Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. Драгоманова

Факультет педагогіки і психології

Кафедра психології і педагогіки

Бакалаврська робота

Особливості самооцінки підлітків, схильних до віртуального спілкування

Виконала: студентка ІV курсу,

Журавель Анни Миколаївни

Керівник:Дубініна К.В.

кандидат псих. наук, доцент

кафедри психології і педагогіки

м. Київ - 2017



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ САМООЦІНКИ ПІДЛІТКІВ СХИЛЬНИХ ДО ВІРТУАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ

1.1 Проблема самооцінки особистості у науковій літературі

1.2 Психологічні особливості формування самооцінки підлітків

1.3 Поняття та основні характеристики віртуального спілкування особистості

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМООЦІНКИ ПІДЛІТКІВ, СХИЛЬНИХ ДО ВІРТУАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ

2.1 Методика та організація дослідження самооцінки підлітків схильних до віртуального спілкування

2.2 Аналіз результатів дослідження

2.3 Рекомендації вчителям та батькам щодо формування адекватної самооцінки підлітків, схильних до віртуального спілкування

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми роботи визначається тим, що основним інтеграційним ядром індивідуальності є самооцінка особистості, яка багато в чому визначає життєві позиції підлітка, рівень його прагнень та очікувань. Самооцінка впливає на формування стилю поведінки і життєдіяльність людини. Іншими словами, самооцінка обумовлює динаміку і спрямованість розвитку особистості. Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання, формують у людини ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості.Знання власної самооцінки допомогає у процесі взаємовідносин, морального спілкування, в які люди як соціальні істоти, безперечно, включаються. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.

Так, як у сучасному суспільстві широкий доступ до інтернету, підлітки багато часу спілкуюються у віртуальному просторі, а це, в свою чергу, може впливати на формування самооцінки підлітків, як позитивно , так і негативно. Тому , знаючи рівень самооцінки і умови у яких формується, можна при потребі регулювати її, аби не виникло потім серйозних проблем в житті кожного учня.

Проблеми самооцінки у структурі Я- Концепції вивчали: М. Розенберг, Р. Бернс, у структурі самосвідомості І. Чеснокова, в контексті концепції смислу „Я” В. Столін, в структурі самовідношення С. Пантілєєв, як специфічної функціі самосвідомості Л. Бороздіна, характеристик процесу самооцінювання Р. Лазарус, К. Сміт, таких основних процесів самооцінювання, як оцінка і емоція Н. Емлер.

Аспекти проблеми Інтернет-залежності та віртуального спілкування перше почали вивчатись А. Голдбергом, який присвятив даному феномену цілу низку ґрунтовних досліджень. Великий внесок у вивчення даної адикції внесли такі зарубіжні вчені: К. Янг, Р. Девіс, А. Войскунський, Д. Грінфілд, А. Єгорова, та інші. Серед українських фахівців, що в різних аспектах досліджують феномен Інтернет- залежної поведінки: Н. Бугайова, Г. Пілягина, О. Чабан, Л. Юр'єва та ін. Дану залежність можна спостерігати в людей різної вікової категорії. Але дослідження показують, що найбільш вразлива до виникнення даної адикції є категорія підлітків, які ще не мають достатніх психофізіологічних можливостей протистояти віртуальному світу, що відкривається засобами Інтернету.

Дана проблема є дуже популярною в сучасному суспільстві , тому для нас важливо дослідити рівень самооцінки підлітків, які схильні до віртуального спілкування. Незважаючи на зростання кількості досліджень даного виду залежності, проблема впливу Інтернет-залежності на особистісні характеристики , а саме самооцінки учнів підліткового віку, схильних до віртуального спілкування маловивчені.

Зважаючи на вищевказане, проблема особливостей самооцінки підлітків, схильних до віртуального спілкування є актуальною та потребує теоретико-прикладного обґрунтування.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити психологічні особливості самооцінки підлітків, схильних до віртуального спілкування .

Відповідно до поставленої мети, визначено наступні завдання дослідження:

- здійснити теоретичний аналіз проблем самооцінки особистості у науковій літературі;

- проаналізувати психологічні особливості самооцінки підліткового віку;

- розглянути поняття та основні характеристики віртуального спілкування особистості;

- емпірично дослідити самооцінку школярів середньої школи, схильних до віртуального спілкування;

- розробити рекомендації вчителям та батькам щодо формування адекватної самооцінки учнів підліткового віку.

Об'єкт дослідження - самооцінка особистості у підлітковому віці.

Предмет дослідження - особливості самооцінки підлітків, схильних до віртуального спілкування.

Методи дослідження. У ході вирішення вищевказаних завдань дослідження використані наступні методи:

а) теоретичні: методи аналізу та синтезу при обробці літературних джерел, узагальнення та систематизації основних психолого-педагогічних положень з досліджуваної теми;

б) емпіричні: методи опитування та тестування, обробки та аналізу даних дослідження.

У ході емпіричного дослідження використано такі психодіагностичні методики: К. Янга «Діагностика ступеню залежності від Інтернету», ситуативну анкету, яка спрямована на визначення причин відвідування інтернету (складеною за матеріалами опитувань, проведених компанією Ipsos-Reid і найбільшим в світі рекламним агентством BBDO за замовленням компанії Intel), методика «Визначення рівня своєї самооцінки» Г. Казанцевої та для уточнення отриманих результатів «Тест на визначення самооцінки».

Практичне значення роботи полягає у тому, що отримані результати можна використати у роботі шкільних психологів та вчителів з підлітками у навчально-виховному процесі.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків. Список літератури вміщує 52 джерела.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ САМООЦІНКИ ПІДЛІТКІВ СХИЛЬНИХ ДО ВІРТУАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ

1.1 Проблема самооцінки особистості у науковій літературі

Огляд наукових праць вітчизняних (Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Бороздіна, Л. Виготський, А. Захарова, І. Кон, О. Леонтьєв, А. Липкіна, М. Лісіна, О. Музика, В. Мухіна, Е. Серебрякова, О. Соколова, А. Спіркін, В. Столін, С. Рубінштейн, І. Чеснокова, Є. Шорохова) і зарубіжних (А. Адлер, Р. Бернс, Н. Бранден, У. Джеймс, Е. Еріксон, Ч. Кулі, К. Левін, Дж. Мід, К. Роджерс, М. Розенберг, П. Якобсон) авторів дозволяє стверджувати, що самооцінка виступає важливим чинником розвитку самосвідомості особистості, вимагаючи ґрунтовного вивчення механізмів її формування і вікової специфіки.

Першим, хто ввів поняття «самооцінка» у структуру особистості, був В. Джеймс, який почав вивчати цей феномен ще у 1892 році. Він виділяв залежність самооцінки від характеру взаємовідносин індивіда з іншими людьми. Такий підхід був ідеалістичним, так як спілкування індивідів розглядалося незалежно від реальної його основи - практичної діяльності.

У гуманістичній психології (А. Маслоу, Р. Мей, Г. Олпорт, К. Роджерс) панує точка зору, за якою образ, що складається у індивіда про самого себе, може бути неповним, спотвореним. Думки оточуючих, засвоєні з дитинства уявлення, власні домагання, - за певних умов складаються у картину, яка не збігається з дійсністю. Щоб перетворити цю картину і домогтися адекватної самооцінки, потрібно змінити реальну систему відносин, в якій вона склалася, а саме, - змінити соціальну позицію особистості та систему її взаємин з іншими. самооцінка підлітковий віртуальний спілкування

Представник феноменологічного підходу Н. Бранден [7] вказує на той факт, що самооцінка відіграє важливу роль у розумінні людини. Він визначає самооцінку, як аспект самоповаги, впевненість людини в тому, що її методи взаємодії з дійсністю принципово вірні і відповідають вимогам реальності. Зарубіжні психологи розглядають самооцінку здебільшого як механізм, що забезпечує узгодженість вимог індивіда до себе із зовнішніми умовами, тобто, максимальну врівноваженість особистості з оточуючим соціальним середовищем. Поняття самооцінки, як правило, відноситься до більш широкої теорії особистості або теорії «Я». У зарубіжній психології прийнято розглядати самооцінку в структурі «Я-концепції», що визначається як сукупність усіх уявлень індивіда про себе, сполучена з їх оцінкою. Описову складову «Я-концепції» називають «образом Я» або «картиною Я»; складову, пов'язану зі ставленням до себе, називають самооцінкою або прийняттям себе. Виділення описової та оціночної складових дозволяє розглядати «Я-концепцію» як сукупність установок, спрямованих на самого себе [4].

На думку Р. Бернса, особистість інтерпретує свої дії та дії інших у конкретних ситуаціях відповідно до своєї самооцінки. Крім того, у людини створюються певні очікування і уявлення про те, що може або повинно статися при розвитку конкретної ситуації. Так, люди, впевнені у власній значущості, очікують, що й інші відноситимуться до них так само. Ті ж, хто зазвичай сумнівається у своїй цінності, заздалегідь переконані у негативному ставленні до себе з боку інших. В основі таких стосунків, що складаються між очікуванням і поведінкою, лежить так званий механізм «самореалізованого пророцтва» [4].

На відміну від зарубіжних авторів, вітчизняні дослідники роблять акцент на вивченні і аналізі процесу формування особистості, її підструктур, розкритті механізмів формування особистості, значимою ланкою якого є самооцінка. Проблема самооцінки розглядається з двох позицій:

- зв'язок особистості й самооцінки;

- зв'язок самосвідомості й самооцінки

Так, О. Леонтьєв аналізує самооцінку як одну з істотних умов, завдяки якій індивід стає особистістю. На думку автора, самооцінка формує в індивіда потребу відповідати рівню вимог оточуючих і відповідати рівню власних особистісних оцінок [23].

С. Рубінштейн визначає самооцінку як стрижневе структурне утворення, що будується на оцінках індивіда іншими і його оцінюванні інших. Основу самооцінки становлять прийняті особистістю цінності, які на внутрішньособистісному рівні визначають механізм саморегуляції поведінки [42].

В. Столін виділяє три рівні самосвідомості:

- oрганічний;

- індивідний ;

- особистісний.

Відповідно до цих рівнів, автор розрізняє одиниці самосвідомості. На рівні органічної самосвідомості така одиниця має сенсорно-перцептивну природу. На рівні індивідної самосвідомості - являє собою сприйняту оцінку себе іншими людьми й відповідну самооцінку, свою вікову, статеву й соціальну ідентичність. На рівні особистісної самосвідомості такою одиницею є конфліктний смисл, зіткнення у вчинку одних особистісних якостей з іншими, що прояснює для особистості значення її ж властивостей і сигналізує про це у формі емоційно-ціннісного ставлення до себе [48].

А. Захарова вважає самооцінку центральним, ядерним утворенням особистості, через призму якого переломлюються і опосередковуються всі лінії психічного розвитку дитини, в тому числі становлення її особистості та індивідуальності. Самооцінка аналізується як системне утворення, що є компонентом самосвідомості [14].

І.Чеснокова розглядає самооцінку як результат взаємодії двох сфер:

- емоційно-ціннісного самоставлення ;

- сфери самопізнання.

За допомогою самооцінки, яка включається в регуляцію поведінки, відбивається рівень знання особистістю себе і ставлення до себе, що є необхідною внутрішньою психологічною умовою тотожності та константності особистості [52].

Л. Бороздіна під самооцінкою розуміє наявність критичної позиції індивіда по відношенню до того, чим він володіє, але йдеться не про констатацію наявного потенціалу, а саме про його оцінку [6].

Концепція розвитку особистості, самосвідомості, ставлення до себе запропонована і фундатором его-психології Е. Еріксоном.

Е. Еріксон стрижнем особистості вважає "почуття Я" або ідентичність. Весь життєвий шлях людини поділяється ним на вісім стадій, кожна з яких наступає в певний для неї час і присвячена вирішенню специфічної задачі розвитку. Якщо задача чергової стадії вирішена задовільно, "Его" вбирає в себе новий позитивний компонент і це гарантує здоровий розвиток особистості надалі. Якщо ж задача залишається невирішеною, "Его" завдається шкода, в нього вбудовується негативний компонент [12].

Перша стадія, немовля, має своїм завданням вироблення почуття базової довіри до зовнішнього світу, розвиток якого залежить від якості материнської турботи. За умови ненадійності, неспроможності матері, її нехтування дитиною, в останньої формується психосоціальна установка страху, підозрілості, побоювань за своє благополуччя.

Друга стадія, раннє дитинство, формує у дитини почуття автономії й особистої цінності або сорому й сумнівів. В разі виховання у вигляді надмірної опіки або потурання дитина не має змоги переконатися у власних силах і можливостях, у неї виникає почуття сорому, під яким Е.Еріксон розуміє звернений на себе гнів, бажання власної невидимості, відчуття своєї нікчемності.

Третя стадія - вік гри. На цій стадії формується почуття ініціативи, прагнення до дії, а в разі негативного наслідку - почуття провини. Вияву ініціативи сприяє заохочення самостійних дій, визнання права на допитливість і творчість. Якщо ж батьки не дозволяють діяти самостійно, це викликає у дитини почуття провини, власної нікчемності [12].

У ході четвертої стадії (шкільний вік) формується або працьовитість, або неповноцінність. У межах даного періоду розвиваються здібності до логічного мислення, самодисципліни, до взаємодії з однолітками відповідно до передбачених правил. Найважливішими критеріями самооцінки стають у цей час ефективність і компетентність. Небезпека ж криється в можливості виникнення почуття неповноцінності або некомпетентності.

Поряд із домашнім оточенням на дитину тепер впливає школа. В разі відставання у навчанні може виникнути почуття неповноцінності, навіть якщо дитину заохочують батьки. Але якщо дитину постійно обмежували вдома, не давали можливості творче розвиватися, а в школі вона має справу з чуйним досвідченим учителем, це може допомогти розвитку працьовитості [12].

Задача п'ятої стадії, юності, зібрати воєдино всі знання про себе й інтегрувати їх в особисту ідентичність, що дає можливість відчувати свою унікальність і аутентичність. З'являється почуття ідентичності, цілісності "Я" або, навпаки, дифузної, розпливчатої ідентичності, рольової й особистісної невизначеності. У другому випадку виникає переживання своєї некорисності, пристосованості, деперсоналізації, відчуженості.

Шоста стадія - рання зрілість. З'являється потреба в інтимній психологічній близькості з іншою людиною. Головна небезпека на цій стадії полягає в зайвій поглиненості собою або в уникненні міжособових стосунків.

Основна проблема сьомої стадії, середньої зрілості, складається у виборі між продуктивністю й інертністю. Люди, яким не вдається стати продуктивними, тобто знайти себе в роботі, в турботі про інших, в передачі свого досвіду іншим і т.д., поступово переходять у стан поглиненості собою, основним предметом турботи стають особисті потреби й зручності.

Восьма стадія - пізня зрілість, характеризується появою почуття задоволення, повноти життя або, навпаки, відчаю й розчарування.

У дослідженнях інтеракціоністського напрямку основна роль у формуванні самооцінки відводиться "іншому" як першоджерелу її розвитку. Ця ідея бере свій початок у теорії "дзеркального Я" соціолога Ч. Кулі, згідно з якою Самооцінка, почуття гордості або приниження, входить як компонент до "ідеї Я" на рівні з уявленням про те, яким я здаюся іншій особі, і уявленням про те, як ця інша особа мене оцінює. Самооцінка формується вже в ранньому віці в ході взаємодії з іншими людьми. Під впливом сприятливих суджень оточуючих самооцінка підвищується, під впливом несприятливих - знижується. Сам індивід у цій теорії виглядає пасивним, він тільки відображає й підсумовує чужі оцінки, а взаємодія зводиться до обміну поглядами [12].

Основна ідея, на якій базуються теоретичні й експериментальні дослідження генезису самооцінки й особистості загалом, належить Л. Виготському.

На думку Л. Виготського, всі вищі психічні функції спочатку існують як соціальні відносини і лише потім стають психічними функціями особистості. "Всі вищі психічні функції, суть, інтеріорізовані відношення соціального порядку, основа соціальної структури особистості, їх склад, генетична структура, спосіб дії, одним словом, вся їх природа соціальна; навіть перетворюючись у психічні процеси, вона залишається квазі-соціальною. Людина і віч-на-віч із собою зберігає функції спілкування" [10].

Аналогічно іншим вищим психічним функціям самосвідомість проходить у своєму розвитку ряд рівнів. Основою для розвитку самосвідомості і самооцінки, як її стрижня, є сприйняття власних рухів і виникнення мовних формул для подальших дій. Самосвідомість виникає поступово, в міру того як людина за допомогою слова навчається розуміти саму себе. Розвиток самосвідомості знаходиться в залежності від розвитку мислення, від розвитку здібності до узагальнення. Завдяки відображенню об'єктивних зв'язків і, зокрема, самовідображенню людської практики в людському словесному мисленні, виникають і самосвідомість людини, і її можливість свідомо скеровувати свої дії [39].

Згідно з індивідуальною теорією особистості А. Адлера, все, що роблять люди, має на меті подолання почуття своєї неповноцінності. У дитинстві всі відчувають себе неповноцінними, що є наслідком невеликих фізичних розмірів і обмежених сил, і це спонукає якимсь чином компенсуватися. Комплекс поведінкової активності, спрямованої на подолання неповноцінності, А. Адлер називає стилем життя. Стиль життя міцно закріплюється у віці чотирьох-п'яти років і згодом не піддається тотальній корекції, людина тільки вдосконалює й розвиває основну структуру, закладену в ранньому дитинстві [3].

Ряд умов (неповноцінність органів, природжений фізичний дефект, надмірна опіка або нехтування з боку батьків) може призвести до того, що відчуття неповноцінності ляже в основу формування комплексу неповноцінності - перебільшеного почуття власної слабкості й неспроможності.

У цьому випадку людина стає підвищено тривожною, не відчуває себе в безпеці, у неї формується стиль життя, який А. Адлер назвав помилковим. Життя в цьому випадку пов'язане з почуттям постійної загрози самооцінки, і людина починає прагнути до особистої переваги. Накопичення успіху, престижу й похвал стає більш важливим, ніж конкретні досягнення. У випадках, коли захист самооцінки, що знаходиться під загрозою, загострюється, індивід може почати вірити в те, що він перевершує інших, і діяти відповідно до цього переконання або може прагнути до переваги, принижуючи інших [3].

У теорії А. Адлера підкреслюється, що надмірне почуття неповноцінності, невпевненості в собі є перешкодою для подальшого психологічного зростання, тобто руху від центрованості на собі та цілей особистої переваги до завдань конструктивного оволодіння середовищем шляхом розвитку здібності до кооперативної поведінки [3].

Як видно, в роботах А. Адлера була здійснена спроба пошуку шляхів впливу взаємовідносин між батьками й дитиною на розвиток ставлення дитини до себе, її емоційно-потребової сфери. Звернення до взаємовідносин із батьками і до емоційно-потребової сфери при розгляді умов, що визначають становлення самооцінки, характерно і для інших психологів постфрейдиського напряму, а також для вчених, що працювали в межах гуманістичної психології [3].

Дослідженням питань, що стосуються генезису самооцінки займалася і М. Лісіна [25]. Основною ідеєю її концепції є затвердження первинності відносин з іншими людьми, діяльності спілкування для внутрішнього життя дитини і для її розвитку.

Одним із продуктів спілкування є афективно-когнітивний образ самого себе. Когнітивний компонент образу себе - це уявлення або знання про себе. Розглядаючи питання про співвідношення загальної й конкретної самооцінки, М. Лісіна вказує, що загальна самооцінка народжується, існує й функціонує в центральному утворенні образу себе. Крім центра в образі себе є і периферія, куди приходять нові відомості людини про себе, результати її конкретних самооцінок. Ці нові відомості переломлюються крізь призму центрального утворення й обростають афективними компонентами. Вплив афективних компонентів може спричинити викривлення самооцінки - її заниження або завищення [25].

Але не тільки загальна самооцінка впливає на конкретну, йде вплив і в зворотному напрямі. Завдяки конкретним самооцінкам, загальна самооцінка постійно модифікується й корегується. Становлення й розвиток образу себе М. Лісіна пов'язує з впливом двох чинників: досвіду індивідуальної діяльності й досвіду спілкування з оточуючими людьми - дорослими й однолітками. При цьому найважливіша функція індивідуального досвіду полягає в забезпеченні когнітивної частини образу себе конкретними даними про себе, а досвід спілкування складає в основному матеріал для побудови його афективної частини, яку М. Лісіна співвідносить з самооцінками.

Недолік концепції М.Лісіної бачиться нам у тому, що вона обмежує самооцінку її афективною складовою. Однак, незважаючи на цей недолік, дана концепція вносить істотно нове розуміння в проблему становлення самооцінки.

У більшості робіт, присвячених генезису самооцінки, затверджується той факт, що самооцінка починає складатися на рубежі раннього й дошкільного віку в процесі розвитку конкретних видів діяльності і поступово удосконалюється в напрямі все більшої адекватності й реалістичності. М. Лісіна ж висловлює думку, що факти, які охоплюються терміном "самооцінка", є породженням двох різних за природою психологічних утворень: загальної самооцінки і конкретної самооцінки. Конкретна самооцінка у своєму походженні пов'язана з розвитком конкретних видів діяльності, в той час як загальна самооцінка виникає в перші місяці життя в процесі спілкування дитини з дорослими. Загальна самооцінка не залежить від успіхів або невдач конкретних дій немовляти, а є відчуттям своєї безумовної цінності, яке лягає в основу особистості, що формується, складаючи її центральне ядро [25].

У зв'язку з даними положеннями, які знайшли експериментальне підтвердження в роботах учнів М. Лісіної виникає необхідність інакше підійти до аналізу зародження і генезису самооцінки. Очевидно, виникнення самооцінки дитини в ході розвитку конкретних видів діяльності являє собою змішування феноменів двох психологічних утворень різного походження - конкретної й загальної самооцінки. Причому загальна самооцінка є генетичне більш раннім утворенням, а конкретна самооцінка формується вже на її основі.

Продовжуючи висвітлювати особливості складного феномену самооцінки особистості слід зазначити, що у сучасній психологічній науці розрізняють кілька видів самооцінки. Вони відображають особливості об'єктів оцінювання, їхню складність, а також деякі якісні й кількісні характеристики самої оцінки. Залежно від того, що підлягає оцінюванню - окремі сторони особистості, конкретні властивості, що проявляються лише в деяких особливих видах діяльності, або особистість у цілому - розрізняють два види самооцінки [37]:

- глобальну, під якою розуміють загальну самооцінку особистості;

- часткову, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей особистості.

Відповідно до ступеня адекватності розрізняють два види самооцінки:

- адекватну;

- неадекватну.

Неадекватна самооцінка згідно еталона, з яким вона порівнюється, може бути:

- завишеною;

- заниженою.

Знати самооцінку дуже важливо. Це відіграє важливу роль у процесі взаємовідносин, морального спілкування, в які люди як соціальні істоти, безперечно, вступають. Знаючи тип самооцінки можна певною мірою нею регулювати. У визначенні власної самооцінки слід знати орієнтовні характеристики людей із заниженою і завищеною самооцінкою [37].

Людина з низькою самооцінкою відчуває себе невдахою. Вона не хоче братися ні за що нове, оскільки боїться, що в неї нічого не вийде. Вона терпіти не може ризику, тому що не вірить, що її зусилля матимуть позитивні наслідки. Вона не намагається щось змінити у своєму житті, оскільки вважає, що майбутнім керувати неможливо, і все визначиться само собою. Характерні якості таких людей: упевнені в глибині душі, що небагато варті (принижена гідність); бояться здійснити помилки; постійно мріють про фізичну досконалість; обмежуються інтересами і вчинками, які добре відомі і безпечні; не вміють сприймати компліменти; в спілкуванні з іншими передусім турбуються про враження, яке справляють на оточуючих; несміливі; схильні до самозгубної поведінки (наприклад, вживання наркотиків); не сприймають критики, або впадають від неї в розпач.

Людина з високою самооцінкою бачить себе господарем становища. Вона розуміє, що являє собою неповторну особистість і може багато дати іншим людям. Вона ризикує, хоча і не завжди успішно, тому що хоче жити насиченим життям і засвоїти досвід, який допоможе їй вирости. Така людина не вважає, що нею керують зовнішні обставини: навпаки, вона вважає, що сама спрямовує хід свого життя. Вона почувається впененою і добре знає, чого хоче. Для неї в житті існує менше розчарувань. Якщо хтось ображає її чи не любить, вона вважає, що це їхні труднощі, і не сприймає цього серйозно. Така людина знає себе, свої слабкі і сильні сторони досить добре, щоб відчувати себе упевненою навіть у випадку несхвалення її дій чи вчинків оточуючими. Характерні риси таких людей: впевнені в глибині душі, що вони володіють достатньою цінністю; роблять помилки і вчаться на них; сприймають свій фізичний вигляд таким, як він є, навіть якщо він недосконалий; досліджують нові можливості та інтереси, використовують їх як можливість для подальшого зростання; спокійно сприймають компліменти; безпосередні в спілкуванні з іншими; турбуються про своє фізичне й емоційне здоров'я; сприймають критику як можливий шлях зростання [37].

І.Кон [17] вважає, що у самооцінці свого “Я” важливу роль відіграють такі компоненти:

- Когнітивний, що містить уявлення суб'єкта про себе і навколишнє

середовище, в якому він перебуває (рівень пізнавальних здібностей, сила інтелекту, вміння аналізувати свої внутрішні психічні процеси, задоволеність чи незадоволеність своїм соціальним становищем порівняно з іншими (статус у групі, колективі, суспільстві).

- Емоційно-оцінний: авторитет серед ровесників, ставлення інших до

власного “Я”, міра впливу себе на інших.

- Суспільно-поведінковий: бажання завжди бути лідером, прагненення

самоутвердитися з - поміж інших, зайняти пріоритетне місце, спираючись при цьому на свої сильні якості інтелектуальних здібностей, фізичні та моральні переваги або, навпаки, бути непомітними у групі (колективі), триматися осторонь відповідальних колективних справ, знаючи «слабкі місця свого “Я” [17].

Важливу роль у формуванні адекватної самооцінки особистості відіграє співставлення образу реального „Я" (якою людина себе уявляє) з образом ідеального „Я" (з уявленням про те, якою людина хотіла б бути). Таку концепцію розробив К. Роджерс в рамках свого гуманістичного підходу.

В основі особистості, за цим підходом, лежать дві найголовніші потреби людини: потреба у схваленні себе іншими та потреба у самосхваленні, яке забезпечується самооцінкою. Якщо людина в реальності досягає характеристик, що визначають для неї ідеальний „ образ Я", вона повинна мати високу самооцінку. Якщо ж людина відчуває великий розрив між цими характеристиками і реальністю своїх досягнень, її самооцінка буде низькою. Ці дві концепції „Я" -- „Я-реальне" та „Я-ідеальне" настільки важливі, що психологічні проблеми можуть спричинятися їх співвідношенням. Нормально, якщо ідеальне уявлення про себе набагато відрізняється від реального, його можна досягнути. Але коли ідеальне „Я” нереалістично досконале і людина знає, що його неможливо досягнути, це призводить до високої тривожності. Отже, основний закон: чим більша розбіжність між “Я” реальним та ідеальним, тим нижча самооцінка особистості і навпаки [41].

Важливо підкреслити, що низька самооцінка призводить до невисоких досягнень, депресії, труднощів в адаптації. Особистість з високою самооцінкою має тенденції до фокусування на своїх успіхах та досягненнях, в той час, як низька самооцінка призводить до зосередження на недоліках та негативних особистісних якостях.

Інша точка зору на природу самооцінки полягає в тому, що людина оцінює успішність своїх дій та проявів крізь призму власної ідентичності. Вона відчуває задоволення не від того, що робить добре, а від того, що обрала визначену справу і саме її робить добре. Якщо наш погляд на себе не є конгруентним (схожим на те, як ми діємо, думаємо та відчуваємо), ми розвиваємо викривлене уявлення про себе. Наприклад, особа може бачити себе повністю вільною від заздрості та незадоволення успішним шлюбом сестри, проте відчуває певну гіркоту зустрічаючись зі щасливим подружжям. Тоді її відчуття заздрості не „вписуються" в систему самоуявлень [41].

Згідно концепції К. Роджерса вона може заперечувати відчуття, що неконгруентні з її „Я -концепцією", і не дозволяти свідомості визнати їх. В такому разі ми свідомо сприймаємо свої відчуття та інформацію лише коли формулюємо їх у своєму внутрішньому мисленні. Уникнення такого внутрішнього осмислення може призводити до неадекватної самооцінки, в той час як відчуття часто спричиняють несвідомий внутрішній конфлікт.

Таким чином, самооцінка формується під впливом успіху у тій сфері, яка для особистості займає впливове місце в системі цінностей. Для різних вікових етапів, в різних ситуаціях цінності можуть бути різними. Ще один важливий фактор формування самооцінки, пов'язаний з інтеріоризацією соціальних реакцій на людину. Людина схильна оцінювати себе так, як, на її думку, її оцінюють інші.

Тому, потреба особистості у схваленні себе іншими та у самосхваленні, призводить до рефлексії оцінок власних та сторонніх, порівняння досягнень, накопичення досвіду.

Реагуючи певним чином на дії людини (схвалення-заохочення чи несхвалення-покарання), батьки, вчителі, вихователі створюють умови гідності „Я" особи. Вони показують, коли дитина поводиться „гідно" чи „негідно" відповідно до інших встановлених вимог. Вона інтеріоризує багато таких стандартів поведінки і сприймає себе позитивно лише у випадку дії згідно з встановленими правилами. Згодом власні внутрішні відчуття, які не узгоджуються з системою умов для позитивного „Я-образу" витісняються, а отже заважають подальшому позитивному розвитку. Роджерс наполягає на тому, що умовою позитивної самооцінки є обов'язкове усвідомлення та викриття усіх заперечуваних відчуттів та досвідів людини. Тільки так ми можемо сприймати себе такими, якими ми є, одночасно постійно намагаючись бути кращими .

Як підсумок слід наголосити, що люди докладають значних зусиль для того, щоб „вписатися" у структуру суспільства. Самооцінка, незалежно від того, чи на її поверхні власні судження людини про себе або інтерпретації суджень інших людей, індивідуальні ідеали чи культурно задані стандарти, завжди має суб'єктивний характер.

Отже, самооцінка як найважливіший компонент цілісної самосвідомості особистості, виступає необхідною умовою гармонійних відношень людини як із самою собою, так і з іншими людьми, з якими вона вступає в спілкування й взаємодію. Адекватна самооцінка корелює з позитивним відношенням до інших людей, а також здатністю до саморозкриття, установленню глибоких міжособистісних контактів [29].

1.2 Психологічні особливості формування самооцінки підлітків

Проблеми дослідження самооцінки підліткового віку згадуються у наукових дослідженнях, зокрема, у роботах Р. Бернса, Л. Божович, Т. Драгунової, Д. Ельконіна, І. Кона, А. Леонтьєва, А. Петровського, С. Рубінштейна, Д. Фельдштейна та інших. Праці переконливо доводять, що особливості самооцінки впливають і на емоційний стан, і на ступінь задоволення своєю роботою, навчанням, життям, і на стосунки з оточуючими. Разом з тим сама самооцінка також залежить від зазначених вище факторів. Тому ставлення людини до самої себе є однією з фундаментальних властивостей її особистості [5].

Теоретично самооцінка починає розвиватись уже в ранньому віці. Але тільки в підлітковому віці починає формуватись істинна самооцінка - оцінка людиною самої себе, де перевага віддається критерієві свого внутрішнього світу, обумовлена власним "Я". Одним із головних моментів бачиться те, що в підлітковому віці відбувається вихід людини на якісно нову соціальну позицію, у якій формується й активно розвивається свідомість і самосвідомість особистості. Поступово відчувається відхід від прямого копіювання оцінок дорослих, зростає опора на внутрішні критерії. Відомо, що найбільш очевидні зміни в змістовній стороні самооцінки підлітків. Це пояснюється тим, що саме в цей період, досить короткий за своєю тривалістю, спостерігається різкий перехід від фрагментарного й недостатньо чіткого бачення себе до відносно повної, всеосяжної Я-концепції. Так, кількість якостей, які усвідомлює у собі старший підліток, у два рази більша, ніж у молодших школярів. Підлітки в оцінці себе вже здатні охопити майже всі сторони власної особистості - їх самооцінка стає все більш узагальненою. Крім того, удосконалюються також і їхні судження щодо своїх недоліків. Судження підлітків про себе передають їхній настрій, відчуття радості буття. Вони розкривають себе в категоріях, які відображають їх навчальну діяльність, улюблені заняття, інтереси, захоплення; орієнтовані на ідеальну самооцінку, але розрив між їх реальною та ідеальною самооцінкою для багатьох з них не виступає якоюсь травмою. На основі різних досліджень встановлено, що у змісті самооцінки підлітків превалюють головні моральні риси - доброта, чесність, справедливість. Досить високий рівень самокритичності підлітків дозволяє їм визнавати в собі багато негативних якостей, усвідомлювати необхідність їх позбутися [5].

Таким чином, формування самооцінки - характерна риса особистості підлітка. Особливості самооцінки впливають на всі сторони його життя: емоційне самопочуття і взаємини з оточуючими, розвиток творчих здібностей, і успіхи в навчанні. За низької самооцінки підліток недооцінює свої можливості і прагне до виконання тільки найпростіших завдань, що заважає його самоствердженню. Чим вищий ступінь самоприйняття, тим більше підліток вірить у свої власні можливості, успішне завершення починань і тим більших успіхів у підсумку досягає. Однак неадекватно завищена самооцінка,говорить О.Кононенко, також може служити джерелом особистісних проблем. Крім того, самооцінка виступає показником можливих психологічних проблем окремих учнів і взаємин у колективі. Оскільки для підлітка переважно референтною групою є шкільний колектив, проблеми в навчальній діяльності найчастіше виникають саме через невідповідний статус особи в групі в сукупності (а також через або внаслідок) з неадекватною самооцінкою [18].

Незважаючи на наявні численні дослідження самооцінки в дитячому віці, її вважають новотвором підліткового періоду. Дослідники одностайні в описах особливостей самооцінки дітей цього віку, відзначаючи її ситуативність, нестійкість, схильність зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці і велику стійкість, багатосторонність охоплення різних сфер життєдіяльності в старшому підлітковому періоді.

Так, С. Рубінштейн, характеризуючи розвиток самосвідомості в підлітків, проводить його через ряд ступенів - від наївного невідання щодо себе до все більш визначеної та іноді такої, що різко хитається, самооцінці. У процесі розвитку самосвідомості центр уваги підлітків усе більше переноситься від зовнішнього боку особистості до її внутрішньої сторони, від більш-менш випадкових рис до характеру в цілому. З цим пов'язані усвідомлення, іноді перебільшення своєї своєрідності й перехід до духовних, ідеологічних масштабів самооцінки. У результаті людина самовизначається як особистість на більш високому рівні [43]. Багато дослідників відзначають поступове збільшення адекватності самооцінки в підлітковому віці, пояснюючи це тим, що підлітки оцінюють себе нижче за тими показниками, які представляються їм найважливішими, і таке зниження вказує на більший реалізм, у той час як дітям властиво завищувати оцінку власних якостей [18]. У деяких дослідженнях виявлено, що немає значних відмінностей між дівчатками і хлопчиками в здатності до адекватного самооцінювання. Однак здатність адекватно оцінювати інших у дівчаток вища, що пояснюється їх більшою цікавістю до оточуючих. Але слід зауважити, що перенесення знань про оточуючих на своє "Я" у дівчаток не перевищує, а може бути, дещо відставали від аналогічної здатності в підлітків- юнаків.

Адекватна самооцінка - реалістична оцінка людиною самого себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Вона дозволяє суб'єкту поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили із завданнями різної складності та вимогами оточуючих. Завищена самооцінка означає неадекватне завищення в оцінюванні себе суб'єктом, а занижена самооцінка - неадекватне недооцінювання себе суб'єктом.

Психологічна стійкість - стійкість особистості до впливів соціального середовища, у тому числі до впливів суб'єктів міжособистісної взаємодії. Науковці представили дані про індикатори різних типів самооцінки підлітків. Так, адекватну самооцінку пророкує достовірно сильна орієнтація підлітка на майбутню професію та висока вчительська оцінка виконання норм моральної поведінки. Завищену самооцінку викликає в підлітка низька оцінка його поведінки однолітками, занижену ж - низька психологічна стійкість [19]. Відомо, що прикордонні розлади виступають ініціальними (початковими) формами психічних аномалій, за яких немає патологічної деформації особистості. "Прикордонна свідомість" - це зміни свідомості, пов'язані з прикордон- ними розладами психіки.

Амбівалентність - внутрішньосуперечливий емоційний стан або переживання, пов'язане з двоїстим ставленням до чогось, що характеризується одночасним ухваленням і відкиданням. Так, найбільш значимими й добре усвідомлюваними критеріями свого "Я?" для хлопця-підлітка, вважаються комунікативні, вольові та інтелектуальні якості, що дозволяє розглядати їх як підстави ціннісного ставлення підлітка до себе. У такому випадку пізнання себе, формування самооцінки, самоповаги здійснюються в нього передусім під впливом тих людей з кола найближчого спілкування, які розглядаються ним як носії саме цих якостей, розвинених на ета- лонному рівні.

Зміст самооцінок дівчаток стосується більшою мірою усвідомлення й оцінки їх взаємин з іншими людьми. Динаміка оцінних суджень від підліткового віку до юнацького полягає в тому, що оцінні судження підлітків, обумовлені очікуваною оцінкою з боку однолітків, направлені, у першу чергу, на знаходження відповіді на питання: який серед інших, наскільки він схожий на них. У хлопчиків оцінні судження, які визначаються власним ідеалом, спрямовані на знаходження відповіді на питання, який він в очах оточуючих, наскільки відрізняється від них і наскільки близький до свого ідеалу. Пізніше самооцінне судження молодих людей означене вже синтезом різних видів оцінок оточуючих, результатами діяльності і спрямовані на пошук своєї значущості для інших і для самого себе. Необхідність реконструкції тілесного образу Я, побудова чоловічої чи жіночої "родової" ідентичності та поступовий перехід до дорослої генітальної сексуальності є одними з основних завдань періоду пубертатного розвитку [43]. Такими завданнями багато в чому і визначається розвиток Я-концепції підлітків, зокрема їх самооцінка. У цей віковий період інша людина починає займати в житті підлітка абсолютно особливе місце, що пояснюється зв'язком специфіки сприйняття ним фізичного образу інших. І вже за допомогою сприйняття й розуміння інших підлітків приходить до розуміння себе. При цьому зберігається та сама послідовність, що і в пізнанні якостей іншого, тобто спочатку виділяються суто зовнішні, фізичні характеристики, потім якості, пов`язані з виконанням будь-яких видів діяльності, і, нарешті, особистісні якості, більш приховані властивості внутрішнього світу.

На думку вчених, за даними В. Куніцина [21], в образі сприйманого людиною будь-якого віку головними для підлітка є фізичні особливості, елементи зовнішності, потім - одяг і зачіска, виразна поведінка.

З віком збільшуються обсяг та адекватність оцінюваних ознак; розширюється коло використовуваних категорій і понять; знижується категоричність суджень і з`являються велика гнучкість та різнобічність; у фізичному вигляді іншої людини, одязі, зачісці починають відзначатися ознаки, що відображають характер, своєрідність, індивідуальність, не повторність.

Сприйняття підлітком інших людей може бути обумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами: характером емоційного ставлення, ступенем розвитку пізнавальних здібностей, розумовим розвитком, емоційно-психічним станом і минулим досвідом. Установка сприймати інших людей певним чином пояснюється також індивідуальними особливостями підлітка, впливом на нього групової думки та стереотипів, що склалися в суспільстві [5]. Експериментально доведено, що сприйняття фізичного образу іншої людини у свідомості підлітка потім переноситься і на сприйняття ним самого себе. Так, саме в цей віковий період, коли відбуваються найважливіші перетворення в організмі, коли зовнішній вигляд особи і її фізичні риси починають сильно його хвилювати, тоді відповідність фізичного розвитку дитини стандартам, прийнятим у групі однолітків, стає визначальним чинником у соціальному визнанні, становищі серед інших. Усвідомлення особливостей своєї зовнішності також впливає на формування в підлітка багатьох важливих якостей (наприклад, упевненості в собі, життєрадісності, замкнутості, індивідуалізму).

Наукові дослідження доказують, що, починаючи з підліткового віку, загальна самооцінка в дівчаток істотно нижча, ніж у хлопчиків, і ця тенденція безпосередньо пов'язана з самооцінкою зовнішності.

У ряді праць виявлено, що Я-концепція дівчат сильніше корелює з оцінкою привабливості свого тіла, ніж з оцінкою його ефективності. У юнаків, навпаки, провідним критерієм самооцінки є ефективність тіла.

Така залежність багато в чому пояснюється соціально-рольовими функціями чоловіків і жінок. Але разом з тим необхідно брати механізми соціального підкріплення, похідні від існуючих стереотипів, які підтримуються і засобами масової інформації.

Характер самооцінки підлітків визначає формування тих чи інших якостей особистості. Наприклад, адекватний її рівень сприяє формуванню впевненості в собі, самокритичності, наполегливості або зайвої самовпевненості, некритичності [24].

Виявляється також певний зв'язок характеру самооцінки з навчальною і громадською активністю. Підліткам з адекватною самооцінкою більш притаманний високий рівень успішності, у них немає різких стрибків успішності, спостерігається вищий суспільний та особистий статус. У них велике поле інтересів, активність їх спрямована на різні види діяльності, а також на міжособистісні контакти, які помірні й доцільні, направлені на пізнання інших і себе в процесі спілкування.

Підлітки з тенденцією до сильного завищення самооцінки виявляють достатню обмеженість у видах діяльності та більшу спрямованість на спілкування, причому слабозмістовне.

Агресивні підлітки характеризуються крайньою самооцінкою (максимально позитивною, або максимально негативною), підвищеною тривожністю, страхом перед широкими соціальними контактами, егоцентризмом, невмінням знаходити вихід з важких ситуацій.

Дані численних досліджень показують, що підлітки з низькою самооцінкою схильні до депресивних тенденцій. Причому окремі вчені виявили, що низька самооцінка передує депресивним реакціям чи є їх причиною, інші вважають, що депресивний афект проявляється спочатку, а потім інкорпорується в низьку самооцінку.

Відомо, що, починаючи приблизно з 8 років, діти активно проявляють здатність до оцінки своєї успішності в різних галузях. Найбільш значущими з них виявилися п'ять: шкільна успішність, зовнішність, фізичні здібності, поведінка і соціальне прийняття. Однак у підлітковому віці шкільна успішність і поведінка стають важливі для оцінки батьків, а три інші - для однолітків.

Ми впевнені, що однією з основних особливостей, яка характеризує самооцінку підлітків, є емансипація їх самооцінки, тобто прагнення формувати її незалежно від оцінок інших людей. Усе-таки слід визнати, що людина завжди знаходиться в різного роду соціальних взаємодіях, і їй неможливо уникнути певної залежності від оцінки найближчого оточення.

Опираючись на висновки досліджень М. Розенберга, С. Куперсміта, Д. Бахмана, спрямованих на встановлення залежності між формуванням Я-концепцій і взаємодією всередині сім'ї, Т. Гекас вивчав ступінь впливу, контролю та підтримки з боку батьків на самооцінку підлітків. І в результаті вчений зробив висновок, що обидва ці фактори, як загальний вияв зацікавленості батьків в дитині, позитивно впливають на самооціку. Дане припущення повністю підтверджується і практикою [39].

Науковцями підтверджено, що тепле, уважне ставлення батьків є основною умовою формування й подальшого підкріплення позитивної самооцінки підлітків. Негативний підхід має зворотну дію: такі діти, як правило, сфокусовані на невдачах, вони бояться ризикувати, уникають участі у змаганнях; їм притаманні такі риси характеру, як агресія і грубість, а також високий рівень тривожності. Крім безпосереднього впливу батьківської оцінки та їх емоційного ставлення до дитини, велике значення на формування самоставлення має стиль спілкування в родині. Так, два виділених види стилю спілкування - "симетричний" і "асиметричний" - різним чином впливають на самооцінку підлітків. Симетричний стиль передбачає спілкування членів сім'ї, засноване на партнерських засадах. Воно сприяє формуванню в дитини системи власних критеріїв самооцінювання, оскільки самоповага підлітка підтримується не тільки поважним ставленням батьків, але й оцінкою ефективності його діяльності. Такий чинник надалі сприяє емансипації самооцінки особи. Асиметричний стиль означає обмеження участі дитини в підготовці та прийнятті рішень, що веде до формування в неї несприятливого самовідношення та образу Я.

Відомо, що соціальна перцепція - галузь соціально-психологічних досліджень, у якій вивчаються процеси та механізми сприйняття й оцінки людьми різних соціальних об'єктів, подій, інших осіб.

Я. Коломінський встановив ряд цікавих закономірностей соціальної перцепції у підлітків:

- тенденція до завищеної самооцінки соціометричного статусу в низькостатусних учнів і до заниженої - у високостатусних;

- егоцентричне нівелювання - тенденція приписувати іншим членам групи статус або рівний своєму, або більш низький;

- ретроспективна оптимізація - тенденція більш сприятливо оцінювати свій статус у колишніх групах [16].

Подальші дослідження підтверджують вплив особливостей самооцінки підлітка на його соціально-психологічний статус у класі: чим критичніша дитина до себе і чим вища її самооцінка, тим вищий позитивний соціометричний статус; чим вища самооцінка та рівень домагань, тим нижчий позитивний соціометричний статус чи вищий негативний статус за- лежно від поведінкових особливостей людини. Це проявляється у ставленні до групи: схильні до раціонального конформізму потрапляють у групу "нехтуємо", схильні до нонконформізму опиняються у групі "відкидала".

Причину подібної залежності деякі автори знаходять у зростанні критичності підлітків до себе. При цьому вони вказують на те, що неправильне усвідомлення ними свого становища в колективі нерідко є однією з головних причин виникнення конфліктних ситуацій.

Відхилення в адекватності усвідомлення підлітком свого становища в колективі як у сторону переоцінки, так і недооцінки може призвести до небажаних результатів. Якщо, наприклад, учень переоцінює своє становище, то він, як правило, негативно ставиться до товаришів, проявляючи зневагу. Недооцінка ж сприяє виникненню невпевненості, відчуженості.

Самооцінка і педагогічна оцінка знаходяться в основі впливу останньої на самооцінку підлітків. У вітчизняній психології таке питання було всебічно досліджене Л. Божович, яка виділяла дві основні функції педагогічної оцінки: орієнтуючу (вплив на інтелектуальну сферу) і стимулюючу (вплив на афективно-вольову сферу особистості). Їх поєднання формує знання дитини про себе і переживання нею власних якостей, тобто самосвідомість і самооцінку [5] .

Також результати вивчення показали, що рівень самооцінки підлітків істотно впливає як на якісні показники ефективності інтелектуальної діяльності, так і на час її виконання, якщо в ситуації присутні емоційні чинники (наприклад, стрес неуспіху, підвищена відповідальність за якість діяльності та ін.).

У підлітків з низькою самооцінкою показники якості діяльності в емоціогенних ситуаціях нижчі на статистично значущому рівні, ніж в однолітків з високою самооцінкою, а час виконання діяльності більший. Цю тенденцію автор пояснює гіршою адаптацією підлітків з низькою самооцінкою до емоціогенних ситуацій, що і призводить до виникнення емоційної напруженості, негативно позначається на якісних характеристиках часу виконання діяльності [18].

1.3 Поняття та основні характеристики віртуального спілкування особистості

В останні роки проблемам дослідження віртуального спілкування приділяється значна увага, що пояснюється всебічним розвитком Мережі Інтернет, інформаційним технологіям та глобалізацією інформаційних процесів. Питаннями віртуального спілкування опікувалися наступні науковці: К. Смишляєва розглядала соціально-педагогічні умови організації віртуального спілкування [46], Т. Виноградова. - специфіку спілкування в Інтернеті [8], В. Силаєва- створенням віртуальних особистостей в Інтернеті [44], Е. Кириченко , А. Ярута - мовне середовище та Інтернет-комунікацію [15], Д. Попов- цінності та соціальні ролі молодих інтернет- користувачів [31], О. Леонтович - проблеми віртуального спілкування [22], інші.

...