Сімейне консультування
Визначення поняття сім'ї, його соціологічне значення і походження. Загальна характеристика сімейного консультування, його напрями і цілі. Основні етапи організації процесу психологічного консультування, особливості використання його методів і прийомів.
Рубрика | Психология |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 21.11.2014 |
Размер файла | 111,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ПЛАН
ВСТУП
1. ПОНЯТТЯ СІМ'Ї
2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СІМЕЙНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ
3. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО СІМЕЙНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ
4. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ І ПРИЙОМІВ СІМЕЙНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Слово "консультація" вживається в декількох значеннях: це нараду, обмін думками фахівців з якої-небудь справи; рада фахівця; установа, яка дає такі поради, наприклад юридична консультація. Таким чином, консультуватися - значить радитися з фахівцем з якого-небудь питання.
Психологічне консультування сім'ї повинно бути спрямоване на відновлення або перетворення зв'язків членів сім'ї один з одним і світом, на розвиток вміння розуміти один одного і формувати повноцінне сімейне «Ми», гнучко регулюючи відносини як всередині сім'ї, так і з різними соціальними групами.
При роботі з кожною родиною цілі і завдання унікальні, як і її життєва ситуація, але якщо говорити про загальні завдання консультування сім'ї - то це зовсім не "забезпечення психологічного комфорту" і "звільнення від страждань"; головне в кризовій ситуації - допомогти прийняти життя у всіх його проявах (не виключаючи страждання), пройти через життєві труднощі і, переосмисливши свої відносини з собою, іншими, світом у цілому, прийняти відповідальність за своє життя і життя своїх близьких і продуктивно перетворити життєву ситуацію.
Сімейне консультування - це зовсім не обов'язково робота з усіма членами сім'ї одночасно. На різних етапах процесу в різних пропорціях можуть поєднуватися різні способи організації процесу сімейного консультування: спілкування з усією сім'єю, індивідуальне консультування одного з її членів, робота з подружньою парою, робота з нуклеарною сім'єю, тобто з родиною у вузькому сенсі слова (батько - мати - діти), робота з розширеною родиною (вона включає також прабатьків і тих близьких, які впливають на сімейні стосунки: тітки, дядьки та інших); робота з екосистемою або соціальною мережею.
сім'я консультування психологічний соціологічний
1. ПОНЯТТЯ СІМ'Ї
Існує безліч визначень сім'ї в соціології. А.Г. Харчев визначав сім'ю як засноване на шлюбі та кровній спорідненості об'єднання людей, пов'язане спільністю побуту та взаємною відповідальністю. Сім'я - це історично конкретна система взаємин між подружжям, батьками та дітьми, як малої групи, пов'язаної шлюбними чи родинними відносинами.
Первісну основу сімейних відносин становить шлюб. Шлюб - це історично змінювана форма відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якого суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя і встановлює їхні подружні права і обов'язки. Проте, родина являє собою більш складну систему відносин, ніж шлюб, тому об'єднує не тільки подружжя, їхніх дітей, а й інших родичів.
Сім'я - це спільність людей, заснована на триєдиних відносинах "подружжя - батьківства - спорідненості". Тому сім'ю, в строгому сенсі слова, не слід зводити тільки до шлюбу, sex-партнерства, або співжиття. Їх частіше називають "сімейні групи". Сім'я - не шлюбна група, а соціальний інститут, тобто система зв'язків і взаємодій між членами сім'ї, які виконують функцію відтворення населення та регулювання відносин між статями, батьками і дітьми. Поняття сім'ї має соціальний, а не юридичний характер. У зв'язку з цим у правових актах поняття сім'ї пов'язане з встановленням кола осіб, що утворюють її склад. Встановлення ж кола членів сім'ї у свою чергу залежить від того, який зміст вкладається в поняття "член сім'ї".
Іншими словами, сім'я - це новий об'єкт, з новими властивостями, де старі властивості сім'ї можуть таємничим чином зникнути. Сім'я - це перш за все відносини між її особами. Ми часто не розуміємо, що створити сім'ю - це означає не тільки знайти людину і поставити відповідний штамп у паспорт. Створити сім'ю - це означає побудувати відносини любові, взаєморозуміння і підтримки.
2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СІМЕЙНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ
Психологічна допомога сім'ї найчастіше подається через типологічне консультування або психотерапію, що спрямовані на вирішення психологічних проблем сім'ї за допомогою структурованого діалогу між консультантом і клієнтом. При цьому під психологічним консультуванням розуміють насамперед вплив, спрямований на корекцію міжособистісних стосунків клієнта в сім'ї. Психотерапія орієнтована переважно на вирішення глибинних особистісних проблем, які коріняться в більшості утруднень клієнта, що виникають у міжособистісних стосунках з іншими членами сім'ї. Залежно від орієнтації психологічної допомоги розрізняють такі види психологічного консультування сім'ї [1]:
· подружнє;
· спільне дітей і батьків;
· батьків з приводу проблем дітей;
· сім'ї, один із членів якої серйозно хворий (соматично або психічно);
· тих, хто бере шлюб;
· тих, хто розлучається.
Консультування класифікують також за тривалістю (разова, короткострокова, тривала) іхарактером допомоги (просвітницько-рекомендаційна, діагностична, власне психологічна консультація) [10].
Основна мета психолога, який здійснює консультування, -- допомогти клієнтові віднайти шляхи і засоби розв'язання проблем, пов'язаних з утрудненнями в міжособистісних стосунках із членами сім'ї.
Для того щоб досягти цієї мети, психолог повинен розв'язати такі завдання [3; 15]:
* розібратися в суті проблеми, допомогти клієнту зняти емоційне напруження, краще усвідомити ситуацію, що склалася, застосовуючи рефлексивне вислуховування клієнта;
* розширити уявлення клієнта про себе, проблемну сімейну ситуацію, навколишню дійсність загалом, у результаті чого він починає по-новому бачити й оцінювати ситуацію, намагається знайти альтернативні варіанти поведінки в ній;
* допомогти клієнтові взяти на себе відповідальність за власний “внесок" у сімейну ситуацію;
* підтримати у клієнта віру в себе, готовність реалізувати виявлені способи подолання сімейних проблем насамперед через зміну власного ставлення до них і власної поведінки.
Розв'язати ці завдання можливо, дотримуючись певних принципів [1; 5]:
* добровільності, що означає власне бажання клієнта звернутись до психолога і, отже, орієнтацію його на сприйняття психологічної допомоги;
* конфіденційності, тобто заборони передавати інформацію іншим особам без згоди клієнта (за винятком випадків, коли йдеться про загрозу життю і здоров'ю або клієнта, або інших людей, про що клієнт попереджається одразу);
* доброзичливості, емпатійного ставлення до клієнта, уміння уважно й активно вислуховувати іншу людину, виявляючи до неї повагу, зацікавленість у її долі;
* безоцінного ставлення до клієнта, уміння сприйняти його таким, яким він є, оцінюючи, але не засуджуючи його норми і цінності, життєві правила, оскільки розширити уявлення людини про навколишнє середовище можна, спираючись тільки на його власні уявлення;
* відмови від поради, від того, щоб брати на себе відповідальність за все, що відбувається в сім'ї клієнта, у противному разі у клієнта замість активного намагання вирішити проблему може сформуватися пасивне ставлення до неї; при цьому будь-які невдачі можуть приписуватись консультантові, що підриває його авторитет;
* уникнення дружніх стосунків з клієнтом з метою збереження об'єктивної і відстороненої позиції, необхідної для ефективного вирішення проблем клієнта;
* правоти клієнта, неможливості списати неуспішне консультування на неправильну гру клієнта, його впертість, неточне тлумачення проблем тощо.
У результаті психолог-консультант створює атмосферу доброзичливої довіри і як компетентніша у проблемі людина (завдяки професійній навченості) допомагає клієнтові віднайти шляхи її вирішення, подолати труднощі сімейного життя.
3. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО СІМЕЙНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ
Існує безліч концепцій сімейного консультування: від модифікацій фрейдівської психоаналітичної моделі до позитивної сімейної терапії. Проте останнім часом практики віддають перевагу інтегративним підходам, таким як системний і структурний.
Основоположники системного підходу (М. Боуен, С. Манохін, В. Сатир, К. Вітакер та інші) розглядають сім'ю не просто як об'єднання індивідуальностей, пов'язаних узами спорідненості, а як цілісну систему, де ніхто не страждає наодинці: сімейні конфлікти і кризи надають деструктивний вплив на всіх. Оскільки сім'я - це система, то не так важливо, який з її елементів змінюється. На практиці зміни в поведінці будь-якого з членів сім'ї впливають на неї і інші вхідні в неї підсистеми (інших членів сім'ї) і одночасно відчувають вплив з їх боку.
Надаючи допомогу сім'ї у важкі періоди життя, не має сенсу займатися виявленням психоаналітичних причин конфлікту: набагато важливіше шляхом конкретних цілеспрямованих дій змінити відносини між її членами. При вдало обраній стратегії і тактиці роботи сімейна обстановка поліпшується у міру того, як виконуються рекомендації фахівця. Зміни ведуть до зрушень у механізмі функціонування сім'ї та сприяють зменшенню прояву симптомів психологічного неблагополуччя в одного чи кількох її членів.
Так, автор теорії сімейних систем М. Боуен стверджує, що члени сім'ї не можуть діяти незалежно один від одного, тому що така поведінка призводить до внутріродинної дисфункциональності. Це зближує його з системними терапевтами. Але є і відмінності: Боуен розглядає всі людські емоції і поведінку як продукт еволюції. Причому не індивідуальної, унікальної, а пов'язаної з усіма формами життя. Він розробив вісім тісно пов'язаних між собою концепцій, серед яких концепції диференціювання власного «Я», емоційних трикутників, сімейних проекцій та інших. На його думку, механізм внутрішньосімейних відносин аналогічний механізму функціонування всіх інших живих систем. Невипадково його концепція диференціювання власного «Я» так нагадує існуючі в науці уявлення про диференціювання клітини. Терапевти цієї школи вважають, що диференціювання власного «Я» під час сеансів сімейної психотерапії веде до заспокоєння родини клієнта, це сприяє відповідальному прийняттю рішень і ослаблення симптомів сімейної дисфункції. Роль консультанта у цій системі сімейного консультування наближається до позиції тренера: він навчає членів сім'ї диференціюватися в сімейному спілкуванні, осмислювати наявні у них способи взаємодії в сім'ї та освоювати більш продуктивні. При цьому психолог вказує не підходити до сім'ї з готовими рекомендаціями, а вести спільний пошук. З цим важко не погодитися: спільний пошук дозволяє членам сім'ї освоїти продуктивні способи виходу із проблемних ситуацій, розвиває в них почуття суб'єктивності і впевненості у своїх силах, що після ослаблення негативної симптоматики призводить до стійких змін в житті сім'ї.
Боуен широко використовує у своїй теорії та практиці сімейної терапії уявлення про життєвий цикл сім'ї, а також вважає за необхідне враховувати національні особливості клієнта.
Інший варіант роботи з сім'єю, який завоював широку популярність у світі, - структурна сімейна терапія С. Манохіна. В основі цього підходу лежать три аксіоми:
1. Здійснюючи психологічну допомогу, необхідно приймати до уваги всю сім'ю. Кожен з членів сім'ї повинен розглядатися як її підсистема.
2. Терапія сім'ї змінює її структуру і призводить до зміни поведінки кожного з членів сімейної системи.
3. Працюючи з сім'єю, психолог приєднується до неї, в результаті виникає терапевтична система, яка робить можливими сімейні зміни.
Сім'я постає як диференційоване ціле, підсистеми якого - окремі члени сім'ї або декілька її членів. Кожна підсистема (батьківська, подружня, дитяча) має специфічні функції і пред'являє до своїх членів певні вимоги. При цьому для кожної підсистеми необхідна певна ступінь свободи та автономії. Наприклад, для адаптації подружжя один до одного потрібна певна свобода від впливу дітей та позасімейного оточення. Тому важливе значення набуває проблема кордонів між сімейними підсистемами.
С. Манохін виділяє два типи порушення кордонів:
- їх сплутаність, нечіткість, розмитість;
- зайва закритість, яка веде до роз'єднаності членів сім'ї.
Один з цих типів порушення кордонів можна знайти в будь-якій неблагополучній сім'ї. Так, виражена розмитість кордонів між матір'ю і дитиною призводить до відчуження батька. У результаті в сім'ї починають функціонувати дві автономні підсистеми: "мати - дитина (діти)" і "батько". У дітей в цьому разі гальмується розвиток компетентності в спілкуванні з однолітками, а у батьків існує загроза розлучення. А ось у сімей з роз'єднувальний кордонами, навпаки, порушена здатність до формування сімейного «Ми». Члени сім'ї настільки роз'єднані, що не можуть задовольнити в сім'ї найважливіші з людських потреб - в довірі, теплі та підтримки.
Спутана сім'я реагує на будь-які зміни швидко та інтенсивно, її члени якби заражають один одного своїм настроєм. А от у байдужї сім'ї переважає відчуження, яке дитина відчуває як холод, безлюбість і може охарактеризувати свою сім'ю так: "У нас нікому ні до кого немає діла".
Описана класифікація і підхід до психологічної допомоги спрямовані, в першу чергу, на усвідомлення та подолання неадекватної близькості членів сім'ї, яка доходить до симбіотичної взаємозалежності, і допомагає кожному усвідомити і відбудувати кордони між собою та іншими.
Роль психолога в системі С. Манохіна розуміється так: йому пропонується приєднатися до сім'ї, на час якби стати одним з її членів.
С. Манохін виділяє сім категорій дій психолога по переструктуруванню сім'ї: це актуалізація сімейних моделей взаємодії; встановлення чи розмітка кордонів; ескалація стресу; доручення завдань; використання симптомів; стимуляція певного настрою; підтримка, навчання або керівництво.
Не менш поширений ще один з варіантів системного підходу - стратегічна сімейна терапія (Дж.Келлі, К. Маданес, П. Вацлавік, Л. Хоффман і інші), де основна робота терапевта спрямована на формування у членів сім'ї відповідальності один за одного.
Іноді в рамки стратегічного напрямку включають і варіант системної сімейної терапії, розроблений в міланській науковій школі. Однак тут у центрі роботи - виявлення і перетворення тих несвідомих "правил гри", які підтримують сімейне неблагополуччя. "Сімейні ігри" засновані на помилковому уявленні членів сім'ї про те, що можливо здійснювати односторонній контроль над міжособистісними стосунками в сім'ї, маніпулюючи іншими членами сім'ї. Робота психолога спочатку спрямована на виявлення тих реакцій членів сім'ї, які призводять до "зачеплення", що робить сім'ю нездоровою (діагностика), потім - на допомогу в осмисленні цих зачеплень і вироблення продуктивних способів взаємодії.
Ще один конструкт, використовуваний для аналізу подружніх взаємодій, - уявлення про те, що в основі сімейних конфліктів лежить несвідома боротьба подружжя за владу і вплив, конкуренція і суперництво один з одним. Робота консультанта у цій моделі психотерапії сфокусована на встановленні балансу між подружжям, коли виграші або програші одного будуть компенсуватися виграшами чи програшами іншого.
Психоаналітичний (Н. Аккерман, К. Седжер та інші), когнітивно-поведінковий (Р. Дрейкурс, А. Елліс та інші) підходи в сімейній терапії в порівнянні з системним підходом більш традиційні.
Аналіз численних теоретичних побудов і практики роботи сімейних консультантів породив яскраву і зручну для повсякденного вживання типологію, де всі численні системи роботи з сім'єю (в залежності від обраного психологом підходу до цілей роботи і розуміння власних функцій) розбивають на три групи: "провідні", "реагуючі" і "чистильники".
"Провідні" терапевти авторитарні. Прагнучи створити здорові стосунків у родині, вони впливають з позиції "супер-батька", який краще членів сім'ї знає, що для її членів добре чи погано і активно діє. Це повністю позбавляє клієнтів від самостійних зусиль, знімає з них відповідальність.
Заради справедливості слід відзначити, що для людини або сім'ї, які звернулися за допомогою в період глибокої кризи, таке ставлення на початковому етапі консультативного процесу є не тільки проблемним, але і єдино можливим, так як люди, які тільки що пережили життєву катастрофу, нерідко перебувають у стані вікової регресії, коли повертаються форми реагування, властиві переляканій безпорадній дитині. У випадку роботи з такими клієнтами (сім'ями або окремими особистостями) консультант свідомо приймає "батьківську позицію" і обирає стратегію батьківства, поступового "дорощування і довиховування", допомагаючи повірити у свої сили, знайти точку опори в собі, навчитися продуктивно, взаємодіяти спочатку з самим собою, а потім і з оточуючими. Саме цей підхід представлений в даному раніше описі структурної сімейної терапії (С. Манохін).
"Реагують" сімейні психотерапевти для того щоб домогтися позитивних змін в сім'ї, намагаються мобілізувати її власний внутрішній потенціал розвитку. Вони "включаються" в обстановку й атмосферу сім'ї, з якою проводиться робота. Таку терапію зручно виконувати вдвох: один із психологів дає втягнути себе в ситуацію, сімейну ситуацію (при цьому він найчастіше приймає на себе роль дитини), другий виступає в ролі спостерігача і тримається дещо відсторонено (як би поза сімейної системи).
Якщо згадати, що реагуючі психотерапевти теоретично орієнтуються, перш за все, на психоаналіз, то неважко зрозуміти і витоки такої роботи, і її сутність. Психоаналітичний підхід передбачає, що у своїй діяльності терапевт виконує обидві ці функції (і ідентифікацію з клієнтом, і відокремлення, відсторонення від нього). У процесі взаємодії з клієнтом він поперемінно то ідентифікується з ним, глибоко проникає в проблеми, то відсторонюється від клієнта та його ситуації з метою об'єктивного судження. Тут же ці функції як би "розділені" між двома психологами.
"Чистильники систем" перш за все, прагнуть навести лад у правилах, за якими живе сім'я. Консультант намагається протидіяти неправильній поведінці, змусити відмовитися від незрілих і патологічних форм поведінки. Цей метод характерний для стратегічної сімейної терапії і системної сімейної терапії міланської наукової школи.
4. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ І ПРИЙОМІВ СІМЕЙНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ
Психолог Ю. Альошина [1] вирізняє кілька груп методів і прийомів психологічного консультування сім'ї: загальні навички психологічного впливу; неспецифічні прийоми роботи консультанта; спеціальні прийоми і методи психологічного консультування.
Загальні навички психологічного впливу пов'язані насамперед з дотриманням правил ведення консультативного прийому на основі етичних і професійних норм і принципів. При цьому вербальна і невербальна поведінка психолога допомагає створити сприятливий психологічний клімат бесіди, конструктивно проаналізувати ситуацію, з'ясувати істинні причини виникнення проблеми, сформувати у клієнта впевненість у дієвості психологічних рекомендацій і бажання скористатися ними. Недостатнє оволодіння психологом відповідними навичками консультаційної бесіди може призвести до типових помилок [1; 10]:
* не встановлено необхідного психологічного контакту, що перешкоджає створенню атмосфери доброзичливості і довіри;
* перехід до вирішення проблеми без достатнього вивчення її сутності, подання рекомендацій, що ігнорують мотиви й інтереси клієнта;
* авторитарність щодо співрозмовника, нав'язування йому своєї думки, невміння вислухати, створення перешкод для роз'яснення й обґрунтування клієнту свого погляду;
* ставлення клієнту прямих запитань з метою одержання інформації для перевірки своєї точки зору, коли мотиви розпитування не зрозумілі співрозмовнику;
* жорстка прихильність попередньо сформульованій гіпотезі і “підштовхування" співрозмовника до неї шляхом ставлення відповідних запитань.
Неспецифічні прийоми роботи психолога-консультанта припускають використання різних технік і завдань, спрямованих на розв'язання завдань психологічного консультування незалежно від його цілей.
Наприклад, домашні завдання клієнтам (ведення щоденника самоспостереження; завдання, які передбачають бесіди на задані теми, що їх мають вести члени сім'ї протягом певного часу; завдання фіксувати за заданим планом позитивних і негативних реакцій на дії інших членів сім'ї; завдання застосовувати певний час ті форми спілкування, відсутність яких призвела до складної сімейної ситуації) допомагають їм закріпити позиції і навички, засвоєні під час консультування.
Запитання, сформульовані так, щоб відповідь на них припускала зміну позиції клієнта до його проблеми (наприклад, розповісти про сімейні відносини з погляду іншого члена сім'ї), стимулюють розвиток ширшого уявлення клієнта про ситуацію.
Аналогічний ефект дає використання “техніки парафразу”, що полягає в перефразовуванні скарги клієнта з метою зменшення її негативного звучання, додавання їй позитивного відтінку (наприклад, скаргу на неслухняність дитини можна трактувати як прояв самостійності дитини, що дуже важливо для її майбутнього життя).
Спеціальні прийоми і методи психологічного консультування спрямовані на розв'язання конкретних завдань сімейного консультування. Так, використання “техніки списків” ґрунтується на тому, що важливим показником сприятливого сімейного клімату є спільне проведення дозвілля, що викликає задоволення членів сім'ї. Завдання консультанта -- знайти у подружжя спільні інтереси й орієнтувати їх на виконання загальної справи, обговоривши й усунувши всі можливі перешкоди і труднощі. З цією метою, попередньо пояснивши подружжю, що і навіщо кожний робитиме, психолог пропонує кожному з них записати на окремому аркуші паперу те, що його було б цікаво і приємно робити на дозвіллі.
0тримавши від подружжя два списки, консультант намагається знайти спільні справи, які подружжя могло б робити разом найближчими днями, а якщо спільних інтересів практично немає, запропонувати компромісний варіант.
Аналогічно застосовують “техніку контрактів”, коли подружжя (або інші члени сім'ї) на окремих аркушах записують вимоги і побажання стосовно один одного.
Схема процесу психологічного консультування передбачає сім фаз (рис. 5.1):
Перша фаза -- створення клімату, що забезпечує успішне консультування шляхом вираження психологом позитивних установок на клієнта, переконання його в щирій зацікавленості у вирішенні проблеми і бажанні допомогти.
Друга фаза -- створення своєрідного “катарсису", який виникає внаслідок того, що клієнтові надається можливість висловитися з проблеми, звільнитися від негативних емоцій.
Третя фаза -- усунення (по можливості) деструктивного фону через осмислення проблеми і переорієнтацію клієнта на позитивне, що є в цій ситуації.
Четверта фаза -- постановка консультантом діагнозу, тобто з'ясування причини звернення клієнта в консультацію, про що клієнтові не повідомляється.
П'ята фаза -- психолог допомагає клієнту самостійно поставити “діагноз” проблемної ситуації.
Шоста фаза -- клієнт має усвідомити наявні варіанти вирішення проблеми і вибрати один з них. При цьому всі рішення клієнт повинен приймати самостійно, бо тільки тоді він почуватиметься відповідальним за власні вчинки і не відмовиться від прийнятого рішення в разі труднощів, що виникнуть.
Сьома фаза -- закріплення мотивації щодо виконання прийнятого рішення.
Рис. 5.1. Схема процесу психологічного консультування (за Р. Кленером [5])
Ця схема може змінюватися залежно від тривалості і характеру консультування.
Консультації просвітницько-рекомендаційного характеру ґрунтуються на психодіагностиці клієнта, членів його сім'ї і здійснюються здебільшого для молодих людей, які беруть шлюб, молодих родин у період адаптації, батьків, які відчувають труднощі у вихованні дітей.
Таке консультування відбувається поетапно:
1. Знайомство з клієнтом, встановлення психологічного контакту з ним з метою зміцнення його мотивації щодо психологічного консультування.
2. Початок консультативної бесіди, коли клієнт називає причину звертання в консультацію, тобто скаргу, до структури якої входять [12]:
* локус скарги -- суб'єктний (на кого скаржиться клієнт: на дитину; на подружні відносини; на сімейну ситуацію загалом; на особисті проблеми; на третіх осіб, що мають стосунок до сім'ї) і об'єктний (на що скаржиться клієнт: на порушення здоров'я; на дитину чи на інших членів сім'ї; на рольову поведінку членів сім'ї, що не відповідає їх віку, статі, статусу; на індивідуально-психологічні особливості членів сім'ї; на психологічний клімат у сім'ї; на об'єктивні життєві обставини);
* самодіагноз -- пояснення клієнтом причини сімейних труднощів, що побічно свідчить про ставлення до них клієнта і їх можливе джерело, про його уявлення про себе і сімейні взаємини;
* проблема клієнта -- клієнт зазначає, що хотів би змінити, але не може або не впевнений у правильності своїх дій;
* запит -- формулювання того, на яку допомогу розраховує клієнт (емоційну підтримку, надання інформації, формування позицій, навчитись впливати на членів сім'ї тощо).
На цьому етапі психолог здійснює первинну діагностику, тобто складає враження про клієнта на основі аналізу його вербальної і невербальної поведінки, що дає змогу виявити явний і прихований зміст скарги, її підтекст, ставлення до особи, на яку клієнт скаржиться, до консультанта.
При цьому консультанта клієнт може вважати союзником, що здатний допомогти у вирішенні сімейних проблем, або особою, на яку можна перекласти відповідальність за складну ситуацію.
Клієнт може також бути орієнтований насамперед на те, щоб встановити певні стосунки з консультантом, а не змінити ситуацію, з якою він звернувся до консультанта.
У результаті первинної діагностики психолог визначає можливість подання клієнтові психологічної допомоги або направляє його до інших фахівців, висуває первинну гіпотезу про сутність проблеми клієнта і його родини.
3. Психодіагностичне обстеження клієнта. Здійснюється на основі результатів первинної діагностики з використанням методик, за допомогою яких діагностують особливості особистості того, хто отримує консультацію, членів його сім'ї, сімейних стосунків тощо (див. тему 4).
4. Завершальна частина консультування. За результатами психодіагностичного обстеження в активній взаємодії з клієнтом психолог ставить психологічний діагноз причин проблемної ситуації, складає прогноз розвитку сімейних стосунків, складає програму дій щодо профілактики і розв'язання проблемних сімейних ситуацій, а клієнт мотивується на реалізацію прийнятого рішення у практиці сімейних стосунків.
Консультації, що мають власне психологічний характер, пов'язані насамперед з корекцією установок, стосунків, поведінки клієнта. При цьому психолог може використовувати спеціальні техніки (наприклад, елементи психодрами), спрямовані на розширення уявлень клієнта про себе і сімейну ситуацію. У такому консультуванні вирізняють первинний прийом, коли психолог вислуховує скарги клієнта, визначає його проблему за допомогою певних психодіагностичнихпроцедур, а також цілі і завдання подальшої роботи.
На другому етапі консультування клієнт залучається до активного і глибокого осмислення своїх проблем. З цією метою психолог використовує спеціальні вправи і завдання, при виконанні яких з'ясовуються почуття, переживання клієнта, програються різні альтернативні варіанти взаємин клієнта з членами сім'ї з метою підготовки його до змін своєї поведінки.
На заключному етапі консультування психолог підбиває підсумки виконаної роботи, відзначає досягнення клієнта, заохочуючи його на подальші конструктивні кроки.
У разі потреби (і бажання клієнта) здійснюється психологічна корекція глибинних особистісних проблем клієнта, що спричинили його сімейні труднощі. Механізмами психологічної корекції є базисні та психотехнічні засоби (організація спілкування, моделювання досвіду реальної життєдіяльності, практики нових соціальних стосунків, удосконалення механізмів переживань, відчуття тощо) і спеціальні психотехнічні дії (техніка безоцінного, емпатійного слухання, техніка психодрами та ін.).
Така психологічна корекція сім'ї (найчастіше пов'язана з медичною психологією) потребує від психолога особливих навичок: спостереження, що дають змогу фіксувати усвідомлювані та неусвідомлювані ефекти сімейних взаємин; концептуальних, за допомогою яких відбувається теоретичне осмислення ідентифікованих сімейних проблем; виконавчих, що дають змогу оптимально впливати на процес сімейної взаємодії [10]. Зазначені навички виробляються під час спеціальної підготовки, оволодіння основами сімейної психотерапії, під якою слід розуміти комплекс терапевтичних методів і прийомів, спрямованих на лікування пацієнтів через сім'ю, а також на оптимізацію сімейних стосунків [14].
При цьому психотерапія подружніх стосунків може ґрунтуватися на моделі Дж. Домініана [3], до принципових положень якої належать:
* шлюб складається з комплексу стосунків (фізичних, емоційних, соціальних, інтелектуальних, духовних), кожний з який може бути порушений;
* шлюб має власний життєвий цикл, і на певних фазах його розвитку можуть виникнути певні проблеми.
ВИСНОВКИ
Родина -- складний соціальний феномен. Вона є найдавнішою, природною і вихідною спільністю людей, пов'язаних через спорідненість. Водночас це -- мала контактна група людей, особлива форма взаємодії. Нарешті, це -- особливий соціальний інститут, що регулює відтворення людини за допомогою особливої системи ролей, норм, організаційних форм. Але на сучасному етапі розвитку суспільства родина є однією із найбільш кризових сфер, що характеризується різким зростанням негативних тенденцій як у конкретній сім'ї, так і на державному рівні. У сім'ях спостерігаються такі процеси як нестійкість шлюбу, погіршення репродуктивного здоров'я молоді, алкоголізм, зниження рівня народжуваності, зростання абортів, сирітство, дитяча безпритульність та безліч проблем, пов'язаних з вихованням дітей. Як наслідок -- це малодітні чи зовсім бездітні сім'ї.
Психологічне консультування орієнтоване на клінічно здорову особистість з ситуаційними труднощами у повсякденному житті й проблеми, які розв'язуються на рівні свідомості. При психологічному консультуванні будується модель особистості клієнта, виділяються основні кризові сфери життя клієнта, але немає глибокого проникнення в його особистість.
Психологічне консультування родини повинно бути спрямоване на відновлення або перетворення зв'язків членів родини один з одним та зі світом, на розвиток уміння розуміти один одного й формувати повноцінне сімейне «Ми», гнучко регулюючи стосунки як усередині родини, так і з різними соціальними групами.
Вся структура процесу консультування тісно пов'язана з динамікою емоційного стану членів сім'ї.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Алешина Ю. Е, Данилин К Е., Дубовская Е. М. Семейное и индивидуальное консультирование. -- М.: Изд-во МГУ, 1989.
2. Бендлер Р., Гриндер Дж, Сатир В. Семейная терапия и НЛП. -- М.: Изд-во Ин-та общегуманитар. исслед., 1999.
3. Введение в психотерапию / Под ред. С. Блоха/ Амстердам; К.: Сфера, 1997.
4. Витакер К., Бамберри В. Танцы с семьей: Семейная терапия: символический подход, основанный на личностном опыте. -- М.: Б. И., 1997.
5. Гозман Л. Я. Процессы межличностного восприятия в семье / Под ред. Г. М. Андреевой, А. И. Донцова // Межличностное восприятие в группе. -- М.: Изд-во МГУ, 1981.
6. Захаров А. И. Неврозы у детей и психотерапия. -- СПб.: Союз, 1998.
7. Кратохвал С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний. -- М.: Медицина, 1991.
8. Мягер В. К. Семейная психотерапия при нервных и психогенных заболеваниях. -- Л.: Изд-во ЛНИПсихоневр. ин-та им. В. М. Бехтерева, 1978.
9. Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия: семья как терапевт. -- М.: Семья, 1993.
10. Психологічна допомога сім'ї: Посіб. / За ред. 3. Г. Кісарчук. -- К.: Вид-во Ін-ту соціології НАН України, 1988.
11. Сатир В. Вы и ваша семья. Руководство по личностному росту: Пер. с англ. -- М.: Эксмо-Пресс, 2000.
12. Семья в психологической консультации / Под ред А. А. Бодалева, В. В. Столина. -- М.: Педагогика, 1989.
13. Столин В. В., Шмелев А. Г. Семейные трудности: какие и почему? Задание для самоанализа // Семья и школа. -- 1985. -- №3. -- С. 18-21.
14. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкис В. В. Психология и психотерапия семьи. -- СПб.: Питер, 1999.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Сутність поняття "сімейне консультування", його основні принципи. Фактори, що впливають на уявлення про сімейне життя. Психологічні особливості клієнта, які ускладнюють пошук шлюбного партнера. Організація та проведення психологічного консультування.
курсовая работа [52,5 K], добавлен 04.05.2015Консультування як форма роботи професійного психолога. Основні підходи до психологічного консультування. Етапи консультування згідно Ейдеміллеру. Концепція орієнтованого на клієнта психологічного консультування. Консультування згідно К. Роджерсу.
реферат [18,4 K], добавлен 22.09.2010Основні напрямки та цілі психологічної підтримки безробітним в службі зайнятості. Поняття психологічного консультування, його сутність, складові елементи та проблематика. Розвиток адективної оцінної діяльності, спрямованої на аналіз особистої поведінки.
статья [29,0 K], добавлен 20.11.2009Призначення психологічного консультування безробітних, об’єктивні підстави його виділення в окремий напрямок роботи психолога служби зайнятості. Психологічні особливості безробітних, методи вирішення їх емоціональних проблем, пов'язаних з втратою роботи.
реферат [18,9 K], добавлен 07.09.2009Особливості психологічного консультування пацієнтів при переживанні провини. Причини виникнення невротичної провини, три джерела екзистенційної вини. Консультування обсессивних особистостей, виявлення підсвідомого внутрішнього конфлікту пацієнту.
контрольная работа [21,2 K], добавлен 23.02.2011Поняття управлінського консультування - форми надання допомоги щодо змісту чи процесу задачі, при якій консультант сам не відповідає за виконання завдання, але допомагає тим людям, які відповідають за це. Консультативна діяльність психолога в організації.
контрольная работа [14,1 K], добавлен 18.01.2011Психофізіологічні основи тривожності. Психологічне консультування як діалог индивидуальностей. Консультування тривожних та вороже настроєних і агресивних клієнтів. Види i спосіби маскування тривожності. Механізми, види та способи психологічного захисту.
контрольная работа [35,5 K], добавлен 13.10.2010Історія виникнення особистісно-орієнтованого консультування, для якого ціллю є не зміст проблеми, а глибокі переживання клієнта. Теорія та основні техніки консультування: інтерв'ю, групові заняття, рефлексійна техніка, метафора, емпатичні відповіді.
реферат [25,2 K], добавлен 25.10.2011Функції та види уваги. Принципи і методи консультування. Психоконсультативна допомога, методи взаємодії психолога з клієнтом. Технологічні правила консультування. Етапи і побудова консультації. Особистість консультанта, психологічні особливості клієнтів.
контрольная работа [30,4 K], добавлен 16.06.2010Індивідуальне життя як предмет психологічного консультування. Перетворення індивідуальної свідомості психолога в системі наукових понять. Психологічне консультування у світлі культурно-історичної теорії Л.С. Виготського. Побудова ідеальних об'єктів.
реферат [20,5 K], добавлен 27.04.2010Етика професійної діяльності шкільних психологів, функції: психологічна діагностика, коректувальна робота, консультування батьків і вчителів. Складання психолого-педагогічної характеристики класного колективу. Сімейне консультування і робота з батьками.
реферат [27,9 K], добавлен 26.09.2009Поняття страху в сучасній науковій літературі. Особливості проведення психологічного консультування з дітьми молодшого шкільного віку та їх батьками. Психологічне консультування дітей з метою зниження рівню тривожності та усунення дитячих страхів.
курсовая работа [130,5 K], добавлен 16.06.2014Психологічна допомога як один зі шляхів впливу психології на практичну діяльність людей. Закономірності, стратегія та тактика процесу психологічного консультування. Психотерапевтивне втручання у випадку лікування хворих. Шкільна психодіагностика.
реферат [20,7 K], добавлен 06.02.2009Основні аспекти медико-психологічної діяльності, консультування та корекційна робота. Особливості організації психотерапевтичної діяльності при різних захворюваннях. Оцінка та анамнез проблем пацієнтів з депресивними станами і методика їх діагностики.
дипломная работа [126,0 K], добавлен 16.09.2010Структурні компоненти придатності людини до професії. Зміст поняття "профорієнтація". Стадії професійного визначення. Основні напрями профорієнтаційної роботи психолога освіти. Система психодіагностичних заходів. Цілі професійного консультування.
реферат [17,9 K], добавлен 29.06.2009Дослідження необхідності психологічного контакту в юридичній діяльності як прояву юристом і громадянином взаєморозуміння і поваги, які приводять до взаємного довір'я. Інтерв'ювання, співбесіда та консультування як форма спілкування юриста з клієнтом.
контрольная работа [26,2 K], добавлен 10.10.2012Аналіз нормальності життя і нормальної поведінки людини. Приклади психологічного консультування клієнта з використанням інформації для орієнтації його на індивідуальність. Саногенне мислення як особливий вид активності людини, виявлення його ознаків.
реферат [20,2 K], добавлен 29.03.2010Визначення понять "сім’я" та "шлюб", його ознаки. Поняття сім'ї в соціологічному та юридичному розумінні. Соціальні наслідки розлучення. Психотренінг, як спосіб виведення розлучених жінок із депресії. Новостворене середовище тренінгу, тренінгова програма.
реферат [20,6 K], добавлен 27.05.2010Становлення професіональної практики консультування. Основні відмінності між психологічною консультацією і психотерапією. Напрями професіональної підготовки психолога-консультанта. Загальна характеристика методів проведення психологічної консультації.
курсовая работа [45,5 K], добавлен 13.09.2009Загальний огляд проблеми депресій та суїцидів. Форми протікання депресивних станів. Особливості консультування депресивних клієнтів та клієнтів, що опинилися в об’єктивно важких умовах або мають суїцидальні наміри. Етичні принципи психотерапевта.
учебное пособие [127,4 K], добавлен 19.05.2009