Святині Чернігівщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Уведення християнства на Русі дало можливість нашому народові реалізувати свій могутній творчий потенціал. Так, завдяки нашим геніальним предкам, наша земля протягом майже тисячоліття прикрашалась чудовими культовими архітектурними пам'ятками, авторами яких здебільшого були наші співвітчизники. Немов квітами, усіяна Україна цими духовними перлинами, які століттями милували око нашим дідам-прадідам, були осередком духовної культури, народної моралі, Божого Слова. У будь-якому місті або селищі, безсумнівно, головною прикрасою була церква, або ансамбль монастиря.

Наша батьківщина дуже багата на святі місця. Український народ створював святині, які прославляли його талант далеко за межами колишньої імперії. Унікальні архітектурні шедеври назавжди залишалися свідками таланту нашого народу, його естетичної невичерпності.

Все, що оточує людину в церкві чи монастирі, починаючи з маленької свічечки, закінчуючи шедеврами іконопису і культової архітектури, - все святиня.

Одвічно для жителів Чернігово-Сіверщини притаманною була віра в надприродний початок. Наші земляки в усі часи проявляли свою релігійність. Після хрещення Володимиром Києва Чернігів став другим містом, де християнство виявилося домінуючою релігією. Розвиток церкви й релігій на нашій землі - величний і трагічний, сповнений світлих і драматичних подій.

Велич християнства по сьогодні засвідчують древні собори - діяння рук, розуму й краси душ наших пращурів. Вони нагадують нам, що без соборів душ, без духовного відродження, без утвердження в усіх сферах життя загальнолюдських духовно-моральних цінностей ми не зможемо вирішувати складні життєві проблеми, долати труднощі, жити в гармонії зі світом і самим собою. церква чернігівщина ікона туптал

В цьому і є актуальність нашої теми.

Предметом дослідження моєї курсової роботи є святині Чернігівщини.

Об'экто дослідження - церви, монастирі ті чудотворні ікони Чернігівщини.

Мета моєї курсової роботи - дослідити духовні святині Чернігівщини та зробити висновок про їх значення в теперішній час.

1. Храми та дзвіниці Чернігівщини

1.1 Храми Чернігівщини

Чернігово-Сіверщину називають землею храмів, духовних святинь православ'я. Християнська церква протягом більш ніж тисячі років формувала світогляд, характер українського народу. Біля 50 його поколінь жило в різних епохах - від княжих часів до радянської влади, і всі ці десять століть християнська релігія залишалась джерелом духовності нашого народу. Головним осередком, центром духовності була церква. Майже кожне село, не кажучи про міста, мало свій храм, святе місце для молитов, виконання таїнств Божої служби, тут після народження хрестили людину, звідси проводжали її в останній шлях.

Нижче приведені короткі відомості про храми цього краю.

Андріївська церква в с Стольному (тепер Менського району) споруджена 1782 р. в стилі класицизму на замовлення графа О. А. Безбородька над могилою його батька. За своїми формами наближається до проекту усипальні в с Стольному, виконаному архітектором Дж. Кваренгі. Мурована, квадратна у плані, чотиристовпна, однобанна, одноапсидна. З'єднана переходом з двох'ярусною дзвіницею (1864 р.). Благовіщенська церква в м. Чернігові збудована на Новому князівському дворі на замовлення київського князя Святослава Всеволодовича (7-1194 рр.), героя "Слова о полку Ігоревім". Значно потерпіла в середині XIII ст. і згодом була розібрана. У XVII ст. на цьому місці збудовано дерев'яну Благовіщенську церкву. Залишки давньоруської будівлі виявлено 1876 р., коли обвалився берег р. Стрижня (на північ від будинку Художнього музею). Досліджувалася 1878 та 1909 рр. У 1946-1947 рр. розкопана Б. О. Рибаковим. Це був великий триапсидний, шестистовпний храм із галереями, що оперізували його з трьох боків. Стіни вимуровані в техніці рівношарової кладки, розчленовані лопатками, на фасадах - пілястрами з напівколонами. Фундамент - із валунів та шматків цегли на розчині з 6-7 рядами кладки зверху. Під час розкопок виявлено фрагменти мозаїк, фресок, керамічні плитки підлоги, уламки голосників, різьблених білокам'яних деталей, поховання в цегляних саркофагах. Богоявленська церква (Замкова церква) у м. Ніжині споруджена 1721 р. на території колишнього Ніжинського замку. Спочатку являла собою будівлю прямокутного плану, в 1826 р. до неї прибудовано баню, із заходу - дзвіницю, а біля бокових входів -колонні портики (не збереглися). Церкву оточував мур, в якому на початку XX ст. були торгові лавки, що разом із кам'яними льохами здавалися в оренду. Розташована на території сучасного ринку.

Введенська церква Троїцько-Іллінського монастиря в м. Чернігові, збудована в 1677-1679 рр. як трапезна на південь від Троїцького собору. Безстовпна, однонефна, з гранчастою апсидою. Вертикалі барокових бань над центральною частиною та апсидою врівноважує із заходу видовжений трапезний зал із допоміжними службами. Насичений декор північного фасаду, звернутого до собору, підкреслює різне функціональне призначення приміщень. Єдина двокупольна церква, що збереглася на Лівобережжі (форму верхів змінено під час відбудови після пожежі 1808 р.). За виразністю форм належить до кращих пам'яток доби бароко на Україні. Вознесенська церква в с. Березна Менського району зведена 1761 р. ніжинським майстром П. Шолудьком, про що свідчив напис, вирізьблений на одвірку південних дверей. У 1875 р. Г. Симоненко розмалював храм усередині арабесками. Згодом церква багаторазово фарбувалася зовні й усередині. Зокрема, в 1893 р. в інтер'єрі орнаментовано куполи й позолочено карнизи. Дерев'яна, п'ятиверха, хрещата в плані, складалася з трьох шестигранних й одного квадратного (бабинець) рукавів. Кути західної стіни завершала пара веж. В інтер'єрі було майстерно розв'язано проблему поєднання за допомогою фігурних арок-вирізів п'яти компартиментів у єдиний простір. Визначним мистецьким твором другої половини XVIII ст. був багатоярусний різьблений іконостас. До наших днів церква не збереглася.

Вознесенська церква в с. Радьківці Прилуцького району споруджена в 1797-1805 рр. у стилі класицизму на кошти Ф. Раковича. Будівля мурована, на підвалі, зального типу. Західні й східні рамена просторового хреста - півциркульної форми, південні й північні -прямокутної. Між ними - маленькі прямокутні приміщення. Центральний четверик увінчується великим куполом із глухим ліхтариком. Зберігся декор інтер'єру. З півночі храм сполучається з теплою церквою Олександра Невського, збудованою 1849 р. на кошти сина фундатора О. Раковича, являє собою муровану, прямокутну в плані споруду, поділену на три нефи двома рядами колон. Церква вкрита двосхилим дахом, східний фасад завершено трикутним фронтоном. Із заходу розташована двох'ярусна дзвіниця. Стриманий зовнішній декор підкреслює урочисті, щиро оздоблені форми головного храму.

Вознесенська церква в с. Улянівці Чернігівського р-ну збудована в 1921-1923 рр. Споруда дерев'яна, хрещата з прямокутними раменами. Південна і північна дільниці мають окремі входи, орієнтовані, як і центральний, на захід. Обабіч апсиди - приміщення ризниці та паламарні. Четверик середохрестя вкрито наметом на восьмерику з глухим ліхтариком. Із заходу храм сполучається з триярусною наметовою дзвіницею. Головний вхід оздоблено чотириколонним портиком із трикутним фронтоном і ліхтариком. В інтер'єрі збереглися олійні розписи, виконані 1943 р. Г. Коваленком. Вознесенська церква в с Улянівці - одна з найпізніших на Чернігівщині пам'яток дерев'яної монументальної архітектури. Поруч є тепла Казанська церква.

Воскресенська церква в см.т. Батурині Бахмацького району споруджена 1803 р. в стилі ампір. Являє собою хрещату в плані, одноапсидну, однобанну будівлю із дзвіницею над західним притвором. Фасади прикрашені портиками з трикутними фронтонами. Збереглися ковані двері початку XIX ст. За переказами, на місці Воскресенської церкви стояла башта - так званий Мазепин стовп. Вірогідно, ще були залишки стародавнього Троїцького храму, зруйнованого військом Меншикова в 1708 р. За наказом К. Г. Розумовського (1728- 1803 рр.) башту нібито розібрали, а з цегли побудували церкву, де його й поховали (збереглися фрагменти надгробка, як вважають, роботи скульптора І. П. Мартоса). Воскресенська церква в м. Ічні збудована в 1806-1810 рр. в стилі ампір на замовлення О. М. Романовича і Копитовського на місці дерев'яного храму XVII ст. (згорів 1801 р.) у межах старого міста на перетині шляху з Борзни до Прилук і з Ніжина до Полтави. У 1846 р. на кошти Є. Скапіної із західного боку добудовано теплу церкву, що з'єднала храм з двох'ярусною дзвіницею, спорудженою 1844 р. (зберігся 1-й ярус). Найбільший дзвін відлитий 1850 р. на Ніжинському мідноливарному заводі (важив 267 пудів). У 1854 р. зроблено новий іконостас, розписаний київським іконописцем Кулагіним (не зберігся). Зараз церква являє собою муровану, хрещату в плані споруду, увінчану куполом на круглому барабані, в міжрукав'ях якої циліндричні об'єми. Разом із Преображенською церквою відіграє важливу містобудівну роль. Воскресенська церква в с.м.т. Седневі Чернігівського району мала престол Благовіщення, тому друга назва-Благовіщенська. Побудована 1690 р. чернігівським полковником Я. Лизогубом як родинна церква-усипальня. Перебудовувалася в 1796-1814 рр. Має вигляд мурованого дев'ятикамерного, одноверхого храму - відчувається вплив традицій народної дерев'яної архітектури. Хрещатий план підкреслюють гранчасті притвори, між якими вбудовані низенькі; також гранчасті приміщення. Панує двох'ярусний восьмерик, увінчаний грушоподібною банею. Воскресенська церква в Седневі - одна з найдавніших мурованих пам'яток України доби бароко, стала вихідною ланкою розвитку споруд тетраконхового типу.

Воскресенська церква в м. Чернігові споруджена одночасно із дзвіницею в 1772- 1775 рр. в стилі бароко. У стриманості декору відчувається вплив класицизму. Церква мурована, однобанна, квадратна в плані. До центрального об'єму з чотирьох боків прилягають прямокутні притвори, а зі сходу - ще дерев'яна гранчаста апсида. Фасади четверика завершено трикутними фронтонами. За формами та оздобленням пам'ятка нагадує споруди української архітектури І. Г. Григоровича-Барського. На цвинтарі Воскресенської церкви могила О. С. Шафонського.

Георгіївська церква в с. Іваниці, тепер Ічнянського району - найдавніша на Лівобережжі досліджена споруда дерев'яної монументальної архітектури баштового типу. Була побудована 1654 р. тризрубною, одноверхою, сосновою на дубових підвалинах. План складався з чотиригранного бабинця, просторового восьмигранного центра та шестигранного в плані вівтаря. Центральна дільниця в плані мало не вчетверо більша за бабинець, а зруб стін центра більш ніж втроє вищий за зруб бабинця та вівтаря. Цей тип церков бере початок від дерев'яних замкових башт. Йому притаманна простота і лаконічна форма верхів, що первісно вкривалися Гонтом. До наших днів не збереглася.

Георгіївська церква в с.м.т. Седневі Чернігівського району зведена між 1715 та 1747 рр. на території стародавнього городища в традиційних формах української дерев'яної монументальної архітектури. Перебудовувалась у 1852 р. Церква дерев'яна, три-дільна, з восьмигранною центральною дільницею, одноверха з двома заломами. Обабіч гранчастого вівтаря - маленькі зрубики ризниці й паламарні, а біля чотирикутного бабинця -сходові клітки. Постраждала у роки Великої Вітчизняної війни.

Церква зішестя Святого Духа в с. Кувечичах Чернігівського району збудована 1888 р. дерев'яною, хрещатою в плані. Рамена прямокутні, південне й північне звершуються трикутними фронтонами. Обабіч апсиди - невеликі приміщення ризниці та паламарні. Західний, південний і північний входи прикрашені двоколонними портиками. Центральний четверик увінчано наметовим верхом із ліхтариком. Із заходу церква сполучається з триярусною наметовою дзвіницею. В інтер'єрі збереглася рама різьбленого, позолоченого, триярусного іконостаса.

Іллінська церква в с. м. т. Коропі споруджена у XVIII ст., але неодноразово перебудовувалась. Зазнала значних пошкоджень у роки Великої Вітчизняної війни. Мурована, безстовпна, одноапсидна будівля, згодом була перетворена на двоповерхову. У 50-60 рр. XVIII ст. тут надбудовувалася дзвіниця типу восьмерик на четверику, але до нашого часу не збереглася. З півдня церква сполучається з двоповерховим корпусом прямокутного плану, по боках південного фасаду якого ризаліти. Колись при храмі діяли шпиталь і парафіяльна школа. Іллінська церква одна з небагатьох культових споруд на Чернігівщині, об'єднаних з будівлею громадського призначення.

Церква Іоана Богослова у м. Ніжині споруджена 1752 р. на колишній Московській вулиці на місці дерев'яної церкви 1619 р. Храм мурований, однобанний, за типом - хрещатий із короткими раменами (до сходу й заходу прилягають рівновисокі екседри). Унікальна риса для української культової архітектури - двоповерховість (на 1 -му поверсі - тепла церква, на 2-му - холодна). У стильовому відношенні споруда належить до перехідного етапу від пізнього бароко до класицизму. При церкві діяли парафіяльна школа та шпиталь. У 1787-1804 рр. в церкві Іоана Богослова служив священиком батько уродженця м. Ніжина, вітчизняного мореплавця Ю. Ф. Лисянського. Ця довершена споруда, реставрована в 1954-1955 рр.,- одна з найважливіших архітектурних домінант центру міста. В інтер'єрі частково зберігся олійний розпис XVIII та XIX ст.

Іллінська церква в м. Чернігові збудована у XII ст. на схилі Болдиних гір як хре-щальня біля південного входу до Антонієвих печер, разом з якими поклала початок Іллінському монастирю. За первісним виглядом церква належала до рідкісного для придніпровської архітектури типу однонефних, безстовпних однобанних споруд. Після заподіяних під час навали орд Батия пошкоджень її відновлено й добудовано в XVI ст., будівля отримала дві додаткові бані та ризницю з південного боку апсиди. У 1649 р. на кошти чернігівського полковника С. Пободайла розширено бабинець, після чого церква одержала трибанне, багатоярусне завершення і набула рис українського бароко. У 1908-1910 рр. поруч збудовано дзвіницю. В інтер'єрі збереглися фрагменти різьбленого іконостаса 1774 р., живопис XVIII ст. В Іллінській церкві знаходився видатний витвір українського мистецтва - ікона "Іллінська Богоматір", створена 1658 р. Г. Лубенським. З нею пов'язаний переказ про Іллінську Богоматір, який наводиться в літописі С. Ве-личка: "Плакавшеся тогда пресвятая дива жалующи православных христиан малорос-сиянов... яко через незгоду, раздворение и междоусобие едини уже смертоносным оружием доканчишася, другие з отчизни бидни в плен отведошася, третьи имяху отведени бити, а четвертым предлежаща в отчизне главы положити, предводительством неисто-вивашихся тогда властолюбивых и к междоусобью гордившихся вождов своих". Іллінська церква - єдиний зі збережених в Україні однонефних храмів епохи Київської Русі. У 1969-1982 рр. храм реставрували, з 1967 р. він у складі Чернігівського архітектурно-історичного заповідника.

Микільська церква в м. Новгороді-Сіверському споруджена 1764 р. над р. Десною на місці (за легендою) давньоруського храму, збудованого 1086 р. "за градом". Проте археологічні дослідження, проведені в 1979 р., спростували це припущення. Церква являє собою зразок дерев'яної монументальної архітектури північного Лівобережжя України. Первісно Микільська церква була п'ятизрубною, хрещатою в плані, зі струнким пірамідальним двозаломним верхом. В інтер'єрі традиційний для українського культового дерев'яного будівництва прийом "залому" створює ілюзію видовження вгору хвилеподібних форм внутрішнього простору центрального верху. Бічні вівтарі з'явилися згодом, можливо під час ремонту 1820 р. У 1960-1970 рр. Микільська церква реставрувалась, а з 1979 р. як музей входить до складу Новгород-Сіверського філіалу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника.

Миколаївська церква в с. Городищі Менського району-унікальна пам'ятка дерев'яної монументальної архітектури Лівобережної України - зведена 1763 р. Первісно тризрубна, триверха будівля складалася з квадратного бабинця, восьмигранної центральної дільниці та гранчастого вівтаря. Кожен зруб завершується двозаломним верхом на восьмерику. Стіни зрубів нахилені до середини, завдяки чому створюється так звана телескопічна перспектива, що ілюзорно збільшує висоту кожної дільниці. Внутрішній простір всередині розкрито вгору до зеніту бань, які з'єднуються між собою за допомогою фігурних арок-вирізів. У Миколаївській церкві застосовано рідкісний конструктивний засіб зв'язку трьох зрубів, що перешкоджав осіданню масивного середнього зрубу. У 1888 р. до споруди добудовано південний і північний рукави, до бабинця - притвор із дзвіницею (не збереглася), змінено форму верхів. На початку XX ст. вертикальну шалівку замінено горизонтальною. Частково зберігся розпис. Миколаївська церква в Городищі - одна з небагатьох пам'яток, що збереглася, в якій новаторські конструктивні пошуки поєднуються з утіленням основоположного принципу висотного розкриття простору дільниці.

Михайлівська церква в с. Брусилові Чернігівського району збудована в 1901-1902 рр. Дерев'яна, хрещата в плані з прямокутними раменами (південні й північні фасади завершено трикутними розписаними фронтонами). Обабіч апсиди - приміщення ризниці та паламарні. Центральний четверик увінчано банею на восьмерику з глухим ліхтариком. Із заходу сполучається з триярусною дзвіницею, з південного боку якої - головний вхід. Останній, восьмигранний ярус дзвіниці завершено витягнутим догори верхом зі шпилем на гранчастому барабані. В інтер'єрі збереглося різноманітне декоративне вбрання; чотириярусний іконостас, в якому використано фрагменти попереднього, з рисами бароко. На дзвіниці - два старих бронзових дзвони, один з яких виготовлено 1865 р. в Москві. Михайлівська церква в с Брусилові - оригінальний зразок місцевої дерев'яної монументальної архітектури початку XX ст., що зберігся.

Михайлівська церква в Чернігові (на території Центрального парку культури та відпочинку ім. М. Коцюбинського) споруджена, за свідченням літописця, 1174 р.: "Того ж лєта Святослав Всеволодович заложи церков кам'яну в Чернігові на княже дворі святого Михаїла". Це був хрестово-купольний, чотиристовпнии, трьохапсидний храм, збудований порядовим муруванням із малоформатної цегли. Дуже потерпів у середині XIII ст. В XVII ст. розібраний. Рештки церкви, виявлені в 1955 р. під час прокладення водопровідної траншеї під проїжджою частиною вул. Горького (на схід від будинку Художнього музею), розкопані Б. О. Рибаковим у 1956 р. Покровська церква в с. Жуклі Корюківського району споруджена в 1904 р. Храм поєднує традиції давньоруської архітектури, риси народного кам'яного будівництва й архітектурні пошуки кінця XIX - початку XX ст. Центральний об'єм - мурований, тринефний, чотиристовпнии, хрестовокупольнии, увінчаний шоломоподібною банею. Із заходу сполучається притвором пластичної форми, на верхньому ярусі якого розміщено дзвони, зі сходу три прямокутного плану апсиди (середня більша за бічні) увінчані невеликими банями. їх оперізує мурована галерея, що нагадує опасання в дерев'яних церквах. Фасади розчленовано лопатками-контрфорсами, різнофігурними вікнами.

Покровська церква в с. Дяговому Менського району збудована 1896 р. у формах історизму. Дерев'яна, одноверха, п'ятизрубна, із заходу сполучається з триярусною дзвіницею, що має намет. Поєднує народні традиції й професійні засоби кінця XIX ст.

Покровська церква в с. Заудайках Ічнянського району вимурувана в 1905-1906 рр. водночас із цегляною огорожею та ворітьми. За типом - тринефна базиліка, нагадує Стрітенську церкву (1889 р.) у м. Прилуках, але 2-й ярус дзвіниці над головним входом не зберігся. В інтер'єрі церкви - олійні розписи, створені кількома художниками. Серед них портрети князя Володимира, князя Михаїла Чернігівського, княгині Ольги, святих Антонія і Феодосія та інших історичних діячів. До високохудожніх належать монументальні композиції в західній частині центрального нефа. Покровська церква в с. Красилівці Козелецького району зведена з червоної цегли 1894 р. на кошти родини Кулішів на місці дерев'яного храму, збудованого, за переказами, за участю Стефана Яворського (1658-1722 рр.). Це - шестистовпний, одноапсидний храм, увінчаний наметом із ліхтариком на восьмерику (не збереглися). Із заходу церква поєднується з наметовою дзвіницею типу восьмерик на четверику, на 1-му ярусі якої - головний вхід. З півночі і півдня до неї прилягають укриті наметами тамбури-ґанки, до яких ведуть сходи. В інтер'єрі збереглися залишки розпису в алтарній частині та підписані портрети фундаторів на верхніх площинах пілонів. Покровська церква в с Красилівці - рідкісний на Чернігівщині зразок архітектури неоруського стилю.

П'ятницька церква в м. Чернігові - пам'ятка давньоруської архітектури. Споруджена в кінці XII - на початку XIII ст. на Чернігівському посаді, біля торгу. Названа на честь покровительки торгівлі Параскеви П'ятниці. До 1786 р. була головною спорудою П'ятницького монастиря. Перші реставраційні роботи здійснювалися в 1670 р. У 90-х рр. XVIII ст. на східних і західних фасадах надбудовано барочні фронтони, а баня здобула багатоярусне завершення. Значними були перебудови після пожежі 1750 р. та в XIX ст., коли П'ятницька церква перетворилася на семибанний храм. У 1818-1820 рр. за проектом архітектора А. Карташевського прибудовано ротонду-дзвіницю (1963 р. розібрана). У 1943-1945 рр. проведення термінових консерваційних та протиаварійних робіт під керівництвом архітектора-реставратора П. Д. Барановського врятувало пам'ятку від остаточної загибелі. У 1962 р. завершено реставрацію П'ятницької церкви за проектом архітекторів П. Д. Барановського та М. В. Холостенка. Відроджена в первісному вигляді, споруда відтворює найвищий етап розвитку архітектури Київської Русі. В основі її плану - чотиристовпний хрестово-купольний храм. Конструктивна й композиційна особливість П'ятницької церкви полягає в тому, що стовпи, які несуть за допомогою попружних арок високу баню, розставлені широко, а бічні нефи вузенькі, тому на фасаді арочне завершення має тільки центральна закомара, бічні мають чвертьциркульне покриття. Таким чином фасади завершено трилопатевою кривою. Перехід від основного масиву до підбанника розвинено в складну композицію трьох ярусів ступінчастих склепінь, завдяки чому храм сприймається як дивовижний стовп-башта. Це враження посилюється пучковими пілястрами та півколонками підбанника. Фасади споруди оздоблено всіма видами архітектурної орнаментики. Сучасник "Слова о полку Ігоревім" - П'ятницький храм - утілив високі народні ідеали, свідомість сили й духовну красу народу, його художні й естетичні погляди. У 1972 р. П'ятницьку церкву відкрито як музей.

Троїцька церква в с. Пакуль Чернігівського району збудована 1710 р. на кошти Києво-Печерської лаври, про що свідчив різьблений напис на вхідних західних дверях. Одна з найкращих пам'яток дерев'яної монументальної архітектури Чернігівщини була п'ятидільною, з паламарнею та ризницею, рубленими одночасно з церквою впритул до боків вівтаря та східних граней бокових рукавів. У первісному вигляді мала опасання. Увінчувалась п'ятьма тісно згрупованими верхами, зовнішня форма яких змінювалася внаслідок численних ремонтів. Високі стіни з нахилом всередину і тризаломний верх, утворений повторенням елементів зрізаної піраміди та восьмерика, що поступово зменшувалися, створювали ілюзію великої висоти. Інтер'єр мав оздобленння соковитим різьбленням. Не збереглася.

Успенська церква в с. Сильченковому Талалаївського району зведена в кінці XIX-на початку XX ст. майстром Бузовським. Це дерев'яна, дев'ятидільна споруда з притвором із заходу і аркадою понад входом, до якого ведуть сходи. Обабіч - дві восьмигранні башти (у південній частині - дзвіниця і сходи, що ведуть на хори). Храм увінчаний п'ятьма наметовими верхами на восьмериках і трьома невеликими наметами над баштами й головним входом. В інтер'єрі хори у вигляді балкона на кованих кронштейнах розміщено вздовж західних, південних і північних стін майже впритул до лінії іконостаса, який встановлено в 1941-1943 рр. Збереглися ікони ХУШ-ХІХ ст., олійні розписи початку XX ст., дзвони, серед яких один зроблений на заводі братів Усачових на Валдаї. В оздобленні інтер'єру і фасадів використано художнє різьблення по дереву, металу. Успенська церква в с Сильченковому - визначна пам'ятка дерев'яного культового будівництва кінця XIX - початку XX ст.

Трьохсвятительська церква в с. Лемешах Козелецького району збудована на замовлення О. Г. Розумовського над могилою його батька - козака Григорія Розума (освячена в 1760 р.). Мурований храм тетраконхового типу (з квадратною основою і напівкруглими апсидами з чотирьох боків) увінчується великою банею на циліндричному барабані з глухим ліхтариком. Архітектурні деталі фасадів свідчать про поступовий відхід від барокових і наближення до класичних форм, що відбувалися в Україні у 2-й половині XVIII ст. У 1865 р. за проектом архітектора Куцевича із заходу прибудовано двох'ярусну дзвіницю, об'єднану із церквою одноповерховим корпусом. У 1913-1914 рр. на запрошення А. Розумовського над реставрацією первісного іконостаса з роботами А. Воскобойникова (не зберігся) працювали художники М. Л. і Т. Л. Бойчуки, С. О. Налепинська-Бойчук. У східній апсиді збереглися фрагменти олійного розпису ХVIII-ХІХ ст. Церкву реставровано в 1974-1982 рр.

Феодосіївська церква в c. Сокирині Козелецького району збудована в 1900-1902 рр. Являє собою дерев'яну, хрещату, п'ятидільну споруду. Південні й північні рамена - прямокутні в плані, обабіч гранчастої апсиди - невеликі зруби ризниці й паламарні. Видовжений західний притвор сполучається з наметовою двох'ярусною дзвіницею типу "четверик на четверику". Над середхрестям - восьмерик із наметовою банею, увінчаною ліхтариком. Зберігся іконостас та ікони ХVIII-ХІХ ст.

1.2 Любецькі церкви

За народними переказами, Любеч здавна мав багато церков, мабуть, декілька десятків. Письмові джерела достовірно згадують їх значно менше. Найстарішою культовою спорудою Любеча є Антонієва печера, яку преподобний Антоній (Антіпа) викопав на схилі однієї з любецьких гір на самому початку XI століття. Вона добре збереглася до нашого часу. Зовні вхід до печери та її перша зала облицьовані біленою вапном цеглою місцевого виробництва. Площа першої зали досягає декілька десятків квадратних метрів. Тоді ж, в XI ст., неподалік від печери був заснований любецький чоловічий Антоніївський монастир, що проіснував більше ніж 200 років і був зруйнований у середині XIII ст.

Ченцями любецького Антоніївського монастиря складений відомий Любецький синодик - видатна історична пам'ятка чернігово-сіверської землі ХІП-ХІУ ст. Любецький синодик містив майже повний родовід чернігівських князів і дати їхнього князювання. Уперше опублікований істориком Г. Милорадовичем 1860 р., він давав можливість уточнити перебіг ряду подій, що відбувалися на Чернігівщині після монголо-татарської навали.

У 1694 р. ченці Іон та Інокентій (у миру Іван Щирський - відомий український поет і гравер) на горі, що над сучасною Подільницею, поновили монастир. Саме в ньому зберігався прекрасний витвір давньоукраїнського мистецтва - чудотворна ікона Любецької Божої Матері київського письма, відома ще з XI ст., яка після скасування монастиря була передана до київського Софійського собору. Ікона мала розмір 2x1,5 аршини і срібну ризу масою 8 фунтів 40 золотників (більше, ніж 3,5 кг). У монастирі зберігалась ікона Спасителя, теж старого київського письма, і також із коштовною срібною ризою. Де знаходяться ці ікони зараз - авторові невідомо.

Серед монастирських споруд найбільшою була цегляна Воскресенська церква, збудована 1701 р. в стилі українського бароко. Поряд стояла трапезна з церквою Іоакима та Ганни (її любечани називали просто Ганни), поновлена 1754 р., а коли споруджена - невідомо. Церкви стояли на високому пагорбі, у прекрасному місці, а в 30-50-тих рр. XX ст. були зруйновані. Там же розміщувалася церква Зачаття Пресвятої Богородиці. Рік її спорудження також невідомий. До монастиря належав й Онуфріївський скит (що за 4 км від Любеча) з дерев'яною церквою, збудованою 1731 р.

За наказом російської імператриці Катерини II любецький Антоніївський монастир 1786 р. був закритий. З його майна в любецьких церквах пізніше зберігалися: срібний позолочений хрест, наданий 1693 р. монастиреві Києво-Печерською лаврою; срібний хрест 1650 р.; Євангелія 1681, 1697 та 1717 рр.; три срібні чаші 1625, 1761 та 1765 рр.; іконостас Воскресенської церкви 1725 р.; Любецький синодик. Зараз лише деякі із цих реліквій зберігаються в чернігівських музеях, а решту, певно, втрачено назавжди. Від монастирських же споруд залишилися тільки фундаменти.

Поблизу Антонієвої печери над болотом Кораблищем, на сучасній Слобідці, стояла дерев'яна церква преподобного Антонія Печерського (рік побудови невідомий). Про неї зараз нагадує тільки ледь позначений церковний цвинтар.

У горішній частині Любеча містилася дерев'яна церква Різдва Богородиці (рік спорудження невідомий). При ній у ХУШ-ХІХ ст. існувала благодійна лікарня. Там же стояла споруджена в середині XVI ст. велика дерев'яна П'ятницька церква, яка мала три бічних вівтарі. Цій церкві, за документами, належали багаті угіддя, зокрема хутір на великому острові Зміївському, що вище Любеча по Дніпру, а також острови Присторонський та Грабовський із сінокосами, пасіками та рибними озерами. На цвинтарі П'ятницької церкви на початку XIX ст. на народні кошти було споруджено невелику дерев'яну церкву Миколи Мірлікійського.

У 1779 р. любецький поміщик генерал-майор Петро Милорадович на місці старої Покровської церкви спорудив нову дерев'яну церкву Покрова Богородиці, розмістивши її в графському саду Милорадовичів так, що фасадом вона була повернута на базарний майдан Любеча. Будівництво церкви, за документами, обійшлось у 3105 крб. 41,5 коп. У ній зберігалися подаровані П. Милорадовичем велике Євангеліє в срібній оправі, великий срібний потир масою майже 3 фунти (1,2 кг) срібла та визолочений дискос.

Поряд із Покровською церквою на базарному майдані 1813 р. таємний радник Григорій Милорадович спорудив церкву Успіння Богородиці. Невелика дерев'яна Троїцька церква (рік побудови невідомий) стояла на правому боці дороги, що іде на гору Лисицю, напроти Замку. Там ще недавно можна було побачити залишки церковного цвинтаря. Найбільш гарну любецьку церкву Преображення споруджено 1817 р. в стилі класицизму з червоної цегли місцевого виробництва Григорієм Милорадовичем. Розташована вона на базарному майдані Любеча, напроти графського саду. Зараз любечани називають її Спасом. За радянських часів церква використовувалась під клуб, комору, довгий час стояла напівзруйнована. Тільки 1992 р. її повністю відновлено. Зараз це єдина постійно діюча церква Любеча.

Решту храмів зруйновано в 30-50-ті рр., а церковні реліквії та майно, цінні історичні документи розграбовано та втрачено назавжди. Лише деякі з них збереглись у музеях.

1.3 Сосницькі храми

Після прийняття християнства на Чернігівщині почалося інтенсивне будівництво церков. Оскільки вони в основному були дерев'яними, то й недовговічними. Кам'яні церкви будувались у великих містах.

На мальовничому В'юнищі (околиця Сосниці) стояв храм Вознесіння, побудований 1657 р. Він виріс на місці старого ветхого храму. Це була свого роду велична споруда. Наші предки добре володіли сокирою. Дошки так щільно припасовані одна до одної, що здаються суцільними. Вражав красою дерев'яний іконостас. Поряд із церквою височіла дзвіниця оригінальної архітектури. На її маківці поставлений вертикально високий конусоподібний дуб, який внизу був завтовшки до аршина. Покрівля виконана з маленьких ромбоподібних листів старовинної бляхи. На дзвіниці висіли шість дзвонів різного розміру. У храмі зберігалась велика бібліотека релігійних книг, рідкісні корогви, різне церковне начиння, роботи стародавніх умільців.

Спорудження іншої святині Сосниці - кам'яного Свято-Троїцького собору - почалося в 1702 р. Будував його Григорій Іванович Коренько. Довгий час протоієреєм собору був Ф. П. Полторацький, батько Марка Полторацького (1729-1795 рр.) - першого вітчизняного оперного співака.

1787 р. імператриця Катерина II, проїжджаючи через Сосницю, побувала в соборі й "пожалувала" на обновлення храму 500 крб.

Міцним виявився собор і в останню війну. Вистояв. А от після війни його просто так не змогли розібрати, то рвали динамітом. Але й динаміт не зразу взяв. Кажуть люди, що вапно замішувалось на яйцях. Собор будувався на віки.

Єдиний храм, що залишився в Сосниці, - це дерев'яна церква. Покрова Богородиці, "на место обветшавшей построена в 1724 г.". Яких тільки мук не зазнала ця споруда, особливо, коли в ній розмістили автошколу й повипилювали балки.

На сосницькому кладовищі стояла дерев'яна Митрофанівська церква, від якої залишилась тільки невелика металева дошка, що зберігається в Сосницькому краєзнавчому музеї. На дошці, зокрема, є такий напис: ".. .на определенной и собственной земле для кладбища умерших сего города Сосницы людей своим коштом и трудами удовствующей госпожи сотниковой сосницкой Агафий Ивановны Шатилихы и сына ее господина полковника Афанасия Филимоновича Шафонского и жены его Анны Михайловны и сына его Андрея 1778 г. сентября месяца 23 дня. А в 1841 г. посвящена сия церковь святому воронежскому чудотворцу Митрофану. Будь вечная память строителям Харитине Иванковой и Емельяну". У 1708 р. сербський єпископ Рувим на північ від Сосниці заснував сосницьку Рувимську пустинь, яку 1749 р. приписано до Пустинно-Рихлівського монастиря. Там розміщувалася Спасо-Преображенська церква. У 1786 р. пустинь закрито, а церкву перенесено в інше місце.

1.4 Дзвіниці Чернігівщини

До нашого часу зберегла первісний вигляд дзвіниця Воскресенської церкви в м. Чернігові, зведена у стилі бароко 1772-1779 рр. Вона відокремлена від церкви вулицею, являє собою муровану, тридільну, гранчасту в плані споруду. Над восьмигранною серединою підноситься башта для дзвонів, увінчана банею з високим шпилем. За формами та оздобленням нагадує будівлі українського архітектора І. Г. Григоровича-Барського( 1753-1791рр.).

Дзвіниця Домницького монастиря Різдва Богородиці перебудована з Миколаївської церкви (1774 р.) на початку XIX ст. у формах класицизму. Автор перебудови, імовірно, архітектор Дж. Кваренгі або його послідовник. Будівля - мурована, двох'ярусна, тридільна. Півсферичний купол, що вкривав середню дільницю, не зберігся. Дзвіниця сполучає риси українського бароко та класицизму.

Дзвіниця Єлецького Успенського монастиря - найранніша висотна споруда м. Чернігова, висота до бані становить 34 м. Побудована в 1670-1675 рр. на місці дерев'яної. Восьмикутна в плані, двох'ярусна, 1 -й ярус - триповерховий: на першому - брама, на 2-му і 3-му зберігався архів. Яруси підкреслено в оздобленні фасадів горизонтальними профілями, що оперізують восьмерик, а по кутах його знизу вгору тягнуться неширокі пілястри, що імітують виступаючі вінця зрубу. Ремонтувалася в 1815,1876-1878 рр. і в післявоєнні роки XX ст. У 1977 р. проведено ремонтно-реставраційні роботи.

Дзвіниця Іллінської церкви в м. Чернігові збудована в 1908-1910 рр. - у період "історизму" - на південному схилі Болдинних гір, на північний захід від Іллінської церкви. Триярусна. Два перші яруси муровані, прямокутні в плані, несуть дерев'яний восьмерик дзвонів. Увінчує споруду барокова баня з маківкою. У 1981-1982 рр. проведено ремонтно-реставраційні роботи. Дзвіниця Крупицько-Батуринського монастиря біля с. Осіч Бахмацького району зведена у XVIII ст. із цегли монастирських споруд, зруйнованих під час воєнних дій 1708-1709 рр. Перебудована в 1823-1825 рр. У 1853 р. розібрана й споруджена заново за зразком дзвіниці максаківського Спасо-Преображенського монастиря. Повторює поширений тип дзвіниць - восьмерик на четверику, увінчана бароковою банею. Трьох'ярусна. Перший ярус прорізаний аркою проїзду. В декорі відчутний вплив класицизму.

Дзвіниця максаківського Спасо-Преображенського монастиря споруджена одночасно з муром як надбрамна. її 1 -й ярус датується кінцем XVII ст., 2-й - результат перебудов 1829 та 1850 рр. За своєю структурою нагадує дзвіницю Крупицько-Батуринського монастиря і повторює класичний тип дерев'яних дзвіниць - восьмерик на четверику, увінчаний бароковою банею (не збереглася). Мурована, стіни розчленовано багатоступінчастими профільованими нішами й отворами.

Миколаївська надбрамна церква-дзвіниця Густинського монастиря збудована в 1693-1708 рр.

Дзвіниця Миколаївської церкви у м. Ічні вимурувана 1879 р. разом із храмом, який не зберігся. Споруда чотириярусна. Два верхніх круглих у плані яруси, де були дзвони, спираються на четверик, що стоїть на восьмерику з високою півциркульною аркою. Колись 1-й ярус зовні був розписаний.

Дзвіниця собору Різдва Богородиці в Козельці зведена в 1766-1770 рр. архітектором А. В. Квасовим. Являє собою муровану, чотириярусну будівлю. Первісне завершення після пожежі 1848 р. замінено півсферичною банею зі шпилем. Висота до хреста становить 50 м. У плані - квадрат з вигнутими гранями й зрізаними кутами. Нижній ярус оздоблено рустом, верхні - пучками колон по кутах: тосканського ордера на 2-му ярусі, іонічного - на 3-му, коринфського - на 4-му. Після пошкоджень в роки Великої Вітчизняної війни відреставрована в 1961-1970рр.

Дзвіниця Спасо-Преображенського монастиря в м. Новгороді-Сіверському побудована в XVI ст. як надбрамна башта із західного боку монастирських укріплень. З оборонних міркувань розташована з відступом, завдяки чому перед нею утворився майданчик, оточений стінами з баштами по боках. Була зруйнована в 1605 р., але на початку XVII ст. відбудована за первісним планом. Верхній ярус оперізувала бойова галерея, діяв ланцюговий звідний міст. Наметовий верх у першій половині XIX ст. замінено на шоломоподібну баню. Дзвіниця мурована, двох'ярусна, восьмигранна в плані, зі східного боку сполучається з двох'ярусною відкритою галереєю. Архітектура поєднує російські та українські будівничі традиції. Реставрована в 1981-1985 рр.

Дзвіниця Троїцько-Іллінського монастиря в м. Чернігові побудована в 1771-1775 рр. як надбрамна у формах бароко водночас з цегляною огорожею та кутовими вежами. Являє собою 58-метрову п'ятиярусну муровану споруду, складного плану з вигнутими гранями та пучками колон по кутах. У нижньому ярусі прорізано велику в'їзну арку, якій у верхніх ярусах відповідають півциркульні та круглі отвори, що йдуть до останнього ярусу, де 1809 р. було встановлено годинник з боєм (не зберігся). Нижній ярус прикрашають виступи пластичної форми - волюти, за якими сховано контрфорси. Дзвіниця, відреставрована в 1955-1960 і 1981-1982 рр., надає всьому комплексові монастиря динаміки і завершеності і є художньою домінантою Болдиних гір й усього міста.

2. Чудотворні ікони Чернігівщини

2.1 Зміст і значення символіки ікон. Культ Божої Матері

Ікона - це не просто достовірне (фотографічне) зображення особи, це вхід у її духовне життя. Лиця на іконах неправдоподібні, не зберігають пропорції. Але це має глибокий зміст. Великі очі означають вміння вслуховуватись очима в світ, вміння бачити у світі більше, ніж надається людині. Маленькі уста - цінність мовчання, яка дає змогу більше слухати інших (людей, Бога), а отже, набиратися мудрості. Довгі пальці (руки) - готовність обійняти цілий світ з любов'ю, це ніжність і чутливість.

Ікони чудотворні - малярські роботи богородичної тематики, з якими церков пов'язує надприродні, містичні і дивовижні дії: зцілення людей від тяжких недуг, припинення стихійних лих і воєн тощо. Вважається, що чудо відбувається під час (або після) посилених молитов віруючих перед іконою із зображенням Богородиці Діви Марії. Чудотворство ікон визнається як православними, так і католиками, латинських і грецьких обрядів. В Україні відомо понад п'ятдесят чудотворних ікон всенаціонального значенння. Вважається, що точні копії чудотворних ікон зберігають свою містичну властивість.

В Україні склався справжній культ Божої Матері, яка за каноном християнської церкви вважалася першою особою після Бога, народною заступницею перед ним та помічницею у всіляких бідах. їй надавалися високі моральні риси святості, чистоти, безмірної материнської любові і доброти, яка поширювалася на всіх людей. Божа Матір уявлялася надзвичайно доброю і милостивою, серце її, за народними переконаннями, таке багате на любов, що вона готова надати допомогу і заступництво навіть мучителям Ісуса, не кажучи про вірних. Зрозуміло, що особливою шаною серед віруючих користувалися ікони Богородиці, більша частина яких вважалася чудодійними (у всьому православному світі їх нараховувалося близько 350).

Тому будь-яка спроба описати і поширити розповіді про чудодійні властивості тієї чи іншої ікони Божої Матері зустрічалася віруючими дуже прихильно.

Розглянемо найбільш значущі чудотворні ікони Чернігівщини.

2.2 Домницька, Іллінсько - Чернігівська ікони та святиня-оберіг з Ріпок. Ікони Божої Матері з церкви у Рудні та Мохнатині

Домницька ікона Божої Матері. Домницька ікона Божої Матері з'явилася на початку XVII ст. на дереві, пень якого до 1798 р. зберігався у вівтарі Параскеївської церкви. На тому місці побудовано Домницький монастир у 1696 р. При першому ігумені Варлаамі тут жили ченці: Клемент, Діонісій, Іннокентій, Геннадій, Макарій. Домницька чудотворна ікона не раз рятувала людей. Під час епідемії чуми в 1771р. її було перенесено в селище Березна, з молитвою хресним ходом ікону обносили навколо міста і по всіх вулицях. Епідемія припинилася. З того часу щороку 8 вересня жителі Березни хресним ходом ідуть в обитель Богородиці для її прославлення.

Іллінсько-Чернігівська. Чудотворний образ Іллінсько-Чернігівської ікони Божої Матері був написаний у 1658 р. ченцем Геннадієм і знаходився у Троїцькому монастирі на Болдиній горі поблизу Чернігова. Через чотири роки після написання протягом восьми днів ікона плакала. Свідками цього дива були майже всі мешканці Чернігова. Дещо згодом татари зробили набіг на місто та знищили ближні поселення. Ченці, помолившись Небесній Заступниці, сховалися в Антонієвій печері. Опівночі ординці увірвалися до монастиря, пограбували церкву, забравши начиння. Але чудотворна ікона з усіма коштовними прикрасами залишилася недоторканою. Незрима сила вберегла святиню. До печери варвари теж не змогли увійти. Вони злякалися несподіваного видіння та кинулися навтьоки.

Іллінська ікона прославилася й багатьма іншими дивами. Від неї зцілилися розбиті паралічем, сліпі, біснуваті та ін. А численні її копії розійшлися по інших обителях. Деякі (наприклад, Іллінська ікона Богородиці в Гефсиманському скиті Троїце-Сергієвої лаври) теж відомі чудотвореннями і особливо шановані богомольцями.

Коли під час хрущовських гонінь, у 1962 р., Троїцько-Іллінський монастир закрили, образ зберігала монахиня Ангія, котра передала його до відкритого в 1992 р. Єлецького монастиря, де Іллінська ікона знаходиться й нині.

Святиня-оберіг з Ріпок. Ріпкинська ікона Божої Матері являла собою одну з копій давньої Володимирської чудотворної ікони і деякий час знаходилася в чернігівських Борисоглібському та Спасо-Преображенському соборах.

У соборі ікону помістили з лівого боку переднього лівого пілона, ближчого до вівтаря, в дерев'яному різьбленому кіоті з білою палітуркою і золоченими прикрасами. Ікону було прикрашено срібними з позолотою шатами, які зображували царську порфіру, зв'язану в трьох верхніх кінцях золотими шнурами, які спадали з-під корон.

Ріпкинська ікона, про долю якої сьогодні нам невідомо, була давньою за походженням, про що свідчило її зображення. Ще в XVII ст. вона шанувалася як чудодійна, але з незрозумілих причин розголошення про чудеса від ікони суворо каралися.

Про те, наскільки Ріпкинська ікона Богородиці цінилася і шанувалася, знаходимо у Філарета Гумілевського: "Над царскими вратами Рождественского придела Репицкая икона Богоматери в серебряной вызолоченной ризе, называемая так потому, что перенесена из с. Репки при преосвященном Илларионе Рогалевском; множество драгоценных привесок показывает, что народ благоговеет к сей иконе".

3 11 червня 1740 р. ікона, перенесена з каплиці за Ріпками, знаходилася в Борисоглібському соборі. У 1896 р., коли було відкрито святі мощі Феодосія Углицького, їх та ікону перенесли до Спасо-Преображенського собору. Там ікона розміщувалася в особливому великому кіоті, з якого кожного разу виймалася для покладання на аналой, посеред церкви, при читанні Благовіщенського акафіста перед нею у дні суботні та Богородичних свят, а також для урочистої служби з акафістом перед іконою два рази на рік: напередодні 12 червня, дня перенесення ікони та на день Похвали Богородиці. До якого часу вона там знаходилася і де зберігалася пізніше, точних відомостей не збереглося, але відомо, що на 1905 р. ікона Ріпкинської Богородиці знаходилася у Спасо-Преображенському соборі.

Після перенесення Ріпкинської ікони в Спасо-Преображенський собор, у Борисоглібському соборі, на місці колишнього її знаходження, поставили копію цього давнього образу в металевих золочених шатах, де знизу на металевій табличці був надпис: "По указу святейшего Правительственного Синода 1740 г. апреля 3 дня образ сей Пресвятые Богородицы, именуемый Репицким, по упразднении часовни у мельницы Пелипчанской, за местечком Репками, где оный до того времени находился, перенесен в Черниговскую кафедральную церковь и время перенесения в собор празднуется июня 12 дня".

Крім згаданої копії, зробили зображення на склі, на якому з одного боку була Ріпкинська Богоматір, а з іншого - святитель Феодосій. Це зображення було вміщено в особливий ліхтар, в якому вночі запалювалася лампадка. Ліхтар було повішено над входом у східні ворота, що вели в огорожу собору.

За народними переказами, з іконою пов'язано багато чудес. Відомі два особливі випадки дії благодаті Божої через святу ікону. Одна жінка, на прізвище Верещакіна, вкрала ікону Ріпкинської Богоматері і миттєво осліпла. На другий день вона повернула святу ікону, але до смерті своєї залишилася незрячою.

Священик Ріпкинської церкви Вакуловський втратив зір, але в скорботі своїй із старанною молитвою звернувся за допомогою до Богородиці - і прозрів.

Ікони Божої Матері з церкви у Рудні та Мохнатині. Одна з найбільш шанованих на Чернігово-Сіверській землі на зламі ХУІІ-ХУШ ст. чудодійних ікон Божої Матері походила з багатостраждальної Редьківки, яка після аварії на Чорнобильській АЕС опинилася у зоні радіоактивного забруднення. Це старовинне поліське село було "шляхтичем некоторым Розсудовским на его собственном грунте поселено" ще на початку XVII ст. Назва його, правдоподібно, походить від імені першопоселенця або осадчого Радька (Родіона).

Перші згадки про чудодійну ікону Божої Матері з церкви у Рудні датовані 1687 р. Незабаром, у січні 1689 р., до Рудні спеціально завітав настоятель батуринського Крупицького монастиря, видатний церковний діяч, богослов і письменник Данило Туптало (опісля він уславився як святитель Димитрій Ростовський). Ось що Д. Туптало занотував у своєму щоденнику: "Из Чернигова, переезжая до Рудни, под Любечем находящейся, где прославился образ Пресвятые Богородицы чудесами многими, пробыл тут несколько дней, приказал я своему живописцу списать для себя оной чудотворной Пресвятые Богородицы образ, мерою и подобием таковым, как есть". Зазначимо, що ікону Руденської Божої Матері копіювали й інші майстри. Відомо, що ці копії прикрашали численні храми Лівобережної та Слобідської України. Документи засвідчують також про щедрі надходження до Рудні на чудодійну ікону від заможних мешканців Києва, Чернігова, Ніжина та інших міст.

Втім, образ Пресвятої Діви недовго "сяяв дивними чудесами" у Рудні. Наприкінці 1690 р. за нез'ясованих обставин тамтешній священик переніс ікону до Києво-Печерської лаври, звідки її згодом було передано до київського Вознесенського монастиря. Промовиста деталь: київські ченці скаржилися, що на новому місці ікона значною мірою втратила свої чудодійні властивості...

Цілюща сила перейшла до ікони Божої Матері, яка зберігалася у церкві села Мохнатий, що неподалік від Чернігова, і являла собою точну копію Руденської. На початку нашого століття місцеві дослідники виявили у мохнатинській церкві пожовклий рукопис під назвою "Чуда Пресвятой Богородицы Мохнатинской, деючіися от образа ея Чудовного". Перший запис у цій книзі позначений 1691 р., останній - 1781 р. Вона містила оповідання про 626 чудес, пов'язаних головним чином з чудодійним зціленням від хвороб. Уклонитися Мохнатинській Божій Матері, попросити у неї заступництва приїздили численні богомольці з України та Білорусі. З-поміж них зустрічаємо імена представників добре знаних козацько-старшинських родин Войцехівських, Забіл, Красовських, Лизогубів, Максимовичів, Мокрієвичів, Миклашевських, Полуботків, Тарновських та ін. Особливу повагу до ікони й Мохнатинської церкви виказував гетьман І. Мазепа, коштами якого у храмі було збудовано іконостас, який прикрашали його фамільні герби.

2.3 Ікони Божої матері Іллінської та Єлецька ікона Божої матері. Праця Д. Туптала про чудеса від ікони Божої Матері

У 1675 р. чернігівський архієпископ (Лазар Баранович) звернувся до молодого проповідника Чернігівського митрополичого дому Данила Туптала з пропозицією укласти збірник про чудеса, які відбувалися від ікони Божої Матері, що належала Чернігівському Іллінському монастиреві. Данило починає працювати над книгою, яка стане його першим літературним твором. У 1677 р. робота над книгою була завершена, і у Новгород-Сіверській друкарні збірник побачив світ під назвою "Чуда Пресвятой и Преблагословеннои Девы Марій деючіися от образа еи чудотворного в Монастыру св. славного Пророка Иліи Черниговском".

У своїй історичній праці Д. Туптало .збирає всі відомі йому чудеса від чернігівської ікони Божої Матері, що зберігалася в Іллінській обителі. У передмові до видання 1677 р. автор говорить про те, що раніше ченці не записували чудеса, і ті жили лише в пам'яті людській, але через це багато з них втратилося. Надійшов час, на думку автора, все записати.

За рік до появи книги Д. Туптала, у серпні 1676 р., Іоаникій Галятовський, тогочасний-архімандрит Єлецького монастиря (1669-1688 рр.), на основі письмових свідчень та народних переказів уже видав у Новгороді-Сіверському подібну книгу "Скарбниця, то есть сокровищница, похвалы Чудотворной Иконы Богородицы Елецкой Черниговской" про тридцять два чуда Єлецької ікони Божої Матері, прославивши тим самим Єлецьку обитель, яка на той час потребувала відновлення після руйнації.