Психологічний аналіз рівня тривожності школярів-логопатів

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ТРИВОЖНОСТІ В МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

1.1 Поняття та значення тривожності в процесі формування особистості в молодшому шкільному віці

1.2 Методологічні і теоретичні проблеми дослідження тривожності особистості школяра-логопата

1.3 Взаємозв'язок тривожності та навчальної успішності молодших школярів-логопатів

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ ШКОЛЯРІВ-ЛОГОПАТІВ

2.1 Експериментальна діагностика рівнів тривожності школярів-логопатів

2.2 Методика подолання тривожності у дітей-логопатів молодшого шкільного віку

2.3 Аналіз результатів експериментальної роботи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК



ВСТУП

Актуальність теми. Всебічний розвиток і виховання підростаючого покоління - не лише завдання, а й обов'язкова умова побудови нового гуманно-демократичного суспільства, що стосується основних проблем, пов'язаних з розбудовою державності України. Вирішення цього загального завдання реалізується через формування духовно та фізично здорової людини. У зв'язку з цим в психолого-педагогічній науці і практиці особливу актуальність мають прикладні експериментальні дослідження, спрямовані на подолання негативних явищ, які супроводжують розвиток особистості. В умовах нестабільного сьогодення з його соціально-економічними негараздами, невпевненістю в завтрашньому дні, ростом насилля у суспільстві все частіше розвиток дитини супроводжується переживаннями негативної модальності і, перш за все, високою тривожністю, що дегармонізує становлення особистості.

Шкільні роки - найважливіший етап у житті людини, протягом якого найактивніше формується її особистість, відбувається психічний розвиток, який часто супроводжується тривогою. Тривога - емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки, пов'язаної з очікуванням невдач у соціальній взаємодії та несприятливого розвитку подій. Тривога може носити як конструктивний (мобілізуюча ситуативна тривожність), так і деструктивний (дезорганізуюча особистісна тривожність) характер.

Найбільш виражені емоційні реакції, переживання виникають у критичні моменти розбалансованості в динамічному процесі взаємодії дитини і середовища, у так звані «критичні періоди». Саме такий період виникає при переході дитини з дошкільного в молодший шкільний вік. Дітям цього віку властиві психологічні особливості, які сприяють виникненню тривожності: підвищена емоційна чутливість до зовнішніх впливів та сильна зовнішня і внутрішня реакція на них; недостатньо розвинена довільність пізнавальної і, особливо, емоційно-вольової сфер; безпосередність сприйняття зовнішнього світу і обмеженість форм адаптивних реакцій на впливи; високий рівень наслідування та емоційного зараження; залежність від оцінок дорослих; низька здатність протистояти чужій думці тощо. Тому саме в цьому віці тривожність може закріпитися як властивість особистості.

З іншого боку, психологічні характеристики молодшого шкільного віку можна вважати і найбільш сприятливими до соціально-організованих (навчально-виховних) впливів, що дає можливість проводити ефективну формуючу і корекційну роботу з подолання особистісної тривожності учнів-логопатів початкової школи.

Високий рівень тривожності може спричинити розвиток неврозу у дітей та ускладнити процес формування їх особистості. Тому необхідним є визначення умов, дотримання яких дасть можливість подолати це негативне явище в розвитку особистості дітей молодшого шкільного віку та попередити його вплив на становлення особистості в наступних вікових етапах. Науково достовірне знання, обґрунтування таких умов є важливим завданням сучасної практичної психології. Тому тема даного дослідження є актуальною.

Таким чином, соціальна значущість проблеми, необхідність подальшого розширення теоретичних і експериментальних досліджень особливостей і факторів виникнення особистісної тривожності у дітей молодшого шкільного віку та визначення і узагальнення психолого-педагогічних умов подолання тривожності учнів-логопатів початкової школи і обумовили вибір теми нашого дослідження «Психологічний аналіз рівня тривожності школярів-логопатів».

Мета дослідження - виявити основні фактори виникнення, розвитку і закріплення тривожності молодших школярів-логопатів у процесі навчальної взаємодії та, на цій основі, визначити, обґрунтувати та перевірити дієвість психолого-педагогічних умов та системи психогімнастичних тренінгових вправ подолання особистісної тривожності у дітей-логопатів молодшого шкільного віку.

Відповідно до поставленої мети дослідження були поставлені наступні завдання:

- здійснити теоретичний аналіз проблеми та розкрити зміст поняття «тривожність»;

- експериментально визначити і проаналізувати основні фактори, критерії, рівні тривожності молодших школярів-логопатів та показники їх прояву;

- виявити та науково обґрунтувати психолого-педагогічні умови подолання тривожності у дітей-логопатів молодшого шкільного віку;

- розробити та апробувати програму подолання тривожності учнів-логопатів-логопатів початкової школи.

Об'єкт дослідження - тривожність молодших школярів-логопатів.

Предмет дослідження - психологічний аналіз рівня тривожності школярів-логопатів.

Гіпотеза дослідження: подолання тривожності дітей-логопатів в умовах шкільного колективу, ефективно здійснюватиметься за таких педагогічних умов:

1) організації систематичної роботи з корекції тривожності школярів-логопатів;

2) розвитку навичок впевненості в колективі;

3) використання системи психогімнастичних тренінгових вправ у роботі з дітьми з метою подолання тривожності;

4) створення сприятливого психологічного клімату в класі однолітків.

Методи дослідження. З метою розкриття теоретичних засад проблеми тривожності школярів-логопатів, застосовано метод аналізу й узагальнення психолого-педагогічної літератури з проблеми. Для виявлення особливостей тривожності - використовувались методи педагогічного спостереження. З метою виявлення рівнів тривожності дітей логопатів молодшого шкільного віку, було проведено педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний етапи). Для узагальнення, якісного і кількісного аналізу експериментальних даних використано методи математичної статистики.

Структура й обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатку.



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ТРИВОЖНОСТІ В МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

1.1. Поняття та значення тривожності в процесі формування особистості в молодшому шкільному віці

Тривожність як стан у вітчизняній та зарубіжній літературі вивчалася насамперед з огляду на розвиток навичок саморегуляції в спортсменів. У деяких дослідженнях тривожність розглядають як реакцію на соціальні впливи за певних індивідуальних психофізіологічних властивостей, а також як таку, що може виникати під час різних психосоматичних захворювань [15, с. 104]. тривожність школяр логопат особистісний

В системі регуляції діяльності людини та її відносин з іншими людьми емоційні переживання носять часто неусвідомлюваний характер і, створюючи той чи інший емоційний стан, впливають на динамічні характеристики дій та їх продуктивність.

Велике значення для успішного навчання дитини в школі має психічне здоров'я, тобто стан психологічного, фізичного та соціального благополуччя. Основою складності є швидкий темп змін, що відбувається в цьому періоді.

Е.Г. Ейдеміллєр тривожність визначає як емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні недоброзичливого розвитку подій [24, с. 74].

Найчастіше термін «тривожність» використовується для опису неприємного по своїй забарвленості емоційного стану або внутрішніх умов, які характеризують суб'єктивне почуття напруги, неспокою, а з фізіологічної сторони - активацією автономної нервової системи. Стан тривоги може коливатись по інтенсивності і вимірюватись у часі як функція рівня стресу, якого зазнає людина.

Словник практичного психолога подає таке визначення тривожності - це стан цілеспрямованого підготовчого підвищення сенсорної уваги і моторної напруги в ситуації можливої небезпеки, який забезпечує відповідну реакцію на страх.

Прояви тривожності в дітей, зокрема молодших школярів-логопатів, можуть бути соматичними й поведінковими [6, с. 57].

Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, може підвищуватися тиск, виникати розлади шлунку тощо. Тривогу можна оцінити як психічний стан, який викликається можливими або вірогідними неприємностями, змінами у звичних обставинах і діяльності, а також проявляється в реакціях та специфічних переживаннях (побоювання, хвилювання, порушення спокою).

На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності ще більш різноманітні й не передбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості. Тривожні діти переконані: щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися їх. Саме тому тривожність є одним із основних джерел дитячої агресії. Як правило, при цьому в дітей простежується занижена самооцінка. Діти, у яких агресивність розвинулася як засіб подолання тривоги, потребують особливої уваги. Маскуючи свою тривогу, ховаючи її від дорослих та однолітків і навіть від себе, вони самі не знають, що їм потрібно, не можуть звернутися по допомогу, провокують негативне ставлення до себе оточуючих. Це ускладнює і без того важкий внутрішній стан дитини, підкріплюючи впевненість у тому, що шляхи до «нормального» життя для них закриті. У цьому випадку важлива реакція дорослих, зокрема вчителів, на такі прояви агресивності. Головна заповідь тут така: у жодному разі не потрібно відповідати на агресію агресією. Можна виражати незадоволення, образу, подив, але максимум зусиль треба докласти для того, щоб підвищити самооцінку тривожно-агресивного молодших школярів-логопатів [17, с. 54].

Серед молодших школярів-логопатів виділяються діти з високою та стійкою тривожністю, яка стає яркою особливістю особистості.

Щоб показати, як виникає тривожність в молодшому шкільному віці, необхідно прослідити виникнення та прояв тривожності з дошкільного віку. Дошкільне дитинство - це період спокійної емоційності, впевненості в собі, завищеної самооцінки. В цей час проявляється ситуативна тривожність, що допомагає стримувати свої безпосередні бажання, побудження до дій, яких дорослі не одобрюють.

Ситуативна тривожність як емоційний стан властива всім людям. Вона корисна тим, що включається в мимовільну регуляцію поведінки. Активна пізнавальна діяльність неможлива без ситуативної тривожності. Ситуативна тривожність може стати стійкою. В дошкільному віці це виникає при конкретному стилі виховання дитини. Особистісна тривога формується при авторитарному стилі, який поєднується із високим рівнем очікувань батьків по відношенню до дитини, та при гіперопікі, коли тривожні батьки виробляють цю якість в своїй дитині [28, с. 111].

Якщо хтось із батьків є тривожним і проявляє гіпертрофну опіку, це породжує в дитини переживання нестабільності оточуючого середовища, передчуття наближення з усіх сторін небезпеки, дитина боїться жити й вийти за рамки звичних відносин, орієнтується тільки на сім'ю. Але при обмеженні соціального досвіду дитини сім'я не забезпечує їй переживання надійності,захищеності. Звідси - відчуття незахищеності, невпевненості в своїх силах, висока тривожність.

Частіше всього діти стають тривожними, коли в сім'ї їм ставлять непосильні вимоги, показують роздратованість, постійно і відкрито виражають незадоволеність їх поведінкою. Звичайно, коли дитину відверто сварити, докоряти та соромити - хвилі ситуативної тривожності перетворюються в цілий емоційний фон. Виникає тривожне очікування неприємностей, страх перед покаранням тощо [3, с. 7].

Взагалі тривожність різко підвищується в період підготовки до шкільного навчання, батьки, які не реагували раніше на те, що робить дитина, починають ставити їй занадто високі вимоги. Очікуючи великих успіхів, вони нервуються та роздратовуються з різного приводу і при їх відсутності.

Таким чином, дитина, яка ще не поступила в школу попадає в ситуацію неуспіху. Беручись до виконання будь-якого завдання вона очікує та боїться невдач. Через це не досягає високих результатів і отримує негативну оцінку батьків, що ще більше заганяє в «тупий кут» дитину. Очікування невдачі стає постійним, тривожність підвищується, діяльність все більше руйнується, оцінка стає все нижчою. Посилюється невпевненість в собі, підвищується тривожність, дитина важко адаптується до навколишніх умов [8, с. 225].

Така ситуація зберігається і в школі, різниця є тільки в тому, що з'являється нове обличчя - вчитель - і низькі оцінки.

Розвитку тривожності в молодшому шкільному віці може посприяти авторитарний стиль спілкування вчителя з класом, орієнтація педагога не на індивідуальну, а на соціальну норму, «наклеювання ярликів» на дітей, які не відповідають цій нормі. Емоційна холодність, безтактність, іноді відверта грубість вчителя викликають загальне підвищення тривожності учнів-логопатів (особливо в молодшому шкільному віці).

А.М. Прихожан виділяє декілька характерних рис, які властиві дітям з підвищеною тривожністю:

1. підвищена чутливість до соціальних порівнянь;

2. переживання неуспіху навіть при відсутності причин для цього;

3. незадоволеність своїми досягненнями;

4. краще, ніж у не тривожних дітей, запам'ятовування невдач та несприятливих подій;

5. орієнтація на зовнішню оцінку (зовнішня мотивація);

6. невміння самостійно оцінити свої дії [13, с. 66].

Починаючи з дошкільного віку у дітей з'являються так звані «маски» тривожності - форми поведінки, які дозволяють пережити тривожність в більш м'якій формі і не проявляти її. Особливо є характерними такі «маски», як: занадто мрійливе відношення, втеча від реальності в світ фантазій, коли дитина формально присутня на уроці, але «заглиблена» в свої думки, фантазії тощо.

Один із частих проявів тривожності - апатія, в'ялість, безініціативність. Конфлікт між суперечливими прагненнями розв'язується за рахунок відмови від 9 будь-яких прагнень. Нехтування інтересами дитини веде до втрати інтересів, незадоволення основних потреб - до зниження інтенсивності цих потреб. Апатія часто є наслідком безуспішності інших механізмів подолання тривожності, коли ні фантазія, ні ритуали, ні навіть така розповсюджена підліткова форма адаптації як агресія, не допомагає подолати тривогу. Маска апатії ще більш оманлива, ніж маска агресії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних реакцій заважають розпізнати тривогу, внутрішнє протиріччя, яке призвело до розвитку цього стану [11, с. 84].

На думку Л.А. Лєпіхової, виникнення тривожності - результат недостатньої адаптивності психофізіологічних механізмів, що проявляється в посиленні рівня активації нервової системи і, як наслідок цього, неадекватних поведінкових реакцій. Тривожність негативно впливає не лише на емоційне самопочуття людини, а й у подальшому її житті порушує функціональні можливості психіки - занижена самооцінка, низький рівень навчальної діяльності в силу ригідності мислення, відсутності креативу уяви, продуктивності пам'яті - відбувається деструкція і гальмування розвитку особистості. Так звані «хронічні тривоги» здебільшого перетворюються на патопсихологічні розлади. Значна кількість тривожних дітей мають проблеми зі здоров'ям [14, с. 103].

Отже, вирішення цієї проблеми, а саме - виявлення чітких детермінант появи тривожності, об'єктивна оцінка наслідків наявності в емоційному житті дитини надмірної тривоги і страху, створення найбільш оптимальної бази тих соціальних інститутів, які супроводжують людину на шляху її соціалізації, розробка дієвих корекційних програм усунення особливо дитячої тривожності - значно допоможе у таких соціальних аспектах як навчально-виховний процес у закладах освіти, родинне виховання, соціалізація особистості, індивідуальний розвиток і саморозвиток.

Таким чином, ми розглянули прояви тривожності та способи, за допомогою яких школярі уникають тривожних переживань і так пристосовуються до життя в умовах хронічного душевного конфлікту.

1.2 Методологічні і теоретичні проблеми дослідження тривожності особистості школяра-логопата

Психологи помітили, що шкільне навчання (пізнання нового, перевірка отриманих навичок і вмінь) завжди супроводжується підвищенням тривожності в дітей. Більше того, деякий оптимальний рівень тривоги активізує навчання, робить його ефективнішим. Тут тривога - фактор мобілізації уваги, пам'яті, інтелектуальних здатностей. Але коли рівень тривожності перевищує цю оптимальну межу, дитину охоплює паніка. Прагнучи уникнути неуспіху, вона усувається від діяльності, або ставить усе на досягнення успіху в конкретній ситуації й так вимотується, що «провалюється» в інших ситуаціях. І все це підсилює страх невдачі, тривожність зростає, стаючи постійною перешкодою [16, с. 70].

І батькам і вчителям добре відомо, як болісно протікають роки навчання для тривожних дітей. Але ж шкільна пора - основна частина дитинства: цей час відбувається формування особистості, вибору життєвого шляху, оволодівання соціальними нормами й правилами. Якщо ж лейтмотивом переживань школяра виявляються тривога й непевність у собі, то й особистість формується тривожна, недовірлива. Вибір професії для такої людини заснований на прагненні відгородити себе від невдачі, спілкування з однолітками й учителями - не на радість, а в тягар. Та й інтелектуальний розвиток школяра, коли він зв'язаний тривожністю по руках і ногам, не сполучається з розвитком творчих здатностей, оригінальністю мислення, допитливістю. Адже творча людина - це людина вільна та ризикуюча. Вона не боїться запропонувати новий, нетрадиційний погляд або рішення, хоче йти своїм шляхом, заміряється на загальноприйняте. Тривожні ж люди - раби давно прийнятих найчастіше застарілих, але зате багаторазово перевірених життям варіантів. [3, с. 92]

Впадає в око існування цілого ряду лиховісних термінів для позначення емоційних порушень дитини-школяра: шкільна дезадаптація, шкільний невроз, страх школи й т.д. Найчастіше школа лише виявляє, як лакмусовий папірець, особливості дитини, сформовані в родині.

Проте не можна не визнати, що характер навчання в тому вигляді, у якому він має місце в багатьох школах, містить цілий «букет» факторів, здатних викликати, розвити й поглибити тривогу в учня.

Школа несе обов'язок допомогти тривожній дитині, вивести її з полону страхів. Учитель, що, як режисер, направляє хід подій у класі, може й повинен стати «психотерапевтом» для тривожної дитини. Адже в нього в руках безліч засобів: і оцінка, якою можна не тільки карати й нагороджувати, але й лікувати, і громадське життя колективу, і робота на уроках, і позакласні справи. [10, с. 121]

Більшість дослідників розрізняють тривогу як стан і як рису особистості - тривожність. Стан тривоги визначається як змінний психічний стан, який характеризується суб'єктивним відчуттям напруги, побоювання, підвищенням активності нервової системи (ситуативна тривожність).

Тривога як риса (особистісна тривожність)- відносно стійка психічна структура з відповідними їй шаблонами поведінки, які виражаються в тенденції реагувати на ситуації, що сприймаються як загрозливі, збільшенням стану тривоги. Тривожність є суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості.

Теоретичний аналіз проблеми дослідження вимагав уточнення понять: «тривожність», «ситуативна тривожність», «особистісна тривожність», «подолання тривожності» [6, с. 74].

Аналіз літературних джерел показав необхідність розрізнення тривоги як стану і як більш чи менш сталої риси характеру, властивості особистості (особистісна тривожність). Показано взаємозв'язок та відмінності між страхом, тривожністю і невротичними реакціями. Підкреслено, що незадоволеність основних потреб дитини призводить до затяжних фрустрацій та конфліктів, які й стають основним джерелом особистісної тривожності [32, с. 98].

За змістовою стороною особистісна тривожність є рисою емоційного складу особистості, яка має умовно-рефлекторну природу. Швидкість її виникнення, закріплення і розвитку частково визначається індивідуальними та віковими особливостями дитини, а також залежить від соціальних умов, в яких живе і розвивається дитина, та спрямованих на неї стихійних і спеціально організованих (навчально-виховних) впливів.

Особистісна тривожність - це інтегративна негативна індивідуальна властивість, що визначає схильність індивіда до суб'єктивного переживання таких емоційних станів, як страх, хвилювання, напруга. Вона виявляється у почутті невпевненості в собі, беззахисності, безпомічності, безсилля перед реальними об'єктивними чи уявними (суб'єктивними) зовнішніми чи внутрішніми факторами, які містять небезпеку і загрозу самооцінці, рівню домагань, задоволенню основних потреб тощо (чи сприймаються як такі). Теоретичні аспекти особистісної тривожності розглядаються в психологічній літературі, перш за все, з точки зору представлення її як переживання певної емоційної модальності, пов'язаного з мотивами поведінки і діяльності.

У витоків аналізу цього явища стоять такі дослідники, як Дж. Браун, А. Валлон, П. Жане, У. Кеннон, К. Левін, Х. Ліделла, В.М. Мясищев, Н. Міллер, Ж. Піаже, І.П. Павлов, Г. Сельє, Д. Хебб, П. Фресс, Р. Шульц, П. Янг, П.М. Якобсон. Психоаналітики розглядають тривожність як явище, що виникає вже в ході самого процесу народження і отримує подальший розвиток під впливом зовнішніх факторів (Ф. Грінейкр, М. Клейн, К. Майер, О. Ранк, Г. Салліван, К. Хорні, А. Фрейд, З. Фрейд, О. Феніхель, Н. Фоудор, Е. Фромм, К. Юнг). Близькі погляди на місце тривожності в розвитку особистості (як відсутності соціальних навичок) висловлюють біхевіористи та представники теорії соціального научіння (І. Блумер, Е. Дюркгейм, П. Жане, М. Кун, Дж. Мід, Б. Скіннер, Е. Толмен) [32, с. 87].

В рамках екзистенціального підходу тривожність розглядається як особиста беззахисність, загроза власному існуванню, яка залежить від визнання особистості іншими людьми, від оцінних ставлень до неї (А.Камю, Дж. Сартр, М. Хайдеггер, К. Ясперс). Представники гештальтпсихології тлумачать тривожність, як утруднення дихання під час заблокованого збудження при емоційних реакціях на фрустраційну ситуацію, як незавершеність гештальту (Е. Гуссерль, К. Левін, Ф. Перлз) [12, с. 17].

Проблема тривожності дістала свій розвиток у роботах, пов'язаних з вивченням індивідуальних особливостей людини, типу її темпераменту (Г. Айзенк, Р. Кеттелл, В.С. Мерлін, І.П. Павлов, Ч.Д. Спілбергер); з соціальними причинами її виникнення (Л.І. Божович, С.В. Васьківська, І.В. Дубровіна, В.Р. Кисловська, Б. Кочубей, О. Новікова, К.Д. Шафранська); з вивченням проблеми адаптації та дезадаптації дитини (Ю.А. Александровський, Г.В. Бурменська, В.Г. Гарбузов, І.В. Дубровіна, О.Г. Захаров, В.Є. Каган, Р.В. Овчарова, К.О. Сантросян, А.С. Співаківська, А.О. Тутундисян) [33, с. 58].

У ряді робіт розкриваються особливості тривожності у школярів-логопатів різних вікових груп (Г.С. Абрамова, Г.Г. Аракєлов, І.В. Дубровіна, Н.Є. Лисенко, Р.В. Овчарова, Н.Б. Пасинкова, А.М. Прихожан, Є.І. Рогов, К. Шотт) [32, с. 55].

Проведений аналіз літератури показав відсутність узагальнених досліджень про сутність, природу, чинники та фактори виникнення особистісної тривожності у дітей молодшого шкільного віку.

Таким чином, аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що на сучасному етапі акцент у дослідженнях тривожності ставиться переважно на аналізі її як властивості особистості, яка виникає і розвивається в нестабільних умовах сьогодення. В ряді робіт пропонується система вправ для її подолання. Разом з тим практично відсутні роботи, де були б чітко визначені психолого-педагогічні умови попередження виникнення та подолання особистісної тривожності і, зокрема, в початковий період навчання.

1.3 Взаємозв'язок тривожності та навчальної успішності молодших школярів-логопатів

Початкова освіта - це фундамент усього подальшого навчання і здобуття професійного освіти. Успішність навчання у початковій школі багато у чому визначає долю людини, її майбутнє життя, оскільки саме у цьому віці формуються базові підвалини особистості людини. У цей час у дитини вибудовується емоційне ставлення до власної провідної діяльності, яке віддзеркалюється у бажанні відповідати вимогам учителя та батьків щодо образу «гарного учня». Все це викликає у дитини молодшого шкільного віку нові переживання, які, поєднуючись з невдачами, можуть набувати негативного забарвлення, породжуючи тривогу, а особливо у дітей-логопатів. Вивчення тривожності є доволі актуальним на сьогоднішній день. Це зумовлюється як теоретичними, так і практичними запитами.

Вивченням проблеми тривожності займалося багато вітчизняних і зарубіжних учених: В.М. Астапов, О.І. Захаров, К. Ізард, Р. Лазарус, Г. М. Прихожан, Ч. Д. Спілбергер, С. С. Степанов, З. Фройд та ін.

Аналізуючи сутність поняття «тривожність», учені роблять акценти на різних її аспектах. Так, С. Л. Рубінштейн визначав тривожність як емоційний стан, котрий виникає у ситуаціях невизначеної небезпеки і виявляється в очікуванні неконтрольованого розвитку подій [10, с. 112].

За науковими поглядами В.К. Вілюнаса, тривожність також є схильністю людини до переживання тривоги, яка характеризується низьким порогом виникнення реакцій гальмування [2, с. 25].

Г.М. Прихожан вносить у змістове навантаження тривожності переживання емоційного дискомфорту, передчуття небезпеки, прояви незадоволення [6, с. 41].

У психологічному словнику С. Ю. Головіна це поняття визначається як стан цілеспрямованого підвищення сенсорної уваги і моторної напруги у ситуації можливої небезпеки з появою відповідної реакції страху [8, с. 63].

У нашому дослідженні ми дотримувались наукової позиції вчених, які розглядали тривогу як емоційне ставлення, а тривожність - як стійке особистісне утворення. Якщо тривога є епізодичним проявом стурбованості чи хвилювання, то тривожність - це стійкий стан. При цьому незначний рівень тривожності, властивий багатьом людям, є необхідною умовою успішної адаптації до оточуючого середовища. Разом з тим, наявність тривожності, як стійкого особистісного утворення, свідчить про існування порушень в особистісному розвитку, у діяльнісній та комунікативній сферах особистості [1, с. 14].

У процесі вивчення питання тривожності молодших школярів-логопатів основна увага вчених сконцентрована на таких чинниках, як соціальна ситуація розвитку дитини, особливості її взаємостосунків з батьками та специфіка взаємодії вчителів з тривожною дитиною в процесі виконання нею різних видів діяльності (Г. В. Бурменська, І. А. Дідук, О. В. Новікова, А. В Разумова, Г. М. Прихожан, Т. М. Титаренко, К. А. Тонконог) Більшість дослідників доводять, що існує негативний вплив тривожності на зростаючу особистість.

Учені, що займаються дослідженням тривожності, вважають, що школа для багатьох дітей є стресогенним чинником. У деяких дітей уже на початку дня помітні ознаки втоми на обличчі, у них порушується активність, спостерігаються головні болі. Вже сама дорога до школи вимагає від учня підвищеної уваги. Упродовж дня мало виникає ситуацій, коли дитина може повністю відпочити [9, с. 45].

На думку Г.М. Прихожан, шкільна тривожність - це м'яка форма прояву емоційного неблагополуччя. У дитини вона виявляється у хвилюваннях, підвищеному занепокоєнні у навчальних ситуаціях, у процесі неузгодженого спілкування з однолітками тощо. Так, молодший школяр постійно відчуває власну неадекватність, неповноцінність, невпевнений у правильності своєї відповіді та власних рішень. І для педагогів і для батьків помітна така поведінка дитини, хоча вони не завжди цьому надають їй відповідної значущості. Але, як емпірично доведено вченою, така поведінка дитини може стати показником початкового етапу неврозу, порушень її пізнавальної діяльності, породженням психологічних комплексів тощо [6, с. 74].

Тривожність пов'язана з очікуванням соціальних та індивідуальних наслідків успіху чи невдачі. Для молодших школярів-логопатів це, перш за все, успіхи та невдачі в їх провідній діяльності - учінні, яка включає міжособистісні стосунки з учителем, однокласниками, батьками, а також їх власні переживання з приводу рівня домагань, самооцінки, задоволеності основних потреб, які саме у цьому віці тісно пов'язані і переважно визначаються успішністю взаємодії з названими вище суб'єкт-об'єктними міжособистісними стосунками й успішністю виконання діяльності.

У сім'ях із доброзичливими взаєминами діти менш тривожні, аніж у сім'ях, де часто доводиться спостерігати конфліктні ситуації. Навчальна тривожність починає формуватися ще у дошкільному віці. Цьому можуть сприяти як стиль роботи вихователя, так і завищені вимоги до дитини та постійні порівняння її з іншими. У деяких сім'ях упродовж усього року, який передує вступу до школи, у присутності дитини ведуться розмови про вибір «якісної» школи, «перспективного» вчителя. Така емоційна збудженість батьків неодмінно передається дітям. І поява тривоги у молодших школярів-логопатів на початковому етапі навчання може бути певною формою їх відповідальності перед батьками за проявлену турботу [22, с. 74].

Часто передумовою підвищеної тривожності дітей виявляються завищені очікування батьків. Нормальні, середні шкільні успіхи дитини, яку вважали вундеркіндом, сприймаються батьками як невдачі. Реальні досягнення не помічають чи не оцінюються досить високо. Негативні оцінки з боку дорослих призводять до того, що у дитини падає впевненість у собі, підвищується тривожність.

Таким чином, ми з'ясували, що тривожність, як емоційне напруження, створює відчуття страху у ситуації перевірки знань, страху невідповідності сподіванням оточуючих, проблеми у взаємовідносинах з учителем тощо. Страх, як відомо, блокує пам'ять, і у стані емоційного напруження учень не може бути адекватним. Це, у свою чергу, призводить до погіршення результатів, до дезорганізації діяльності, непродуктивної витрати навчального часу, і як наслідок, загальна успішність навчання, рівень досягнень дитини значно знижується. Неуспіх породжує тривогу, яка сприяє закріпленню невдач. Чим далі, тим важче стає розірвати це коло, тому неуспішність стає «хронічною». Тому важливо знати психологічний стан дитини, наявність у неї високої тривожності, оскільки вона може бути саме тим негативним чинником, який знижує навчальну успішність дитини.



РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ ШКОЛЯРІВ-ЛОГОПАТІВ

2.1 Експериментальна діагностика рівнів тривожності школярів-логопатів

Експериментальна частина нашого дослідження проводилась на базі РНРЦ «Особлива дитина» впродовж шести тижнів. В дослідженні брали участь учні молодшого шкільного віку других класів. Загальна кількість обстежуваних становила 36 чоловік. Вік дітей - 7-8 років. Серед 36 учнів 15 хлопчиків і 21 дівчинка.

Метою даного етапу експериментального дослідження є виявлення рівнів тривожності у дітей-логопатів молодшого шкільного віку.

Експериментальне дослідження спрямоване на вирішення наступних завдань:

· виявлення тривожності в дітей-логопатів молодшого шкільного віку і встановлення причин її виникнення;

· створення комплексу заходів, спрямованих на зниження тривожності в дітей-логопатів молодшого шкільного віку ;

· перевірка ефективності корекційно-розвивальної роботи, спрямованої на зниження рівня тривожності у дітей.

З метою дослідження домінуючого рівня тривожності були використані наступні методики :

1. Методика «Вимірювання рівня тривожності Тейлора» (адаптована Т.А. Немчиновим).

Призначена для вимірювання рівня тривожності. Опитувальник складається з 50 тверджень. Він може пред'являтися обстежуваному або за списком, або, як набір карток з твердженнями.

Обстежуваний ознайомлюється з твердженнями і дає відповідь «Так» або «Ні», в залежності від того, погоджується він з ним чи ні.

Підраховується кількість співпадань відповідей з ключем, що свідчить про тривожність.

Оцінка 40-50 балів розглядається як показник дуже високого рівня тривожності ; 25-40 балів свідчить про високий рівень тривожності ; 15-25 балів - про середній рівень (з тенденцією до високого) ; 5-15 балів - про середній (з тенденцією до низького) ; 0-5 балів - про низький рівень тривожності [12, с. 64-69].

2. Методика «Оцінка рівня шкільної тривожності Філліпса»

Спрямована на визначення рівня загальної тривожності в школі і часткові прояви тривожності у різних сферах життєдіяльності.

Тест складається з 58 питань, які можуть зачитуватися школярам. На кожне питання потрібно відповісти «Так» або «Ні».

При обробці результатів виділяють питання, відповіді на які не збігаються із ключем тесту. Відповіді, що не збігаються з ключем - це прояви тривожності.

При обробці підраховується загальне число неспівпадань по всьому тесту. Якщо їх кількість більше 50%, можна говорити про підвищену тривожність дитини, якщо більше 75% від загального числа питань тесту - про високий рівень тривожності.

Число збігів по кожному з 8 факторів тривожності, виділених у тесті. Рівень тривожності визначається так само, як і у першому випадку. Аналізується загальний емоційний внутрішній стан школяра, багато в чому визначається наявністю тих або інших тривожних синдромів (факторів) і їхньою кількістю.

Змістовна характеристика кожного синдрому (фактора):

Загальна тривожність у школі - загальний емоційний стан дитини, пов'язане з різними формами його включення в життя школи.

Переживання соціального стресу - емоційний стан дитини, на тлі якого розвиваються його соціальні контакти (насамперед - з однолітками).

Фрустрація потреби в досягненні успіху - несприятливе психічне тло, що не дозволяє дитині розвивати свої потреби в успіх, досягнення високого результату.

Страх самовираження - негативні емоційні переживання ситуацій, сполучених з необхідністю саморозкриття, пред'явленні себе іншим, демонстрації своїх можливостей. Страх ситуації перевірки знань - негативне відношення й переживання тривоги в ситуаціях перевірки (особливо - публічної) знань, досягнень, можливостей.

Страх не відповідати очікуванням навколишніх - орієнтація на значимість інших в оцінці своїх результатів учинків і думок, тривога із приводу оцінок, що дають навколишніми, очікування негативних оцінок.

Низька фізіологічна опірність стресу - особливості психофізіологічної організації, що знижують пристосовність дитини до ситуацій стресогенного характеру, що підвищують імовірність неадекватного деструктивного реагування на тривожний фактор середовища.

Проблеми й страхи у стосунках із учителями - загальне негативне емоційне тло відносин з дорослими в школі, що знижує успішність навчання дитини [ 15, с. 133-139].

За результатами нашого дослідження тривожності за методикою Тейлора встановлено, що у досліджуваних експериментальної групи високий рівень і схильність до високого рівня тривожності, (див. табл.2.1).

Таблиця 2.1

Рівень тривожності досліджуваних експериментальної групи (Показники у %) n = 17

Рівень тривожності	Показники у %
Високий	47,00
Середній (з тенденцією до високого)	47,00
Середній (з тенденцією до низького)	5,80
Низький	0,00



Як видно з таблиці 2.1 , в досліджуваних переважає високий рівень тривожності і схильність до високого рівня. Дані показники характеризують загальну тривожність молодших школярів. Їх тривожність може стосуватися навчання і стосунків у школі, може бути як прояв рис особистості. Але високий рівень тривоги може негативно впливати на успішність навчання, міжособистісні стосунки і становлення особистості. З високим рівнем тривожності виявлено 47,00%, з середнім рівнем (з тенденцією до низького) - 5,80%, а з низьким рівнем - 0%. Це свідчить про те, що в класному колективі панує атмосфера напруження, страху, дискомфорту.

Дослідження показало, що в обстежуваних контрольної групи також виявлено високий рівень тривожності. (Див. табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Рівень тривожності досліджуваних контрольної групи

(Показники у %) n = 19

Рівень тривожності	Показники у %
Високий	68,40
Середній (з тенденцією до високого)	26,30
Середній (з тенденцією до низького)	0,00
Низький	5,20

Як видно з таблиці 2.2, в Обстежуваних переважає високий і схильність до високого рівня тривожності. Порівняно досліджуваними експериментальної групи, в контрольній групі жодної дитини не виявлено з середнім рівнем тривожності з тенденцією до низького і в 5,20% - низький рівень тривоги. Це означає, що 68,40% дітей відчуває напругу, страх в школі (виконання завдань, оцінювання) і вдома (стосунки з батьками, однолітками). Такий високий рівень тривожності може негативно впливати на всі сфери молодших школярів. Можливо, що більшість досліджуваних у класі приховує свій страх, намагається бути спокійною.

В результаті дослідження рівня шкільної тривожності за методикою Філліпса, виявилось, що в 46,10% обстежуваних експериментальної групи підвищений рівень загальної тривожності. Отже, у більшості молодших школярів підвищений рівень тривожності пов'язнаний із переживанням соціального стресу, проблемами і страхами у стосунках з вчителями. Майже у половини класу підвищена тривожність в школі, страх самовираження. У 46,10% досліджуваних виявлено страх невідповідності очікуванням оточуючих. (Див. табл.2.3).

Таблиця 2.3

Рівень шкільної тривожності та її прояви в різних сферах життєдіяльності досліджуваних експериментальної групи n=13

Фактори	Низький рівень	Середній рівень	Підвищений рівень	Високий рівень
Загальна	15,30	30,70	46,10	7,60
Тривожність в школі	30,70	15,30	46,10	7,60
Переживання соціального стресу	15,30	7,60	69,20	7,60
Фрустрація потреби в досягненні успіху	30,70	23,00	38,40	7,60
Страх самовираження	30,70	7,60	46,10	15,30
Страх ситуації перевірки знань	53,80	7,60	23,00	15,30
Страх невідповідності очікуванням оточуючих	23,00	7,60	23,00	46,10
Низьке фізіологічне протистояння стресу	46,10	7,60	23,00	23,00
Проблеми і страхи в стосунках з вчителем	15,30	7,60	61,50	15,30

Як видно з таблиці 2.3, майже у 46,10% обстежуваних високий рівень страху невідповідності очікуванням оточуючих. Це свідчить про те, що вони відчувають тривогу з приводу оцінок, які дають інші люди, дуже бояться негативних оцінок їхньої особистості, поведінки. 46,10% молодших школярів мають підвищений рівень тривожності в школі. Це означає, що діти знаходяться несприятливому емоційному стані, пов'язаному з різними формами включення в життя школи. У 69,20% дітей виявлено підвищений рівень переживання соціального стресу. Це говорить про те, що в колективі для більшості учнів немає сприятливих умов для соціальних контактів, особливо з однолітками. У 38,40% дітей підвищений рівень фрустрації потреби в досягненні успіху. Це означає, що ця частина учнів перебуває на несприятливому психічному тлі, яке заважає розвивати свої потреби до успіху, досягненню бажаних результатів. У 46,10% досліджуваних виявлено підвищений рівень страху самовираження. Діти можуть переживати негативні відчуття, які пов'язані з необхідністю саморозкриття, представленням себе іншим. Підвищений рівень страху ситуації перевірки знань виявлено в четвертої частини учнів. Це свідчить про те, що більшість дітей в класі не відчувають сильної тривожності з приводу перевірки їх знань. Низький рівень тривожності, пов'язаний з низьким фізіологічним протистоянням стресу, виявлено в 46,10 молодших школярів.

Це означає, що більшість учнів класу має нормальну пристосованість до ситуацій стресогенного характеру. В 61,50% дітей виявлено підвищений рівень тривожності, який стосується проблем і страхів у стосунках з вчителями. Це означає, що діти відчувають дискомфорт і страх у стосунках з вчителем, можливо вчитель сам створив такі умови. Це може негативно впливати на успішність навчання в школі.

В результаті дослідження за даною методикою, виявилось, що в 42,10% обстежуваних контрольної групи підвищений рівень шкільної тривожності. (Див. табл.2.4).



Таблиця 2.4

Рівень шкільної тривожності та її прояви в різних сферах життєдіяльності досліджуваних контрольної групи (Показники у %) n=19

Фактори	Низький рівень	Середній рівень	Підвищений рівень	Високий рівень
Загальна	10,50	52,60	36,80	0,00
Тривожність в школі	26,30	26.3	42.1	5,20
Переживання соціального стресу	10,50	52,60	31,50	5,20
Фрустрація потреби в досягненні успіху	26,30	36,80	31,50	5,20
Страх самовираження	15,70	26,30	31,50	31,50
Страх ситуації перевірки знань	15,70	26,30	21,00	36,80
Страх невідповідності очікуванням оточуючих	26,30	15,70	36,80	21,00
Низьке фізіологічне протистояння стресу	42,10	36,80	15,70	5,20
Проблеми і страхи в стосунках з вчителем	26,30	36,80	31,50	5,20

Як видно з таблиці 2.4, у 36,8% дітей виявлено підвищений рівень загальної тривожності. У 42,10% обстежуваних виявлено підвищений рівень тривожності в школі. Ця частина дітей переживає негативний емоційний стан, що пов'язаний із включенням до життя школи. У 31,50% учнів виявлено підвищений рівень переживання соціального стресу. Ці учні переживають емоційний стан, який є несприятливим для розвитку соціальних контактів. Також у 31,50% молодших школярів виявлено підвищений рівень фрустрації потреби в досягненні успіху. Дана частина дітей перебуває на психічному тлі, яке не дозволяє розвивати свої потреби в досягненні успіху. У 31,50% дітей виявлено високий рівень і ще в 31,50% підвищений рівень страху самовираження. Учні відчувають негативні емоційні переживання з приводу саморозкриття, демонстрації своїх здібностей. У 36,80% досліджуваних виявлено високий страх ситуації перевірки знань. Ці діти переживають тривогу з приводу перевірки їх знань, досягнень, можливостей. У 36,80% школярів виявлено страх невідповідності очікуванням оточуючих. Діти орієнтуються на значимість інших в оцінці своїх вчинків і думок, очікують негативних оцінок. Низький рівень тривожності, пов'язаний з фізіологічним протистоянням стресу , виявлено 42,10% обстежуваних. Це означає, що більшість учнів класу має пристосованість до ситуацій стресогенного характеру. У 31,50% дітей виявлено підвищений рівень тривожності, який стосується проблем і страхів у стосунках з вчителями. Більшість учнів класу з цього приводу не відчувають страхів.

За результатами аналізу нашого дослідження, частіше за все у дітей-логопатів молодшого шкільного віку проявляється підвищений рівень загальної тривожності в школі - 88,20%, страху самовираження - 77,60%, страху невідповідності очікуванням оточуючих - 67,10%, страхів у стосунках з вчителями - 93,00%.

Рідше в дітей проявляється фрустрація потреби в досягненні успіху та низьке фізіологічне протистояння стресовим ситуаціям.

Користуючись цими результатами, а також на основі індивідуальних бесід, зроблені висновки, що високий рівень тривожності викликаний: поганою підготовкою до уроків; страхом виразити свої можливості, оскільки діти вважають, що вони будуть оцінені нижче, ніж їх однолітки, які показують високий рівень знань і творчості; заниженою самооцінкою; пред'явленням з боку вчителя високих вимог; домашніми неприємностями; високими вимогами батьків; недостатньою увагою і підтримкою батьків.

Варто розглянути, як саме виражені різні рівні тривожності у дітей молодшого шкільного віку:?

Високий рівень тривожності - виражається у підвищеній занепокоєності у навчальних ситуаціях у класі, очікуванні поганого ставлення до себе, негативного оцінювання з боку вчителів та однолітків. Вона виявляється у почутті невпевненості у собі, беззахисності, безпомічності, безсилля перед реальними об'єктивними чи уявними (суб'єктивними) зовнішніми чи внутрішніми чинниками, які містять небезпеку і загрозу самооцінці, рівню домагань, задоволенню основних потреб тощо (чи сприймаються як такі).

Середній або оптимальний рівень тривожності - діти у цілому спокійні, врівноважені, соціально адаптовані, проте у стресових ситуаціях, ситуаціях публічного виступу, незнайомій для себе ситуації вони будуть відчувати деяке занепокоєння. Однак, воно не буде порушувати їх соціальну адаптацію.

Низький рівень тривожності - діти, які, умовно кажучи, «надміру спокійні». Подібна нечутливість до неблагополуччя носить, як правило, компенсаторний, захисний характер і перешкоджає повноцінному формуванню особистості.

Отримані результати підтверджують наше припущення про взаємозв'язок між означеними чинниками, оскільки серед причин невстигання у шкільному навчанні вагому роль посідає емоційний компонент, а саме рівень шкільної тривожності дитини. Оптимальний рівень тривожності активізує навчання, робить його більш ефективним та успішним, але коли рівень тривожності перевищує цю оптимальну межу, йде дезорганізація навчальної діяльності.

Порівнюючи результати аналізу рівня успішності досліджуваної групи учнів-логопатів, ми виявили, що серед дітей з високим рівнем тривожності більшість дітей - мають низький та середній рівні успішності, тобто їх оцінки з навчальних предметів не перевищують 6 балів. Основний відсоток школярів-логопатів з середнім рівнем тривожності визначено у групі дітей з достатнім рівнем навчання. Низький рівень тривожності має невелика кількість дітей, більшість з яких мають достатній рівень навчання. Отримані результати підтверджують наше припущення про існування взаємозв'язку між рівнем тривожності та рівнем успішності у навчанні, тобто при високій тривожності переважає низька успішність, а при нормальному і низькому рівні тривожності - середній і високий рівень навчальних досягнень.

Перспективу нашого подальшого дослідження ми вбачаємо у визначенні та узагальненні психолого-педагогічних умов подолання тривожності у дітей-логопатів молодшого шкільного віку.

2.2 Методика подолання тривожності у дітей-логопатів молодшого шкільного віку

З метою зниження тривожності в дітей молодшого шкільного віку була зроблена спроба складання корекційно-розвивальної програми, спрямованої на подолання тривожності, розвиток конструктивних способів взаємодії тривожних дітей, їхніх міжособистісних стосунків, а також на розвиток комунікативних умінь.

Для досягнення поставленої мети, були поставлені наступні завдання:

* скласти корекційно-розвивальну програму, спрямовану на відпрацювання з дітьми молодшого шкільного віку ситуацій, що дозволяють їм більш ефективно вступати у взаємодію й домагатися позитивних результатів;

* провести контрольний зріз після проведення корекційної роботи для перевірки ефективності складеної програми.

Методологічною основою формувального експерименту послужили методичні рекомендації таких науковців як: О.В. Скворчевська; А. Гордєєва.

Так, О.В. Скворчевська пропонує проводити корекцію тривожності молодших школярів-логопатів за допомогою бесід, ігор та малювання. В той же час,

А. Гордєєва вбачає корекцію в спеціальних вправах на саморозслаблення, самовираження, зняття емоційного напруження. На думку науковця, бажано використовувати малювання, писати розповіді про себе.

Спираючись на результати обстеження, до корекційних занять були залучені учні, в яких високий рівень тривожності - експериментальна група. Доцільність вибору полягає в тому, що за більшістю факторів тривожності в учасників експериментальної групи показники вищі ніж в учасників контрольної. Тому дуже важливо провести цикл корекційних занять, щоб подолати тривожність у дітей даної групи.

Мета програми: надати психолого-педагогічну допомогу дітям із високим рівнем тривожності й невпевненістю у спілкуванні й діяльності.

Завдання програми:

1. Підвищувати особистісну самооцінку дитини через створення «зон успіху» в різних видах діяльності, формувати здатність до рефлексії.

2. Підвищувати соціальний статус дитини в колективі однолітків через розвиток та удосконалення її комунікативних навичок.

3. Розвивати рухову активність і психомоторну координацію, що сприяють зняттю й профілактиці психофізичного напруження й емоційної депривації.

Програма розрахована на роботу з дітьми 7-8 років та групову форму занять.

Оптимальна кількість учасників групи: 10-15 осіб.

При дотриманні режиму проведення - 3 заняття в тиждень - цикл розрахований на 3 тижні.

Форма проведення: тренінг.

Час проведення кожного заняття: 30-45 хв.

Загальна кількість занять: 10.

Методи проведення роботи : рухливі ігри, рольові ігри, бесіди, малювання на різну тематику, вправи на розслаблення, вправи на зняття м'язового напруження, вправи на розвиток комунікації, емоційної сфери.

Обладнання: м'ячі, зошити, олівці, іграшки, програвач, диски із записами релаксаційної музики.

Організація і проведення розвивальних занять :

1 частина - розминка (1 вправа);

2 частина - основна (2-3 вправи) ;

3 частина - заключна (1 вправа).

Сценарій проведення занять.

Вітання. Вітання і прощання учнів-логопатів мають ритуальний характер.

Розминка.

Мета розминки - створення позитивного настрою в групі, зняття напруження, одержання заряду енергії.

Основна частина. Основна частина включає в себе застосування методик, прийомів згідно з цілями та завданнями програми.

Кінцева мета - створення відчуття належності до групи, закріплення позитивних емоцій.

Прощання.

Послідовність проведення психокорекційних занять:

1 заняття - знайомство, зняття емоційного напруження у дітей;

2-10 заняття - корекційне.

Очікуваний результат: позитивна динаміка в розвитку особистісних рис, навичок і вмінь кожної дитини; активізація соціальної активності, упевненості в діяльності, зниження рівня тривожності. Цей факт мають підтвердити результати повторного діагностичного обстеження кожної дитини наприкінці циклу корекційно-розвивальних занять, див. додаток А.

2.3 Аналіз результатів експериментальної роботи

Корекційно-розвивальна робота проводилась з дітьми експериментальної групи. До цього учні-логопати не були залучені до такого виду діяльності.

Доцільно було провести повторний діагностичний зріз на виявлення рівня тривожності, щоб перевірити ефективність проведеної роботи з учасниками експериментальної групи і проаналізувати, чи відбулися зміни в учасників контрольної групи без проведення корекційних занять.

Для діагностичного зрізу було використано методику «Вимірювання рівня тривожності Тейлора», «Оцінка рівня шкільної тривожності Філліпса».

З результатів нашого дослідження за методикою вимірювання рівня тривожності Тейлора, виявилось, що в учнів-логопатів експериментальної групи середній рівень тривожності (з тенденцією до високого рівня)., (див. табл.2.5).

...