Соціальна типологія особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут управління та права

Гуманітарно-правовий факультет

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

«Соціальна психологія»

Виконала: студентка групи ГПз-413

Донець Анастасія Миколаївна

Перевірив: Бачелюк В.Й

Запоріжжя 2016

ВСТУП

Особистість - інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя людини у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем.

Кожна людина, яка з'являється у світі, починає засвоювати людську культуру, набувати своєї особливості, входити в суспільство, самоутверджуватись серед інших людей і ставати особистістю. Формування особистості є результатом включенності людини до існуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєння нею соціальних функцій, а також усвідомленості нею своєї приналежності до соціуму.

Складний, тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у даному суспільстві називається соціалізацією.

Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.

Однією з найважливіших проблем соціологічного аналізу є проблема соціальної типології особистості. Соціальний тип особистості -- це продукт складного переплетення історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей і властивостей людини як істоти соціальної.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО РОЗУМІННЯ ОСОБИСТОСТІ

Здавна люди помічали залежність своєї поведінки від соціального оточення та від власної психіки, що спонукувало їх пристосовуватися до умов життя й водночас проявляти здатність до вільного вибору. В історії психології таке поєднання психіки та зовнішніх впливів і спонук зафіксоване в численних теоретичних концепціях щодо вивчення проблеми співвідношення «індивідуального» і «соціального» в особистості, яке грунтується на філософських засадах, психологічних дослідженнях -- від антропологічних, за якими людина насамперед біологічна істота, що й визначає її роль і місце в соціумі, до таких, які за основу беруть пріоритет соціального середовища в становленні i розвитку особистості. Соціально-психологічні теорії особистості, розглядаючи її в різних аспектах, виходять як з інтересів індивіда, пріоритетності його комунікативного, морального потенціалу в професійному зростанні, його знань, стилю й культури спілкування, так і з важливості соціуму, соціальних відносин у становленні особистості. І від того, що над чим превалює, залежить теоретичне обґрунтування певного типу та соціальної програми поведінки індивіда, певної стратегії дії, інших соціально-психологічних характеристик людини.

Сучасні вчення про людину теоретично і експериментально доводять, що людська психіка не є результатом або прямим продовженням природного розвитку елементарних форм поведінки, психічного життя тварин; психічні функції людини формуються в процесі її розвитку і становлення в суспільстві, шляхом засвоєння нею соціального досвіду. При цьому сам процес засвоєння -- це специфічна форма психічного розвитку, властива тільки людині. Тут ідеться не лише про вищі психічні функції (мимовільна увага, логічна пам'ять, абстрактне мислення), а й про такі прості і, здавалося б, уроджені функції (яким є, зокрема, тональний слух), які мають соціальну природу і формуються протягом життя. Самі функціональні системи мозку, будучи матеріальною субстанцією психічних функцій, не з'являються в готовому вигляді до народження дитини й не визрівають самостійно, але формуються в процесі спілкування і предметної діяльності дитини (за А. Луріа). Немає природних програм соціальної поведінки людини, бо саме соціальне життя не є постійною системою чинників: воно змінюється інколи значно швидше, ніж одне покоління зміниться наступним.

Створено чимало соціально-психологічних теорій особистості, які дають змогу говорити про неї як про індивідуальне й водночас соціально-психологічне явище. До найвідоміших можна віднести психоаналіз (3. Фройд, К. Юнг, А. Адлер та ін.), поведінкову школу (біхевіоризм), розуміння особистості з позицій гуманістичної психології (А. Маслоу, К. Роджерс), вивчення особистості в контексті екзистенціальної психології, трансакційний аналіз особистості (Е. Берн), акмеологічний підхід до розуміння особистості (О. Бодальов, А. Деркач, Л. Орбан-Лембрик та ін.), стратегію життя особистості К. Абульханової-Славської, соціально-психологічні концепції особистості

Психоаналіз, як відомо, започаткував австрійський психіатр З. Фройд (1856--1939 pp.). Ця теорія є одним з найглибших учень про людську індивідуальність. Вона заснована на двох доктринах: по-перше, на доктрині психічного детермінізму (будь-яке психічне явище має під собою визначену причину); по-друге, на твердженні 3. Фройда про те, що несвідомі процеси відіграють значнішу роль у формуванні мислення й поведінки, ніж свідомі. За 3. Фройдом, саме тут приховані основні детермінанти особистості, тут джерело психічної енергії, спонукання та інстинкти.

Особистість -- це та ж людина, але розглянута як суспільна істота, наділена свідомістю. Особистість представлена психологічними характеристиками, що соціально зумовлені і проявляються в суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини. Все це мас суттєве значення для особи та її оточення. Особистість також виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки, традицій тощо. Таким чином, поняття «особистість» має сенс тільки в системі суспільних відносин, тільки там, де можна говорити про соціальну роль і сукупність ролей. Ідеться не про своєрідність і розмаїття останніх, а насамперед про специфічне розуміння індивідом своєї ролі, внутрішнє ставлення до неї, вільне й зацікавлене (або навпаки -- вимушене й формальне) її виконання.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ТИПІВ ОСОБИСТОСТІ

Поняття особистості має сенс лише в системі суспільних відносин, лише там, де можна говорити про соціальну роль і сукупність ролей. При цьому, однак, воно припускає не своєрідність і різноманіття останніх, а насамперед специфічне розуміння індивідом своєї ролі, внутрішнє відношення до неї, вільне і зацікавлене (чи навпаки -- змушене і формальне) її виконання. Людина як індивідуальність виражає себе в продуктивних діях, і вчинки його цікавлять нас лише в тій мері, у якій вони одержують органічне предметне втілення. Про особистість можна сказати зворотне: у ній цікаві саме вчинки. Самі здійснення особистості (наприклад, трудові досягнення, відкриття, творчі успіхи) витлумачуються нами насамперед як учинки, тобто навмисних, довільних поведінкових актів.

Соціальна роль -- відповідний прийнятим нормам спосіб поводження людей у залежності від їхнього чи статусу позиції в суспільстві, у системі міжособистісних відносин. Освоєння соціальних ролей -- частина процесу соціалізації особистості, неодмінна умова «вростання» людини в суспільство собі подібних. Соціалізацією називається процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний у спілкуванні і діяльності. Засвоюючи соціальні ролі, людина засвоює соціальні стандарти поводження, учиться оцінювати себе з боку і здійснювати самоконтроль. Таким чином, розвита особистість може використовувати рольове поводження як інструмент адаптації до визначених соціальних ситуацій, у теж час не зливаючи, не ідентифікуючи з роллю. Рольова концепція особистості виникла в американській соціальній психології в 30-х роках XX в. (Ч. Лантухи, Дж. Мид) і одержала поширення в різних соціологічних плинах, насамперед у структурно-функціональному аналіз.

Виділяють кілька великих соціальних типів особистості, що просліджуються на всьому історичному шляху розвитку людства:

“Діячі” - для таких головне - активна дія, зміна світу й інших людей, включаючи і самого себе, “мислителі”- це люди, що за словами Піфагора, приходять у світ не для того, щоб змагатися і вимагати, а дивитися і міркувати, люди почуттів і емоцій - які гостро почувають, як “тріщина світу” (Р. Гейне) проходить через їхні серця, гуманісти і подвижники - відрізняються загостреним почуттям відчуття щиросердного стану іншої людини, як би “вливаються” в нього, полегшуючи щиросердні і тілесні страждання.

В основних культурах і цивілізаціях Землі склалися визначені типи особистостей, що відбивають особливості Сходу і Заходу. Так, якщо порівняти європейський канон особистості, що відбиває ідеал цивілізації Заходу з японським, як моделлю культур Сходу, то очевидні істотні розходження. У європейській моделі особистість розуміється як визначена цілісність, а для японців більш характерне сприйняття особистості і її вчинків як сукупності декількох “кіл обов'язків” - стосовно імператора, батьків, друзів, самого себе і т.д.

Нарешті, існуючі світові релігії виробили свій нормативний ідеал особистості, що відбиває сутність і догматичний стрижень кожної релігії. Так, християнський ідеал особистості в основі своєї має любов до Бога і любов до ближнього, що нерозривно зв'язано, в ісламській моделі особистості строге і бездоганне виконання волі Аллаха, для особистості вихованої в дусі буддійської традиції, головним є усвідомлення чотирьох “шляхетних” істин і готовність слідувати “вісімковому” шляху досягнення просвітління. Т.ч. в рамках трьох світових релігій можна виділити і різні типи особистості і шляхи її удосконалення

Зрозуміло, цим не вичерпується діапазон даного поняття і, мабуть, що більшість людей сполучать у собі ознаки різних типів особистостей, а іноді відбувається і зміна ведучих установок. Тут важливо зрозуміти одне - вибір особистісного шляху і поле його діяльності - результат вільного волевиявлення людини. Тому особистість немислима поза феноменом волі, а словами Гегеля, щира природа людини “є воля, вільна духовність”.

Соціологія особистості вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв'язків особи і соціальних спільнот. У сучасному суспільстві предметом соціології особистості є два взаємозалежні напрями пізнання: соціальна сутність людини та закони становлення і змін особистості у процесі життя.

соціальний особистість суспільство людина

ПОНЯТТЯ "СОЦІАЛЬНИЙ ТИП ОСОБИСТОСТІ". ТИПОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ

Кожне суспільство несе на собі відбиток складного переплетіння історичних, культурних, політичних, економічних чинників, що й зумовлює специфіку цього суспільства. Люди, котрі живуть у суспільстві, теж різні й мають відмінності у фізичних та соціальних характеристиках. Однак кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб особистості, які функціонують у ньому, найкращим чином відповідали йому, зумовлюючи його розвиток та прогрес. Виховання таких особистостей -повільний і тривалий процес, прискорення та цілеспрямування якого - нагальне завдання практики управління суспільством. Одночасно суспільство має потребу в інформації про наявні соціальні типи особистостей як про бажані - такі, що забезпечують прогресивний розвиток суспільства, так і про небажані, але об'єктивно наявні в будь-якому суспільстві.

Щоби зрозуміти поняття "соціальний тип", варто скористатися іншим поняттям, започаткованим М. Вебером, - "ідеальний тип", під яким учений розумів специфічну мислену, уявну модель, конструкцію для пізнання суспільних явищ.

Соціальний тип-це де персоніфікована уявна особистість як узагальнене відображення сукупності повторюваних рис індивідів, які входять до певної соціальної спільності.

Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особистості. Одна з відомих належить Е. Фромму, який у своїх працях "Здорове суспільство" та "Мати чи бути" наводить чотири типи особистості залежно від цінностей, що їй притаманні:

* традиціоналісти - орієнтовані на цінності обов'язку, порядку, дисципліни, законослухняності;

* ідеалісти - досить критичні до традиційних норм, незалежні, зневажають авторитети, мають установку на саморозвиток;

* фрустрований тип - орієнтований на низьку самооцінку, пригнічення; для нього характерне відчуття відчуженості від життя;

* реалістичний тип - поєднання устремління до самореалізації з розвинутим почуттям обов'язку, здорового скептицизму із самодисципліною та самоконтролем;

* гедоністичні матеріалісти -- орієнтовані на отримання задоволення, гонитву за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.

Поряд із типологією особи, Е. Фромм виводить типи соціального характеру. Під соціальним характером автор розуміє взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери із соціально-економічною структурою. За Е. Фроммом, існує п'ять типів соціального характеру:

* рецептивний (сприймальний), характерний для первісного суспільства;

* експлуататорський, властивий добуржуазним формаціям;

* нагромаджувальний, поширений у добу капіталізму;

* ринковий, характерний для більш розвинутої фази капіталізму;

* продуктивний - прогнозований у майбутньому тип особистості, що повинен спрямовувати енергію не на те, щоб мати та споживати, а щоб повною мірою бути, а отже створити себе як людину, здатну до самореалізації, самоутвердження, самовдосконалення

Іншу типологію подає український учений-соціолог Є. Головаха, що виокремлює три типи особистості:

* особистість, розчинена в масі, суспільстві -- соціальні конформісти (пристосуванці);

* особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);

* перехідний тип особистості, для якої характерне амбівалентне (подвійне) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на альтернативні цінності.

Незважаючи на багатоманітність соціологічних підходів до вивчення людини-істоти соціальної, існує більш-менш усталена сукупність проблем, які виступають предметом дослідження соціології особистості. До них, передусім, належить проблема виділення основних характерних рис особистості. Соціологи відносять до них самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, певну автономність (від грец.-- самоврядний; тут використовується у значенні самодостатність і відносна незалежність) стосовно до суспільства, відповідальність за свої вчинки, тощо.

Інші соціологи (наприклад, О.Якуба) акцентують увагу на спорідненій проблемі внутрішньої духовної структури особистості і включають до неї потреби та інтереси, цінності і мотиви, соціальні норми і переконання, світоглядні принципи, смаки і звички та багато інших духовних утворень.

Відомою є також типологія особистості російського соціолога В. Ядова, згідно з якою існують три типи особистості:

* нормативний тип (базовий) - тип особистості, що найбільш відповідає потребам суспільства та є об'єктивно необхідним для розвитку суспільства;

* ідеальний тип - тип особистості, що сприймається як бажаний ідеал, до якого слід прагнути;

* модальний (реальний) - переважний тип особистості в суспільстві (під модою у статистиці розуміють найбільш часто повторювану величину будь-якого знака).

Проблема виділення соціальних типів особистості зумовлена тим, що соціологія має справу не з одиничним, а масовидним, багатоманітним і намагається розкрити в особистості суттєве і типове. З цієї точки зору уявляється можливим виділити такі типи особистості:

* ідеальний (в якому знаходить вияв вимога соціального ідеалу того чи іншого суспільства);

* нормативний (тобто сукупність властивостей особистості, формування яких об'єктивно необхідне для розвитку даного суспільства);

* реально існуючий, або, за висловом В.Ядова, модальний (тобто переважаючий тип особистості на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нормативного і тим більше ідеального типу)[6, c. 104-106].

Якісно новим різновидом особистості в умовах існування СРСР, який випадає з усталеної типології, є незнаний в історії тип «людини радянської», або, за висловом О.Зінов'єва, «homo soveticus». Його основою мав стати ідеальний комуністичний тип особистості, але парадокс полягає в тому, що реальна дійсність тоталітарного режиму витворила тип людини, що докорінно відрізнявся від комуністичних ідеалів; його основною характерною рисою стало розщеплення (навіть не двоїстість) особистості на декілька складових, коли люди думали одне, говорили інше, а робили чи мали намір вчинити зовсім інше і т.п., при тому однаково комфортно почуваючись у цих багатоликих іпостясях. Для «людини радянської» звичними були конформізм (тобто пристосовництво, пасивне сприйняття існуючого порядку речей), відсутність автономності в суспільстві, побоювання конфліктів і необхідності прийняття власних рішень, відсутність орієнтації на результати праці, безініціативність, небажання наражатися на ризик, недовіра до нового, ворожість до змін, нетерпимість до інших думок і поведінки, відмінної від власної. У книзі російських соціологів «Проста радянська людина: Досвід соціального портрету на межі 90-х pp.» (Москва: 1993) слушно зазначається, що особистість пострадянського суспільства ще надовго залишиться радянською, почуваючи ностальгію за часами існування СРСР. Такі люди ще протягом довгого періоду становитимуть досить широку соціальну базу для комуністичних та інших лівих партій і рухів у молодих незалежних державах, посталих на руїнах колишньої світової над потуги.

ВИСНОВКИ

Соціальні типи особистості - певний фіксований набір суттєвих, таких що повторюються соціальних властивостей особистості, що виявляються в її свідомості та поведінці.

Типи особистості:

- ідеальний - сукупність особистих властивостей, яка на думку сучасників, є бажаною, відіграє роль еталона, взірця;

- базисний - сукупність властивостей, яка дозволяє у найкращі спосіб адаптуватися до конкретних умов життєдіяльності у конкретний час, у даному суспільстві;

- реальний - сукупність спільних, для членів даного суспільства типових властивостей особистості, що переважають на даному етапі розвитку суспільства.

Для соціально - психологічної діагностики властивостей особистості використовують різноманітні методи та методики : спостереження, аналіз документів та продуктів діяльності людини, анкетування, тестування, моделювання ситуації (стажування, виконання конкретних завдань, імітація професійної діяльності).

Соціальна структура особистості:

- інтегрованість особистості у соціальне середовище;

- спрямованість особистості як її домінуюче соціально зумовлене ставлення до соціальної дійсності, що оточує людину;

- соціальна активність особистості та її здатність до саморегуляції поведінки, життєвий самоконтроль.

Размещено на Allbest.ur