вказівні пальці, брязкальця або невеличкі іграшки у долоню дитини, стимулюючи її хапальний рефлекс. У міру дозрівання мозку, цей рефлекс переходить у вміння хапати і відпускати. Чим частіше у малюка діє хапальний рефлекс, тим ефективніше відбувається його емоційний та інтелектуальний розвиток.

Ігри-потішки

Дуже ефективне тренування рухів пальців дають народні ігри-потішки:

„Сорока-білобока

Кашку варила,

Діток кормила (при цьому вказівним пальцем правої руки дитини виконують кругові рухи по долоні лівої руки).

Цьому дала... і т.д. (по черзі загинають пальці)”.

Другий варіант цієї гри-потішки:

„Цьому не дала

Ти води не носив,

Дров не рубав,

Каші не варив -

Тобі нічого нема!” (почергово загинати у кулачок і розгинаючи пальці обох рук).

Можна використовувати такий віршик:

„Ось дідусь, а це бабуся,

Ось мамочка, ось таточко,

Ось дитинонька моя (почергово загинати пальці до долоньки),

А ось і вся сім'я!” (другою ручкою охопити кулачок).

Спочатку дорослий маніпулює пальцями дитини. 4-6 місячний малюк виконує вправи ніби пасивно, хоч і посміхається і активно гулить. Але вже приблизно з 10 місяців він може самостійно виконувати вправи, залучаючи до руху дедалі більше пальців з достатньою амплітудою.

У міру зростання дитини вправи ускладнюються (але їх обов'язково треба проводити під наглядом дорослого). Так, малюку можна давати катати пальчиками дерев'яні кульки різного діаметра. Потрібно залучати до руху всі пальчики. Для цієї вправи можна використовувати кульки із пластиліну або ж буси, можна займатися конструюванням із кубиків, збираючи різні піраміди, перекладати із однієї руки в іншу олівці, ґудзики тощо.

Після року можна займатися пальчиковою гімнастикою (рухи пальцями супроводжуються короткими віршиками). Дорослий промовляє віршик і виконує рухи пальцями. Дитина наслідує ці рухи і запам'ятовує текст, намагаючись його відтворити. Одночасно тренується пам'ять, дрібна моторика пальчиків та розвивається мовлення.

Пальчикові театри

Дуже подобаються малятам пальчикові театри. Їх можна дуже легко зробити самим, або ж придбати у магазині (зараз на іграшковому ринку існує дуже багатий асортимент продукції, спрямований на всебічний розвиток дитини).

Фігурки улюблених казкових або мультиплікаційних героїв наклеюють на картонне кільце, діаметром з пальчик дитини.

Дорослий читає або розповідає казочку дитині, а малюк одягає на пальчики героїв і рухає пальчиками. Згодом уже сама дитина може розповідати казку мамі, демонструючи дії пальчиками, а голосом, наслідуючи тварину (розвиваються висота, сила голосу, виразність, мислення, мовлення, пам'ять і, звісно ж, дрібна моторика).

Наприклад: „Добрий день, Зайчику! Добрий день, Ведмедику!” і т.д. Можна почергово „вітатися” пальчиками тощо.

Пальчикові ігри

Також всебічному розвитку дитини сприяють різноманітні пальчикові ігри. Наприклад:

1) викладання літер та інших фігурок з різних предметів - ґудзиків, рваного паперу, макаронних виробів, намистинок, паличок, насіння тощо;

2) ігри з папером - відривання, вирізання, аплікація;

3) сприяють розвитку мовлення поробки з природного матеріалу - шишок, листя, мушлі тощо;

4) малювання;

5) ліплення;

6) шнуровки (можна придбати в магазині) [18; 23]

2.2 Застосування даних вправ на практиці

Результати та рекомендації

Для того, щоб зрозуміти наскільки дані комплекси вправ є ефективними, я вирішила провести експеримент.

Перші вправи з сиплячими та шиплячими, я вирішила провести з двома дітьми: Дмитром (2 роки) та Евеліною (3 роки). Цих дітей я вирішила обрати через особливості їхнього характеру. Вони досить різні: Дмитро - веселий, непосидючий, дуже любить спілкуватися, зацікавити його чимось на певний час складно; натомість Евеліна, сором'язлива, на контакт іде складніше. Тому, ці вправи показують не лише результат вимови, але й їхнє вміння слухати, виконувати вказівки, активність, зацікавленість.

Спочатку, я почала працювати з Дмитром. Відразу він не дуже розумів, що від нього вимагають, але вже після третього пояснення, він, нарешті, почав виконувати вправи. Було помітно, що йому цікаво, він посміхався, хлопав руками, видавав різні звуки, підплигував.

Під час вправ з шиплячими та сиплячими, проявив свою усидливість. Особливо йому сподобалися вправи „Приклей цукерочку” та „Грибок”.

Коли я, перейшла до вправ з звуками [р] та [л], він почав вередувати, через те, що в нього не виходило виконувати вправи. В подальшому він відмовлявся виконувати ті чи інші вказівки. І на цьому експеримент з ним був завершений.

Евеліна проявила свою зацікавленість відразу. З самого початку уважно слухала, повторювала, була більш стриманою в своїх емоціях. Коли почали виконувати вправи з шиплячими, почала реагувати більш емоційно: посміхатися, рухлива активність стала більш вираженою. На відміну від Дмитра, до кінця експерименту проявила терплячість, витримку, активність, наполегливість. Якщо в неї щось не виходило, вона знову намагалася повторити вправу. Тяжче їй давалися вправи з звуками [р] та [л], особливо вправа „Чистимо верхні зуби”.

Дуже сильно дітям сподобалася артикуляційна гімнастика у формі казки.

Отже, порівнявши роботу з Дмитром та Евеліною, можна сказати, що в обох виникли труднощі з вправами для звуків [р] та [л]. В іншому, діти поводилися по-різному. Позитивним результатом було те, що вони обоє проявили зацікавленість. Евеліна, будучи сором'язливою, активно брала участь у спілкуванні. У Дмитра, навпаки, було забагато спілкування, іноді я за ним, навіть, не встигала. Вимова під час вправ була більш зрозумілою і чіткою. Наступне дослідження, з використанням руки, я вирішила провести з Данилом (1,5 роки). Оскільки він досить легко їде на контакт, то мені не дуже складно було, попросити виконати кілька вправ. Вправи проходили в формі ігор, і, Данило, з великим задоволенням брав у них участь. Віршики, які використовувались у перших вправах, повторював з наснагою. Вимова була не чіткою, але зрозуміти можна було.

Але найбільше, йому сподобалась гра „Пальчикові театри”. Під час виконання вправи посміхався, рухався, повторював за мною казку. Після її закінчення, проявив ініціативу знову виконати цю вправу, і вже сам, частково, розповідав казку. Розповідь супроводжувалась різною інтонацією, вимовою, але в цілому була досить зрозумілою.

Отже, в даному дослідженні, мною було виявлено, що дитина має велике бажання спілкуватися, іноді бере ініціативу у свої руки, охоплює все з першого разу, від допомоги не відмовляється, але бажає все-таки робити, ту чи іншу вправу сам.

Рекомендації:

F перш за все, вправи повинні зацікавити дітей;

F проводити їх корисно у формі гри, казки, театру (тобто обирати ту форму проведення, яка для дитини є більш зрозумілою);

F вправи не повинні бути надто складними;

F вправи повинні підбиратися відповідно до вікових особливостей дітей;

F не змушувати дітей виконувати вправи, якщо вони того не хочуть, в іншому випадку, це призведе до емоційного навантаження.



Висновки

Немовля чий період озброїв дитину вмінням: бачити, слухати, управляти рухами.

Наступні два роки принесуть дитині нові значні досягнення. Основним досягненням раннього дитинства, що визначають розвиток її психіки є:

...