Мотиваційні фактори навчання в духовних вишах системи богословської освіти православної Церкви

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мотиваційні фактори навчання в духовних ВНЗ системи богословської освіти православної Церкви

Попович В. М.,

Мотиваційні фактори навчання в духовних ВНЗ системи богословської освіти православної Церкви

Попович В. М.,

кандидат філософських наук, доцент, Запорізький національний технічний університет (Україна, Запоріжжя)

Актуалізується проблема мотивації навчання студентів духовних ВНЗ в умовах модернізації і реформування сучасної системи православної богословської освіти в Україні. Структурні і змістові перетворення в системі підготовки служителів Церкви вимагають нових і якісних підходів, які б сприяли підтримці позитивної мотивації студентів до навчання, що впливає на формування ключових компетентностей богословської освіти: компетенцій в сфері богословських знань, морально-етичної і соціальної/громадянської компетентностей. В статті наведено результати контент-аналізу мотивів вступу до духовних ВНЗ і визначено основні мотиваційні фактори навчання.

Ключові слова: богословська освіта, компетентність, мотив, мотивація, локус контролю.

Сучасний період розвитку православної богословської освіти в Україні пов'язаний із процесом її модернізації і реформування. Система вищої духовної освіти в Україні перетерпає досить складний трансформаційний етап, викликаний різними викликами і чинниками: 1) система богословської освіти в Україні почала відроджуватися тільки наприкінці ХХ століття, стикаючись з проблемами наукових кадрів, навчальних програм, ефективної системи управління (освітнього менеджменту) тощо; 2) посилення процесів секуляризації суспільства, і, як наслідок - секуляризація церковно-релігійного середовища сприяє формуванню "світської" моделі богословської освіти, що породжує протиріччя у визначенні основних завдань духовної освіти: виховання особистості

священнослужителя або пастиря чи професійного богослова; 3) необхідність реформування самої системи богословської освіти в контексті формування єдиного освітнього простору, обумовленого глобалізаційними процесами.

Згідно "Концепції вищої духовної освіти Української Православної Церкви" основним завданням системи вищої духовної освіти Української Православної Церкви є забезпечення необхідного рівня підготовки кандидатів для пастирського служіння, богословів та фахівців інших форм церковного служіння, а також створення умов для суспільного визнання значимості вищої духовної освіти і соціальної інтеграції випускників вищих духовних навчальних закладів. Вирішення поставленого завдання забезпечується, зокрема, розробкою принципів сумісності системи вищої духовної освіти з вітчизняною світською системою вищої освіти, а також з закордонними системами богословської освіти [4].

Ці завдання неможливо вирішити без розвитку системи богословської освіти, бо саме підготовка пастирів і священнослужителів виявляє здатність Церкви відповідати викликам сучасності, а це вимагає від Православної Церкви формування такої системи духовної освіти, яка б сприяла формуванню особистості священнослужителя, який би поєднував в собі як моральний ідеал християнського пастиря, так здатність надати відповіді на більшість соціальних питань, що постійно змінюються і виникають, апелюючи до позиції Церкви.

Теоретичні і практичні аспекти православної богословської освіти представлені сьогодні в таких тематичних напрямках: історичний аспект православної освіти (О. Токарева, В. Пащенко, М. Талалай, Д. Поспеловский, Г. Степаненко, В. Липинський, С. Мешковая, В. Денисенко, М. Разина та ін.); проблеми православної богословської освіти (мітрополит Иларіон (Г Алфєєв), архієпископ Антоній (І. Паканіч), П. Балог, Архімандрит Віктор (Бедь), В. Липинский, Л. Рощина, Ю. Кальниш, А. Кислий, О. Панасенко); православна освіта: сучасний стан і перспективи розвитку (А. Кислий, А. Панасенко, М. Разіна, М. Лагодич, А. Колодний, О. Рогова, М. Закович, І. Метлік, Л. Рощина, постанови, звіти Синодальних відділів РПЦ, УПЦ МП і УПЦ КП, звіти Міністерста культури України) [5].

У працях вітчизняних і зарубіжних учених висвітлено різні сторони проблеми формування позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності у ВНЗ, у яких: проведено аналіз мотивів вступу до вищого навчального закладу (С. Бобровицька, О. Гилюн, Г. Мухіна, А. Мечніков, Ф. Рахматуліна та ін.); виявлено динаміку змін мотивів на різних курсах (С. Бобровицька, Н. Бордовська, Р. Вайсман, А. Реан, П. Якобсон та ін.); виділено умови, які сприяють формуванню у студентів позитивної мотивації до навчально-пізнавальної діяльності (Н. Волкова, А. Гебос, С. Занюк, В. Кикоть, В. Михайличенко, В. Полянська, О. Тарнопольський, В. Якунін та ін.). Досить незначна кількість наукових праць присвячена аналізу мотивації до навчання у вищих духовних начальних закладах (О. Погорілий, О. Саган, Л. Филипович, М. Чурилов та інші).

Мета дослідження - виявлення мотиваційних факторів навчання студентів духовних ВНЗ в умовах модернізації і реформування сучасної системи православної богословської освіти в Україні.

У науковій теорії та практиці прийнято розрізняти такі поняття, як "мотив" та "мотивація". Різні види мотивів та їх формування (мотивацію) у ВНЗ вивчали А. Алексюк, С. Архангельський, В. Вілюнас, І. Зайцева, Є. Ільїн, С. Канюк, О. Леонтьєв, П. Лузан та ін. Поняття "мотив" являє собою досить складний феномен, якому науковці не дають однозначного визначення. В перекладі з латинської поняття "мотив" означає "рухаю". Є. Ільїн трактує мотив як складне психологічне утворення, що спонукає до свідомих дій та вчинків, а також є основою для цих дій.

Поняттям "мотив", на думку Є. Ільїна, часто позначаються такі психологічні явища: намір, бажання, прагнення, побоювання тощо, у яких відображається наявність у людській психіці готовності, що спонукає досягненню певної мети [3]. С. Гончаренко визначає мотив як "спонукальну причину дій, вчинків людини, спрямованих на задоволення потреб, те що штовхає на дії" [4, с. 47]. На наш погляд, найбільш вдале визначення терміну "мотив" надає О. Леонтьєв. За словами О. Леонтьєва, мотив - це опредмечена потреба, тобто прагнення, бажання володіти чимось конкретним (дипломом вищої освіти, професією, іноземною мовою тощо). Неопредмечена потреба ще не є мотивом, оскільки не визначає характеру діяльності, тому що не має предмета, на який спрямована дія. Предмет, у свою чергу, окреслюється лише тоді, коли людина починає діяти [6].

Поняття "мотивація" також є складним феноменом у психології та педагогіці. Ми поділяємо погляди С. Гончаренко, згідно з якими термін "мотивація" є набагато ширше, ніж термін "мотив" та інтерпретується як система мотивів або стимулів, чинників, що детермінують конкретну діяльність, поведінку особистості [8]. Це поняття охоплює мотиви, потреби, цілі, наміри, переживання тощо. У наукових дослідженнях мотивацію розглядають переважно як сукупність причин психологічного характеру, що визначає поведінку людини, її спрямованість й активність. Всебічне розкриття причин, якими пояснюється та чи інша поведінка людини, її дії, передбачає аналіз сукупності мотивів, якими зумовлюється конкретна поведінка [2].

Модель мотивації, запропонована Е. Патяєвою, дозволяє осмислити поняття мотивації діяльності і структури мотивації, що є визначальним для змістової сторони цінностей. В рамках даної моделі в структурі мотивації виділяються два рівня мотиваційних утворень. До першого рівня відносяться конкретно-ситуативні утворення, релевантні одиничній діяльності, до другого рівня - неситуативні, стійкі й узагальнені утворення, які впливають на діяльність не безпосередньо, а приймаючи участь у породженні конкретно-ситуативних мотивів. Е. Патяєва виділяє два види впливу стійких мотиваційних структур на виникнення і функціонування конкретно- ситуативних мотивів. Перший вид реалізується у вигляді конкретизації стійких мотивів в безпосередньо- ситуативних проявах. Другий вид - це "зміщення" конкретної діяльності відповідно деяких стійких надситуативних принципів: наприклад, прояв в різних ситуаціях і відповідно в різних конкретних мотивах стійкої схильності до ризику або конформності [7]. Критерієм, який дозволяє віднести ці особистісні тенденції до класу стійких мотиваційних структур, виступає той факт, що вони проявляються не тільки в процесі самої діяльності, але й на етапі породження конкретно-ситуативних мотивів (мотивоутворення конкретної діяльності) і відображаються в їх структурі і смисловій характеристиці.

Трьохрівнева схема структури мотивації О. Асмолова припускає виділення джерел мотивації (потреб та інстинктів), детермінант спрямованості діяльності в конкретній ситуації (мотивів) і регуляторів протікання діяльності (поява відповідних емоцій, суб'єктивних переживань, установок) [1]. Формування мотивації можливе лише тоді, коли людині вдається пов'язати мету з особистісними цінностями. Чим більш особистісні цінності пов'язані з результатом майбутньої діяльності, тим більше внутрішні мотиви підживлюватимуть енергію мотивації особистості.

Особливого значення в даному дослідженні виступає виявлення мотиваційної структури студентів вишдх навчальних закладів в контексті визначення особливостей їх ставлення до реформування системи православної богословської освіти. В соціально-психологічному опитуванні прийняли участь студенти наступних духовних навчальних закладів Православної Церкви (500 респондентів): Київська духовна академія і семінарія (УПЦ МП), Дніпропетровська духовна семінарія (УПЦ КП), Львівська православна богословська академія (УПЦ КП), Волинська православна богословська академія (УПЦ КП). Всього 64,75% студентів духовних закладів УПЦ МП і 35,25% студентів духовних закладів УПЦ КП. Серед них: 22,03% - студенти 1-го курсу; 29,49% - 2-го курсу; 21,35% - 3-го курсу; 15,59% - 4-го курсу; 10,17% - студенти магістратури і 1,37% - студенти аспірантури. 74,58% опитаних планують продовжити церковне служіння після навчання, 2,03% - не планують, 23,39% - не визначилися.

Студентам духовних ВНЗ було запропоновано відповісти на відкрите запитання: "Що спонукало

Вас вступити в виший духовний заклад і обрати шлях духовного служіння? Визначте основні мотиви Вашого вибору?". Всього було отримано 335 відповідей. За допомогою контент-аналізу висловлювань було виділено 3 основні групи-категорії мотивів: внутрішні (інтернальний локус контролю), зовнішні (екстернальний локус контролю) і теоцентричні мотиви. Результати за категоріями і змістовою наповненістю представлено на рис. 1 і в таблиці 1.

Внутрішні [інтернальний Теоцентричні мотиви Зовнішні (екстернальний локус контролю) мотиви локус контролю) мотиви

Рис. 1 -- Мотиви вступу до вищого духовного навчального закладу (результати контент--аналізу)

Для аналізу висловлювань респондентів було застосовано теорію локусу контролю Дж. Роттера [10]. Локус контролю (від лат. locus - місцерозташування та від франц. contrфle - перевірка) - стійка властивість індивіда, що формується в ході його соціалізації. Це тенденція людини пов'язувати причини життєвих подій з внутрішніми чинниками або зовнішніми обставинами. Люди, які схильні пояснювати причини своїх дій та поведінки внутрішніми чинниками (здібності, характер, внутрішній стан тощо), мають тенденцію до внутрішньої локалізації контролю (інтернальної). Люди, які схильні приписувати причини своїх дій та поведінки зовнішнім чинникам (доля, обставини, природні перешкоди тощо), мають тенденцію до зовнішньої локалізації контролю (екстернальної).

Таблиця 1

Змістовні особливості мотивів вступу до вищого духовного навчального закладу (результати контент-аналізу)

1. Група внутрішніх мотивів (інтернальний локус контролю) має найбільший показник - 40,30% всіх висловлювань. Типові приклади висловлювань: "особисте бажання, внутрішнє покликання, набуття богословських знань, пізнання смислу життя, духовне і моральне зростання, переосмислення цінностей". Отже, дана група студентів в якості основних мотивів визначає: внутрішні переконання і вибір, значимість богословської освіти, набуття смислу життя і духовне зростання.

2. Теоцентричні мотиви (31,94% всіх висловлювань) пов'язують мотивацію студентів духовних ВНЗ із переважанням теоцентричної картини світу в груповій свідомості: "служіння Богу, любов до Бога, віра в Бога, бажання проповідувати слово Боже". Причому, слід зазначити, що 25% всіх мотивів відображають стійку теоцентричну позицію студентів (служіння, любов і віра в Бога), де Бог виступає як усвідомлений сенс життя і рушійна сила особистісного і духовного розвитку. Як зазначив С. Франк: "Людина має необхідність в безумовній основі для свого існування, і ця основа є Бог - трансцендентний початок і першоджерело всього сущого, включаючи саму людину, що випромінюється в неї, постійно (принаймні потенційно) присутні в ньому" [9, с. 29].

3. Зовнішні (екстернальний локус контролю) мотиви складають 27,76% всіх висловлювань: "з дитинства ходив до храму, прислуговув в церкві, ходив в недільні школи, служив пономарем, продовжити родинну місію, виріс в православній родині, батько священик, погляди рідних, приклад батюшки, приходського священника". Студенти в даній групі орієнтувалися на зовнішні обставини, родинні традиції і приклад священнослужителів.

Слід зазначити про суперечливість змін мотиваційних факторів під час навчання в духовному навчальному закладі. Так, при відповідях на питання "Чи змінилася Ваша позиція під час навчання в духовному навчальному закладі?" майже 46% студентів вважають, що змінилася і 44% - не змінилася (рис. 2).

Рис. 2 -- Тенденції змін щодо мотивів церковного служіння. (Так, дещо змінилася Ні, це - мій Важко відповісти остаточний вибір)

Висновки з даного дослідження. В мотиваційній структурі свідомості студентів духовних ВНЗ переважають внутрішні і теоцентричні мотиви вступу в духовний навчальний заклад, що впливає на визначення в якості основного завдання богословської освіти - духовне і моральне виховання і зростання, які становлять основу морально-етичної компетентності священнослужителя. мотивація навчальний модернізація студент

Отже, одним із показників ставлення до системи богословської освіти в умовах її реформування є позитивна мотивація навчально- пізнавальної діяльності студентів. Виходячи з цього, можна визначити умови, що впливають на формування позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності студентів і їх ставлення освітнього процесу. Такими умовами можуть виступати: 1) професіоналізм

викладача (бажання та вміння навчити); 2) ставлення до студента як до компетентної особистості; 3) сприяння самовизначенню студента, розвиток позитивних емоцій студента; 4) організація навчання як процесу пізнання; 5) використання методів, що стимулюють навчально- пізнавальну діяльність; 6) усвідомлення найближчих та кінцевих цілей навчання; 7) професійна спрямованість навчальної діяльності; 8) доступність змісту навчального матеріалу, що пропонується викладачем на занятті; 9) постійне створення та "підкріплення" ситуації успіху для невпевнених у своїх силах студентів.

В якості подальших досліджень доцільним є емпіричне вивчення факторів підвищення ефективності освітньо-виховного процесу в духовних ВНЗ, які сприяють формуванню і підтримці позитивної мотивації майбутніх священнослужителів.

Список використаних джерел

1. Асмолов А. Г Культурно-историческая психология и конструирование миров / Асмолов А. Г. - М.: МПСИ, 1996. - 768 с.

2. Занюк С. С. Психологія мотивації: навч. посіб. / С. С. Занюк. - К.: Либідь, 2002. - 304 с.

3. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Е. П. Ильин. - СПб.: "Питер", 2000. - 512 с.

4. Концепція вищої духовної освіти Української Православної церкви [Електронний ресурс] / Українська Православна Церква. - Режим доступу до журн.: http://orthodox.org.ua/article/.

5. Лагодич М. Духовна освіта в Україні: сучасний стан і перспективи // Актуальні питання релігієзнавчої та богословської думки: Колект. монографія / За ред. В. О. Балуха. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2010. - С.229-246.

6. Леонтьев А. Н. Потребности, мотивы и эмоции / А.Н. Леонтьев. - М.: Педагогика, 1971. - 279 с.

7. Патяева Е. Ю. Ситуативное развитие и уровни мотивации / Е. Ю. Патяева // Вестник МГУ. - Сер.14. - Психология. - 1983. - №4. - С.23-33.

8. Український педагогічний словник / уклад. С. У. Гончаренко. - К.: Либідь, 1997. - 375 с.

9. Франк С. Л. Реальность и человек / Сост. П. В. Алексеев; Прим. Р К. Медведевой / С. Л. Франк. - М.: Республика, 1997. - 479 с.

10. Хьелл Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. - СПб.: Питер Ком, 1998. - 608 с.

Размещено на Allbest.ru