Предмет, завдання і методи вікової та педагогічної психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І МЕТОДИ ВІКОВОЇ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ЗМІСТ

1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

2. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

3. ЗВ'ЯЗОК ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ З ІНШИМИ НАУКАМИ

4. МЕТОДИ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

1. ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧІ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

У результаті становлення психології як самостійної науки і наступної її диференціації, утвориться ряд психологічних наук, серед яких особливе місце займає генетична психологія, предметом якої є вивчення розвитку психіки тварин і людей. Диференціація генетичної психології, у свою чергу приводить до утворення наступних галузей:

Порівняльна психологія - вивчає філогенез психіки шляхом порівняння основних форм психіки тварин і людини;

Психологія народів (етнопсихологія) - здійснює порівняльне вивчення психічного складу різних народів і націй;

Вікова психологія.

Вікова психологія - галузь психологічної науки, що вивчає процес розвитку психічних функцій і особистості протягом усього життя людини.

Вона вивчає психічний розвиток людини на різних вікових стадіях, тобто предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її онтогенезу. Більш детально предмет вікової психології можна охарактеризувати в такий спосіб:

Предметом вікової психології є вивчення виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей у дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку, тобто вікова психологія вивчає на всіх зазначених вікових етапах життя особливості відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення та інші психічні функції; вона вивчає як змінюються ці функції з віком людини.

Предметом вікової психології є вивчення особливостей гри, навчання, роботи, спілкування і т.п. (тобто особливостей активності людини) на різних вікових етапах, формування психічних якостей підростаючої особистості, появи новоутворень, що виникають з віком у психіці дітей, підлітків, юнаків, дорослих і людей похилого віку.

Предметом вікової психології є розкриття співвідношення природних факторів (спадковість, визрівання організму і т.п.) і суспільних засобів, за допомогою яких реалізуються можливості психічного розвитку людини.

До предмета вікової психології входить вивчення рушійних сил індивідуального розвитку психіки людини, дослідження закономірностей переходу від попередніх до наступних періодів в розвитку психічних функцій, а також вивчення індивідуальних психологічних відмінностей у розвитку людей різних вікових груп.

Отже, предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя.

На сучасному етапі розвитку перед віковою психологією постає задача вирішення наступних проблем:

органічної (організмічної) і середової обумовленості психічного і поведінкового розвитку людини;

відносного впливу стихійного й організованого навчання й виховання на розвиток дітей, відносний вплив родини і школи на розвиток дітей;

співвідношення задатків і здібностей, і їхнього впливу на процес розвитку;

порівняльного впливу на розвиток еволюційних, революційних і ситуаційних змін у психіці і поведінці дитини;

з'ясування співвідношення інтелектуальних і особистісних змін у загальному психологічному розвитку дитини.

Як відзначалося на початку лекції, вікова психологія виникла в результаті диференціації наук, її коріння, як і у всієї психології, у філософії, пізніше -- вийшла з загальної як генетична психологія, а потім у ній самий проходив процес диференціації. У його результаті виникла дитяча психологія, що у свою чергу поділяється на психологію раннього віку, психологію дошкільника, психологію молодшого школяра. Ці області знань розглядаються як розділи вікової психології. У цих розділах висвітлюються факти і закономірності психічного розвитку функцій, психологічні особливості дітей раннього, дошкільного і молодшого шкільного віку. Крім цього українські та інші психологи виділяють психологію підлітка як розділ вікової психології, що вивчає факти і закономірності психічного розвитку в підлітковому віці, психологічні особливості підлітка, а також психологію юнака, психологію людей зрілого віку (акмеологію) і психологію людей похилого віку (геронтопсихологію). У курсах вікової психології для педагогічних вузів особлива увага звертається на області вікової психології від народження до юнацького віку включно. Оскільки особливо інтенсивно людина розвивається на початку життєвого шляху -- з народження до 17 років, поки дитина, що стрімко розвивається, не закінчить школу і не вступить у доросле життя.

Отже, вікова психологія -- особлива область психологічних знань. Розглядаючи процес розвитку, вона дає характеристику різних вікових періодів і, отже, оперує такими поняттями, як «вік» і «дитинство». Вік, чи віковий період, -- це цикл розвитку, що має свою структуру і динаміку. Докладніше на цьому визначенні Л.С. Виготського ми зупинимося пізніше, а зараз відзначимо лише два моменти.

По-перше, психологічний вік може не збігатися з хронологічним, записаним у свідоцтві про народження, а потім у паспорті. Віковий період зі своїм неповторним змістом -- особливостями розвитку психічних функцій і особистості, особливостями взаємин з навколишніми і головною для нього діяльністю -- має визначені межі. Але ці хронологічні межі можуть зрушуватися, і одна людина вступає в новий віковий період раніше, а інша -- пізніше. Особливо сильно «плавають» межі вікових етапів зрілості.

По-друге, початкові вікові періоди утворять дитинство -- цілу епоху, що по суті своєї є підготовкою до дорослого життя, самостійній праці. Дитинство - явище історичне: і його зміст, і тривалість змінювалися протягом століть. Дитинство в первісному суспільстві було коротким, у середньовіччя тривало довше; дитинство сучасної дитини ще більше розтяглося в часі і наповнилося складними видами діяльності -- діти копіюють у своїх іграх відносини дорослих, сімейні і професійні, освоюють основи наук. Специфіка дитинства визначається рівнем соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, у якому живе, виховується і навчається дитина.

Як і кожна наука, вікова психологія має ряд складових. Це:

Вчені з їх знаннями, творчим потенціалом, кваліфікацією, досвідом і кооперацією наукової праці. У психології є вчені, яким присвоюються за наукові успіхи наукові ступені кандидата, доктора психологічних наук за кваліфікацією педагогічна та вікова психологія.

Відділи, чи лабораторії або групи при психологічних, чи педагогічних наукових установах, яких об'єднують інтереси проблем вікової психології.

Понятійний, категорійний апарат, на якому базується вікова психологія.

Система наукової інформації. Дані, які одержують науковці, друкуються в монографічних роботах, у психологічних збірниках та журналах тощо.

Методи дослідження.

2. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Педагогічна психологія галузь психології, що вивчає психологічні проблеми навчання та виховання. Це наука, яка вивчає закономірності процесу засвоєння людиною соціального досвіду в умовах навчально-виховного процесу. Вона досліджує психологічні питання цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності та суспільно-значущих якостей особистості, які забезпечують оптимальний розвиваючий ефект навчання; можливості врахування індивідуальних психологічних особливостей учнів; взаємини між педагогом та учнями, психологічні питання самої педагогічної діяльності (психологія вчителя).

Педагогічна психологія виникла у другій половині XIX ст. Засновником української і російської педагогічної психології був психолог і педагог К.Д. Ушинський (1823--1871). Велику роль у її становленні відіграли українські психологи і педагоги П.Д. Юркевич (1826--1874), О.Ф. Лазурський (1874--1917) та ін.

В процесі подальшого розвитку педагогічна психологія диференціювалась на декілька галузей знань. Серед них -- психологія навчання, психологія виховання, психологія учителя.

Предмет психології навчання складають закономірності розвитку особистості, виникнення психологічних новоутворень у людей різних вікових груп під час їх навчання. Психологи, які працюють у галузі психології навчання, спрямовують свої зусилля на пошук і створення оптимальних умов, що сприяють керуванню процесом навчання, яке включає засвоєння учнями знань, умінь і навичок, мотиви і цілі учіння, ставлення до навчання та інші проблеми. На основі даних психології навчання розробляються методи навчання і виховання.

Предметом психології виховання є дослідження психологічних закономірностей формування особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу, тобто вивчення процесів, які здійснюються при взаємодії вихователя і вихованця, а також дослідження взаємодії між вихованцями. Психологія виховання вивчає, як формується моральна самостійність підростаючої особи, як складається у неї морально-вольова сфера. Дослідники з проблем психології виховання зосереджували і зосереджують свої зусилля на формуванні у підростаючої особистості моральних уявлень, понять, принципів, переконань, дій, почуттів, звичок, що виражають позитивне ставлення дітей, підлітків, юнаків до України, батьків, вчителів, інших оточуючих людей, до української мови та інших мов, до навчання і праці, до прав і обов'язків, до себе самого.

Предмет психології учителя складають психологічні проблеми, що включають вчителя як спеціаліста з притаманними йому функціями, пов'язаними з навчанням і вихованням учнів у школі, класним керівництвом, проведенням позакласної роботи, зв'язками з батьками і громадськістю. Особливе місце тут займають взаємовідносини вчителя і учнів, взаємини між вчителями, шкільним керівництвом, створення сприятливого психологічного клімату у навчальних класах, у школі тощо. До проблем цієї галузі психологічних знань входять і психологічні питання формування вчителя не тільки як вузького спеціаліста-предметника, а й мислителя, громадського діяча, який формує погляди й переконання оточуючих людей, допомагає їм формувати національну свідомість, сприяє зміцненню добробуту людей незалежної України через пропаганду гуманних ідей, духовності тощо.

Основні напрямки досліджень у педагогічній психології виділяють зважаючи на те, що в основі цієї сучасної галузі психології лежить наступне положення: сутністю індивідуального психологічного розвитку людини є засвоєння суспільно-історичного досвіду через активну діяльність, засоби і методи якої актуалізуються в спілкуванні з іншими людьми. Акцент ставиться не на реєстрацію наявного рівня психологічного розвитку, а на активне формування психічних процесів і якостей особистості:

теорія поетапного формування розумових дій вивчає шляхи та
можливості формування дій, образів і понять, що лежать в основі знань
та вмінь;

засоби і методи розвиваючого навчання, де аналізується взаємозв'язок
організації навчання та перебігу розумового розвитку;

роль диференційованого підходу до проблеми навчання, научуваності;

засоби і методи контролю та оцінювання учбової діяльності;

розробки з цілеспрямованого формування якостей особистості, що
вимагаються.

Досить умовно, що пов'язано з єдністю навчання та виховання, педагогічну психологію можна розділити на наступні основні розділи:

- психологію навчання, що вивчає закономірності засвоєння знань, умінь
та навичок;

- психологію виховання і самовиховання, яка вивчає закономірності активного цілеспрямованого формування особистості;

- психологія педагогічної діяльності та особистості вчителя, що вивчає якості особистості, які відповідають вимогам професії вчителя;

психологія взаємин в учбово-виховному колективі вивчає процеси, що відбуваються в малих групах.

На сучасному етапі розвитку перед педагогічною психологією постають наступні основні завдання:

1. Теоретичні:

а) Розкрити психологічний зміст навчання і виховання.

б) Дати психологічний аналіз механізмів розвиваючого навчання

в) Виявити психологічні механізми й обґрунтування навчальних технологій.

г) Розробити психологічно обґрунтовані вимоги до пед. спілкування.

2. Практичні:

а) Допомогти педагогу будувати навчання на психологічній основі.

б) Допомагати створювати сприятливий психологічний клімат у школах.

в) Допомогти педагогу реалізувати себе, свої педагогічні здібності.

3. ЗВ'ЯЗОК ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ З ІНШИМИ НАУКАМИ

Головне, що відрізняє вікову психологію від інших областей психології, -- акцент на динаміку розвитку. Тому неї називають генетичною психологією (від гречок. «генезис» -- походження, становлення).

Проте вікова психологія тісно зв'язана з іншими областями психології: загальною психологією, психологією особистості, соціальною, педагогічною і диференціальною психологією.

Як відомо, у загальній психології досліджуються психічні функції -- сприйняття, мислення, мова, пам'ять, увага, уява. У віковій психології просліджується процес розвитку кожної психічної функції і зміна міжфункціональних зв'язків на різних вікових етапах.

У психології особистості розглядаються такі особистісні утворення, як мотивація, самооцінка і рівень домагань, ціннісні орієнтації, світогляд і т.д., а вікова психологія відповідає на питання, коли ці утворення з'являються, які їхні особливості у визначеному віці.

Зв'язок вікової психології із соціальної дає можливість простежити залежність розвитку і поведінки дитини і потім дорослої людини від специфіки тих груп, у які вона входить: від родини, групи дитячого саду, шкільного класу, підліткових компаній і т.д. Кожен вік -- це свій, особливий вплив на дитину оточуючих її людей, дорослих і однолітків.

Цілеспрямований вплив дорослих, що виховують і навчають дитину, вивчається в рамках педагогічної психології. Вікова і педагогічна психологія як би дивляться на процес взаємодії дитини і дорослого з різних сторін: вікова психологія з погляду дитини, педагогічна -- з погляду вихователя, учителя.

Крім вікових закономірностей розвитку існують і індивідуальні розходження, якими займається диференційна психологія; діти одного віку можуть мати різний рівень інтелекту і різних особистісних властивостей. У віковій психології вивчаються вікові закономірності, загальні для усіх. Але при цьому розглядаються і можливі відхилення в ту чи іншу сторону від магістральних ліній розвитку, у тому числі різні лінії розвитку в дорослих віках.

Вікова психологія має тісний взаємозв'язок і з іншими науками про людину. У першу чергу з філософією, від якої відокремилися всі галузі психології. Особливо зв'язані з філософією різноманітні теоретичні положення.

Вікова психологія зв'язана з віковою анатомією і фізіологією і їхніми диференціальними галузями: шкільною гігієною, педіатрією, психоневрологією. Цей зв'язок обумовлений тим, що на усіх вікових етапах розвитку особистості необхідною умовою є нормальне функціонування нервової системи.

Вікова психологія зв'язана з педагогікою - наукою, що розробляє мету, зміст, методи і форми навчання і виховання підростаючого покоління, спираючись у першу чергу на дані вікової психології.

4. МЕТОДИ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

віковий педагогічний психологія

Як, якими методами досліджується віковий розвиток? Організація психологічного дослідження може бути різною. Часто використовується метод зрізів: у досить великих групах за допомогою конкретних методик вивчається визначений аспект розвитку, наприклад рівень розвитку інтелекту. У результаті одержують дані, характерні для цієї групи -- дітей одного віку, чи школярів, що навчаються по одній навчальній програмі. Коли робиться кілька зрізів, підключається порівняльній метод: дані по кожній групі порівнюються між собою і робляться висновки про те, які тенденції розвитку тут спостерігаються і чим вони обумовлені. У прикладі з вивченням інтелекту ми можемо виявити вікові тенденції -- порівнюючи особливості мислення дошкільників із групи дитячого саду (5 років), молодших школярів з початкової школи (9 років) і підлітків із середніх класів (13 років), тобто дітей різного віку. Щоб одержати такий матеріал, ми повинні були у відповідності зі своєю дослідницькою задачею підібрати групи дітей, що відрізняються за віком. Якщо ж задача інша -- визначити залежність розвитку інтелекту від типу навчання, ми підбираємо і порівнюємо інші групи -- дітей одного віку, які навчаються за різних навчальними програмами. У цьому випадку ми робимо інший висновок: там, де отримані краще дані, навчання більш ефективне; діти, що навчаються по визначеній програмі, швидше розвиваються інтелектуально, і можна говорити про розвиваючий ефекті навчання.

Звичайно, підбираючи групи по якійсь ознаці для проведення зрізів, психологи намагаються «зрівнювати» інші істотні розходження -- стежать, щоб у групах була однакова кількість хлопчиків і дівчинок, щоб діти були здорові, без значних відхилень у психічному розвитку і т.д. Інші численні індивідуальні розходження не приймаються в увагу. Ті дані, що ми маємо завдяки методу зрізів, є середніми чи середньостатистичними.

Лонгітюдне дослідження (як метод "поздовжніх зрізів") формувався в дитячій та віковій психології як альтернатива пануючим на той час методам визначення станів чи рівнів розвитку (методам "поперечних зрізів"). Самостійна цінність лонгітюдного дослідження пов'язується з можливістю передбачення подальшого розвитку особистості та встановлення генетичних зв'язків між фазами досліджуваного процесу розгортання психологічних властивостей буття людини на основі об'єктивного та послідовного аналізу змістовних моментів цього процесу щодо кожної конкретної особистості. Тут просліджується розвиток тієї самої дитини протягом тривалого часу. Такого типу дослідження дозволяє виявити більш тонкі тенденції розвитку, невеликі зміни, що відбуваються в інтервалах, що не охоплюють «поперечні» зрізи.

Генетико-моделюючий метод представляє і структурні особливості організації дослідження, і змістові акценти, які зумовлять той чи інший спосіб взаємодії психолога з сутністю досліджуваного явища. Суть методу полягає не в тому, щоб проводити статистичні зрізи на різних етапах розвитку та фіксувати різні рівні існування предмета, а в тому, щоб організувати та забезпечити в процесі дослідження перехід з одного рівня предмета на інший і встановити таким чином динаміку процесів та їхні рушійні сили. Так, у процесі вивчення психічного розвитку індивіда в онтогенезі завдання полягає не в тому, щоб зафіксувати різноманітні, абстраговані від цілісного процесу, рівні розумового, кінетичного та іншого розвитку дитини, а щоб у ході самого дослідження "перевести" індивіда з одного рівня реалізації досліджуваних функцій на наступний, вищий рівень, а також простежити в реальному процесі розвитку його сутнісні закономірності.

Метод зрізів і лонгітюдний метод, генетико-моделюючий метод, а також деякі інші дають можливість організувати психологічне дослідження в цілому.

Поставивши перед собою дослідницьку задачу і намітивши основні шляхи її рішення, психолог робить ще ряд кроків у побудові своєї роботи. Він вибирає один із двох методів одержання результатів -- спостереження чи експеримент.

Спостереження -- незамінний метод у роботі з маленькими дітьми, хоча може застосовуватися при вивченні розвитку дітей будь-якого віку. Спостереження бувають суцільними, коли психолога цікавлять всі особливості поводження дитини, але частіше вибірковими, коли фіксуються тільки деякі з них. Спостереження -- складний метод, його використання повинне відповідати ряду вимог:

чітко поставлена мета і розроблена схема спостережень (спостерігач знає, що саме він може побачити і як це фіксувати, а крім того, уміє швидко описувати явища, що спостерігаються,);

об'єктивність спостереження (описується сам факт -- дія, чи фраза емоційна реакція дитини, а не його суб'єктивне тлумачення психологом);

систематичність спостережень (в епізодичних спостереженнях можна виявити не характерні для дитини моменти, а випадкові, залежні від його стану, від ситуації);

спостереження за природною поведінкою дитини (дитина не повинна знати про те, що за ним спостерігає дорослий, інакше його поведінка зміниться). Зазвичай спостереження комбінується з експериментом.

Експеримент із дітьми проводиться в обстановці, як можна більш наближеної до звичних для них умов. В констатувальному експерименті визначаються рівень і особливості розвитку дітей, властиві їм у даний час. Це стосується як особистісного розвитку і відношення дитини до навколишніх, так і інтелектуального розвитку. Вибираючи ту чи іншу методику, психолог виходить із задачі, що стоїть перед ним, віку дітей (різні методики розраховані на різний вік) і умов проведення експерименту, які він може забезпечити.

Розвиток особистості вивчається за допомогою бесід з дітьми, письмових опитувань і непрямих методів. До останнього відносяться так називані проективні методи. Вони засновані на принципі проекції -- перенесення на інших людей своїх власних потреб, відносин, якостей. Дитина, подивившись на картинку зі смутно зображеними на ній фігурами (дитячий варіант тематичного апперцептивного тесту), розповідає про їх, виходячи зі свого досвіду, наділяючи їх своїми турботами і переживаннями. Наприклад, молодший школяр, у якого головна проблема -- успішність, часто уявляє собі ці ситуації як навчальні; невстигаючий учень складає історію про те, як хлопчика-ледаря батько лає за чергову двійку, а акуратна відмінниця наділяє того ж персонажа прямо протилежними властивостями й оповідає про його видатні успіхах. Той же механізм виявляється в закінченнях розповідей, що придумують діти (методика завершення розповіді), у продовженні фраз (методика незакінчених речень) і т.ін.

Відносини між дітьми, що склалися в групі дитячого чи саду шкільному класі, дозволяють визначити соціометричний метод. Дитині надається можливість вибрати трьох однолітків, до яких він найкраще відноситься, скажемо, відповідаючи на питання: «З ким ти хочеш сидіти за однією партою?» Вибори дітей, взаємні і невзаємні, розкривають структуру відносин у групі; більше усього виборів одержують «зірки» -- самі популярні діти; є діти, яким надають перевагу; діти, яких мало хто вибирає, для них особливо важлива взаємність симпатій; і ізольовані, що відкидаються -- їхній ніхто не вибирає, вони найбільшою мірою потребують допомоги.

Інтелектуальний розвиток вивчається за допомогою різноманітних методик, але головним чином -- стандартизованих тестів. Перший в історії дитячої психології тест Біне-Сімона включав ряд завдань, представлених у вербальній (словесної) формі і призначених для визначеного віку. На великій кількості дітей, що охоплені експериментом Альфреда Біне, були встановлені норми розумового розвитку. Індивідуальні показники розумового розвитку дитини порівнюються із середніми показниками його вікової групи; визначається, чи відповідає він в інтелектуальному плані своєму віку, чи відстає випереджає основну масу своїх однолітків. Зараз при роботі з дітьми від 2 до 16 років використовується удосконалений варіант цього тесту -- тест Стенфорд-Біне.

Тест Векслера для дітей 4--16 років включає вербальні і дані в наочній (образної) формі завдання. При його застосуванні одержують два показники -- вербальний і невербальний, а також сумарний «загальний інтелектуальний показник». Узагалі, працюючи з різними тестами, психолог обчислює IQ -- інтелектуальний коефіцієнт. Якщо дитина вирішує всі завдання для свого віку, його IQ дорівнює 100 балам. Діти, що набирають більше 120 балів, вважаються обдарованими, що значно відстають від своєї вікової норми -- розумово відсталими.

Поряд з різного роду експериментами, що констатують, у віковій психології застосовується формувальний експеримент. Завдяки створенню спеціальних умов у ньому просліджується динаміка розвитку визначеної психічної функції. Л.С. Виготський спостерігав у такий спосіб процес становлення в дитини понять (експериментально-генетичний метод). В даний час будуються складні формуючі експерименти, власне кажучи -- навчальні, у ході яких протягом року чи декількох років у дошкільників розвивається сприйняття (створення системи розвиваючих завдань і ігор), у молодших школярів -- теоретичне мислення (розробка експериментальних навчальних програм).

Размещено на Allbest.ru