Рефлексія: осмислення понятійного статусу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лабораторія психології навчання ім. І.О. Синиці

Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Рефлексія: осмислення понятійного статусу

Федько Вікторія Володимирівна -

кандидат психологічних наук,

старший науковий співробітник

У статті представлено результати аналізу загальнотеоретичних аспектів феномену рефлексії; показано її комплексний, міждисциплінарний і всеохоплюючий характер, вивчення якого дозволить не лише доповнити арсенал оптимальних умов для саморозвитку людини як особистості, а й поглибити уявлення про її сутнісні механізми становлення й актуалізації. Зміст цього поняття є найбільш вірогідним при визначенні шляху розв'язання проблем розвитку, саморозвитку та самоздійснення.

Розкрито різні контексти диференціації рефлексії щодо її змістовного наповнення; наведені тлумачення, які відображають сучасну традицію у її трактуванні: по-перше, це рефлексивний аналіз, який дозволяє зрозуміти призначення конструювання ментальних (ідеальних) об'єктів; по-друге, це процес рефлексії, що призводить до розуміння тих смислів, які проявляються у міжособистісному спілкуванні, у самому процесі комунікації.

Висвітлено сутність трьох провідних напрямів у розробці проблем рефлексії, а саме: дослідження рефлексивної самосвідомості людини, праці по творчому мисленню та вивчення рефлексії як пізнання людиною явищ чужої свідомості. Простежено генезис поглядів психологів щодо розвитку рефлексії та її форм, видів у тісному зв'язку з процесами свідомості та самосвід омості особистості. Закцентовано увагу на важливості вивчення феномену рефлексії з позиції особистісного напряму, у межах якого рефлексивне знання розглядається як результат осмислення своєї життєдіяльності.

Розглянуто функціональне призначення рефлексії: обґрунтовано перспективність вивчення рефлексії через базові конкретно-наукові категорії, які охоплюють всі основні аспекти психіки: «процес - властивості - стани», які найбільш цілісно відбивають якісну визначеність вивчаємого феномена. Розгляд рефлексії під таким кутом зору дозволяє її вивчати не за рахунок її часткових проявів і різновидів, а в її базових модусах. Це відкриває творчо-пошукове поле для дослідження рефлексії як певної синтетичної психічної реальності, яка одночасно є і процесом, і властивістю, і станом. Разом з тим, яка не зводиться ні до жодного з них, а виступає як синтез вказаних модусів, складаючи її якісну визначеність.

Ключові слова: рефлексія, свідомість, самосвідомість, саморозвиток особистості.

Fedko V.

REFLECTION: UNDERSTANDING OF ITS CONCEPTUAL STATUS

The article presents the analysed general theoretical aspects of such phenomenon as reflection; show its complex, interdisciplinary and comprehensive character. Its study will allow scientists to supplement the arsenal of optimal conditions for human self-development as a personality, as well as to deepen the ideas on the mechanisms essential for personality formation and actualization. This concept is revealed meaningfully on the ways to solve problems of development, self - development and self-realization.

Different contexts used for differentiation of reflection depending to its content are revealed. The modern approaches to its interpretations are presented: first, a reflective analysis helping to understand the purpose for which mental (ideal) objects are constructed; second, reflection as a process leading to an understanding of the meanings manifested in interpersonal communication, in the communication as a process.

Three leading scientific directions in the problematic area of reflection are highlighted, namely: studies on human reflexive self-consciousness, works on creative thinking and studies on reflection as a person's cognition of the phenomena existing in another's consciousness. The genesis of psychologists' views on reflection, its development, forms and types is traced in close connection with an individual's processes of consciousness and self-consciousness. Emphasis is placed on the prospects for the study on reflection basing on the personality approach, within which reflective knowledge is considered as a result of one's own life understanding.

The functional purpose of reflection is considered, namely, the prospects of studying reflection through the basic specific-scientific categories that cover all major aspects of the psyche: “processes - qualities - states” is substantiated; this help fully reveal the qualitative certainty of reflection. Consideration over reflection from this point of view allow us to study not only its partial manifestations or varieties, but in its basic modes. This reveals a field of creative searches to study reflection as a certain synthetic mental reality, which is a process, a quality and a state at the same time. However, reflection is not reduced to any of them, but acts as a synthesis of these modes, making its qualitative certainty.

Key words: reflection, consciousness, self-consciousness, self-development.

Вступ

Постановка проблеми. Людина перебуває в координатах соцієтального простору нескінченного ланцюга поколінь «і мертвих, і живих, і ненароджених» (Т.Г. Шевченко). Щоб усвідомити своє місце на цій життєвій матриці, віднайти свою точку опертя, надати життю морально-духовного сенсу, набути ідентичності - необхідно пізнати себе. Самопізнання неможливе без рефлексії, предметом якої є переосмислення, перевірка власних уявлень, думок, учинків. Подібне переосмислення покликано посилити адаптивні, самоактуалізовані можливості людини й ті особистісні, стрижневі якості, які визначають її самоцінність та мають бути збережені в процесах соціального самовираження, захищені від нівелювання зовнішніми впливами, розкриті в продуктивному творенні своєї життєдіяльності. Вивчення феномену рефлексії та її адаптивно-розвивального потенціалу дозволить не лише доповнити арсенал оптимальних умов для саморозвитку людини як особистості, а й поглибити уявлення про його сутнісні механізми становлення й актуалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчує, що феноменологія рефлексії привертала увагу мислителів з давніх-давен. Разом з тим, проблема рефлексії у сучасній науці не лише не втратила своєї актуальності, але стала предметом вивчення у різних галузях наукового знання - філософії, психології, соціології, педагогіки, кібернетики тощо. Кожна з них привносить свій вклад у пізнання цього феномену, що відображається на специфіці її дослідження. Власне у психологічних дослідженнях рефлексія вивчається з двох позицій: як спосіб (механізм) усвідомлення людиною основ і результатів своєї життєдіяльності та як базова властивість суб'єкта, завдяки якій стає можливою регуляція своєї життєдіяльністю. До числа базових напрямів досліджень з даної проблематики можна віднести: діяльнісний напрям, суть якого полягає в тлумаченні рефлексії як компоненту діяльності (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Г.П. Щедровицький та ін.); дослідження рефлексії в контексті вивчення психології мислення (В.В. Давидов, Ю.М. Кулюткін, І.М. Семенов, В.Ю. Степанов та ін.); вивчення рефлексивних закономірностей організації комунікативних процесів (B.C. Біблер, С.Ю. Курганов, А. Ліпман та ін.); аналіз рефлексивних феноменів в структурі спільної діяльності (В.А. Недоспасів, А.Н. Перре-Клемон, В.В. Рубцов та ін.); характеристики суб'єктності та діалогічності рефлексії спілкування і механізми самосвідомості (О.С. Ноженкіна); психологія рефлексивних механізмів діяльності (А.В. Карпов); у рамках проблем дослідження особливостей становлення особистості, її виховання і самовиховання (І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, Н.І. Гуткіна, В.К. Зарецький, А.В. Захарова, Б.В. Зейгарник, О.Л. Кононко, А.І. Ліпкіна, О.Р. Новікова, Н.І. Пов'якель, B. О. Семиченко, С.П. Тищенко, А.Б. Холмогорова, Г.А. Цукерман). Метакогнітивна парадигма дослідження рефлексивних процесів представлена у працях М.О. Холодної, з позиції якої метакогнітивні знання - це знання про суб'єкта та його пізнавальні можливості, що являють собою по суті рефлексивне знання, образ себе як людини, що себе пізнає. Рефлексія також розглядається як фундаментальний механізм самопізнання і саморозуміння (В.В. Знаков). Феномен рефлексіїї у контексті вивчення проблем творчості знаходимо у працях Я.О. Пономарьова, Ч.М. Гаджиєва, О.Л. Музики, C. Ю. Степанова та ін. Гносеологічні характеристики рефлексії та її вираження у мисленнєвих і, зокрема, пізнавальних процесах розкриті у працях Г.О. Антипова, О.П. Огурцова, В.К. Зарецького, С.Ю. Степанова та ін.

Важливим аспектом вивчення феномену рефлексії є особистісний напрям, у межах якого рефлексивне знання розглядається як результат осмислення своєї життєдіяльності (Ф.Є. Василюк, М.І. Гінзбург, Н.І. Гуткіна та ін.). У свою чергу, проблема самореалізації у вітчизняній психології виявляє себе під час звернення до феноменологічного плану вивчення особистості, до її ціннісно-смислової сфери. Тут, перш за все, необхідно відзначити роботи, виконані в руслі гуманістично орієнтованої психології (К.О. Абульханова-Славська, Л.І. Анцифєрова, Б.С. Братусь, В.А. Брушлинский, Ф.Е. Василюк, В.П. Зінченко, Д.О. Леонтьєв, В.І. Слободчіков та ін.).

Незважаючи на різноманіття численних досліджень, спільним для них є визнання в феномені рефлексії наявності універсальності механізму її дії, в основі якого лежить принцип зворотнього зв'язку, який проявляється на різних рівнях саморегуляції індивіда: від нейрофізіологічного рівня до власно особистісного. Проте, до нині відсутнє не лише цілісна узагальнювальна психологічна концепція рефлексії, а й більш-менш єдиний підхід до її вивчення, що, у свою чергу, є ґрунтом для еклектичності та емпіризму уявлень у даній проблематиці. Також принциповим моментом є те, що рефлексія характеризується достатньо вираженою невизначеністю свого понятійного статусу і місця у системі психологічних понять. Вона, як правило, розглядається з позицій різних базових психологічних категорій (діяльності, дії, психічних процесів, здібностей тощо). Подібна «понятійна невизначеність» рефлексії обумовлює необхідність її подальшого вивчення.

Мета статті - аналіз різних підходів щодо вивчення феномену рефлексії з метою більш чіткої диференціації її понятійного статусу.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

У психологічних дослідженнях традиційно звертаються до пізнання найвищих феноменологічних рівнів людського існування, використовуючи ідею залежності буття, його наповненості світовими відношеннями, на основі чого людина здійснює рефлексію як суб'єктивність, при якій суб'єкт виступає як істота, наділена усвідомленням себе (самосвідомістю). Рефлексія, як слушно зауважив В.А. Роменець, існує стільки ж часу, скільки людина ставить перед собою світоглядні питання з людськими проблемами в їхньому центрі. Рефлексія не може бути предметом знання того, що вже освоєно. Адже освоєння світу і людини, їхніх відношень є вже результатом рефлексії. Оскільки людину найбільше цікавить діяльність її душі, то самопізнання дійсно виступає результатом або однією з форм рефлексивної активності людини (Андреєва, 1999).

Наявні сучасні дослідження доводять, що суб'єктивність на рівні, який притаманний активним формам ставлення до себе, здійснюється рефлексивним способом. Рефлексія - об'єкт особливого роду. Її не можна споглядати й описувати як здатність психіки, механізм мислення чи тип діяльності [Бех, 2011: 55]. На думку Г.П. Щедровицького, це один із найскладніших, якоюсь мірою навіть містичний процес і водночас - важливий момент у механізмах розвитку діяльності (Карпов, 2004: 47).

Найчастіше рефлексія тлумачиться як «форма теоретичної діяльності суспільно розвиненої людини, що спрямована на осмислення всіх своїх власних дій та їх законів; діяльність самопізнання, яка розкриває специфіку духовного світу людини», або як «осмислення чогось з допомогою вивчення і порівняння; у вузькому смислі - новий поворот духу після здійснення пізнавального акту до Я і його мікрокосму, завдяки чому уможливлюється присвоєння пізнання» (Всесвітня енциклопедія, 2001). Подібне розуміння рефлексії передбачає три її значення: 1) як принцип людського мислення, яке спрямоване на осмислення власних форм буття та їхніх передумов; 2) як предметний розгляд знання, критичний аналіз його змісту і методів пізнання; 3) як діяльність актів самосвідомості, самопізнання, самоаналізу, наявності в людини механізмів і норм свідомого контролю над процесом зростання і функціонування свого знання. Аналітичний огляд цих значень дозволяє констатувати, що рефлексія присутня як вирізнювальна властивість лише людини, яка дозволяє їй вийти за межі безпосередньо даних зв'язків життєдіяльності, та є важливою умовою осягнення нею свого власного способу життя у статусі causa sui (причини себе). Такий контекст диференціює рефлексію на три її види: елементарна рефлексія, що обумовлює аналіз знань, переживань і вчинків, роздумів щодо їхніх меж і значень; наукова рефлексія - аналіз теоретичного знання, що ґрунтується на застосуванні тих методів і прийомів, які властиві певній галузі наукового знання; філософська рефлексія - осмислення та аналіз основ буття і мислення, людської культури загалом.

Психологічний зміст вивчення рефлексії окреслений пізнанням внутрішніх психічних актів самосвідомості та їх самопізнанням. Сучасним дослідженням рефлексії притаманні дві традиції у трактуванні рефлексії: 1) рефлексивний аналіз, який дозволяє зрозуміти призначення конструювання ментальних (ідеальних) об'єктів; 2) процес рефлексії, що призводить до розуміння тих смислів, які проявляються у міжособистісному спілкуванні, у самому процесі комунікації. Крім того, існує третя точка зору, згідно з якою дві вищевказані орієнтації в аналізі рефлексії не лише не виключають, а, навпаки, доповнюють один одного. Відповідно до цього рефлексія у широкому розумінні включає в себе такі процеси, як самосвідомість у вигляді роздумів над власними переживаннями, відчуттями, думками тощо - саморозуміння, з одного боку, водночас розуміння іншого, уявлення про те, якою людиною виступає партнер по спілкуванню, як її оцінюють інші. Це обумовило кристалізацію трьох провідних напрямів у розробці проблем рефлексії, а саме: дослідження рефлексивної самосвідомості людини, праці по творчому мисленню та вивчення рефлексії як пізнання людиною явищ чужої свідомості (Виготський, 1984). Розглянемо це детальніше.

Перший напрям - розроблення методологічних питань дослідження рефлексії, орієнтованих на зверненні пізнання людини на самого себе, свій внутрішній світ, психічні якості та стани. Найбільш глибоке розуміння рефлексії у цьому аспекті належить С.Л. Рубінштейну, який зазначав, що «існує два основних способи існування людини і відповідно два ставлення її до життя. Перший - життя, яке не виходить за межі безпосередніх зв'язків, в яких перебуває людина. Другий пов'язаний з рефлексією, яка «призупиняє», перериває процес життя і подумки виводить людину за її межі. Людина ніби займає позицію поза неї... Саме тут починається або шлях до душевної порожнечі... або інший шлях - до побудови морального людського життя за її межами на новій свідомій основі» (Рубінштейн, 2002: 17).

Л.С. Виготський у свій час зазначив, що в основі усвідомлення лежить узагальнення власних психічних процесів, що призводить до оволодіння ними (Зак, 1976). Так, усвідомлення думок дає можливість розв'язувати ряд задач, які вимагають встановлення зв'язків між поняттями, тобто «надемпіричних» зв'язків, яких не існує між явищами у реальному світі. В.Я. Буторин, досліджуючи рівні протікання процесів переробки інформації, визначив роль рефлексії та її функціонування у цих процесах (Щедровицький, 2001). Так, перший рівень свідомості (предметний) характеризується засвоєнням людиною будь-якої інформації, що надходить з подальшим її включенням у загальну 148 систему знань. Другий рівень (рефлексивний) означає усвідомлення: 1) певного факту впливу інформації; 2) її ролі та місця у життєдіяльності людини; 3) акт рефлексивної трансформації отриманої інформації у власне знання.

З точки зору Г.П. Щедровицького (1974), рефлексія виникає там, де людина у своїй діяльності попадає у складну, проблемну ситуацію, для знаходження виходу з якої їй потрібно вийти у «зовнішню позицію», як по відношенню до минулої ситуації, діяльності, так і по відношенню до майбутньої. В.І. Слободчиков (1979) розглядає рефлексію як принцип існування індивідуальної свідомості та ввів уявлення про шкалу її розвитку, яка має дві межі: нижня межа пов'язана з тою чи іншою формою зосередженістю свідомістю діяльнісний процесом, натомість верхня межа пов'язана із звільненням від будь-якої зосередженості.

Рефлексія, таким чином, проявляється як представленість у свідомості людини механізмів і форм довільного контролю над процесами генерації інформації, її розвитку та функціонування. Наведені міркування приводять до розуміння яким чином та якою мірою вплетені рефлексивні процеси у самосвідомость людини. Організація таких рефлексивних процесів людини має наступні параметри:

1. Самооцінка. Людина схильна ставитися до інших так само як до себе. Неадекватна самооцінка викривлює процес рефлексії як сприймання та розуміння процесу спілкування з іншими.

2. Диференційованість, яка проявляється у ступеню деталізації уявлень про себе. Диференційованість Я-концепції визначає глибину та чіткість бачення інших, оскільки людина здатні розрізняти в інших ті якості, про наявність чи відсутність в собі яких вона знає чи хоча б задумувалася.

3. Упорядкованість знань людини про себе, вміння використовувати свої сильні якості в якості «інструментів» впливу на інших, що є показником високого рівня рефлексії.

Вочевидь, що представлений вище підхід щодо вивчення рефлексії відображає лише частину тої реальності, яка має місце в реальності функціонування рефлексії, а саме для забезпечення ефективної саморегуляції.

Другий напрям - представлений дослідженнями творчого мислення, в яких доводиться, що успішне розв'язання задач передбачає наявність рефлексивного плану, який опосередковує «предметно -операційний план» і «виражається у формі фіксації різних моментів змістового руху, їх рефлексивного осмислення шляхом оцінок і самооцінок, і, нарешті, регулювання за допомогою установок на зміну подальшого руху (Семенова, Болдіна, 2003: 102]. У руслі цього підходу сформульовано наступна ключова теза: «Лише у тій мірі, в якій суб'єкт мисленнєвої діяльності виявляється 149 здатним зробити об'єктом аналізу і контролю власні виконавчі дії (а далі дії планування і контролю), він отримує можливість програвати попередні варіанти розв'язку, висувати гіпотези та оцінювати хід і результати своєї мисленнєвої діяльності (Машбиць, 1987). Подібне розуміння рефлексії знаходимо у В.В. Давидова, який розглядав рефлексію як одну з характерних рис теоретичного мислення.

Вочевидь, що процес творчого мислення не може здійснюватись без його самоорганізації, джерелом якої є пізнавальна активність особистості як цілісного «Я», що саморозвивається. Подібна самоорганізація вимагає активної самоперебудови особистості, залучення рефлексії, як форма трансформації змістів власної свідомості. У свою чергу, ці змісти (об'єктивний і суб'єктивний) відповідають двом умовно розділеним видам рефлексії:

- інтелектуальна рефлексія виявляється у процесі розв'язання різних завдань і вирішення проблем шляхом здійснюваного суб'єктом руху у змісті проблемної ситуації і на організацію дій, що перетворюють елементи цього змісту; особливість цієї саморефлексії в тому, що її можна «викликати» багаторазово, зі змогою повертатися від початкового завдання до остаточного, найбільш раціонального його вирішення. Автори теорії розвивального навчання - В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Л.В. Занков, С.Д. Максименко, Ю.І. Машбиць стверджують, що виникнення інтелектуальної рефлексії безпосередньо пов'язане з навчанням, яке є провідною діяльністю у молодшому шкільному віці. С.Д. Максименко, розвиваючи концепцію навчальної діяльності, наголошує, що в основі теоретичного типу мислення лежить певний вид аналізу, який здійснюється як спеціальне з'ясування функції та значення деяких відношень всередині системи і спрямований на визначення сутності об'єкта (Максименко, 1998). По суті, рефлексія з цього ракурсу розглядається у своєму інтелектуальному аспекті, що дає можливість розкрити уявлення про психологічні механізми теоретичного мислення та реалізувати їх у віковій та педагогічній психології;

- особистісна рефлексія виявляється у сфері самосвідомості та спрямована на самоорганізацію через осмислення людино ю себе і своєї мисленнєвої діяльності в цілому як способу здійснення свого цілісного «Я» (Розін, 2001). Б.В. Зейгарник (1981) особистісну рефлексію розглядала як феномен рефлексії, ввівши її у контекст проблеми опосередкування, яку дослідниця тлумачила, як сформоване стійке особистісне утворення.

Цілком очевидно, що ці два види рефлексії виступають передумовами реалізації продуктивного способу розв'язання творчих задач. Так, рефлексивна активність «Я» спрямовується на дійсне розкриття проблемної ситуації, на переосмислення особистісних стереотипів, сприяючи мобілізації ресурсів «Я» 150 для розв'язання поставленої задачі. Таким чином, в контексті цього напряму досліджень рефлексія виступає як переосмислення, як активне здійснення «Я» в проблемній ситуації, що визначає його самозаміну та саморозвиток.

Н.І. Гуткіною запропонований ще один підхід диференціювати рефлексію в залежності від локації (області) її прояву. Дослідниця виокремлює особистісну та міжособистісну рефлексію (Рубінштейн, 2002). Перша співвідноситься з мисленням, людина вивчає своє мислення (думки, міркування, їхній зміст, етапність, причинність тощо); друга - проявляється в афективно- потребовій сфері та Я-концепції людини; третя - у спілкуванні з іншими, в якому людина вивчає іншу.

Третій напрям - спрямований на пізнанні людиною явищ чужої свідомості у процесі спілкування; предметом рефлексії виступає не сам суб'єкт пізнання, а «явища свідомості людей, що оточують суб'єкта: образи, тобто картини зовнішнього світу, їхні переживання, розумова діяльність» (Виготський, 1984). При цьому поняття «рефлексії» включає такі процеси, як «проникнення», «пізнання» особою свідомості іншої особи, «моделювання» цих процесів у власному внутрішньо психічному просторі. А.З. Зак, вважає, що таке тлумачення рефлексії в корені суперечить філософському її розумінню, згідно з яким рефлексія є пізнанням людиною явищ власної, а не чужої свідомості, тобто самопізнання (Зак, 1976). Проникнення ж людиною у явища чужої свідомості само потребує рефлексії, тобто аналізу способів такого проникнення.

Подібний ракурс вивчення проблеми рефлексії потребує виокремлення двох відносно самостійних її аспектів: 1) рефлексія в діалозі, яка передбачає усвідомлення того, як учасники діалогу інтерпретують для себе ситуацію спілкування один з одним; 2) діалог в рефлексії, спрямований на розробку техніки спілкування. У свою чергу, модель спілкування повинна включати набір учасників спілкування, виступаючих у соціальних, ігрових та інших ролях, навколишню дійсність та ситуацію спілкування, а також текст, що є продуктом діалогового спілкування. При цьому рефлексивні процеси відіграють вагому роль в аналізі усіх складових спілкування. Цей аналіз включає два моменти: ідентифікацію як емоційно-когнітивний процес пізнання й ототожнення себе як суб'єкта та власне саму рефлексію. Г.М. Андреєва підкреслює, що під рефлексією розуміють «усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймає партнера по спілкуванню» (Андреєва, 1999).

Досліджуючи роль рефлексії у навчальній діяльності, український вчений Ю.І. Машбиць поряд з інтелектуальною рефлексією виділяє такий її вид, як «міжособистісна». Остання, на думку вченого, є складним синтетичним утворенням, оскільки в її змісті наявні як інтелектуальна, так і особистісна рефлексія. «Міжособистісна рефлексія є однією з форм самосвідомості на рівні теоретичного мислення, яка орієнтована на осмислення людиною діяльності своєї та своїх партнерів, а також своєї індивідуальної свідомості, що містить не лише своє «Я», а й особистість, діяльність, свідомість партнерів у спільній діяльності» (Машбиць, 1987: 22). Вочевидь, подібне визначення рефлексії певною мірою може бути представленою як комунікативно -кооперативна.

І.Н. Семенов і С.Ю. Степанов при дослідженні колективних форм діяльності та опосередковуючих процесів їхнього спілкування також визначають існування комунікативного і кооперативного типів рефлексії (Степанов, Семенів, 1985). Комунікативна рефлексія полягає у тому, що у процесі взаємодії з іншими суб'єкт намагається усвідомити, як ставляться до нього та оцінюють його інші, тоді з'являється рефлексивна оцінка «Я - очима інших». При цьому має місце оцінка суб'єктом інших суб'єктів, формуються рефлексивні образи «Ти», «Ви», «Вони». Цей тип рефлексії пов'язують із соціально-перцептивною рефлексією, без розвитку якої ускладнюється розуміння одне одного в спільній діяльності (О.О. Бодальов, Л. Регуш та ін.) (Гуткіна, 1982). Кооперативна рефлексія забезпечує проектування колективної діяльності і кооперацію спільних дій суб'єктів діяльності. При цьому рефлексія розглядається як «вивільнення» суб'єкта з процесу діяльності, як його «вихід» у зовнішню, нову позицію, як по відношенню до колишніх, уже виконаних дій, так і по відношенню до майбутньої, проектованої діяльності. При такому підході акцент робиться на результатах рефлексування, а не на процесуальних моментах прояву цього механізму (Гуткіна, 1982). Ідентифікуючись з іншою людиною, суб'єкт виокремлює її особистісні риси, способи поведінки та спілкування, які згодом піддаю рефлексивному аналізу. Під час останнього з'ясовую ться причини існування тої чи іншої якості чи вчинку. Далі відбувається їхня оцінка, згодом йде процес переносу цих характеристик на себе та здійснюється їх порівняння. В результаті такої роботи стають більш зрозумілими як особистісні властивості іншого, так і власні, що створює грунт для самозмін та самоконструювання. Людина, що постійно рефлексує стає вільною по відношенню до навколишнього світу, вона стає автором власного життя (Гуткіна, 1982).

У відповідності до цього виокремлюються дві функції рефлексії:

- контрольна спрямована на усвідомлення базової предметної моделі та її внутрішніх підстав для організації дії відповідно до прийнятих еталонів чи відповідно до прийнятих рішень;

- конструктивна функція спрямована на перебудову базового еталону (моделі) дії як неефективної у даних умовах чи на перебудову відносин і смислів як неадекватних ситуації, що склалася.

У діяльності рефлексія, виступаючи механізмом розвитку, виконує такі функції, як: пізнавальну та регуляторну. Вищезазначені у діяльності функці ї умовно можна розділити на ряд підфункцій:

- мотиваційна - визначає вектор і характер спрямованості діяльності суб'єкта чи суб'єктів на досягнення результату;

- проєктувальна - вироблення цілей та засобів діяльності, а також моделювання майбутньої діяльності чи ситуації;

- смислотворча - на основі формування усвідомленої діяльності та взаємодії знаходження (породження) нових смислів;

- комунікативна - як умова продуктивного спілкування;

- корекційна - як спонукання до конструктивних змін;

- ретроспективна - передбачає критичний аналіз, узагальнення та систематизацію накопичених знань та досвіду.

Отже, представлені вище підходи доволі різняться між собою, що лише підкреслює складність дослідження рефлексії, тому пропонуємо продовжити з'ясовувати її понятійний статус і місце у системі психологічних понять через базові конкретно-наукові категорії, які охоплюють всі основні аспекти психіки. Це всім добре відома тріада, яка здавна існує у психології і надійно закріплена в її понятійному апараті: «процес - властивості - стани», подібний ракурс дозволить прийти до більшої диференціації та конкретизації вивчаємого феномену.

Під таким кутом зору рефлексія розглядається не за рахунок її часткових проявів і різновидів, а в її базових модусах. Іншими словами «рефлексія виступає такою синтетичною психічною реальністю, яка одночасно є і процесом, і властивістю, і станом» (Карпов, 2004: 85]. Проте, як доводить А.В. Карпов, вона водночас не зводиться ні до жодного з них, а виступає як синтез вказаних модусів, складаючи її якісну визначеність. Отже:

1) Рефлексія як процес пізнання суб'єктом своїх внутрішніх психічних станів і процесів базується на синтезі інтегральних (когнітивних, емоційних, вольових, мотиваційних) психічних процесів та водночас у певній мірі виступає продуктом їх соорганізації, але більш високого рівня узагальненості. Вона включає їх в себе в якості своїх операційних компонентів і базується на їх синтезі.

2) Рефлексія як психічна властивість - рефлексивність - особлива індивідуальна якість суб'єкта та його психіки, яка полягає у тому, що вона має загальний статус властивості, якості та здібності, але за своїм механізмом та рівнем інтеграції індивідуальних характеристик відрізняється певною специфікою: за рівнем інтегрованості, за рівнем структурності та системності. Рефлексивність у такому контексті виступає вже як метавластивість. «Рефлексивність - це є верхня точка «піраміди властивостей»; це фокус, в якому інтегруються всі інші властивості та якості, та який існує завдяки їх інтегрованості» (Карпов, 2004: 130).

3) Рефлексія як психічних стан. Розгляд наступного модусу рефлексії дозволяє констатувати її найбільш виразну особливість - будь-який процес рефлексії розгортається на фоні відповідного стану - стану рефлектування. Це дозволяє рефлексії виконувати до всіх інших психічних станів функцію їх інтеграції у структуру Я, забезпечуючи людині суб'єктність як таку. Саме ця інтегративна функція дозволяє рефлексії набувати статусу інтегративного психічного стану, метастану.

Наостанок слід зазначити ще один важливий момент. Рефлексія природнім чином може виступати як процес, як властивість, як стан, але головним моментом тут є те, що вона не зводиться ні до жодного з них, також вона не зводиться до їх аддитивної сукупності. Вона не є простою сумою компонентів вказаної «тріади», а є їх організацією, яка призводить до інтеграції і подальшій генерації нових, системних якостей, властивих психіки як цілісній системі. Поява таких нових якостей є маркерами саморозвитку людини.

Висновки

рефлексія трактування

У реаліях сьогодення з притаманними їй ситуаціями складних запитів, стрімко зростає інтерес вчених до вивчення проблеми рефлексії. Зміст цього поняття є найбільш вірогідним при визначенні шляху розв'язання проблем розвитку, саморозвитку та самоздійснення. Саме завдяки рефлексії стають можливими перебудова свідомості у відповідності до реалій сьогодення, відмова від стереотипів мислення й поведінки, розвиток активного, творчого ставлення до себе, власної діяльності та способів її реалізації.

Однією із систем знань, що покликані долати наслідки невизначеності понятійного статусу і місця у системі психологічних понять, є проведення диференціації її семантичного поля. Результатом останнього стало розкриття сутності рефлексії з різних точок зору, що кристалізувало її комплексність та багатоаспектність, універсальний обсяг поліфункціональності, а також виявило всю тотальність різноманітних її форм та видів. Найбільш перспективним напрямом вивчення рефлексії є дослідження її з позиції базових модусів, які найбільш цілісно відбивають її якісну визначеність.

Перспектива подальших досліджень вбачається у дослідженні динаміки та особливостей особистісної рефлексії в онтогенетичному аспекті.

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. М: Аспект Пресс, 1999. 375 с.

2. Бех І.Д. Рефлексія в дзеркалі духовності особистості. Теоретико- методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. праць. Вип. 15, книга 1. Кам'янець-Подільський, 2011. С. 3-15.

3. Буторин В.Я. Роль и структура рефлексии в информационном взаимодействии. Проблемы логической организации рефлексивных процессов: тези науч. конф. Новосибирск, 1986. С. 157-158.

4. Всемирная энциклопедия: Философия. М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. 1312 с.

5. Выготский Л.С. Собрание сочинений. Т. 4. М.: Педагогика, 1984.

6. Гуткина Н.И. О психологической сущности рефлексивних механизмов / И. Н. Гуткина. Психология личности: теория и эксперимент.

М.,1982. С. 100-108.

7. Зак А.З. Проблемы экспериментального изучения рефлексии. Исследования рече-мысли и рефлексии. Алма-Ата, 1976. С. 49-53.

8. Карпов А.В. Психология рефлексивних механизмов деятельности: монография. М.: Изд-во «Ин-т психологии РАН», 2004. 424 с.

9. Максименко С. Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: навч. пос. для вищої школи. К.: Наукова думка, 1998. 226 с.

10. Машбиц Е.И. Психологические основы управления учебной деятельностью: монография. К.: Вища школа, 1987. 224 с.

11. Рефлексивно-организационные аспекты формирования мышления личности в образовании и управлении / Под ред. И.Н. Семенова, Т.Г. Болдиной. М.: ИРПТиГО, 2003. 345 с.

12. Розин В.М. О необходимости различения понятий «схема рефлексии», «рефлексивная работа», «контекст рефлексии». Рефлексивные процессы и управление. 2001. № 1. С. 55-60.

13. Роменець В.А., Маноха І. П. Історія психології ХХ століття: навч. посіб. К.: Либідь, 1998. 992 с.

14. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии: учебник. Изд-во: Питер, 2002. 720 с.

15. Семенов И.Н. Опыт деятельностного подхода к экспериментально - психологическому исследованию мышления на материале решения творческих задач. Методологические проблемы исследования деятельности. Эргономика. Москва: Наука, 1979. С. 22-28.

16. Степанов С.Ю., Семенов И.Н. Психология рефлексии: проблемы и исследования. Вопросы психологии. 1985. № 3. С. 31-40.

17. Трусов В.П. Социально-психологические исследования

когнитивных процес сов: монография. Л.: Изд-во ЛГУ, 1980.

18. Щедровицкий Г.П. Рефлексия и ее проблемы. Рефлексивные процессы и управление. 2001. № 1. С. 47-54.

References

1. Andreeva H.M. (1999). Sotsyalnaia psykholohyia. M: Aspekt Press,. 375 s. [in Russian].

2. Bekh I.D. (2011). Refleksiia v dzerkali dukhovnosti osobystosti. [Teoretyko-metodolohichni problemy vykhovannia ditei ta uchnivskoi molodi] Zb. nauk. prats. Vyp. 15, knyha 1. Kamianets-Podilskyi. S. 3-15. [in Ukrainian].

3. Butoryn V.Ia. (1986). Rol y struktura refleksyy v ynformatsyonnom vzaymodeistvyy. [Problembi lohycheskoi orhanyzatsyy refleksyvnbikh protsessov] tezy nauch. konf. Novosybyrsk. S. 157-158. [in Russian].

4. Vsemyrnaia antsyklopedyia: Fylosofyia (2001). M.: AST, Mn.:

Kharvest, Sovremennbi lyterator. 1312 s. [in Russian].

5. Vbhotskyi L.S. (1984). Sobranye sochynenyi. T. 4. M.: Pedahohyka. [in Russian].

6. Hutkyna N.Y. (1982). O psykholohycheskoi sushchnosty refleksyvnykh

mekhanyzmov. [Psykholohyia lychnosty: teoryia y aksperyment]. M., S. 100-108. [in Russian].

7. Zak A.Z. (1976). Problembi aksperymentalnoho yzuchenyia refleksyy. [Yssledovanyia reche-mbisly y refleksyy]. Alma-Ata. S. 49-53. [in Russian].

8. Karpov A.V. (2004). Psykholohyia refleksyvnykh mekhanyzmov deiatelnosty: monohrafyia. M.: Yzd-vo «Yn-t psykholohyy RAN». 424 s. [in Russian].

9. Maksymenko S.D. (1998). Psykholohiia v sotsialnii ta pedahohichnii praktytsi: navch. pos. dlia vyshchoi shkoly. K.: Naukova dumka. 226 s. [in Ukrainian].

10. Mashbyts E.Y. (1987). Psykholohycheskye osnovb upravlenyia uchebnoi deiatelnostiu: monohrafyia. K.: Vyshcha shkola. 224 s. [in Ukrainian].

11. Refleksyvno-orhanyzatsyonnbe aspektb formyrovanyia mbshlenyia lychnosty v obrazovanyy y upravlenyy / Pod red. Y.N. Semenova, T.H. Boldynoi. (2003). M.: YRPTyHO. 345 s. [in Russian].

12. Rozyn V.M. (2001). O neobkhodymosty razlychenyia poniatyi «skhema refleksyy», «refleksyvnaia rabota», «kontekst refleksyy». [Refleksyvnbie protsessb y upravlenye]. № 1. S. 55-60. [in Russian].

13. Romenets V.A., Manokha I.P. (1998). Istoriia psykholohii KhKh stolittia: navch. posib. K.: Lybid. 992 s. [in Ukrainian].

14. Rubynshtein S.L. (2002). Problembi obshchei psykholohyy: uchebnyk. Yzd-vo: Pyter. 720 s. [in Russian].

15. Semenov Y.N. (1979). Opbt deiatelnostnoho podkhoda k aksperymentalno-psykholohycheskomu yssledovanyiu mbishlenyia na materyale reshenyia tvorcheskykh zadach. [Metodolohycheskye problembi yssledovanyia deiatelnosty. Srhonomyka]. Moskva: Nauka. S. 22-28. [in Russian].

16. Stepanov S.Iu., Semenov Y.N. (1985). Psykholohyia refleksyy: problembi y yssledovanyia. [Voprosbi psykholohyy]. № 3. S. 31-40. [in Russian].

17. Trusov V.P. (1980). Sotsyalno-psykholohycheskye yssledovanyia kohnytyvnbikh protses sov: monohrafyia. L.: Yzd-vo LHU. [in Russian].

18. Shchedrovytskyi H.P. (2001). Refleksyia y ee problembi.

[Refleksyvnbie protsessbi y upravlenye]. № 1. S. 47-54. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru