Теорії розвитку особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

ТЕОРІЇ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Мета: зрозуміти основні положення теорій розвитку особистості, навчитись пояснювати поведінку людини.

Актуальність: цю тему я вважаю актуальною, оскільки люди завжди повинні розуміти, що являє собою особистість, як вона поводиться і чому вчиняє саме так, а не інакше.

Розробка теми: цією тему займалося багато видатних науковців, таких як З. Фрейд, А. Адлер, К.Юнг, Е. Еріксон, Е. Фромм, А. Маслоу та інші.

Особистістю людина не народжується, а стає. З даною точкою зору сьогодні погоджується більшість психологів. Однак щодо питання про те, яким законами підкорюється розвиток особистості, існують різні точки зору. Ці розходження викликані різним розумінням значення суспільства і соціальних груп для розвитку особистості. Існує багато різних теорій особистості, і в кожній з них проблема розвитку особистості розглядається по-своєму.

Теорія - це система взаємопов'язаних ідей, побудов і принципів, які пояснюють певні спостереження над реальністю. Теорія не може бути "правильною" чи "неправильною", оскільки це лише перевірені умовисновки чи гіпотези про те, хто такі люди, як вони живуть і чому вони поводяться так, а не інакше.

1) Психодинамічна теорія (психоаналіз З. Фрейда, індивідуальна теорія особистості А. Адлера, аналітична теорія особистості К. Юнга)

Фройд сформулював психоаналітичну теорію особистості, де відправним пунктом є концепція підсвідомого. Він вважав, що стійкі особистісні характеристики формуються, зазвичай, досить рано, а потім у різних варіантах відтворюються в дорослій поведінці. Таким чином, життя людини можна розглядати через її минуле, вирізняючи дитячі стереотипи, встановлюючи їхній зв'язок один з одним та з досвідом дитини, а також відповідним чином інтерпретуючи їх.

3. Фройд підходить до особистості з точки зору фізичного тіла. Він нагадав своєму поколінню про первинність тіла як центру функціонування особистості. Він стверджував, що все в нашій поведінці взаємопов'язане, що психологічних випадковостей немає: вибір людей, місць, їжі, розваг тощо визначається досвідом, якого ми не пам'ятаємо чи не можемо пригадати. Наші спогади забарвлені вибірковими репресіями та викривленнями, переробками та проекціями. Наша пам'ять чи версія нашого минулого дає не просто запис минулих подій, а є ключем до нашої поведінки та буття, і уважне спостереження, рефлексування, аналіз сновидінь, аналіз патернів мислення та поведінки, застосовані з метою самоаналізу, мають на меті психологічне зростання особистості.

За К. Юнгом, кожен має тенденцію до індивідуації, тобто саморозвитку. Індивідуація - центральне поняття його аналітичної психології. К. Юнг позначає цим терміном процес розвитку людини, який включає встановлення зв'язків між Его-центром свідомості та Самістю-центром душі загалом, поєднує свідоме й несвідоме.

Упродовж життя людина знову й знову повертається до старих проблем і запитань. Процес індивідуації може бути представлений спіраллю, в якій людина продовжує натрапляти на ті ж фундаментальні запитаннями, але кожного разу в більш тонкій формі. Зрештою вона має стати сама собою, має знайти власну індивідуальність, той центр особистості, який однаково віддалений від свідомого й несвідомого; ми повинні прагнути до цього ідеального центру, до якого природа, здається, спрямовує нас. Лише тоді можуть бути задоволені наші потреби.

Уявлення про те, людина - це єдиний організм, є визначальним в Адлерівській психології. Назва самої теорії "індивідуальна психологія" (від лат. "individuum" - "неподільний") означає сутність, яку не можна поділити. Індивідуум - це єдине ціле в кожному прояві особистості, яке рухається в напрямі росту і розвитку. Людина прагне до вдосконалення, намагаючись досягти визначених цілей. Цим самим знаходить своє місце в світі. Окрім спадковості, оточуючого середовища у формуванні особистості, Адлер надавав великого значення творчій силі людини - її вільній, свідомій активності. Провідним в теорії Адлера є положення, згідно якому вся поведінка людини відбувається в соціальному контексті, і сутність людської природи можна пізнати лише через розуміння соціальних відносин.

Особистість розглядається не ізольовано від соціальної системи і завдань особистісного зростання, а її розвиток не просто як досягнення цілісності "для самого себе", а як процес, що має на меті ефективну взаємодію з середовищем та максимальне вираження себе в ньому.

2) Его-психологія (Его-теорія особистості Е. Еріксона, гуманістична теорія особистості Е. Фромма, соціокуль-турна теорія особистості К. Хорні)

Центральним для створеної Е. Еріксоном теорії розвитку є положення про те, що людина протягом життя проходить через декілька універсальних для всього людства стадій. Суспільство схвалює розвиток соціальних можливостей людини. З точки зору Еріксона, поведінка людини першочергово детермінована. Біологічне дозрівання у взаємодії зі сферою соціальних стосунків індивідуума дає складну систему поведінкових проявів. Всі люди самі несуть відповідальність за свої успіхи та невдачі.

Фромм стверджував, що поведінка людини може бути зрозумілою лише у світлі впливів культури, що існують в даний конкретний момент історії. З точки зору Фромма, особистість є продуктом динамічної взаємодії між вродженими потребами і тиском соціальних норм.

Фромм перший сформулював теорію типів характеру, в основі якої соціологічний аналіз того, як люди в суспільстві активно формують соціальний процес і саму культуру.

На основі історичного аналізу умов існування людини та їх змін, Фромм зробив висновок про те, що невід'ємною рисою людського існування в наш час є самостійність, ізоляція і відчуження. В той же час він підкреслював, що для кожного історичного періоду був характерним прогресивний розвиток індивідуальності завдяки боротьбі людей за досягнення більшої особистої свободи у розвитку своїх потенційних можливостей. філософський психологічний розвиток особистість

К. Хорні стверджувала, що в структурі особистості домінують не інстинкти агресії або лібідо, а несвідоме почуття тривоги, занепокоєння, яке вона називала почуттям корінної тривоги і вважала, що воно пов'язане з самотністю і безпорадністю, що "з'являється у дитини в потенційно ворожому їй світі". Таким чином, в її теорії зберігається не лише ідея 3. Фрейда про значення несвідомого, але і його думка про антагонізм між зовнішнім світом і людиною. К. Хорні вважала, що причинами розвитку цієї тривоги можуть бути помилки сімейного виховання, а саме: непослідовна поведінка батьків, глузування, невиконання обіцянок, надмірна опіка або ж емоційна відчуженість батьків.

3) Теорія особистісних рис (Ф. Олпорт, Дж. Кеттел, Г. Айзенк)

Автори теорії особистісних рис розглядають особистість як комплекс якостей, що властиві певним категоріям людей, або ж намагаються виявити такі риси особистості, які змушують одних людей поводитися більш-менш однаково в різних ситуаціях.

Г.-В. Олпорт розмежував загальні (вимірювані, узаконені) риси як характеристики, що відрізняють одну групу людей від іншої в межах певної культури, та індивідуальні (морфологічні), які не допускають порівнювання з іншими людьми (їх він позначив пізніше як індивідуальні диспозиції; саме вони, за Олпортом, і становлять основний інтерес для психології особистості).

Серед диспозицій можна виокремити найбільш і найменш виражені. Кардинальні диспозиції - це риси, що позначають весь життєвий шлях людини (наприклад, схильність до співчуття). Центральні диспозиції - тенденції в поведінці, які легко помічає оточення. Bтoринні диспозиції - надання переваг і ситуативні прояви людини.

Так, Дж. Кеттел оцінював особистість за 16 шкалами (серйозність -легковажність, відкритість - закритість тощо). Г. Айзенк визначав особистісні риси за двома параметрами: екстраверсія - інтроверсія (відкритість - замкнутість) та стабільність - нестабільність (рівень тривожності).

Розроблені ними методики успішно використовуються в психологічних дослідженнях особистості.

4) Навчально-біхевіористична теорія ( Б. Скіннер та ін.)

Даний підхід базується на ідеї впливу на людину її соціального оточення. Всі форми соціальної поведінки, на думку теоретиків цього напряму, є результатом спостережень за соціальними моделями (батьками, вчителями, друзями, героями кіно тощо). Особистість є результатом взаємодії індивіда (з усіма властивими йому характеристиками) і довкілля, яке він прагне пізнати, щоб пристосуватися до нього.

Б.Скіннер і його послідовники вважали, що основою формування особистості є научіння (тренування). Регулювання зовнішньої поведінки особистості здійснюється позитивним чи негативним підкріпленням.

5) Когнітивна теорія (А. Елліс, Д. Роттер та ін.) Когнітивний (від лат. cognitio -знання, пізнання)

Вказана теорія є спробою пояснити природу контролю людини над своїм існуванням аби надати йому певного сенсу. Людина - не пасивна істота, на яку впливає довкілля. Характер її реакцій на різні ситуації визначається тією чи іншою когнітивною інтерпретацією, яку вона сама дає цій ситуації, та особливостями її особистості. Одні схильні брати відповідальність на себе за те, що з ними відбувається, і впевнені, що можуть впливати на оточення (люди з внутрішньою підтримкою); інші - систематично пояснюють усе, що з ними відбувається, зовнішніми обставинами, вірять в існування щасливого випадку (орієнтовані зовні).

Соціальна поведінка людини пояснюється за рахунок опису пізнавальних процесів, характерних для людини. Пізнавальний розвиток відбувається в міру наростання і ускладнення досвіду дитини Егоцентризм, подання про збереження та оборотності мислення є діагностичними ознаками інтелектуального розвитку дитини.

6) Гуманістична теорія

Гуманістичний підхід найвиразніше представлений у гештальттерапії Ф. Перлса, теоріях самоактуалізації К. Роджерса й А. Маслоу та теорії інтенціональності Ш. Бюлер.

Стан оптимального психологічного здоров'я в гештальттерапії Перлса називається зрілістю, для досягнення якої індивід має подолати прагнення дістати підтримку з навколишнього світу й знайти нові можливості підтримки в самому собі. Якщо людина не досягає зрілості, то вона більш схильна маніпулювати своїм оточенням для задоволення бажань, аніж брати на себе відповідальність за свої розчарування й намагатися задовольнити свої справжні потреби. Зрілість полягає в здатності йти на ризик, аби вибратися зі скрутної ситуації.

На думку К. Роджерса, в кожному з нас є прагнення до компетентності й розвитку здібностей настільки, наскільки це можливо для нас біологічно.

Вроджене прагнення до актуалізації, тобто властиве організмові прагнення реалізувати свої здібності з метою зберегти життя й зробити людину сильнішою, а її життя різноманітнішим, К. Роджерс вважав основним мотивом поведінки кожного індивіда. Навіть голод, спрага, мотив досягнення він розглядає як різновид прагнення до актуалізації. Воно є суттю життя і властиве не лише людині, а всьому живому - і рослинам, і тваринам. К. Роджерс вирізняє такі основні характеристики актуалізації: рухливість, відкритість, незалежність від зовнішнього впливу та здатність розраховувати на себе.

З проблематикою особистісного зростання пов'язані також усі психологічні дослідження А. Маслоу, який і саму психологію, власне, розглядає як один із засобів, що сприяє соціальному і психологічному благополуччю. Він запроваджує поняття самоактуапізацй особистості - це цілковите повне використання нею своїх талантів, здібностей, можливостей тощо. А. Маслоу певною мірою індентифікує поняття самоактуалізації з поняттям креативності (творчих здібностей).

Ш. Бюлер розробила теорію розвитку людини, поклавши в основу ідею про те, що в основі людської природи лежить "намір" (інтенція). У зв'язку з формуванням і досягненням мети Ш. Бюлер вирізняє п'ять фаз життєвого циклу.

Фаза І триває до 15-річного віку. Для неї характерна відсутність конкретної мети. Дитина живе сучасним і має про майбутнє розмиті уявлення. В цей період відбувається переважно розвиток фізичних і розумових здібностей.

Фаза ІІ триває від 15 до 20 років і відповідає підлітковому та юнацькому вікові. В цей період людина усвідомлює свої потреби, здібності та інтереси. Вона виношує плани щодо вибору партнера, професії, розмірковує над сенсом життя, оцінює свої можливості та здібності.

Фаза ІІІ - період від 25 до 40-45 років, період зрілості й розквіту. Це найбагатший період життя, поза як людина досягає поставленої мети, стабільності як у професійному, так і в особистому плані.

Фаза IV триває від 45 до 65 років. У цей період людина підбиває підсумки своєї минулої діяльності й досягнень, щось переглядає та переосмислює відповідно до статусу, віку, фізичних сил.

Фаза V починається в похилому віці, в 65-70 років. У цей період люди не мають перед собою мети, яку ставили в молодості, більше уваги приділяють відпочинку, здоров'ю. Оглядаючи своє життя як дещо цілісне, людина аналізує його результати, досягнення.

Висновок: Вітчизняна психологія і педагогіка стоять на позиціях визнання значущості впливу на розвиток особистості як біологічних, так і соціальних факторів при активній позиції самої особистості. "Людський розвиток обумовлений взаємодією багатьох чинників: спадковості, середовища (соціальної, біогенної, абиогенной); виховання (вірніше, багатьох видів спрямованого суспільства на формування особистості); власної практичної діяльності людини "(Б. Г. Ананьєв).На основі теорій розвитку особистості формуються різні педагогічні теорії, в яких розробляються методи, засоби і форми виховання і навчання відповідно до їх розумінням філософської та психологічної концепцій розвитку особистості.

Література

1. http:// http://pidruchniki.com/16910311/psihologiya/teoriyi_osobistosti

2. http://stud.com.ua/46379/pedagogika/teoriyi_rozvitku_osobistosti

3. http://pidruchniki.com/16910311/psihologiya/teoriyi_osobistosti

Размещено на Allbest.ru