Теоретичні підходи у дослідженні психологічних особливостей правової соціалізації особистості

Ч.Кулі виступив з ідеєю формування особистості через соціальну взаємодію. Теорія соціалізації Ч. Кулі заснована на концепції «Дзеркального Я». Відповідно до неї образ «Я» індивіда є відображенням того, як його сприймають інші, або того, як це йому уявляється. Тобто, згідно Кулі, осмислення своєї національної, соціальної, політичної приналежності стимулюється у свідомості людини суб'єктивними образами і думками. Через усвідомлення ролей «іншого» відбувається формування власного «Я» особистості, яка усвідомлює себе через ідентифікацію з певною соціальною групою. Рівень розвитку особистості залежить від широти та різноманіття систем взаємодій, в яких вона бере участь.

Дж. Мід вважав, що не може бути ніякого «Я», окремого від суспільства. Діти розвивають своє «Я» в міру того, як вони вчаться приймати ролі інших людей і дивитися на свою власну поведінку очима інших. Це відбувається, на думку Д. Міда, в рамках двох стадій: рольової гри та організованої командної гри, в результаті чого розвинена дитина в змозі прийняти роль «генералізованого іншого». Саме в командній грі дитина засвоює спільні цілі, норми, принципи соціальної взаємодії [1; 4].

Австрійський психолог, невропатолог і психіатр З. Фрейд є творцем однієї з найвідоміших теорій особистості, в царині якої розкриваються механізми соціалізації. За Фрейдом, після народження дитини спочатку в її поведінці домінують біологічні спонукання, роблячи її агресивною і сконцентрованою на власному Я, яке шукає тільки постійного задоволення своїх природних потреб. Неусвідомлювані антисоціальні мотиви і потяги, що мають біологічну основу, З. Фрейд назвав «Ш» - воно. Суспільство, впливаючи на дитину за допомогою батьків, перешкоджає імпульсивним вимогам «М». Таким чином, дитина вчиться контролювати свої імпульси і кориться бажанням інших. Інакше кажучи, дитина привчається відповідати соціальним нормам завдяки взаємодії з людьми, які важливі для неї. В ході засвоєння дитиною цінностей і установок батьків у неї розвивається «super-ego», або свідомість. Це сприяє пригніченню соціально неприйнятних імпульсів таким чином, що вони стають частиною неусвідомлюваного, і вже в дитячому віці людина намагається направити свою сексуальну та агресивну енергію в таке русло, яке схвалили б батьки.

У процесі соціалізації З.Фрейд відводить відповідне місце «ego» - раціональному, свідомому компоненту «Я». «Ego» намагається розв'язати конфлікт між «М» і «super-ego», знаходячи відповідні реалістичні шляхи задоволення вимог одного і другого компонентів «Я». Наприклад, якщо «super-ego» є дуже вимогливим і занадто багато бажань пригнічується, ці тривоги і страхи стають непереборними і вражають людське «Я» деструктивним чином. Так соціальні вимоги можуть шкодити здоров'ю особистості. З.Фрейд також вважав, що компроміс між біологічними основами людини і суспільством ніколи не виявиться повністю успішним. На його думку, конфлікт між несвідомими бажаннями і соціальними вимогами, яким повинна слідувати цивілізована особистість, буде завжди [10].

З. Фрейд одним з перших виділив механізми соціалізації, до яких належать: імітація - усвідомлення спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів; ідентифікація - засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних; а також - заборона, підтвердження - виключення, заміщення (підстановка). Він підкреслював вирішальну роль дитячого досвіду в розвитку особистості та значення відносин з батьками, за допомогою яких культурні цінності стають надбанням особистості.

Швейцарський психолог Ж.Піаже присвятив значну частину своїх досліджень вивченню способів, за допомогою яких діти сприймають навколишнє середовище і реагують на нього. Його експерименти показали наявність певних стадій інтелектуального розвитку, кожна з яких характеризується особливими ментальними «операціями», які дитина може виконувати на певній стадії. Розвиток мислення проходить 3 стадії: аутистичне (до 3-х років), егоцентричне (до 11-12 років) і соціалізоване, яке підпорядковується законам логіки, правилам, нормам, критеріям, виробленим у суспільстві.

Американський психолог Л. Кольберг, який розглядав етапи становлення Морального «Я» дитини у відповідності з концепцією Ж.Піаже, вважав, що поняття людей про добро і зло також розвиваються за певними стадіями. Дослідження Л.Кольберга, проведені в США, Великобританії, Мексиці, Туреччині і на Тайвані, дозволили йому зробити висновок, що дітей вчать в основному одним і тим же моральним цінностям у кожній культурі світу. Він виявив, що різні суспільства можуть дотримуватися різних переконань щодо того, що є поганим, але скрізь виявляються одні й ті ж базові моральні принципи співпереживання, турботи про інших і справедливості - рівності та взаємності. Відповідно до даних Л.Кольберга, люди розрізняються за своїми моральними міркуваннями, тому що вони знаходяться на різних стадіях зрілості [6].

Заслуговує на увагу дослідження ще одного з провідних психоаналітиків свого часу Е. Еріксона, який сформулював концепцію розвитку «Я» в ході соціалізації особистості, що триває протягом усього життя людини. Учений вважав, що в процесі формування особистості найважливіше значення належить соціальному оточенню і впливу цього оточення на її его-ідентичність. Е. Еріксон виділив вісім стадій розвитку, кожна з яких характеризується кризою ідентичності або постійно змінюваних визначень свого «Я». Якщо все йде належним чином, особистість розвивається, знаходить позитивні вирішення своїх проблем на кожній стадії життєвого циклу, здобуває соціальну компетентність. Якщо ж людині не вдається пристосуватися до нових соціальних вимог, у неї розвиваються психіатричні симптоми [12].

Тож, різні соціологічні та психологічні теорії робили акцент на вивченні різних аспектів взаємодії особистості і суспільства. У сучасних визначеннях соціалізації також наявні розбіжності. Так, соціалізація (від фр. socialis - суспільний) - це:

- «процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості» [8];

- «процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний у спілкуванні та діяльності» [11];

- «процес навчання та засвоєння індивідом соціальних норм, культурних цінностей, зразків поведінки, притаманних певному суспільству чи соціальній групі. Завдяки соціалізації люди одержують можливості взаємодіяти один із одним, передавати соціальний досвід і культурні цінності, що є надбанням попередніх поколінь та втілення в оточуючій предметній і духовній дійсності» [13];

- «процес входження індивідів в суспільство через різні спільноти, колективи, групи завдяки засвоєнню норм, ідеалів, цінностей шляхом виховання та научіння» [3].

На основі визначення соціалізації як тривалого процесу залучення особи до активної участі у суспільних відносинах, сформульовано більшість сучасних теорій правової соціалізації. Специфіка соціалізації особистості щодо правової сфери визначається змістом прав і свобод, які характеризують певне суспільство, соціальний устрій.

О.П. Дзьобань і Є.М. Мануйлов наголошують, що «процес входження людини в суспільство, включення її в соціально - правові зв'язки та інтеграції в різні типи соціальних спільнот відображає становлення правової соціальності людини, у процесі якої формуються соціальні якості, властивості, знання, навички, вміння людини, її культура (зокрема правова) і вона стає дієздатним учасником суспільних відносин» [2].

На думку О.Ф.Скакун, «правова соціалізація - це двосторонній процес взаємодії особи і суспільства, в якому особа оволодіває системою настанов і оцінювальних орієнтацій як стандартів правомірної поведінки, умінням визначати своє місце в суспільстві та зворотно впливати на формування правових цінностей суспільства» [7].

В.В.Туряниця робить спробу узагальнити різні визначення і дає власну дефініцію правової соціалізації особистості - це «невід'ємна складова частина загальної соціалізації, багатогранний глобалізаційний і перманентний процес цілісного і якісно самостійного явища правової системи, яке прилучає і включає індивіда в систему правовідносин між людиною і державою до свідомого засвоєння системи правових норм, правової ідеології, як відображення правової реальності з метою формування правосвідомості і правової культури, що дає можливість для повноцінної самореалізації особистістю своїх прав і свобод» [9].

0. В.Парута виділяє кілька теоретичних підходів дослідження правової соціалізації як системного комплексного феномену [5]:

1. Філософько-правовий - полягає у науковому аналізі явища соціалізації через врахування «надприродного, надбіологічного і звичайного соціального аспекту суспільного життя» людини. У філософсько-правовому плані правова соціалізація являє собою трансляцію соціально - правового досвіду від суспільства до окремої людини як істоти з природними (соціальними) та надприродними властивостями, завдяки чому вона отримує знання про наявні соціально-правові норми й цінності, моделі правової поведінки тощо.

2. Соціологічно - правовий підхід передбачає з'ясування особливостей засвоєння індивідом системи соціальних ролей, враховуючи три виміри соціальних зв'язків - мікрорівень, макрорівень та мегарівень. З цієї позиції особливу увагу приділяють дослідженням проблеми взаємозв'язку правової соціалізації та правосуб'єктності в залежності від специфіки соціальних груп, учасником яких виступає особистість, яку роль вона виконує у таких групах, які займає позиції, в тому числі, в масштабах держави та соціуму загалом.

3. Антропологічний підхід до дослідження правової соціалізації вирішує проблему «перенесення змісту життя суспільства у зміст життя окремої особи», розкриває сутність права як неодмінного атрибуту людського життя. Соціалізація розглядається в широкому контексті генезису соціально-правового досвіду людства, а предметом дослідження виступають можливості як цілеспрямованих впливів на особистість засобами правового навчання і виховання, так і стихійних, спонтанних процесів.

4. Психологічний підхід стосується аспектів, пов'язаних з психологічними закономірностями формування і вияву особистості. Так, автор виокремлює два основні напрями досліджень, - «соціалізцію свідомості» та «соціалізацію діяльності» особи. Психологічний аспект правової соціалізації виявляється у особливостях формування нових особистісних якостей, характеристик, установок, цінностей тощо. Індивід в результаті соціалізації стає здатним до активної діяльності як суб'єкт права. Людина впродовж успішної правової соціалізації формує власні переконання, обирає суспільно схвалювані форми поведінки, які необхідні їй для успішної реалізації особистих прав і свобод.

Психологічний підхід дослідження правової соціалізації представляють теоретичні напрями, в рамках яких розроблено концептуальні моделі соціалізації особистості.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Проаналізувавши такі теоретичні підходи, як філософсько - правовий, соціологічно - правовий, антропологічний та психологічний, правову соціалізацію слід розглядати як процес інтеграції особистості у систему правовідносин певного суспільства, який полягає у передачі соціально-правового досвіду від суспільства до окремої особи і знаходить своє вираження у свідомо-вольовій діяльності суб'єкта права, як обов'язкову умову формування навичок правової поведінки, розвитку індивідуального правового статусу, а також як результат формування психологічних якостей активного учасника правовідносин.

Отже, правова соціалізація являє собою складний та багатогранний процес включення індивіда в систему правових відносин суспільства і засвоєння ним конкретних юридичних і соціальних норм, в ході якого відбувається суб'єктивація соціально - правового досвіду, формуються морально-правові компоненти свідомості. Правова соціалізація, виступаючи компонентом більш загального процесу соціалізації особистості, підпорядковується усім психологічним закономірностям його перебігу, але відрізняється рядом особливостей.

Також слід зазначити, що дослідження правової соціалізації потребує від наукової спільноти подальшого вирішення багатьох методологічних питань та одночасно розроблення спеціальних методів і засобів емпіричного дослідження.

Бібліографія

1. Алєксєєнко Т.Ф. Соціалізація особистості: можливості і ризики. Київ: Педагогічна думка. 2007. 152 с.

2. Дзьобань О., Мануйлов Є. Правове виховання як засіб правової соціалізації: філософсько - правові аспекти. Проблеми законності. 2009. С. 407 - 416.

3. Москаленко В.В. Соціалізація особистості: монографія. Київ: Фенікс, 2013. 540 с.

4. Мудрик А.В. Социализация человека: учеб. пособие. Москва: Академия. 2004. 304 с.

5. Парута О.В. Правова соціалізація особи як об'єкт теоретично-правового дослідження. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: Юридичні науки. 2018. № 889. С.37-41.

6. Пауэр Ф. К., Хиггинс Э., Кольберг Л. Подход Лоуренса Кольберга к нравственному воспитанию. Психологический журнал. 1992. Т. 13. № 3. С. 175-182

7. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник. Київ: Алерта, ЦУЛ, 2011. 520 с.

8. Сучасний словник із суспільних наук / за ред. О.Г. Данильяна, М.І. Панова. Харків: Прапор, 2006. 546 с.

9. Туряниця В.В. До проблеми вдосконалення поняття «Правова соціалізація особистості». Електронне наукове видання. Порівняльно- аналітичне право. 2017. № 1. С.27-29. URL:https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/17730

10. Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого «Я». Москва: Neoclassic, АСТ. 2017. 256 с.

11. Шапар В. Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. Харків: Прапор. 2007. 640 с.

12. Эриксон Э. Детство и общество. Санкт-Петербург: Лепато АСТ, 1996. 592 с.

13. Юридична психологія / Александров Д. О. та ін. / за заг. ред. Л. І. Казміренко, Є. М. Мойсєєва. Київ: КНТ, 2007. 360 с.

Размещено на Allbest.ru