Акцентуація характеру та психопатій у підлітковому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження. Підлітковий вік - це один із найважливіших етапів становлення особистості. Підлітки з акцентуаціями характеру, як правило вчителями зараховуються до розряду „важких”. Акцентуація в основному проявляється у формі різного роду конфліктів підлітка з його найближчим оточенням.

Підліток - це вже не дитина, але ще і не дорослий. І ця, в дечому маргінальна позиція підлітка і є специфікою, цього періоду, але це далеко ще не розкриває суті, не пояснює його поведінки.

Тому ми і повинні розглянути особливості, зміни, які відбуваються в цей час - і анатомо-фізіологічні, і психічні, і соціально-психологічні, звернути увагу на характер, його роль у поведінці, спілкуванні, розумінні з оточуючими підлітка людей (однолітків, дорослих і т.д.), дати визначення акцентуації характеру,психопатій, їх типів.

Підтвердити наші теоретичні твердження емпіричним дослідженням акцентуацій характеру, виникненням психопатій у підлітків, або навпаки - заперечити цю думку (що в підлітковому періоді відбувається загострення рис характеру).

В разі підтвердження цієї думки надати методичні рекомендації по корекції поведінки для його подальшого нормального розвитку, для допомоги у спілкування з оточуючими і взагалі розумінні самого себе.

Об'єктом нашого дослідження є такі психологічні поняття, як акцентуація характеру та психопатії.

Предметом дослідження є взаємозв'язок акцентуацій характеру та психопатій у підлітковому віці.

Мета роботи - з'ясувати, чи відбуваєься загострення акцентуацій певних типів у підлітковому віці.

Завдання:

1. Проаналізувати поняття ”акцентуація характеру” та “психопатія”.

2. Ознайомитися із методиками визначення акцентуацій характеру.

3. Дослідити, чи відбувається загострення акцентуацій характеру у підлітковому віці. Визначити тип акцентуації характеру особистості.

4. Скласти програму корекції тривожності підлітків, яка викликана перевагою певних типів акцентуацій.

1. Особливості підлітка

1.1 Криза підліткового періоду

Сьогодні у психологічній літературі можна знайти різні точки зору щодо розуміння підліткового періоду, а точніше підліткової кризи. Але в цілому їх можна представити у вигляді двох точок зору: з одного боку - акцент робиться на ідеї перелому, раптових змін у розвитку, які і ведуть за собою значні зміни у поведінці, мисленні і уявленні (які є необхідними, потрібними), а з іншого - розуміння кризи як психологічного відхилення (порушення), яке супроводжується стражданнями, пригніченістю, тривожністю. А саме, одні психологи вважають можливість без кризового проходження цього періоду (Д.Д. Ельконін, М. Кле, Н. Роттер та ін.). Інші ж, навпаки, підкреслюють його конфліктність, кризисність.

Опис підліткового періоду, як стресу, переживань і конфлікту має досить довгу історію. Вперше подібну характеристику дав ще Ж.-Ж. Руссо, а за ним - німецькі романтики. Подібні уявлення, але вже у сучасній психології, як про емоційну бурю (внутрішні конфлікти, напруга, нестабільність) було привнесено Стенлі Холлом - його формулою, яка була запозичена у тих же німецьких романтиків - “storm and stress”.

Психоаналіз розглядав підлітковий вік як період у тривалому розвитку людини (пробудження лібідо - сексуальної енергії розпочинається ще до пубертату), тому, те, що відбувається в цей час, пояснюється через особливості дитинства, яке наче відтворюється у підлітковому віці, а значить і відроджує старі конфлікти (в тому числі і Едипів комплекс) [5].

Роберт Бернс у поведінці підлітків вбачав дещо парадоксальне: очевидний негативізм часто може комбінуватись (або поєднуватись) з явною конформністю, а прагнення до автономністю, незалежністю - з проханнями про допомогу, пораду.

Коулмен намагався пояснити трудність проблеми перехідного періоду з двох позицій - психоаналітичної і соціально-психологічної [1].

Л.С. Виготський першим із радянських психологів ввів в періодизацію дитячого розвитку поняття про критичні, перехідні і про стабільні, усталені вікові періоди; і запропонував розділити і розглядати окремо критичний період статевого дозрівання і стабільний період - підлітковий вік, тим самим вважаючи, що характер “вибуху” зовсім необов'язковий для перехідного періоду. Л.С. Виготський зазначав, що за всяким негативним симптомом кризи приховується позитивний зміст, який полягає в основному у переході до нової і вищої форми розвитку. Підліток наче провокує заборони, спеціально примушуючи перевірити свої сили у подоланні цих заборон [3].

Емпіричні дослідження, які були проведені в наш час, надали замало доказів ідеї конфліктної кризи в нормальному розвитку підлітка. Так Доуван і Адельсон у своєму дослідженні прийшли до висновку, що хоча підлітковий період багатьма і вважається специфічним етапом у розвитку людини, ця криза являється в цьому процесі винятком. А саме для підліткового віку необов'язково характерні психологічні потрясіння і конфлікти (це підтверджують і лонгітюдні дослідження на маленьких дітях і дітях передпідліткового віку, які не виявили симптомів психологічних порушень).

Тому-то підліткова криза і патологія - це зовсім не одне і теж саме.

Так коли ж наступає цей час підліткової кризи? Підлітковий вік - це період онтогенезу, який знаходиться між дитинством і ранньою юністю (вік від 10-11 до 13-14 років, хоча це відносно); тому його іноді розділяють на підперіоди:

- передпідлітковий,

- молодший підлітковий вік,

- середній підлітковий.

Головна особливість підліткового періоду - різкі якісні зміни, які зачіпають всі сторони (і фізичну, і психічну, соціальну, психологічну) розвитку, при чому в одних це відбувається скоріше, у інших - повільніше (наприклад - дівчата розвиваються скоріше за хлопчиків; розвиток різних сторін психіки відбувається нерівномірно). Тому асинхронність розвитку розглядається як інтеріндивідуальна (неспівпадання у часі психологічного розвитку підлітків, які належать до одного хронологічного віку), так і інтраіндивідуальна (а саме - відмінність з боку розвитку одного підлітка).

Криза підліткового віку проходить три фази:¹

1) негативну (передкритичну) - фаза ломки старих поглядів, стереотипів, структур,

2) апогей кризи (як правило - це тринадцять років),

3) посткритична фаза - період формування нових стереотипів і побудови нових структур.

Виділяють два головні шляхи проходження вікових криз (подібне відмічав і Р. Берн).

1) криза незалежності.

Симптоми: норовистість, упертість, негативізм, примхливість, знецінювання дорослих, заперечення їхніх вимог, протест-бунт, ревнощі до власності тощо.

2) криза залежності.

Симптоми: надмірна слухняність, регрес до старих інтересів, вкусів, форм поведінки.

У завдання психології і входить надання допомоги підлітку в розумінні того, що з ним відбувається,а також своєчасна діагностика крайніх форм кризи. Але для цього потрібно і вловити специфіку цього віку: роздивитись і усвідомити ті зміни, які і відбуваються в організмі підлітка (як фізичні, так і психічні).

1.2 Анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка

Біологічно підлітковий вік, як ми вже відмічали, відноситься до передпубертатного і пубертатного періоду, хоча і не співпадає повністю. Передпубертатний період це від 7 до 11-13 років, пубертатний від 11-16 у дівчат і від 13 до 17-18 років у хлопців (а саме, хлопці відстають на два роки у своєму розвитку), при чому це не межа ; пубертатний період - час прискореного фізичного розвитку і статевого дозрівання, яке характеризується важливими змінами в організмі підлітка, в тому числі і поява вторинних статевих ознак [17].

Початок пубертатну пов'язано зі змінами в ендокринній системі (діяльність гіпофізу активізується, особливо його передня доля, гормони якої стимулюють ріст тканин і функціонування щитовидної, статевих, надниркових - залоз внутрішньої секреції), а це веде за собою різкий стрибок у рості, збільшення у розмірі ваги, частин тіла, крім мозку, черепної коробки і статевих органів. Як правило, подовжуються ноги і збільшується тіло в цілому, через рік - зростає і тулуб. А саме, пропорції тіла наближуються до характерних дорослим. Хребет відстає в річній прибавці від темпу росту тіла в довжину, бо до 14 років простір між хребтом ще заповнений хрящем, що і визначає податливість хребта до скривлення при неправильному положенні тіла, тривалих двосторонніх напругах або надмірному фізичному навантаженні. У хлопців активно ростуть м'язи і збільшується чисельність червоних кров'яних тілець, які несуть кисень до м'язів; об'єм легенів стає більшим, ніж у дівчат (відбувається розвиток м'язів у хлопців за чоловічим типом, а м'яких тканин у дівчат - по жіночому типу, але цей процес ще не завершується, тому м'язи підлітка втомлюються скоріше, ніж у дорослих) [3].

Нерівномірність розвитку серця і судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто приводить до деяких тимчасових порушень кровообігу, підвищення артеріального тиску, напруженості серцевої діяльності, головних болів. Нервова система ще не завжди здатна витримувати сильні і довгодіючі подразники і під цим впливом їх частина переходить до стану гальмування або, навпаки, сильного збудження [7].

На початку юності виробляються гормони - андрогени, які стимулюють статевий потяг, а значить і інтерес до іншої статі (це пов'язано і з початком статевого дозрівання - у дівчат - менструації, у хлопців - полюції). Отже, пубертатний період - час прискореного фізичного розвитку і статевого дозрівання, яке характеризується важливими змінами і організмі підлітка - пубертатний стрибок. Бурхливий ріст, дозрівання організму, відбуваючи психічні зміни (далі буде розглянуто) - відбивається на функціональних становищах підлітка. Образливість, плач без якої-небудь видимої (часто навіть неусвідомленої) причини, часто різка зміна настрою найбільш характерна для дівчат (особливо загострюється в дні менструації). У хлопців зростає рухлива активність. В 13-14 років - часто відмічається своєрідне чередування всплесків активності і її падіння. З підвищеною втомлюваністю пов'язано і явище специфічних “підліткових лінощів”. Зміни, які відбуваються у моторній сфері: нове відношення росту м'язів і м'язової сили, зміни пропорцій тіла - приводять до тимчасових порушень координації великих і малих рухів [2].

Біологічне дозрівання веде за собою і зміни у зовнішності, особливо це стосується обличчя. Самооцінка зовнішності являється важливою передумовою формування Я-концепції, ідентичності, (чоловік, жінка), загального відношення до себе. Виникаюча диспластичність, надмірна вага, функціональна слабкість і функціональні зрушення ведуть до значних переживань, пов'язаних з подобою тіла фізичним Я.

У підлітковому віці втрачається існуючий в дитинстві баланс діяльності ендокринної і нервової систем, а новий тільки-но ще встановлюється. Ця перебудова впливає і на внутрішньому стані реакцій, настрої підлітків і являється основою для його загальної нестабільності, роздратованості, вибуховості, збудливості, рухливої активності, періодичною апатією, в'ялістю. Найбільш важливими компонентами психофізіологічного розвитку підлітка є статеве дозрівання і статева ідентифікація, які являються двома лініями єдиного процесу психосексуального розвитку. На психофізіологічному рівні дискомфорт підлітка пояснюється різними причинами:

1) нестабільністю емоційної сфери,

2) особливостями ВНД,

3) високим рівнем ситуативної тривожності.

1.3 Психологічні особливості підліткового віку

У підлітковому віці відбувається не лише анатомо-фізіологічний, а й когнітивний, психологічний розвиток особистості. До центральних психологічних новоутворень відносяться - поява самосвідомості, як можливості зрозуміти себе, пов'язаної з відкриттям світу власних переживань і упорядкування котрих стає можливим тільки з появою мислення в поняттях² (Л.С. Виготський, Е. Еріксон, М. Кле та інші) [1].

На думку М. Кле існує три головних завдання становлення підліткової самосвідомості: акцентуація характер підліток

1) самоусвідомлення часової протяжності власного Я, яке включає дитяче минуле і визначає проекцію в майбутнє,

2) усвідомлення себе як відмінного від інтеріорізованих батьківських думок про себе,

3) здійснення системи виборів, яка забезпечує цілісність особистості (вибір професії, статева поляризація, ідеологічні установки тощо).

Е. Еріксон виділив параметри розвитку, які характерні для кожної стадії життя людини. Так, для підлітка на його думку, параметр який виник в цей період, коливається ніж позитивним полюсом ідентифікації Я і негативним полюсом плутанини ролей школяра, і сина, і друга, і т.д., котрі підліток має зібрати в єдине ціле, зв'язавши з минулим і направити в майбутнє.¹

Л.С. Виготський зазначав, що важливі новоутворення підліткового віку відбуваються в середині важливих для підлітка відношеннях з однолітками обох статей, в середині ведучої для підліткового періоду діяльності орієнтації на себе, відкриття себе.

Підліток неначе дивиться на себе, свої можливості начебто ззовні, порівнює себе з іншими - дорослими і однолітками. Відбувається перехід орієнтації на оцінку оточуючих до орієнтації на самооцінку, формується уявлення про Я-ідеальне. Піаже писав, що коли дитина кооперується з собі подібним, вона вже доросла [3].

Підлітки скоріше і успішніше справляються з інтелектуальними завданнями, ніж в більш ранньому віці. Крім розвитку формального операціонального мислення, у них з'являється більша усвідомленість відмінності між приємним явищем і зберігаємого в пам'яті, - здатність будувати теоретичні припущення, які основані на тільки-но побаченому, переході до логічної пам'яті. Відбувається становлення спрямованості, виборності сприймання, формується абстрактне теоретичне мислення, розвиваються гіпотетико-дедуктивні процеси (на основі одних загальних уявлень, шляхом побудови гіпотез і їх перевірка), з'являється можливість будувати складні висновки, висувати гіпотези і перевіряти їх. Формування теоретичного дискурсивного (міркуючого) мислення - мислення, яке основане на оперуванні не конкретними образами, а поняттями. Тому в інтелектуальній діяльності посилюється індивідуальні відмінності, пов'язані з розрізненням самостійного мислення, інтелектуальної активності, творчого індивідуального підходу до рішення задач. Самі 13-літні підлітки дуже стурбовані вмінням володіти власною поведінкою. Особливістю вольової поведінки цього віку є відсутність або надзвичайно слабка представленість в ньому саме виконавчої ланки. Характерна і “установка на відмову від зусиль”.¹ Підлітки бурхливо і безпосередньо виражають свої емоції, вони часто не можуть стримувати радість, гнів, збентеженість. Особливістю емоційного реагування 13-14-літніх школярів-підлітків є і порівняна легкість виникнення у них переживань емоційної напруги і стресу.

В цей період ховатися дитяча форма уяви і починає складатися нова. У 13-літньому віці мрії все більше починають займати місце гри, створюючи тим самим ідеальні образи майбутнього.

2. Теоретичний огляд понять “ психопатії та акцентуації характеру”

2.1 Поняття характеру. Акцентуації характеру

У підлітковому віці активно розвиваються і закріплюються вольові риси характеру. А характер людини впливає на його пізнавальні процеси - сприйняття, увагу, уявлення, мислення і пам'ять.

Характер - сукупність усталених рис особистості, які визначають відношення людини до інших людей, до виконуючої роботи [6].

Характер проявляється в діяльності і спілкуванні, і включає в себе те, що надає поведінці людини специфічний для неї відтінок. Характер людини - це те, що визначає її значимість. Існує розподіл рис особистості на мотиваційні (які направляють діяльність, підтримують її) та інструментальні (надають їй певний стиль). Характер - і є інструментальна риса особистості. В основі характеру (фізіологічно): 1) динамічний стереотип, 2) тип нервової системи.

Головні риси особистості, які входять до складу характеру людини:

1) Властивості особистості, які визначають певні вчинки людини у виборі мети діяльності,

2) Риси, які відносяться до дій, направлених на досягнення поставлених цілей: наполегливість, послідовність і інші,

3) Екстраверсія - інтроверсія, спокій - тривожність, стриманість - імпульсивність і т.д.

В своєму формуванні, розвитку і функціонуванні характер пов'язаний з темпераментом (це його динамічна сторона). Та все ж, ознаки характеру більш змістовні і більш оформлені. Наприклад, у руховій сфері ознаки темпераменту: швидкий, жвавий, різкий, в'ялий,а характеру - охайний, зібраний, організований або навпаки розхлябаний і т.д. Тому межа, яка розділяє темперамент і характер досить умовна. Між характером і особистістю також існують відмінності. Риси характеру відображають те, як діє людина, а риси особистості те, за ради чого він діє [5,с.65-78].

Перша спроба класифікації характерів належала ще Платону, який створив типологію характерів, основаних на етичних принципах. В першій половині ХІХ ст. виникла наука про характери. Засновник френології Галль перелічує 27 елементарних психічних особливостей, здатностей, із яких складається людський характер. Вже наприкінці ХІХ ст. Джордано Ф., по суті, описав екстраверта і інтроверта. На початку ХХ ст. Н. Лосский запропонував свою класифікацію: чутливий, егоцентричний, надособистісний.

Серед клініцистів, які надали свою класифікацію характерів - найбільш відомими - К.Г. Юнг (виділив два типи характеру: екстравертів і інтровертів), Кречмер (два типи: циклоїдний, шизоїдний), Ганнуленін (сім типів), К. Леонгард і К. Лічко (на далі буде розглянуто).

З точки зору виразності рис характеру, характер може бути трьох видів:

1. патологічним (психопатії),

2. акцентуйований,

3. нормальний.

Та ми поведемо мову про акцентуації характеру у підлітків.

У словнику з психології зазначено, що при акцентуації характеру властива вразливість особистості по відношенню не до будь-яких (як при психопатіях), а лише до певного роду психотравмуючих впливів, які адресовані до так званого “місця найменшого супротиву” даного типу характеру, при зберіганні усталеності по відношенню до інших. Подібне визначення акцентуації характеру надав А.Е. Лічко, - це надмірне посилення окремих рис характеру, при яких спостерігаються не виходячи за межі норми відхилення у психології і поведінці людини, які межують з патологією [1]. Такі акцентуації як тимчасовий стан психіки частіш за всього спостерігається саме у підлітковому і ранньому юнацькому віці. В процесі зростання дитини-підлітка особливості її характеру, які з'явились в дитинстві, втрачають свою гостроту, але з віком знову можуть загострюватися. Акцентуація з неявними проявами, на відміну від явних, потрібно вважати звичайним варіантом норми. Як вважає німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру на стільки загострені (акцентуйовані), що за певних обставин можуть привести до однотипових конфліктів і нервових вибухів. Акцентуації характеру частенько зустрічаються саме у підлітків (50-80%). Акцентуація характеру за К. Леонгардом - це перебільшений розвиток окремих рис характеру в шкоду іншим, в результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми [2], і класифікація, яку він запропонував, має наступний вигляд:

1. Гіпертимний (гіперактивний) - надмірно піднятий настрій, завжди веселий, балакучий, енергійний, самостійний, прагне до: лідерства, ризику, авантюр, не реагує на зауваження, ігнорує покарання, відсутня межа самокритичності.

2. Дистимічний - постійно понижений настрій, зажура (сум), замкнутість, небагатослівність, песимістичність, його обтяжує гучне суспільство, у конфлікти вступає рідко, частіше в них виступає пасивною стороною.

3. Циклоїдний - товариськість циклічно змінюється (висока в період доброго настрою (підвищеного) і низька - пригніченості).

4. Емотивний (емоційний) - надмірна чутливість, вразливість, глибоко переживає найменші неприємності, надмірно чутливий до критики, частенько похмурий настрій.

5. Демонстративний - дуже виявлено прагнення бути в центрі уваги і досягати своїх планів за будь-яку ціну (сльози, хвороби, скандали тощо).

6. Збудливий - підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість, але можлива і льстивість, послужливість. Активно і часто конфліктують.

7. Застрягаючий - “застрягає” на своїх почуттях, думках, не може забути образи, “зводить рахунки”, схильність до затяжної непогодженості, в конфліктах - частіше активний.

8. Тривожно-педантичний - виразна занудливість у вигляді “переживань” подробиць, на роботі може виснажувати формальними вимогами, а вдома - завеликою акуратністю.

9. Тривожний (психостенічний) - понижений настрій, побоювання за себе, близьких, невпевненість у собі, крайня нерішучість, довго переживає невдачу, сумнівається у своїх діях.

10. Екзальтований (лабільний) - дуже змінний настрій, емоції яскраво виражені, відволікається на зовнішні події .

11. Інтровертований (шизоїдний, аутистичний) - замкнутість, обмежене спілкування, занурювання в себе, свої переживання не розповідає, хоча і характерна велика вразливість. Дуже стримано, холодно відноситься до інших людей, навіть до близьких.

12. Екстравертований (конформний) - широкий спектр спілкування, словоохотливий аж до балакучості, несамостійний, прагне бути як всі, неорганізований, полюбляє підпорядкування.

Дуже схожа з цією класифікацією і класифікація А.Е. Лічко, котра вже характеризує акцентуації характеру підлітків.

1. Гіпертимний тип. Відрізняється рухливістю, схильністю до пустунства, товариськістю. Дуже галасливі, завжди добрий настрій. За хороших загальних здібностей одночасно і велика непосидючість, тому і навчаються нерівномірно. Часто можуть конфліктувати з дорослими. У них багато захоплень, хобі, але вони дуже недовготривалі (поверхневі) часто такі підлітки переоцінюються свої можливості, занадто впевнені в собі.

2. Циклоїдний тип. Висока дратівливість, схильність до апатії, перевага віддається самотності. Тяжко переживають навіть незначні невдачі, дуже дратуються навіть на критику, зауваження. Настрій час від часу змінюється від припіднятого до подавленого з періодами приблизно 2-3 неділі.

3. Лабільний тип. Характерний вкрай змінливий настрій. Приводом для цього може послугувати навіть незначне - слово, погляд... Поведінка майже повністю залежить від хвилинного настрою. Такі підлітки добре розуміють і відчувають відношення до них оточуючих.

4. Астено-невротичний тип. Характерна висока підозріливість і капризність, втомляємість, особливо при виконанні розумової праці, і роздратованість.

5. Сензитивний тип. Цей тип характеризується високою чутливістю до всього: і те що втішає, і те, що засмучує. Такі підлітки не люблять великих компаній, веселих ігор. Найчастіше вони сором'язливі і несміливі при сторонніх, а відкритими і товариськими вони бувають тільки з добре знайомими людьми. Віддають перевагу спілкуванню з малюками і дорослими, чим з ровесниками. Дуже слухняні і прив'язані до батьків. Дуже рано формується почуття відповідальності, високі моральні вимоги до себе й оточуючих.

6. Психастенічний тип. Цей тип характеризується прискореним і раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до роздумів і міркувань до самоаналізу і оцінці поведінки інших.

7. Шизоїдний тип. Головна риса - замкнутість (надання переваги самотності). Підлітки дуже часто демонструють зовнішню байдужість до оточуючих людей, погано розуміють стан інших, їх почуття. Їх дуже важко зрозуміти оточуючим, особливо однолітками, а їх, як правило, не дуже люблять.

8. Епілептоїдний тип. Дуже часто плачуть, особливо в ранньому віці. Такі діти люблять мучити тварин, ображати меншого, в компаніях дітей поводять себе як диктатори. Їх риси - жорстокість, власність, егоїзм.

9. Істероїдний тип. Найбільш характерна риса цього типу - егоцентризм, прагнення до постійної уваги до своєї особи. Головне для них - привертати до себе увагу оточуючих, вислуховувати у свою адресу захоплення і похвалу.

10. Нестійкий тип (неустойчивий). Іноді про нього говорять як про слабовільного, котрий пливе за течією. Таких підлітків дуже притягають розваги, ледарство, святковість. Відсутні будь-які серйозні в тому числі професійні інтереси, майже зовсім не думають про майбутнє.

11. Конформний тип. Цей тип демонструє бездумне, а часто просто підпорядкування будь-яким авторитетам, групі. Це тип пристосування.

Але крім цих “чистих” типів акцентуацій характеру, зустрічаються, і навіть частіше, змішані форми - проміжні типи (одночасний розвиток декількох типових рис) і амальгамні (напластування нових рис характеру на його вже складену структуру).

2.2 Психологічна сутність психопатії

Психопатія (грец. psyche - душа і pathos - страждання) - прикордонне порушення розвитку особистості, що відрізняється дисгармонією в емоційної і вольової сферах. Це неправильне, хворобливе, розвиток характеру, аномалія характеру, від якої страждає і сама людина, і суспільство ("потворність характеру"). Психопатія не є психічним захворюванням, але це і не варіант норми, не здоров'я [4]. Психопатії властиві 3 основних ознаки, встановлені російським психіатром П.Б.Ганнушкин:

1. Тотальность патологічних рис характеру, які проявляються завжди і скрізь, у будь-яких умовах.. Стабільність патологічних рис характеру - вони вперше проявляються в дитячому або підлітковому віці, рідше у дорослих, і зберігаються протягом усього життя людини; періодично вони посилюються (декомпенсація) або слабшають (компенсація), але повністю не зникають.

2. Порушення соціальної адаптації саме внаслідок патологічних рис характеру, а не через несприятливого зовнішнього впливу.

Психопатії формуються при поєднанні вродженою чи набутою в ранньому дитячому віці (в перші 2-3 роки) неповноцінності нервової системи з несприятливим впливом навколишнього середовища (але в основі - саме біологічна неповноцінність нервової системи дитини).

Причин виникнення психопатій безліч, основними є наступні:

- спадкові чинники - у батьків-психопатів найчастіше народжуються і діти з аналогічною патологією ;

- алкоголізм і наркоманія у батьків;

- різні фактори, що негативно впливають на плід у внутрішньоутробному періоді розвитку (алкогольна, нікотинова, наркотична інтоксикація матері, прийом ліків, отруєння чим-небудь, психічні травми та інфекційні захворювання, особливо вірусні, недоліки харчування, важкі токсикози вагітності, загроза переривання вагітності, відшарування плаценти та ін);

- родові травми, асфіксія в пологах, тривалі важкі пологи, накладення щипців та ін;

- черепно-мозкові травми, мозкові інфекції (менінгіти, енцефаліти), важкі отруєння в перші 3 роки життя дитини;

- тривалі виснажливі хвороби в перші 3 роки життя;

- недоліки виховання (атмосфера скандалів, пияцтва, неповна сім'я, вседозволеність і др .)

Психопатію слід відрізняти від акцентуації характеру. Акцентуація характеру (лат. accentus - наголос і грец. Charakter - риса, особливість) - це різко виражені відхилення характеру, загострення певних рис особистості. Це не хвороба, а один з варіантів норми. Концепція про акцентуйованих особистостей розроблена К.Леонгардом.

При акцентуації характеру (на відміну від психопатій):

- соціальна адаптація не порушена (або порушення адаптації незначно і тимчасово);

- риси акцентуації проявляються не скрізь і не завжди;

- людина усвідомлює свої недоліки і намагається уникати ситуацій, які його зачіпають, а при психопатіях відзначається некритичність до себе і власної поведінки.

І психопатії, і акцентуації характеру з подібними проявами називаються однаково.

3. Психодіагностика психопатій та акцентуацій характеру у підлітків

3.1 Дослідження типів акцентуацій характеру

Діагностику типу акцентуацій характеру можна провести за допомогою: опитувальника Шмішека - опублікований в 1970 році. Побудований на основі теорій Леонгарда. Складається з 88 питань, на які необхідно відповісти “так” або “ні”, для визначення типу акцентуації характеру (десять типів: демонстративний, педантичний, застрягаючий, збудливий, гіпертимний, дистимічний, тривожно-боязливий, циклотемічний, афективно-екзальтований, емотивний).

Діагностика узагальнених смислових установок за допомогою методики “Установочне поле” дозволяє визначити наявність сфер, в котрих найбільш можливо проявлення девіантної поведінки даного підлітка (це сфери з переважанням негативних стереотипів).

Кольоровий тест М. Люшера оснований на тому, що вибір кольору направлений на певну діяльність, настрій, функціональний стан і найбільш усталені риси особистості. Ступінь виразності відхиляючої поведінки дозволить спрогнозувати саме цей тест.

МПДО - модифікований патохарактерологічний діагностичний опитувальник. Його призначення - ідентифікація типів акцентуацій характеру у підлітків. Опитувальник включає 143 тверджень, які складають 10 діагностичних і одну контрольну шкалу (шкалу брехні). По кожній шкалі - 13 тверджень (в тексті вони надані у випадковому порядку). Діагностується: гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, сензитивний, тривожно-педантичний, інтровертований, збудливий, демонстративний і нестійкий типи.

Всі останні, можливі до примінення, психометричні тести можна віднести до додаткових (це і МНР І, шкали котрого включають зони нормальних, акцентуйованих і патологічних проявлень рис характеру; опитувальник Айзенка (для підлітків), опитувальник РХТ (риси характеру і темпераменту), опитувальник САН (самопочуття - активність - настрій); узагальнені смислові установки, метод незавершених речень і т.д.). додаткові психодіагностичні процедури необхідні для уточнення змісту і походження психологічної проблеми підлітка, розробки стратегії і тактики колекційної роботи з ними.

3.2 Проведення дослідження і його результати

В ході розвитку і становлення дитини-підлітка відбувається, як ми вже з'ясували, не лише фізичні, психічні, соціально-психологічні зміни, а й у цей час оформлюється і характер, а точніше риси характеру. Тому ми і провели дослідження, метою якого було - виявлення акцентуацій характеру саме у підлітків. Нашою гіпотезою було те, що у більшості випадків (підлітків 12-14 років) має відбуватися “загострення” тих чи інших рис характеру - акцентуації, що врешті, і буде пояснювати їх проблеми, конфліктності, непорозуміння у спілкуванні з іншими (однолітками, а особливо з дорослими - вчителями, батьками і т.д.).

Об'єктом нашого дослідження стали учні 9-Б класу Великолюбінської ЗОШ I-III ступенів. Вибірка складалась з 31 чоловіка (учнів класу) 19-ти хлопців і 12-ти дівчат (віком від 13-14 років). Час проведення - ранок 9.00 (точніше - перший урок, коли має відбуватися класна година). В дослідженні була використана методика на виявлення акцентуацій характеру у підлітків - МПДО (модифікований патохарактерологічний діагностичний опитувальник).

Перед проведенням діти були ознайомлені з інструкцією МПДО, і кожному був розданий бланк відповідей, які вони мали заповнити, відповівши на 143 питання. Час, на протязі якого тривав “експеримент” приблизно 25 хвилин.

На основі зібраного матеріалу була підрахована сума балів з кожного типу акцентуації. Порівнявши її з мінімальним діагностичним числом (МДЧ), який для: гіпертимного - 10, циклоїдного - 8, лабільного - 9, астено-невротичного - 8, сензитивного - 8, тривожно-педантичного - 9, інтровертованого - 9, збудливого - 9, демонстративного - 9, нестійкого - 10 (і контрольна шкала брехні - 4), були визначені типи акцентуацій - якщо МДЧ було досягнуто або перебільшено по одному типу - діагностувався цей тип; якщо МДЧ було перебільшено по декількох типах - то (за правилом ідентифікації типів) визначалися змішані типи, або домінування одного з двох (правило 2 г). В результаті були отримані слідуючи результати:

	Вівалова Віталія	ГД, Л, С
	Гриців Дмитро	І, ЦЛ, С
	Мандрика Людмила	ЛС
	Богуш Андрій	З, Ц, Л
	Грищенко Марина	Ц, Л
	Михайляк Андрій	Н, З, С
	Денисенко Андрій	Д, Т, Г
	Ортинський В'ячеслав	АТ, ЛС, З
	РомановаТетяна	ТІ, З, А
	Біндик Роман	Н
	Задорожний Артем	Т
	Зубок Ярослав	Д,Н
	Іваненко Олександр	ЗН, Ц, Д, Г
	Кілочицька Марина	Г, ДН
	Ломак Олександр	ЗН, Ц, А
	Лук'яненко Тетяна	Л, Д
	Медвідь Ігор	ЗН
	Мозковий Віктор	Л, Д, З
	Полосьмак Олександр	Г, ІЗ
	Романь Віталіна	Шкала К
	Рябов Ігор	Шкала К
	Рябчикова Людмила	АД, ГН
	Савченко Артем	ГД, Л, Т
	Сем енець Валерій	Шкала К
	Сердюк Яна	С, Л, Ц
	Спутай Яна	З, Л, С
	Суворова Наталія	С
	Федорець Ігор	Г, С
	Чіріца Інна	З
	Шелонець Юлія	АС
	Щербіна Віталій	ДН, ІЗ

Як бачимо, в більшості випадків виявляється не просто один тип (або один змішаний тип), а декілька типів акцентуацій характеру. У трьох випадках - типи акцентуації характеру можна було б виявити, але за - правилом - якщо за контрольною школою брехні показник перебільшує норму допустимого 4 б (7 б) і при відповідному додаванні балів 2 (4) до демонстративного типу не буде виявлення останнього, то результати тестування потрібно визнати недостовірними. Лише в чотирьох підлітків відмічаємо перевищення МДЧ, а значить акцентуацію характеру по одній шкалі - один тип акцентуації. Найбільш зустрічаємі “чисті” типи в нашій виборці - Д, Л, Г, З, С; “змішані” - ІЗ, ДН.

Як бачимо, гіпотеза наша підтвердилась в тому, що дійсно у підлітковому віці відбувається “загострення” окремих рис характеру, які ми називаємо акцентуаціями, що в дечому і пояснює труднощі взаємодії з оточуючими, особливу специфіку поведінки, спілкування тощо.

Висновки

Підлітковий період - це вік приблизно від 10 до 14 років (хоча ці межі відносні). Кризисність, конфліктність пояснюється, насамперед, змінами, які відбуваються з підлітком: анатомо-фізіологічні (ідентифікація себе з чоловіком (жінкою) статеве дозрівання тощо), психічні (інтелектуальний розвиток, розвиток різних сторін психіки), і соціально-психологічні (підліток - це вже щось більше, ніж просто дитина). Все відбивається на його характері визначаючи відношення до людей, роботи, учбового процесу, і являючи собою тим самим інструментальну рису формуючої особистості. Все це дуже впливає на формування його характеру (визначаючи відношення до людей, учбового процесу, роботи). А саме - відбувається посилення, загострення окремих рис характеру, при якому спостерігаються не виходячи за межі норми відхилення у психіці і поведінці - акцентуації. Це твердження ми і довели, провівши діагностичне дослідження за допомогою методу МПДО у 9-му класі (дітей-підлітків віком 13-14 років), виявивши у них різноманітні типи акцентуацій (чисті, змішані). І на основі отриманих даних запропонували ряд заходів по їх корекції, які охоплюють всі сторони діяльності підлітків - сім'ю, учбовий процес, дозвілля. І цей комплексний підхід, як бачимо, хоча вимагає багато часу, терплячості, розуміння, відповідальності зі сторони, в першу чергу психолога, але він необхідний для підлітка в подальшому розвитку, становленні його особистості.

Список використаної літератури

1. Абраменко В.І. “Основні тенденції в формуванні характеру школярів” // Радянська школа. - 1973. - №1.

2. Бурлачук Л., Морозов С. “Словарь-справочник по психологической диагностике”. - К., 1989.

3.” В мире підростка” // Бодалёва. - М., 1990.

4. Валлон А.” Истоки характера у ребёнка”// Вопросы психологи”. - 1990. - №6.

5. “Возрастная и педагогическая психология”// Петровский А.В. - М., 1979.

6. Гільбух Ю.З.” Темперамент школяра: типологія і діагностика “// Радянська школа. - 1990. - №5-6.

7. Каган В.Е. “Семейные и полоролевые установки у подростков (7-10 кл.) // Вопросы психологи”. - 1987. - №2.

8. Колесов В.Д. “Учителю о психологии и физиологии підростка”. - М., 1983.

9. Крушельницкая О.И., Третьякова А.Н. “Характер подростка. Какой он ?” // Биология в школе. - 1993. - №4.

10. Курс общей, возрастной и педагогической психологии / М.В. Гамезо. - М., 1982.

11. Личко А.Е.” Психопатии и акцентуации характера”. - М., 1983.

12.”:Мир детства: Подросток” //Хрипкова. - М., 1982.

13. Немов Р.С. “Практическая психология”. - М., 1998.

14. Немов Р.С. Психология. - Кн. 1, 3. - М., 1998.

15. Подмазин С.И. “Тесты для диагностики акцентуации характеров у подростков”. - М., 1994.

16. Психологический словарь. - М., 1983.

17. Психология индивидуальных различий. - М., 1982.

18. Психология подростка: Хрестоматия // Фролов Ю.И. - М., 1997.

19. Практическая психодиагностика. Методики и типы // Гайгародский Д.Я. - Самара, 1999.

20. Практическая психология образования // Дубровина И.В. - М., - 1997.

21. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. - Кн.1. - М., 1999.

22. Степанов В.Г. Психология трудных школьников. - М., 1996.

23. Станкин М.И. Характер / Физическая культура в школе. - 1998. - №5.

24. Столяренко Л.Д. Основы психологии. Характер, акцентуации характера и неврозы. - Ростов-на-Дону, 1997.

25. Сухарев А.В. Характер и поведение подростков // Химия в школе. - 1989. - № 2.

26. Хьелл Л., Зигнер Д.” Теории личности (Основные положения, исследования и применения)”. - СПб., 1997.

27. “Як допомогти підлітку з “важким” характером” // Шкільний світ. - 1999. - №13-14.

Додаток 1

Програма корекції тривожності у підлітків, яка викликана перевагою певних типів акцентуацій характеру.

Мета: зниження в підлітків рівня тривожності до стану норми з контролем результату й закріпленням позитивного ефекту до кінця корекційної програми та через 6 місяців.

Завдання:

1. Зниження тривожності та скутості школярів.

2. Формування в учнів віри у свої сили й можливості.

3. Розширення можливостей школярів, формування в них необхідних знань, умінь і навичок для підвищення результативності шкільної діяльності та зниження рівня тривожності.

4. Формування адекватної самооцінки в підлітків.

5. Формування розуміння мобілізуючої ролі певного рівня тривожності у вирішенні проблем і складних життєвих ситуацій.

6. Розвиток уміння контролювати рівень тривожності.

7. Підготовка вчителів і батьків до виконання ними завдань корекції.

Предмет корекції: емоційна сфера підлітків.

Модель корекційної програми: типова модель.

Вид корекційної програми: вільна програма.

Методи корекції: ігротерапія, проективний малюнок, психо-гімнастика, методи поведінкової корекції.

Засоби корекції: ігри, вправи, бесіди, прийоми неігрового типу, спрямовані на зниження рівня тривожності.

Форма роботи: змішана.

Очікувані результати: зниження рівня тривожності, підвищення самооцінки, розвиток комунікативних здібностей.

Етапи корекції:

I. Діагностичний.

II. Настановний.

III. Корекційний.

IV. Етап оцінки ефективності корекційного впливу.

І. Діагностичний етап

Мета: діагностика особливостей розвитку підлітків; виявлення параметрів, що потребують корекції; формування загальної програми психокорекції.

Корекційна робота з підлітками проводиться шкільним психологом (на базі школи) або практичним психологом (на базі іншої установи) з метою зниження рівня тривожності в учнів і кращої їхньої адаптації до шкільного життя. Роботу на базі школи бажано проводити окремо за різними паралелями учнів. Даний етап припускає індивідуальні заняття з підлітками для того, щоб іще більше не підвищувати рівень тривожності й дати можливість школяреві звикнути до спілкування з психологом.

Заняття 1

Заняття присвячене знайомству з класом і проведенню тестування на виявлення підлітків із підвищеним рівнем шкільної тривожності. Для цього використовується Методика діагностики рівня шкільної тривожності Філліпса. На цьому занятті також доцільно провести соціометричне дослідження для визначення статусу кожного учня в класі.

Заняття 2

Заняття присвячене індивідуальному знайомству з підлітками, рівень шкільної тривожності яких вищий від норми. Заняття передбачає завоювання довіри школяра, усунення скутості у спілкуванні й остраху говорити про себе. Для визначення емоційного стану пропонують виконати малюнок (кольоровими олівцями) без якоїсь певної тематики, тобто намалювати те, що хочеться в даний момент.

Наприкінці заняття учневі пропонують завдання на визначення його самооцінки (Експериментальне дослідження самооцінки особистості).

Заняття З

Заняття передбачає індивідуальну бесіду з метою не тільки виявлення основних факторів, що сприяють підвищеній тривожності підлітка, а й можливості їхнього усвідомлення учнем, а також, щоб поговорити про наболіле й виговоритися. Бесіда допоможе також визначити коло тих людей (однокласники, батьки, вчителі), що викликають почуття тривоги, для наступної роботи з учнями.

Вправа «Не подобається -- подобається»

Психолог просить підлітка поділити чистий аркуш паперу на дві половини й записати відповіді на запитання:

1) що мені не подобається у школі;

2) що мені не подобається! вдома;

3) що мені не подобається взагалі вжитті.

Відповіді на ці запитання учень записує в лівій частині аркуша. Після цього пропонують серію позитивних запитань, відповіді на які записуються в правій частині аркуша:

1) що мені подобається у школі;

2) що мені подобається вдома;

3) що мені подобається взагалі в житті.

Підлітки розповідають спочатку про те, що їм не подобається, потім -- про те, що їм подобається у школі, вдома й у житті. Важливо дотримуватися послідовності відповідей: спочатку негативні, потім позитивні, показавши, що не так уже й погано все в житті.

Далі школяреві пропонують тест Виявлення типу темпераменту (Айзенк).

Заняття 4

Дане заняття заключне ті етапі діагностики.

Спочатку підліткові пропонується Методика діагностики міжособистісних відносин Т.Лірі для виявлення типу відносин, що переважає у малих групах. Потім проводиться бесіда, мета якої -- підготувати школяра психологічно до роботи у групі, заспокоїти його хвилювання, надати впевненості в собі й віри в те, що групові заняття допоможуть подолати труднощі розуміння, спілкування, непевності, побороти тривогу і страх.

II. Настановний етап

Мета: викликати бажання взаємодіяти та співпрацювати з психологом, внести зміни у своє життя; зняти стан тривоги, страху, скутості; підвищити впевненість у собі й розкутість.

Настановний етап припускає зняття стресу, напруженості та скутості в підлітка шляхом розслаблення, тобто опанування учнем методів релаксації. Цей етап важливий також тим, що повинен установити повну й абсолютну довіру школяра до психолога, закріпити віру в те, що позитивні зміни в житті можливі й до них потрібно прагнути. І наступний важливий підсумок даного етапу -- встановлення довіри та взаєморозуміння між членами групи, зняття емоційної напруженості підлітків.

Заняття 5

Заняття присвячене знайомству школярів між собою. І навіть якщо підлітки знайомі -- це можливість по-новому глянути один на одного. Школярі сідають у коло. Психолог пояснює учням, що вони разом будуть зустрічатися на спеціальних заняттях, які не схожі на шкільні уроки. На заняттях будуть грати, малювати, ділитися своїми проблемами й радощами, вчитися розуміти один одного, допомагати й підтримувати.

Учасники групи ознайомлюються з правилами групової взаємодії:

1. Участь у вправах, іграх та інших видах діяльності -- добровільна.

2. Слухати товаришів потрібно мовчки, не перебивати й не коментувати.

3. Критикувати вчинок, а не людину, причому в дуже м'якій формі, бажано з конкретною порадою даному учасникові групи.

4. Говорити тільки те, що думаєш і відчуваєш сам, а не перефразувати думки інших.

5. Не обговорювати поза групою те, що відбувається в ній.

1. Гра «Знайомство»

Мета: можливість вийти з власного «Я», подивитися на себе по-іншому й у перспективі стати іншим.

Кожному учасникові групи пропонують назвати себе власним або вигаданим ім'ям, і тільки назване ім'я фігуруватиме у спілкуванні. Вибір імені говорить про те, як підліток сприймає своє Я.

2. Малювання на тему «Моє ім 'я»

Мета: невербальне символічне вираження змісту обраного імені.

Після того, як усі учасники групи назвали свої імена, підліткам пропонують подумати й намалювати малюнок «Моє ім'я», що у вигляді символів або образів відображав би зміст обраного імені. Після виконання малюнка проводиться обговорення робіт.

3. Рухлива гра «Море хвилюється»

Мета: визначення емоційного стану й передача його невербальними засобами; краще знайомство з учасниками групи; створення позитивного емоційного фону; корекція нетерплячості.

Група обирає ведучого, який повертається спиною до інших і вимовляє слова: «Море хвилюється раз». На рахунок «три» школярі повинні завмерти в незвичайній позі. Ведучий по черзі підходить до кожного учасника гри, включає його й намагається відгадати, кого й у якому емоційному стані він зобразив. Потім кожен гравець сам пояснює, що він хотів зобразити. При цьому група обов'язково аналізує виразні невербальні засоби передачі образу (міміка, погляд, жести, положення тулуба, стиснуті кулаки тощо), оцінює наскільки вдалим був цей вибір. Гра вчить розрізняти й читати емоційний стан інших людей, адекватно передавати свій стан. Гра також коригує нетерплячість, виховує стриманість. Керівникові групи варто звернути увагу на те, страшних, агресивних чудовиськ чи слабких, зляканих тварин зображували учасники групи.

4. Вправа «Слухаємо себе»

Мета: розвиток здатності до релаксації, уміння слухати себе й визначати свій настрій; уміння діагностувати емоційне самопочуття учасників групи.

Школярам пропонують сісти в зручній позі, заплющити очі, розслабитися й прислухатися до себе, ніби зазирнути в себе, й подумати: що кожний відчуває, який у нього настрій. Через кілька хвилин усі учасники групи по черзі розповідають, не розплющуючи очей, про те, як вони почуваються і який у них настрій. Вправа дає змогу діагностувати емоційне самопочуття підлітків, сприйняття ними форм і методів роботи групи.

5. Вправа «Подаруй усмішку»

Мета: навчитися знімати скутість обличчя за допомогою усмішки, підтримувати усмішкою, бажати добра навколишнім; створити і підтримувати позитивний емоційний фон; усувати страхи.

Психологові варто пояснити підліткам значення усмішки у житті та самопочутті людини. Напруження м'язів не тільки відображає, а й формує поганий настрій, утому, негативні емоції. Мають бути напруженими тільки ті м'язи, що необхідні, всі інші повинні бути розслабленими. Цілком розслаблена людина стирає всі негативні емоції. Усміхайтеся! За серйозного виразу обличчя напружені 17 м'язів, в усмішці -- 7. Фізіологічний сміх -- це вібрація й масаж, що знімають напруження. Усмішка покращить настрій вам і навколишнім, для усмішки шукайте приводу, провокуйте усмішку.

Усі учасники групи беруться за руки і дарують один одному усмішки: кожен підліток повертається до свого сусіда праворуч або ліворуч і, побажавши йому чогось гарного, усміхається. Той у свою чергу посміхається наступному сусідові і т.д.

Керівник групи цікавиться враженнями школярів від заняття, дякує групі за роботу й запрошує на наступну зустріч.

Заняття 6

1. Релаксаційний комплекс «Контраст»

Мета: навчання методів релаксації, зняття відчуття тривоги, хвилювання, емоційного напруження.

Найпростіший спосіб відпочити полягає в тому, що спочатку напружують і втомлюють м'язи, потім різко розслаблюються.

1 частина комплексу

- Зобразіть нудьгуючих людей: руки покладіть на коліна, кисті вільно опустіть, корпус нахилений уперед, голова опущена. Заплющте очі. Вдихніть носом вільно та неглибоко. Видихніть, звертаючи увагу на свої відчуття від проходження повітря на видиху. Вдих, видих --пауза. Подихайте так, роблячи акцент на видихові.

- Зосереджуємо увагу на ногах. Підніміть пальці й напружте м'язи ніг. Тільки ніг! Напружте м'язи ніг-- іще й іще-- зніміть напруження. Напруження на вдиху, релакс на видихові.

- Переходимо до мускулатури тулуба. Напружте м'язи стегон і тазу-- вдих, при цьому живіт утягується й опускаються ребра. Тримайте в напрузі м'язи до втоми. Під час видиху розслабтеся. Повторіть.

- Переходимо до мускулатури плечового пояса. Підніміть плечі якнайвище, напружте їх, тільки плечі, -- відпочиньте на видиху. Напруження, релакс.

- Закиньте голову назад до почуття напруги -- на видиху опустіть голову на груди. Ще раз.

- Тепер -- руки. Стисніть кисті в кулаки. Відпочиньте. Напружте м'язи рук. Розслабтеся.

- Заплющте очі, стисніть губи, стисніть зуби -- розгладьте ваше обличчя.

2 частина комплексу

- Тепер уся ваша мускулатура розслаблена, очі заплющені. Уважно внутрішнім поглядом перегляньте всі групи м'язів. Ваші ноги, тулуб, плечі, руки, обличчя -- усі м'язи тіла приємно розслаблені.

- Ви відпочиваєте.

- Ви відчуваєте приємне відчуття спокою.

- Ви спокійні, абсолютно спокійні.

- У вас гарний настрій.

- Ви спокійні й упевнені у собі.

- Побудьте в цьому приємному стані спокою.

3 частина комплексу

- Ви добре відпочили. Настав час відновити активність мускулатури. Дихайте, зосередившись на вдиху. Вдих -- видих. Я буду рахувати від 10 до 0, і з кожною цифрою почуття свіжості й бадьорості стане охоплювати вас усе більше й більше.

- Піднімаючи носки, напружте м'язи ніг на вдиху. Видих. Порухайте ногами. Ви відчуваєте сили у ногах. Десять.

- З невеликим зусиллям напружте м'язи стегон і тазу. Хвиля свіжості охопила весь ваш тулуб. Прогніться. Дев'ять.

- Із задоволенням знизайте плечима. Ще раз. У плечах -- відчуття бадьорості й свіжості. Знизайте плечима ще. Вісім.

- Зробіть кілька рухів головою вгору-вниз, ліворуч-праворуч. Приємне відчуття м'язів тіла, що рухаються. Сім.

- Порухайте руками, злегка стисніть кисті в кулаки. Шість.

- Напружте губи, зуби. Оживіть м'язи обличчя. П'ять.

- Усе ваше тіло відчуває потребу в русі. Ви бадьорі й повні сил. Зробіть розминальні рухи всіма частинами тіла. Чотири.

- Усе ваше тіло наповнене свіжістю. Три.

- Підведіться, станьте навшпиньки. Два.

- Потягніться руками уверх. Один.

- Усміхніться, розплющте очі. Нуль.

- Як ви почуваєтеся? Поділімося враженнями.

2. Жестові етюди

Мета: навчитися кращого розуміння учасників групи, передачі своїх думок, почуттів і дій жестами, тренування спостережливості; розвитку фантазії.

Насамперед, керівник група пояснює підліткам, що жест -- це важливий знак спілкування. Він допомагає точніше зрозуміти мовця. Кожен учасник групи одержує завдання передати жестами, без допомоги міміки й мови, певну ситуацію.

Так, один учасник групи показує жестами закінчену ситуацію, включаючи в неї інших членів групи (наприклад, відкриває кран, миє руки, набирає воду в долоні й передає її по колу, закриває кран, отримує залишки води з іншого кінця, струшує руки). Інші учасники групи показують свої ситуації.

Наступне завдання -- показати колір жестом. Кожен учасник по черзі зображує свій улюблений колір жестами, а всі інші відгадують. При цьому не можна показувати на предмети подібного кольору.

3. Бесіда «Наші страхи»

Психолог запитує школярів, які емоції для них неприємні. Підлітки перелічують негативні емоції і якщо не називають страх, психолог нагадує учням про нього. Коротко обговорюються особливості емоційного стану, фізіологічні відчуття, що виникають під час страху (пришвидшення серцебиття, мурашки по тілу тощо). Усі разом згадують фразеологізми, пов'язані з почуттям страху.

4. Малювання на тему «Мій страх»

Після бесіди психолог просить дітей подумати, чого вони більше за все бояться, й намалювати свій страх. Це може бути абстрактний малюнок або зображення конкретного об'єкта страху, тривоги школяра. Коли виконання малюнків довершене, підлітки по черзі коротко пояснюють, чого вони бояться й що вони зобразили. Після цього керівник групи пропонує школярам розірвати аркуш із малюнком на дрібні шматочки і говорить про те, що тепер кожен із них переміг свій страх, що їхнього страху більше не існує, тому що розірвані аркуші потраплять у кошик зі сміттям, будуть спалені й від страхів нічого не залишиться.

...