Психічний розвиток дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Загальна характеристика психічного розвитку у немовлячому періоду

Періодом найінтенсивніших змін у психіці дитини є немовлячий вік (1-й рік життя). Розв. потреба в спілкуванні, оволодіває різноманітними рухами і діями з предметами, з'яв. здатність до розуміння люд. мовлення і перші сам-ні слова. Форм. сприймання, уявлення про предмети навкол.дійсності. Заклад. передумови форм. особистості. Найважл. Новоутв. у психіці форм. в процесі ситуативно-ділового і емоційно-особистісного спілкування.

Загальна характеристика психічного розвитку немовлят

Нове ставлення дитини до дійсності; виникає певний інтерес до зовнішнього світу;постає зовнішній світ-перша стадія н.періоду. На 2 ст. відбув. різка зміна став. до зовн. світу(між5-м і 6-м міс. ж.) До того в поведінці дитини спостеріг.перші впевнені оборонні рухи, хапання, пожвавлені пориви радості, навіть бажання, експериментальні вчинки, соціальні реакції на однолітків, пошуки загублених іграшок;ознака цього вік. періоду - наслідування.

На 10-му місяці життя дитини зникають безладні рухи і виникають зачатки складніших форм поведінки: перше застосування знаряддя і вживання слів, які виражають бажання. Так починається новий період - криза 1-го року життя. психічний навчання адаптація спілкування

Соціальна ситуація розвитку у немовлячому віці

Соціальна ситуація розвитку немовляти полягає в тому, що вся поведінка і діяльність дитини реалізується нею або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним.

Нерозривний зв'язок дитини і дорослого зберігається впродовж усього 1-го року життя, тому соціальну ситуацію розвитку в немовлячому віці Л. Виготський назвав "Ми". За його словами, немовля подібне до дорослого паралітика, який каже: "Ми поїли", "Ми погуляли" тощо. Воно нічого не може без дорослого: його життя і діяльність ніби вплетені в життя і діяльність дорослого, який піклується про нього. Особливістю цієї ситуації є потреба в комфорті, а центральним елементом цього комфорту - дорослий.

За словами Д. Ельконіна, пустушка і погойдування - своєрідні замінники присутності дорослого, що подають немовляті сигнал: "Усе спокійно!", "Усе гаразд", "Я - тут!". Вона не здатна самостійно пересуватися, підтримувати своє існування. Не має вона засобів впливу на дорослого, крім експресивно-мімічних (плач, крик). Суперечність цієї ситуації розвитку полягає в тому, що дитина максимально потребує дорослого, але не має засобів впливу на нього. А він поводиться з нею так, ніби сподівається на відповідні дії, ніби вона розуміє звернені до неї слова, жести, емоційні реакції. Дорослий ніби приписує немовляті розуміння своїх дій. У результаті такої поведінки дорослого в дитини з'являється перша соціальна потреба - потреба у спілкуванні з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої діяльності дитини - діяльності спілкування, предметом якої є інша людина (М. Лісі-на). Відтоді активність у встановленні контактів переходить від дорослого до дитини. Вона починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним у спілкування, спонукати його до контакту.

«Комплекс пожвавлення» - це емоційно-позитивна реакція, яка виникає, коли мати нахиляється до маляти, у дитини з'являється посмішка, вона глибоко дихає, інтенсивно перебирає ручками і ніжками. Це перша соціальна реакція дитини, яка з'являється на початку 2-го місяця життя дитини. Комплекс пожвавлення знаменує собою кінець новонародженості і початок нової стадії розвитку - стадії немовляти (з 2 місяця до 1 року). Отже, роль дорослого у спілкуванні з немовлям є однією з головних передумов успішного розвитку дитини і соціалізації її у людському середовищі.



2. Загальна характеристика психічного розвитку у ранньому дитинстві

Після періоду немовляти починається новий етап розвитку людини - раннє дитинство (від 1 до 3 років). Немовлячий період озброїв дитину вмінням дивитися, слухати. Дитина починає оволодівати тілом, керувати рухами рук;вона надзвичайно активна в своїх діях і в прагненні до спілкування з дорослими. На першому році життя у немовляти сформувалися початкові форми психічних дій, властивих людині;приносять дитині нові принципові досягнення.

Трирічна дитина психологічно входить у світ постійних речей, використовує численні предмети обігу і відчуває ціннісне ставлення до предметного світу. Вона здатна до самообслуговування, вміє вступати у взаємостосунки з оточуючими людьми. Вона спілкується з дорослими і дітьми за допомогою мови, дотримується елементарних правил поведінки. У стосунках з дорослими дитина проявляє виразну наслідуваність, що є найпростішою формою ідентифікації.

Ідентифікація у стосунках дитини з дорослим і дорослого з дитиною готує дитину до емоційної причетності до людей. На тлі ідентифікації у дитини виявляється так зване почуття довіри до людей (почуття базової довіри, Е. Еріксон), а також так звана готовність до засвоєння матеріальної, психічної і духовної культури.

Основними досягненнями раннього дитинства, які визначають розвиток психіки дитини, є: оволодіння тілом, оволодіння мовою, розвиток предметної діяльності. Ці досягнення виявляються: в тілесній активності, координації рухів і дій, прямоходінні; у розвитку співвідносних і знаряддєвих дій; у бурхливому розвитку мови; в розвитку здатності до заміщення, до символічних дій і використання знаків; в розвитку наочно-дійового, наочно-образного і знакового мислення; в розвитку уяви і пам'яті; у відчуванні себе джерелом уяви і волі; у виокремленні свого "Я" і в появі так званого почуття особистості.

Загальна сенситивність здійснюється за рахунок невтримності онтогенетичного потенціалу до розвитку, а також психологічного входження дитини в соціальний простір людських стосунків, де відбувається розвиток і становлення потреби в позитивних емоціях і потреби бути визнаним.

Соціальна ситуація розвитку

У кінці першого року життя соціальна ситуація суттєво змінюється - в ній злитість дитини і дорослого змінюється появою двох: дитини і дорослого. Це стає сутністю кризи першого року життя. У дитини з'являється певна міра самостійності, виникають перші слова, самостійна ходьба, дії з предметами. Разом з тим, можливості дитини ще дуже обмежені. По-перше, мова носить автономний характер. По-друге, майже в кожній дії, яку дитина здійснює з предметом, нібито присутній дорослий.

Новоутворення, що виникли на кінець періоду немовляти, спонукають побудову нової соціальної ситуації розвитку - ситуації спільної діяльності з дорослою людиною. Змістом цієї спільної діяльності є засвоєння суспільно вироблених способів використання предметів. Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві характеризується тим, що взаємодія дитини і дорослого опосередковується предметом: "дитина - предмет - дорослий". Вся увага дитини зосереджена на предметі, дорослий же відступає на другий план. Саме в цьому полягає протиріччя соціальної ситуації розвитку: спосіб дії з предметом, зразок дії належить дорослому, а дитина водночас повинна виконувати індивідуальні дії. Це протиріччя розв'язується в новому типі діяльності, яка зароджується в ранньому віці, - предметній діяльності, спрямованій на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами. Діяльність предметна тому, що мотив діяльності полягає в самому предметі, в способі його використання.

Спілкування в цьому віці стає формою організації предметної діяльності. Воно перестає бути діяльністю, оскільки мотив переміщується від дорослого на суспільний предмет. Спілкування виступає як засіб здійснення предметної діяльності, як знаряддя для оволодіння суспільними способами використання предметів.

3. Загальна характеристика психічного розвитку в дошкільному віці

Дошкільне дитинство є періодом первинного складання особистості, періодом розвитку особистісних механізмів поведінки. Відокремлення дитини від дорослого наприкінці раннього віку призводить до нових взаємин дошкільника з ним та до нової ситуації розвитку. Вперше дитина виходить за межі свого сімейного кола і встановлює нові стосунки з більш широким світом дорослих людей. Спілкування дитини з дорослим ускладнюється і набуває нової форми та нового змісту. Дошкільнику вже недостатньо уваги дорослого і спільної діяльності з ним. Завдяки мовленнєвому розвитку значно розширюються можливості спілкування з оточуючими. Відтепер дитина може спілкуватися з приводу не лише безпосередньо предметів, які сприймаються, але й уявлюваних предметів, які відсутні в конкретній ситуації взаємодії. Зміст спілкування стає позаситуативним, який виходить за межі ситуації, що сприймається. Провідний для цієї форми мотивів спілкування - пізнавальний. Дорослий починає виступати перед дитиною у новій якості - як джерело нових знань, як ерудит, який здатний зняти сумніви та відповісти на питання. Для старших дошкільників характерно прагнення не лише до доброзичливості та уваги дорослого, але й до взаєморозуміння та співстраждання. Соціальна ситуація розвитку дошкільника не обмежується його контактами з оточуючими дорослими. Крім реальних оточуючих дитину дорослих у житті і у свідомості дошкільника з'являється ще один - ідеальний дорослий. Він є ідеальним тому, що: 1) існує лише у свідомості дитини як ідея, а не як конкретна ідеальна людини; 2) втілює у собі досконалий образ якої-небудь загальної функції: дорослий - батько, лікар, продавець і т. п. Дошкільник хоче бути таким, як цей ідеальний дорослий. Його головна потреба - бути членом дорослого суспільства. Протиріччя соціальної ситуації розвитку дитини-дошкільника полягає у розриві між його прагненням бути як дорослий і неможливістю реалізувати це прагнення безпосередньо. Єдиною діяльністю, яка дозволяє розв'язати це протиріччя, є сюжетно-рольова гра. Саме тому, що рольова гра дає дитині можливість вступити до взаємодії з такими сторонами життя, які недосяжні їй у реальній практиці, вона і є провідною діяльністю дошкільника. Основним мотивом ігрової діяльності є найкраще виконання ролі, діяти "як дорослий". Цей мотив підпорядковує собі безпосередні стосунки дитини і є провідним. З цієї точки зору, дошкільний вік - період інтенсивного засвоєння людських взаємин - норм і правил поведінки, які існують у світі дорослих. Крім дорослого в соціальній ситуації розвитку дитини в дошкільному віці важливу роль починають відігравати однолітки. Спілкування і взаємини з іншими дітьми стає не менш значущим для дитини, ніж її взаємини з дорослими. Таким чином, соціальна ситуація розвитку дитини в дошкільному віці ускладнюється. Доросла людина залишається центром життя дитини, але взаємини з нею суттєво змінюються: дитина вступає у взаємини з більш широким соціальним світом. Становлення внутрішнього психічного життя і внутрішньої саморегуляції пов'язане з цілим рядом новоутворень у психіці і у свідомості дошкільника.

Розвиток пізнавальної і особистісної сфери дитини.

Розвиток пізнавальної і особистісної сфери дитини. На кожному етапі розвитку та чи інша психічна функція виходить на перше місце. Найважливішою особливістю дошкільного віку є нова система психічних функцій, в центрі якої стає пам'ять (на думку Л.С.Виготського). Пам'ять дошкільника є центральною психічною функцією, яка визначає всі інші процеси: Мислення: міркувати - згадувати, тобто спиратися на свій попередній досвід або змінювати його. Мислення перестає бути наочно-дійовим - дитина може встановлювати прості причинно-наслідкові взаємозв'язки між подіями та явищами, стає наочно-образним, починає розвиватися словесне мислення.

Сприймання: засвоєння сенсорних еталонів (найменування якостей, кольорів, форми, величини) стає довільною, самостійною дією, втрачає афективний характер. Уява: одне з найважливіших утворень дошкільного віку, має багато спільного з пам'яттю - в обох випадках дитина діє в плані образів та уявлень. Пам'ять також можна розглядати як "відтворюючу уяву".

Пам'ять: у молодших дошкільників - мимовільна. Запам'ятовуються казки, оповідання, діалоги з фільмів, коли дитина співпереживає героям. Протягом дошкільного віку зростає ефективність мимовільного запам'ятовування. Смислова пам'ять розвивається разом з механічною.

Мовлення: в основному завершується тривалий і складний процес опанування мовленням. До 7 років мовлення стає засобом спілкування та мислення дитини: Важливим новоутворенням цього періоду є довільна поведінка, яку можна визначити як поведінку, яка опосередкована нормами та правилами. Вперше виникає питання про те, як треба себе поводити, тобто формується попередній образ своєї поведінки. Дитина починає опановувати і керувати своєю поведінкою, порівнюючи її з тим образом, який стає взірцем. Усвідомлення своєї поведінки і початок особистої самосвідомості - одне з головних новоутворень дошкільного віку.

Особистісні новоутворення:

1. Виникнення першого схематичного контуру цілісного дитячого світогляду.

2. Виникнення перших етичних інстанцій: "що таке добре". Етичні інстанції зростають поряд з естетичними: "красиве не може бути поганим".

3. Виникнення підпорядкування мотивів.

4. Виникнення довільної поведінки.

5. Виникнення особистої свідомості - усвідомлення свого обмеженого місця в системі взаємин з дорослим.

6. Розвиток самооцінки - усвідомлення можливостей своїх дій.

Дошкільний вік вважається класичним віком гри. В цей період виникає і набуває більш розгорнуту форму особливий вид дитячої гри, який в психології і педагогіці отримав назву сюжетно-рольової.

Сюжетно-рольова гра - це діяльність, в якій діти беруть на себе трудові та соціальні функції дорослих людей і в спеціально створюваних ними ігрових, уявних умовах відтворюють (або моделюють) життя дорослих і взаємини між ними. В такій грі найбільш інтенсивно формуються всі психічні якості та особливості особистості дитини. Центральним моментом рольової гри є роль, яку бере на себе дитина. При цьому вона не лише називає себе на ім'я відповідного дорослого ("Я - космонавт", "Я - мама", "Я - лікар"), але й діє як доросла людина, роль якої вона взяла на себе.

Структура сюжетно-рольової гри:

1) Стрижень гри - роль;

2) Уявна ситуація, яка складається у відповідності з роллю;

3) Ігрові дії, тобто реалізація ролі;

4) Ігрові взаємини між учасниками;

5) Реальні взаємини між дітьми, які грають.

В ролі приховані взаємини між людьми - це основний смисл гри та зміст ролі. Роль визначає все інше. Головним змістом гри молодших дошкільників є виконання певних дій з іграшками. Вони багато разів повторюють одні й ті ж дії з одними іграшками: "труть моркву", "нарізають хліб", "миють посуд". При цьому результат дій не використовується дітьми - нарізаний хліб ніхто не їсть, а вимитий посуд на стіл не ставиться. В середині дошкільного віку та ж сама за сюжетом гра відбувається інакше. Основним змістом гри стають взаємини між ролями, які яскраво окреслені і виділені. Діти називають їх ще до початку гри. Виділяються ігрові дії, які передають ставлення до інших учасників гри. Змістом гри старших дошкільників стає виконання правил, які визначаються роллю, яку бере на себе дитина.

Таким чином, зміст гри в дошкільному віці змінюється наступним чином:.. Ігри дітей бувають різними. Крім сюжетно-рольової гри дошкільника, існують режисерські ігри, ігри-драматизації, ігри з правилами - рухливі та настільні, дидактичні ігри. Режисерська гра дуже близька до сюжетно-рольової, але відрізняється від неї тим, що вона відбувається не з іншими людьми (дорослими або однолітками), а з іграшками, які відображують різних персонажів. Дитина сама дає ролі цим іграшкам, ніби оживлюючи їх, сама говорить за них різними голосами і сама дії ними і за них. Ляльки, іграшкові ведмедики, зайці стають діючими особами гри дитини, а вона сама виступає як режисер, який керує діями своїх "акторів".

Тому така гра і отримала назву режисерської. На відміну від цього, у грі-драматизації акторами є самі діти, які беруть на себе ролі яких-небудь літературних або театральних героїв. Сценарій і сюжет такої гри діти не вигадують самі, а запозичають з казок, фільмів, або вистав. Задача такої гри у тому, щоб не відходити від відомого сюжету, як можна краще і точніше відтворити роль героя. Ігри за правилами не передбачають якої-небудь певної ролі. Дії дитини і її взаємини з іншими учасниками гри визначаються тут правилами, які мають виконувати усі. Типові приклади рухливих ігор з правилами є відомі всім "Хованки", "Класики", "Скакалки" і т.п. Особливо необхідно зазначити дидактичні ігри, які створюються і організуються дорослими, і спрямовані на формування певних якостей дитини.

Ці ігри широко застосовуються в дитячих садках як засіб навчання і виховання дітей. Крім гри для дітей цього вікового періоду характерні інші види діяльності:

1) Продуктивна діяльність (малювання, конструювання, аплікації і т.п.);

2) Сприймання казки;

3) Навчальна діяльність;

4) Трудова діяльність:

1) В період дошкільного віку виникають різні форми продуктивної діяльності дітей: дитина малює, ліпить, будує з кубиків, вирізає. Загальним для всіх цих видів діяльності є те, що вони спрямовані на створення того чи іншого результату, продукту. Кожний з цих видів діяльності вимагає опанування особливим способом дій, особливими уміннями і, головне, уявленням про те, що ти хочеш зробити.

2) В дошкільному віці діяльністю стає також сприймання казки. Специфічна дія для цієї діяльності - співпереживання, коли дитина стає на позицію героя твору, намагається подолати перешкоди, які виникають на його шляху. Співпереживання подібно до ролі, яку дитина бере на себе у грі.

3) Форми елементарної праці цікаві і важливі, тому що між дитиною і дорослим налагоджуються своєрідні стосунки: це стосунки реальної взаємодопомоги, координації дій, розподіл обов'язків. Всі ці стосунки, які виникають в дошкільному віці, розвиваються в наступних вікових періодах.

4) В дошкільному дитинстві починає складатися навчальна діяльність дитини. Навчання в дошкільному віці вплетене до всіх видів діяльності. Воно не виділяється в якості самостійного виду діяльності. Поступово у дитини виникає тенденція вчитися. Наприкінці дошкільного віку дитина переходить від спонтанного типу навчання до реактивного, за програмою, яка пропонується дорослим і дуже важливо зробити так, щоб дитина бажала робити те, чого хоче дорослий.

Центральне НУ дошкільного віку - готовність до шкільного навчання. Наприкінці дошкільного віку відбуваються важливі зміни в психічному житті людини. Л.С. Виготський суть цих змін визначив як втрату дитячої безпосередності (щирості). Вимогливість до себе, самооцінка, рівень домагань виникають саме в цьому віці і є наслідком усвідомлення і узагальнення своїх переживань.

Ці утворення опосередковують дії та вчинки дитини. Як вважала Л.І. Божович криза 7 років - це період народження соціального "Я" дитини. Зміна самосвідомості призводить до переоцінки цінностей. Психологічна готовність до школи (Кравцова)

1. Розвинуті пізнавальні інтереси.

2. Сформована і ієрархічна система мотивів.

3. Достатнє коло знань та навичок (малювання, письма).

4. Розвинуте сприймання, мислення, які дають можливість спостерігати, виділяти суттєве, робити власні висновки.

5. Початкові уміння в галузі навчальної діяльності: увага до способу виконання завдань, самоконтроль.

6. Уміння налагоджувати взаємини з іншими дітьми.

Симптоми кризи 7 років:

1) втрата щирості

2) манірність

3) симптом "гіркої цукерки" - дитині погано, але вона намагається цього не показати.

4. Проблема готовності до школи. Психодіагностичні методи готовності дитини до шкільного навчання

Шкільне навчання - один із найсерйозніших етапів у житті дитини. Тому цілком зрозуміла та заклопотаність, що виявляють і дорослі, і діти при наближається вступі до школи. Частина батьків і вихователів, та й самих дітей сприймають цей момент як своєрідний іспит дитини за весь дошкільний період життя. Багатьом першокласникам зовсім не просто виконувати шкільні вимоги, для цього їм необхідно значну напругу. Важливо заздалегідь, ще до початку шкільного навчання з'ясувати, наскільки психологічні можливості дитини відповідають вимогам школи. Якщо така відповідність є, то дитина готова до шкільного навчання, тобто він готовий до подолання труднощів у навчанні. Школа висуває вимоги до самих різних психологічних якостей дитини. Тому природно виникає питання: чи відповідає дитина настільки різноманітним вимогам до нього? Так як психологічна готовність є важливою передумовою успішного навчання в школі, то від її сформованості залежить, як складеться ставлення дитини до навчання, як будуть ставитися до нього вчитель, однокласники, як оцінять його батьки і навіть незнайомі дорослі. Стійка неуспішність на початку навчання небезпечна тим, що дитина може втратити віру в свої сили, у нього може скластися занижена самооцінка, можуть порушитися взаємини з батьками, закономірно виникає негативне ставлення до навчання, а прагнення уникнути навчальної діяльності. Нерідко проблема зі шкільною успішністю приводять дитину до втрати емоційної рівноваги і навіть до погіршення здоров'я. Зрозуміло, що такий розвиток подій несприятливо може вплинути на весь період шкільного навчання дитини, відбитися на формуванні його особистості, на тому, як складеться його життя після школи. Психологічна готовність може виявлятися в різному віці. Діти мають різний темп психічного розвитку. Одні випереджають у розвитку психіки основну масу однолітків, а інші відстають від більшості. Тому в результаті діагностики психологічної готовності якась частина дошкільників, вже у віці 6 років, виявляються цілком готові до навчання у підготовчому класі. Частина, що залишилася дітей лише до 7 років виявляє риси психологічної готовності до систематичного засвоєнню шкільних знань і умінь. Зустрічаються і такі діти, які будуть виявляти властивості психіки дошкільника і після 7 років, і навіть в ході навчання в школі.

Як бачимо, до школи кожна дитина приходить зі своїм, індивідуальним результатом розвитку, який повинен бути оцінений психологом, а отриманаінформація - правильно використана. Слід сказати, що високі показники психологічної готовності, як правило, забезпечують успішність адаптації дитини до школи, проте не гарантують, що в початковій школі в дитини виникне проблем. На жаль, іноді виходить так, що у цих дітей, вперше ж дні навчання, формується завищена самооцінка своїх можливостей; хлопці починають ставитися до навчання легковажно, у них не розвиваються такі якості особистості, як наполегливість, завзятість, самокритичність, і вони втрачають інтерес до навчання. Поступово, при зростанні навчальних труднощів, у цих дітей виникають проблеми в навчанні і закріплюються не найсприятливіші особистісні особливості. Виходить, що хороший рівень психічного розвитку, досягнутий дитиною до моменту вступу до школи, не забезпечує довгострокових гарантій шкільної успішності і настільки ж високих темпів розвитку особистості дитини в шкільні роки. Але можливе й інше. Дитина виховується в несприятливих умовах і до моменту вступу до школи демонструє низькі показники психологічної готовності. Але якщо вчителю вдається викликати позитивне ставлення до навчання, то поступово дитина включається у навчальну діяльність, привчається спочатку з допомогою вчителя, а потім і самостійно, долати зустрічаються труднощі і заповнює недоліки свого дошкільного розвитку. У сприятливих умовах систематичного навчання, при правильній педагогічної допомоги дитина може істотно просунутися в психічному розвитку.

Може здатися, що оскільки діагностика психологічної готовності може дати лише короткостроковий прогноз шкільної успішності, то вона й не дуже важлива. Це не так. Визначення психічних можливостей дитини допомагає вчителю і психолога вирішувати ряд завдань, пов'язаних з початком навчання в школі. З вище сказаного слід зробити висновок, що під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання - це один з найважливіших підсумків психічного розвитку в період дошкільного дитинства.

Визначення психічних можливостей дитини допомагає вчителю і психолога вирішувати ряд завдань, пов'язаних з початком навчання в школі.

По-перше, це завдання визначення найбільш сприятливого терміну надходження дитини до школи.

По-друге, це завдання проведення корекційно-розвиваючої роботи з дітьми, що опинилися психологічно неготовими до шкільного навчання.

По-третє, це завдання надання батькам, вихователям і вчителям консультативної допомоги в цілеспрямованому формуванні особистості дитини та нормалізації навчальної діяльності.

На основі даної системи методик можна оцінювати психологічну готовність дітей до навчання в школі. Психологічної оцінки в рамках даного комплексу підлягають:

1. Загальна орієнтація дітей в навколишньому світі.

2. Відношення дитини до навчання в школі.

3. Увага.

4. Мислення.

5. Пам'ять.

6.Художньо-образотворчі здібності.

7. Трудові вміння і навички.

8. Мотивація досягнення успіхів.

9. Особистісні якості.

10. Міжособистісні стосунки.

Користуючись методиками, включеними в даний комплекс, можна буде точно визначити, в якому відношенні дитина готовий чи не готовий до навчання в школі, в чому він більше або менше просунувся вперед у своєму розвитку. Ці методики дозволяють з'ясувати схильності, задатки і здібності дітей, з перших кроків навчання дитини в школі вести з ним цілеспрямовану психодіагностичну роботу, пов'язану з виявленням та розвитком її здібностей.

Проведення комплексної систематичної психодіагностики дозволяє оцінювати ефективність навчально-виховної роботи в школі з точки зору того, якою мірою вона сприяє просуванню дітей вперед у своєму психологічному розвитку.

Оцінки, одержувані за все методиками, переведені в єдину, стандартизовану систему оцінок і записуються в Карту індивідуального психологічного розвитку дитини молодшого шкільного віку.

Психодіагностичної оцінці в рамках цього комплексу методик підлягають процеси уваги, уяви, пам'яті, мислення та мовлення дитини, а так само його мотивація навчання, досягнення успіхів і деякі базисні особистісні риси, взаємини з однолітками і дорослими людьми.

Оскільки в психології при оцінювання кожного пізнавального процесу можна отримати багато різних показників, то при створенні даного комплексу, стояло завдання відбору мінімуму. Були відібрані, по-перше, ті, які можуть самі розвиватися під впливом навчання і виховання, тобто служити показниками рівня психологічного розвитку дитини. Це стосується, наприклад, оцінки уваги, пам'яті, мислення, уяви, мови, мотивації досягнення успіхів.

Кожна методика дозволяє отримати один показник і вимагає для свого проведення від 5 до 10 хвилин. Загальний час, що витрачається на цілісне, різнобічне обстеження кожної дитини складає в сумі від 3 до 6 годин, в залежності від складу обраних методик і швидкості роботи над ними дітей.

5. Загальна характеристика молодшого шкільного віку. Адаптація дитини до школи

Молодші школярі мають значні резерви розвитку. У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму. Закінчується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює умови для здійснення цілеспрямованої довільної поведінки, планування і виконання програм дій. Зростає рухливість нервових процесів, спостерігається більша, ніж у дошкільників, урівноваженість процесів збудження і гальмування, хоча процеси збудження переважають. Зростає функціональна роль другої сигнальної системи, слово набуває узагальненого значення. Істотно зростає фізична витривалість дитини, але вона відносна. Працездатність молодших школярів різко спадає через 25 - 30 хв уроку.

Зі вступом дитини до школи змінюється ЇЇ соціальна ситуація розвитку.Зміна соціальної ситуації розвитку, що відбувається в молодшому шкільному віці, та зміна провідного типу діяльності, на думку Л. С. Виготського, сприяє становленню якісно нових відносин між дитиною і колективом класу, між дитиною і дорослим, який його навчає. Певні відносини із дорослими й ровесниками формуються на основі того, як учень навчається, виконує класні доручення, поводиться в сім'ї, з дорослими, однолітками, виявляє або не виявляє готовність виконувати доручення інших людей. Отже, соціальна ситуація дитини залежить від рівня задоволення соціальних потреб школяра, які реалізуються в межах взаємодії "вчитель - учень" і "учень - учень".

Це об'єктивне становище дитини суб'єктивно (більш адекватно чи менш адекватно) проявляється в її настрої, домінуючих переживаннях, емоційному ставленні до школи і навчального процесу. П. М. Якобсон зазначає, що школа в молодшого школяра спричиняє дуже багато нових видів переживань, яких не було в дошкільників. Це, зокрема, переживання, пов'язані з перебуванням в учнівській групі, спілкуванням з ровесниками, учителем, оцінка якого, похвала чи зауваження є дуже значущими для учня.

На думку Д. Б. Ельконіна, свою провідну функцію та або інша діяльність здійснює найповніше в період, коли вона складається, формується. Молодший шкільний вік - це період найбільш інтенсивного формування навчальної діяльності. Усе, що пов'язане з грою, для школяра стає менш значущим, ніж те, що пов'язане з навчальною діяльністю. Навчальна діяльність стає провідним видом діяльності.

На основі навчальної діяльності розвиваються основні новоутвореннямолодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, розвиток внутрішнього плану дій, рефлексія, мотив досягнення успіху.

У цілому молодший шкільний вік не має великих труднощів для роботи вчителя, але водночас треба пам'ятати, що саме в цьому віці закладаються основи моральної та емоційної спрямованості особистості, стилю поведінки і діяльності. Основне протиріччя віку:моральний розвиток відстає від інтелектуального.

Молодші школярі мають значні резерви розвитку. У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму. Закінчується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює умови для здійснення цілеспрямованої довільної поведінки, планування і виконання програм дій. Зростає рухливість нервових процесів, спостерігається більша, ніж у дошкільників, урівноваженість процесів збудження і гальмування, хоча процеси збудження переважають. Зростає функціональна роль другої сигнальної системи, слово набуває узагальненого значення. Істотно зростає фізична витривалість дитини, але вона відносна. Працездатність молодших школярів різко спадає через 25 - 30 хв уроку.

Зі вступом дитини до школи змінюється ЇЇ соціальна ситуація розвитку.Зміна соціальної ситуації розвитку, що відбувається в молодшому шкільному віці, та зміна провідного типу діяльності, на думку Л. С. Виготського, сприяє становленню якісно нових відносин між дитиною і колективом класу, між дитиною і дорослим, який його навчає. Певні відносини із дорослими й ровесниками формуються на основі того, як учень навчається, виконує класні доручення, поводиться в сім'ї, з дорослими, однолітками, виявляє або не виявляє готовність виконувати доручення інших людей. Отже, соціальна ситуація дитини залежить від рівня задоволення соціальних потреб школяра, які реалізуються в межах взаємодії "вчитель - учень" і "учень - учень".

Це об'єктивне становище дитини суб'єктивно (більш адекватно чи менш адекватно) проявляється в її настрої, домінуючих переживаннях, емоційному ставленні до школи і навчального процесу. П. М. Якобсон зазначає, що школа в молодшого школяра спричиняє дуже багато нових видів переживань, яких не було в дошкільників. Це, зокрема, переживання, пов'язані з перебуванням в учнівській групі, спілкуванням з ровесниками, учителем, оцінка якого, похвала чи зауваження є дуже значущими для учня.

На думку Д. Б. Ельконіна, свою провідну функцію та або інша діяльність здійснює найповніше в період, коли вона складається, формується. Молодший шкільний вік - це період найбільш інтенсивного формування навчальної діяльності. Усе, що пов'язане з грою, для школяра стає менш значущим, ніж те, що пов'язане з навчальною діяльністю. Навчальна діяльність стає провідним видом діяльності.

На основі навчальної діяльності розвиваються основні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, розвиток внутрішнього плану дій, рефлексія, мотив досягнення успіху.

У цілому молодший шкільний вік не має великих труднощів для роботи вчителя, але водночас треба пам'ятати, що саме в цьому віці закладаються основи моральної та емоційної спрямованості особистості, стилю поведінки і діяльності. Основне протиріччя віку: моральний розвиток відстає від інтелектуального.

Основные проблемы адаптации ребенка к школе

Главная трудность, с которой встречаются дети в школе - это требования определенной дисциплины. Они в той или иной степени лишаются свободы действий. Уроки в основном идут по 40 минут, но для ребенка это достаточно долго. Надо сидеть на одном месте, нельзя разговаривать с соседом по парте, с учителем можно заговорить только с его разрешения, когда молчат другие. В данном случае речь идет о традиционной системе обучения.

Учет индивидуальных способностей ребенка. Нужно определить тип темперамента, к которому принадлежит ребенок.

Развитие ответственности

Ответственность и дисциплина в школе идут бок о бок и становятся двумя важнейшими факторами, от которых зависит успешная адаптация. Ответственность гораздо важнее, чем дисциплина, поскольку она определяет не только адаптацию ребенка в первом классе, но и дальнейшую адаптацию человека в жизни. Начиная заниматься с ребенком, развивая у него личную ответственность, мы закладываем фундамент зрелой личности. В жизни есть два типа ответственности:

1. Принятие ответственности на себя. Человек считает, что от него самого зависят его победы и поражения, и их причины ищет в себе.

2. Перенесение ответственности на других, снятие ее с себя. При ответственности второго типа человек склонен считать, что его неудачи и успехи зависят от других людей - родителей, учителей, сослуживцев или же от случая, обстоятельств. Он никогда не станет искать причину в себе.

Понятно, что ответственность невозможно развить у ребенка за месяц до школы, к ее вырабатыванию следует приступать как минимум за два года до школы. Постепенно внушая ребенку, что в его жизни все зависит только от него и таким образом он обретет уверенность в себе.

Развивая ответственность мы стараемся, предоставлять ребенку свободу в принятии решений. Если мы будем все решать за него, то от ребенка нельзя требовать ответственности. Ответственность и автономность, самостоятельность личности - они тесно связаны между собой, из этого следует, как можно чаще предоставлять свободу в принятии решений, но сразу же указывать ему на необходимость нести ответственность за свои поступки: «да, ты сам хотел это сделать., я предупреждаю., что может получиться в результате, а теперь решай, возьмешься ты за это или нет». Ребенок также должен видеть, что безответственность ведет к негативным последствиям.

Проблема агрессивности

Агрессивность - один из мощных фактов, негативно влияющих на адаптацию, может создать и внутри личностные трения, и проблемы с успеваемостью. Агрессивность обычно понимается, как стремление причинить ущерб другому человеку, проявления ее могут быть физическими, так и вербальными, как прямыми, так и косвенными.

Существует понятие враждебности как проявление агрессии: это даже не действия и не слова, а общее предвзятое восприятие окружающих как врагов в сочетании с желанием не только навредить им, но и защититься от них. Повышенная агрессивность у ребенка, несомненно, приведет к множеству проблем в школе. При взаимодействии с классом, микро группой следствием агрессивности станет неприятие ребенка как личности, формирование негативного отношения к нему. Отсюда прямой путь к эмоциональному напряжению, стрессовому состоянию, что также укрепляет его агрессивность - образуется порочный круг, вернее восходящая спираль.

Но за каждым ребенком в классе стоят его родители, и дети, которые не ответят, на агрессию впрямую, могут осложнить ситуацию, включив в конфликт родителей. Конфликт перейдет на другой уровень и тем самым микро конфликт разрастется в запутанный клубок, отрицательных отношений.

Агрессивный ребенок может попасть в группу так называемых «изолированных» детей. С ними никто не хочет вступать во взаимодействие, общаться. Его не примут в компанию, не пригласят на день рождения, не позовут играть на перемене. И ребенок очень быстро почувствует свою обособленность, изолированность, что не замедлит негативно сказаться на его психоэмоциональном статусе.

Основные причины появления агрессии:

- Копирование поведения родителей.

- Научение агрессии в процессе непосредственного приобретения негативного опыта.

- Чрезмерное увлечение видео, телевидением, компьютерными играми.

Речевое и эмоциональное общение

Школа предъявляет к ребенку новые требования в отношении речевого развития: при ответе на уроке речь должна быть грамотной, краткой, четкой по мысли, выразительной; при общении речевые построения должны соответствовать сложившимся в культуре ожиданиям. Именно в школе, без эмоциональной поддержки со стороны родителей и без подсказки с их стороны о том, что следует сказать («благодарю», «спасибо», «позвольте задать вопрос» и др.) в той или иной ситуации, ребенок вынужден брать ответственность за свою речь и правильно ее организовывать, чтобы установить отношение с учителем и сверстниками. Общение становится особой школой социальных отношений. Ребенок пока бессознательно открывает для себя существование разных стилей общения. Также бессознательно он пробует эти стили, исходя из своих собственных волевых возможностей и определенной социальной смелости.

Реально в человеческих отношениях можно различить следующие типы поведения в ситуации фрустрации:

1. Активно включаемый, адекватно лояльный, стремящийся к преодолению фрустрации тип поведения - адаптивная (высоко позитивная) форма социального нормативного реагирования. Ребенок ищет речевые и эмоциональные формы, содействующие установлению положительных отношений.

2. Активно включаемый, неадекватно лояльный, фиксированный на фрустрации тип поведения - адаптивная форма социального нормативного реагирования. Ребенок как бы сдает свои позиции без сопротивления, спешит извиниться или просто подчиниться противной стороне.

3. Активно включаемый, адекватно нелояльный, агрессивный, фиксированный на фрустрации тип поведения - негативная нормативная форма социального реагирования. Ребенок совершает эмоциональный речевой или действенный выпад на агрессию со стороны другого.

4. Активно включаемый, адекватно нелояльный, игнорирующий, фиксированный на фрустрации тип поведения - негативная нормативная форма социального реагирования. Ребенок демонстрирует полное пренебрежение направленной на него агрессии, т.е. открытое игнорирование в ответ на агрессию, такая позиция позволяет сохранить чувство собственного достоинства, чувство личности.

5. Пассивный, не включаемый тип поведения - неразвитая, неадаптивная форма социального реагирования, т.е. никакого общения не происходит. Ребенок избегает общения, замыкается в себе. Такая позиция размягчает чувство собственного достоинства ребенка, лишает его уверенности в себе.

6. Загальна характеристика підліткового віку

Підлітковий вік (від 11-12 до 14-15 рр.) відповідає вікові учнів 5-9 класів. Це важкий, критичний, перехідний вік. Перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості складає основний зміст і специфічну відмінність усіх сторін розвитку - фізичного, розумового, морального, соціального та духовного. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими.

Соціальна ситуація розвитку. Своєрідність соціальної ситуації розвитку полягає у тому, що підліток переходить у середню школу, включається у систему стосунків і спілкування із ровесниками й учителями, змінюється характер цих стосунків; розширюється сфера суспільно - корисної діяльності, підвищується його самостійність і практична віддача; змінюється становище в сім'ї (якщо батьки враховують потреби й можливості своєї дитини, ставляться з повагою і довірою, допомагають у навчанні й спілкуванні, то цим створюють сприятливі умови для її розвитку).

Серед умов сучасного життя слід виділити такі, які сприяють становленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та статевого дозрівання, інтенсивне спілкування із однолітками, рання самостійність через зайнятість батьків, величезний потік різноманітної за змістом інформації тощо), та такі, які гальмують цей процес (зайнятість підлітків лише навчанням за відсутності інших серйозних обов'язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися своїми дітьми тощо).

Соціальна активність підлітків спрямована на прийняття та засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунків між ними. Підлітки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу їхнього спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, сприяє формуванню моральних якостей особистості.

Отже, для соціальної ситуації розвитку підлітка характерні перехід до середньої школи, зміна стосунків із учителями, однолітками, батьками, розширення сфери соціальної активності.

Провідними видами діяльності підлітка є громадська діяльність, спілкування, навчання, що позитивно позначаються на розвитку психіки та особистості загалом.

Суспільно корисна діяльність забезпечує умови для самовираження підлітка в суспільно значущих справах, для розвитку його самодіяльності, відповідає прагненню зайняти вагоміше становище в системі суспільних відносин. Основне її значення полягає у тому, що дає змогу учневі змоделювати реальну практику суспільних відносин, відповідає його потребі ввійти в активне життя суспільства.

В організації суспільно корисної діяльності дуже важливо, щоб підлітки не обмежувалися цілями та інтересами своєї контактної групи, оскільки таке воно породжує груповий егоїзм. Завдання виховання полягає у формуванні просоціальної, гуманістичної спрямованості особистості. Це можливо за умови, якщо підлітки керуються мотивами відповідальності за загальну справу, досягнення суспільно значущих цілей.

Міжособистісне спілкування підлітка реалізується у спілкуванні з дорослими та ровесниками. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій, то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної моральної проблематики. У спілкуванні з дорослими підліток завжди перебуває у позиції молодшого, певною мірою підкореного, а за таких умов не всі морально-етичні норми можуть бути ним засвоєні та апробовані. І лише в стосунках із ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим.

Поряд із суспільно корисною діяльністю, спілкуванням основним видом діяльності підлітка залишається навчання. У цьому віці розширюється зміст навчання, оскільки набуття знань нерідко виходить за межі школи, навчальних програм і здійснюється самостійно й цілеспрямовано. З часом ця тенденція посилюється. У багатьох учнів з'являється стійке прагнення до розумової роботи, оволодіння новими знаннями та вміннями, усвідомлений інтерес до певних навчальних предметів і відповідних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту. У деяких підлітків обсяг знань із однієї чи кількох галузей може набагато перевищувати вікову норму.

Оптимальні умови для розвитку особистості складаються тоді, коли набуття знань стає для підлітка суб'єктивно необхідним і важливим. Саме в цьому віці з'являються нові мотиви навчання, пов'язані з формуванням ідеалу, життєвої перспективи, професійних намірів і самосвідомості. Далекі й близькі цілі організовують і скеровують самостійну діяльність дитини. Завдяки виконанню пізнавальних та продуктивно-творчих завдань навчання набуває особистісного сенсу, перетворюється на самоосвіту, стимулює самовдосконалення підлітка. Незадоволення собою і прагнення реалізувати задумане живлять його пізнавальну активність.

Тільки за доцільно організованих міжособистісного спілкування, суспільно корисної діяльності, навчання відбувається повноцінний психічний розвиток та особистісне становлення підлітка.

Психологічні новоутворення підліткового віку:

- становлення самосвідомості, тобто відчуття дорослості, виникнення уявлень про себе як про людину дорослу, порівняння себе з іншими;

- потреба в самостійності й незалежності (реалізується у бажанні самостійно діяти, в здатності приймати рішення і захищати власні погляди;

- потреба в самоствердженні. Форми самоствердження - зовнішнє наслідування дорослих (шкідливих звичок); фізкультура, спорт, праця, навчальна й позанавчальна діяльність.

Новоутворення самосвідомості є стрижневою особливістю особистості, її структурним центром, оскільки виражає нову життєву позицію підлітка стосовно людей і світу, визначає специфічну спрямованість і зміст його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань та афективних реакцій. Підліток прагне мати свою оцінку й думку.

Самооцінка у нього має відносно стійкий характер, і підліток стає більш самостійний. Його поведінка і діяльність визначається особливостями самооцінки. Так, при завищеній - у підлітка часто виникають конфлікти з навколишніми.

Самооцінка має великий вплив на самовиховання. Оцінюючи свої особливості й можливості в порівнянні з іншими, підлітки можуть створювати програму самовиховання. Найбільш яскраво це виявляється у їх ідеалах. При цьому вибір ідеалу залежить від характеру самооцінки. Якщо самооцінка адекватна, то вибраний ідеал сприяє формуванню таких якостей, як висока вимогливість, самокритичність, упевненість у собі, наполегливість. Якщо самооцінка неадекватна, то можуть формуватися такі якості, як невпевненість, некритичність.

Отже, для нормального розвитку особистості дуже важливо, щоб її самооцінка була адекватною. Самооцінка виникає і формується тільки в процесі спілкування підлітка з іншими людьми. Взаємодіючи з ними, він постійно порівнює себе з іншими і пізнає себе на основі цього порівняння (оцінюється оточуючими, чия оцінка й формує самооцінку). Важливим змістом самосвідомості підлітка є образ його фізичного «Я», уявлення про свій тілесний образ, порівняння й оцінка себе з точки зору еталону “мужності” або “жіночності” (хлопці починають займатися різними видами спорту, дівчата - гімнастикою).



7. «Криза підлітка», її причини, перебіг та засоби подолання

Підлітковий вік по праву відносять до критичних періодів у житті людини. Багато батьків з хвилюванням очікують, коли їх дитина увійде в цей «небезпечний» вік. Вони знають, що настане період, коли поведінка їхнього сина чи дочки якимось чином зміниться. Встановлені раніше правила поведінки і прийняття рішень в сім'ї застаріють, і потрібно буде шукати альтернативу. І багато в чому від того, які уроки витягне підліток з своєї кризи, залежатиме, що ж за особистість з нього виросте.

Якби батьки знали заздалегідь, як саме проявить себе їх підліток в період дорослішання, їм було б простіше підготуватися до цієї нелегкої етапу. Але дуже часто навіть самі підлітки не розуміють, що ж відбувається з ними і чому вони так себе проявляють. Для дівчат кризовим прийнято вважати вік з 11 до 16 років. Хлопчики ж стикаються з кризою підлітка пізніше - в 12-18 років. Віковий криза підлітка переслідує таку мету, як самоствердження, боротьба за статус повноцінної особистості. І оскільки в сучасному суспільстві вимоги до самостійності чоловіків більш високі, у хлопчиків проблеми кризи підліткового віку носять більш гострий характер.

Характеристика кризи підліткового віку

Підлітковий кризу не можна вважати виключно негативним явищем. Так, він являє собою боротьбу за незалежність, але боротьбу, яка відбувається у відносно безпечних умовах. У процесі цієї боротьби не тільки задовольняються потреби юнака чи дівчини в самопізнанні та самоствердженні, а й вигострюються моделі поведінки, які будуть використовуватися для виходу зі складних ситуацій в дорослому віці.

У психології криза підліткового віку описується двома діаметрально протилежними симптомами: криза залежності і криза незалежності. Вони обидва мають місце при дорослішанні кожного підлітка, але якийсь з них завжди домінує.

Для кризи незалежності характерні упертість, негативізм, норовистість, свавілля, знецінення дорослих і зневажливе ставлення до їхніх вимог, протест-бунт і власництва.

Криза залежності проявляється у надмірному слухняності, залежному від старших положенні, поверненні до старих звичок, форм поведінки, смакам та інтересам.

Іншими словами, підліток намагається зробити ривок і вийти за межі встановлених раніше норм, з яких він вже «виріс». І в той же час він чекає, щоб дорослі забезпечили йому безпеку цього ривка, адже підліток все ж недостатньо визрівав у психологічному та соціальному плані.

Нерідко домінування у підлітка кризи залежності дуже імпонує батькам. Вони радіють тому, що для їх добрих взаємовідносин з дитиною немає ніяких загроз. Але для особистісного розвитку підлітка такий варіант менш сприятливий. Позиція «я дитина і хочу їм залишатися» говорить про невпевненість у собі і тривожності. Найчастіше ця модель поведінки зберігається і в дорослому віці, заважаючи людині бути повноцінним членом суспільства.

Як допомогти підліткові пережити кризу?

Втіхою для батьків «бунтаря» може служити те, що кризові симптоми проявляються періодично. Але вони можуть повторюватися досить часто, і модель виховання все одно доведеться коригувати. З урахуванням особливостей кризи підліткового віку найбільш підходящим для батьків вважається авторитетний стиль виховання, який має на увазі твердий контроль поведінки дитини, що не принижує його гідності. Правила гри повинні встановлюватися в ході обговорення усіма членами сім'ї з урахуванням думки дорослих дітей. Це дасть їм можливість в достатній мірі проявити ініціативу і самостійність, підвищить самоконтроль і впевненість у собі.



8. Проблеми підлітків: статева ідентифікація, підліткова суїцидальність, «групи ризику», підліткова субкультура

Підлітковий вік - це період, коли наш ще вчора малюк, а сьогодні вже доросла дитина вступає в новий етап свого життя. У цей період відбуваються фізіологічна перебудова організму, гормональні сплески, людина стає більш вразливим і ураженим, інакше кажучи - «прощається з дитинством». Для підлітків характерна імпульсивність, нестійкість, завищена самооцінка, розважливість і цинізм в романтичних стосунках, з'являється бажання усамітнення.

...