Соціально-психологічні особливості аутоагресії в осіб, засуджених до позбавлення волі

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК:159.923:316.62:616.89-008.441.44:345.95

19.00.05 - соціальна психологія; психологія соціальної роботи

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АУТОАГРЕСІЇ В ОСІБ, ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Шкраб'юк Вероніка Степанівна

Луганськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника МОН України, кафедра соціальної психології, м. Івано-Франківськ

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент Пілецька Любомира Сидорівна Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника МОН України, м. Івано-Франківськ, кафедра соціальної психології, завідувач

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Яковенко Сергій Іванович Одеський державний університет внутрішніх справ МВС України, кафедра юридичної психології та педагогіки, професор

кандидат психологічних наук, доцент Лосієвська Ольга Геннадіївна Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля МОН України, м. Луганськ, кафедра психології, доцент

Захист відбудеться "31" березня 2011 року о 11єє годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.11 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля МОН України за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля МОН України

Автореферат розіслано "28" лютого 2011 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.О. Гарькавець

Анотації

Шкраб'юк В.С. Соціально-психологічні особливості аутоагресії в осіб, засуджених до позбавлення волі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 - соціальна психологія; психологія соціальної роботи - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля МОН України. ? Луганськ, 2011.

Дослідження присвячено вивченню соціально-психологічних чинників, які зумовлюють прояви аутоагресії в осіб, засуджених до позбавлення волі.

У роботі проведений аналіз основних наукових підходів до вивчення аутоагресії особистості взагалі та аутоагресії засуджених, зокрема. Розглянуті специфічні особливості самодеструктивної активності засуджених в умовах пенітенціарного закладу. З'ясовані особливості впливу умов відбування покарання, кримінальної субкультури на аутоагресивну активність засуджених. психологічний аутоагресія засуджений

Встановлено, що аутоагресія має спільну природу з агресією та виявляється складним, динамічним явищем, яке виступає проекцією індивідуально-психологічних проявів особистості та тиску чинників соціального середовища, які у своєму системному поєднанні призводять до деструктивного вибуху, що має внутрішній вектор спрямованості. Теоретично обґрунтовані та емпірично досліджені особливості детермінації аутоагресії у засуджених різної статі та віку. На основі результатів теоретичного та емпіричного досліджень розроблено психокорекційну програму, в якій задіяний комплекс методів психокорекційного та психопрофілактичного спрямування щодо подолання аутоагресивних намірів засуджених. Дієвість та ефективність програми підтверджені результатами формувального експерименту. Розроблено відповідні рекомендації щодо зниження рівня прояву аутоагресії в осіб, засуджених до позбавлення волі.

Ключові слова: аутоагресія, агресія, засуджені до позбавлення волі, соціально-психологічні чинники аутоагресії, кримінальна субкультура, аутоагресивна активність, пенітенціарний заклад, психокорекційна програма.

Шкрабюк В.С. Социально-психологические особенности аутоагрессии у лиц, осужденных к лишению свободы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05 ? социальная психология; психология социальной работы ? Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля МОН Украины. ? Луганск, 2011.

Диссертационное исследование посвящено изучению социально-психологических факторов, которые обусловливают аутоагрессию у лиц, осужденных к лишению свободы.

В работе представлен анализ основных научных подходов к изучению аутоагрессии личности вообще и аутоагрессии осужденного к лишению свободы, в частности. Раскрыта сущность понятия аутоагрессии, представлены основные методологические принципы ее изучению и классификации. Рассмотрены особенности проявления аутоагрессии у осужденных разного пола и возраста.

Отмечено, что аутоагрессия имеет общую природу с агрессией и выступает сложным, динамическим явлением, которое является проекциею индивидуально-психологических проявлений личности и влияния социальных факторов, которые в своем системном объединении приводят к деструктивному взрыву, имеющему внутренний вектор направленности.

Установлено, что условия отбывания уголовного наказания в пенитенциарном учреждении негативно влияют на активность осужденных, искажают нормальное их развитие, приводят к возникновению различных личностных деформаций.

Констатировано, что на проявления аутоагрессии осужденных значимо влияют как социальные (социальная изоляция, сложность адаптации к условиям пенитенциарного заведения, негативное влияние криминальной субкультуры, место в групповой иерархии осужденных, конфликтная социальная среда, позитивное отношение к агрессивным действиям окружающих и насилию, специфическое общение и межличностное взаимодействие, ограниченность общения и социального взаимодействия с родными и друзьями), так и психологические факторы (приобретенные до заключения модели антисоциального поведения, интернализация норм криминальной субкультуры, деиндивидуализация, усиление конформности, высокая тревожность, переживание пенитенциарного стресса, фрустрация, ощущение одиночества, обостренное чувство вины, страх и неуверенность в своём будущем). Принадлежность к криминальному сообществу усиливает аутоагрессивные тенденции осужденных и одновременно осложняет просоциальное взаимодействие и сотрудничество с работниками пенитенциарных учреждений.

Аутоагрессия обладает разной психологической детерминацией у мужчин и женщин, а также ее природа имеет свои возрастные особенности. Отмечено, что психическое состояние женщин является более зависимым от социальной ситуации, ее физическое состояние более подвержено деструктивным воздействиям, а социальная и личностная деградация у женщин наступает быстрее, чем у мужчин. В условиях социальной депривации осужденные-женщины больше склонны к таким психические состояния, как тоска, фрустрация, отчаяние, депрессия, безнадежность, а такие качества, как импульсивность, аффективность, заостренные психотравмирующие переживания создают сложности в социальном прогнозировании и психологической коррекции их аутоагрессивной активности.

На основе результатов теоретического и эмпирического исследования разработана и апробирована психокоррекционная программа, а также составлены психологические рекомендации по снижению уровня аутоагрессии осужденных.

Формирующий эксперимент, который включал реализацию мероприятий психокорекционного тренинга (формирование и коррекция сознания личности, опыта поведения, мотивация и стимулирование поведения, определение результатов исправления и перевоспитания) и психопрофилактической работы (групповая дискуссия, невербальное взаимодействие, психодрамма, ролевая игра) доказал эффективность предложенной психокорекционной программы. Подтверждением этого стали результаты сравнения контрольной и экспериментальной групп. В экспериментальной группе существенно были минимизированы проявления аутоагрессивных тенденций в поведении осужденных.

Проведенное теоретическое и эмпирическое исследование позволило сформулировать рекомендации для сотрудников пенитенциарных учреждений, которые непосредственно работают с осужденными, с целью предупреждения их аутоагрессивных проявлений.

Ключевые слова: аутоагрессия, агрессия, осужденные к лишению свободы, социально-психологические факторы аутоагрессии, криминальная субкультура, аутодеструктивная активность, пенитенциарное учреждение, психокорекционная программа.

Shkrabyuk V. S. Social-psychological peculiarities of autoagression in persons sentenced to imprisonment. - Manuscript.

Thesis on competition of the scientific degree of the Candidate of Psychological Sciences. Speciality 19.00.05 - social psychology; psychology of social work. - East-Ukrainian Dahl National University Ministry of Education and Science of Ukraine. - Luhansk, 2011.

This research is dedicated to the investigation of the social-psychological aspects that motivate autoaggressive behavior in persons sentenced to imprisonment. The work describes the analysis of the principal scientific approaches to the study of autoaggression of the personality in general and autoaggression in persons sentenced to imprisonment, in particular. The specific peculiarities of self-destructive activity of persons sentenced to imprisonment in the conditions of the penitentiary establishment have been considered.

The peculiarities of influence of prison conditions and criminal sub-culture on the autoaggressive activity of sentenced individuals have been elucidated. It has been established that autoaggression has common nature with aggression itself and is a complex, dynamic phenomenon which is the projection of individual-psychological manifestations of the personality and pressure of the aspects of social environment, which, in combination, lead to the destructive explosion with inner vector orientation. The specific features of autoaggression determination in persons sentenced to imprisonment of different sex and age have been theoretically reasoned and empirically investigated. Based on the results of theoretical and empirical investigations, there was elaborated the psychocorrection program of psychoprophilactic nature which is directed on the suppression of the autoaggressive intentions of the sentenced individuals. The effectiveness of the program has been proved by the experimental results. The respective recommendations have been compiled regarding the reduction of autoagression level in persons sentenced to imprisonment.

Key words: autoaggression, aggression, sentenced to imprisonment, social-psychological aspects of autoaggression, criminal subculture, autoaggressive activity, penitentiary establishment, psychocorrection program.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Трансформаційні процеси, які відбуваються у суспільстві, оголили багато проблем людського буття. Але, на їхньому фоні, спостерігаються значні зміни як у суспільній, так й у індивідуальній свідомості, які у свою чергу, зумовлюють появу різноманітних проявів особистісної активності. На жаль, серед таких проявів, останнім часом, значне місце посідають різні форми аутоагресивної активності особистості, як несуїцидального (алкоголізм, наркоманія, тютюнопаління, невиправданий ризик тощо) так і суїцидального характеру (В. Абрамов, А.Г. Амбрумова, В.П. Москалець, О.М. Моховіков, Л.Е. Орбан-Лембрик, Г.Я. Пилягіна, О.Р. Ратінов, В.А. Розанов, В.Г. Старшенбаум, О.В. Тимченко, О.В. Шаповалов, С.І. Яковенко та ін.). Така активність сьогодні є достатньо розповсюдженою, а за даними ВООЗ у 2010 році Україна вийшла на сьоме місце в Європі по кількості скоєних самогубств (22/100 тис.).

Проблема особистісної аутоагресії стає ще більш гострою, якщо на неї подивитися крізь призму пенітенціарної системи, в якій самодеструктивна активність індивіда виявляється значно більшою та напруженішою (О.В. Беца, Т. Денисова, В.Ф. Пірожков, О.П. Сєвєров, В.М. Синьов, В.В. Суліцький, Л.О. Шевченко, С.І. Яковенко та ін.). Головним чинником виникнення та зростання аутоагресії в ув'язнених і засуджених виступають соціально-психологічні особливості умов соціальної ізоляції, про що неодноразово зазначали як зарубіжні (Г. Айзенк, А. Бандура, Х. Зеер, Ф. Зімбардо, Р. Мартенс, П. Пресс, М. Фуко й ін.) так і вітчизняні вчені (Ю.М. Антонян, В.Л. Васильєв, В.С. Мєдвєдєв, О.М. Морозов, М.В. Костицький, В.М. Кудрявцев, Є.Г. Самовичев, В.М. Синьов, Г.Ф. Хохряков, С.І. Яковенко та ін.). Науковці з різних методологічних, юридичних, педагогічних, психологічних, медичних, соціологічних підходів робили спроби визначити основний зміст таких умов, їхні властивості, специфічні чинники, що значущо впливають на афективні, перцептивні, когнітивні, ціннісно-смислові та власне поведінкові прояви ув'язнених і засуджених.

У дослідженнях ставилися акценти й на вікових і гендерних відмінностях активності засуджених, здійснювалася спроба виокремити детермінаційні чинники аутоагресії у представників різних антисоціальних груп (С.О. Гарькавець, М.П. Журавльова, Н.П. Крейдун, О.С. Міхліна, Л.О. Шевченко та ін.). Але, незважаючи на існуючі дослідження, проблема соціально-психологічної детермінації аутоагресії в осіб, засуджених до позбавлення волі розглянута ще недостатньо повно й потребує подальшого як теоретичного, так й емпіричного вивчення на підставі сучасних науково-методологічних принципів.

Отже, недостатня розробленість цієї проблеми та її практична значущість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження "Соціально-психологічні особливості аутоагресії в осіб, засуджених до позбавлення волі".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною робіт, що виконуються згідно з планом психологічних досліджень кафедри соціальної психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника "Психологічні засади соціальної мобільності особистості в умовах соціокультурного простору" (номер державної реєстрації 010U001410), загальнокафедральної теми "Конструювання життєвого світу особистості в контексті її професійних запитів" протокол №1 від 26.08.2005 року. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №5 від 12.12.2007 р.) та затверджена в бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі психології та педагогіки АПН України (протокол №3 від 25.03.2008 р.).

Об'єкт дослідження - аутоагресія засудженого до позбавлення волі.

Предмет дослідження - соціально-психологічні особливості проявів аутоагресії у засуджених до позбавлення волі.

Мета дослідження полягає у вивченні особливостей соціально-психологічної детермінації аутоагресії у засуджених різної статі та віку, що знаходяться в умовах соціальної депривації.

Відповідно до мети дослідження були визначені такі його завдання:

1. Здійснити аналіз теоретико-методологічних підходів до вивчення проблеми аутоагресії засудженого до позбавлення волі.

2. З'ясувати особливості впливу умов соціальної ізоляції на аутоагресивні прояви засудженого.

3. Емпірично дослідити особливості соціально-психологічної детермінації аутоагресії у засуджених різної статі та віку.

4. Розробити програму щодо оптимізації психологічної профілактики та психокорекції аутоагресії засуджених і перевірити її ефективність.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають: положення про єдність свідомості та діяльності (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн та ін.); генетичний та системний підходи до проблеми соціально-психологічної детермінації поведінки особистості (Г.М. Андрєєва, С.Д. Максименко, В.П. Казміренко, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.В. Третьяченко); положення про специфіку розвитку та існування особистості в умовах соціальної депривації (М.П. Журавльов, Ф. Зімбардо, Н.Ю. Максимова, О.М. Морозов, О.С. Міхлін, П. Фрейре, В.Я. Якобсон та ін.); теоретичні підходи до проблеми детермінації аутоагресії особистості (А. Адлер, А.Г. Амбрумова, А. Бандура, А. Басс, К. Меннінгер, В.П. Москалець, О.М. Моховіков, Л.Е. Орбан-Лембрик, Г.Я. Пилягіна, В.Г. Старшенбаум, В. Франкл, З. Фройд, С.І. Яковенко); принципи психологічної корекції аутоагресивних проявів особистості (Л.Е. Орбан-Лембрик, Г.Я. Пилягіна, В.В. Суліцький, В. Франкл, Т.С. Яценко та ін.).

Для досягнення мети та розв'язання поставлених завдань було використано такі методи дослідження:

теоретичні: теоретичний аналіз, контент-аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація та систематизація наявних підходів до проблеми аутоагресії засудженого до позбавлення волі;

емпіричні: спостереження, бесіда, метод експертних оцінок, тестування, методи активного соціально-психологічного навчання із застосуванням ділових ігор, психотехнічних вправ;

статистичні: методи описової математичної статистики, а обробка даних і графічна презентація результатів здійснювалась за допомогою статистичної програми SPSS (версія 8.0).

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечена обґрунтованістю методологічних і теоретичних положень, комплексним застосуванням методів та їх відповідністю завданням дослідження, використанням надійних і валідних методик, репрезентативністю вибірки досліджуваних, поєднанням кількісного та якісного аналізу експериментальних даних, використанням методів математичної статистики.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:

? вперше здійснено комплексне вивчення соціально-психологічних особливостей детермінації аутоагресії у засуджених до позбавлення волі з урахуванням їхніх статевих і вікових відмінностей;

? поглиблено уявлення: про особливості соціально-психологічної адаптації засуджених до умов соціальної ізоляції; негативний вплив кримінальної субкультури на аутоагресивні прояви осіб, засуджених до позбавлення волі;

? конкретизовано поняття "аутоагресія", його зміст стосовно осіб, що засуджені до позбавлення волі;

? розроблено психокорекційну програму, що спрямована на подолання аутоагресивної активності засуджених різної статі;

? дістали подальшого розвитку: положення про негативний вплив соціальної депривації на спрямованість поведінки особистості; погляди на соціально-психологічні чинники, що детермінують аутоагресію засуджених, які знаходяться в умовах пенітенціарного закладу.

Теоретичне значення дослідження полягає у поглибленні знань про природу соціально-психологічної детермінації особистісної аутоагресії, визначенні чинників аутоагресивної поведінки особистості, розширенні змісту понять "аутоагресія особистості" та "аутоагресія засудженого до позбавлення волі" на підставі системного поєднання індивідуально-психологічних проявів особистості та тиску соціального середовища, у розробці критеріїв щодо визначення груп ризику засуджених із підвищеною аутоагресивною активністю.

Практичне значення дослідження полягає у розробці та апробації психокорекційної програми щодо мінімізації аутоагресивних проявів засуджених. Програма може бути застосована у профілактичній роботі пенітенціарних психологів, працівників центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, у практичній діяльності психологів, які займаються проблемами запобігання аутоагресивним і деструктивним проявам особистості на соціальному, віковому та гендерному рівнях.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні теоретичні положення та результати наукового дослідження було опубліковано в наукових збірниках і періодичних виданнях, схвалено та обговорено на засіданнях кафедри соціальної психології, науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2007-2010 рр.), на міжрегіональних наукових тренінг-семінарах "Жінки, матері з дітьми у в'язницях" (Дніпродзержинськ, 2008), "Інтерактивні методи у просвітницькій діяльності з профілактики ВІЛ та ризикованої поведінки серед неповнолітніх, які перебувають у виховних колоніях і слідчих ізоляторах" (Київ, 2008), міжрегіональних наукових семінарах "Психологія міграції українців" (Івано-Франківськ, 2008), "Психологічні засади соціальної мобільності особистості" (Івано-Франківськ, 2009), "Психологічний супровід соціальної мобільності особистості" (Івано-Франківськ, 2010).

Узагальнені результати дослідження впроваджено в навчальний процес підготовки спеціалістів і магістрів спеціальності "Психологія" Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника при викладанні навчальних курсів "Юридична психологія", "Пенітенціарна психологія", "Кримінальна та судова психологія" (довідка №01-08/06-13/2109 від 23.09.2010 р.), у соціально-психологічну роботу з засудженими та ув'язненими Івано-Франківського слідчого ізолятора (довідка №5/1-2426 від 08.09.2010 р.) та засудженими Коломийської виправної колонії №41 (довідка №5/1-6241 від 10.09.2010 р.) Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Івано-Франківській області, в робочі програми обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (довідка №01-10/582 від 29.09.2010 р.), в робочі програми обласного центру фізичного здоров'я населення "Спорт для всіх" (довідка №177/04-06/156 від 16.09.2010 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у 7 публікаціях, які надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 305 найменувань (з них 14 - іноземними мовами) та 3 додатків на 24 сторінках. Основний текст дисертації викладено на 172 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 224 сторінки. Робота містить 13 таблиць на 14 сторінках та 17 рисунків на 10 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об'єкт, предмет і мету, сформульовано завдання дослідження, висвітлено методи, наукову новизну, теоретичну й практичну значущість роботи, подані дані про апробацію результатів і впровадження їх у практику.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні підходи до вивчення проблеми аутоагресії засудженого до позбавлення волі" проаналізовано основні науково-психологічні підходи до вивчення феноменології аутоагресії особистості, розглянуто специфіку соціально-психологічної адаптації індивіда до умов соціальної ізоляції, з'ясовано особливості соціально-психологічної детермінації аутоагресії у засуджених різної статі та віку.

Аналіз наукової літератури з проблеми аутоагресії особистості показав, що вона розглядається, як: специфічна форма особистісної активності, спрямованої на нанесення якої-небудь шкоди власному соматичному або психічному здоров'ю (А.Г. Амбрумова); специфічна форма поведінки людини, яка зумовлена психологічною, біологічною та соціальною дезадаптацією (Г.Я. Пилягіна, В.В. Суліцький); активність, яка виникає з метою вирішення проблеми в психотравмуючій ситуації (В.Д. Менделевич, С.М. Морозов); ненависть, яка спрямована на себе, що розвивається під впливом стресу та суспільної нестабільності (О.М. Моховіков, А.П. Чуприков); специфічна форма впливу, за якої людина наносить шкоди власному здоров'ю (О.Г. Литовченко, Б.П. Яковлєв).

Встановлено, що одні дослідники ототожнюють аутоагресивну та суїцидальну поведінку (А.Е. Двірський, Ю.В. Валентик, З.Л. Зурканєєва, В.Д. Менделевич, Г.Т. Красильников, Є.В. Мартьянова, О.М. Моховиков, І.Є. Пащенко, Г.Я. Пилягіна, В.Г. Старшенбаум, В.В. Суліцький, Е. Шнейдман та ін.), а інші вважають, що аутоагресивна поведінка індивіда є проявом неусвідомлених механізмів формування психосоматичних розладів (Л.В. Романенко, А.П. Ховрачов, О.І. Сперанська, О.І. Єфремова та ін.).

Загалом, виокремлені такі теоретико-методологічні підходи до вивчення проблеми аутоагресії особистості: 1) медико-психіатричний, згідно якого аутоагресія вивчається в рамках суїцидальної поведінки і ототожнюється з мотиваційною структурою самогубства (В.С. Бітенський, В.М. Блейхер, І.В. Крук, В.Д. Менделевич, В.Г. Старшенбаум, Л.В. Шестопалова та ін.); 2) загальнопсихологічний - аутоагресія розглядається як особлива форма агресії, що включає в себе когнітивні, мотиваційні та емоційно-вольові компоненти, зумовлюючи формування деструктивної активності особистості, яка шкодить її власному соматичному, фізичному або психічному здоров'ю (А.Г. Амбрумова, С.М. Єніколопов, О.Г. Лосієвська, Р. Мей, К. Роджерс, О.С. Сербіна, М. Урсула та ін.); 3) соціально-психологічний, згідно з яким готовність індивіда до аутоагресії обумовлюється негативною ідентичністю, деструктивними формами міжособистісної взаємодії, переживанням відсутності життєвих перспектив через втрату сенсу життя (Л.М. Василенко, О.М. Моховіков, Н.Д. Кибрик, Л.Е. Орбан-Лембрик, А.О. Реан, В. Франкл, К. Хорні, Е. Шнейдман й ін.).

Встановлено, що аутоагресія має спільну природу з агресією (А. Адлер, А. Бандура, Л. Берковіц, Д. Доллард, З. Фройд) та виникає, переважно, в екстремальній ситуації або стресовому стані та спрямована на зміну цієї ситуації або виходу зі стресу шляхом вчинення шкоди своєму психічному, соматичному або фізичному здоров'ю.

Зазначено, що у сучасному соціальному середовищі актуалізуються тактика та стратегія набуття особистістю вітагенного досвіду - досвіду виживання й пристосування до життя (С.Д. Максименко). Аутоагресія особистості перешкоджає такому пристосуванню й на підставі принципів генетичної психології та системного підходу розглядається як деструктивна активність особистості, що виступає похідною взаємодії психічних утворень і соціальних умов існування, їхніх протиріч, зв'язків та існуючих залежностей.

З'ясовано, що у системному поєднанні соціально-психологічними чинниками виникнення аутоагресії особистості виступають: соціальні проблеми існування; переживання життєвої кризи, що знижує адаптивні можливості індивіда; почуття самотності (як наслідок незадоволення потреби в любові, прийняття в референтну групу); фрустрація потреби у самореалізації та самоствердженні; підвищена сенситивність до пошуку сенсу життя. Аутоагресія як складне, динамічне явище формується на підставі соціально-психологічних впливів, міра прояву яких є різною і залежить як від специфічних умов ситуації, так і властивостей самої особистості, під які вона потрапляє.

На основі аналізу праць (Л.М. Балабанова, С.О. Гарькавець, А.Д. Глоточкін, В.І. Медведєв, О.М. Морозов, В.Г. Пірожков, В.В. Суліцький, В.В. Третьяченко, В.М. Трубніков, Г.М. Федоришин й ін.) з проблеми адаптації осіб, засуджених до позбавлення волі, встановлено, що специфіка цього процесу полягає в пристосуванні до колективу засуджених, вироблення нового режиму існування у відповідності до змінних умов, з метою отримання захисту в системі міжособистісних стосунків. Але, цей процес постійно ускладнює наявність емоційної напруженості, яка має об'єктивний характер та тиск соціального середовища, яке продукує стреси та міжособистісні конфлікти.

Встановлено, що соціальними чинниками, які детермінують аутоагресію засуджених виступають: проблемогенний соціум та факт скоєння злочину; умови перебування в пенітенціарному закладі; порушення функціонально-рольової структури; деформації спілкування та взаємодії. Психологічними чинниками аутоагресії є: індивідуально-психологічна схильність до агресії, підвищена емоційна збудливість, тривожність, соціальна відчуженість; складність адаптації до умов пенітенціарного закладу, демонстрація протесту; перебування в позиції "знехтуваного"; загострене почуття провини, страх та невпевненість у майбутньому. Серед ситуативних причин, які провокують аутоагресію найбільш впливовими виявляються: зміни умов тримання засуджених, втома та стрес, необхідність постійної готовності до непередбачуваних ситуацій та ризику, боязнь покарання та штрафні санкції, обмеженість просоціальних контактів та спілкування.

Об'єктивна приналежність до кримінальної субкультури і психологічні тенденції, які виникають на цьому ґрунті (зміщення життєвих орієнтирів, незадоволення потреби у безпеці та захисті від працівників пенітенціарного закладу, неможливість перебування в референтній групі, недовіра до власного досвіду у поєднанні із нестійкістю емоційної сфери, прояви неврівноваженості, тривожності, підозрілості, агресивності) здатні посилювати прояви аутоагресії засуджених.

З'ясовано, що аутоагресія засуджених відрізняється за статевими особливостями (А. Кудін, В.О. Меркулова, Л.О. Шевченко та ін.). Жінки, на відміну від чоловіків, мають специфічні особливості прояву аутоагресії, які відбиваються у цілому комплексі психічних станів (туга, розпач, безнадійність тощо), що разом з неможливістю задовольнити природні потреби (статеві потяги, відчуття материнства, турботи) посилює амплітуду прояву аутоагресивних тенденцій. На відміну від чоловіків, засуджені-жінки в умовах соціальної ізоляції виявляються більш афективними, їм притаманні сильні психотравмуючі переживання та висока імпульсивність, що додатково обумовлює їхню аутоагресивну активність.

Таким чином, теоретичний аналіз наукових джерел дає підстави вважати, що аутоагресія - це складне, динамічне явище, яке виявляється проекцією індивідуально-психологічних проявів особистості та тиску чинників соціального середовища, які у своєму системному поєднанні призводять до деструктивного вибуху, що має внутрішній вектор спрямованості та, який призводить до руйнування психічного, соматичного або фізичного здоров'я індивіда. У засуджених до позбавлення волі аутоагресивні тенденції посилюються завдяки негативному впливу умов соціальної ізоляції та соціально-психологічних чинників, які породжуються цими умовами.

У другому розділі "Емпіричне дослідження соціально-психологічних особливостей аутоагресії засуджених до позбавлення волі" обґрунтовано методичний інструментарій, процедуру та організацію проведення дослідження, що були включені до складу розробленої програми, яка вбирала в себе два основних розділи: методичний і процедурний. Методичний розділ дослідження поєднував в собі теоретичний етап, підбір та апробацію методик емпіричного дослідження, а процедурний розділ власне включав експериментальний та аналітичний його етапи.

Експериментальне дослідження тривало впродовж 2007?2010 рр. і проводилося на базі Івано-Франківського слідчого ізолятора та Коломийської виправної колонії №41 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Івано-Франківській області. Різними видами дослідної роботи було охоплено 280 осіб, серед них: 250 ? засуджені чоловічої статі та 30 ? жіночої. Середній вік засуджених складав 28 років. Відбір у групу обстежуваних здійснювався за такими критеріями: виражене домінування аутоагресивних тенденцій у поведінці засуджених під час відбування покарання; документальне підтвердження фактів скоєння аутоагресивних вчинків засудженими. Робота проводилася серед засуджених, які були засуджені до позбавлення волі вперше або неодноразово.

Для вирішення поставлених завдань нами було використано такі методи та методики: спостереження, бесіда, опитувальник Басса-Дарки "Діагностика стану агресії"; опитувальник Ч. Спілберга щодо виміру рівня особистісної та ситуаційної тривожності (адаптований Ю. Ханіним); опитувальник рівня адаптивності К. Роджерса і Р. Даймонда; тест стресостійкості Холмса і Раге; тест вимірювання депресії в адаптації Т.І. Балашової, а також проективні методики (кольоровий тест М. Люшера, методика "Завершення речень" (SSCT) Д.М. Сакса та С. Леві, методика малюнкової фрустрації Розенцвейга).

На підставі теоретичного аналізу встановлено, що на появу аутоагресії засуджених впливає високий рівень ситуативної та особистісної тривожності, наявність високих показників агресії (фізичної, непрямої, роздратування, негативізму, образи, підозрілості, вербальної, почуття провини), низькі рівні стресостійкості та соціально-психологічної адаптації, а також високий рівень депресії. На дослідження впливу вказаних чинників і був спрямований констатувальний експеримент.

Зв'язок особистісної та ситуативної тривожності з показниками аутоагресії засуджених виявив стійкі кореляції (див. табл. 1). Так, непряма агресія більше залежна від провокуючої ситуації (0,32 проти 0,20 при р<0,05), а у чоловічій вибірці також від ситуативної тривожності (0,33 ? чоловіки проти 0,15 - жінки, при р<0,05). Зазначене дало можливість припусти наявність різних способів реагування чоловіків і жінок на ситуації, що пов'язані з соціальним оточенням.

При аналізі таких показників агресії як негативізм, роздратування спостерігається недостатність зв'язку як на загальній вибірці, так і вибірці за статтю. Більш інформативним виявився показник образи, де чіткий кореляційний зв'язок спостерігається на жіночій вибірковій сукупності за шкалою ситуативної тривожності 0,48 і за шкалою особистісної тривожності - 0,47 при р<0,05, що підтверджує більшу емоційну чутливість і вразливість жінок.

Як у випробуваних-чоловіків, так і у випробуваних-жінок спостерігається пряма залежність між особистісною тривожністю і підозрілістю (0,28 у чоловіків і 0,39 у жінок). За показником вербальної агресії констатовано відсутність будь-якого зв'язку на загальній вибірці, що, як ми вважаємо, обумовлено специфікою пенітенціарного закладу та умовами утримання засуджених, що передбачають значне обмеження міжособистісних контактів.

Таблиця 1 Зв'язок особистісної та ситуативної тривожності з показниками аутоагресії засуджених

Примітка: СТ - ситуативна тривожність, LT - особистісна тривожність, BD3 - непряма агресія, BD4 - негативізм, BD5 - образа, BD6 - підозрілість, BD7 - вербальна агресія, BD8 - почуття провини, IndV - індекс ворожості, IndA - індекс агресивності, HR - стресостійкість та соціальна адаптивність, D ? депресія, Adapt - адаптація, Samopr - самоприйняття.

Почуття провини яскраво виражене як на загальній вибірці (наявна пряма кореляція залежності за шкалами - 0,33; 0,34 при р<0,05), так і на вибірці за статтю (у чоловіків воно виражено дещо яскравіше).

У цілому, індекси ворожості (Ind V) та агресивності (Ind A) є високими і мають кореляційні зв'язки на загальній вибірці за обома шкалами. Але, у чоловіків індекс ворожості є вищим за ситуативною тривожністю (0,37) проти (0,24) у жінок, при р<0,05. І, навпаки, за особистісною тривожністю індекс ворожості є вищим у жінок ? 0,53 проти 0,40 у чоловіків, при р<0,05.

Отримані результати свідчать про високий рівень аутоагресії засуджених як за загальними індексами, так і за окремими шкалами.

Встановлено, що депресивний стан посилює аутоагресивні прояви особистості (див. табл. 2). Найвищий рівень як по загальній вибірці, так і окремо за статтю займає субдепресивний стан (замаскована депресія) - 64,6%. У жінок спостерігається дещо вищий її рівень - 30,8% проти 29,3% у чоловіків.

Таблиця 2 Зв'язок рівня депресії з показниками аутоагресії засуджених

Примітка: СТ - ситуативна тривожність, LT - особистісна тривожність, BD3 - непряма агресія, BD4 - негативізм, BD5 - образа, BD6 - підозрілість, BD7 - вербальна агресія, BD8 - почуття провини, IndV - індекс ворожості, IndA - індекс агресивності, HR - стресостійкість та соціальна адаптивність, D ? депресія, Adapt - адаптація, Samopr - самоприйняття.

Як у загальній сукупності випробуваних, так і у чоловічій має місце пряма залежність між депресією та фізичною агресією (0,16 та 0,24 при р<0,05), непрямою агресією (0,33 та 0,35 при р<0,05), роздратуванням (0,24 та 0,23 при р<0,05), негативізмом (0,14 та 0,12 при р<0,05), образою (0,35 та 0,35 при р<0,05), підозрілістю (0,32 та 0,35 при р<0,05), індексом ворожості (0,4 та 0,41 при р<0,05), індексом агресивності (0,31 та 0,34 при р<0,05), почуттям провини (тільки у загальній сукупності -0,15 при р<0,05), самоприйняттям (0,32 та 0,37 при р<0,05).

Зворотна залежність проявляється між депресією та соціальною адаптацією (?0,38 у загальній сукупності та ?0,35 - у чоловічій, при р<0,05). Тобто, людина у стані депресії занадто заглиблюється в себе, що призводить до поганої адаптації до нових соціальних умов. У жіночій вибірці проявляється пряма залежність між депресією та вербальною агресією (0,47 при р<0,05) почуттям провини (0,43 при р<0,05). Зворотна залежність не проявляється.

З'ясовано, що зв'язок стресостійкості та соціальної адаптації з проявами аутоагресії засуджених має високий рівень кореляції (див. табл. 3).

Таблиця 3 Зв'язок стресостійкості та соціальної адаптації з показниками аутоагресії засуджених

Примітка: СТ - ситуативна тривожність, LT - особистісна тривожність, BD3 - непряма агресія, BD4 - негативізм, BD5 - образа, BD6 - підозрілість, BD7 - вербальна агресія, BD8 - почуття провини, IndV - індекс ворожості, IndA - індекс агресивності, HR - стресостійкість та соціальна адаптивність, D ? депресія, Adapt - адаптація, Samopr - самоприйняття.

Встановлена пряма залежність між стресостійкістю та непрямою агресією (0,13 при р<0,05), негативізмом (0,13 при р<0,05) та зворотна залежність між адаптацією (?0,12 при р<0,05). У чоловічій сукупності пряма залежність спостерігається тільки між стресостійкістю та непрямою агресією (0,16 при р<0,05). Зворотна - між стресостійкістю і вербальною агресією (?0,12 при р<0,05) та адаптацією (?0,17 при р<0,05). У жіночій сукупності існує пряма залежність між стресостійкістю та непрямою агресією (0,53 при р<0,05), зворотна - між стресостійкістю та почуттям провини (?0,47 при р<0,05).

Таким чином встановлено, що між показниками аутоагресії засуджених (ситуативною та особистісною тривожністю, ознаками агресії, стресостійкістю, соціально-психологічною адаптацією, депресією) існує статистично доведений кореляційний зв'язок.

За результатами проективної методики Розенцвейга констатовано, що у структурі фрустраційних ситуацій переважає тип реакцій, пов'язаний "з фіксацією на самозахисті (ЕД)" (42,7% досліджуваних). Досліджувані виправдовують свої дії, намагаючись зм'якшити свою провину. Високі бали за показниками Е та І (29,3% і 23,7% відповідно) свідчать, що існує спрямованість на оточуючих, покладання на інших обов'язків щодо вирішення конфліктів. Це призводить до того, що у ситуації не надання допомоги такі дії сприймаються як розгортання психотравмуючої ситуації. Виникають недоброзичливість, ворожість, засудження інших та гостре заперечення своєї провини за скоєний вчинок. Досліджувані "застрягають" на труднощах фрустраційної ситуації, що може свідчити про недостатню рухливість мотивів їхньої поведінки.

За методикою "Завершення речень" 66,9% досліджуваних негативно оцінюють своє майбутнє та подальші життєві перспективи (Майбутнє здається мені … "важким", "похмурим", "катастрофою"). Більшість досліджуваних (53,8%) бояться знову потрапити до установ виконання покарань та залишитися самотніми (Найбільше мені б хотілося перестати боятися… "всього поганого, що може бути", "що може бути ще гірше", "що знову можу потрапити сюди", "смерті", "самотності"). 77,6% випробуваних відчувають провину за скоєний злочин, за переживання, яке вони спричинили своїм сім'ям, родичам та друзям (Найбільш погане, що мені довелося зробити… "тікати від міліції в наручниках по місту", "вчинки через які я опинився тут", "вдарити людину ножем у живіт", "відсидіти багато років у тюрмі", "злочин", "сісти в тюрму", "замахнутися на кохану людину"; Моєю найбільшою помилкою було … "марно прожиті роки", "сісти в тюрму", "те, що я почав красти", "втікати з дому і школи"; Зробив би все, щоб забути… "погане", "втрачений час", "все погане, що я зробив"). 58,4% досліджуваних досить негативно ставиться до свого минулого життя (Якщо б я знову став молодим… "почав би життя по-новому", "все було б інакше"). 61,5% опитаних досить негативно оцінює себе (Коли мені не везе я … "починаю хвилюватися", "нервуюся", "злюся").

Результати тесту Люшера показали, що в обох групах переважають вибори чорного (36% досліджуваних), сірого(32%) та коричневого кольорів (28%). Це свідчить про знаходження випробуваних у стані стресу, відчутті ними приниження, тривоги, невпевненості, наявності внутрішнього конфлікту та невдоволення ситуацією.

Вплив вікових особливостей на прояви аутоагресії засуджених був досліджений на підставі розподілу випробуваних на три вікові групи - перша від 18 до 25 років, друга від 26 до 40 років, третя більше 40 років.

З'ясовано, що у чоловіків першої групи на відміну від інших груп, спостерігаються більш високі показники за такими характеристиками як рівень особистісної тривожності, непрямої агресії, інтернальності та підлеглості. У чоловіків другої вікової групи спостерігаються високі показники за такими характеристиками як рівень ситуативної тривожності, фізичної агресії, підозрілості, ворожості, депресії. У випробуваних-чоловіків третьої групи виявлені високі показники ситуативної та особистісної тривожності, дратівливості, депресії та інтернальності, які є більшими, ніж у двох інших.

У жінок першої вікової категорії, на відміну від інших вікових груп проявляються вищі показники за рівнями особистої тривожності, фізичної агресії, образи, підлеглості. Випробувані-жінки другої вікової групи схильні до високого рівня почуття провини, низького рівня стресостійкості та соціальної адаптації, високого рівня дезадаптації та емоційного дискомфорту. Випробувані-жінки третьої вікової групи, на відміну від інших, більше схильні до проявів непрямої агресії та неприйняття себе.

У випробуваних-жінок, на відміну від випробуваних-чоловіків виявилися більш високими показники за такими характеристиками, як: ситуативна та особистісна тривожність, непряма агресія, негативізм, вербальна агресія, почуття провини, депресія. У досліджуваних чоловічої статі спостерігаються високі показники за такими характеристиками, як: фізична агресія, дезадаптація, інтернальність, емоційний дискомфорт, підлеглість. У цілому, у чоловіків, на відміну від жінок, існує прямий кореляційний зв'язок між проявами особистісної тривожності та фізичною агресією, що додатково підтверджує висновки інших дослідників про переважання фізичних агресивних проявів (рукоприкладство, бійки, насильницькі дії тощо) у представників чоловічої статі над аутоагресивними.

Результати констатувального експерименту свідчать, що аутоагресія засуджених за статевими та віковими ознаками має як тотожні, так і якісно відміні особливості соціально-психологічної детермінації.

У третьому розділі "Оптимізація психокорекційних заходів щодо попередження аутоагресії в осіб, засуджених до позбавлення волі" експериментально змодельовані шляхи подолання аутоагресії засуджених до позбавлення волі, описано проведення психокорекційної роботи та показано основні напрями психологічної профілактики особистісної аутоагресії засудженого.

Формувальний експеримент проводився на базі Івано-Франківського слідчого ізолятора та Коломийської виправної колонії №41 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Івано-Франківській області. Було виокремлено дві групи випробуваних: контрольна (27 засуджених, з них 17 чоловіків і 10 жінок) та експериментальна (29 засуджених - 18 чоловіків і 11 жінок) віком від 25 до 30 років.

На початку експерименту обидві групи засуджених характеризувались однаковим рівнем аутоагресії та умовним віднесенням до групи соціального ризику як потенційних суїцидентів. Експериментальна група піддавалася системі психопрофілактичних та психокорекційних впливів, а контрольна слугувала еталоном для вимірювання діагностичних показників. На початку експерименту вибірка контрольної та експериментальної групи характеризувалася високим сукупним індексом агресивності та ворожості та відносно однаковими високими показниками депресії, тривожності, низької соціально-психологічної адаптації та стресостійкості.

У процесі реалізації психокорекційної роботи були застосовані: методи психокорекції свідомості засудженого, його поглядів, переконань, переживань, світогляду (переконання, приклад, психолого-педагогічний вибух); метод формування і корекції досвіду поведінки (привчання, вправи, доручення, вимоги, контроль); метод додаткової мотивації та стимулювання поведінки (змагання, критика, покарання, заохочення, довіра) (Г.Я. Пилягіна, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.В. Суліцький, В. Франкл, Т.С. Яценко та ін.). Самокорекція аутоагресії засуджених складалася із таких етапів: усвідомлення аутоагресивного прояву, перепрограмування результатів, корекція аутоагресивних дій.

Теоретичний блок експерименту склали бесіди, міні-лекції, теоретичні експрес-повідомлення, що сприяли ознайомленню з напрямами та підходами до формування соціальної спрямованості особистості засудженого.

З метою психокорекції та психопрофілактики аутоагресивних проявів засуджених було розроблено психокорекційний тренінг, який включав 26 годин занять, що проводилися 2 рази на тиждень, тривалістю 2 години у кімнаті психоемоційного розвантаження. Загалом підібрані вправи, завдання, ігри слугували засобами для: а) підвищення самооцінки засуджених (вправи "Мої сильні і слабкі сторони", "Мені приємно коли…"); б) подолання аутоагресивних проявів (вправи "Я не люблю…", "Подолання труднощів"); в) заміни аутоагресивних зразків поведінки на неаутоагресивні (вправи "Я і агресія", "Нумо голосніше", "Американка"); г) вміння висловлювати критику (вправи "Я не люблю…", "Як виразити невдоволення"); д) тренування тактовності, толерантності у спілкуванні (вправи "Комплімент", "Я відчуваю в тобі…", "Зробіть приємне", "Комплімент на руці"); е) вміння об'єктивно оцінити свої недоліки (вправи "Випадок, коли мене несправедливо образили", "Асоціації", "Переступити межу").

Заключним етапом формувального експерименту стало повторне діагностування рівня та проявів аутоагресії. Зведені показники представлені в табл. 4.

Після проведення психокорекційних заходів в експериментальній групі виявилася тенденція до зменшення рівня прояву аутоагресії засуджених, а отримані результати дозволили накреслити основні напрями її психопрофілактики. При організації та проведенні психокорекційної роботи поряд з попередженням і подоланням явно виражених її причин і наслідків, у полі зору активного соціально-психологічного та психолого-педагогічного впливу знаходилася вся система детермінаційних чинників аутоагресії засуджених.

Таблиця 4 Показники аутоагресії в контрольній та експериментальній групі в кінці експерименту (контрольний зріз)

Отже, результати формувального експерименту підтвердили дієвість та ефективність розробленої психокорекційної програми щодо мінімізації аутоагресивних проявів в осіб, засуджених до позбавлення волі

Висновки

У дисертації наведено теоретико-емпіричне вивчення наукової проблеми соціально-психологічних особливостей прояву аутоагресії засуджених до позбавлення волі. Емпіричним шляхом встановлені детермінаційні чинники аутоагресивних проявів засуджених, а запропонована психокорекційна програма довела можливість мінімізації та попередження аутоагресивної активності засуджених різної статі.

Результати дослідження дозволяють зробити такі загальні висновки:

1. Проведений теоретико-методологічний аналіз наукових підходів засвідчив, що аутоагресія має спільну природу з агресією, виникає переважно в екстремальній ситуації або стресовому стані індивіда й спрямована на зміну цієї ситуації або виходу з стресового стану шляхом вчинення шкоди своєму психічному, соматичному або фізичному здоров'ю.

До проблеми аутоагресії особистості існує три основних наукових підходи: медико-психіатричний ? аутоагресія вивчається в рамках суїцидальної поведінки та ототожнюється з мотиваційною структурою самогубства; загальнопсихологічний - аутоагресія р...