Теоретичні засади соціальної дезадаптації підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ПІДЛІТКІВ

1.1 Соціальна дезадаптація підлітків як соціально-педагогічна проблема

1.2 Поняття девіації: сутність, види та прояви

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ І ФОРМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ З ДЕЛІНКВЕНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ В УМОВАХ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ

2.1 Діагностика делінквентної поведінки підлітків як умова її профілактики

2.2 Форми роботи соціального педагога з підлітками з делінквентною поведінкою в умовах закладу освіти

Висновки до другого розділу

ВИСНОВОКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Сучасний період розвитку українського суспільства характеризується змінами, що охоплюють усі сфери людського життя. На тлі цих змін саме підлітки перебувають у найтяжчому становищі внаслідок несформованості власної системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що нерідко викликають неадекватну реакцію на події оточуючими життя. Скрутне матеріальне становище переважної більшості сімей зумовлює погіршення внутрішньо-сімейних стосунків. Недоліки шкільного виховання призводять до збільшення кількості підлітків, чия поведінка виходить за межі моральних норм. соціальна дезадаптація делінквентна поведінка

Кримінальна активність неповнолітніх є значно вищою ніж у дорослого населення. Найбільш небезпечною і такою, що потребує уваги, тенденцією є збільшення за останні роки так званих резонансних злочинів, які відрізняються особливим цинізмом і жорстокістю. Основними причинами цього є соціальна незрілість і психофізіологічні особливості підлітків, прагнення пережити нові відчуття, підвищене бажання незалежності. Подібний сплав біологічних і соціальних чинників ускладнює соціальну адаптацію дітей і підлітків у суспільстві.

Мета дослідження: виявити за допомогою використання відповідних психологічних методик особливості та закономірності прояву девіантної поведінки підлітків.

Відповідно до мети дослідження завданнями роботи є:

- визначити сутність, види та прояви девіантної поведінки особистості;

- дослідити особливості делінквентної поведінки у підлітків;

- вивчити передумови формування девіантної поведінки у дітей та підлітків;

- зробити аналіз результатів діагностики передумов формування делінквентноїповедінки підлітків;

- запропонувати напрями роботи освітньої установи з профілактики делінквентної поведінки підлітків.

Об'єкт дослідження: поведінка підлітків.

Предмет дослідження: особливості та закономірності прояву девіантної поведінки підлітків.

Методи дослідження: для досягнення завдань що поставлено перед виконанням роботи було використано такі методичні засоби:

- аналіз психолого-педагогічної літератури;

- аналіз документації шкільного психолога;

- опитування педагогів і батьків (за методикою Карта спостережень Д. Стотт; опитувальника Т.М. Ахенбаха для батьків, опитувальник Т.М. Ахенбаха для вчителя);

- процедури якісної та кількісної обробки емпіричних даних.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ПІДЛІТКІВ

1.1 Соціальна дезадаптація підлітків як соціально-педагогічна проблема

Інтерес до феномену соціалізації особистості значно зріс в середині минулого століття. Поняття соціалізації є гранично широким і включає процеси і результати формування і розвитку особистості. Соціалізація - це процес і результат взаємодії особистості і суспільства, входження, «впровадження» індивіда в суспільні структури за допомогою вироблення соціально необхідних якостей.

Соціалізація, що розуміється як взаємодія особистості з середовищем, зумовлює адаптованість особистості до різних соціальних ситуацій, мікро- і макрогруппам людей. Рівнями адаптації є:

- конформізм;

- взаємна терпимість, поблажливість до цінностей і форм поведінки один одного;

- акомодація, що виявляється у визнанні людиною цінностей соціального середовища і визнання середовищем індивідуальних характеристик людини;

- асиміляція або повне пристосування, коли людина відмовляється від своїх колишніх цінностей.

З точки зору С. Архіпової, соціальна дезадаптація - це процес втрати соціально значущих якостей, що перешкоджають успішному пристосуванню індивіда до умов соціального середовища. Соціальна дезадаптація проявляється у широкому переліку відхилень у поведінці підлітка: дромоманія (бродяжництво), рання алкоголізація, токсикоманія та наркоманія, венеричні захворювання, протиправні дії, порушення моралі[1].

Закономірності та механізми адаптації досліджували Г. Балл, Ф. Березін,В. Казначеєв, Ц. Короленко, Ф. Маєрсон, А. Налчаджян, адаптацію як форму

соціальної активності особистості розглядали В. Семиченко, О. Солодухова[2].

Слід зазначити, що соціальна адаптація - це складова процесу соціалізаціїособистості, вид її взаємодії з соціальним середовищем, процес активногопристосування до його умов і вимог, внаслідок чого відбувається узгодженняумов та сподівань обох сторін; процес пристосування до умов соціальногосередовища, формування адекватної системи стосунків, прийняття норм іцінностей середовища; інтеграція особистості в соціальні групи, діяльністьщодо освоєння стабільних і змінених соціальних умов, прийняття норм іцінностей [3].

Соціальна дезадаптація у підлітковому віці веде до формування людей малоосвічених, які не мають навичок працювати, створювати сім'ю, бути добрими батьками. Вони легко переходять межу моральних та правових норм. Відповідно, соціальна дезадаптація проявляється в асоціальних формах поведінки та деформації системи внутрішнього регулювання, референтних та ціннісних орієнтацій, соціальних установок.

На думку М.Тишкової, соціальна дезадаптація включає, зокрема, погіршення особистих і ділових взаємин людини, неможливість виконання ним своєї роботи на високому рівні (з урахуванням вимог, що висуваються), порушення соціально-рольової або статеворольової взаємодії з людьми[4].

Підліткова дезадаптація сприймається як важковиховність (діти, які в силу різних причин (соціальноекономічних, психолого-педагогічних, медико-біологічних) важко піддаються виховним впливам, свідомо чи не усвідомлено чинять їм опір), викликане різними причинами:

- прорахунки виховання;

- особливості характеру та темпераменту;

- особистісні характеристики.

За словами Т. Ф. Алєксєєнка, Т. П. Басюка, О. В. Безпалька, дезадаптація може бути патогенною (психогенною), психосоціальною, соціальною[5].

Патогенна дезадаптаціявикликана відхиленнями психічного розвитку, нервово-психічними захворюваннями, в основі яких лежать функціонально-органічні ураження нервової системи. Патогенна дезадаптація може мати стійкий характер. Виділяють психогенну дезадаптацію, яка може бути викликана несприятливою соціальною, шкільною, сімейною ситуацією.

Психосоціальна дезадаптаціяпов'язана зі статево-віковими та індивідуальними психологічними особливостями підлітка, які зумовлюють її нестандартність та вимагають індивідуального підходу в умовах освітнього закладу.

Стійкі форми психосоціальної дезадаптації:

- акцентуація характеру,

- особливості емоційно-вольової та мотиваційно-пізнавальної сфери,

- випереджальний розвиток дитини, що робить дитину «незручною» учням.

Нестійкі форми психосоціальної дезадаптації:

- кризові періоди розвитку дитини,

- психічні стани, спровоковані психотравмуючими обставинами (розлучення батьків, конфлікт, закоханість).

Дослідження М.Савчина показують, що соціальна дезадаптаціяпроявляється у порушеннях норм моралі, асоціальних формах поведінки, деформації ціннісних орієнтацій. Від виділяє дві стадії: педагогічна занедбаність та соціальна занедбаність[6].

Соціальна дезадаптація характеризується такими ознаками:

- відсутність навичок спілкування,

- неадекватна оцінка себе в системі спілкування,

- високі вимоги до оточуючих,

- емоційна неврівноваженість,

- установки, що перешкоджають спілкуванню,

- тривожність і страх спілкування,

- замкнутість.

1.2 Поняття девіації: сутність, види та прояви

Проблема порушення поведінки та її корекції завжди була важливою у педагогіці, психології, кримінології, але останнім часом вона набуває масового характеру.

Уперше термін „поведінка, що відхиляється” з'явився в Короткому психологічному словнику за редакцією А. Петровського і М. Ярошевського у 1985 році. Це поняття мало таке визначення: „поведінка, що відхиляється, система вчинків або окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві правовим або етичним нормам” [7].

Для характеристики поведінки, що відхиляється використовують спеціальні терміни девіантність. Ю. А. Клейберг вважає, що девіантна поведінка -- поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм [8].

За визначенням В. А. Менделевича девіантна поведінка - це система вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим чи моральним нормам [9].

В. В. Афанасьєва визначає девіантну поведінку як таку така поведінку, що не відповідає правовим, моральним, етичним та іншим нормативним вимогам того конкретного суспільства, у якому живе й діє індивід. Результатом такої поведінки особистості, зазвичай, є нанесення моральної або (та) фізичної шкоди собі, оточуючим або (та) навколишньому середовищу [10].

Отже, усі вказані визначення девіантної поведінки мають на увазі поведінку, що суперечить нормативним вимогам суспільства.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив дійти висновку, що норми - це правила загальноприйнятої й очікуваної поведінки, які характеризують поведінку більшості у суспільстві. Безперечно, поняття норми є досить мінливим. Те, що ще вчора вважалося ненормальним, викликало осуд, сьогодні може стати нормою, а завтра знову вийти за її межі. Через це норми завжди були причиною конфліктів між поколіннями. Основою практичної оцінки норми є її придатність, пристосованість до звичайних умов існування. Тобто норма - це те, що визначає життя більшості в існуючих реаліях, а коли змінюються реалії - переглядаються відповідно й норми. Зміна реалій та перегляд норм призводять до того, що в усіх сферах життя, зокрема, й у моральній, відбувається заміщення колишніх норм новими, більш придатними для нових умов існування.

Аналіз літератури дозволяє зробити висновок, що норма не може бути суб'єктивною, оскільки це не думка кожної окремої людини, швидше, це саме схвалений та підтриманий більшістю людей спосіб життя, діяльності, людських відносин.

О.В. Шарапова виділяє кілька рівнів вимог до встановлення норми поведінки:

- методологічний,

- політичний,

- адміністративний,

- педагогічний,

- соціальний,

- корпоративний.

Так на методологічному рівні норми виводяться з загальнолюдських цінностей, ідеалів та цілей виховання. На політичному рівні вимоги до виховання формуються у програмних документах перспективного розвитку суспільства, його економіки, соціальної сфери. Загалом задаються вимоги до вихованості, освіченості, рівня розвитку людей, здатних підтримувати та втілювати в життя наміри політичної еліти. Адміністративні норми конкретизують наміри політиків, втілюючи їх у соціальне замовлення - державні документи, закони і положення. На педагогічному рівні відбувається перетворення загальних положень у практично здійсненні завдання [11].

Досягнення норми - головна практична мета будь-якого виховання. Отже, виховання досягло мети, коли вихованець відповідає прийнятому зразку, еталону, стає носієм загальноприйнятого стандарту життя, діяльності, поведінки. В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства прояви девіантної поведінки поділяються на 5 видів [12]:

1. Делінквентний вид девіантної поведінки - сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам. Делінквентна поведінка - це різновид девіантної поведінки, за яку несуть карну відповідальність, тобто сукупність протиправних вчинків чи злочинів, які не відповідають формально зафіксованим юридичним нормам.

2. Адиктивний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється залежністю від різних хибних пристрастей.

3. Патохарактерологічний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання.

4. Психопатологічний вид девіантної поведінки - ґрунтується на психопатологічних симптомах та синдромах - це прояви тих чи інших психічних порушень та захворювань.

5. Поведінка, що ґрунтується на суперцінностях - це виявлення обдарованості, таланту, геніальності в якійсь сфері діяльності, які виходять за рамки звичайного, нормального сприйняття.

М. Г. Дмитрієв, В. Г. Бєлов та Ю. А. Парфенов, розрізняють наступні клінічні форми девіантної поведінки:

1) агресивна і аутогресивна (суїцидальна) поведінка;

2) зловживання речовинами, що викликають стан зміненої психічної діяльності (алкоголізація, наркотизація та ін.);

3) порушення харчової поведінки (переїдання, голодування);

4) аномалії сексуальної поведінки (девіації, перверсії);

5) надцінні психологічні захоплення («трудоголізм», спортивний, музичний та інший фанатизм, гемблінг та ін.);

6) надцінні психопатологічні «захоплення» (сутяжництво, клептоманія, дромоманія та ін.);

7) характерологічні і патохарактерологічні реакції (емансипації, групування, опозиції та ін.);

8) комунікативні девіації (аутизація, гіпертрофоване спілкування, конформізм, нарцісична поведінка тощо);

9) аморальна поведінка;

10) неестетична поведінка [13].

Багато причини, що породжують порушення норм поведінки підлітків, вдається виявити і своєчасно усунути. Разом з тим серед факторів девіантної поведінки виявляються такі, для попередження та усунення яких ще не знайдені дієві засоби.

Безперечно, необхідно також виділити компоненти підліткової дезадаптації:

- когнітивний компонент,

- емоційно-ціннісний компонент,

- поведінково-діяльнісний компонент.

Когнітивний компонент характеризується неуспішністю підлітків унавчанні за програмами базової середньої школи, недостатнім рівнем сформованості навичок навчальної діяльності, незнанням морально-етичних норм поведінки у соціумі та не усвідомленням необхідності їх дотримання.

Емоційно-ціннісний компонент характеризується негативним емоційним ставленням підлітків до навчання, вчителів і школи взагалі, їх емоційною нестабільністю, порушенням ціннісних орієнтацій.

Діяльнісно-поведінковий компонент у структурі дезадаптації старших підлітків характеризується порушенням взаємодії підлітків з батьками тавчителями, стійкою протидією їх педагогічному впливу, що проявляється у порушенні та ігноруванні правил поведінки у школі та поза нею; нездатністю дезадаптованих підлітків до саморегуляції своєї поведінки, не сформованістю культури спілкування, що призводять до конфліктів з дорослими та однолітками, унеможливлює участь підлітків у житті класу та школи та сприяє активізації шкідливих звичок.

Отже, девіантна поведінка -- це поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм. В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства прояви девіантної поведінки поділяються на 5 видів: делінквентний вид девіантної поведінки; адиктивний вид девіантної поведінки; патохарактерологічний вид девіантної поведінки; психопатологічний вид девіантної поведінки; поведінка, що ґрунтується на суперцінностях.



Висновки до першого розділу

Проаналізувавши обрану мною літературу, можу зробити такі висновки для першого розділу:

1. Девіантна поведінка -- це поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм. В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства прояви девіантної поведінки поділяються на 5 видів: делінквентний вид девіантної поведінки; адиктивний вид девіантної поведінки; патохарактерологічний вид девіантної поведінки; психопатологічний вид девіантної поведінки; поведінка, що ґрунтується на суперцінностях.

2. Особливості девіантної поведінки підлітків полягають в тому, що підлітковий вік являє собою групу підвищеного ризику. По-перше, позначаються внутрішні труднощі перехідного віку, починаючи з психічних і гормональних процесів і закінчуючи перебудовою Я-концепції. По-друге, граничність і невизначеність соціального становища підлітків. По-третє, протиріччя, зумовлені перебудовою механізмів соціального контролю (дитячі форми контролю, засновані на дотриманні зовнішніх норм і вимог дорослих, вже не діють, а дорослі способи, які передбачають свідому дисципліну і самоконтроль, ще не склалися або не зміцніли).

3. Девіація як форма поведінки, що відхиляється від норми, знаходиться в прямій залежності від особистісних характеристик, які направляють, детермінують і забезпечують реалізацію девіантної поведінки.



РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ І ФОРМИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ З ДЕЛІНКВЕНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ В УМОВАХ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ

2.1 Діагностика делінквентної поведінки підлітків як умова її профілактики

Соціально-педагогічна діагностика - це спеціально організований процес пізнання, під час якого відбувається збірінформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціальних факторів [14]. Соціально-педагогічна діагностика допомагає з'ясувати специфічні якостіпідлітків-девіантів; уточнити соціальну ситуацію розвитку; визначити ступіньрозвитку чи деформації якостей та властивостей, які обумовлюються перш завсе включенням їх у різні соціальні зв'язки (соціальні установки, позиції, особливості комунікації).

Вимоги до змісту, форм і методів соціально-педагогічної діагностики:

- вивчення і самопізнання учнів має бути безперервним. Ярлик«правопорушник» чи «недисциплінований» не повинен бути вічним.Діагностика має бути періодичною та фіксувати зрушення у поведінці учня;

- вивчення особистості учня повинно здійснюватися комплексноюметодикою. Первинні дані отримують з анкет, соціометрія дозволяє оцінитиспілкування учня, його місце в колективі; характеристики учня експертамивстановлюють загальні дані. Особливо цінний аналіз діяльності й поведінки;

- профілактика девіантної поведінки вимагає системного вивченняособистості та умов, в яких вона формується. Мінімальні уявлення провиховання мають включати в себе: визначення спрямованості особистості;вивчення провідних ліній поведінки; характеристику позитивних якостей, наякі можна опертися; сприйнятливість чи супротив виховним впливом (причини, зіпсованість стосунків);

- оцінка себе і самооцінка інших мають здійснюватися підлітками наоснові єдиних критеріїв, які виробляються в ході бесід, обговорень поведінки;

- система вивчення особистості школяра має в результаті приводити досамопізнання, самооцінки і вимогливості до себе (наприклад, складання картвихованості, дані в які заносять педагоги, батьки і самі учні) [14].

Вимоги до процедури дослідження:

- пояснення мети дослідження (не обов'язково тієї, що ставить передсобою фахівець, а, наприклад, вивчення працездатності чи профорієнтація),щоб учень почувався не стільки об'єктом, скільки суб'єктом вивчення;

- створення ситуації довіри, природності у взаємостосунках, тобто проявінтересу, формулювання питань так, щоб вони не насторожували;

- при аналізі умов життя і виховання девіантного підлітка вибір не позиціїспостерігача, регістратора тих чи інших якостей, а прояв прагнення, керуючисьгуманними почуттями, до покращення обстановки, в якій він живе, йогосамопочуття, допомога йому стати кращим, розвиток в ньомулюдяності [15].

Розглянемо етапи діагностики поведінки неповнолітніх. До них входять:

1. Етап інформованості про проблеми підлітка.

Фахівцем здійснюєтьсявивчення особових справ школярів та іншої шкільної документації, бесідекспертної оцінки. До роботи варто залучити класних керівників, психолога. Кінцевим результатом цього етапу є виокремлення контингенту підлітків, які проявляють девіантнуповедінку, однак, поки що не визначення їх як важковиховуваних, оскільки лише результати спостережень чи одноразовий факт порушення норм поведінки не може бути підставою для формулювання такого висновку.

2. Етап розуміння проблем підлітка.

На цьому етапі перед фахівцемвисуваються такі завдання: встановлення факторів негативного впливу, джерел і ступеня цього впливу; розуміння проблем життєдіяльності важковиховуваних підлітків; збір даних про важковиховуваних підлітків.

До творчої групи слід залучити соціального педагога, психолога, класнихкерівників, медсестру, лікаря. Завдання щодо діагностики між ними розподіляються таким чином:

- вивчення житлово-побутових умов учнів;

- вивчення оточення учнів за місцем проживання;

- вивчення інтересів учнів, їх зайнятості в позаурочний час;

- аналіз соціальних зв'язків учнів;

- діагностика характерологічних особливостей учнів, складанняпсихологічної характеристики;

- дослідження соціально-психологічної атмосфери у класі;

- діагностика соціально-ціннісних якостей особистості .

Результати проведеної діагностичної роботи зручно відображати узведених таблицях, журналах спостереження та звітах. На основі них складаються соціально-педагогічні характеристики, що включають перелік тих ознак, які зустрічалися найчастіше, а також були типовими для ряду важковиховуваних.

На цьому етапі фахівцю важливо встановити позитивні взаємини, емоційний контакт з підлітком, що будується на вмінні викликати прихильністьдо себе через увагу до його внутрішнього світу, прагнення прийти на допомогу.Про результативність цього етапу свідчить саморозкриття важковиховуваного, а саме: формування позитивного ставлення до себе та усвідомлення своєї причетності до вирішення проблеми.

На пошуково-формувальному етапі після збору і аналізу відомостей про підлітків творчою групою моделюється перспективність життєдіяльності та діяльності представників девіантних школярів, шляхи їх самоствердження. Це передбачає, насамперед:

- диференціацію (групування) важковиховуваних підлітків у межахкласного колективу та в межах робочої групи;

- осмислення можливостей соціально-педагогічної діяльності у вирішенніпроблем важковиховуваних підлітків - представників типологічної групи [14].

Програма дослідження особистості важковиховуваного учня:

- загальні дані про важковиховуваних - вік, освіта, місце проживання,психічний розвиток, стан здоров'я, риси характеру, особливості розвитку моральних і вольових якостей;

- умови сімейного виховання - склад сім'ї, освіта батьків, місце роботи ізаймана посада, громадські доручення батьків за місцем роботи, ставлення доуспішності та поведінки учня, зв'язок батьків зі школою та класнимкерівником; матеріальні, житлово-побутові умови сім'ї; характер взаєминбатьків, батьків і дітей, особливості сімейного мікроклімату, сімейні традиції; поведінка дитини вдома - порушення, які допускються і заходи виливу, які застосовують батьки;

- навчальна діяльність - успішність у школі, причина неуспішності,ставлення до навчальної діяльності, поведінка в школі;

- ставлення до трудової діяльності - як проявляє себе в окремих видахпраці в школі та вдома, яку професію збирається обрати, мотиви вибору, стійкість професійних інтересів;

- дисципліна у навчально-виховному закладі та поза ним;

- громадська активність - які суспільні доручення має, як ставиться доїх виконання (чергування, робота редколегії, самоврядування і т. ін.);

- ставлення до себе (самооцінка) рідко буває відповідним: при завищенійсамооцінці учень нав'язує свою думку іншим, намагається бути лідером,нерідко з допомогою фізичної сили; при заниженій - учень стає несміливим,боязким, безініціативним [16].

Спостереження є методом збору інформації шляхом безпосередньогосприйняття і прямої реєстрації всіх елементів поведінки дитини відповідно до мети і завдань діагностики. Соціально-педагогічне спостереження орієнтовано не на разові одномоментні зрізи, а на тривале лонгитюдне вивчення, яке здатне дати більш повне і об'єктивне уявлення про особу дезадаптованого підлітка і виявити тенденції його соціального розвитку [17].

Спостереження може проводитися:

- в умовах регламентованої діяльності - відвідування уроків, виховнихгодин, занять, спортивної секції;

- в умовах нерегламентованої діяльності - перерва, ігрова діяльність впозашкільний час, проведення дозвілля, спілкування з друзями [14].

Під час спостереження фіксуються такі особливості поведінки ізовнішнього вигляду досліджуваного з девіантною поведінкою:

- загальний зовнішній вигляд:

· загальний соматотип, фізичні особливості, наявність фізичних недоліківабо диспропорцій, відповідність віку фізичному розвиткові, схильність домаскулінізації (удівчаток) чи фемінізації (у хлопчиків), надлишкова повнота чихудорлявість;

· охайність одягу, шкіри; колір обличчя (свідчить про стан здоров'я,емоційний стан у даний момент);

· особливі прикмети (шрами, тату і т.д.);

· характеристика рухів дитини; постава, адекватність міміки і жестів;

· невротичні прояви - посилюються при наростанні напруженості йтривоги (тремтіння рук, знизування плечима, стереотипне гримасування,кусання нігтів або губів, шмигання носом, постійне перекладання предметів,совання на стільці, розхитування тощо);

· як тримається (скуто чи вільно, адекватно чи ні, охайність в одязі,зачісці, чистота тіла, ступінь загальної рухливості тощо);

- особливості мовлення (інтенсивність і тембр голосу, темп мовлення, чіткість вимови, словниковий запас, наявність жаргону, брутальних виразів,специфіка вираження думок - ступінь послідовності, логічності, чіткості,швидкості словесної реакції);

- соціальна поведінка (особливості встановлення контактів, ступіньневимушеності при цьому, товариськість, наявність соціальних навичок,вихованість, специфіка поведінки за ступенем домінування, агресивності,підлеглості та довірливості тощо);

- настрій (ейфорія, безтурботність, врівноваженість, серйозність,відсутність гумору, поганий настрій, тривога тощо);

- ставлення до обстеження (ступінь зацікавленості: від активногонебажання або недовіри, байдужості до надмірної зацікавленості);

- особливості діяльності під час обстеження (ступінь уважності,швидкість вирішення поставлених завдань, особливості орієнтувальної основидій - намагання знайти загальний спосіб вирішення завдання або дії методомспроб і помилок, темп роботи - ступінь рівномірності, швидкості, сумлінність іохайність при виконанні завдань, реакція на невдачі - агресивна, звинуваченнясебе, відмова від діяльності, байдужість та ін.) [18].

Для отримання більш повної картини психологічного стану підлітка необхідно проводити спеціалізовані тести.Стандартизовані тести спрямовані на комплексну діагностику соціально-комунікативного розвитку неповнолітнього (ціннісні пріоритети,комунікативні та організаторські уміння, соціальна активність тощо), а такожна детальне вивчення характерологічних особливостей особистості (особистісної адаптованості, потреби в досягненнях, самооцінки, рівнів конфліктності, тривожності, імпульсивності, схильності до ризику тощо).

Графічні тести використовуються в основному для виявлення характеру самооцінки дітей. Наприклад, шкалування, «Я позиція».(Дод.А) [19].

2.2 Форми роботи соціального педагога з підлітками з делінквентною поведінкою в умовах закладу освіти

Реабілітаційна діяльністьпередбачає роботу з підлітками, які мають не лише низькі навчальнідосягнення, а й пережили складні життєві ситуації, проживають унеблагонадійних сім'ях, мають проблеми в спілкуванні з однолітками тапедагогами, характерними особливостями їх поведінки є грубість, зневіра всвоєму успішному майбутньому, озлобленість, а інколи й агресія.

До участі у процесі соціальної реабілітації дезадаптованих старшихпідлітків повинні залучатися педагоги, майстри виробничого навчання, психологи,соціальний педагог. Враховуючи те, що реабілітаційна діяльність - це більш складний вид діяльності, тому до роботи з дезадаптованими підліткамиповинні залучатися педагоги з досвідом роботи, високим кваліфікаційним рівнем.

Підготовка педагогічних працівників до здійснення соціальноїреабілітації дезадаптованих старших підлітків передбачає організаціюцілеспрямованої роботи з педагогічним колективом, яка включалє оволодінняпедагогами теорією та методикою соціальної реабілітації дезадаптованихстарших підлітків, формування позитивної мотивації до здійснення даного видудіяльності, активізації особистісних гуманістичних якостей педагогів.

Мета підготовки педагогів до здійснення соціальної реабілітаціїдезадаптованих підлітків полягає у формуванні у педагогів системи особистісних іпрофесійних якостей, які сприятимуть успішному здійсненню соціальноїреабілітації дезадаптованих підлітків.

Відповідно до мети можна виділити такі головні пункти:

1. Ознайомлення педагогів з особливостями дезадаптованих підлітків та цілями, змістом, методами їх соціальної реабілітації.

2. Сприяння розвитку у педагогів практичних умінь і навичок у здійсненні соціальної реабілітації дезадаптованих підлітків в умовах навчальних закладів.

3. Сприяння формуванню у педагогів позитивної мотивації до даноговиду діяльності.

С. Коношенко [20], який в програмі підготовки педагогів доучасті в процесі соціальної реабілітації дезадаптованих підлітків виділяє чотириетапи:

- перший етап - інформаційно-орієнтований, який передбачаєдіагностування педагогів щодо наявності знань про дезадаптацію;

- другий етапхарактеризується подальшим оволодінням основами професійних знань зпроблеми дезадаптації,

- третій етап передбачає розробку педагогамисамостійних дослідницьких соціально-педагогічних проектів, вивченняосновних видів допомоги дезадаптованим підліткам;

- четвертий етап -підсумковий - обґрунтування і реалізація накопичених ідей на практиці [76].

О.В. Шарапова вважає, що напрями роботи освітньої установи з профілактики девіантної поведінки дітей і підлітків мають будуватися у співробітництві родини, школи, та позашкільного закладу (рис. 2.2.1)[21].



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2.1. Цілісна система впливів на дитину з метою корекції їхньої поведінки



Висновки до другого розділу

На підставі вивчення та аналізу науково-методичної літератури з проблем соціальної реабілітації, практичного досвіду реабілітаційних закладів, визначила соціально-педагогічні умови соціальної реабілітації дезадаптованих підлітків у професійних ліцеях:

- соціально-педагогічна підтримка дезадаптованих підлітків у навчальних закладах;

- підготовка педагогів навчальних закладів до здійснення соціальної реабілітації дезадаптованих підлітків,

- налагодження партнерства навчального закладу і родини у процесі соціальної реабілітації дезадаптованих підлітків.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Архіпова С.П. Методи та технології роботи соціального педагога: [навч. посіб.] / С.П.Архіпова, Г.Я.Майборода, О.В.Тютюнник. - К.: Слово, 2011. - 496 с.

2. Петрюк І. Показники і фактори шкільної дезадаптації / І. Петрюк// Рідна школа. - 2009. - № 10. - С. 24-28.

3. Соціальна педагогіка : словник-довідник / [заг. ред.Т. Ф. Алексєєнко]. - Вінниця : Планер, 2009. - 542 с.

4. Тышкова М. Исследование устойчивости личности детей иподростков в трудных ситуациях / М. Тышкова // Вопросы психологии. - 1987.- № 1. - С. 27-34.

5. Соціальна педагогіка: теорія і технології : [підруч. для студ. ВНЗ]/ [Т. Ф. Алєксєєнко, Т. П. Басюк, О. В. Безпалько та ін. ; І. Д. Звєрєва (ред.)]. - К. : Центр навч. л-ри, 2006.- 316 с.

6. Савчин М. В. Вікова психологія : навч. посібник / М. В. Савчин,Л. П. Василенко. - 2-ге вид., стереотип. - К. : Академвидав, 2009. - 360 с.

7. 19.Краткий психологический словарь / [под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского]. -- Ростов н/Д : Феникс, 1985. -- 512 с.

8. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения. Учебное пособие для вузов/ Ю. А. Клейберг. - М.: ТЦ Сфера, 2003. - 160 с.

9. Менделевич В. А. Психология девиантного поведения. Учебное пособие/ В. А. Менделевич.- СПб.: Речь, 2005. - 445 с.

10. Афанасьєва В. В. Соціально-педагогічна профілактика девіантної поведінки підлітків у діяльності загальноосвітньої школи: автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.05 / В. В. Афанасьєва ; ДЗ "Луган. нац. ун-т ім. Т. Шевченка". -- Луганськ, 2011. -- 20 с.

11. Шарапова О.В. Педагогічні умови комплексної корекції девіантної поведінки молодших школярів: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / О.В. Шарапова ; Ін-т пробл. виховання АПН України. -- К., 2003. -- 21 с.

12. Практикум по девиантологии /автор-составитель Клейберг Ю. А. - СПб.: Речь, 2007. - 144 с.

13. Дмитриев М. Г. Психолого-педагогическая диагностика делинквентного поведения у трудных подростков/ М. Г. Дмитриев, В. Г. Белов, Ю. А. Парфенов СПб.: ЗАО «ПОНИ», 2010 г. - 316 с.

14. Линник Л. М. Соціально-педагогічна діагностика як умова успішної профілактики негативних проявів у поведінці неповнолітніх / Л. М. Линник // Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (Ялта, 5-7 квітня 2007 р). - [Зб. статей]. Вип. 3. Ч 1. - Ялта: РВВ КГУ, 2007. - 264 с. - С. 195-201.

15. Методики диагностики эмоциональной сферы: психологический практикум / сост. О. В. Барканова [серия: Библиотека актуальной психологии]. - Вып. 2. - Красноярск : Литера-принт, 2009. - 237 с.

16. Овчарова Р. В. Практическая психология образования : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Р. В. Овчарова. - 4-е изд., стер. - М. : «Академия», 2008. - 448 с.

17. Дмитриев М. Г. Практикум по психодиагностике девиантного поведения у трудных подростков / М. Г. Дмитриев. - СПб. : ЗАО «ПОНИ», 2008. - 263 с.

18. Коэн А. Исследование проблем социальной дезорганизации и отклоняющегося поведения//Социология сегодня / А. Коэн. - М., 1965. - с. 520.

19. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. / А.Е. Личко.-- Л.: Медицина, 1977; изд. 2-е доп. и перераб., Л.: Медицина, 1983

20. Коношенко С. В. Теоретико-методичні основи реабілітаційної роботи з соціально дезадаптованими підлітками в умовах індустріального регіону : дис. … доктора пед. наук : 13.00.05 / Коношенко Сергій Володимирович. - Луганськ, 2010. - 492 с.

21. Шарапова О.В. Педагогічні умови комплексної корекції девіантної поведінки молодших школярів: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / О.В. Шарапова ; Ін-т пробл. виховання АПН України. -- К., 2003. -- 21 с.



ДОДАТКИ

1. Шкалування

Випробовуваним пропонується шкала з позначеними якостями різного ступеня розвитку. Полюсні точки шкали - максимальний ступінь розвинутої якості (найрозумніший і т.д.) Можна використати одночасно декілька шкал:

При аналізі матеріалів підраховуються: кількість дітей, що поставили точку свого «Я» вище і нижче за горизонтальну вісь; кількість дітей, що вказали крайні точки низу або верху; процентне співставлення самооцінок відносно різних якостей.

2. «Я позиція»

Схематичний вираз може бути різним. Наприклад, креслять квадрат, що позначає колектив, і випробовуваний повинен позначити своє місце:

В іншому випадку випробовуваному пропонується накреслити своє «Я» і крапками позначити людей, з якими він пов'язаний якимись відносинами, зберігаючи умовно дистанцію цих відносин.

Размещено на Allbest.ru

...