Теорії психоаналізу та психотерапії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психоаналіз 3. Фрейда

Історична довідка. Зігмунд Фрейд - творець напряму, який став відомим під іменем глибинної психології і психоаналізу. Народився 6 травня 1856 року у невеличкому моравському містечку Фрайбузі в сім'ї небагатого торгівця шерстю.

Вже з раннього дитинства 3. Фрейд відрізнявся гострим розумом, працелюбством, любов'ю до читання.

У 17 років Фрейд з відзнакою закінчив гімназію і став студентом медичного факультету Віденського університету.

Навчаючись в університеті, 3.Фрейд одночасно працював у фізіологічній лабораторії Ернста Брюкке, у якій самостійно проводив дослідження з гістології, анатомії і неврології.

У 26 років 3. Фрейд отримав ступінь доктора медицини.

У 1885 - 1886 роках, дякуючи допомозі Е. Брюкке. 3. Фрейд працює у Парижі, у Сельпетрієрі, під керівництвом знаменитого невролога Шарко.

Особливе враження на нього справили дослідження з використанням гіпнозу для викликання і усунення хворобливих симптомів у хворих на істерію. Спостерігаючи за цими дослідженнями, 3. Фрейд зрозумів, що істерія є психічним порушенням і вимагає передусім психологічного пояснення.

У 1889 р. 3. Фрейд відвідав Нансі, де познайомився з Лебелем і Бернгеймом, які також займались дослідженням істерії та гіпнозу.

Під впливом цих поїздок у 3. Фрейда склалося певне уявлення про механізми подібних захворювань. З'явилась думка про наявність психічних процесів, які знаходяться поза сферою свідомості, впливають на поведінку хворих, хоч самі хворі, про це не знають.

Після повернення у Відень 3. Фрейд знайомиться з відомим практикуючим лікарем Йосифом Брейєром, який використовував оригінальний метод лікування жінок хворих на істерію. Суть методу полягала у тому, що він вводив пацієнтку у стан гіпнозу, після чого запропоновував їй згадати і розповісти про події, які спричинили прояв хвороби.

Інколи ці згадування супроводжувались бурхливими емоціями, плачем, але тільки у таких випадках найчастіше наступало полегшення, інколи і видужування. Брейєр назвав цей метод давньогрецьким словом "катарсис" (очищення). Результати своїх спостережень учені опублікували у роботі "Дослідження істерії" (1895 р.).

З часом 3. Фрейд помітив, що гіпноз, як засіб проникнення до забутих хворобливих переживань, не завжди є ефективним.

3. Фрейд був вимушений шукати новий шлях до забутих переживань. Нарешті він його віднайшов у вільних асоціаціях, у тлумаченні сновидінь, неусвідомлених жестах, обмовках, забуваннях.

У 1896 р. Фрейд вперше вжив термін психоаналіз, піл яким розумів одночасно і метод дослідження психічних процесів, і метод лікування неврозів.

У 1900 р. вийшла книга 3. Фрейда "Тлумачення снів", яка за оцінкою самого 3. Фрейда. містить найцінніші відкриття, зроблені ним.

У наступному році з'явилась ще одна книга - "Психопатологія буденного життя", а за нею ціла серія праць: "Три нариси з теорії сексуальності" (1905), ''Про психоаналіз. П'ять лекцій" (1910). "Леонардо да Вінчі" (1910). "Тотем і табу" (1913).

Психоаналіз набуває популярності. Навколо 3. Фрейда формується гурток однодумців: Альфред Адлер. Карл Юнг. Карл Абрахам. Отто Ранк.

Психоаналіз із методу лікування перетворюється в загальнопсихологічне вчення про особистість та її розвиток.

У Зальцбурзі у 1908 р. відбувся І Міжнародний психоаналітичний конгрес, а у 1909р. став виходити "Міжнародний журнал психоаналізу". У 1920 році був відкритий Психоаналітичний інститут у Берліні, а потім у Відні, Лондоні, Будапешті, Нью - Йорку, Чикаго.

У 1923 році 3.Фрейд важко захворів (рак шкіри обличчя), але. незважаючи на це. він плідно працював: повний збірник його праць складає 24 томи.

Остання робота 3. Фрейда "Нариси психоаналізу' вийшла у 1940 році вже після його смерті.

У 1938 році 3. Фрейд змушений був покинути Відень і виїхати у Англію, де і помер 27 вересня 1939 року.

Загальні положення. Центральним поняттям про причини порушення в поведінці і емоційному житті клієнта є поняття конфлікту.

Усі психокорекційні і психотерапевтичні методи спрямовані на вирішення цих конфліктів.

Головною задачею психолога є доведення до свідомості клієнта конфліктної ситуації, яка пов'язана з неприйнятливістю для нього неусвідомлених потягів. Саме усвідомлення наявності неусвідомлених потягів, імпульсів і самої конфліктної ситуації і є основним шляхом вирішення цих конфліктів.

Корекційна робота психоаналітика проводиться в двох основних напрямах:

1. Робота з клієнтом над усвідомленням неусвідомленого і прийняття клієнтом ефективної і реалістичної інтерпретації.

2. Робота з клієнтом по підсиленню його "Его" для побудови реалістичної поведінки.

Психотерапевтичний процес у психоаналізі включає такі процедури:

- конфронтацію;

- кларифікацію (прояснення);

- інсайт (від англ. insigt - прозріння);

- інтерпретацію;

- проробку.

Конфронтація використовується для того, щоб показати клієнту, що він чогось боїться, уникає, для виділення того психологічного феномену, який повинен стати предметом аналізу.

Кларифікація полягає в чіткому фокусуванні значущих деталей.

Інсайт - це вид пізнання, який призводить до негайного розв'язання або до нового розуміння проблеми.

Інтерпретація передбачає перетворення неусвідомлених деталей в усвідомлені.

Проробка включає комплекс процедур і процесів, які необхідно" здійснити після інсайту (миттєвого прозріння). Це трудомістка і довготривала частина психоаналітичної роботи, так як вимагає багато зусиль для переборювання опірності, яка стає на шляху перетворення особистості.

Психотехніки. Психоаналіз включає в себе п 'ять базисних технік:

1. Метод вільних асоціацій.

2. Тлумачення сновидінь.

3. Інтерпретація.

4. Аналіз опірності.

5. Аналіз перенесення.

1. Метод вільних асоціацій полягає в тому, що психолог-аналітик пропонує клієнту висловлювати будь-які думки, які з'являються у клієнта і відображають його переживання, якими б абсурдними і помилковими вони не здаватися.

2. Тлумачення сновидінь клієнта передбачає розкриття прихованого змісту сновидінь і спонукання клієнта до висловлювань вільних асоціацій, які пов'язані з цими сновидіннями і з метою допомогти клієнту усвідомити реальні події минулого і теперішнього, які викликали появу тих чи інших картин сновидінь.

3. Інтерпретація являє собою роз'яснення незрозумілого або захованого для клієнта значення деяких аспектів його переживань і поведінки. При цьому неусвідомлені феномени стають усвідомленими.

4. Аналіз опірності передбачає забезпечення усвідомлення клієнтом своїх "'Его"'- захисних механізмів і застосовування необхідної конфронтації по відношенню до них. враховуючи, що саме "Его" є головною перешкодою усвідомлення особистісних проблем.

Суттєвим моментом в аналізі опірності є не переборювання "'Его" (тому то психологічний захист необхідний), а усвідомлення захисту як психологічного механізму, який сліпо діє там, де захисна функція його вже не потрібна.

5. Аналіз перенесення.

У психоаналізі перенесення є обов'язковим атрибутом психотерапії і заохочується спеціальною позицією аналітика (невтручання, відстороненість, закритість і ін.).

Аналіз '"неврозу перенесення" сприяє усвідомленню фіксацій, які визначають поведінку і переживання клієнта таким чином, що фігура психолога стає ніби-то фантомом, на який накладаються відносини і переживання, пов'язані з емоційними травмами перших років життя клієнта. Смисл аналізу перенесення полягає у виявленні істинних психоемоційних основ, зафіксованих форм поведінки, інтерпретації їх для допомоги в їх переробці і ліквідації.

Карл Юнг: Аналітична психологія і психотерапія

Історична довідка. Карл Густав Юнг народився 26 липня 1875р. у Швейцарії. Після закінчення медичного факультету, він працював інтерном у госпіталі Цюріха, керівником якого був видатний психіатр Е. Блєйлер.

У 1904 році К.Юнг організував першу у світі психологічну лабораторію на базі психіатричної клініки, де розробив і застосував з діагностичною метою свій асоціативний тест.

У 1905р. у віці 30 років він стає професором Цюріхською університету.

У цей же час він знайомиться з роботами 3. Фрейда, відвідує Відень, де відбулася їхня зустріч, яка тривала біля 13 годин. Пізніше вони регулярно листувались, і 3.Фрейд вважав К. Юнга своїм однодумцем і учнем.

У 1911 році К. Юнг і 3. Фрейд стали засновниками психоаналітичного товариства, першим головою якого став К. Юнг.

У 1912 році К.Юнг опублікував свою працю "'Символи трансформації". З моменту її публікації відбувся повний розрив між 3. Фрейдом і К.Юнгом. К.Юнг не міг повністю приймати фрейдівський пансексуалізм, а 3.Фрейд негативно ставився до юнгівського розуміння міфології і окультних феноменів.

Найпродуктивнішим періодом творчого життя К.Юнга був вік від 70 до 85 років. За цей період він написав найважливіші свої роботи, які були видані вже після його смерті: "Підхід до підсвідомого" (1964), "Аналітична психологія" (1968) та інші.

Помер К. Юнг 6 червня 1961р. у віці 86 років, залишивши після себе глибокий слід у філософії, психології і психотерапії.

Основні положення вчення Юнга. За К. Юнгом, фокус інтересів кожного індивіду може бути звернено переважно до свого внутрішнього „Я" або до зовнішнього світу. Перший тип людей він назвав - інтровертами, другий -- екстравертами.

Інтроверти найперше цікавляться власними думками свого внутрішнього світу. Екстраверти зайняті переважно зовнішнім світом, вони легше встановлюють соціальні зв'язки і краще усвідомлюють, що відбуваються навколо них.

Небезпека для інтровертів полягає у тому, що вони можуть глибоко занурились у своє внутрішнє Я і втратити контакт з зовнішнім світом. Небезпека для екстравертів - втрата уміння аналізувати свій внутрішній стан. Такі люди замість того щоб розвивати свої ідеї, займаються чужими.

К. Юнг виділив чотири основні психічні функції: мислення, почуття, відчуття, інтуїцію.

Мислення і почуття є альтернативними способу формування суджень і прийняття рішень.

У мислительного типу яскравіше проявляється здатність до узагальнення, абстрагування, логічних побудов. Мислительні типи - це здібні складачі планів, які часто опиняються у полоні своїх проектів.

Почуттєві типи дають перевагу емоціям у вирішенні проблем.

Мислення і почуття, за К.Юнгом. с способами прийняття рішень. Відчуття, інтуїція - способи отримання інформації. Відчуття базується на конкретних фактах, на тому, що можна побачити, почути, доторкнутися.

Інтуїція - спосіб обробки інформації переважно на підсвідомому рівні.

Індивіди, у яких домінують відчуття, більш адекватно реагують на конкретну ситуацію. Інтуїтивний тип більш довіряє власному досвіду.

Гармонійна оцінка зовнішнього і внутрішнього світу можлива при гармонійному поєднанні всіх 4-х психічних функцій.

У людини ці функції розвинуті нерівномірно. Одна з них домінує, а інша є супутником першої. Останні дві функції виражаються слабо і знаходяться у підсвідомості.

За К. Юнгом, крім особистісного підсвідомого, існує ще колективне підсвідоме, яке містить у собі досвід розвитку всього людства і передається з покоління у покоління.

За переконанням К. Юнга, психіка дитини при народженні містить у собі певні структури (архетипи), які в подальшому впливають на розвиток дитини, на формування його Я і його взаємодію з зовнішнім середовищем.

Архетипи - складають основу колективного підсвідомого. Архетипи -це форма без власного змісту, відбиток яких організовує і спрямовує життєві процеси. Архетипи можна порівняти з сухим руслом річки. Русло визначає рельєф річки, а річкою стає тоді, коли по ньому потече вода.

Психічні процеси, як вода, течуть по цьому архетипу.

Архетипи проявляють себе у вигляді символів: в образах героїв, міфах, фольклору, обрядах, традиціях. Архетипів багато, так як це узагальнений досвід предків. Головний архетип не архетип матері, батька, архетип - Я.

Архетип матері - визначає не тільки реальний образ матері, а й збірний образ жінки реальної або міфічної (Венера, Діва Марія). Це може бути і негативний образ (баба Яга, Відьма). Архетип батька визначає загальне відношення до чоловіків (Батько, Бог) та інше.

К. Юнг відносив до архетипів і основні елементи структури особистості.

Структура особистості за К. Юнгом. Він виділив такі елементи, або шари в структурі особистості: персону. Его. тінь, Аніму (у чоловіків). Анімус (у жінок) і самость.

Персона (особистість) - самий верхній шар свідомості особистості; Его більш глибокий шар -свідомого особистості. Нижче них шарів виступає підсвідоме, спочатку індивідуальне підсвідоме, потім колективне. Самий верхній шар підсвідомого це Тінь - двійник Его. Наступний шар - душа (Аніма і Анімус). Самий нижчий шар , об'єктивне "Я" - самость.

Персона - це візитна картка «Я». Це манера говорити, мислити, одягатися. Це характер, соціальна роль, здатність самовиражатись у суспільстві.

Регsona (з латинської) - маска, яку одягали грецькі герої для умовного позначення тієї чи іншої ролі. Є позитивні і негативні якості персони. У першому випадку вона підкреслює індивідуальність, сприяє комунікації, служить захистом від шкідливого впливу оточуючих. У другому - вона може пригнітити індивідуальність. За К. Юнгом. це "архетигі конформності".

Его - центр свідомості і тому відіграє основну роль у творчому житті. Его створює відчуття усвідомленості наших думок і дій. Одночасно Его знаходиться на межі з підсвідомим і відповідає за зв'язок (злиття) свідомого і підсвідомого. При порушенні цього зв'язку виникає невроз.

Тінь - центр підсвідомого особистості. Сюди входять: бажання, тенденції, переживання, які заперечуються індивідом як несумісні з існуючими соціальними стандартами, поняттями про ідеали та інше.

У житті ми звичайно ототожнюємо себе з персоною і стараємось не помічати все, що є низьким, порочним. Тінь неможливо ігнорувати, тому що існує імовірність, не усвідомлюючи цього, опинитись у її полоні. Чим повніше усвідомлення тіні, тим гармонійнішою стає особистість і її відношення з оточуючим середовищем.

Тінь - це не тільки зворотнє відображення Его, але і джерело інстинктів, творчості, життєвої енергії.

Тінь проникає своїм корінням у колективне підсвідоме і може дати доступ індивідууму (і аналітику) до матеріалу, який звичайно недоступний Его і персоні.

„Тінь з нами все життя. - пише К. Юнг, - і, щоб мати з нею справу, потрібно постійно вдивлятись у себе і чесно признавати, що ми там бачимо."

Аніма і Анімус - це уявлення про себе як про чоловіка або жінку, витіснене у підсвідоме як небажане для даного індивіда. Аніма (у чоловіків) має звичайно феміністичний, а Анімус (у жінок) маскуліністичний зміст. За К. Юнгом, кожен чоловік у глибині своєї душі, у своїй підсвідомості - жінка, а кожна жінка - чоловік. „Кожний чоловік. - пише К. Юнг, - несе н собі образ жінки -не тієї чи іншої конкретної жінки, а образ жінки як такої." Цей образ - відбиток, або архетип всього родового досвіду жіноцтва.

Оскільки цей образ підсвідомий, він завжди підсвідомо проектується на кохану жінку. Аніма і Анімус - стародавні архетипи. Вони орієнтовані своїм вістрям до глибинного підсвідомого так, як персона до зовнішнього середовища, і здійснюють великий вплив на поведінку індивіда.

Самость - архетип цілісності особистості. Самость, за К. Юнгом, означає всю особистість. Вся особистість людини не піддається опису, тому що її підсвідоме не може бути описано.

За К. Юнгом, "свідоме і підсвідоме'" не обов'язково протистоять одне одному, вони доповнюють один одного до цілісності, яка і є самость.

Самость об'єднує свідоме і підсвідоме, вона є центром цілісності Я, як Его є центром свідомості.

Індивідуація і аналітична психотерапія. Здатність людини до самопізнання і саморозвитку, злиття свідомого і підсвідомого К. Юнг назвав індивідуація.

Перший етап індивідуації - це аналіз персони. Персона виконує заборонені функції, одночасно вона є маскою, яка приховує самость. Зовнішні прояви особистості (ім'я, титул, посада, персональна машина) ще не є її суттю. „Аналізуючи персону, - вказує К. Юнг, - ми зриваємо маску і виявляємо, що те, що називали індивідуальним, насправді є колективним."

Другий етап - усвідомлення тіні. Коли ми визнаємо її реальність, то ми можемо звільнитися від її впливу. Крім того, усвідомлення особистого підсвідомого - шлях до ліквідації неврозів.

Третій етап - зустріч з Анімою і Анімусом. Сам К. Юнг відноситься до цього архетипу як до реальної істоти, яка знаходиться в нашій душі.

Четвертий етап - аналіз самості. Самость це наші життєві цілі, тому що це найповніше вираження того доленосного поєднання, яке ми називаємо самостю. К. Юнг вважав, що „людина" повинна бути сама собою, повинна нести власну індивідуальність, той центр особистості, який однаково віддалений від свідомості і від підсвідомості. Ми повинні прагнути до того ідеального центру, до якого природа спрямовує нас.

У процесі індивідуації свідомість розширюється і "комплекси" із підсвідомого переводяться в свідомість.

За 3. Фрейдом, комплекс - це витіснене у підсвідомість афективно забарвлене сексуальне уявлення. К. Юнг вважав, що комплекси не завжди мають сексуальний зміст.

За К. Юнгом, це заховані в глибині підсвідомості невирішені життєві проблеми, неусвідомлене протистояння самих різних актуальних протиріч. Джерелом цих суперечностей звичайно є певний моральний конфлікт, який і є головною причиною неврозу. На відмінну від 3. Фрейда, К. Юнг розуміє невроз не як конфлікт між примітивними потягами і вимогами суспільства, а в основному як прояв дисгармонійного розвитку самої особистості.

К. Юнг. як і А. Адлер, основне значення надає не минулому людини, не його реальному дитинству, а сьогоденним ситуаціям і життєвим проблемам.

Основною задачею психотерапевта є встановлення контактів свідомого особистості з його особистісним і колективним підсвідомим.

К. Юнг підкреслював, що терапія - не поєднання зусиль аналітика і аналізуючого (пацієнта). Більш того. К. Юнг вважав, що психотерапія це, перш за все, взаємодія підсвідомого аналітика з підсвідомим пацієнтом.

Стадії аналітичної психотерапії. Весь, процес лікування К. Юнг умовно поділив на дві стадії: аналітичну і синтетичну.

Аналітична стадія поділяється на два етапи: признання і тлумачення.

Лікування починається зі збору матеріалу. Пацієнт розповідає про своє життя, переживання, сновидіння. Лікар спрямовує розповідь пацієнта, стараючись зробити її повнішою і відвертішою. Уже в процесі признання відбувається часткове усвідомлення свого підсвідомого,

Наступний етап - тлумачення зібраного матеріалу. Важливе значення К. Юнг надавав сновидінням і символам. Як матеріал для аналізу. К. Юнг також використовував і інші прояви підсвідомого пацієнта: малюнки, танці. скульптури та інше.

Аналізуючи сновидіння, К. Юнг на відмінну від 3. Фрейда надавав значення не стільки вільним асоціаціям, скільки конкретному змісту сновидінь. В процесі тлумачення сновидінь К. Юнг надавав однакове значення як асоціаціям аналітика, так і пацієнта.

У другій стадії лікування, синтетичній, так як і в першій виділяють два етапи: научіння і трансформації. К. Юнг вважав що прозріння і розуміння - це тільки перша половина лікування. За нею слідує не менш важлива і важка - научіння. Результатом цього етапу лікування повинно відбутись формування у пацієнта не тільки нового розуміння себе і оточуючого світу, але й нових звичок, стереотипів поведінки і реагування.

На кінцевому етапі лікування залежність пацієнта від лікаря повинна бути зведена до мінімуму. Центр важкості переноситься (трансформується) на самого пацієнта, на процес самонаучіння і самовдосконалення. Карл Юнг створив свій напрям психології і психотерапії. Тут є вплив 3. Фрейда. але і є оригінальність думок самого К. Юнга.

К. Юнг заперечує пансексуалізм 3. Фрейда. За К. Юнгом, лібідо є універсальним, недиференційованим джерелом енергії, яка проявляється не тільки в сексуальному житті, але і у мові, культурі, обрядах. К. Юнг висунув оригінальне поняття про стратифікацію (пошарову будову) психіки, про архетипи, про колективне підсвідоме.

Одним з центральних понять у вченні К. Юнга - індивідуація - процес розвитку людини, який включає процес встановлення зв'язку між Его і самостю. За К. Юнгом. свідоме і підсвідоме знаходиться у постійній взаємодії, сі порушення балансу між ними "проявляються неврози".

Виходячи з цього, аналітична психотерапія спрямована, в основному, на врівноваження свідомого і підсвідомого, на оптимізацію динамічної взаємодії між ними.

теорія психоаналіз психотерапія

Альфред Адлер: індивідуальна психологія і психотерапія

Історична довідка. Альфред Адлер народився у передмісті Відня 7 лютого 1870р.. В дитинстві він часто хворів і не раз був на волосину від смерті. Рано бачив смерть близьких йому людей. У віці п'яти років, він переніс запалення легенів у важкій формі і ледве не помер.

Він ріс фізично слабким, але старався нічим не поступатися одноліткам.

Після закінчення медичного факультету Віденського університету, А. Адлер деякий час працює як офтальмолог, але поступово центр його інтересів переміщується у сферу невропатології і психіатрії.

У 1902р. А. Адлер одним з перших увійшов у психоаналітичний гурток 3. Фрейда. Почались роки дружби і співпраці.

Починаючи з 1910 року відбувається поступовий відхід А. Адлера від фрейдівської концепції лібідо, пансексуалізму, структури особистості. У нього сформувалися свої погляди на механізми виникнення неврозів. У 1912р. А. Адлер вийшов з фрейдівського психоаналітичного товариства. Незважаючи на розрив, ідеї 3. Фрейда мали великий вплив на все подальше творче життя А. Адлера.

Помер А. Адлер у 1937р. у Шотландії, куди був запрошений читати лекції.

Найвідомішими працями А. Адлера є: «Практика і теорія індивідуальної психології» (1929), "Що означає для нас життя" (1932), "Перевага і соціальний інтерес" (1964).

Основні положення вчення А. Адлера

Неповноцінність і компенсація. А. Адлер стверджував, що майже кожна людина має певні фізичні або психічні недоліки, найчастіше характерологічні недоліки, що формує у неї комплекс неповноцінності.

Почуття неповноцінності поряд з негативним здійснює і позитивний вплив на особистість, тому що часто є стимулом для досягнення мети.

Комплекс неповноцінності формує стійке прагнення не бути гіршим, а кращим за інших, спонукає індивіда до зусиль, робить його більш наполегливішим у досягненні певної мети. Дякуючи цьому людина багато досягає. Почуття "неповноцінності1" само по собі не є ненормальним, воно є причиною багатьох покращень у становищі людини.

Боротьба за перевагу. А. Адлер вважав, що боротьба за перевагу і агресивні тенденції людини є важливим фактором у боротьбі за виживання, самовдосконалення і самоствердження.

Прагнення до переваги А. Адлер розумів не тільки як агресію і "волю до влади", а набагато глибше як спонукання покращити себе, розвинути свої здібності, свої потенціальні можливості.

Прагнення до переваги є вродженим. Воно розвивається у процесі еволюції.

Всі вили розвиваються у напрямі більш ефективної адаптації до оточуючого, інакше вони гинуть,

Таким чином, кожний індивід прагне до самовдосконалення і до вдосконалення своїх відносин з оточуючим середовищем.

Коли мета переваги включає в себе громадські суспільні інтереси, то і розвиток особистості приймає конструктивний характер. Коли мета переваги передбачає боротьбу тільки за особисту перевагу, коли немає соціального інтересу, то така мета деформує "життєвий стиль" людини і нарешті призводить її до неврозу.

Життєві цілі. А. Адлер вважав, що соціальна адаптація - поняття дуже широке. Кожна людина вибирає для себе більш специфічну, конкретну життєву мету, яка відповідає індивідуальним особливостям.

Прагнення до переваги, - вважав А. Адлер, - в кожному індивідуумі особистісне і унікальне. Воно залежить від сенсу життя, обраного для себе певним індивідом.

Основа для формування цілей закладається у дитячому віці, як компенсація почуття неповноцінності, невпевненості у собі і безпорадності у світі дорослих.

Чим більш виражене почуття неповноцінності тим сильніше гіпертрофовані життєві цілі.

Життєва ціль (мета) носить захисний характер і служить своєрідним мостом між безрадісним сьогоденням і багатообіцяючим майбутнім.

Сформована в дитинстві життєва ціль найчастіше повністю не усвідомлюється, але забезпечує головні напрями і задачі нашої діяльності.

Наприклад, людина яка прагне влади, розвине в собі певні риси характеру, які необхідними для досягнення цієї мети: жорстокість, заздрість, амбіцію. Ці риси характеру є ні вродженні ні незмінні, вони приймаються індивідуами як засіб для досягнення життєвої мети.

А. Адлер виділив три основні життєві цілі: роботу, дружбу, любов.

Робота приносить задоволення і почуття власної значущості, у тому, що вона корисна суспільству.

Дружба - вияв нашої причетності до людей, необхідність пристосовуватись до оточуючих і спілкуватись з ними.

Любов - це тісний союз розуму і тіла, вища форма кооперації між двома індивідами протилежної статі.

Ці три цілі за А. Адлером завжди взаємопов'язані. Вирішення однієї допомагає у вирішенні інших.

Життєвий стиль. Життєвий стиль - не індивідуальний спосіб вироблений кожною людиною для досягнення своїх життєвих цілей. Це інтегрований спосіб пристосування до середовища і взаємодії з середовищем. Життєвий стиль унікальний, як і сама особистість.

Життєвий стиль можна аналізувати тільки З позиції ставлення до іиливідума як єдиного цілого. Тільки при такому підході ізольовані звички, риси характеру, вчинки, дають нам цілісне уявлення про особистість, про її цілі і життєвий стиль.

..Головна задача індивідуальної психології, - підкреслює А. Адлер. -підтверджувати цю єдність в кожному індивідумі - у його мисленні. почуттях, діях, у його свідомості і підсвідомості у всіх проявах його особистості".

До основних факторів, які впливають на деформацію життєвих цілей, А. Адлер вважав органічну неповноцінність.

У дітей, які страждають певним хронічним захворюванням, які мають фізичні або психічні недоліки, може розвинутись виражене почуття неповноцінності, що може призвести до втрати соціального інтересу, ізоляції, хибної життєвої цілі. Але ті ліги, які переборють почуття неповноцінності можуть компенсувати недоліки: виробити для себе оптимальний життєвий стиль.

У дітей виховуваних в умовах гіперопіки, почуття спільності і соціальний інтерес розвинуті слабо. У них не бракує впевненості у своїх силах, тому що всі проблеми за них вирішують інші.

На перший план у таких дітей виступає егоцентризм і боротьба за власну перевагу.

Діти, які були обділені любов'ю близьких втрачають впевненість у собі, у своїй необхідності. Вони виростуть холодними і невротичними. У них розвивається заздрість, ворожість, вони не можуть бачити інших щасливими.

Коли почуття неповноцінності достатньо виражене, а соціальні інтереси розвинені недостатньо, індивід прагне до особистої переваги. Такі люди не приносять суспільству користі, вони фіксовані на собі, а це приводить до почуття незадоволення і неврозу.

Схема аперцепцій. Власне уявлення індивіда про оточуюче середовище А. Адлер назвав схемою аперцепції. Аперцепція - це властивість психіки людини, яка відображає залежність сприймання предметів і явиш від минулого досвіду і особистісних особливостей людини.

Поведінка людини, за А. Адлером, визначається її уявленням про оточуючий світ.

Наприклад, коли згорнутий в джгут шнурок в сутінках здається людині живою змією, то людина буде відчувати такий самий страх, коли б на місці шнурка була жива змія.

Наші почуття не сприймають реальні факти, а отримують лише суб'єктивні образи, які відображають зовнішній світ.

Схема аперцепції є частиною життєвого стилю і в багатьох випадках визначає поведінку індивіда.

Творча сила особистості. Людина, за А. Адлером, не є пасивним об'єктом впливу зовнішнього середовища, а сама активно впливає на нього.

До основних проявів творчої сили особистості А. Адлер відносить процеси формування життєвої сили, життєвого стиля, і схеми аперцепції.

Творча сила активно впливає на долю людини. Роль психоаналітика полягає у тому, щоб виявити ці творчі сили і спрямувати їх у потрібне русло.

А. Адлер вважав, то розвивати психологію необхідно не тільки виходячи з нижчих спонукань, а й враховувати і творчу силу дитини, яка спрямовує спонукання, придає їм форму і значущу мету.

Почуття спільності. А. Адлер велике значення надавав соціальним інтересам особистості, "'почуттю спільності", під яким він розумів почуття людської солідарності, зв'язки людини з людиною.

У певному смислі вся поведінка людини, на думку А. Адлера є соціальна, оскільки вона розвивається і функціонує в соціальному оточенні. Почуття спільності А. Адлер розуміє більш широко: зацікавленість людини в ідеальному суспільстві всього людства, як кінцевої мети еволюції.

Співпраця. Співпраця - одна із проявів почуття спільності. Здатність до співпраці має глибокі філогенетичні корені, тому що люди здавна об'єднувались при добуванні їжі, на полюванні та інше.

Почуття спільності і співпраці, за А. Адлером. допоможе будувати такі соціальні відносини, які є основою для формування повноцінного конструктивного життєвого стилю.

Чим слабше у людини виражене почуття спільноти і співробітництва, тим сильніше виявлено почуття неповноцінності і навпаки. «Всі невдахи, -стверджував А. Адлер, - продукт неправильної підготовленості в сфері суспільного життя. Всі вони не здатні до співпраці, одинокі істоти, які рухаються протилежно від інших».

Коли людина співпрацює з іншими, вона ніколи не стане невротиком.

Механізми неврозів

А. Адлер вважає, що невроз - це результат конфлікту між прагненням до могутності і почуттям власної неповноцінності.

Переборювання почуття неповноцінності може іти декількома шляхами:

1. Шляхом успішної компенсації, у результаті чого індивідуум досягає мети у боротьбі за основні життєві блага.

2. Шляхом надкомпенсації (маленький і щуплий намагається бути сильним).

3. Шляхом "'занурення у хворобу", що є захованою тенденцією до досягнення переваги.

Останній шлях, за А. Адлером, є неврозом. У той же час. коли здорова людина ставить перед собою більш-менш реальні досяжні цілі, невротик ставить перед собою фіктивні, заздалегідь невиконані цілі.

Розвинутий невроз одночасно маскує власну неспроможність і с засобом підкорення собі оточуючих.

А. Адлер розцінив невроз не як хворобу, а як своєрідний характер, деформований життєвий стиль, а шлях вибраний невротиком - як компенсаторне пристосування до соціального середовища.

Виходячи з цього, лікування невротиків, за А. Адлером, повинно зводитись до його перевиховування, корекції фіктивних життєвих цілей, що вимагає їх переводу із підсвідомості у свідомість.

Етапи індивідуальної психотерапії

А. Адлер виділив три основні етапи індивідуальної психотерапії:

1. Розуміння психотерапевтом специфічного для пацієнта життєвого стилю.

2. Допомога пацієнту у розумінні себе і своєї поведінки.

3. Формування у пацієнта підвищеного соціального інтересу. Перший етап. Щоб розпізнати життєвий стиль, А. Адлер просив пацієнта детально розповісти про себе. Особливу увагу він звертав на спомини раннього дитинства, з'ясовував чи не мали місце фізична неповноцінність, гіперопіка або їх відсутність. А. Адлер підкреслював, що не буває "випадкових споминів". Пам'ять пацієнта вибирає ті спомини, які мають відношення до сьогоднішньої ситуації.

При бесіді з пацієнтом, важливим є звертати увагу не тільки на зміст повідомлення, але і на особливості поведінки пацієнта, позу, міміку, інтонацію.

Крім повідомлення, матеріалом для аналізу служать сновидіння, вільні асоціації, малюнки та інше.

Другий етап. Основна проблема невротика, вважає А. Адлер, полягає в помилковій схемі аперцепції і визначається нереалістичністю і недосяжною мети переваги.

Головна задача психотерапевта полягає у тому, щоб виявити справжню структуру життєвого стилю пацієнта, виявити його фіктивні цілі і перевести їх у форму свідомості.

Усвідомлена фіктивна мета, за А. Адлером, втрачає здатність вирішальним чином впливати на поведінку людини.

Зрозуміти себе - це означає, найперше, усвідомити, яке місце ти займаєш в оточуючому світі, навчитись бачити свої помилки і розуміти їх наслідки.

Тут повинна бути тісна співпраця лікаря і пацієнта. Пояснення лікаря повинні бути ясними і детальними, а головне - звернуті до безпосереднього досвіду пацієнта.

Размещено на Allbest.ru

...