Психотерапія та психологічне консультування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Психологічне консультування та психотерапія як види психологічної допомоги: схожість і відмінності.

2. Визначення психологічного консультування

3. Цілі психологічного консультування

4. Теорії особистості і практика консультування

5. Фактор, що впливають на вибір стратегії консультування.

6. Визначення та сфера застосування немедичної психотерапії.

7. Психотерапевтичні фактори, за І. Ялом

Висновки

Література



1. Психологічне консультування та психотерапія як види психологічної допомоги: схожість і відмінності

Важко провести чітку грань між двома напрямками роботи психолога. Вони являють собою процес психологічної допомоги людині в становленні його як продуктивної, розвитої особистості, здатної до самопізнання і самопідтримки, вибору оптимальних стратегій поведінки та їх використання в реальному міжособистісному взаємодії, подолання виникаючих труднощів, відповідального і усвідомленого відношенню до свого життя. Основне завдання психолога при здійсненні роботи - створення умов, за яких це стане можливим.

1. Говорячи про співвідношення консультування та психотерапії, як правило вдаються до подання двох полюсів. На одному полюсі робота професіонала зачіпає в основному ситуаційні проблеми, які вирішуються на рівні свідомості і виникають у клінічно здорових індивідів. Тут розташована область консультування. На іншому полюсі - більше прагнення до глибокого аналізу проблем з орієнтацією на несвідомі процеси, структурну перебудову особистості. Тут розташована область психотерапії. Область між полюсами належить діяльності, яку можна називати як консультуванням, так і психотерапією.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Крім того, виділяють специфічні риси психологічного консультування, що відрізняють її від психотерапії:

2. Консультування орієнтоване на клінічно здорову особистість; це люди, що мають в повсякденному житті психологічні труднощі і проблеми, скарги невротичного характеру, а також люди, що відчувають себе добре, однак ставлять перед собою мету подальшого розвитку особистості;

3. Консультування зорієнтоване на здорові сторони особистості незалежно від ступеня порушення; ця орієнтація заснована на вірі, що "людина може змінюватися, вибирати задовольняє її життя чи ні, знаходити способи використання своїх задатків, навіть якщо вони невеликі через неадекватність установок і почуттів, уповільненого дозрівання, культурної депривації, нестачі фінансів, хвороби, інвалідності, похилого віку "

4. Консультування частіше орієнтується на сьогодення і майбутнє клієнтів, в психотерапії йде робота з минулим, опрацьовуються проблеми, витісненими у несвідоме;

5. Консультування звичайно орієнтується на короткострокову допомогу (до 15 зустрічей) і т.д.

Правильна організація процесу психологічного консультування та психотерапії дозволяє клієнту:

* подивитися на себе з нової точки зору,

* усвідомити справжні мотиви своєї поведінки і неконструктивні способи їх реалізації;

* побачити внутрішньоособистісний або міжособистісний конфлікт;

* отримати новий досвід.

2. Визначення психологічного консультування

Психологічне консультування як галузь психологічної практики виділилося з психотерапії. Воно виникло у відповідь на потреби людей, що не мають клінічних порушень, однак шукають психологічну допомогу. Тому в психологічному консультуванні психолог стикається, перш за все, з людьми, які відчувають труднощі в повсякденному житті.

Спектр проблем, з якими звертаються до психолога-консультанта воістину широкий:

* труднощі на роботі (незадоволеність роботою, конфлікти з колегами та керівниками, можливість звільнення),

* невпорядкованість особистого життя і негаразди в сім'ї,

* погана успішність дітей у школі,

* брак впевненості в собі і самоповаги,

* болісні коливання в прийнятті рішень,

* труднощі у зав'язування і підтримці міжособистісних відносин і т.д.

Консультування як вид діяльності, по-різному визначається. Наприклад, одне з визначень трактує консультування як «сукупність процедур, спрямованих на допомогу людині у вирішенні проблем та прийнятті рішень щодо професійної кар'єри, шлюбу, сім'ї, вдосконалення особистості та міжособистісних відносин".

В іншому визначенні наголошується, що мета консультування - «допомога клієнту в розумінні того, що відбувається в його життєвому просторі і осмисленому досягненні поставленої мети на основі усвідомленого вибору при вирішенні проблем емоційного та міжособистісного характеру".

Узагальнюючи існуючі визначення психологічного консультування, Р. Кочунас зазначає, що всі вони включають кілька основних положень:

1. Консультування допомагає людині вибирати і діяти на власний розсуд.

2. Консультування допомагає навчатися новій поведінці.

3. Консультування сприяє розвитку особистості.

4. У консультуванні акцентується відповідальність клієнта, тобто визнається, що незалежний, відповідальний індивід здатний відповідних обставинах приймати самостійні рішення, а консультант створює умови, які заохочують вольову поведінку клієнта.

5. Серцевиною консультування є "консультативна взаємодія" між клієнтом і консультантом, засновані на філософії "клієнт-центрованої" терапії.

Таким чином, визначення психологічного консультування охоплюють головні установки консультанта щодо людини взагалі і клієнта зокрема. Консультант приймає клієнта як унікального, автономного індивіда, за яким визнається і поважається право вільного вибору, самовизначення, право жити власним життям. Тим більш важливо визнати, що будь-яке навіювання або тиск заважає клієнтові взяти відповідальність на себе і правильно вирішувати свої проблеми.

3. Цілі психологічного консультування

Основні цілі консультування залежать від потреб клієнтів, що звертаються за психологічною допомогою, і теоретичної орієнтації самого консультанта. Проте, основними, як правило є:

1. Сприяти зміні поведінки, щоб клієнт міг жити продуктивніше, відчувати задоволеність життям, незважаючи на деякі неминучі соціальні обмеження.

2. Розвивати навички подолання труднощів при зіткненні з новими життєвими обставинами і вимогами.

3. Забезпечити ефективне прийняття життєво важливих рішень. Існує безліч справ, яким можна навчитися під час консультування: самостійні вчинки, розподіл часу й енергії, оцінка наслідків ризику, дослідження поля цінностей, у якому відбувається прийняття рішень, оцінка властивостей своєї особистості, подолання емоційних стресів, розуміння впливу установок на прийняття рішень і т . п.

4. Розвивати вміння зав'язувати і підтримувати міжособистісні відносини. Спілкування з людьми займає значну частину життя і у багатьох викликає труднощі із-за низького рівня їхньої самоповаги або недостатніх соціальних навичок. Будь то сімейні конфлікти дорослих або проблеми взаємини дітей, слід покращувати якість життя клієнтів за допомогою навчання побудови кращих міжособистісних відносин.

5. Полегшити реалізацію та підвищення потенціалу особистості. У консультуванні необхідно прагнути до максимальної свободи клієнта (з огляду на природні соціальні обмеження), а також до розвитку здатності клієнта контролювати своє оточення і власні реакції, провоковані оточенням.

Р. Кочунас систематизував мети консультування в залежності від прихильності консультантів до тої чи іншої школи:

Психоаналітичний напрямок : Перевести в свідомість витіснений у несвідоме матеріал; допомогти клієнту відтворити ранній досвід і проаналізувати витіснені конфлікти; реконструювати базисну особистість.

Адлерській напрямок: Трансформувати мети життя клієнта; допомогти йому сформувати соціально значимі цілі і скоригувати помилкову мотивацію за допомогою набуття почуття рівності з іншими людьми .

Терапія поведінки: Виправити неадекватну поведінку і навчити ефективній поведінці.

Раціонально-емоційна терапія : (A. Ellis) Усунути підхід «саморуйнування» життя у клієнта і допомогти сформувати толерантний і раціональний підхід; навчити застосуванню наукового методу при вирішенні поведінкових і емоційних проблем.

Орієнтована на клієнта терапія: (C. Rogers) Створити сприятливий клімат консультування, що підходить для самодослідження і розпізнавання факторів, що заважають зростанню особистості; заохочувати відкритість клієнта до досвіду, впевненість в собі.

Екзистенціальна терапія: Допомогти клієнту усвідомити свою свободу і власні можливості; спонукати до прийняття відповідальності за те, що відбувається з ним; ідентифікувати блокуючі свободу фактори.

Узагальнюючи ці уявлення, що можна констатувати, що цілі психологічного консультування складають континуум, на одному полюсі якого - загальні, глобальні, перспективні цілі, а на іншому - специфічні, конкретні, короткострокові цілі. Цілі консультування не обов'язково знаходяться в протиріччі - просто в школах, орієнтованих на перебудову особистості, акцентуються перспективні цілі, а в школах, орієнтованих на зміну поведінки, більше значення приділяється конкретним цілям.

У роботі з клієнтом консультант повинен пам'ятати головну мета консультування - допомогти клієнту зрозуміти, що саме він сам і є та людина, яка має вирішувати, діяти, змінюватися, актуалізувати свої здібності

4. Теорії особистості і практика консультування

Важливість теорії в психологічному консультуванні, як і в інших галузях психологічної практики, важко переоцінити. Р. Кочунас стверджує, що спроба кваліфіковано допомогти іншій людині у вирішенні її проблем без опори на систему теоретичних поглядів, подібна польоту без орієнтирів. Теорія допомагає консультанту формулювати динамічні гіпотези, що пояснюють клієнтові проблеми, і дозволяє відчувати себе в безпеці при зіткненні з хаотичним, дезорганізованим внутрішнім світом деяких клієнтів.

Кожна теорія виконує чотири основні функції:

* узагальнює накопичену інформацію;

* робить більш зрозумілими складні явища;

* пророкує наслідки різних обставин;

* сприяє пошуку нових фактів.

Теорія допомагає консультанту узагальнити досвід роботи з різними клієнтами, зрозуміти природу більшості їхніх проблем і форми прояву конфліктів, сприяє ефективному застосуванню конкретних методів. Завдяки теоретичній підготовці консультант може висувати гіпотези у своїй практичній роботі і передбачати результати консультування.
Кожен консультант на основі практики "конструює" свою теорію, яка найчастіше спирається на вже відомі теоретичні парадигми, або орієнтації (психоаналітичну, поведінково-когнітивну, екзистенційно-гуманістичну). З накопиченням досвіду постійно відбувається коригування, розширення, зміцнення теоретичної бази.

Від чого залежить вибір тієї чи іншої теоретичної орієнтації? Перш за все, його визначає точка зору консультанта на природу людини. Теорія допомагає консультанту відповісти на принципові питання:

* що є людина?

* які вроджені тенденції їй властиві?

* чи вільний вибір людини за будь-яких обставин або ж визначається спадковістю і подіями минулого?

* чи існують передумови зміни людини і як він може змінюватися?

Відповіді на ці питання визначають, як консультант розуміє структуру особистості, поведінку, генезис патології, перспективу нормального розвитку.

Головні принципи основних шкіл психологічного консультування та психотерапії істотно відрізняються.

Теоретичні принципи сучасних психологічних напрямків

Психоаналітичний напрямок: Сутність людини визначається психічною енергією сексуальної природи і досвідом раннього дитинства. Основу структури особистості становлять три інстанції: ід, его і суперего. Поведінка мотивується агресивними і сексуальними мотивами. Патологія виникає через витіснення в дитячому віці конфліктів. Нормальний розвиток грунтується на своєчасному чергуванні стадій сексуального розвитку та інтеграції.

Адлерівський напрямок: Акцентується позитивна природа людини. Кожна людина в ранньому дитинстві формує унікальний стиль життя, людина творить свою долю. Поведінка людини мотивується прагненням до досягнення цілей і соціальним інтересом. Життєві труднощі сприяють формуванню несприятливого стилю життя. Нормальний розвиток особистості передбачає адекватні життєві цілі.

Терапія поведінки: Людина - продукт середовища і одночасно її творець. Поведінка формується в процесі навчання. Нормальній поведінці навчають за допомогою підкріплення та імітації. Проблеми виникають у результаті поганого навчання.

Раціонально-емоційна терапія :(A. Ellis) Людина народжується зі схильністю до раціонального мислення, але це й зі схильністю до паралогічності. Вона може ставати жертвою ірраціональних ідей. Життєві проблеми виникають через помилкові переконань. В основі нормальної поведінки лежать раціональне мислення і своєчасна корекція прийнятих рішень.

Орієнтована на клієнта терапія (С. Rogers): Акцентується позитивна природа людини - властиве йому вроджене прагнення до самореалізації. Проблеми виникають при витіснення деяких почуттів з поля свідомості і спотворенні оцінки досвіду. Основу психічного здоров'я складають відповідність ідеального Я реальному Я, що досягається реалізацією потенціалу власної особистості, і прагнення до самопізнання, впевненості в собі.

Структура процесу консультування

Жодна з теоретичних орієнтацій чи шкіл психологічного консультування не відображає всі можливі ситуації взаємодії консультанта і клієнта. Тому розглянемо найбільш загальну модель структури консультативного процесу, звану еклектичної (В. Є. Gilland і співробітники; 1989). Цю системну модель, охоплює шість тісно пов'язаних між собою стадій, відображає універсальні риси психологічного консультування або психотерапії будь-якої орієнтації.

1. Дослідження проблем. На цій стадії консультант встановлює контакт з клієнтом і досягає довіри: необхідно уважно вислухати клієнта, як він говорить про свої труднощі, і проявити максимальну щирість, емпатію, турботу, не вдаючись до оцінок та маніпулювання. Слід заохочувати клієнта до поглибленого розгляду виникли в нього проблем і фіксувати його почуття, зміст висловлювань, невербальна поведінка.

2. Двовимірне визначення проблем. На цій стадії консультант прагне точно охарактеризувати проблеми клієнта, встановлюючи як емоційні, так і когнітивні їх аспекти. Уточнення проблем ведеться до тих пір, поки клієнт і консультант не досягнуть однакового розуміння; проблеми визначаються конкретними поняттями. Точне визначення проблем дозволяє зрозуміти їх причини, а іноді вказує і способи вирішення. Якщо при визначенні проблем виникають труднощі, неясності, то треба повернутися до стадії дослідження.

3. Ідентифікація альтернатив. На цій стадії з'ясовуються і відкрито обговорюються можливі альтернативи рішення проблем. Користуючись відкритими питаннями, консультант спонукає клієнта назвати всі можливі варіанти, які той вважає підходящими і реальними, іноді старається висунути додаткові альтернативи, однак не нав'язує своїх рішень. Під час бесіди можна скласти письмовий список варіантів, щоб їх було легше порівнювати. Слід знайти такі альтернативи рішення проблем, які клієнт міг би використовувати безпосередньо.

4. Планування. На цій стадії здійснюється критична оцінка обраних альтернатив рішення. Консультант допомагає клієнту розібратися, які альтернативи підходять і є реалістичними з точки зору попереднього досвіду і справжньої готовності змінитися. Складання плану реалістичного рішення проблем має також допомогти клієнту зрозуміти, що не всі проблеми можна розв'язати. Деякі проблеми вимагають занадто багато часу, інші можуть бути вирішені лише частково за допомогою зменшення їх деструктивного, дезорганізуючого впливу. У плані вирішення проблем слід передбачити, якими засобами і способами клієнт перевірить реалістичність обраного рішення (рольові ігри, "репетиція" дій та ін.)

5. Діяльність. На цій стадії відбувається послідовна реалізація плану вирішення проблем. Консультант допомагає клієнту будувати діяльність з урахуванням обставин, часу, емоційних затрат, а також з розумінням можливості невдачі в досягненні цілей. Клієнт повинен засвоїти, що часткова невдача - ще не катастрофа і слід продовжувати реалізовувати план вирішення проблеми, пов'язуючи всі дії з кінцевою метою.

6. Оцінка та зворотній зв'язок. На цій стадії клієнт разом з консультантом оцінює рівень досягнення мети (ступінь вирішення проблеми) та узагальнює досягнуті результати. У разі потреби можливе уточнення плану рішення. При виникненні нових або глибоко прихованих проблем необхідне повернення до попередніх стадій.

Реальний процес консультування значно ширший і нерідко не підпорядковується даного алгоритму. Виділення стадій умовно, оскільки в практичній роботі одні стадії сходяться з іншими, і їх взаємозалежність складніше, ніж у представленій схемі.

5. Фактори, що впливають на вибір стратегії консультування

Узагальнюючи розгляд психологічного консультування як напряму відзначимо що проведення психологічного консультування має суттєві відмінності у різних фахівців. Розглянемо фактори, що впливають на вибір стратегії консультантом. консультування психологічний психотерапія

1. Особливості самого консультанта: а) особистісні особливості - стать, вік, соціальний статус, набір життєвих цінностей, особистий досвід проживання проблемних ситуацій, рівень самооцінки та ін)

б) методологічні та методичні переваги (до якої науковій школі себе відносить, які професійні ідеї сповідує, якими принципами керується);

в) професійний досвід (вдалі / невдалі моделі професійної поведінки, типи бажаних клієнтів і тематичні уподобання, наприклад сімейна проблематика, бізнес-консультування, конфліктологія.

2. Особливості клієнта:

* Готовність клієнта отримувати психологічну допомогу:

* а) його інформованість про можливості та специфіку консультативного процесу;

* б) активне бажання змін (у собі, в не в інших людях)

* в) наявність або відсутність попереднього досвіду психологічної допомоги, у разі наявності - її результативність.

* Зона очікуваних змін:

* а) її величина (різниця між Я-реальним і Я-ідеальним);

* б) «ціна» таких змін (можливі і неминучі втрати);

* В) ресурси, кошти досягнень (у тому числі тимчасові й фінансові)

* Якісні ознаки проблеми:

* а) місце фокусування напруги - внутрішні (емоційні переживання, установки) або зовнішні (поведінка);

* б) тривалість напруги

* в) гострота переживання проблеми (гостре кризовий стан або притуплене, хронічне;

* г) контекст проблеми (на тлі чого виникла);

* д) можливе збіг проблеми клієнта з актуальною проблемою консультанта

* Особистісні особливості клієнта.

Освоєння психологічного консультування передбачає серйозну роботу майбутнього фахівця, пов'язану з розвитком відповідних компетенцій (знань, умінь).

6. Визначення та сфера застосування немедичної психотерапії

Згідно «психотерапевтичних енциклопедії» за редакцією Б.Д. Карвасарского психотерапія «в даний час не є однозначно розуміючуюся областю наукових знань і практичних підходів ...». Психотерапія в загальних рисах є «особливий вид міжособистісної взаємодії, при якому пацієнтам надається професійна допомога психологічними засобами при вирішенні вознікаючих у них проблем або труднощів психічного характеру».

У науковій літературі існують медичні та психологічні визначення психотерапії. Нас цікавлять останні. Психотерапія визначається як процес, у якому особистість, яка бажає змінити свої симптоми або життєві проблеми або прагне до особистісного зростання, явно чи неявно вступає в угоду, щоб взаємодіяти так чи інакше запропонованими способами з особистістю яка їй допомагає»; психотерапія -« це досвід зростання , і ним має володіти кожен »(цитується за І. М. Каріцкому).

При розгляді об'єктів психотерапії дискусійним є питання норми та патології. Крайні варіанти відповіді на нього: це теза про те, що практично все населення землі має серйозні психічні проблеми (радикальна психіатрія), і протилежну тезу про те, що не існує психічно хворих людей, всі психічні прояви є проявами індивідуальної норми (антипсихіатрії).

Безумовно, існує ряд перехідних ступенів від норми до патології - прикордонні стани. Ряд ступенів між ними тяжіє до патології (психопатії), але інший ряд, поза всяким сумнівом, є своєрідністю норми (акцентуації).

Немедична психотерапія застосовується щодо певних страждань особистості, особистісних проблем і психологічних потреб психічно здорової людини (норма) або людини, чий стан може бути віднесено до прикордонних. Медична психологія займається патологічними станами.

Таким чином, розгляд психотерапії є видом психологічної практики. Вона відповідає критеріям психологічної практики.

Психотерапія може здійснюватися як в індивідуальній, так і в груповій формі. Найчастіше саме групова психотерапія розглядається як найбільш ефективна.

Психологічна допомога в умовах психотерапії здійснюється завдяки комплексному впливу ряду так званих «терапевтичних чинників». Їх І. Ялом, автор монографії «Теорія і практика групової психотерапії», що є свого роду енциклопедією з психотерапії, описує і докладно аналізує в своїй монографії.

7. Психотерапевтичні фактори, за І. Ялому

1.Вселення надії. І. Ялом стверджує, що вселення - найголовніше у будь-якій психотерапії. Віра в лікування і сама по собі може дати терапевтичний ефект, тому психотерапевту слід робити на цьому наголос, всіляко зміцнюючи віру пацієнта на успіх групового методу психотерапії. Дослідження показують, що очікування допомоги від майбутнього лікування значимо корелює з позитивним результатом терапії . Ця робота починається ще до фактичного початку групи, в ході ознайомлювальних зустрічей, коли психотерапевт зміцнює позитивний настрій, усуває упереджені негативні ідеї. Успіху групової терапії сприяє не тільки загальний сприятливий настрій, але й надія. Крім того, спостереження за поліпшенням стану інших також є важливим моментом.

2. Універсальність переживань. Багато пацієнтів приступають до терапії з тривогою в душі, вважаючи, що своїм нещастям вони єдині у своєму роді, що тільки у них одних бувають що лякають або неприйнятні проблеми, думки, імпульси або фантазії. У силу своєї соціальної ізольованості, людям властиво загострене почуття власної унікальності.

У терапевтичній групі, особливо на ранніх етапах функціонування, ослаблення цього властивого пацієнтові почуття власної унікальності більшою мірою сприяє полегшенню його стану. Вислухавши інших членів групи, які діляться своїми тривогами, подібними з їх власними, пацієнти повідомляють про зародження в них відчуття більшого контакту зі світом: «Ми всі в одному човні»

3. Постачання інформацією. Терапевти в ході групової роботи викладають інформацію з питань душевного здоров'я, душевних захворювань і загальної психодинаміці, дають поради, пропозиції або пряме керівництво, яке пропонують пацієнтові рекомендації щодо певних випадків. Крім того, у групі її члени отримують інформацію, поради, рекомендації один від одного.

Постачання інформацією з боку психотерапевта може здійснюватися у формі навчального інструктування.

4. Альтруїзм. Багато хто, з входящіх до групи на самому початку переконані, що їм нема чого давати іншим, вони звикли дивитися на себе як на непотрібних і нецікавих ні для кого. Поступово тут вони стають один для одного джерелом підтримки і розради, дають поради, сприяють інсайту, вони поділяють один з одним проблеми. Прощаючись із групою по завершенні її роботи, вони дякують один одному за ту участь, яку кожен брав у відношенні один до одного.

5. Коригуюча рекапітуляція первинної сімейної групи. (Іншими словами, корекція неконструктивного досвіду проживання в сімейній групі конструктивним, отриманим в умовах терапевтичної групи). Більшість пацієнтів, як правило, має в минулому надзвичайно незадовільний досвід, отриманий в сім'ї. Терапевтична група у багатьох аспектах нагадує сім'ю: у ній також присутні авторитетні батьківські фігури, рівні один одному сиблинги, глибокі особистісні стосунки, сильні емоції і глибока близькість нарівні з ворожістю і суперництвом. На практиці групи психотерапії часто ведуть два терапевта - чоловік і жінка - в навмисній спробі імітувати батьківську сім'ю. Все це дозволяє придбати конструктивний досвід переживань «сімейної групи».

6. Розвиток навичок соціалізації. Розвиток базових соціальних умінь - є терапевтичним чинником, що діє у всіх терапевтичних групах, хоча природа викладаються навичок і ступінь відкритості процесу навчання значно варіюється. Залежно від типу групової терапії. Іноді робиться явний упор на розвитку соціальних навичок (у поведінкової терапії). У подібних випадках учасників групи просять програвати роль - як вони приходять до потенційного роботодавця або призначають комусь побачення.

У групах динамічної терапії, де одне з правил заохочує відкриту зворотний зв'язок, її учасники можуть отримати значущу для себе інформацію про свою не адаптивну поведінку (про звичку відводити погляд убік, про жорсткий погляд, про гордовиту манеру тримати себе, яка відштовхує інших).

7. Імітаційна поведінка. Спостереження за поведінкою інших - так звана терапія глядача - сприятливо позначається на стані клієнтів. Протягом терапії її учасники мають можливість приміряти на себе різні поведінкові моделі.

8. Міжособистісне (интерперсональное) научіння. І. Ялом описує наступний механізм дії даного чинника:

Учасники групи, завдяки зворотного зв'язку від інших пацієнтів і самоспостереженню, приходять до усвідомлення істотних аспектів своєї міжособистісної поведінки: своїх сил, своїх обмежень, своїх міжособистісних спотворень і не адаптивної поведінки, що викликає небажану реакцію з боку оточуючих людей.

Зазвичай, людина, у якого за плечима безліч конфліктних відносин і який внаслідок цього страждає від затвердіння з боку оточуючих, відчуваючи загальну внутрішню свою незахищеність, не отримує від оточуючих зворотний зв'язок, для роботи над собою. У нього формується образ себе як цілком неприйнятною особистості.

Терапевтична група, з властивим їй заохоченням точної зворотного зв'язку, робить можливим такій людині отримання зворотного зв'язку. 9. Згуртованість групи. Згуртованість - це широко і багатогранно вивчена базова властивість груп. Там, де присутне сильне почуття солідарності, або почуття «ми» - учасники цінують групу вище і захищають її від внутрішніх і зовнішніх небезпек. Такі групи відрізняються високою активністю, доброю відвідуваністю. Згуртована група дає людині відчуття захищеності, прийняття, включеності, забезпечує задоволення базових потреб людини. Згуртованість є чинником, що робить істотний вплив на результат терапії. В умовах прийняття і розуміння учасники групи будуть більш схильні до самовираження і самодослідження, до усвідомлення та інтегруванню досі неприйнятних аспектів «Я», а також до більш глибоких відносин з іншими. Згуртованість створює сприятливе середовище для саморозкриття, прийняття на себе ризику і конструктивного висловлювання конфліктів у групі - феноменів, що сприяють успіху груповий терапії.

10. Катарсис. Катарсис - переживання сильних емоцій, що раніше не одержували вихід, що призводить до відчуття очищення і звільнення. Ефект катарсису відчуває людина в різних ситуаціях. Переживаючи катарсис, людина відчуває «відчуття зняття вантажу з душі». Очищення можливо, коли людина відкрито розповідає про наболіле, про те, що серйозно тисне на нього.

11.Екзістенціальние фактори. До екзистенціальних чинників відносять усвідомлення складності життя і прийняття на себе відповідальності за своє життя. Прийняття того, що людині неможливо уникнути страждання, смерті. Включаючись у психотерапевтичну групу, поступово людина приходить до прийняття відповідальності за самого себе, за той спосіб, яким він живе.

У психотерапії, також як і психологічному консультуванні традиційно розрізняють такі підходи:

* поведінковий,

* психодінамічний підхід і

* екзистенційно-гуманістичний підхід

Поведінковий підхід. Основним завданням в рамках даного підходу є навчання новим адаптивним формам поведінки. Основним методом у роботі є біхевіоральний тренінг, вирішальне завдання - формування навичок адаптивної поведінки.

Психодинамічний підхід в психотерапії представлений теорією і практикою психоаналізу З. Фрейда, аналітичною психологією Юнга, індивідуальної психотерапією Адлера і т.д. Спільним для всіх цих теорій є пріоритет інтересу до внутрішніх конфліктів, що відбуваються між окремими структурними компонентами особистості, і механізмами захисту, що визначають особливості освоєння людиною соціального простору.

Найважливішими положеннями є наступні:

* поведінка людини визначається не стільки свідомістю, скільки несвідомим (потягу, бажання, переживання);

* зміст несвідомого прагне бути реалізованим, спонукає людину до тих чи інших вчинків;

* соціум обмежує людину в реалізації бажань;

* нереалізовані бажання спонукають внутрішнє напруження, намагаються подолати цензуру свідомості (проявляються в сноведеннях, застереженнях, фантазіях);

* придушення нереалізованих бажань, конфлікт потяги і заборони - основна причина психологічних проблем аж до неврозів;

* при високому рівні внутрішнього конфлікту спрацьовують механізми психологічні захисту - особливі форми несвідомої активності, які дозволяють знімати напругу, іноді спотворюючи зміст подій і переживань, щоб не завдати шкоди позитивному поданням людини про саму себе.

Екзистенційно-гуманістичний підхід поєднує ідеї шкіл гуманістичної психології Г. Олпорта, А. Маслоу і К. Роджерса, логотерапии В. Франкла, гештальпсихологии. Істотна особливість даного підходу - інтерес до здорової особистості.
Тут причиною виникнення психологічних проблем людини визнається блокування прояви його «справжності», втрата сенсу життя.

В якості основних завдань психотерапії є:

* Розблокування внутрішньоособистісних ресурсів;

* Інтеграція адекватного цілісного Я;

* Звільнення творчого потенціалу;

* Відновлення автентичності особистості.

У рамках даного підходу широкого поширення набули практики особистісного росту практики саморегуляціі. Для практик особистісного зростання провідною концепцією є представлення про ідеальну, досконалої особистості, що також різне у різних психологічних школах. Сфера особистісного зростання, особистісного та духовного розвитку, тощо, представляє собою досить широкий і різноманітний спектр різних індивідуальних і групових практик. Визначення особистісного росту і розвитку також різноманітні і визначаються концептуальними засадами і об'єктивними перевагами, як груп-лідерів, так учасників.

Дуже часто до розвиваючих практик і практик особистісного зростання звертаються цілком благополучні в психологічному відношенні люди, які відчувають з тих чи інших причин потреба в самопізнанні і саморозвитку. Сюди ж можуть примикати езотеричні, духовні і т.д. практики, якщо в них превалює психологіческій компонент. Багато тренінгів є практиками особистісного розвитку. Хоча такого роду методи також можуть використовуватися і в психотерапії (психологічної корекцій), психологічному консультуванні.

Психологічні практики саморегуляції близькі до практик особистісного зростання, практик (психічної) саморегуляції. Різниця між ними полягає в тому, що якщо перші спрямовані на розвиток особистості, на придбання нових психічних умінь і навичок, розширення освоєної зони психічних сфер, то другі представляють собою завершений результат перших. Тобто ситуацію, коли особистість, освоївши деякий набір психічних, психодуховних практик, систематично використовує їх для саморегуляції, вони стають звичним, повсякденним навиком. Це можуть бути навички, засвоєнні в процесі аутогенного тренування, мідітації, тренінгу комунікативності, асертивності і т.п.



Висновки

Психотерапія та психологічне консультування - напрями роботи практико-орієнтованого психолога, мають багато спільного між собою:

* є видами психологічної допомоги клієнту (припускають допомогу клієнтові у вирішенні проблем, з якими він самостійно не може впоратися);

* допомагають йому подивитися на себе з нової точки зору, усвідомити справжні мотиви своєї поведінки і неконструктивні способи їх реалізації;

* побачити внутрішньоособистісний або міжособистісний конфлікт;

* отримати новий досвід подолання проблемної ситуації.

Стратегія проведення консультаційної та психотерапевтичної роботи визначається рядом факторів (уподобаннями самого психолога: його приналежністю до певної школи, наявним досвідом, особистісними особливостями клієнта, ступенем складності і специфікою ситуації клієнта і т.д.). Найбільш поширеними підходами в психологічному консультуванні та психотерапії є поведінковий підхід, психодинамічний та екзистенційно-гуманістичний підхід.



Література

Айві Є., Айві Мері Б., Даунінг Лінк С. Психологічне консультування та психотерапія

Кочунас Р. Психологічне консультування.

Ялом І. Теорія і практика групової психотерапії. М., 2000

Максименко С.Д. Загальна психологія.

Размещено на Allbest.ru

...