Особистісний потенціал як основа професійної діяльності медичних працівників

Ольга Василига, стажер-исследователь

ГВУЗ "Университет менеджмента образования" НАПН Украины, Киев, Украина

Вступ

Постановка проблеми. У період трансформаційних змін, які відбуваються в Україні, медицина займає одне з найважливіших місць у житті пересічних громадян. Роль медичних працівників щодо надання їм допомоги та збереження здоров'я важко переоцінити. Саме тому працівники медичної системи, яка реформується, мають вирішувати не тільки складні професійні питання, а й: творчо мислити, бути толерантними, з особливим натхненням підходити до вирішення нестандартних ситуацій. За умовами їхньої праці вони мають виконувати функціональні обов'язки. За новими вимогами в основу професійного вдосконалення медичних працівників покладено цілеспрямовану методичну високоорганізовану творчу діяльність, яка полягає у професійному та самостійному поглибленні фахових знань, розвитку умінь, професійно значущих якостей особистості та передбачає безперервне формування її кваліфікації й особистісне зростання. Тому, сьогодні актуальним є вивчення особистісного потенціалу як основи професійної діяльності медичних працівників.

Стан розробки проблеми. Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження особистісного потенціалу в професійній діяльності виявив відсутність загального підходу та висвітлення тільки окремих аспектів у системі освіти (Ю. Колісник-Гуменюк [2], С. Максименко [5], А. Москальова [7], С. Ситнік [8]).

Дослідження літератури надало можливість виявити, що ряд авторів у своїх працях приділяють увагу вивченню проблеми особистісного потенціалу особистості в професійній діяльності та визначають його так: професійна взаємодія, яка виявляється у формі спільної діяльності, спілкуванні, співпереживанні через професійну самореалізацію - прагнення до виявлення і розвитку професійних можливостей [8]; інтегральна система характеристики індивідуально-психологічних особливостей особистості, що лежить в основі здатності особистості виходити у своїй життєдіяльності зі стійких внутрішніх критеріїв і орієнтирів, зберігаючи стабільність діяльності [3]; система внутрішніх відновлювальних ресурсів людини, що проявляється у діяльності, яка спрямована на досягнення соціально-значущих результатів [6]; динамічна психологічна система з тенденцією до сталого досягнення цілей, що дозволяє перевищувати звичайні діяльнісні показники за рахунок накопиченого особистісного ресурсу можливостей на шляху до досягнення акме [4].

Таким чином, враховуючи вищезазначене можна констатувати, що проблема дослідження особистісного потенціалу на сьогодні є надзвичайно актуальною та вимагає досконалого вивчення, особливо щодо категорії медичного працівника.

Метою статті є дослідження змісту, психологічних особливостей особистісного потенціалу медичних працівників як основи їхньої професійної діяльності.

Завдання: 1). Проаналізувати сучасний стан дослідження різних підходів до вивчення особистісного потенціалу особистості, зокрема психологічних особливостей медичних працівників. 2). Дослідити психологічні особливості особистісного потенціалу медичних працівників та їх вплив на професійну діяльність.

Методика дослідження. Для реалізації мети нами було проведено дослідження особливостей особистісного потенціалу медичних працівників та використано такі методики: "Оцінка мотиваційної саморегуляції" (О. Файзулаев); опитувальник "Стиль саморегуляції поведінки" (В. Моросанова, О. Коноз); опитувальник "Самооцінка психічних станів" (Г.-Ю. Айзенк).

Зупинимося більш детально на описі цих методик. Завдяки методиці "Оцінка мотиваційної саморегуляції" (О. Файзулаєв) [9] виявлено групи чинників мотиваційної саморегуляції, властивих людині в різному ступені та їх впливу на особистісний потенціал: перша група: властивості особистісної мотивації; друга група: умови мотиваційної саморегуляції; третя група: способи мотиваційної саморегуляції;; четверта група: результати мотиваційної саморегуляції: злиття особистості з мотивами; відчуження особистістю мотивів.

Опитувальник "Стиль саморегуляції поведінки" надав можливість діагностувати різні аспекти індивідуальної саморегуляції та її індивідуального профілю, що включає показники планування, моделювання, програмування, оцінки результатів, а також показники розвитку регуляторно-особистісних властивостей - гнучкості і самостійності. Опитувальник складається із 46 тверджень і працює як єдина шкала "Загальний рівень саморегуляції', яка характеризує рівень сформованості індивідуальної системи саморегуляції довільної активності людини.

Опитувальник "Самооцінка психічних станів" (Г.-Ю. Айзенк) надає можливість здійснити самооцінку власного психічного стану, а саме: тривога, фрустрація, агресивний психічний стан, ригідний психічний стан. Виявлено, що високий рівень тривоги у професійній діяльності медичних працівників знижує їхню працездатність, призводить до втомлюваності, невпевненості у собі та байдужість до оточуючого середовища, що зумовлює пасивність у професійній діяльності. Фрустрації, які виникають у процесі професійної діяльності, негативно впливають на виробничу успішність: блокують досягнення цілей діяльності, знижують самооцінку та рівень домагань. Агресивний психічний стан викликається реакцією на дію фрустраторів і проявляється у вигляді гніву, нестриманості, роздратованості, прояву негативізму тощо. Ригідний психічний стан характеризується впертістю, нездатністю переключатися з однієї діяльності на іншу, інертністю перебігу психічних процесів, труднощами у разі зміни способів переробки інформації та приймання рішення. Дослідження проводилось у 2017-2018 рр. в клінічних лікарнях м. Києва. Дані піддавалися дисперсійному аналізу з використанням комп'ютерної програми SPSS (версія 21,0). Вибірка: Співробітники клінічних лікарень м. Києва, 106 осіб, віком 30-50 років.

1. Виклад основного матеріалу

Щодо першого завдання дослідження можна зазначити, що особистісний потенціал у професійній діяльності медичних працівників виступає адаптаційним фактором за нових умов медичної реформи в Україні. Зміни несуть за собою наслідки, які впливають на особистість, дестабілізуючи її: в перехідний період спеціаліст може опинитися в нестійкій психологічній напрузі, що може вплинути на його професійну діяльність і відобразитися на пацієнті. Психологічний стан особистості залежить безпосередньо від реалізації внутрішнього потенціалу, що зумовлює творче та якісне виконання професійних вимог. С. Максименко зазначає, що джерелом для здійснення діяльності, переходу від можливості дії та уявлення про неї до її здійснення, матеріалізацією образів, почуттів і думок є енергія (рушійна сила, яка спонукає до творчої дії) [5]. Реалізація медичного працівника в професійній діяльності як спеціаліста може відбуватися тільки в процесі саморозвитку особистісного потенціалу, який частіше за все і розглядається як цілеспрямований процес розгортання прихованих здібностей, можливостей, умінь. Саморозвиток усвідомлюється особистістю як процес реалізації особистісного потенціалу, його результатом є професійне вдосконалення. Автори, які розглядають професійну діяльність медичних працівників у роботі з пацієнтами, вказують на певну специфіку: швидке орієнтування у ситуаціях соціальної взаємодії; вміння взаємодіяти з різними категоріями пацієнтів; володіння різноманітними стилями спілкування; врахування психологічних особливостей пацієнтів; орієнтація у соціальних ситуаціях [1]. Було виявлено, що лікар у своїй професійній діяльності реалізується як спеціаліст тільки у тому випадку, коли прагне до більшого, має цікаву ідею, мету, прагнення до вдосконалення як цілісної особистості (самовдосконалення професійного, духовного, психологічного, відкриття своїх можливостей, виявлення особистісного потенціалу тощо).

Отже, враховуючи вищезазначене, особистісний потенціал медичних працівників можна охарактеризувати, як інтегральну якість, яка визначає здатність до активізації внутрішніх ресурсів (індивідуально-психологічних властивостей, станів, здібностей, мотивів), що дозволяє вирішувати актуальні завдання професійної діяльності, сприяє досягненню цілей, які мають життєзначущий, особистісний смисл для фахівця при виконанні функціональних обов'язків [7].

Щодо другого завдання дослідження можна зазначити, що за методикою "Оцінка мотиваційної саморегуляції (О. Файзулаєв) було виявлено наступні психологічні особливості особистісного потенціалу медичних працівників до професійної діяльності в умовах соціально-економічних змін та проведення медичної реформи: серед властивостей особистісної мотивації, що впливають на перебіг процесів саморегуляції переважають: сила (інтенсивність, динамічність) - 12,5 %; усвідомленість мотиваційних тенденцій - 12,5 %; значеннєва насиченість - 8,4 %; інтегрованість і ієрархічність мотиваційних тенденцій - 4,1 %; реалістичність - 15,4 %; емоційна стійкість - 5,4 %; ситуаційна незалежність - 3,5 %. Це вказує на те, що особистісна мотивація медичних працівників щодо саморегуляції в умовах впровадження змін в медичних організаціях є нечіткою і залежною.

Варто відмітити, що у медичних працівників переважають потреби в мотиваційній саморегуляції такі як, криза прийняття мотивів (47,3 %) та криза реалізації мотивів (53,7 %). Також, з'ясовано переважання у медичних працівників тенденції до захисних механізмів (пасивна значеннєва саморегуляція) (53,8 %) способів мотиваційної саморегуляції.

За результатами методики "Стиль саморегуляції поведінки" було виявлено певні характеристики стилю саморегуляції, що характеризує особистісний потенціал медичних працівників та впливає на характер їх професійної діяльності. За рівнем розвитку особистісної саморегуляції вибірку було розподілено на три групи: висока, середня, низька. Майже всі отримані результати показали, що як загальний рівень особистісної саморегуляція, так і її показники у медичних працівників знаходяться на низькому (35,4 %), або середньому (36,0 %) рівнях розвитку. Виявлено, що лише 28,6 % медичних працівників ввійшли в групу досліджуваних з високим рівнем особистісної саморегуляції. Наявність переважної кількості осіб з низьким рівнем особистісної саморегуляції вказує на те, що таким медичним працівникам притаманно: відсутність потреби в усвідомленому плануванні та програмуванні своєї поведінки, відсутність впевненої поведінки в невизначених життєвих та виробничих ситуаціях, невпевненість. Вважаємо, що саме такі характеристики медичних працівників в умовах реформування медичної системи стримують їхню професійну діяльність.

Зупинимось більш детально на характеристиці показників особистісної саморегуляції медичних працівників. Особливо низькими були показники шкали "програмування" (48,8 %), яка вказує на індивідуальну здатність усвідомленого програмування власних дій, а високі показники встановлені лише у невеликої кількості досліджуваних (16,5 %), щодо даного показника то наявність низьких показників вказують на невміння і небажання продумувати послідовність своїх дій.

Результати, отримані за шкалами "оцінювання результатів" (36,3 %) та "самостійність" (37,3%), є дещо вищими, хоча особливо і не впливають на загальну картину. Такі особи в критичній ситуації можуть виявляти невпевненість, залежність від думок інших осіб, відчувають утруднення у своєчасному прийнятті рішень.

У медичних працівників з низькими показники за шкалами "гнучкість" та "моделювання" (35,9 % та 33,3 % відповідно). Низький рівень вказує на те, що таким медичним працівникам важко адекватно реагувати на складну виробничу ситуацію, швидко і своєчасно моделювати діяльність і поведінку, оцінити неузгодженість отриманих результатів з метою діяльності та внести корективи. особистісний потенціал психологічний медичний

Привертають увагу низькі показники шкали "планування" (20,5 %). Це говорить про те, що у досліджуваних із низькими показниками за шкалою "планування" переважає слабо розвинена потреба в плануванні, поставлена мета рідко буває досягнута. Успішність їх професійної діяльність часто залежить від ситуації та думок інших людей.

Отже, отримані результати щодо рівнів сформованості особистісної саморегуляції вказують на те, що медичним працівникам, які знаходяться в умовах соціально-економічних змін та запровадженні медичної реформи, ефективно здійснювати професійну діяльність не дуже просто.

Результати проведеного дисперсійного аналізу надали можливість виявити залежність (на рівні р<0,1) загального показника особистісної саморегуляції від статі та стажу роботи на посаді медичних працівників.

Особистісна саморегуляція у медиків-чоловіків вища, ніж у медиків-жінок, проте з терміном перебування на посаді у чоловіків вона знижується, а у жінок підвищується (рис. 1).

Рис. 1 Залежність особистісної саморегуляції медичних працівників від статі та стажу роботи на посаді

Гендерний аналіз деяких шкал показує (рис. 2), наскільки медичні працівники реагують на зміни у різноманітних професійних ситуаціях.